Реферат на тему: КОСМОПОЛІТИЗМ В ПОЛІТОЛОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: КОСМОПОЛІТИЗМ В ПОЛІТОЛОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ. У даній статті здійснюється теоретичний аналіз поняття «космополітизм» з метою визначення його сутності та змісту. Автором досліджуються переважно сучасні підходи зарубіжних вчених щодо даної проблематики. Ключові слова: космополітизм, держава, глобальні проблеми, громадянство, глобалізація, процес інтеграції, гетерогенність, мондіалізм. В данной статье осуществляется теоретический анализ понятия «космополитизм» с целью определения его сущности и содержания. Автором исследуются преимущественно современные подходы зарубежных ученых относительно данной проблематики. Ключевые слова: космополитизм, государство, глобальные проблемы, гражданство, глобализация, процесс интеграции, гетерогенность, мондиализм. This article deals with theoretical analysis of the category «cosmopolitism» with the aim of definition its basic essence and content. The author researches mainly contemporary approaches of foreign scientists relative to this problematic. Key words: cosmopolitism, state, global challenges, citizenship, globalization, integrative processes, heterogeneity, mondialism. Світ із кожним роком стає дедалі тіснішим та взаємозалежнішим. Після завершення епохи однополярності виникають та поширюються нові концепції світоустрою, постає необхідність пошуку нових підходів до розвитку міжнародних відносин. У сучасних умовах глобальні підходи до вирішення політичних проблем домінують над локальними. Як помітив англійський дослідник Д. Хелд, економічні рішення США визначають рівень безробіття у Мексиці, вибух атомної станції в Україні вплинув на навколишнє середовище всієї Європи, дефіцит об'єктивної інформації щодо поширення СНІДу в Нігерії може спричинити епідемії в усьому світі [22, с. 101]. Глобальні проблеми людства та нагальна необхідність їх вирішувати спільними зусиллями і виявилися першочерговими, поряд з економічними, передумовами процесів глобалізації. Нині, поступово, стираються кордони між державами, переосмислюються поняття «громадянства» та «держави» як такі. Зв'язки громадян із національними державами стають слабшими, а європейська спільнота поступово, але впевнено перетворюється на космополітичне суспільство зі спільним європейським громадянством. Про це переконливо свідчить текст Договору про Європейський Союз, де зазначено, що «будь-який громадянин країни-члена ЄС є одночасно громадянином Союзу» [5, с. 68]. Офіційно вже єдина «Велика Європа» розпочинає активно формувати у населення загальноєвропейську наднаціональну свідомість та ідентичність. Процес розвитку та розширення Єдиної Європи вже не спинити. Раніше уніфікованому європейському суспільству можна було протиставляти ісламські держави Сходу, що зберегли свою національну та культурну ідентичність. Сьогодні ж, у силу різних причин, мусульманська Туреччина має намір стати наступним членом ЄС. Іншим прикладом активного поширення космополітичних поглядів є, заснована 1953 року в США, всесвітня організація World Service Authority, що видає документ під назвою «Паспорт громадянина світу». Станом на 2008 рік 174 світові держави ставили свої візи у даному документі, тим самим де-факто визнаючи його [9]. Очевидно, що питання космополітизму, заснованого на ідеї формування «світового громадянства» набуває сьогодні нової та посиленої актуальності у зв'язку із намірами зрозуміти як процеси глобалізації у все більш взаємозалежній світовій спільноті відображаються на традиційних національно-культурних ідентичностях. Питання космополітизму отримали певне висвітлення у науковій літературі. Аналізом деяких аспектів цього явища займалися ще радянські дослідники. Щоправда, їх роботи відрізнялися значною заідеологізованістю та всебічною критикою так званого «безрідного космополітизму» [9]. Більш-менш ґрунтовний аналіз даної проблематики розробили сучасні західні дослідники У. Бек, Д. Хелд, Д. Арчібугі та Р. Робертсон [18], [22], [17], [26]. Вчений У. Бек, зокрема, розглядає космополітизацію як внутрішню глобалізацію, що здійснюється всередині національних суспільств [18]. Італійський дослідник Д. Арчібугі вводить у вжиток поняття «космополітична демократія» [17]. Р. Робертсон досліджує особливості впливу глобалізаційних процесів на національні та релігійні ідентичності народів [26]. Згадки про космополітизм у сучасному українському дискурсі можна знайти переважно лише у публіцистичних статтях авторів С. Багряного, В. Балана, О. Нельги, що, поряд із радянським науково-дослідницьким спадком, також рясніють критикою на адресу космополітичної ідеології [1], [2], [12]. З огляду на безумовну актуальність і одночасно недостатню наукову розробленість проблематики космополітизму, постає необхідним здійснити ґрунтовний аналіз категорії ««космополітизму», основні принципи якої поступово, але впевнено втілюються у світовій політичній практиці. Поширення космополітичних ідей у сучасному світі пов'язане із актуалізацією таких процесів, як: Розвиток світової та регіональної інтеграції та економічної глобалізації; посилення ролі транснаціональних корпорацій на світовій арені, що ліквідує кордони між окремими національними державами. Формування інформаційного суспільства, що за допомогою всесвітньої мережі Інтернет долає державні кордони, створюючи за словами дослідника Б. Межуєва «віртуальний космополіс» [11]. Доступ до мережі Інтернет у даному контексті виступає віртуальним аналогом світового громадянства. Збільшення кількості міжнародних структур, агентур, інститутів, груп, рухів, що функціонують понад державними кордонами; Космополітизації освітньої діяльності державних, наддержавних та громадських структур світу, включаючи Болонський процес, основною метою якої є здобуття молодими жителями Європи спільного громадянства та формування у них європейської ідентичності та космополітичного світогляду. Зростання кількості транснаціональних угрупувань експертів, які не прив'язують себе до конкретної території; Невпинного зростання рівня масових міграцій людей, збільшення чисельності та впливовості національних меншин майже у всіх державах світу, необхідність законодавчої легітимації їх рівноправного співжиття у межах одного політичного утворення, з одного боку та, водночас «туристичний бум», що спостерігається у світі, з іншого боку. Нездатність національних держав самостійно вирішувати проблеми глобального масштабу та значення, що стосуються регулювання економіки, боротьби з тероризмом або морським піратством, захисту прав людини тощо. Розвиток міжнародних правових інститутів та утвердження концепції міжнародної право- суб'єктності. Функціонування міжнародного права, що за необхідності здатне нехтувати законодавством окремих суверенних держав; Утвердження невеликої кількості загальноприйнятих у світі мов (англійська, іспанська тощо); Засвоєння значною частиною населення земної кулі, а особливо молоддю, загальних форм матеріальної та духовної культури. У різних країнах, на різних континентах люди носять один і той самий одяг, слухають однакову музику, дивляться ті самі фільми та користуються однаковими предметами побуту. Щоб краще зрозуміти дані процеси, що мають місце у світовій політичній реальності сьогодні, слід глибше дослідити сутність проблеми формування світового громадянства у межах європейської та світової спільноти. З огляду на вищезазначене, метою статті є здійснення теоретичного аналізу поняття «космополітизм», визначення його сутності та змісту. Держава завжди була і залишається одним із найсильніших гравців на міжнародній політичній арені. Поглянувши на політичну карту світу, можна побачити, що практично вся континентальна територія земної кулі поділена на яскраві різнокольорові блоки, що визначають територію держав. Якщо США зеленого кольору, то Канада червоного. Водночас всередині державних кордонів ці блоки однокольорові. Проте, як уявляється, такий розподіл вже не є актуальним. З часом держави прийшли до того, що їх населення стало все більш гетерогенним: його складають люди, що спілкуються різними мовами, мають різні традиції, сповідують різні релігії, мають різну національну приналежність. Деякі держави можуть бути більш гомогенними за інші, але жодна з них не може вважатися повністю однорідною. Протягом століть країни різними способами намагалися зберегти свою гомогенність, використовуючи для цього широке розмаїття методів: базували національну ідентичність на релігії, мові, крові чи расі. Концепт нації, однак, завжди слугував головним методом досягнення даної мети. Держави намагалися насаджувати однорідність шляхом війн, революцій, етнічних чисток, депортації, репресій та ін. В той же час, інші країни намагалися скоріше інституційно врегулювати, аніж ліквідувати існуючі відмінності, вони декларували національну, культурну та релігійну толерантність, намагалися віднайти консенсус. У сучасному глобалізованому світі відмінності складають стандартну картину життя. Люди стали більш мобільними, менш чутливими до націоналістичних стереотипів, толерантнішими; вони мислять широко, глобально та не бажають обмежувати себе жодними рамками: ані територіальними, ані мовними чи релігійними. Розвинувшись економічно, глобалізація призвела до непередбачуваних політичних і соціально- культурних наслідків: люди, будучи мешканцями одного місця, бажають водночас належати до універсального світу, бути його громадянином. Дослідники пишуть про те, що процес формування надцивілізаційної спільноти, універсальної або точніше універсалізуючої цивілізації вже розпочався [10]. Вона інтегрує, мобілізує та водночас уніфікує суспільства, що належать до різних цивілізацій. Проте характер цих змін є дещо форсованим, іноді напівнасильницьким та нерідко нав'язаним, що становить загрозу державним суверенітетам країн. Глобалізація, таким чином, економізує, капіталізує та штучно гомогенізує суспільство, нівелюючи розмаїття окремих національних культур. Саме тому нині постала потреба у відновленні балансу між єдністю та розмаїттям існуючих культур. Суспільство потребує абсолютно нової ідеї, яка б не заперечувала, а пристосовувалась до соціально- політичних реалій, яка б у суспільстві без кордонів могла зберегти та забезпечити співіснування значного розмаїття культур. Існуючі сьогодні реалії, однак, ще не знайшли свого висвітлення у рамках певної політичної ідеології, але пошуки її тривають. Так, У. Бек, наполягає на тому, що «після комунізму та неолібералізму, постала потреба у новій великій ідеї - і цією ідеєю може стати космополітизм» [18]. Космополітизм є досить широким та багатогранним явищем. Дослідники визначають його як: різновид утопічного світогляду, що несе переважно негативне навантаження, бо відкидає ідею існування людства як поліетнічної та багатонаціональної цілісності й стоїть на позиціях перетворення його в дещо невиразне і одноманітне [12]; як буржуазну теорію, що закликає до відмови від патріотичних почуттів та національних традицій [14, с. 215]; як сукупність політичних ідей, філософій та ідеологій [18]; як співіснування та взаємодію численних ідентичностей [8]. Однак, переважна більшість дослідників тлумачить космополітизм як ідеологію так званого «світового громадянства» [9]. Як уявляється, для такого узагальнення ще не існує ґрунтовних аргументів. Слід зупинитися детальніше на розумінні самого поняття «ідеологія». В узагальненому вигляді, ідеологія - це є система поглядів та ідей, в яких усвідомлюються відношення людей до дійсності та один одного, що виражають інтереси різних соціальних класів, груп, суспільств. «Космополітизм» як категорія, звичайно, несе в собі подібний зміст, але вона, ще не є системою поглядів. Адже для будь-якої системи характерним є організованість, впорядкованість її елементів, загальне їх спрямування. Космополітичні ж погляди, у свою чергу, є досить розрізненими, суперечливими, а інколи, навіть, протилежними за змістом та значенням. На нашу думку, космополітизм, на даному етапі розвитку виступає як певна сукупність поглядів, відображаючи, насамперед, переконання, оцінки та принципи, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості в ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. В даному контексті космополітичні погляди об'єднує основоположна загальна ідея - єдності людського роду. У той же час, якщо прогнозувати на перспективу, то сьогоденні політичні реалії є потужним викликом, на який сучасні політичні ідеології відповісти вже не здатні. Космополітизм у зв'язку з цим, гадаємо, узагальнивши свої ідеї та доктринально оформивши свої положення, невідмінно постане в одному переліку разом із політичними ідеологіями консерватизму, лібералізму, націоналізму тощо. Дефініція «космополітизм» досить часто стоїть поряд, а іноді ототожнюється із спорідненими до неї поняттями «мондіалізм», «глобалізм», «інтернаціоналізм», «мультикультуралізм» та «денаціоналізація» і, у свою чергу, протиставляється «націоналізму», «патріотизму» та «комунітаризму». Для категорій першого переліку спільними характеристиками, як уявляється, є: намагання подолати національні, державні рамки, точніше розсунути їх до меж усієї земної кулі. Однак термін «космополітизм» порівняно з іншими категоріями, відрізняється, на думку Б. Межуєва, суттєвим акцентом на індивідуалізмі [11]. Адже «інтернаціоналізм», як відомо, має соціальну, колективну природу: інтернаціоналістами стають люди одного класу, однієї партійної приналежності, однієї суспільної страти, що прагнуть тісніше співпрацювати між собою. Термін «глобалізм», в силу своєї природи, взагалі не схильний приймати до уваги долю окремого індивіда, він спрямований до доль мільйонів, до життєдіяльності всієї планети, до світоустрою, в цілому. Сучасний глобалізм являє собою ідею згортання національних, соціальних, конфесійних та інших ідентичностей перед обличчям глобальних світових проблем - глобального потепління, підвищення народжуваності, економічної глобалізації. «Мондіалізм», який Ж. Дерріда вважає синонімічним терміном до «глобалізму», є нічим іншим, як намаганням створити одну загальносвітову державу одного народу з однією столицею, одним урядом, який би керував усім людством з єдиного центру [4, с. 131]. А українські автори Ю. Вознюк та М. Шевченко вважають, що мондіалізм виступає духовною основою глобалізму, інструментом обробки суспільної та індивідуальної свідомості [3]. Якщо мова йде про «мультикультуралізм», то, як пише М. Кайзер, із актуальними процесами євроінтеграції та глобалізації, стало необхідним пристосовуватись до зростаючої культурної неоднорідності [21]. З цих позицій «мльтикультуралізм» є більш вузьким та чітко визначеним поняттям, що може слугувати одним із принципів космополітизму. Адже, як уявляється, космополітичне суспільство має бути мультикультурним. У той же час, дослідник Й. Юрт пише про те, що глобалізація створює світову культурну індустрію [16], а У. Бек закликає взагалі забути про ідею існування чітко визначених культур, носієм яких є народ, що живе на певній території [18]. Отже, є вірогідність, що космополітичне суспільство характеризуватиметься не тільки спільним громадянством, а й спільною світовою культурою. Відповіддю на цей виклик може стати тільки усвідомлення європейської культури як культури різноманітностей, наголошує Й. Юрт [16]. Адже, дійсно, європейська ідентичність пов'язана не гомогенністю, а розмаїттям культур. Ще один термін - «денаціоналізація», про яку пише С. Хантінгтон, є описом об'єктивно існуючих та прогресуючих реалій сучасного світу (переважно американського суспільства), як наслідків чи паралельних процесів глобалізації - як її неекономічна сторона, загрозлива для держави [23]. Адже єдиним елементом могутності держави як політичного суб'єкта, який вона ще не втратила, залишається національна свідомість. «Космополітизм», порівняно з першим, являє собою цілеспрямовану політичну доктрину, систему поглядів, що може виступати як стратегія зовнішньої та внутрішньої політики недержавних чи наддержавних структур. Тим паче, що в нашому розумінні, космополітизм може слугувати як засіб подолання негативних у національно-культурному плані наслідків глобалізації, забезпечуючи збереження розмаїття та самодостатності окремих національних культур у межах навіть одного суспільного утворення. Космополітизм переважно завжди був об'єктом для критики: багато-хто заперечує існування загальнолюдських моральних цінностей, а єдиною цінністю, за яку слід боротися вважають приналежність до деякої спільності людей, що має свої вірування, традиції, що відрізняють її від інших. Із цих позицій глобалізація та космополітизм загрожують плюралізму та багатоманітності суспільств. Як відомо, радянські та вітчизняні автори завжди критикували космополітизм саме як протиставлення до націоналізму та патріотизму. У той же час, у світовій політичній думці панують інші погляди на вирішення цієї колізії, - погляди, що спрямовані на необхідність досягнення компромісу. Космополітизм, на думку Е. Канта, означає бути громадянином двох світів: «cosmos» та «polis» [23]. Адже, космополітизм - це можливість бути мешканцем певної місцевості й належати водночас до універсального світу, не заперечуючи при цьому його багатоманітності та своєрідності. Це є почуття приналежності до світового громадянства поза рамками націй, не будучи ними скутим. Щодо співвідношення понять «комунітаризм» та «космополітизм», то, за визначенням, «комунітаризм» передбачає, насамперед, певну колективну ідентичність, існування спільного колективного блага, на противагу індивідуалізму з його особистісними цінностями та характеристиками. Англійський дослідник С. Браун пише про те, що ідеологічний конфлікт між «комунітаризмом» та «космополітизмом» має бути спрямований до вищого синтезу [19]. Співставляючи націоналізм з космополітизмом, У. Бек наголошує на тому, що націоналістична парадигма передбачає монологічне світосприйняття, яке виключає відмінності інших. На противагу цьому, космополітична парадигма є альтернативним способом мислення та світосприйняття, що включає аналіз відмінностей інших [18]. Остання покладає дебати між суперечливими культурними досвідами в центр процесів життєдіяльності: в політичній, економічній, культурній, науковій сферах. Відповідно до космополітичної парадигми, сучасне суспільство вступило у процес формування єдиної планетарної цивілізації, де окремі народи та країни втрачають статус автономних самодостатніх одиниць. «Століття націй-держав вже давно минуло і ми знаходимось напередодні нової імперської ери» - досить відверто писав у альманасі «Космополіс» французький політолог Ж-М. Геєнно [20, с. 115]. А дослідник Е. Лінклейтер наголошує на необхідності переосмислення понять «держава» та «громадянство». Так, на думку автора, нині «зв'язки між громадянами та державою стають слабшими, що надає можливість для появи нових форм суспільства, де зростає значення субнаціональних та транснаціональних лояльностей та ідентичностей» [5, с. 75]. У нашому столітті, на думку сучасного італійського дослідника Д. Арчібугі, державоцентриська парадигма змінилась на космополітичну, або, за його визначенням, на «європейську парадигму космополітичної демократії» [17]. Космополіти не асоціюють поняття «Батьківщина» з політичним режимом чи суспільним ладом, ставлять права та інтереси особистості вище прав та інтересів держави, підтримують точку зору, що держава свого часу була створена для захисту прав своїх громадян і має відстоювати їх інтереси, а не громадяни мають жертвувати чимось заради інтересів держави [11]. У міру поступу глобалізації з'являється, навіть, новий космополітичний клас. Цьому сприяє розвиток засобів зв'язку та Інтернету, високий загальний рівень освіченості людини та знання англійської мови, можливість швидше і дешевше подорожувати світом, міграція робочої сили і посилення транснаціональних корпорацій. Дослідники С. Хантінгтон та С. Кастельс визначають космополітичний клас як клас еліт: підприємницьких, професіональних, інтелектуальних, академічних [23], [7]. Останньому належать слова: «Еліти - космополітичні, прості люди - локальні» [7]. Як уявляється, існує широкий розрив між націоналістичною громадськістю та космополітичними елітами. Адже, на противагу елітам, прості люди і сьогодні надзвичайно сильно ідентифікують себе зі своєю країною. Це насамперед американці, французи та інші. І тут йдеться не тільки про національну ідентифікацію, а й про почуття відвертого патріотизму. Це можна помітити і у представників народів, що ведуть чи нещодавно вели важку боротьбу за свою територію, незалежність чи суверенітет. Сплески націоналістичного патріотизму можна побачити сьогодні у представників Боснії та Герцеговини, Хорватії, Абхазії, кримських татар, так само як і у частини українців. Узагальнивши існуючі визначення, космополітизм, можна трактувати як широку, багату та суперечливу сукупність різних соціально-політичних орієнтацій - від взаємодії та зближення народів та держав до нігілістичного відношення до національної культури та традицій. У той же час дослідник У. Бек зазначає: «Я сумніваюсь, що космополітичні суспільства є менш етнічними чи історичними, ніж національні. Але космополітизму бракує орієнтації, можливо через те, що він є настільки ширшим, включає так багато різних груп людей із суперечливими традиціями та звичаями, розрізненими надіями та страхами, так багато явних технологічних та наукових можливостей та ризиків, з якими люди ще не зустрічалися» [18]. Адже, дійсно, в основі космополітизму може лежати не стільки відсутність патріотизму, нехтування національними цінностями чи небажання слідувати традиції, скільки прагнення уникнути державно-політичних обмежень, наприклад, вільно обирати країну проживання або лояльність і толерантне ставлення до розмаїття існуючих поряд культур. Так, в енциклопедичному словнику Брокгауза-Ефрона зазначено: «космополітизм являє собою розширення ідеї вітчизни на весь світ; в основі якого лежить «усвідомлення єдності людського роду та солідарності інтересів окремих народів та країн, як частин єдиного цілого людства» [11]. За В. Соловйовим, «космополіт - це людина, яка свій борг перед Вітчизною розглядає крізь призму своїх обов'язків перед єдиним людством» [13]. Саме тому необхідним та своєчасним є систематизація космополітичних орієнтацій, принципів та позицій в одну цілісну політичну ідеологію, що зможе якісно та результативно відповісти на виклики сучасності. Однак, перед цим ідеологам космополітизму слід вирішити такого роду проблеми: Проблема ідентифікації. Як можна відповісти на запитання: хто є космополітом або якою має бути етнічна приналежність іммігранта чи іноземця у космополітичному суспільстві, наприклад, у сучасному ЄС? К. Поппер, наприклад, писав у своєму щоденнику «Я не бачу себе асимільованим німецьким євреєм» [18]. Проблема громадянства, що передбачає переосмислення природи самої категорії «громадянство» та відповіді на запитання: хто є громадянином світу (космополітом)? Громадянином якого світу: західного чи східного, США чи ЄС? Чи можна вживати категорію «громадянин» до наддержавних та недержавних утворень, чи вона є невід'ємним атрибутом суверенної держави? Проблема невизначеності, яка полягає в тому, що за відсутності єдиної концепції та доктрини космополітизму, дане поняття можна використовувати для визначення будь-яких, як часто трапляється, навіть, суперечливих ідей та положень. Глобально-локальна проблема, що дивиться на космополітизм крізь призму особливостей функціонування діаспор: «як можна бути вдома водночас перебуваючи далеко від дому». Космополітичні форми життя, етнічні та культурні ідентифікації є єдиними, що виступають одночасно глобальними та локальними. Проблема мультикультуралізму ставить питання: чим відрізняється світ ідей космополітизму від ідей мультикультуралізму. Мультикультуральні намагання, як пише М. Ллоса, спрямовані на перетворення дива, коли собака, кішка та мишеня їдять з однієї тарілки на тенденцію [18]. Постає питання: на що ж тоді спрямовується космополітизм, що позиціонує себе апологетом мультикультуралізму у всіх його проявах: на реальне співіснування різноманітних культур або на формування однієї уніфікованої світової псевдокультури? Проблема функціонування так званого Міжнародного права, заснованого на ідеї дотримання прав людини, що є такою собі світською релігією сучасного космополітичного суспільства. З іншого боку, цей транснаціональний гуманізм може швидко трансформуватися у мілітаризований гуманізм, що у війні в Косово так само виконував свого роду космополітичну місію Західного світу, розгортаючи воєнні дії під гаслом захисту прав людини. Підводячи підсумки наших роздумів, можна сказати, що при визначенні категорії «космополітизм» постають дві основні проблеми: 1) виявлення основного змісту та сутності даного явища; 2) теоретичне визначення самої категорії «котополітизму» як ідеології, теорії, філософії чи світогляду. Щодо першої проблеми, вона вирішується наступним чином: основним змістом космополітизму є подолання державних меж задля об'єднання всього людства. Основну ідею космополітизму можна визначити також через гасло ЄС: «єдність у розмаїтті», що означає збереження та забезпечення співіснування окремих національних культур у межах глобалізованого світового суспільства. Якщо оперувати до другої проблеми, сьогодні вона постає невирішеною. Очевидно, що поняття «космополітизм» є давно очікуваною та закономірною, проте, ще недостатньо чіткою та обґрунтованою відповіддю на сьогоденні виклики глобалізованого суспільства. Зараз космополітизм постає як сукупність суперечливих поглядів та орієнтацій, що потребують систематизації та оформлення у цілісну доктрину. І тоді він неодмінно постане перед світовою спільнотою у вигляді нової політичної ідеології сучасності, що здатна буде забезпечити делікатний баланс єдності та різноманіття, досягнення якого має бути основною ціллю сучасного демократичного суспільства. ЛІТЕРАТУРА Багряний С. Національна традиція чи космополітизм? // Персонал Плюс. - № 3, 2007. Балан В. Залп по космополитам // http://berkovich-zametki.com/Balan1.htm. Вознюк Ю., Шевченко М Геополітика, геополітична свідомість, геофілософія // http://warhistory.ukrlife.org/ 1 3 06 4.html. Деррида Ж. Глобализация. Мир. Космополитизм / Перевод Д. Ольшанского // Журнал «Космополис», № 2 (8), 2004. - C. 125-140. Этнические и региональные конфликты в Евразии: в 3 кн.: Кн. 3 Международный опыт разрешения этнических конфликтов / Общ. ред. Б. Коппитерс, Э. Ремакль, А. Зверев. - М.: Издательство «Весь Мир», 1997. - 304 с. Засурский И. Комополис / Виртуальность: от многоканального приемника к индустрии социальных связей // http://exlibris.ng.ru/internet/2001-09-20/2 kosmopolis.html. Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика, общество и культура. Москва, 2000. - 607 с. Кристева Ю. Самі собі чужі. - К.: «Основи», 2004. Матеріали Вікіпедії - вільної енциклопедії (www. wikipedia.org.ua). Мегатренды мирового развития / Под редакцией М. Ильина, В. Иноземцева. - М.: Экономика, 2001. - 296 с. Межуев Б. Сотворение космополиса // http://www.politstudies.ru/universum/esse/10mej.htm. Нельга О. Космополітизм // Етнічний довідник (http://www.socd.univ.kiev.ua/PUBLICAT/SOC/YEVTUKH/index.htm). Собрание сочинений В. Соловьева. - Брюссель, 1966. - Т. 9. - C.180. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. - 4-е изд. - М.: Политиздат, 1981. - 445 с. Хелд Д., Гольдблатт Д., Макгрю Э. Глобальные трансформации. - М.: Праксис, 2004. Юрт Й. Німецько-французькі діалоги про культуру. Ще раз про провінційний космополітизм // Матеріали II Фрайбурзьких діалогів про культуру. - Франція, 1998. Archibugi D. Cosmopolitan Democracy. - New Left Review, 2000. Beck U. The Cosmopolitan Society and its Enemies // http://www.sunysb.edu/sociology/faculty/Levy/Beck%20Cosmopolitan %20Society%20and%20its%20Enemies%20(TCS).pdf. Brown C. International Relations Theory: New Normative Approaches. - London, 1992. Guenno J.-M. The End of Nation // Космополис. Альманах, 1997. - C. 112-119. Evers H.-D., Kaiser M. Two Continents, One Area: Eurasia // Working Paper № 326, Sociology of Development Research Centre, University of Bielefeld, 2000. Held D. Democracy and The Global Order. - Cambridge, 1995. - P. 99-135. Huntington Samuel P. Dead Souls. The Denationalization of the American Elite // The National Interest. - № 75, 2004. Leung G. Human Rights, World Citizenship and the Cosmopolitan Question // Human Rights Law Review Student Supplement. - University of London, 2003-2004. Kant I. Critique of Pure Reason. - London: Macmillan, 1964. Robertson R. Globalization: Social Theory and Global Culture. - London: Sage, 1992.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 566 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: