Реферат на тему:Ділова жінка. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Ділова жінка. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко 44 роки, народилася 27 листопада 1960 року у Дніпропетровську. Освіта: закінчила економічний факультет Дніпропетровського державного університету. Сімейний стан: одружена, хоча з чоловіком не живе вже більше 10 років. Має доньку Євгенію, яка лише минулого року повернулася з навчання у Великобританії. В 2002 вона закінчила Лондонську школу економіки, тема дисертації стосувалася приватизації української енергетики. Хоббі: любить красивий одяг, займається спортом, розповідає про пробіжки у лісі разом зі своєю собакою. Статки: нікому не вдалося виявити рахунки Тимошенко і скільки на них лежить. Сама вона каже, що навіть в найкращі часи не заробляла більше 5 тисяч доларів у місяць. Хоча іноді на стільки тягне одна річ з її гардеробу, який вона часто оновлює. Останнім часом в закордонних засобах масової інформації Тимошенко називають найбагатшою жінкою в Україні. Мешкає Тимошенко у "півтораповерховому" будинку в Кончі-Озерній. Її охороняють приватні бодігарди, які працюють з нею ледь не десять років. Тимошенко належить до представників третього покоління "дніпропетровського клану" – таких, як, скажімо, Віктор Пінчук, Олександр Турчинов чи Сергій Тігіпко. Кар'єра: Під час навчання у вузі стався випадок, який змінив усе її життя. Якось увечері подзвонив телефон, юнак помилився номером, але вирішив продовжити спілкування. Так Юлія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром. Після закінчення університету Юлія Тимошенко протягом п'яти років працювала інженером-економістом на Дніпропетровському машинобудівному заводі ім.Леніна. Свій перший бізнес Тимошенко почала з прокату відеокасет. Потім був кооператив з надання послуг населенню і молодіжний центр "Термінал", серед ініціаторів створення якого був, подейкують, Олександр Турчинов. На початку об'єднаний капітал двох сімей – Тимошенків-старших і Тимошенків-молодших починає займатися продуктами нафтопереробки і створює Корпорацію "Український бензин", яка згодом стає монополістом у забезпеченні агропромислового комплексу Дніпропетровщини нафтопродуктами. Паралельно утворюється ще одна структура – міжнародний концерн "Сіаль", який спеціалізувався на видобутку природнього каменю. "Сіаль", за деякими даними, приватизував кілька кар'єрів, сім'я Тимошенків називалася газетою "Свобода" володарем 25% акцій Токовського родовища червоного граніту – єдиного у світі. Продуктивність цього кар'єру – 12 тис. кубометрів щорічно. Вартість одного кубометру граніту сягає 7 тис. дол. У середині 90-х Юлія Тимошенко створює разом з Віктором Пінчуком корпорацію "Співдружність", яка займається газом. Але ця співпраця була нетривалою. У 1995 на основі КУБу виникають "Єдині енергетичні системи України", які очолює 36-річна Тимошенко. Хрещеним батьком компанії вважали Павла Лазаренка. У 1995 році проти Тимошенко в Україні було порушено кримінальну справу за фактом контрабанди 26 тисяч доларів, які були знайдені у неї в запорізькому аеропорту. Аналогічну справу порушили в Росії - митники знайшли у речах Тимошенків 200 тисяч доларів. Справу закрили у 2001. До початку 1997 року (пік владних можливостей Лазаренка) компанія контролювала 25% української економіки. Основним напрямом діяльності ЄЕСУ у 1996–1997 роках було постачання газу в Донецьку, Дніпропетровську, Черкаську, Сумську, Полтавську, Кіровоградську та Миколаївську області, а також співпраця з РАТ "Газпром" і АТ "Укргазпром" у питаннях здійснення взаєморозрахунків за транспортування газу іноземним споживачам через територію України. До складу ЄЕСУ увійшли (як говорилося у рекламному буклеті) 20 промислових і комерційних структур, науково-дослідні інститути, венчурні фірми, авіакомпанія "ЄЕС-авіа", два банки – "Південкомбанк" та "Слов'янський". ЄЕСУ також стає конкурентом на ринку газу "Республіки" Шарова та Бакая. В цей період до Тимошенко приходить слава. З'являється злива статей і відеоматеріалів. Їй присвячують колекції одягу, а бобринецьку спортивну команду "Новатор" перейменовують на "Юлія-Новатор". Окрім того у 1998 Тимошенко отримує орден Варвари Великомучениці. У грудні 1996 року Тимошенко дообирається до парламенту за 229 Кіровоградським округом з рекордним результатом - 92,3%. Попереднім депутатом на цьому окрузі був Василь Васильович. Слід відзначити, що Тимошенко входить тоді не в пролазаренківську "Єдність", а у прокучмівський "Конституційний Центр". У квітні 1997 року Тимошенко приїздить до США, де виступає у Школі міжнародних відносин при Уіверситеті Джонса Гопкінса. "Я буду настоювати на прийнятті законодавства, яке спрямоване на ринкові реформи, в тому числі і ті, які стосуються приватної власності і залучення інвестицій, які могли б зменшити вплив бюрократії та тіньової економіки на бізнес", - говорила Юлія Володимирівна під оплески розчулених американців. Ще одним знаковим фактом є те, що в березні 1997 року журнал "Time" повідомив, що напередодні візиту зустрічі з Борисом Єльциним Білл Клінтон отримав листа від Юлії Тимошенко. В ньому вона просила порушити питання монополії "Газпром" на газовому ринку. Газпром виявився Юлі не по зубах, Рем Вяхірєв, голова "Газпрому", пообіцяв розібратися і вжити заходів. Але Тимошенко змогла порозумітися з ним. Не в останню чергу завдяки жіночій красі. На одну з зустрічей із головою "Газпрому" вона з'явилася в короткій спідниці і ботфортах. "Я була тоді молодша, і мені такий одяг подобався. Вяхірев виразно зачудувався, і запитав, чи може людина, яка одягається настільки екстравагантно, запропонувати щось серйозне. Я думаю, він дивився на мене з батьківською іронією", - пояснювала ситуацію Тимошенко на своєму форумі. Втім, Вяхірєв тоді погодився на умови Тимошенко і сприяв їй доки працював у "Газпромі". Вяхірєва звільнили приблизно в той же час, коли у Тимошенко почалися проблеми всередині країни. У 1997 у немилість до Кучми потрапив увесь "дніпропетровський клан". Лазаренка звільнили з прем'єра. На вибори 1998 року він пішов з "Громадою" вже як опозиціонер. 6-им номером списку була Юлія Тимошенко. Але в парламент вона пройшла по 99 одномандатному округу. В парламенті Тимошенко заявляє про формування тіньового уряду. До його складу входять Лариса Скорик, Олег Білорус, Леонід Косаківський, Іван Салій та інші. Тимошенко активно критикує Кучму і тодішнього прем'єра Пустовойтенка. Вона також очолює бюджетний комітет. Ініціює бюджетну реформу. В той же час ЄЕСУ виштовхали з газового ринку, податкова висунула проти компанії позов на 1,4 млрд. грн. Тоді Тимошенко вирішує піти на чашку чаю з президентом. Про що там ішлося, не відомо, але Тимошенко вдалося на деякий час нівелювати атаки на свій бізнес. Можливо, посередником у справі примирення Юлії Тимошенко з Кучмою став відомий політолог Дмитро Видрін. Петро Василів у журналі "ПіК" припустив, що Дмитро Видрін координує діяльність групи іміджмейкерів Юлії Тимошенко (журналіста Віталія Чепиноги, соціолога Віктора Небоженка, психолога Олега Покальчука та поліграфіста Петра Якобчука). Три з чотирьох працюють з Тимошенко донині. Після того, як скандал навколо Лазаренка стає публічним, Тимошенко досить швидко розриває стосунки з "Громадою" і створює свою партію і фракцію "Батьківщина". Її ролики активно крутяться по телебаченню. У розпалі політичних баталій Тимошенко захищає у київському національному економічному університеті кандидатську дисертацію на тему "Державне регулювання податкової системи". Тоді ж за нею закріплюється імідж реформатора. На виборах 1999 ходили чутки, що оточення Тимошенко причетне до фінансування президентської кампанії Олександра Мороза. Тоді ж Кучма заявив, що про її прем'єрство не може бути і мови, адже вона є руками Павла Лазаренка. Водночас у грудні 1999 року новопризначений прем'єр-міністр Віктор Ющенко запропонував Юлії Тимошенко посаду віце-прем'єра з паливно-енергетичних питань. Першою її поїздкою був візит до Москви, де вона визнала незаконний відбір Україною російського газу і борги за нього. Тимошенко домовилась про погашення боргів, які її вороги охарактеризували як спробу заплатити за борги ЄЕСу з державної казни. Олександр Волков звинуватив Юлію Тимошенко у непатріотизмі. А вона поклала всю провину за борги на "Нафтогаз України" і таким чином поквиталася з Бакаєм, який тоді його очолював і який свого часу усунув Тимошенків з газового ринку України. Після цього починається боротьба Тимошенко з корупцією на енергоринку, яка отримала назву "Чиста енергія". Серед інших заслуг Тимошенко у 2000 році її сайт згадує, що уряд виплатив населенню додатково 18 млрд. грн. З них 9 млрд. грн. були отримані за рахунок вилучення коштів з тіньової сфери, заборони бартеру та запровадження конкурентних принципів на енергоринку. У січні 2000 р. фінансово-промислові лобісти з оточення президента домагаються підписання президентом указу про її відставку. Секретар РНБО Марчук пише доповідну Кучмі, з якої випливає, ніби перебування Тимошенко на посаді віце-прем'єре шкодить національним інтересам України. Тимошенко починають цькувати у пресі, вона пробує балотуватися по 99 округу, але через зливу чорного піару відмовилася. У листопаді Генпрокуратура порушує справу проти Тимошенко. За твердженням слідства, керівництво ЄЕСУ давало великі хабарі представникам міністерства оборони Росії, що дозволило компанії здійснити низку фінансових операцій по відмиванню більше 400 мільйонів доларів. Слідство триватиме 4 роки. За них Генпрокуратура чотири рази робитиме подання на Тимошенко до Верховної Ради, але парламент відмовлятиметься розглядати. У лютому 2001 р., у розпал касетного скандалу, Тимошенко очолила Форум національного порятунку. А вже 13 лютого була арештована за обвинуваченнями Генеральної прокуратури. Тимошенко тримали в Лук'янівському СІЗО. У СІЗО до неї застосовували "особливо жорсткий режим, тобто "давили" фізично і психологічно". Як розповідала лідер БЮТ, вона "отримувала воду через санчастину", тому що у в'язниці "з кранів ллється технічна вода, її не можна пити". Адвокати попередили Тимошенко, що можлива передача отруєної води, в результаті арештована від неї відмовилася. Продукти, які передавали, виявилися інакше упаковані, і вона також від них відмовилася. "У результаті я залишилась і без води, і без їжі", - розказувала Тимошенко. Зі слів Тимошенко, їй не давали "нормальне болезаспокійливе", не допускали лікарів, не дозволяли побачень. "Також лідер опозиції не могла отримувати передачі – те щоденне харчування, без якого Тимошенко не могла обійтися внаслідок стану здоров'я, який погіршився". "На прогулянки Юлію водили не загальною "арештантською стежкою", а підземними казематами, де не було світла. Крім того, як зауважувала Тимошенко, її дії постійно відстежувалися. Кажуть, саме перебування у СІЗО Тимошенко ніколи не пробачить своїм ворогам, зокрема й Кучмі. У березні в Києві проходили мітинги на захист Тимошенко і Печерський районний суд визнав безпідставність висунутих звинувачень і санкцію на арешт скасував. Навесні 2001 року Тимошенко виступила ініціатором проведення всенародного референдуму про недовіру президенту: "Подальші переговори з президентом безглузді. Він не спроможний на самообмеження ні ментально, ні генетично..." Проте реалізувати свою ініціативу лідеру "Батьківщини" не вдалося, згадує "Дзеркало тижня". У травні з'явилися дані про те, що Юлія Тимошенко планує створити опозиційне передвиборче об'єднання. 22 грудня 2001 року блок з'явився на світ. Його склали "Батьківщина", "Собор", УРП й УСДП. У березні 2002 Тимошенко та її блок пройшли до парламенту, набравши 7,2% голосів. Восени 2002 Тимошенко бере активну участь в акціях протесту "Повстань, Україно". Улітку проти Тимошенко та з метою дискредитації Ющенка російська військова прокуратура порушує справу проти співробітників Міноборони Росії, яким Тимошенко начебто давала хабарі. Лідера БЮТ оголошують у міжнародний розшук. Разом з цим українська Генпрокуратура порушує проти неї справу за спробу підкупу суддів та залякування свого підлеглого Боровка. Багато експертів не виключали, що Тимошенко піде на президентські вибори самостійно, проте вона підтримала Ющенка. 2 липня 2004 року Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко підписали угоду про створення коаліції "Сила народу", згідно з якою вона отримує посаду прем'єра. Під час передвиборчої кампанії вона разом з іншими опозиціонерами відвідувала регіони, збирала сотні тисяч людей на мітинги, закликаючи голосувати за Ющенка. Під час помаранчевої революції Тимошенко стає улюбленицею Майдану, 24 січня Ющенко підписує указ про призначення її в.о. прем'єра. Пізніше з'ясовується, що Ющенко з самого початку гарантував Тимошенко посаду прем'єра. 28 січня генпрокурор Піскун скликає прес-конференцію і заявляє, що справа проти Тимошенко в Україні закрита. 4 лютого Верховна Рада 373 голосами "за" затверджує прем'єром Юлію Тимошенко. Про Юлію Тимошенко сказано й написано чимало. Але насправді про «дніпропетровський» період життя майбутньої «газової баронеси», а згодом — першої леді вітчизняної опозиції інформації не так і багато. Крім того, інформація ця дуже специфічна й далеко не беззаперечна. Тим паче, що джерелами її є, як правило, або правоохоронні органи, або кола, близькі до Банкової, а також до лідерів провідних бізнес-політичних угруповань. Випускниця Дніпропетровського держуніверситету, економіст за освітою, Юлія Тимошенко з 1984 до 1989 року трудилася на Дніпровському машинобудівному заводі імені Леніна, з 1989-го до 1991 р. обіймала посаду комерційного директора молодіжного центру «Термінал». З весни 1991 року до осені 1995-го майбутній віце-прем’єр працює в корпорації «Український бензин», спочатку комерційним, а потім і генеральним директором. У листопаді 1995-го Юлія Тимошенко очолює корпорацію «Єдині енергетичні системи», за якою стояв Павло Лазаренко, незадовго до цього призначений Леонідом Кучмою першим віце-прем’єром уряду. У травні 1996-го Павло Іванович перебирається в крісло глави Кабінету, а в грудні в столиці опиняється й керівник «ЄЕСУ». Бізнес-леді виграла вибори в 229-му, Бобринецькому окрузі (Кіровоградська область) із фантастичним результатом — 91,3%. 1997 року, після відставки покровителя, у житті «Єдиних енергосистем» настають важкі часи: за повідомленнями преси, фірму позбавляють 26% акцій Харцизького трубного заводу, а на її керівництво «вішають» борг перед «Укргазпромом», що становить 42 мільйони доларів. У той час Юлія Володимирівна (котра після обрання депутатом залишила посаду президента «ЄЕСУ») серйозно захоплюється партійним будівництвом, активно намагаючись реанімувати створену в грудні 1993-го, але яка відтоді не подавала ніяких ознак життя, «Громаду». Ініціаторами створення цієї організації була група політиків і підприємців, близьких до ліберального об’єднання «Нова Україна». Серед них був і мало кому тоді відомий уродженець Дніпропетровська Олександр Турчинов, котрий працював радником з економічних питань у прем’єра Леоніда Кучми і певний час потому виконував ці ж обов’язки при в.о. Юхимі Звягільському. Саме Турчинов став першим лідером партії. Відповідно до програмних документів, «Громада» була дуже цікавою організацією. Члени організації характеризували її як партію впливу, головним принципом якої була відсутність реклами, а головною заповіддю — «Не сотвори собі кумира». 1997-го «Громада» рішуче відступає від свого головного принципу й розпочинає інтенсивну саморекламу. Стає очевидним, що організація (ініціаторами відродження якої виступають Турчинов і Тимошенко) «розкручується» перед виборами. Відповідно до даних, що надходять з інформованих джерел, саме Юлії Володимирівні Олександр Валентинович мав передати кермо правління «Громадою». Тимошенко (котра на той час уже стала відомим публічним опозиційним політиком) обережно дистанціюється від Лазаренка, очевидно, передчуваючи його близький і неминучий крах. Проте у вересні 1997 року саме Павло Іванович, а не Юлія Володимирівна, змінив Турчинова на посаді глави політико-економічної ради «Громади». На виборах-98 партія набирає 4,6751% й одержує право на 16 «спискових» мандатів. Ще вісім «громадівців» перемогли в «мажоритарках». Серед них — Юлія Тимошенко, котра значилася під 6-м номером у списку, — за неї віддали свої голоси 39% виборців у 99-му окрузі (Кіровоградська область). У травні 1998 року «Громада» реєструє парламентську фракцію в кількості 39 депутатів, у яку входять такі різні політики, як Михайло Бродський, Леонід Косаківський, Євген Смирнов, Сергій Чукмасов, Віктор Шишкін, Олексій Шеховцов. А в липні Юлія Володимирівна стає главою парламентського комітету з питань бюджету. З кожним днем Юлія Володимирівна дедалі більше віддаляється від «приреченого» Президентом Павла Івановича. А в її словах стає дедалі менше опозиційної риторики. Ще у вересні 1998 року Юлія Тимошенко та її права рука Олександр Турчинов заявляють про вихід із керівництва «Громади», пояснюючи свій учинок «волюнтаристичними методами керівництва» Лазаренка. У січні 99-го вони виконують свою обіцянку. Злі язики (можливо, небезпідставно) називають головним організатором розколу в «Громаді» адміністрацію Президента. У березні 1999-го нерозлучна парочка виходить із парламентського осередку, керованого Павлом Івановичем, і разом з іншими екс-«громадівцями» організовує фракцію «Батьківщина» (на момент реєстрації в ній було 23 депутати). У травні того ж року Тимошенко й Турчинов «здають» партквитки «Громади», що зазнає політичного краху, а в липні створюють всеукраїнське об’єднання «Батьківщина». Відмежувавшись від Лазаренка, Юлія Володимирівна одержує доступ до Президента, преса пише про розблокування рахунків «ЄЕСУ». А в грудні 1999-го Тимошенко стає віце-прем’єром в уряді Ющенка. Надійні джерела стверджують, що це був свідомий особистий вибір нового прем’єра: Віктор Андрійович непогано знав свого майбутнього заступника й цінував її як фахівця — глава НБУ й голова бюджетного комітету досить часто спілкувалися на професійні теми. Президент, наскільки відомо, не був у захваті від цієї кандидатури, проте особливо не заперечував: як відомо, Ющенко одержав максимальну свободу дій при формуванні свого «уряду реформаторів». Проте з першого ж дня її роботи в уряді Тимошенко налаштувала проти себе лідерів усіх олігархічних угруповань, котрі «годувалися» енергооборудками. Автор «Енергетичної концепції» та програми «Чиста енергія» запровадила жорсткі схеми роботи на енергоринку, які дозволили збільшити надходження в бюджет й заподіяли серйозної шкоди тіньовому бізнесу «енергетичних королів». Президент не раз публічно висловлював своє невдоволення Юлією Володимирівною, але Віктору Андрійовичу довго вдавалося відстоювати одного з найактивніших членів свого Кабінету. Але Президент, постійно «накручений» олігархічним оточенням, продовжував наполягати. 5 січня 2001 року Генпрокуратура оголосила про порушення двох кримінальних справ проти Юлії Тимошенко. У зв’язку з цією обставиною через два тижні її було звільнено від виконання обов’язків члена Кабінету. Після відставки еск-віце-прем’єр заявляє, що «її звільнив не Президент, а кримінально-олігархічні кола...Оточення використовує Президента у своїх інтересах...Якби ви знали, скільки разів я намагалася переконати його, що спиратися треба на уряд, а не на цих хлопців...» Проте вже наприкінці січня Юлія Володимирівна виступає ініціатором створення політичної структури, покликаної стати своєрідним об’єднаним штабом антипрезидентської опозиції. 9 лютого супротивники діючої влади повідомляють про створення Форуму національного порятунку, метою якого оголошено усунення від влади Леоніда Кучми, зміна системи влади й перетворення України на парламентську республіку. 13 лютого Тимошенко заарештовують. Члени ФНП, котрі залишилися на волі, прямо пов’язують цей крок із появою Форуму. Через два тижні постановою Печерського районного суду столиці санкцію на арешт Тимошенко визнано незаконною та скасовано. Юлію Володимирівну була звільнено з-під варти й невдовзі вона опинилася в лікарні №8 (клініка «Медиком») — їй було рекомендовано стаціонарне лікування в зв’язку з загостренням виразкової хвороби. Ще через три дні президія Київського міського суду задовольнила протест заступника генпрокурора та скасувала постанову Печерського районного суду. Тієї ж ночі, у палаті, де лежала Тимошенко, було встановлено варту. 2 квітня 2001 року постановою голови Верховного суду зупинено виконання постанови президії Київського міського суду. Тієї ж доби правоохоронці залишили свій пост біля палати Тимошенко. Навесні 2001 року Тимошенко виступила ініціатором проведення всенародного референдуму про довіру Президенту: «Подальші переговори з Президентом безглузді. Він не спроможний на самообмеження ні ментально, ні генетично...» Проте реалізувати свою ініціативу лідеру «Батьківщини» не вдалося. У травні з’явилися дані про те, що Юлія Тимошенко планує створити опозиційне передвиборне об’єднання. Декларацію про об’єднання зусиль із самого початку підтримали керівники семи партій — сама Юлія Тимошенко («Батьківщина»), Левко Лук’яненко (Українська республіканська партія), Степан Хмара (Українська консервативна республіканська партія), Анатолій Матвієнко («Собор»), Василь Онопенко (Українська соціал-демократична партія), Олесь Сергієнко (Українська християнсько-демократична партія) і Патріотична партія (Микола Габер). Крім того, прес-служба «Батьківщини» оголосила, що союзником нового передвиборного об’єднання стане Незалежна профспілка гірників на чолі з Михайлом Волинцем. Питання про те, хто стоятиме біля керма майбутнього суб’єкта виборчого процесу, навіть не обговорювалося — лідерство Тимошенко ніким не заперечувалося. Спочатку блок одержав ім’я прабатька «Форум національного порятунку». На той час активність супротивників режиму вже давно трималася на нульовій позначці, але назви двох найвідоміших антикучмівських структур — «ФНП» і рух «Україна без Кучми» — все ще залишалися на слуху. За деякими даними, двоє вождів опозиції — Тимошенко й Мороз — після нетривалих консультацій полюбовно зійшлися в питанні про «політичні копірайти». Марка «УБК» перейшла в повне розпорядження лідера Соцпартії, а глава «Батьківщини» дістала права на використання бренду «ФНП». Крім того, Олександр Олександрович і Юлія Володимирівна (визначившись, що кожен із них прориватиметься в парламент самостійно) підписали своєрідний пакт про ненапад. «Наша мета — 226 депутатів», — «скромно» позначила кінцеву мету блоку його лідер. (Згодом один із її найближчих соратників, Левко Лук’яненко, визначить менше масштабну планку — 40 «спискових» мандатів). Водночас, вона висловила надію на можливе об’єднання «Форуму» із тоді ще не сформованою остаточно командою Віктора Ющенка: «Або мирне співіснування під час виборів і створення коаліції в парламенті, або навіть спільна робота під час виборів... Наше співробітництво в майбутньому очевидне. Ми — люди, котрі виконують одну програму в державі, котрі проводять одну політику, котрі мають однакові ідеали... Ющенко не раз давав зрозуміти, що альянс між ним і Тимошенко неможливий, не втомлюючись повторювати, що він не може бути лідером опозиції. Що опозиція будується на запереченні. Що в його блок об’єднуються не руйнівники, а творці. Що він із повагою ставиться до Юлії Тимошенко та її прихильників, але «Наша Україна» — самодостатня структура, яка не потребує підтримки критиків режиму. Проте 27 вересня 2001 року Юлія Володимирівна зробила останню (досить епатажну) спробу схилити Віктора Андрійовича до «політичного співжиття». Вона написала відкритий лист лідерові «НУ», у якому розкритикувала свого колишнього патрона за неприкрите загравання з олігархами та «придворними» партструктурами. І зажадала від нього негайної та чіткої відповіді на запитання: чи готовий він до об’єднання «наших» із блоком Тимошенко й соціалістами Мороза в єдину команду, яка (на думку автора послання) «добуде перемогу на парламентських виборах і приведе до влади чесних політиків, спроможних навести порядок у державі». Ющенко (висловивши стриманий подив із приводу ультимативного тону листа) у черговий раз відповів відмовою. Утім, є підстави вважати, що отриманою відповіддю Тимошенко залишилася задоволена. Свій учинок вона пояснювала прагненням зробити передвиборний переговорний процес більш прозорим, витягнувши його «з-під ковдри». Проте, здається, звертаючись до епістолярного жанру, Юлія Володимирівна керувалася іншими причинами: вона прагнула максимально підкреслити близькість Ющенка до влади. За допомогою такого ходу перша леді опозиції, скоріш за все, хотіла «перевербувати» частину електорату, критично налаштовану до Президента, але готову голосувати за «Нашу Україну». У жовтні 2001 року представники блоку «Форум національного порятунку» вперше оголосили про можливу зміну «вивіски». Вирішено було «винести в заголовок» ім’я лідера. Глава УРП, що ввійшла у «Форум», Левко Лук’яненко, повідомив журналістів, що представники об’єднання «дійшли такого висновку після ряду соціологічних досліджень... Багато хто знає, що таке ФНП, проте ім’я Юлії Тимошенко набагато краще відоме в Україні». Коментуючи цю подію, лідер «Блоку Юлії Тимошенко» («БЮТи») відзначила, що зміна політичного прізвища — «не якась амбіція, а персоніфікація відповідальності». 22 грудня 2001 року блок з’явився на світ. Правда, у його складі тепер значилося вже не сім, а лише чотири політичні організації — «Батьківщина», «Собор», УРП й УСДП. УКРП на чолі зі Степаном Хмарою влилася до складу партії Тимошенко, а очолювану Олесем Сергієнком УХДП «поглинули» республіканці Левка Лук’яненка. «Патріот» Микола Габер разом із своєю партією подався в інший блок, із красномовною назвою «Проти всіх». 5 січня 2002 року «БЮТи» на з’їзді затвердив список із 225 кандидатів і перелік із 57 політиків, яких блок має намір підтримувати в «мажоритарках». Серед них було названо діючих депутатів Анатолія Єрмака, Зореславу Ромовську, Дмитра Чобота, Віктора Шишкіна, екс-парламентарія Юрія Гнаткевича, колишнього посла України у Великобританії Сергія Коміссаренка, одного з організаторів знаменитих студентських голодувань початку 90-х Олеся Донія. Ні серед «списковиків», ні серед «одномандатників» не виявилося Володимира Олійника. Його відсутність пояснювалася відмовою Володимира Миколайовича від участі в парламентській кампанії та наміром зосередитися на виборах мера Черкас. Коротко зупинимося на партіях, на базі яких сформовано «БЮТи». В основі його, ясна річ, «Батьківщина». Зі 195 «списковиків» 114 (за даними ЦВК) є членами партії, очолюваної Юлією Тимошенко. За даними, розміщеними на персональному сайті лідера «БЮТи», у рядах «Батьківщини» нараховується 150 тисяч членів, проте, за іншими даними, чисельність організації — приблизно 50 тисяч партійців. «Батьківщина» має 27 регіональних і 594 місцеві партійні організації. Чисельність партійної фракції (за даними офіційного сайта ВР) — 24 депутати. Ще 26 кандидатів-«багатомандатників» представляють партію «Собор». Цю організацію засновано 25 грудня 1999-го й зареєстровано Мін'юстом у березні наступного року. Лідером партії було обрано Анатолія Матвієнка, заступниками — колишнього начальника Генштабу ВС України Анатолія Лопату, штатного борця з мафією Григорія Омельченка та главу міжнародної організації «Союз Чорнобиль», екс-депутата Володимира Шовкошитного. Головою ради старійшин — академіка, парламентарія та одного з лідерів ФНП Костянтина Ситника. Партквиток «Собору» має згадуваний вище Володимир Олійник, один із батьків-фундаторів «Канівської четвірки», екс-здобувач звання президента України. «Собор» — опозиційна правоцентристська партія, представники якої брали активну участь в антипрезидентських акціях 2000—2001 років. Лідери організації — в ФНП, а депутати-партійці входили в так зване проурядове лобі, яке підтримувало Кабінет Ющенка. У розпалі «касетного скандалу» «Собор» вимагав відставки Президента, а також керівників силових структур. За офіційними даними, «Собор» має 23 регіональні й 10 місцевих осередків, підтримує контакти з рядом правоцентристських партій у Польщі й Білорусії. Даних про чисельність у «ДТ» немає. За наявною інформацією, певну кількість симпатиків «Собор» має лише в столиці, у Черкасах і на Поділлі. 16 членами представлено в списку Українську республіканську партію, очолювану метром націонал-патріотичного руху Левком Лук’яненком. УРП стала наступницею знаменитої Української гельсінської групи (правозахисної організації, заснованої ще 1976 року) і виявилася першою офіційно зареєстрованою політичною партією (1990 рік). Лідер республіканців Левко Лук’яненко був учасником президентських перегонів-91, посівши третє місце й заручившись підтримкою 4,49% виборців. З ініціативи УРП у липні 1992 року було створено Конгрес національно-демократичних сил — досить аморфну структуру, покликану бути певною альтернативою Руху й підтримувати Президента Леоніда Кравчука. 10 членів УРП були депутатами ВР скликання 1994 року (серед них і Левко Лук’яненко, нинішній представник Президента в парламенті Роман Безсмертний і Михайло Павловський, котрий нині є одним із лідерів «Батьківщини»). Парламентарії-республіканці належали до пропрезидентського лобі в парламенті, доказом чого була, зокрема, їхня підтримка Закону про владу й місцеве самоврядування та Конституційного договору. На виборах-98 партія (разом КУН і УКРП) входила в блок «Національний фронт», ідею створення якого декотрі експерти схильні були приписувати адміністрації Президента. «НФ» зміг заручитися підтримкою лише 2,717% виборців. Зі 168 кандидатів, висунутих блоком у «мажоритарках», володарями мандатів стали тільки шестеро. 1999 року УРП ввійшла в блок «Наш Президент — Євген Марчук!» і досить активно підтримувала Євгена Кириловича під час президентської кампанії. УРП — класична націонал-патріотична партія, яка останнім часом перетворилася з провладної на опозиційну. Найвідоміший республіканець — її лідер Левко Лук’яненко, активний член ФНП і п’ятий номер у списку «БЮТи». За «квотою» УРП у виборчий табель блоку потрапив відомий опозиціонер (колишній рухівець, а нині безпартійний) Сергій Головатий. За наявними даними, чисельність організації не перевищує 10 тисяч членів, а прибічники її живуть переважно в Західній Україні. Четвертий учасник блоку — Українська соціал-демократична партія — делегувала в список 34 партійці. Проте в першій двадцятці їх лише двоє. Лідер УСДП (і, до речі, екс-глава СДПУ(о), колишній міністр юстиції, член ВР Василь Онопенко посідає почесне четверте місце. Майбутній голова організації Онопенко потрапив у парламент за списком об’єднаних есдеків. 1999-го УСДП висунула свого главу (котрий став ним із жовтня 1998-го) Василя Онопенка кандидатом у президенти. Спробу навряд чи можна визнати вдалою: Василь Васильович посів восьме місце серед тринадцяти учасників, ставши одним із шести відвертих аутсайдерів, котрі не зуміли набрати навіть 1%. Ресурс списку Склад блоку, прямо скажемо, різношерстий: колишні функціонери, діючі опозиціонери, вчені, дисиденти, бізнесмени, правда, як правило, також колишні. Водночас під час виборів мало хто не те що з 195, а й із перших двадцяти списочників здатні принести відчутні очки блоку. Тимошенко, безперечно, той основний магніт, який притягує голоси виборців. Проте зарахувати абсолютно всі наявні відсотки на її рахунок було б, щонайменше, несправедливо. На другому місці у списку лідер партії «Собор» Анатолій Сергійович Матвієнко. Його талант як номенклатурного лідера проявився 1989—91 рр. на високих комсомольських посадах, що, проте, не зашкодило йому потім висловитися в тому дусі, що комуністи при владі лише там, де панують злидні. Створену ним НДП після виходу з партії Матвієнко назвав «булькою, в яку люди не вірять» і «трагедією мого життя». Тривале несприйняття леді Ю, яку Матвієнко називав на прес-конференціях зневажливо «Юля», запитуючи — «Хто піде «під Тимошенко»? Гадаю, багато не підуть», — закінчилося непередбачуваним альянсом. Навряд чи Матвієнко може розраховувати на особливе ставлення пересічних вінничан, що пам’ятають його як губернатора, при якому борги лише з пенсій в області перевалили за 100 млн.грн., зате чиновники вимушено масово записувалися до НДП. Водночас в Анатолія Матвієнка у його колишньому окрузі є прибічники. Не критична маса, але все-таки. І потім, у країні є люди, котрі розцінили його вихід із НДП як вчинок, котрі оцінили відмову Анатолія Сергійовича від заможності й кар’єри на користь принципів, що викристалізувалися. Є підстави вважати, ці прибічники приплюсуються до шанувальників блоку. На третій позиції Григорій Омельченко. Розпорошені по всій країні симпатики є й у нього. Найбільшу їх концентрацію виявлено в Полтавській області. Для публіки інтелігентної Григорій Омельченко, швидше, подразник. Проте це йому не заважає чудово входити в контакт із залами, заповненими людьми, непосвяченими в тонкощі політичних перипетій столиці. Людина, що має імідж борця з мафією, у списку Юлії Тимошенко скидається на індульгенцію. Можливо, його місія саме в цьому, а не в залученні додаткових голосів. Цікава постать Василь Онопенко — лідер Української соціал-демократичної партії. Ось уже хто по-справжньому корисний блоку. Колишнього міністра юстиції досі поважають у судових інстанціях. У нього чимало шанувальників по центральній Україні, а крім того, з якоїсь невідомої «ДТ» причини, Василь Васильович має авторитет у керівників цілої низки харизматичних церков. Таємно блок Юлії Тимошенко підтримують ряд приходів Московського патріархату, якому, до речі, свого часу вона пожертвувала чималі кошти. Юлія Володимирівна — людина набожна, особливо останнім часом. Швидше за все, це оцінили в Київському патріархаті Української православної церкви. У ряді регіонів і ця церква молиться за блок та його лідера. Проте у православній церкві членство вільне, на відміну від багатьох харизматичних, де воно фіксоване. Саме тому контакт із останніми, здійснюваний Василем Онопенком, здатний дати блоку сотні тисяч голосів. Свій внесок у боротьбу за подолання 4-відсоткового бар’єра внесуть Левко Лук’яненко та Степан Хмара. Два дуже різних дисиденти, які ще й сьогодні авторитетні за заході України. На попередніх виборах рейтинг Левка Лук’яненка, приміром, у Тернопільській області, досяг 26%. Не можна виключати, що чимало його та Степана Ільковича шанувальників переадресують симпатії блоку. Олександр Валентинович Турчинов, який перебуває на 7-му щасливому місці, абсолютно спеціальна людина. Ультраопозиціонер насправді надзвичайно начитана й освічена людина. Глава бюджетного комітету Верховної Ради має імідж сильного орговика. Турчинов — довірена особа Тимошенко. Мабуть, саме він, багато років перебуваючи поруч із Юлією Володимирівною, як ніхто інший, знає її. У сторонніх спостерігачів не було приводів засумніватися в його відданості. Проте це не означає, що Турчинов беззастережно виконує будь-які примхи лідера блоку. Як глава штабу, Олександр Валентинович часто вступає в гарячі суперечки з Юлією Володимирівною. Проте користується її безмежною довірою й розпоряджається коштами. Турчинов має непогані позиції в Дніпропетровській області, його досить шанують баптисти. Надзвичайно активний в агітаційній роботі Михайло Павловський. Серйозно допомагати блоку прагне Сергій Головатий, який має прибічників не тільки у своєму колишньому київському виборчому округу, а й в усій столиці та великих містах серед публіки, яка цікавиться опозиційним рухом. Нагадаємо, Головатий із перших днів зникнення Георгія Гонгадзе та «касетного скандалу» брав активну участь у розслідуванні, проводив експертизу в Німеччині, зустрічався з Мельниченком, у зв’язку з чим робив низку не незаперечних, але резонансних заяв і висновків. Сергій Петрович — досвідчений юрист, і ця його риса затребувана блоком. Особливе місце в БЮТи належить Петру Толочку й Костянтину Ситнику. І Петро Петрович, і Костянтин Меркурійович не новомодні, а справжні академіки. Толочко користується чималим авторитетом у консервативних наукових колах, а Ситник в академічному середовищі має імідж революціонера. Колишній голова Верховної Ради УРСР продемонстрував здатність на вчинок не лише в боротьбі з консервативними традиціями НАН України, разом з Анатолієм Матвієнком він вийшов із рядів НДП, а в розпал «касетного скандалу» саме в його директорському кабінеті в Інституті ботаніки серед гербаріїв врунилися паростки української опозиції й народжувався Форум національного порятунку. Можливо, для частини інтелігенції наявність у списку блоку двох учених зі світовими іменами стане маячком. У цілому ж у списку БЮТи практично немає людей, здатних більш-менш серйозно розділити з Юлією Тимошенко витрати на виборчу кампанію. Немає в ньому й носіїв адмінресурсу. Якщо, звісно, не вважати такими, відповідно до висловлювань Володимира Литвина, діючих народних депутатів. Лідер блоку Юлія Тимошенко любить: маму, доньку, владу, філософію, важкі математичні задачі, солодощі, хитрі бізнес-схеми, взуття на шпильках, гроші, морквяний сік, театральну гру, відданих людей, патетичні промови, ранковий крос, розмови про її президентство, уважно слухати, робити по-своєму, ставити нереальні завдання, вирішувати їх будь-яким способом, дорогий одяг, мінімальний макіяж. Юлія Тимошенко не любить: здаватися, визнавати свої помилки, використовувати ненормативну лексику, брехати, Кучму, Лазаренка, Медведчука, бездіяльність, американський капітал, скиглення, російський капітал, дієту, розмови про особисте життя. У своєму роді Тимошенко унікальна. Схоже, Бог відвів їй кілька життів про запас. Причому не лише політичних та економічних, а й фізичних. Хоча, з іншого боку, й випробувань на долю Юлії Володимирівни випало предосить. Утім, тут йдеться не стільки про Божий промисел, скільки про наслідки й результати її власної діяльності. Проте не можна не помітити, що практично в усіх ситуаціях, із якої б висоти Тимошенко не зривалася, вона «падає на чотири лапи» і знову розпочинає підйом. Юлія Володимирівна дуже непроста. За всієї її видимої відкритості, зрозумілості й категоричності висловлювань, Тимошенко — людина-сейф. Зайвого, особливо про себе, вона не скаже ніколи. І йдеться не про публічні одкровення. Кожен, хто знає її досить добре, переконаний, що в неї є мета. Хтось вважає, що ця мета — гроші, хтось переконаний, що жаданий кінцевий пункт звивистого шляху — влада та президентство, хтось вірить у щирість прагнень Юлії Володимирівни — докорінно змінити життя в країні. Не дамо однозначної відповіді й ми, проте зазначимо, що до своєї мети Тимошенко йде вперто, погоджуючись на жертви й часом не помічаючи їх. Лідер блоку — типовий представник дніпропетровської школи. Не відриваючи погляду від мети, ці люди здатні змінювати курс, принижуватися, укладати на невигідних умовах спілки з ворогами, підлещуватися, зраджувати, але головне — рухатися до наміченого. А тепер додайте до цього небезпідставну впевненість у власних жіночих чарах і талант актриси. Навіть по-жіночому Тимошенко буває дуже різною. Дюймовочці, котра визирає з норкових і мереживних рюшів, не могли відмовити в газових квотах Рем Вяхірєв і Віктор Черномирдін. Ображеної та праведної мала вона вигляд під час ефіру з Григорієм Суркісом, після якого Григорія Михайловича просто хотілося притягти за 117-ю статтею політичного кодексу. Непохитність, впевненість і принциповість втілює в собі Юлія Володимирівна, коли говорить про свою політичну позицію та критикує діючий режим. Той, хто бував у її домі, знає, що жодна бабуся з такою наполегливістю й турботою не годуватиме донесхочу онуків, як Тимошенко пригощає своїх гостей. Багато хто називає Тимошенко «залізною леді». Це скоріше так, ніж ні. Водночас, іноді й вона буває беззахисною й самотньою. Інша річ, що подібний стан, викликаний екстремальними ситуаціями, приміром, арештами, не бере Юлію Володимирівну в полон надовго. Вона дуже швидко збирається й починає діяти. Дія — це її нормальний стан. На початку економічного й політичного шляху Тимошенко чимало людей недооцінювали її, приймаючи за наївну дівчинку, котра прикрашає собою велику корпорацію. Вони серйозно обпеклися. Тимошенко досить самостійний економіст і політик, що, власне, й довела на посаді віце-прем’єра з паливно-енергетичного комплексу. Поза сумнівом, вона була мотором енергетичних реформ і змін. Новий закон про енергоринок, припинення бартерних розрахунків і взаємозаліків — в основі всіх цих рішень пропозиції Тимошенко. Хоч яким дивним це видасться, але Тимошенко не боїться залишитися без грошей. І не тому, що має серйозні запаси. Саме про її беззастережну фінансову спроможність після арешту рахунків за межами України, вбивства банку «Слов’янський», розгрому, учиненого в ЄЕСУ, й колективно-олігархічної експропріації її власності в Україні, говорити не доводиться. Проте сьогодні Тимошенко для себе визначила пріоритет — це політичне виживання та продовження боротьби за своє місце і свої ідеї в політиці й економіці. Активно бізнесом Юлія Володимирівна, за даними «ДТ», не займається, проте вона твердо переконана, що її головний капітал — голова, залишиться при ній, незалежно від того, потрапить вона в парламент або ні. Схоже, Тимошенко упевнена в тому, що в потрібний їй момент вона зможе досить легко відновити свої позиції в українському бізнесі. На особливу увагу заслуговує її друге ходіння в опозицію. Перше, як відомо, відбулося під час руйнації імперії, створеної Лазаренком і його сателітами. Тоді Тимошенко боролася за своє й тільки за своє. Потім було примирення з Президентом і договір про ненапад, який більшою чи меншою мірою за дрібницями порушувався обома сторонами. Знаходячись на віце-прем’єрській посаді, у неї не було змоги використовувати наявні важелі собі на благо. Проте, займаючись державними справами, вона плодила та множила особистих ворогів, котрі домоглися в остаточному підсумку відкриття карних справ, її відставки й арешту. Передчуваючи близькість цих подій, Тимошенко ще на посаді віце-прем’єра зробила низку опозиційних політичних заяв, доповнивши ними багато дій, опозиційних системі тіньового бізнесу. Цього разу вона захищала не лише свої інтереси. Переоцінити її крок досить складно, бо в розпал «касетного скандалу» було надзвичайно важливо почути оцінку того, що відбувається, від досить успішного політика й бізнесмена, а не традиційних і злиденних опозиціонерів, котрих більшість сприймає як невдах. Пасіонарності й коштів Юлії Володимирівни виявилося досить для створення Форуму національного порятунку. Але цього не вистачило для перемоги. Вона докладала чимало зусиль, аби вберегти тих, хто зібрався, від ворожнечі в зв’язку з претензіями на лідерство. Чим усе закінчилося, ми знаємо. Водночас на тлі мімікричної позиції Віктора Ющенка Тимошенко однозначно завоювала симпатії частини населення як непохитний опозиціонер. Проте Юлія Володимирівна не змогла вчасно зупинитися і її знесло на самий крайній фланг української опозиційності. Цвяхом, який зафіксував це положення, стала ідея про проведення референдуму про дострокову відставку діючого Президента. На той час скандал уже вщух, а центральними каналами уже котрий місяць поспіль каталися однакові матеріали про висунуті Тимошенко звинувачення. Влада домоглася свого. На сьогодні Юлію Тимошенко впізнають другою після Леоніда Кучми. При цьому 54% їй однозначно не довіряють, а близько 8% — беззастережно вірять. Саме тому, відповідно до соціологічних опитувань, 60% населення, що виступали за дострокову відставку Президента, не підтримали її, саме її починання. Ідея референдуму поступово вмерла. Водночас Тимошенко не втрачає надій перемогти на виборах і залишити ще більш вражаючий слід в історії. Юлія Володимирівна хоче бути президентом, і на сьогодні ніякі з доказів не змогли похитнути її в цьому прагненні. Вона зі скепсисом ставиться до внесення змін до Конституції, спрямованих на ослаблення президентських повноважень. Тимошенко проти обрання губернаторів, логічно пояснюючи це єдино вірним унітарним устроєм України. Вона переконана, що за збережених повноважень людина, котра знає, як потрібно змінювати країну, буде ефективним і корисним керівником держави. Тимошенко не має сумнівів щодо своєї адекватності цій посаді. Проте спостерігачі схиляються до думки, що як мінімум свавільній Юлії Володимирівні надавати практично необмежену владу не можна. Зовсім інша справа — робота під контролем, яка дозволяє реалізовувати знання й досвід в економічній сфері, але при цьому відповідними рамками обмежує використання цієї посади не за прямим призначенням. Сили, сконцентровані навколо Юлії Тимошенко й Олександра Мороза на сьогодні, мають повне право називатися опозиційними. Причому по суті, а не за посадою. Позбавити парламент опозиції — означає уповільнити й без того, скажемо прямо, небурхливий розвиток держави й суспільства. Тому можлива поразка Тимошенко та її блоку на нинішніх виборах стане більшою втратою для країни, ніж для лідера блоку. Адже в Юлії Володимирівни в запасі ще багато життів. «ЄЕСУ» проти ГПУ. Тимошенко проти Потебенька Як уже було сказано вище, 5 січня 2001 року Генеральна прокуратура України офіційно обвинуватила віце-прем’єра Юлію Тимошенко в порушенні закону. Одну кримінальну справу було порушено в зв’язку з «фальсифікацією документів і контрабандою 1996 року російського природного газу в обсязі близько 3 мільярдів кубометрів на суму 445 мільйонів гривень». ГПУ інкримінувало корпорації «ЄЕСУ» незаконне оформлення через митницю імпорту газу, який нібито поставляла британська фірма «Юнайтед енерджи лімітед». На основі чого на рахунки «ЮЕЛ» надійшли значні інвалютні суми. За кілька років, за словами заступника генпрокурора Миколи Обіхода, «ЄЕСУ» під виглядом розрахунків за газ незаконно перерахувала «Юнайтед енерджи лімітед» 700 мільйонів доларів. Крім того, за заявами того ж таки Обіхода, «Єдині енергосистеми» безпідставно переказали великі кошти на рахунки іншої британської фірми «Корлан ентерпрайзез лімітед». «Внаслідок цієї незаконної операції загалом за межі України було вивезено понад 1,1 мільярда доларів», — повідомив заступник Михайла Потебенька. Другу кримінальну справу ГПУ порушила в зв’язку з ухилянням Юлії Тимошенко від сплати податків на суму 149 тисяч доларів. Генпрокуратура дійшла такого висновку на основі документів, які нібито підтверджують, що Ю.В. та її чоловік, спільно створивши на Кіпрі фірму «Сомолі ентерпрайзез лімітед», одержали прибуток у розмірі мільйона доларів. Зароблені кошти, за твердженням ГПУ, було переведено в російський «Інкомбанк» і «приховано» від українських податкових органів. Відповідно до статей, за якими було пред’явлено обвинувачення, Юлії Тимошенко «світило» до 10 років позбавлення волі з можливою конфіскацією майна. Третього лютого 2001 року начальник головного слідчого управління Державної податкової міліції Святослав Піскун заявив, що через банк «Слов’янськ» було незаконно переказано 1,21 мільярда доларів, із яких приблизно мільярд нібито належав «ЄЕСУ». Генерал Піскун обвинуватив у присвоєнні грошей не тільки Павла Лазаренка, Петра Кириченка й Бориса Фельдмана, а й Юлію Тимошенко, повідомивши, що «встановлено її причетність до злочинної діяльності банку «Слов’янськ». 6 лютого Микола Обіход став автором чергової сенсації: за його словами, ГПУ має підстави підозрювати Юлію Тимошенко й Павла Лазаренка в організації «касетного скандалу».
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 657 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: