Реферат на тему:ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ: МОЖЛИВОСТІ, ПРОБЛЕМИ, РІШЕННЯ - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ: МОЖЛИВОСТІ, ПРОБЛЕМИ, РІШЕННЯ. Стаття присвячена розгляду теоретичних і практичних основ впровадження соціального замовлення як одного з провідних інструментів розвитку соціальної політики муніципального утворення. The article is devoted consideration of theoretical and practical bases of introduction of social order as Оголошений у 2005 році Президентом В.А.Ющенком курс на європейську інтеграцію України викликав неоднозначну реакцію народу. Саме питання про можливий вступ до Євросоюзу призвів до подальшого поглиблення розколу в настроях населення, який намітився ще в період президентських виборів 1994 року. Як зазначає соціолог В. Хмелько, уже в 1994 році розподіл голосів між кандидатами в регіонах був найтіснішим чином пов'язаний з поділом виборців на прихильників і супротивників близьких відносин з Росією. (1) Від виборів до виборів ця тенденція наростала і все більш виразно артикулювалася. У таких умовах євроінтеграція як мета, що покликана об'єднати і згуртувати країну, стала проблемою, яка призводить до подальшого розмежування і розколу. За даними різних соціологічних досліджень не більш 45% населення підтримують цю ідею. А оскільки вступ в ЄС пов'язують з приєднанням України до НАТО, ця цифра стає ще меншою. Так, за даними опитування студентів м. Запоріжжя, які могли б бути зацікавлені у приєднанні України до ЄС, менше 60% вважають його за доцільне. Причому головним аргументом на користь приєднання виявилася думка, що "вступ до Євросоюзу забезпечить вільне переміщення громадян України по Європі для роботи, навчання, відпочинку" - 56% опитаних (2). Чи слід казати, що це скоріше позиція щодо легалізації еміграції, ніж дійсного бажання добитися у власній країні якості життя, подібного до європейського. Слід також враховувати те, що в Україні є політичні сили, які свідомо проти євроінтеграції. На шпальтах газет, в інших ЗМІ вони різко критикують цей намір України і з радістю наводять відомості про негативне ставлення рядових європейців і багатьох політиків до подальшого розширення Євросоюзу. Вони ж звертають увагу на позицію політичних діячів Росії, абсолютна більшість з яких негативно ставиться до таких намірів України. Тому розглядати питання про українську інтеграцію в ЄС без зв'язку з позицією Росії (правильної або помилкової) неможливо. З проблемою пошуку аргументів автор статті зіткнулася у своїй роботі щодо культурної та психологічної адаптації російськомовних молодих іммігрантів у Фінляндії. Молодим людям, більшість з яких переїхали не з власної волі, потрібно пристосовуватися до умов існування, заснованих на цінностях іншої культури. Виявилося, що навіть в умовах порівняння стилів життя однієї з найблагополучніших країн Євросоюзу і Росії, аргументи "за європейський шлях розвитку батьківщини" не спрацьовують. Молоді люди, які у 18 років мають можливість жити окремо від батьків, купити автомобіль і навчатись безкоштовно з обраної професії, отримуючи немалу стипендію, вважають, що життя в Росії набагато цікавіше й вільніше. Вони добре засвоїли позицію, що їхня країна має йти своїм особливим шляхом, який не може бути схожим на європейський. І це в умовах спостереження усіх переваг держави загального блага (Welfare state), які вони бачать і відчувають на собі у Фінляндії. Не приймати до уваги це стале соціальне уявлення неможливо. В разі імміграції саме воно гальмує адаптацію молодих, викликає внутрішні конфлікти, кризу ідентичності і депресивні стани (3). Тому в статті наведено результати пошуків переконливих аргументів, які дозволили молодим перейти на більш конструктивну позицію. Вважаю, що в перспективі ними можна користовувати у справі формування позитивної позиції населення щодо євроінтеграції України. МОЖЛИВОСТІ А) Антропологічна і цивілізаційна близькість. Європейський напрям інтеграції України визначений її географічним положенням, культурною і релігійною близькістю з абсолютною більшістю народів Європи, расовим та антропологічним типом населення. Все це настільки очевидно, що майже не вимагає додаткових доказів, достатньо поглянути на себе в дзеркало. Ця виразна цивілізаційна близькість України і Росії до європейських народів дуже важлива. "В понятті "цивілізація" відображені могутня інтеграційна здатність і сила, тенденція універсалізму, що дозволяє створювати деяку надєдність, великомасштабну спільність на базі певної соціокультурної парадигмы"- зазначає нам "Нова філософська енциклопедія" (4). Крім того, автори статті указують на "подвійний стан сучасної світової цивілізації", який термінологічно і змістовно осмислюється як його розпад на дві "гілки" - Захід і Схід. Автори підкреслюють, що кожна з двох частин має свій особливий "генотип" і власну логіку розвитку, а їх взаємодія - це взаємодія двох типів суспільства - традиційного і техногенного, яка може бути реалізована шляхом взаємопроникнення досягнень і цінностей традиційної і техногенної цивілізацій" (там же, с.334). Це означає, що можна говорити про можливість створення якоїсь великомасштабної спільноти тільки на базі певної соціокультурної близькості. Для Росії таку соціокультурну близькість мають Україна і Білорусь, але відкидається подібна ідея відносно Західної Європи і скромно замовчуються країни Центральної і Східної, ще донедавна брати по соцтабору. Аргументи щодо відсутності чи наявності цивілізаційної близькості, звичайно, не наводяться, як і стосовно власної приналежності до Сходу чи Заходу. Віднести себе до східної цивілізації не дозволяють раса і історія, а до західної - щось подібне до ірраціонального небажання. Проблема ж полягає в тому, що влада в Росії та її інтелектуальна еліта вже декілька десятиліть прагнуть законсервувати авторитарний (азіатський) спосіб управління. Для цього народу нав'язується думка про власну несхожість і незрозумілість ("умом Россию не понять"), про необхідність оригінального цивілізаційного шляху. На цю ідею відмінності від Заходу реагує і значна кількість російськомовного населення України. Культурна близькість. Українці відчувають культурну близкість з народами країн південної Європи: Греція, Іспанія, Італія, Португалія, що підтверджується і міжнародними дослідженнями цінностей (GLOBE). Це пов'язано з подвійним станом культури в цих країнах, трансформацією цінностей традиційного суспільства на шляху до цінностей постіндустріального інформаційного суспільства, який ще не завершився. Те ж саме стосується і слов'янських держав Східної Європи. Тут багато спільного в мові, святах, національній кухні, традиціях створення нуклеарної сім'ї, у загальноєвропейських поглядах на роль чоловіків і жінок у суспільстві й повсякденному житті, Демографічна ситуація. На наших очах відбуваються глобальні зміни в структурі народонаселення планети. Протягом лише 30 років (1970-2000 рр.) завдяки народжуваності в країнах Азії, Африки і Латинської Америки населення зросло удвічі. А до кінця 30-х років ХХ! ст. чисельність населення землі прогнозується на рівні 9-10 млрд. з подальшим падінням процентної частки європейців. У цих умовах об'єднання Європи є єдиною можливістю відповісти на виклики часу. Сьогодні це ще не усвідомлюють народи Євросоюзу, але так чи інакше розуміють політики. Отже, можливості євроінтеграції України визначені цивілізаційною, антропологічною і культурною близькістю всіх європейських народів, а також демографічною ситуацією у світі. Саме тому В.Гюго на схилі віку зауважив, що "будь-яка війна між європейцями є війною громадянською". ПРОБЛЕМИ А) У стані наздоганяючих. Головною і легко помітною проблемою євроінтеграції є більш низький економічний, соціальний і культурний рівень усіх пострадянських країн, включаючи і нових членів ЄС. У разі особливо великого розриву в рівні розвитку саме відставання стає тим внутрішнім фактором, який спричиняє опір людей. Має місце давно знайома людству ситуація "лисиці й винограду": те, що мені недоступно, автоматично знецінюється, щоб можна було собі казати, це нам не потрібно, ми підемо іншим шляхом. Ця, по суті, дитяча позиція означає, що проблема має не стільки соціально-економічний, скільки психологічний характер. У таких умовах співати хвалебні оди західному способу життя з його підкресленою орієнтацією на соціальну справедливість (теорія Д. Роулза) і рівність прав рівносильне самогубству. Імовірно, з цієї причини ЗМІ Росії та України практично ніколи не торкаються морально-етичних основ життя Заходу, зводячи його переваги до товарного насичення й соціальної захищеності. Це дозволяє нескінченно довго шукати нові шляхи розвитку, не звертаючи увагу на моральний безлад, але орієнтуючись при цьому на західні стандарти життя. Психологічно народ обох країн перебуває в ситуації стресу і внутрішнього конфлікту. ЗМІ постійно тичуть глядача носом у його неповноцінність, ставлять питання "чому?" без щонайменших спроб на них відповісти. Правда, в Росії ситуація що полегшується завдяки рахунок "золотогму дощу" від продажу вуглеводневої сировини. Це дозволяє керівництву повернутися до уявлень про власну велич, до посиленого нагнітання патріотизму в совковому варіанті з традиційним пошуком "ворога" на недиференційованому Заході. Оскільки в Україні таких "вагомих" аргументів немає, люди відчувають себе нещасними та обділеними. Унаслідок цього в суспільстві складається соціально конфліктна ситуація. Наявні всі її ознаки: несправедливий розподіл ресурсів, прірва між бідними і багатими; взаємозалежність верхів і низів, коли народ говорить про безпорадність влади, а представники влади натякають на непідготовленість людей до рішення трансформаційних завдань; різкі відмінності соціальних уявлень на заході і сході країни, а також між соціально- економічними групами. Якщо не задоволені базові потреби більшості людей в безпеці й повноцінному здоровому житті, не можна вимагати від них значних змін у цінностях та уявленнях. Навіть коли сама людина не голодує, то спостереження за тими, хто шукає щось на звалищах, негативно впливає на всю систему соціальних уявлень особистості та її психологічний стан; звідси виникає відмінність між соціальними групами в поглядах на завдання розвитку країни, тому що "ситий голодного не розуміє"; і, нарешті, незадовільний стан роз'яснювальної політики із зрозумілими для людей причинами й наслідками, метою та завдданнями, а також повна відсутність будь-якої виразної ідеології: чого ми прагнемо досягти. До цього можна додати проблеми всіх суспільств, які трансформуються, коли руйнування колишньої системи цінностей супроводжується ще глибшим падінням моральності суспільства від рівня, що був на попередньому етапі цієї моральності. Чи потрібно казати, що збочена партійними догматиками ідеологія марксизму надовго закріпила у свідомості неповагу людей один до одного, недовіру і просто хибні соціальні уявлення. Тому насправді однією з найголовніших проблем на сьогодні є робота по зміні соціальних уявлень людей. З урахуванням історичних причин це завдання в Україні вирішити легше, ніж у сучасній Росії. Це пов'язано з тим, що: Україна не обтяжена місіонерськими завданнями, які поставив перед Росією, за влучним зауваженням Ліни Костенко, безвісний чернець у 16 столітті, визначивши Москву третім Римом. Ця ідея поширена й сьогодні, оскільки ідеологічного це продуктивно працює на об'єднання людей, хоча й не так ефективно, як за комуністичних часів; територія України майже відповідає ареалу етнічного розселення без претензій на протяжність у межах імперії Чингисхана; рівень повсякденної культури України дещо вищий, ніж у Росії. На цю думку я колись натрапила у М.Вебера, і вона була на початку 90-х абсолютно несподіваною: ми настільки звикли до своєї "меншовартості", що справедливий погляд збоку нас вражав; по-четверте, українці демонструють і вищий рівень соціальної культури, коли відкрито борються за своє право на політичний вибір. У протилежної сторони для цього є єдине пояснення - гроші. Але насправді така природна поведінка породжує надію, що народ не втратив уявлення про своє право на рішення, що притаманно всім європейцям без винятку. Б) Зміна соціальних уявлень. Проблема зміни соціальних уявлень примушує нас хоча б коротко звернутися до теоретичної соціальної психології, яка пропонує наукове розуміння соціальних уявлень, їх морфологію і структуру. Крім того, в соціальній психології розроблені методики зміни соціальних настанов і уявлень, включаючи Йєльський метод і групову дискусію К.Левіна. Соціальні уявлення мають п' ять фундаментальних властивостей, які є добре знайомими мовними категоріями: Об 'єкт уявлень (в нашому випадку Євросоюз і НАТО). Образний характер, що сполучує знання і емоцію, перцепт і концепт. (Багаторічне і небезпідставне уявлення про ворожий Захід, який зазихає на нашу територію). Символ і знак, метафоричний зміст, навантажений попереднім знанням і відчуттям. (У Криму сьогодні мають місце дивовижні за своїм змістом гасла, що НАТО - це фашисти і бандити!?!). Конструктивний характер, коли особа самостійно структурує поняття, об' єкт та образ на підставі нової інформації. (Це означає, що потрібно надати нову інформацію або інший кут зору на знайомі речі, але ні в якому разі не нав'язувати готові кліше). Автономність і креативність. Користування широким спектром мовних засобів для надання нових значень, змісту і відчуттів (5). Що стосується процесу зміни соціальних уявлень і ставлень до знайомих речей, то за останні півстоліття в соціальній психології була виконана безліч робіт, присвячених переконливості та ефективності комунікації. Оскільки ці дослідження проводилися, в основному, в Йєльському університеті, то даний підхід до вивчення переконливих комунікацій став зватися Йєльським методом зміни установок. Не вдаючись до спеціальних подробиць просування інформації центральним і периферичним шляхом, дотримання певних умов комунікації, можна сказати, що метод означає вивчення обставин, за яких люди скоріше змінять свої установки. Це може статись у відповідь на переконливе повідомлення за умови довіри до джерела і характеру комунікації, а також з урахуванням особливостей аудиторії (6). Кажучи коротко, йдеться не про чергову маніпуляцію громадською думкою, якої чекають від соціальної психології деякі політики, а принципово інший засіб, який дає ключ до розуміння процесу змін у межах схеми: ХТО джерело комунікації, про ЩО повідомляється і КОМУ це призначено (особливості аудиторії). Якщо розглянути обидві моделі зміни соціальних уявлень і установок, то неважко помітити, що найскладнішим є питання, що саме слід казати, яка інформація може бути такою ж переконливою, як були, наприклад, геніальні есерівські гасла: "влада - народу, земля - селянам, фабрики - робітникам". Разом з тим слід враховувати, що кожна особа вносить у такого роду заклики своє розуміння, тобто самостійно структурує поняття, об' єкти та образи. Так сталося в роки революції: те, що для інтелігенції було поняттям свободи, - для малоосвічених селян стало приводом усунути моральні й етичні обмеження для свободи грабежів і безкарного насильства. Цей досвід означає, що переконлива комунікація вимагає точного, науково вивіреного й експериментально апробованого підходу. В) Взаємозв'язок і взаємозалежність завдань. Суспільства в стані трансформації завжди мають однакові проблеми, які не обійшли стороною й Україну. З одного боку, вони визначені економічною руїною, яка стала розплатою за технологічне відставання, відсутність конкуренції та нехтування життєвими потребами людей. З другого боку, Україна слідом за іншими країнами змушена переходити від індустріального етапу розвитку суспільства до постіндустріального. Це дійсно важко, бо обтяжене незавершеністю попереднього етапу й не до кінця зжитими забобонами традиційного суспільства. Крім того, перед країною постами соціально- психологічні завдання, пов' язані з подоланням авторитаризму у взаєминах людей, що негативно впливає на управління, освіту і виховання. Відставання є також і у сфері повсякденної побутової культури. Рішення цих завдань ускладнюється релятивізмом моралі, відсутністю довіри між людьми, і, як наслідок, - низьким рівнем соціального капіталу країни. Сплеск єдності, довіри і надії, що зародилися в ході "Помаранчевої революції", безповоротно втрачено. А без єдності й згуртованості народу будь якому уряду вирішувати завдання розвитку країни дуже важко, якщо взагалі можливо. Саме тому потрібні об' єднуючі ідеї. Кожній із зазначених проблем можна присвятити безліч досліджень. Але ясно тільки одне: всі вони взаємопов'язані з іншими, а тому розв' язуватися мають у комплексі. Завдання соціально-економічного розвитку не зможе вирішити розколота нація. Тому одним з головних напрямів повинна стати робота по звільненню людей від хибних соціальних уявлень, що виникли в результаті ідеологічного тиску за радянських часів. Зрозуміло, що в рамках однієї статті шукати рішення навіть однієї з виділених проблем неможливо. Для цього потрібні спеціально створити тимчасові наукові колективи, здатні вирішувати подібно завдання в межах передбачених грантів. Соціальні дослідження мають давати владним структурам конкретні рекомендації по поліпшенню соціальної ситуації, яка не може бути вирішена тільки підвищенням заробітної платні та пенсій. Абсолютно очевидно, що без об' єднуючих народ ідей країну швидко не підняти. Не стане такою ідеєю і об' єднання з Росією, яку підтримає ще менший відсоток населення. Таким чином, перед Україною стоять складні завдання, пов'язані з соціальною і культурною трансформацією, без розв'язання яких неможливо рішення проблем економічного розвитку, оскільки всі вони взаємозв язані і взаємозалежні. Видатний соціолог П. Штомпка, аналізуючи положення посттоталітарної Польщі початку 90-х років, показав усю множину проблем мислення і поведінки поляків, які закріпилися в роки соціалізму по-совєтські (7). Цих проблем у головах українців не менше, якщо не більше. Разом з тим, кажучи про ідейно-спонукальні чинники розвитку, хочу процитувати французького соціолога Франсі Бо, який ще в 1955 р. вказував: "Головне - боротися проти тривоги і недовір'я в суспільстві. Населення в стані натхнення не знатиме економічних криз. Процвітання є питанням довіри: віра в результат своїх зусиль, віра в майбутнє і довіра до себе подібних" (8). ДЕЯКІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ А) Зміна соціальних уявлень. Насправді ідея євроінтеграції сьогодні, а тим паче в перспективі є найбільш плідною, якщо ми не хочемо перетворитися на територію, заселену більш численними народами, що вже сьогодні виявляють свою зацікавленість. Така загроза цілком реальна в умовах скорочення населення України і посиленого притоку мігрантів зі Сходу. Тому дійсна небезпека існуванню української нації присутня в нас самих, а не в НАТО з Євросоюзом. Проте переконати в цьому людей і змінити соціальні уявлення українців може тільки нова інформація або давно знайома, але подана під іншим кутом зору. Експериментальна робота щодо зміну соціальних уявлень молодих мігрантів з Росії та України у зв' язку з їх культурною і психологічною адаптацією у Фінляндії показала декілька принципово важливих закономірностей такої роботи: зміни соціальних уявлень можна досягти тільки на основі пошуку точок схожості, на пошуку близькості культур, а не на їх контрасті; протиставлення культур, підкреслення відмінностей, а тим більше переваг чужої культури викликає в людей оборонну позицію й перекриває шляхи для адаптаційних змін самосвідомості; швидшому засвоєнню нових соціальних уявлень сприяє їх відкрите обговорення, прояснення в дискусії причин відмінностей соціальних устроїв; вільне обговорення дає можливість самостійно конструювати поняття, самостійно дійти висновку про шляхи трансформації суспільства, а нова інтерпретація знайомих фактів дає можливість знайти нові значення на основі системи понять, засвоєних раніше. Переосмислення історії й культури власної країни, а головне - розуміння історичних підвалин народних традицій, пов'язаних із соціально несвідомим, у нашому випадку, дали можливість учням з більшим розумінням поставитись до ідеї європейського шляху розвитку для всіх європейців. Вважаю, що і робота по формуванню більш адаптивних соціальних уявлень українців повинна початися з пошуку цивілізаційної подібності та антропологічної однаковості європейських націй. Б) Дві цивілізації. 1. Схід і Захід. Теза про існування цивілізацій Сходу і Заходу - загальновідомий факт. Хотілося б розглянути це питання глибше, ніж це звичайно прийнято в шкільному курсі історії, тому що людська психологія і соціальне, або колективне несвідоме, почали формуватися набагато раніше, ніж про це прийнято думати. Коли перші Homo sapiens більш як 100-150 тисяч років тому почали розселятися з Африки вони розділилися: одні рушили на схід до Азії, інші - на захід до Європи. Та частина популяції, яка залишилася в Єгипеті, а потім заселила Межиріччя, долини Інду і Гангу, поступово освоювали ази землеробства і породили цивілізацію "землеробів". Неандертальці, що освоювали Європу, під впливом кліматичних обмежень залишалися "мисливцями-збирачами" аж до початку нашої ери, а на півночі полювали до кінця 19 ст. Останні 100 тисяч років майбутні європейці жили в умовах екстраординарних змін клімату, тричі стикаючись із заледенінням, останнє з яких закінчилося близько 10 тисяч років тому. Заледеніння створювали важкі умови для виживання, вони вимагали особливих умінь пристосування й сприяли формуванню специфічних психологічних якостей людей, що стали особливо помітними у кроманьйонців Європи й прилеглої до неї частини Сибіру близько 40 т. років тому. В антропології цей період називають "мустьєрським" - за назвою печери, де вперше були знайдені численні й різноманітні кам'яні інструменти. Саме тоді європейці й вступили на технологічний шлях розвитку, освоюючи змінний навколишній світ. Особливо багато таких свідчень антропологи знаходять у Франції та Україні. Саме в Європі люди навчилися долати виникаючі труднощі завдяки розвитку культури. Для цього їм довелося пройти непростий шлях адаптації і природного відбору необхідних якостей, серед яких умілість, інтелект і здібність до інновацій були не останніми. Європейці не дали таких блискучих відкриттів в астрономії, математиці, писемності, законодавстві і державному будівництві, які зробили "землероби". Проте в результаті боротьби за виживання сформувався на диво стійкий і психологічно войовничий тип, який сподівається перш за все на себе і свою здатність до вирішення проблем за допомогою інновацій. Важливі гіпотези були висунуті в книзі "Полярні сяйва в міфології слов' ян" Л.М.Алексєєвої (9). Вона вважає, що у "мисливців-збирачів " закріплювався індивідуалістичний підхід до життя. Високо цінуються особові якості - кмітливість, сміливість, уміння організувати групу, високий ступінь самостійності рішень і відповідальності за них, орієнтація на особисті окремо взятого члена співтовариства, потенційно здатного привести всіх до прориву. Ситуація вимагала "пасіонарних" (по Гумильову) особистостей, готових вивести інших з виникаючої час від часу безвиході, з особливою стійкістю, готовністю ухвалювати нові нестандартні рішення, покладаючись на себе і прислухаючись до думки ватажків. Ментальні структури, які відповідають способу життя і завданням виживання, у двох етнокультурних гілок людства закріпилися різні, хоча норми моралі практично не мають відмінностей. Ці тисячолітні ментальні структури стали частиною колективного несвідомого, про яке писав К.Юнг. Людина народжується, з багатьма схильностями, які одержує від предків. Основи особистості архаїчні, примітивні, природні, несвідомі й універсальні, їх можна назвати кореневою ментальністю людини, колективним або соціальним несвідомим. Воно людиною не усвідомлюється, але присутнє в кожному з нас, коли нам треба обрати відповідну ситуації поведінку в соціальному та особистому житті. 2. Уявлення про владу. Друга точка зіткнення всіх європейських культур виявляється при зіставленні способів влади в індивідуалістичних і колективістських культурах. Прикладом організації спільності для всіх європейців могла слугувати вовча зграя, життя якої їм доводилося спостерігати, слідуючи за льодовиком, оскільки вовки теж пересувалися на північ за стадами оленів. Головним соціально- психологічним досягненням стародавніх мисливців стає уміння домовитися про дії групи в небезпечній справі й слідувати за ватажком, якого вони визнають і поважають за його особисті якості. У таких умовах цінностями стають досягнення успіху, якості винахідника і вдалого мисливця, справедливий розподіл здобичі і дух рівності. А для первісних "землеробів" умовою виживання було максимально повне користування можливостями природних циклів. "Землероби" швидко збільшили свою чисельність за рахунок надлишків продуктів. Це обумовило створення принципово іншої системи гуртожитку й управління. Також, як і "мислівці", "землероби" шукають аналоги в природі. Для них таким аналогом стає стадо овець. Усвідомлення того, що й над людьми є такий же господар, яким є пастух над отарою, стає нормою. Управляти ним можна тільки за допомогою батога і собак-помічників. Цей підхід породив уявлення про людину - бога над природою, яку він створив. Формується монотеїзм, що відповідає вимогам зміцнення центральної влади на великих територіях зі все зростаючим населенням. Бог-людина - це верховний пастир. Він має людську природу, але при цьому безмежну владу і над дикою природою, і над людьми в сукупності. Так складається колективістський погляд на світ, коли самотня особа значить дуже мало в межах свого роду й сім' ї, а Бог-людина одержує своє реальне втілення, коли стає керівником великого числа колективів як цар чи фараон. У зв' язку з різним способом життя "мисливці" і "землероби" виробляли власні патерни поведінки і соціальності, які сприяли їх виживанню. Вони формувалися у вигляді відносин до навколишнього світу, до природи і один до одного, а виявлялися як соціальні норми в управлінні, установки і цінності в умовах специфічного соціального устрою. Докладніший аналіз соціального життя індивідуалістичних і колективістських співтовариств приводить до думки про більшу близькість росіян і українців до системи цінностей і соціальних представлень мисливців- збирачів. Адже таким життям жили наші предки впродовж багатьох тисячоліть, протягом яких формувалися їх соціальні уявлення про способи влади, особистий успіх, рівність і справедливість. Ще сто років тому наші предки ухвалювали всі рішення колективно, громадою. А ідеали первісного комунізму близькі і зрозумілі будь-якому сучасному європейцю. Традиції створення сім' ї на основі взаємної любові партнерів, ставлення до грошей, роль жінок в суспільному і повсякденному житті, прагнення до особистого успіху, інноваційний потенціал нації, і росіян і українців, - усе це є цінностями індивідуалістичних європейських культур. Індивідуалістична культура породила традицію обираємого спільнотою сильного вождя, якого обирає спільнота і який повинен щодня доводити своїми практичними діями свою спроможність. У зв' язку з цим в індивідуалістичних культурах склалася коротка дистанція влади, коли ватажком можна стати тільки через вибір його іншими. "На майдані коло церкву революція іде. Хай чабан, усі гукнули, за отамана буде". Так обирали ватажків в Україні в 1917 р., тому що в громадах існували сильні горизонтальні зв'язки, довіра між членами різноманітних груп і всередині неї. Становище індивіда в цьому випадку обумовлене його безумовним і незаперечним правом на прийняття колективного рішення. Якщо ж людей відчужують від цього права, вони або впадають в апатію, або бунтують. Аналіз соціального життя в грецьких містах-державах (не за радянськими підручниками) допомагає зрозуміти, як складалися принципи народовладдя, як дотримувалася рівність прав кожного дорослого чоловіка (ротація і жеребкування), як здійснювалася стародавня демократія. І тоді стає зрозумілим, що демократія - це не західний винахід, а природний стан усіх європейських народів, обумовлений його первісною історією та особливостями антропологічного розвитку. Разом з тим необхідно враховувати, що після того, як європейці стали землеробами, у всій Європі запанували феодалізм і пов'язана з ним ієрархічність традиційного суспільства. Вона мала всі риси схожості з культурами Сходу, але ніколи не була їм тотожна. У Європі завжди були живі ідеї первісного комунізму (див. книги утопістів) і традиції античної демократії. Вони втілилися в державному устрої середньовічної комунальної Італії, містах- державах Київської Русі, німецькій Ганзі, республіці запорізьких козаків. У всіх державних і муніципальних утвореннях Європи був живий принцип рівності, який розумівся як право індивіда на самостійне прийняття рішення. Аж до встановлення тоталітарного режиму він був живий у Росії й Україні на рівні селянських общин, що дало підставу знаменитому американському соціологу Пітіріму Сорокіну стверджувати, що під дахом російського самодержавства існували 100 тисяч селянських республік. З цього напрошується єдиний висновок: своїм корінням і традиціями Україна належить до європейської культури. Демократичні форми правління - це не вигадки західних ідеологів, а природний для всіх європейців спосіб управління суспільством. Саме тому слова політичного лексикону: віче, дума, схід, голосування, виборність і т.і. не вимагають мовних запозичень. Принципи демократичної влади повністю відповідають ментальності і українців і росіян, вони - частина колективного несвідомого. 3. Аналіз історії. Наступна точка схожості з європейською культурою спостерігається при аналізі фактів соціального життя Київської Русі, яка фактично була союзом міст-держав. У цьому випадку стає зрозумілою історія запрошення варягів на Русь як військових найманців, а не володарів. Добрий приклад для такого твердження - діяльність Олександра Невського. Новгородська республіка двічі запрошувала його як полководця, але ніколи на посаду правителя. Історія Новгородської і Псковської республік, аналіз влади, яка була встановлена в ході татаро-монгольського іга за допомогою варязьких князів, спотворення в 16-му ст. літописних текстів на замовлення правлячої династії Рюриковичів та інші факти, роблять очевидним - необхідне переосмислення власної історії. Це радить зробити навіть японський учений і дипломат А.Кавато, який стверджує, що "демократичні (республіканські) засади в стародавньому Києві, Великому Новгороді та інших містах заслуговують переоцінки" (10). У зв'язку з цим позиція віце-прем'єра України Д.Табачника, який вважає, що всі факти історії слід погоджувати з російськими фахівцями, викликає, щонайменше, здивування. Потрібно пам'ятати, що історія - це вивчення й пояснення подій, які дійсно відбувалися в минулому, а соціальна наука - це виклад універсального набору правил, за допомогою яких можна пояснити людську (соціальну) поведінку. І тут втручання ідеології завжди велике. Новий погляд на відомі факти змусить людей замислитися над істинністю свого знання історії країни. За часів СРСР вона була викладена в авторитарному дусі, відповідала стилю і способам управління в тоталітарній державі, перекреслюючи сутнісні народні традиції обох народів. Б. Роль соціальних наук в євроінтеграції. Не викликає сумнівів, що провідна роль у процесі європейської інтеграції належить соціальним наукам, які за старою радянською звичкою часто звуть гуманітарними. Проте цьому заважає, по-перше, відсутність виразного соціального замовлення з боку державного управління і політиків, що очолюють партії. По суті, перш за все апарат управління (адміністрація Президента, або віце-прем'єр з питань соціально-гуманітарної політики) повинні були б сформулювати замовлення на дослідження соціальних проблем трансформації, передати його Академії наук або Міністерству освіти і науки. У свою чергу ці організації оголосили б конкурс на 10-20, а можливо, й 30 грантів, які б гідно фінансувалися, тому що безкоштовна наука не продуктивна. Час виконання грантів - не менше двох років, тому що йдеться про соціальні процеси, які мають природну інерційність, а швидкі експерименти - недоречні. Тобто потрібно запустити механізм, який в умовах конкуренції і наукового змагання шкіл та ідей здатний створити реальний продукт з практичними рекомендаціями, що і як робити. Тоді влада, незалежно від її "кольору", зможе вивести ситуацію із соціальної безвиході. Не пізно це зробити й сьогодні. У нас поки що немає традиції виконання конкретних замовлень соціуму на дослідження способів зміни соціальної ситуації, створення міждисциплінарних наукових колективів, у яких би були представлені вчені з різних галузей знання та практичні працівники. Через відсутність подібної практики соціологи можуть тільки констатувати стан справ, у кращому разі намагатися пояснити факти. Практично ні перед однією соціальною наукою не ставиться мета змінити ситуацію навіть у тому випадку, коли йдеться про речі, катастрофічні для України, наприклад, подолання електорального розколу, поширення соціальних хвороб, явища дитячої бездоглядності. Щодо останньої робляться рішучі управлінські кроки, виділяються значні державні кошти, але мовчить наука. Від неї ніхто й не чекає якихось рекомендацій. А тому вивчення причин явищ страждає обмеженістю, а соціальна практика нагадує латання дір. Сьогодні час спонтанних дій політиків і напівлюбительських студій закінчився разом з остаточним руйнуванням традиційного суспільства. Серйозна академічна наука не може більше відсиджуватися в споруджених нею ще за сталінських часів вежах у напівжебрацькому стані. В умовах інформаційного суспільства потрібен професійний підхід фахівців, які з'являться під впливом ситуації, що складається в соціумі. Якщо Україна хоче вижити в ХХІ ст. як держава і нація, треба змінювати існуючу практику. Література Хмелько В. Из-за чего политикам удаётся раскалывать Украину // http://www.zerkalo- nedeli.com/nn/ show/603/53764/ Катаєв С.Л. Социальная аргументология и проблемы евроинтеграции //http://kataev.iatp.org.ua/rus/20/ Мейжис И. Молодые эмигранты из России в поисках собственной идентичности // Вопросы идентичности в русскоязычной диаспоре. Studia Slavika Finlandensia. T.XXIII. - Хельсинки, 2006. Новая философская энциклопедия. - М., 2001. Т. 4. - С. 333. Жодле Д. Социальное представление: феномены, концепт и теория / Социальная психология / Под ред. С. Московичи. - М.; СПб., 2007. С. 380. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. - М., 2002. В) Роль засобів масової інформації. Роль ЗМІ важко переоцінити, коли йдеться про формування соціальних уявлень. Але в даному випадку потрібні дві речі, від яких залежить їх діяльність. Перша пов' язана з тим, ЩО саме їм слід було б казати, тобто про первинну наукову розробку. Друга - це підвищення рівня теоретичної підготовки самих журналістів. Окремі успіхи ведучих і журналістів тільки підкреслюють методологічну безпорадність, а часом і шкідливість деяких в інформаційному просторі України. Зрозуміло, що все це можливо тільки при умові збереження свободи слова, цього безцінного завоювання Помаранчевої революції. У цій галузі також потрібні як навчання, так і система грантів, що надаються на конкурсній основі. ВИСНОВКИ Імовірно, відповідним висновком будуть деякі критичні роздуми. Ми почали розгляд питання про європейську інтеграцію України з цивілізаційної і антропологічної близькості всіх європейців, які після всіх кривавих світових воєн почали процес об'єднання 50 років тому. Тепер природна агресивність колишніх "мисливців" і їх прагнення до успіху реалізуються в європейському винаході - спорті, де бої йдуть за правилами. Вони дуже рідко супроводжуються кровопролитними сутичками, але задовольняють бурхливі емоції на рівні "Ми і Вони". Штомпка П. Социология социальных изменений / Пер, с англ, под ред. В.А. Ядова. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 223 с. Бо Ф. Отношения между людьми. - СПб.: Питер, 2003. Алексеева Л. М. Полярные сияния в мифологии славян. - М., 2001./ Подлазова О. Охотники и земледельцы - два пути мировосприятия. Размышления о причинах возникновения норм морали и эстетики и роли социума в формировании разных мировоззренческих традиций // paganism.ru/huntfarm.htm - 15.02.2007.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (28.06.2014)
Просмотров: 560 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: