Реферат на тему:ФЕНОМЕН ЕТНІЧНОСТІ: ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:ФЕНОМЕН ЕТНІЧНОСТІ: ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ. ФЕНОМЕН ЕТНІЧНОСТІ: ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ У статті аналізуються різні теоретико-методологічні підходи щодо визначення понять "етнічна ідентичність ", які існують у сучасній вітчизняній та зарубіжній етнополітологічній та етносоціологічній літературі. In the article the author analyses various theoretical and methodological approaches towards definition of concept "ethnic identity" in the foreign and Ukrainian academic sources on the questions of ethnopolitolog and ethnosociology. Проблема дослідження змісту поняття "етнос" є актуальним завданням сучасної науки. При цьому варто зауважити, що важливість теми обумовлюється як "лабораторними", суто творчими проблемами вивчення етнічної ідентичності, так і "живим" потоком етно- національного буття, складовими якого на сьогодні є етнічний ренесанс, політизація етнічності, розгортання етнополітичних конфліктів тощо. Тому аналіз змісту поняття "етнос" сприятиме розумінню процесів, що відбуваються в етнонаціональній сфері, допоможе уникнути багатьох непорозумінь у контексті розроблення етнополітики української держави, її практичної реалізації. Найбільш помітний вплив на визначення теоретико-методологічних підходів обраного автором статті дослідження справили праці як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Серед наукових доробок українських мислителів попередніх поколінь і вчених сучасності доцільно виокремити праці В.Антоновича, Ю.Бачинського, В.Винниченка, М.Грушев-ського, Л.Липинського, а також М.Вівчарика, О.Картунова, І.Кресіної, І.Кураса, В.Лісового, О.Майбороди, М.Обушного, Л. Нагорної, Ю. Римаренка, Л. Шкляра, М.Шульги та ін. Проблема етносів є однією з основних у наукових доробках російських політологів, а саме: С. Арутюнова, Ю. Бромлея, Л. Дробіжевої та ін. Дослідженню етнічної ідентичності в західному суспільствознавстві присвячені роботи Б.Андерсена, Ф.Барта, Е.Вілсона, К.Гіртця, К.Енлоу, Т.Кузьо, А.Мотиля, Е.Сміта та ін. Метою даної статті є аналіз і характеристика різноманітних підходів, які існують в етнополітологічній та етносоціологічній науці, щодо визначення суті й змісту етнічної ідентичності як складової етнодержавотворення в Україні. У найширшому тлумаченні поняття "ідентичність" означає комплекс внутрігрупових зв'язків, які виокремлюють дану спільноту з- поміж інших і які є основою для специфічних емоційно-ціннісних орієнтацій її членів [1]. М.Шульга визначає ідентичність як нерозривний зв'язок особи зі спільністю, ототожнення людиною себе з певною суспільною групою, вкорінену в духовному світі особи систему цінностей, ідеалів, норм відповідної спільності, що виявляється як стійке ядро [2]. Ідентифікаційна система групи складна і багатоманітна. Кожна людина усвідомлює себе одночасно членом кількох "ми-груп", вона ідентифікує себе. Отже, в поняття ідентичності вкладається, насамперед, емоційний аспект орієнтації особи, групи, соціуму. Англійське слово identity має такі значення: тотожність, справжність, осібність (самобутність). На думку багатьох психологів-етнологів, зростання ролі етнічності в так би мовити, "смутні часи" - це реакція на невизначеність (оскільки нетерпимість до невизначеності - один із найпотужніших психологічних характеристик особи, що сприяє її адаптації до навколишнього середовища) [3]. Коли відбувається руйнація будь-якої (державної, соціальної) ідеї, що об'єднує суспільство, з метою задоволення основної потреби людини у визначеності та стабільності, на зміну виходить більш давня та стійка форма інформаційного структурування світу - етнічна. Тому зрозуміло, що саме на початку 70-х років ХХ століття, які характеризуються розпадом колоніальної імперії, створенням нових держав, загостренням міжетнічних відносин у самих країнах-метрополіях, розгорнулась гостра дискусія навколо проблеми етнічності. Результатом цих дискусій стали різні теорії, серед яких сучасні дослідники виділяють три основні - примордіа лістську, інструменталістську та інвентціоністську, або конструктивістську [4]. Представники першої школи (Г.Айзекс, М.Вебер, К.Гіртць, У.Коннор, М.Новак, Е.Сміт, Е.Шилз та ін.) поділяються на два напрями - соціобіологічний та еволюційно-історичний. Розглядаючи етнічність як примордіальне (тобто первинне) утворення, засноване на спільності предків, приналежності до однієї раси, функціонуванні певних біологічних механізмів, прибічники соціобіологічного напряму пояснюють цей феномен за допомогою еволюційних ідей, тобто як явище, детерміноване генетичними та географічними факторами [5]. Автори й послідовники еволюційно- історичного напряму розуміють етноси як соціальні, а не біологічні спільноти, які пов'язані з соціально-історичним контекстом. Це - реально існуючі групи з властивими їм рисами - мовою, культурою, ідентичністю, що відрізняють їх від інших груп [6]. Проте, на думку Ю. Бромлея, дані риси формуються лише у відповідних умовах - територіальних, природних, соціально-економічних, державно- правових [7]. Загалом примордіалісти намагаються довести, що: 1/ початковими, вихідними "клітин-ками", "цеглинками" існуючих етнічностей є "прадавні кровно-родинні спільноти"; 2/ етнічні особливості мають "природжений характер" і передаються з покоління в покоління; 3/ "етнічні узи є найважливішими за будь-які інші узи", і етнічна ідентичність є головною серед інших ідентичностей; 4/ етнічна ідентичність є успадкованою й задовольняє "глибинні природні людські потреби"; 5/ взагалі, етнічність - це споконвічний, природний, реальний, стабільний і, загалом, позитивний феномен, в основі якого лежить спільне походження [8]. Примордіалістське уявлення про етнос, головним чином еволюційно-історичний напрям, до 60-70 років ХХ століття домінувало у світовій науці, а в радянському суспільствознавстві до початку 90-х років було чи не єдиним. На відміну від попереднього інструменталістський підхід орієнтований не на пошук об' єктивних засад етнічності (інструменталізм сприймає етнос як факт), а на виявлення тих функцій, які виконують спільність та етноси. Тому, з'ясовуючи, яким чином етноси та етнічність реалізують потреби індивіда чи групи, інструменталісти не цікавляться питанням, чи є об'єктивна основа існування етносу. Прибічники цього підходу виходять з положення, якщо етноси та етнічність існують, значить вони слугують певним цілям і конкретним інтересам людини, полегшуючи її життя в суспільстві. А збереження етнічних груп пояснюють потребами людей у подоланні відчуження, характерної для сучасного суспільства масової культури, споживчих цінностей та прагматизму [9]. Прикладом інструменталістського підходу до етнічності є інформаційна концепція етносу етнографа Н. Чебоксарова та етносоціолога С. Арутюнова [10]. Дослідники пропонують розглядати етноси як "просторово обмежені частки специфічної культурної інформації", а міжетнічні контакти - як обмін такою інформацією. Згідно з третьою - інвентціоністською - концепцією розуміння феномена етнічності, етнічне почуття, уявлення та доктрини є інтелектуальним конструктом політиків, учених, письменників. Широке розповсюдження освіти та зростаючий вплив засобів масової інформації дозволяють передати ці ідеї масам. Ключову роль у мобілізації членів етнічної групи на колективні дії в ім'я політичних та соціальних цілей відіграють лідери, які вже часто переслідують власні інтереси й не завжди виражають волю народу. Представники інвентціоністської школи (Б.Андерсен, Ф.Барт, П.Брасс, Е.Геллнер, М.Гехтер, Е.Гобсбаум, Д.Горовиць, Дж.Рот- шильд, В.Соллорс та ін.) стверджують, що: 1/ етнічність є винайденим, вигаданим, уявним феноменом, оскільки "її члени не можуть бути знайомі особисто чи навіть чути один про одного"; 2/ етнічність має мінливий характер, оскільки може і посилюватись, і послаблятись, і завмирати, і відроджуватись; 3/ етнічність має придбаний і ситуаційний характер, оскільки люди можуть, залежно від ситуації, приховати чи демонструвати свою етнічність, а при потребі й змінювати її; 4/ етнічна ідентичність є лише однією з багатьох ідентичностей, притаманних людині; 5/ етнічність є чимось похідним від соціального, породженням процесу модернізації, реакцією на процеси глобалізації, універсалізації та стандартизації. Отже, інвентціоністи розглядають етнічність як ситуативний, нерідко "нав'язаний" феномен. Процес соціального конструювання, на думку російського професора В. Тишкова, може бути спрямований, зокрема, на компенсацію дефіциту культурної відмінності [11]. Так, національні еліти колишніх радянських республік у боротьбі проти центральної державної влади і супротивників намагалися мобілізувати свої етнічні групи і таким чином збільшити групові Література Нагорна Л. Рекомбінація ідентичностей і нове структурування українського соціуму // Наукові записки/ Збірник. -К.:ІПіЕНД, 2000. - Сер. "Політологія і етнологія". - Вип. 12. - С. 74. Шульга Н.А. Этническая самоидентификация личности. К., 1996. - С. 93. Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс- культурную психологию: Учебное пособие. - М., 1999.; Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. - М., 1998; Стефаненко Т.Г. Этнопсихология. - Вып. 1. - М., 1998. Дынгес Ю. А. Этническая идентичность: характеристика основных концепций на примере российских немцев // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В. Добров. - Донецьк: ДНУ, 2001. - № 4(8). - С. 250. Van der Berghe P.I. The Ethnic Phenomenon. - N.Y., 1981. Гусейнов Г., Драгунский Д., Сергеев В., Цымбурский Этнос и политическая власть // Век ХХ и мир. - 1989. - № 9. - С. 21-31. Бромлей Ю. Очерки теории этноса. - М., 1983. - 145. Картунов О. В. Західні етнонаціональні та риси, щоб довести, що члени групи відрізняються не тільки однією певною рисою, а цілим комплексом відмінностей. Вони дійшли до того, що відмінності між росіянами та українцями, між узбеками та таджиками, киргизами та казахами за останнє десятиліття стали більш чіткими та різноманітними, ніж це було в радянський період. Погоджуючись із багатьма положеннями окреслених шкіл, важливо відмітити, що жодна з них окремо взята не дає повного уявлення про етнічну ідентичність, оскільки першій із них притаманний біологічний редукціонізм, а другій - соціологічний. Етнічність є більш складним і багатовимірним феноменом. Вона, на думку О.Картунова, водночас є одвічною, природною, стабільною і модерною, мінливою, вигаданою. Учений до основних індикаторів етнічної ідентичності пропонує включити: 1/ спільне походження (реальне або міфічне); 2/ культуру (або деякі ії елементи); 3/ мову (часто, але не завжди); 4/ історію (справжню або вигадану); 5/ традиції і звичаї; 6/ самосвідомість і етнонім етнополітичні концепції: теоретико-методологічний аналіз. - Автореферат на здобуття наукового ступеня д. політ. наук / НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 1996. - С. 21. Арутюнов С.А. Народы и культуры: развитие и взаимодействие. - М., 1989; Дробижева Л.М. Национализм, этническое самосознание и конфликты в трансформирующемся обществе // Национальное самосознание и национализм в Российской Федерации начала 1990-х гг. - М., 1984. - С. 11-12 и др. Арутюнов С.А., Чебоксаров Н.Н. Передача информации как механизм существования этносоциальных и биологических групп человечества // Расы и народы. - Вып. 2. - М., 1972. Тишков В. А. Меньшинства в постсоветском контексте // Расы и народы. - Вып. 24. - М., 1998. - С. 56. Картунов О.В. Вказ. праця. - С. 23-24. Обушний М.І. Етнонаціональна ідентичність в контексті формування української нації. Автореферат на здобуття наукового ступеня д. політ. наук / НАН України, ІПіЕНД. - К., 1999. - С. 2. Римарено Ю.І. Етнос і особа // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Відп. ред. Ю.І.Римаренко. - К.:
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 447 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: