Реферат на тему:ГЕНДЕРНИИ ВИМІР СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ У "ПАКТІ РОЗВИТКУ ТИСЯЧОЛІТТЯ" (2000-2015 рр.) ТА ЗАВДАННЯ УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ ПАРИТЕТНО - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:ГЕНДЕРНИИ ВИМІР СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ У "ПАКТІ РОЗВИТКУ ТИСЯЧОЛІТТЯ" (2000-2015 рр.) ТА ЗАВДАННЯ УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ ПАРИТЕТНОЇ ДЕМОКРАТІЇ. У статті досліджується гендерний вимір світової політики початку ХХ1 ст. і українські перспективи паритетної демократії. Автор визначає шляхи вирішення однієї з актуальних проблем утвердження гендерної демократії в Україні - подолання традиційних стереотипів про роль жінок і чоловіків у соціумі і з 'ясовує роль освітніх програм у формуванні гендерної культури. In the article the gender aspect of the world politics at the beginning of the XX1 century and the Ukrainian perspectives of parity democracy are researched. The author defines the ways of solving one of the most actual problems of confirming gender democracy in Ukraine - overcoming traditional stereotypes concerning the role of women and men in a community and determines the role of educational programs in gender culture forming "Світ належить чоловікові, місце жінки - вдома", - стверджує англійське прислів'я. Ці два принципи складають цілісну модель соціуму, в якому домінує чоловік. І це в той час, коли демократичне суспільство є ідеалом для значної частини людства, а рівноправність чоловіка та жінки визнана основною умовою демократії. Водночас нерівність між чоловіком і жінкою, що є прадавнім типом нерівності, в значній мірі має підгрунтя сьогодні в більшості сучасних країн. Тож мова піде про досить актуальну тему сьогодення, а саме - гендер. Це поняття про систему ролей і відносин між жінками та чоловіками, яке визначається не біологічним походженням, а соціальним, політичним, економічним контекстами. Стать дається від природи, а гендер - поняття, що конструюється в соціумі. Україна, інтегруючись у європейську спільноту, у 1995-1998 рр. затвердила цілий ряд національних програм із проблем жінок, охорони материнства та дитинства. Вагоме місце серед них займав "Національний план дій на 1997-2000 рр. щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві", який передбачав цілу низку важливих заходів як соціально-економічного, політичного, так і освітньо-інформаційного характеру. Серед останніх передбачено запровадження в навчальних закладах України з 1998 року читання спецкурсів "Жінка, сім'я, суспільство", "Жінка і політика", на які покладалося ознайомлення студентів з проектом ООН "Гендер у розвитку", що стартував в Україні в 1997 році й переслідував цілі підвищення статусу жінок і створення рівних (для чоловіків і жінок) умов для реалізації потенціалу особистості й досягнення дійсної рівності між ними як фундаментальної основи будівництва демократичного суспільства [1, 7-10]. В результаті співпраці жіночих недержавних організацій науково-дослідних жіночих і гендених центрів у 2006р. був прийнятий закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків". У преамбулі якого констатується важливість виконання міжнародних актів з гендерної пролематики і визначається пріоритетність гендерних стратегій в суспільному розвитку, включаючи всебічне врахування гендерного фактора при розробці державних стратегій, програм та механізмів їх втілення. З метою гармонізації національного і міжнародного законодавства щодо рівних прав і можливостей жінок і чоловіків визнається за необхідне проведення тендерної експертизи чинного законодавства. У ст. 21 "Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти" гарантується рівноправність обох статей у здобутті освіти (однакові умови під час вступу до навчальних закладів, оцінки знань, надання грантів, позик). Водночас на Міністерство освіти і науки України покладається відповідальність за експертизу навчальних програм, підручників для вузів щодо відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, підготовку нових підручників, посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка, виховання культури гендерної рівності, факультативне вивчення правових засад гендерної рівності. Для автора статті тема гендерного виміру світової політики та утвердження паритетної демократії в Україні є не тільки предметом наукової зацікавленості [2], а й має практичне значення з огляду на досвід викладання у вузі спецкурсів з гендерної проблематики. З 1998 року нами укладені програми спецкурсів "Політика і гендер", "Історія і гендер", "Жінка в історії України", підготовлені студентські дипломні і магістерські роботи. Досвід роботи в громадській жіночій організації "Жіноча перспектива", яка ініціювала і провела ряд всеукраїнських науково-практичних конференцій [3], дає підстави для спроби вирішення однієї з актуальних проблем утвердження гендерної демократії в Україні - подолання традиційних стереотипів про роль жінок і чоловіків та місце громадських жіночих організацій, освітніх програм у формуванні нової гендерної культури. У ХХІ ст. забезпечення гендерної рівності стало політичним пріритетним напрямком світового розвитку, яке забезпечується доланням нерівності жінок і чоловіків й забезпечення гендерного вирівнювання в усіх сферах життя. Якщо жіночий рух на своїй початковій стадії опікувався соціальним захистом, благодійністю, то з 1970 року його увага зосередилася на економічній та політичній ролі жінки у соціумі, що й спричинило потребу переосмислення моделей суспільної поведінки чоловіків і жінок, яке породило гендерну концепцію виміру соціуму поруч з класовою і расовою. Виходячи із стратегії жіночого руху, якої дотримувалися у ХХ ст. і яка виявила свої недоліки вже у 80-х роках, зокрема відокремлення жіночих проблем від соціальних і дистанціювання від чоловічих проблем, жіночі організації усвідомили важливість гендерного підходу (гармонійних відносин між статями) до реформування суспільства. Концепція гендера, оформлена у 1990 р. і підтримана програмами соціальними і культурними у рамках ООН ("Гендер у розвитку"), займає важливе місце у становленні суспільства рівних можливостей для жінок і чоловіків. Концепція виходить з того, що хоча чоловіки і жінки біологічно різні, існують й інші соціально-культурні розбіжності між статями, що склалися історично. Зокрема, стать (sex) має біологічне коріння, а гендер (gender) - культурне. Концепція гендера слугує аналітичним іструментарієм дослідження причин, що призводять до дискримінації як чоловіків, так і жінок. Впровадження поняття гендеру і його використання стосовно аналізу проблем дискримінації щодо жінок обумовлено переконаннями, що повноцінний розвиток не може здійснюватися без участі жінки в суспільному процесі в усіх його сферах, поняття рівності, правосуддя не є виключно поняттями чоловічого суспільства [4]. На думку авторів збірки статей "Громадянське суспільство на порозі нового тисячоліття" (1999), ХХ століття розпочалося активним втручанням жінки в громадянське суспільство. Жінки почали формувати власні вимоги з питань освіти, працевлаштування, політичної участі і з цією метою вдалися до створення власних організацій. Сучасна жінка- лідер виросла на грунті участі в недержавних організаціях, що є частиною громадянського суспільства. З часу прийняття Всесвітньої Декларації прав людини (1948) жінці вдалося посісти вагоме місце у міжнародних організаціях та ініціювати ряд заходів для суттєвого утвердження свого статусу: 1952 - Угода з жіночих політичних прав. 1979 - Конвенція " Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок". 1975 - Найробійська платформа дій для просування жінок. - Декларація з прав людини (протокол про жіночі людські права). - Міжнародна конференція з проблем народонаселення. - IV всесвітня конференція жінок у Пекіні та платформа жіночих дій. Сприятливий клімат для просування жінки склався завдяки її активності у громадському житті. Саме з 60-х років минулого століття жіночі організації та групи стали активно зростати, вони зробили великий вклад у розвиток гендерних аспектів глобальних проблем, таких як бідність, безпечне навколишнє середовище, охорона життя. У 1990 році Комісія ООН зі статусу жінки визнала позитивні результати втілення Найробійської платформи жіночих дій (1975), зазначивши, що вона дозволила виявити негативні суспільні чинники, які впливають на жінку: еконономічні кризи, демографічний вибух, скорочення бюджетів на соціальні потреби, скорочення жіночої участі в освіті, гальмування впровадження медичних програм з репродуктивного здоров' я, зростання жіночого безробіття, падіння активності участі жіноцтва у політичному житті. ХХ ст. визначено як "століття фемінізації бідності", оскільки виявлено, що 48% жінок живуть у бідності, в той час як чоловіки, що бідують, складають 30%. ООН з метою подолання згаданого явища запровадила нову спеціальну програму "Жінка у розвитку" (1995), результаті її реалізації у 1998 році вже 163 держави ратифікували Женевську конвенцію "Про подолання всіх форм дискримінації щодо жінок" (1979), яку ще називають "жіночою конституцією" (CEDAW). Є проблеми з дотриманням принципу рівності зайнятості і оплати праці чоловіків і жінок. Згідно з даними відділу соціальної безпеки і досягнення гендерної рівноваги Міжнародної організації праці (МОП), жінки складають 1/3 частину всіх працюючих, а їх зарплата значно менша за чоловічу. До того ж вони все ще не мають рівного з чоловіками доступу до економічних і технічних ресурсів. У політичній сфері жінка все ще на шляху до досягнення паритетної рівності у владних структурах: лише декілька країн у 1995 р. мали понад 30% жінок у сфері прийняття державних рішень і лише 10% з них мали місця у Законодавчих зборах. Жінки складають меншість у політичних партіях, у виборчих списках [5, 57-59]. У ХХІ ст. все більше актуалізується диференціація чоловічого та жіночого підходу у вирішенні політичних проблем соціуму. Жіноча присутність у політиці, і особливо у прийнятті рішень, визначається умовою запобігання явищам соціально-політичного регресу - насильству, гнобленню, експлуатації. Гендерний підхід все більше проникає у сфери політичного управління, стає реальною політичною силою впливу на забезпечення сталого людського розвитку, рівності та миру. Визнання гендерної рівності як основної глобальної політичної стратегії світового розвитку відбулося на ХХШ спеціальній Генеральній Асамблеї ООН (Нью- Йорк, 2000). У прийнятому "Пакті Розвитку Тисячоліття" (2000-2015 рр.) серед восьми пріоритетних цілей (подолання бідності, створення здорового довкілля, зменшення поширення інфекційних хвороб, повага до прав людини, запобігання світовим війнам) третє місце посідає розвиток гендерної рівності та надання повноважень жінкам. Водночас констатується, що основний зміст світової політики - це політика творення суспільства гендерної рівності, де чоловіки і жінки мають рівні права, свободи і можливості для добровільної участі як рівноправні партнери у всіх сферах суспільства і користуються рівними політичними, економічними, соціальними, культурними привілеями і несуть однакову відповідальність. Для визначення стану справ у сфері гендерної рівності ООН пропонує державам здійснити гендерний аналіз суспільного життя і владних структур [6, 3-7]. Гендерний анализ - це дослідження ролей, стосунків та процесів, що визначають ступінь рівноваги чи її відсутності у розподілі праці між чоловіками і жінками, життєвих навантажень, доступі до власності, участі у прийнятті рішень як у приватному, так і в суспільному житті). З 1997 року визнано, що долання гендерної нерівності й забезпечення гендерного вирівнювання в усіх сферах суспільного життя потребує комплексних заходів і має стати органічною складовою при розробці стратегічних напрямів і програм стабільного людського розвитку [7, 5-27]. Питання гендерної рівності мають стати головними при аналізі середньострокових державних планів, бюджетів діяльності. .Інструментарій для гендерного аналізу соціально-політичного розвитку людства і досягнення гендерної рівності визначений у програмі ООН "Гендер у розвитку", яка виходить із того, що у доповіді про розвиток людини, що з 1997 року щорічно готується державами-членами ООН, має бути визначений гендерний індекс людського розвитку (показники виміру рівня людського потенціалу, що визначають рівність становища жінок і чоловіків: довголіття, здоров'я, рівень освіти, гідний рівень життя). Отож, проведений гендерний аналіз суспільного розвитку кожною країною має стати початком для розробки концепції прогресивних соціальних перетворень для досягнення гендерної рівності і укладання національних програм досягнення балансу рівних прав і можливостей чоловіків і жінок [8, 12-18]. Політика творення суспільства гендерної рівності передбачає визначення основних положень стратегій суспільного розвитку, вироблення політики гендерної рівності, окреслення політичних методів і способів її досягнення. Гендерний вимір у політиці - це застосування кількісних і якісних оцінок діяльності чоловіків і жінок у політиці для визначення ступеня й рівня політичної культури й політичної самореалізації, ефективності впливу на всі напрямки суспільно-політичного розвитку. Комплексний підхід до проблеми рівності чоловіків і жінок передбачає оцінювання того, які наслідки матиме для кожної статі здійснення планових заходів в усіх програмах (соціальні, освітні, політичні). Особливо важлива у цьому роль держави, яка на основі експертизи всіх сфер життя має виробити параметри, за якими можна відстежувати динаміку гендерних змін у суспільстві і вносити корективи у плани досягнення балансу можливостей кожної статі. Однак укладання національної стратегії гендерної рівності, впровадження гендерного компонента в усі соціальні програми залежать від головних суб'єктів політики, насамперед державних структур та політичних партій. Тому державна гендерна політика - це діяльність (або бездіяльність) державних інституцій, спрямована на здійснення та гарантування рівних прав, свобод, можливостей для статей, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури суспільства [9]. Зазначимо, що практичне застосування гендеру у міжнародних соціальних проектах розпочалося у Гарвардському університеті (США), коли факультет державного управління ім. Д. Кеннеді приступив спільно з університетською програмою Великобританії до реалізації наукового проекту "Планування розвитку. Жінка у розвитку" [10, 3-4]. Згаданий аналіз гендерних стосунків - це системний підхід для оцінки і розуміння різного впливу на жінок і чоловіків соціальних змін. Це такі критерії: 1) участь статі у прийнятті соціальних і політичних рішень, 2) у розподілі головних ресурсів (часу, простору, інформації, грошей, економічної і політичної влади, освіти, працевлаштування, професійної кар'єри, охорони здоров'я, нових технологій), 3) гендерний розподіл праці, 4) гендерні потреби, що є результатом дії вищенаведених компонентів. Оскільки чоловік та жінка мають відмінні гендерні ролі, виконують різні види робіт, мають різний доступ до послуг та ресурсів, потреби їх є різними, 5) норми і цінності, на які впливають статеві моделі поведінки (пряма чи непряма статева дискримінація) [11, 9-15]. Гендерний аналіз, до якого вдалися спеціальні міжнародні Центри, такі, як FACETS, "ОХАМ" (Великобританія), "AWID (Жінка у розвитку", США, дає підстави констатувати відсутність гендерного балансу в сучасному суспільстві. У лютому 1996 року Євросоюз прийняв рішення про обов'язковість впровадження гендерної оцінки (Gender impact assessment) у своїх соціально-політичних проектах з тим, шоб прискорити реалізацію стратегічного курсу - створення рівних можливостей для чоловіків і жінок в усіх сферах суспільного життя Європейської Співдружності [12]. Як бачимо, знання інструментарію гендерного аналізу при укладанні звітів з людського розвитку, стратегічних планів, регіональних програм соціально-економічного розвитку, експертизі національного законодавства є нагальною потребою для державного службовця, політика. Тому на часі інтеграція тематики гендерного аналізу суспільного розвитку у навчальні програми підготовки соціологів, політологів, юристів, економістів, що вже здійснено у зарубіжних університетах, однак все ще залишається перспективою для вітчизняних. Україна не може розвиватися відокремлено від світової політики. А основний зміст останньої - це політика творення суспільства гендерної рівності. Тому стратегія України кінця 90-х років, на відміну від попередніх десятиліть, характеризується подоланням традиційного ставлення до жінок, яке розглядало їх як об'єкт патерналістського впливу та захисту з боку держави. Засадничі основи гендерного розвитку в Україні закладені в Конституції України, насамперед в ст. 24. В ній ідеться про те, що громадяни, незалежно від статі, мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Та конституційні норми реально мають бути втілені лише тоді, коли вони розвиваються у всій системі законодавства та втілюються за допомогою відповідних інституційних механізмів. Спираючись на реалії українського суспільства, ПРООН "Гендер у розвитку" з 1997 року сприяє впровадженню гендерної концепції в розробку стратегічних напрямків розвитку українського суспільства, долучаючись до формування його гендерної культури. Першим результатом проекту стало створення в Україні Гендерного бюро при Міністерстві сім'ї, жінок та молоді, яке і взяло на себе координацію всіх програм з жіночих проблем і сприяло підтримці нововідкритих науково-дослідних центрів з жіночих і гендерних студій. 8 вересня 1997 р. був затверджений Національний план дій на 1997-2000 рр. щодо поліпшення становища жінок і підвищення іх ролі у суспільстві, в якому на основі підсумкових положень IV Всесвітньої конференції зі становища жінок (Пекін, 1995) передбачалася розробка проекту "Декларації про загальні засади державної політики стосовно сім"ї і жінок", створення на громадських засадах інформаційно-консультативних центрів при підрозділах у справах сім"ї та молоді, підготовка проекту закону щодо захисту жінок від усіх видів насильства та кримінальну відповідальність за торгівлю жінками і дітьми. Започатковано практику України періодичної звітності про реалізацію в Україні положень Конвенцій ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок" та "Про права дитини". За фінансової підтримки ПРООН в Україні у 1995-2000 рр. проведено ряд всеукраїнських і міжнароних науково-практичних конференцій з жіночої та гендерної проблематики. Проект ПРООН 'Тендерні питання в ЗМІ" (1997-1999) ініціював та забезпечив перше в Україні дослідження "Тендерний аналіз українського суспільства" - своєрідної енциклопедії з гендерних параметрів українського соціуму. Тоді ж було започатковано збір та аналіз гендерної статистики, організовано семінари з просування гендерних стратегій та гендерний моніторинг законодавства, створено ресурсний Центр з гендерних питань для журналістів. Згаданий проект доклав зусиль до проведення першого Всеукраїнського конгресу жінок (1998) "Жінка на порозі ХХ1 ст.: проблеми, шляхи соціального розвитку". Проект "Сприяння гендерній рівності" (2000-2003) спільно з всеукраїнською громадською організацією "Лігою жінок-виборців України "59/50" в рамках програми "Тендерна експертиза українського законодавства" у 2000 році провів науково-практичну конференцію з гендерних проблем права, в рамках якої відбувався семінар у Верховній Раді України "Імплементація гендерних підходів в систему управління" [13, 5-8]. В результаті співпраці жіночих недержавних організацій, науково-дослідних жіночих і гендених центрів постав закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків " (2006). Стаття шоста закону констатує заборону дискримінації за ознакою статі. У розділі другому "Механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" визначаються державні структури, наділені повноваженнями і відповідальністю за втілення гендерної політики (Верховна Рада України, уповноважений Верховної Ради з прав людини, Кабінет Міністрів України, радники з гендерних проблем у міністерствах, держадміністраціях, Радах усіх рівнів). На Кабінет Міністрів України покладена відповідальність за проведення єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав і можливостей обох статей у всіх сферах життя суспільства (розробка і виконання Національного плану дій щодо впровадження гендерної рівності, державних цільових програм, організація підготовки державної доповіді про виконання в Україні Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, підготовка звіту до ООН про людський розвиток в Україні, враховування гендерного індексу людського розвитку. Стаття 13 визначає повноваження уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування. Третій розділ закону гарантує забезпечення рівних прав і можливостей обох статей у громадсько-політичній сфері (у виборчому процесі, у сфері державної служби та органах місцевого самоврядування), дозволяє застосування позитивних дій з метою досягнення збалансованого представництва жінок і чоловіків на державній службі з урахуванням категорій посад службовців. У четвертому розділі гарантується забезпечення рівних прав для жінок і чоловіків у соціально- економічній сфері (у праці та одержанні винагороди за неї, рівні можливості суміщати трудову діяльність із сімейними обов' язками, дозволяється здійснення позитивних дій, спрямованих на досягнення збалансованого співвідношення жінок і чоловіків у різних сферах трудової зайнятості, а також серед різних категорій працівників). У колективних договорах адміністрації і трудового колективу передбачені положення, які реалізують програму досягнення гендерної рівності [14]. На думку автора статті, справжньої гендерної рівності (гендерного балансу) в сучасному українському суспільстві ще не досягнуто. Попри реалізацію проектів ПРООН "Гендер у розвитку" і активізацію жіночих організацій, фактична нерівність жінок і чоловіків поглиблюється. Представлені звіти по лінії ООН "Людський розвиток. Україна" (1999) засвідчують досягнення Україною базової гендерної рівності (рівність прав у освіті, охороні здоров' я, можливості вести здоровий спосіб життя, участі в політичному житті). В той час жінки у більшій мірі потерпають від соціально-економічних проблем. Останній перепис населення в Україні засвідчив: жінки в Україні складають 54% її населення. Однак жінки складають більшість серед тих, хто потребує роботи. Праця чоловіків отримує більше винагородження, ніж жінок ( у середньому заробітна плата останніх складає 69,6% від чоловічої). Жінки контролюють тільки 10% економічних ресурсів, складаючи 38% від усіх підприємців (малого і середнього бізнесу), 20% із них представлені у керівництві великим бізнесом. За даними Інституту соціальних досліджень НАН України, більш як половина жінок зазнають насильства в сім'ї, кількість самогубств на цьому ґрунті зросла більше ніж удвічі. Масштабів загрози національної безпеки набула жіноча неофіційна міграція у пошуках заробітків за кордоном, що досягла за останні десять років декількох мільйонів. Це призводить до катастрофічних показників демографічних, за якими прогнозується через 50 років скорочення населення України на 20 мільйонів [15, 7-13]. Натомість українські жінки - ці "мудрі Берегині козацького роду" не б'ють на сполох, ініціюючи законопроекти на захист рівних можливостей жінок і чоловіків, а обрали тактику "виживання", голосуючи не за соціальні програми підтримки материнства і сім' ї, а масово полишаючи рідні домівки у пошуках заробітків на чужині. Причина того, що на рівні прийняття політичних рішень в Україні жіночі політичні ініціативи є поодинокими, очевидна: у складі Кабінету Міністрів - жодної жінки, у Верховній Раді вони складають 8,7%, у списках політичних партій жіноцтво у меншості. А ті з них, хто долучився до депутатського корпусу, чи є прибічниками подолання гендерної асиметрії в Україні? Ні, жінка-лідер грає у вищій політичній лізі за чоловічими правилами. Наприклад, згаданий законопроект, підготовлений за участі громадських жіночих організацій "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків "шість років чекав своєї черги, оскільки чоловічий склад парламенту був доволі скептично до нього налаштований, а депутатки, з огляду на небажання наразитися на чоловічий скепсис, не лобіювали його прийняття. То чи існує в Україні дискримінація жінок? Вочевидь: дискримінація відсутня, але до гендерної рівності ще далеко, особливо в царині прийняття політичних рішень. Україна відстає за індексом співвідношення можливостей за статтю, що є наслідком обмеженого залучення жінок до прийняття загальнополітичних рішень, - вона перебуває на рівні 25% найменш розвинутих країн [16, 10-25]. Серед українських пріоритетів виконання "Пакту Розвитку Тисячоліття. Україна" (20002015) - гендерна рівність посідає шосте місце [17, 7]. Тим Україна визначила себе в європейському і світовому просторах як гендерно розвинена й гендерно впорядкована країна з орієнтацію на досягнення гендерної паритетної демократії. Визначено і головне завдання - до 2015 року забезпечити у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади гендерне співвідношення на рівні не менше 30% жінок - до 70% чоловіків. У цьому вона орієнтується на світовий досвід. Так, у сучасних умовах парламенти в більшості країн світу залишаються за своїм складом чоловічими, однак з другої половини ХХ ст. домінує тенденція до паритетного їх складу. Найліпше вона проявляється у північних країнах Європи. Паритетними парламентами називають парламенти Португалії, Щвеції, Німеччини, Шотландії. Гендерний склад депутатів Верховної Ради України з першого по п'яте скликання свідчить: жінки складають 3-8 %, тому гендерний рейтинг України з представництва жінок у парламенті - 102 місце. І недивно, що в своїй діяльності парламент в Україні залишається гендерно малочутливим. А це має негативні політичні наслідки для утвердження паритетної демократії, оскільки за відсутності гендерного законодавства у суспільній свідомості консервується традиційне патріархатне мислення, а в політиці домінує технократичне чоловіче мислення. Чоловіче домінування у керівних та владних структурах України засвідчують, що державна влада на глобальному і регіональному рівнях залишається чоловічим простором діяльності, де чоловік самореалізується, будуючи свою кар'єру. Джерелом формування депутатського корпусу значною мірою є працівники управлінських структур, які виконують рішення, краще за інших знають механізми доступу до їх творення, до проходження в органи законодавчої влади. Тому основна маса обранців - бюрократія, яка має доступ до засобів масової інформації, вільне пересування, широке спілкування, доступ до владних важелів. Жінка, яка довго була відсторонена від публічної сфери, входить до неї без рівної з чоловіками економічної опори, коли чоловік вже освоїв свою нішу, засвоїв звичаєве право, традиції, кодекс честі і безчестя. Жінка, яка прагне утвердитися в політиці, повинна з об'єкта контрольованої чоловіками дійсності перетворитися на суб'єкта політичного простору. Вона має відмовитися від традиційних поглядів про "приватну" жінку і "громадського" чоловіка, практики пасивного схвалення чоловічих рішень, а виробити власну стратегію їх ініціювання. Сильна жінка, яка прагне вийти з кола приватних інтересів, мусить шукати доступу до чоловічого світу і мати чітку життєву програму, політичні ідеали жінки- політика, досвіду активного діалогу з жінками- політиками. У свою чергу, держава, якщо вона прагне до демократичної соціальної перспективи, має виробити механізм входження жінки в систему влади [18, 12-14]. Одним із дійових шляхів підтримки жіночого представництва у вищих органах законодавчої влади, як свідчить європейський досвід, є гендерне квотування. Гендерне квотування визнаною у рішеннях форуму жіночих організацій Євросоюзу " Паритет і рівність у позиціях влади - мета Євросоюзу" у Парижі (1999) показником не лише декларування, а й реального втілення політики рівності, пошуку критерію гендерного прогресу [19, 14-16]. Світовий досвід розвинених країн (Швеція, Франція) показав позитивні результати введення гендерних квот до партійних списків. Введення гендерних квот визнається у документах ООН (1990) явищем тимчасовим, видом позитивної дискримінації, що переслідує мету виправлення гендерних перекосів у владі, ефективність якого визнано у рамках 30%, який є мінімальним для обрання або призначення жінок на керівні посади в національних парламентах, у партійних та державних структурах. Однак в Україні питань гендерних квот не порушила жодна політична партія, які в переважній більшості не стурбовані гендерним станом обраного парламенту. Це реальне свідчення теперішньої гендерної нерівноваги в країні, відбиття у політиці патріархатних поглядів і неорієнтованості на гендерну демократію. Чи має Україна перспективи для гендерної демократії в Україні? Які невідкладні завдання для її утвердження? черговий раз звернімося до міжнародного досвіду і спробуємо порівняти його з вітчизняними реаліями. Проведені гендерні дослідження жіночими організаціями FACETS, "ОХАМ" (Велико-британія), "AWID " Жінка у розвитку" (США) дають підстави констатувати відсутність гендерного балансу в сучасному суспільстві в силу стійкості традиційних (патріархальних) стереотипів гендерних ролей, а також низької самооцінки жінки та її пасивності у політичній сфері. На порозі ХХІ ст. жінка значно підвищила свій статус, хоча й досі в соціокультурному плані існують несприйняття та обмеження, що порушують гендерну (соціостатеву) рівність. Хоча і відбулося скасування інституційних та законодавчих обмежень щодо жінок, але це не змінило соціокультурних традицій та стереотипів поведінки стосовно гендерної рівності. Як бачимо, ці висновки є актуальними для українського суспільно-політичного життя. Західні дослідники сучасного стану громадянського суспільства констатують неспроможність громадянського суспільства змінити негативні стереотипи традицій, вірувань, що регулюють гендерні ролі. Зокрема, це у найбільшій мірі шкодить діяльності жіночих організацій на місцевому рівні, які мають справи з пересічною жінкою, яка все ще у полоні згаданих стереотипів щодо моделі жіночої поведінки. Годі говорити, що за умов нерозвинутості в Україні громадянського суспільства проблема жінки і громадянського суспільства є особливо гострою. Жінки почасти сприймають жіночі організації як елітні. Це не означає неспроможності жіночих організацій апелювати до жінок різних верств і бути зрозумілими для них. Існуючі жіночі організації в Україні мають високий інтелектуальний потенціал і за підтримки програм ООН з 1995 р. здійснили вагомий вклад у розвиток як теорії, так і практики гендерної демократії, однак їх досвід паритетної демократії залишається поза увагою більшості жінок. Останні зосереджені на вирішенні соціальних проблем виживання власної сім' ї і в цьому покладаються тільки на себе, поки не усвідомлюючи дієвість жіночого представництва у вищих владних органах, у розв' язанні цих проблем не на особистісному рівні, а на державному. Жіноча участь у прийнятті державних рішень є другим випробуванням для паритетної демократії в Україні. Так, постає проблема відокремлення існування жіночої політичної культури від чоловічої. На Заході жінка в громадянському суспільстві інституалізувала жіночу політику (питання і вимоги формулюються у рамках інститутів, де недержавні громадські організації і агентства відіграють вагому роль). До того ж, жінка набуває нових знань, досвіду шляхом участі в громадських організаціях, культурних, соціальних, політичних форумах. А її оцінки соціального розвитку та пропозиції щодо національних планів розвитку задіяні в багатьох країнах. Жінки проникли і до політичних партій, артикулювали свої вимоги через політичну дію, водночас вони зайняли головні позиції в профспілках. Для України це завдання залишається актуальним і має свої особливості з огляду на відсутність традицій усталеного жіночого руху феміністичного спрямування, які мають західноєвропейські жінки. На рівні неформальної участі жінка в Україні частіше виступає як лідер. Однак жіноче уявлення про бажану модель суспільного розвитку проектується на громадську думку в спотвореному вигляді завдяки ускладненому доступу до засобів масової інформації, які нерідко продукують згадані застарілі стереотипи щодо непублічної ролі жіноцтва в суспільному розвитку. Жіноче втручання в політику на місцевому рівні в Україні також залишається обмеженим, хоча б це мало полегшити установлену зв'язків між жінками та їх організаціями і консолідації з метою вироблення спільної програми. На практиці жіночі організації за відсутності коштів для діяльності конкурують між собою у пошуках отримання грантів від міжнародних фондів. Світовий досвід свідчить, що гендерна політика стає оптимальною, коли формується й реалізується в умовах гендерно вихованого середовища. Останнє формується під впливом освітніх і виховних структур, партійних і громадських об'єднань, які цілеспрямовано формують гендерний світогляд і зразки поведінки в межах рівності можливостей статей. Гендерне виховання - процес цілеспрямованого систематичного прищеплення особам обох статей способів форм паритетності у відносинах, моральних і правових норм рівності, взаємоповаги, рівноправності. Гендерне виховання лежить в основі виховання гендерної культури особистості, яка є важливим чинником у творенні нового клімату співжиття жінок і чоловіків у соціумі. Вітчизняний досвід формування гендерної культури також на початковій стадії. Науковці гендерних центрів, які на громадських засадах ініціювали розробку і викладання спецкурсів з Література Програма ПРООН "Гендер у розвитку" // Бюлетень Гендерного Бюро в Україні. - 1997. - №1. Шевченко Н.В. Гендер у дзеркалі історії і перспективи розвитку гендерних студій в Україні // Укр. істор. журн. 2001. - № 1, 2; Шевченко Н.В. Гендерні студії в Україні // Наукові праці МДГУ ім. П. Могили. - Вип. 10. М., 2002. - С. 55-65; Місце гендерної культури у формуванні громадянського суспільства // Активізація можливостей жінок у побудові громадянського суспільства. - М., 2002. - С. 3-6; Жіночі та гендерні університетські курси (зарубіжний досвід) та перспективи їх інституалізації у вітчизняній вищій освіті // Наукові праці МДГУ ім. П. Могили. - Вип. 2 (3) - М., 2002 - С. 37-39. "Жінки в політичній еліті України: процес трансформації і творчість" (Миколаїв, 1999), "Активізація можливостей жінок у процесі побудови громадянського суспільства" (Миколаїв, 2001), "Гендерні і жіночі курси у вищих навчальних закладах України" (Миколаїв, 2002). Empowerment Through People, Program and Institutions. A Report of the FACETS - Washington, 1997; Gender and Development. A representative selection of Articles from recent issues of this international Journal. - Washington, 1998; Best Practices in Gender Relations Analysis to action: integrating Gender into Programs-Washington, 1996. Civil Society at the Millennium / Published by Kumarian Press, USA, 1999. Пакт Розвитку Тисячоліття. Millennium project - 2004. Half the World, Half a Change. An Introduction to Gender Development. - OXFAM, UK, 1998. Beyond Beijing. After the Promises of the UN Conference on Women Who's Doing What TO Turn Worlds Into Action? / A Publication of the Nation Council For Research on Women. - Winter 1996. World Learning. Education and Training For Global Effectiveness. School For International Training - Brattleboro, гендерної тематики у вузах і подекуди у школах, констатують ставлення до них студентства як до феміністичних, і тому певною мірою вони мають маргінальний статус у навчальних планах. В той час як зарубіжні університети успішно інтегрували гендерні підходи до всіх навчальних дисциплін, забезпечивши їх підручниками і навчальними посібниками, не відмовившись від практики читання спецкурсів для кожної спеціальності, з впровадженням їх до Інститутів післядипломної освіти. Проведена Перша міжнародна конференція з проблем інституалізації гендерної освіти у вітчизняні вузи (Миколаїв, 2002) у своїй резолюції засвідчила розуміння не тільки проблеми, а й шляхів їх вирішення: 1. Науково-методичному центру вищої освіти, Міністерству освіти і науки України Vermont (USA), 1999; 2000. Democratization, Civic Participation, and Public Policy. Training Programs For NGOs and Civil Society Organizations. Center for Social Polisy and Institutional Development.-Brattleboro, Vermont (USA), 1999; Leading Solutions For Equality and Justice / The Association For Women in Development presents the 8-th International AWID Forum (November 11-14, 1999, Washington, USA. - p.5-6; Trialogue. A Publication of the Association For Women in Development. - Vol. 3, №1, Spring 1998. - p.2. Radcliffe. Border Crossings/ Quarterly- Boston, 1999- Volume 85, No.2. Women and Public Policy Program // Harvard University. School of Government-Cambridge, MA, 1999. Empowerment Through People, Program and Institutions. A Report of the FACETS.-Washington, 1997; Gender and Development. A representative selection of Articles from recent issues of this international Journal.-Washington, 1998; Best Practices in Gender Relations Analysis to action: integrating Gender into Programs-Washington,1996; Half the World, Half a Change. An Introduction to Gender Development. - OXFAM, UK, 1998. Програма ПРООН "Гендер у Розвитку" // Бюлетень Гендерного Бюро в Україні. - 1998. - №3. Закон України. Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. - К., 2006. Гендерна демократія: українська перспектива // Гендерний аналіз українського суспільства. - К., ПРООН, 1999. Громадянське суспільство і гендер // Гендерний аналіз українського суспільства. - К., ПРООН, 1999. Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна. - К.,2003. Мельник Т.М. Гендерна політика в Україні. - К.,1999. Promoting Equal Opportunities For Men and Women. European Commission.-Belgium, Luxembourg, 1998. Перша Міжнародна науково-практична конференція "Гендерні і жіночі курси у вищих навчальних закладах
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 514 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: