Реферат на тему: Контрольна з політології - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Контрольна з політології. План. 1. Авторитаризм у політичній історії та сучасній політиці практичні характерні ознаки та можливості...................3 2. Шарль Луї Монтеск’є про форми держави та права......................................7 1. Авторитаризм у політичній історії та сучасній політиці практичні характерні ознаки та можливості. Одним з найбільш розповсюджених в історії типів політичних систем є авторитаризм. По своїх характерних рисах він займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. З тоталітаризмом його ріднить автократичний, не обмежений законами характер влади, з демократією — наявність автономних, не регульованих державою суспільних сфер, особливо економіки і приватного життя, збереження елементів цивільного суспільства. У цілому ж авторитарній політичній системі притаманні наступні риси: Автократизм (самовладдя) або невелике число носіїв влади. Ними можуть бути одна людина (монарх, тиран) чи група осіб (військова хунта, олігархічна група і т.д.). Древньогрецький вчений Платон (428/427-327 рр. до н.е.) у своєму творі “Держава” характеризував “олігархію” як “правління багатих” - олігархія виникає тоді, коли суспільством опановують цінності меркантильного характеру. “Тиранію” він характеризував як тотальне жорстоке панування брутальної сили, яка не визнає мудрості Платон. Государство // Сочинения: в 3 т. М. 1971. – Т. 3 . У діалозі “Політик” Платон визначив: правління однієї особи – як монархію (законну владу) або тиранію (протизаконну владу), правління кількох осіб – аристократію (законну владу) або олігархію (незаконну владу). Аанлізуючи позитивні та негативні аспекти різних форм держави, Платон надає перевагу монархічній владі і владі аристократії. Давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.) вважав монархію (правління одного), аристократію (правління небагатох) правильними формами держави. Тиранія, олігархія – не правильні форми держави – їхньою метою є особисті статки правителів. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При цьому влада може правити за допомогою законів, але вона їх приймає за своїм розсудом. Опора (реальна чи потенційна) на силу. Авторитарний режим може не прибігати до масових репресій і користуватися популярністю серед широких шарів населення. Однак він володіє достатньою силою щоб у разі потреби за своїм розсудом використовувати її і примусити громадян до покори. Монополізація влади і політики, недопущення політичної опозиції і конкуренції. Властива цьому режиму певна політико-інституціональна одноманітність не завжди результат законодавчих заборон і протидії з боку влади. Нерідко вона покликана неготовністю суспільства до створення політичних організацій, відсутністю в населення потреби до цього, як це було, наприклад, протягом багатьох століть у монархічних державах. При авторитаризмі можливе існування обмеженого числа партій, профспілок і інших організацій, але за умови їхньої підконтрольності владі. Відмова від тотального контролю над суспільством, невтручання чи обмежене втручання у неполітичні сфери і насамперед в економіку. Влада займається головним чином питаннями власної безпеки, суспільного порядку, оборони, зовнішньою політикою, хоча вона може впливати і на стратегію розвитку, проводити досить активну соціальну політику, не руйнуючи при цьому механізми ринкового саморегулювання. Рекрутування політичної еліти шляхом призначення зверху, а не конкурентної електоральної боротьби. Козлихин И.Ю. Современная политическая наука. СПб. 1994. До числа загальних рис всіх авторитарних режимів відносять також наступні: для неї характерне злиття законодавчої, виконавчої і судової влади, або їх формальний, показний поділ; у соціальному плані авторитаризм намагається стати вище класових розходжень, виразити загальнонаціональний інтерес, що супроводжується соціальною демагогією, популізмом; у зовнішній політиці для нього характерні агресивні імперські установки. Усі ці характеристики дають у сумі явище авторитаризму тільки в тому випадку, якщо є в наявності його духовний і практичний стрижень — авторитет. Під авторитетом розуміється загальновизнаний неформальний вплив окремої особистості чи якоїсь організації в різних сферах життя суспільства. У більш вузькому змісті авторитет — одна з форм здійснення влади, що стоїть вище права. М. Бебер виділяв три типи авторитету: заснований на раціональному знанні, на традиції, на харизмі вождя. У першому випадку носієм авторитету є вчитель-пророк, у другому - проповідник, у третьому - вождь. Без особистості такого роду авторитаризм неможливий. Вона є знаком, що символізує єдність нації, її суверенітет, її велике минуле, сьогодення і майбутнє. Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. М.:Артикул. 1997. З огляду на ці ознаки авторитаризму, його можна визначити як необмежену владу однієї особи чи групи осіб, що не допускають політичну опозицію, але зберігають автономію особистості і суспільства у неполітичних сферах. При авторитарній політичній системі забороняються лише визначені, головним чином політичні форми діяльності, в іншому ж громадяни вільні. Авторитаризм цілком сполучний з повагою всіх інших, крім політичних, прав особистості. В той же час в умовах авторитаризму громадяни не мають яких-небудь інституціональних гарантій своєї безпеки й автономії (незалежний суд, опозиційні партії і т.д.). Платон в своєму творі “Закони” приділяв охороні права, судовій системі, навіть зауважив, що всяка держава перестає бути державою, якщо суди вні не влаштовано належним чином Платон. Государство // Сочинения: в 3 т. М. 1971. – Т. 3 . Арістотель ввжав, що головною ознакою сомодостатньої держави є верховенкство закону, як запоруки і умови громадянської злагоди Аристотель. Политика. Кн. 4. // Мыслители Греции. От мифа к логике. – 1998.. Наприкінці 80-х — початку 90-х рр. значно зріс науковий і політичний інтерес до авторитаризму в зв'язку з крахом переважно тоталітарних політичних систем у більшості комуністичних держав світу. Спроби багатьох з них швидко, в дусі більшовицьких “кавалерійських атак” ввести демократію без наявності необхідних для неї суспільних передумов не увінчалися успіхом і спричинили за собою численні руйнівні наслідки. В той же час цілий ряд авторитарних держав (Південна Корея, Китай, В'єтнам тощо) практично продемонстрували свою економічну і соціальну ефективність, довели здатність сполучити економічне процвітання з політичною стабільністю, сильну владу — з вільною економікою, особистою безпекою і порівняно розвинутим соціальним плюралізмом. Авторитаризм іноді визначають як спосіб правління з обмеженим плюралізмом. Він цілком сумісний з економічним, соціальним, культурним, релігійним, а частково і з ідеологічним плюралізмом. Його вплив на суспільний розвиток має як слабкі, так і сильні сторони. До числа слабких відноситься повна залежність політики від позиції глави держави чи групи вищих керівників, відсутність у громадян можливостей запобігання політичних авантюр чи сваволі, обмеженість інститутів політичного вираження суспільних інтересів. У той же час авторитарна політична система має і свої достоїнства, що особливо відчутні в екстремальних ситуаціях. Авторитарна влада має порівняно високу здатність забезпечувати політичну стабільність і суспільний порядок, мобілізувати суспільні ресурси на вирішення певних задач, переборювати опір політичних супротивників. Все це робить її досить ефективним засобом проведення радикальних суспільних реформ. Тойби А. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1992. 2. Шарль Луї Монтеск’є про форми держави та права. Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755) - видатний юрист і політичний діяч. Одним із перших філософів-просвітників, який всупереч традиційному (в дусі «божественної зумов-леності») тлумаченню історії запропонував розуміння її як природного, зумовленого законами процесу. Він першим здійснив систематизацію державно-правових знань ХVШ ст. на нових засадах природного права і договірних теорій держави, і посів провідне місце в історії вчень про державу і право завдяки теоретичному обґрунтуванню ідеї поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову, яку як ідею «змі-шаного правління» розробляли свого часу Платон, Арістотель, Цицерон, а пізніше Дж. Локк. Свої погляди Монтеск'є виклав у трьох фундаментальних працях: «Перські листи», «Роздуми про причини величі і занепаду римлян», «Про дух за-конів». Вихідною тезою теорії Монтеск'є є визнання свободи людини-громадянина, найбільшу небезпеку для якої стано-вить державна влада, а особливо ті умови, що породжують можливість зловживання нею. Проти такого зловживання він пропонує запровадити механізм, у якому одна влада врівноважує іншу, щоб запобігти можливості зосередження усієї повноти влади в державі у руках однієї людини або групи керівних осіб. Мислителі XVII ст. розглядали поділ влади як врівно-важування суспільних та економічних інтересів і класів, як противагу крайній централізації, та як нагадування про те, що жодна політична організація не працюватиме, якщо не засновуватиметься на взаємоповазі й чесній взаємодії її частин. На відміну від цих поглядів Монтеск'є вперше в історії державно-правової думки поділ влади пов'язав із конституцією держави. Тим самим він обґрунтував ідею правління не людей, а правління законів - ідею конститу-ційного правління,- за якого суверен повинен виконувати не тільки природні, а й позитивні закони в державі. Цим Монтеск'є поділ влади звів у систему правових стриму-вань та врівноважень, підкреслюючи, що поділ влад за-безпечить верховенство закону. Це було новим у доктри-ні щодо поділу влад. Монтеск'є наполягав, що за умови поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть ро-бити те, до чого не зобов'язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє. З метою розв'язання дилеми «право» і «закон», як і Аристотель, що вважав закони та істину одним і тим же, Мон-теск'є ввів до своєї теорії категорію «дух законів». Право мислитель розглядає як загальнолюдську цінність. Метою права є свобода, рівність, безпека і щастя усіх людей. По-зитивний закон передбачає об'єктивний характер справед-ливих відносин (справедливість історично і логічно передує закону). Взірець абсолютної справедливості, який передує позитивному закону, створює природа. Природний закон (закон історії) мислитель тлумачить у просвітницькому ду-сі, як «людський розум, що править народами». Проте Мон-теск'є виявляє намір пов'язувати дію закону, що детермі-нує історичний процес, не з самим лише «розумом» як таким, але й з певними природними (головним чином, гео-графічними факторами) обставинами. Помірний клімат, міркує Монтеск'є, сприяв формуванню таких рис, як войов-ничість, хоробрість, волелюбність тощо. Разом з тим у занадто теплих країнах, на його думку, люди ледачі, роз-бещені, покірні тощо. Родючий ґрунт, міркує далі Мон-теск'є, вимагає занадто багато часу для обробітку, тому землероби залюбки поступаються правом на управління країною одній особі. От чому у землеробських народів найчастіше зустрічається монархічна (і навіть деспотична) форма правління. На неродючих же землях частіше зустрі-чаємо народне, республіканське правління. Ці міркування увінчалися переконанням мислителя у тому, що законодавець створює закони не довільно, оскіль-ки обов'язково враховує ті природні умови, в яких історич-но формувався народ: розміри території, її рельєф, побут, звичаї. Відношення законів до природних обставин і стано-вить те, що Монтеск'є називає «духом законів». Користуючись сучасною науковою термінологією, мож-на стверджувати, що Монтеск'є звернув увагу на досить актуальну для сьогоднішнього дня проблему. Йдеться про те, що попри певні загальні закономірності розвитку істо-ричного прогресу, які обов'язково знаходять своє втілення в законі, законодавець мусить враховувати і ментальність народу (власне розуміння народом справедливості). Враху-вання рис ментальності народу в процесі законотворення є запорукою створення справедливих, в інтересах загалу за-конів і успішного втілення їх приписів у життя. Виникнення держави Монтеск'є пов'язував з об'єктив-ними процесами розвитку суспільства. На його думку, держава виникає тоді, коли виникає приватна власність, розподіл багатств, що веде до антагонізмів у суспільстві. Згідно із поглядами Монтеск'є в досуспільному стані па-нувала природна свобода, що забезпечувалась звичаями і традиціями. В суспільстві ж люди втратили природну свободу. Остання відновлюється виключно за допомогою законів, але набуває при цьому політичного характеру, перебуваючи у постійному зв'язку з правом, Монтеск'є був переконаний, що майбутнє держави пов'язане з полі-тичною свободою, що забезпечується поділом влад і на підставі цього твердження дає визначення держави. Дер-жава — це суспільство, в якому діє закон (як бачимо Мон-теск'є не протиставляє і суспільство, і державу, тобто не розглядає останню як інституцію). Найважливішим засо-бом державної організації суспільства й порядку в ньому, на думку Монтеск'є, є державне законодавство, а одним із провідних підрозділів будь-якої держави є її законодав-чий орган. Як і Вольтер, Монтеск’є був прибічником теорії природ-ного права, вважаючи, що у світі все відбувається відповідно до природної закономірності. Він зазна-чав, що розумні істоти можуть самі видавати закони, але в них є й закони, створені не ними, тобто при-родні закони. Закони, писав Монтеск'є, в якнайширшому розу-мінні цього слова є необхідні відносини, що випли-вають із природи речей; в цьому плані все, що існує, має свої закони: вони є і в божества, і у світі матеріальних речей, і у тварин, і у людини Монтескье Ш. О духе законов // Избр. произведения. — М., 1955. . Природні закони суттєво змінюються. Монтеск'є назвав основні з природних законів: прагнення людей жити в мирі з іншими; прагнення добувати собі їжу; потяг однієї людини до іншої; намагання жити в суспільстві. Заледве люди об'єднуються в суспільство, між ними закінчується рівність і почи-нається війна. Окремі особи в кожному суспільстві починають відчувати свою силу і прагнуть обернути на свою користь блага цього суспільства. Звідси — війна між окремими особами. Так само і кожне суспільство починає усвідомлювати свою силу, що призводить до стану війни між народами. Виникнення цих двох війн підштовхує людей до встановлення законів. Позитивний закон, за вчен-ням Монтеск'є, передбачає об'єктивний характер справедливих відносин. Він уважав, що справедли-вість передує позитивному законові. У праці "Про дух законів" Монтеск'є розрізняв: міжнародне право, що регулює відносини між дер-жавами; політичне право, яке визначає відносини між правителями і підлеглими; цивільне право, що визначає та регулює відносини між людьми. Далі в своїй концепції філософ зазначав, що суспільство не може існувати без уряду. Згідно з політичним пра-вом, у суспільстві з'єднуються всі окремі сили (воля людей) і отримують назву політичного тіла, або дер-жави. Свобода людини в державі — це політична свобода. Мислитель підкреслював різницю між політичною свободою і свавіллям. Він зазначав, що в державі, де є закони, свобода може полягати лише в тому, щоби мати можливість робити все, що заманеться, і не бути примушеним робити те, чого не хочеться. Сво-бода є право робити те, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що законами заборонено, то в нього не було б свободи, оскільки те саме могли б робити інші громадяни Монтескье Ш. О духе законов. . Об'єднана в державі сила окремих людей є владою; вона може бути віддана одній або декільком особам. Форму правління Монтеск'є визначав на підставі того, скільки людей знаходиться при владі. За його вченням, це може бути республіка, монархія або деспотія. Республіканською формою правління мислитель називав таку, де влада належить усьому народові або певній кількості сімейств; монархією — форму, де одноособове править монарх на підставі закону; дес-потією — де управління державою здійснює одна особа, керуючись власними примхами. Аналізуючи згадані форми правління, Монтеск'є, як Платон і Арістотель віддавав перевагу монархії, яка функціонує на підставі закону. В такій державі, на його думку, га-рантується політична свобода людей і виникають умови для реалізації принципу: "свобода є право робити все, що дозволено законами". Рівночасно він допускав, що політична свобода може бути реалізованою і за республіканської форми правління. Розмірковуючи про форми правління та причини, що їх обумовлюють, Монтеск'є дійшов висновку, що вони залежать від розмірів території держави, клімату тощо. Республіка, на його думку, можлива в невеликих за територією країнах; у середніх за розмірами державах встановлюється монархія; в державах, які мають значні території, що ускладнює управління, можлива деспотія. Республіку та обмежену законами конституційну монархію Монтеск'є називав поміркованими фор-мами правління. Але політична свобода в них може бути реалізованою тільки за відсутності зловжи-вання владою. Оскільки кожна людина, що володіє владою, має схильність до зловживання нею, Мон-теск'є пропонував встановити такий порядок, який виключав би таку можливість. Зловживання владою може бути виключеним лише в тому випадку, коли влада в державі побудо-вана за принципом її поділу на законодавчу, вико-навчу і судову. Ці три гілки влади, на думку Мон-теск'є, мусять контролювати одна одну, попереджу-вати зловживання і створювати умови для реалізації громадянами політичної свободи. Література. Платон. Государство // Сочинения: в 3 т. М. 1971. – Т. 3 Аристотель. Политика. Кн. 4. // Мыслители Греции. От мифа к логике. – 1998. Козлихин И.Ю. Современная политическая наука. СПб. 1994. Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. М.:Артикул. 1997. Тойби А. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1992. Монтескье Ш. О духе законов // Избр. произведения. — М., 1955. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Ысторыя полытичних та правоих вчень. – К.: Юрінком Інтер, 1999. Мірошниченко М.І., Мірошниченко В.І. Історія вчень про державу та право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (28.06.2014)
Просмотров: 397 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: