Реферат на тему: Державне управління та виконавча влада - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Державне управління та виконавча влада. 1. В якому співвідношенні знаходяться державне управління та державна виконавча влада . 1.1. Державне управління Державне управління обов”язково містить три елементи: прийняття рішення, його виконання та контроль за реалізацією. Державне управління як частина державної діяльності має своїм основним призначенням здійснення виконавчої влади. Державний характер такого управління полягає в тому, що в його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Для його здійснення створюються спеціальні органи (встановлюються посади), які діють в рамках законів та в межах своїх повноважень. Виконавча діяльність є основним призначенням державного управління і скдає першу, найбільш важливу його сторону. Разом з тим для безпосереднього управління економікою, соціально-культурним будівництвом та адміністративно-політичною діяльністю характерною є розпорядча діяльність, яка становить другу сторону державного управління. Виконавча і розпорядча діяльність органів виконавчої влади виявляється у відносинах влади і підпорядкування, наданні суб”єктам, що її здійснюють, юридично-владних повноважень. Як самостійній формі державної діяльності державному управлінню притаманні характерні риси, що випливають із його природи – здійснення виконавчих і розпорядчих повноважень: загальнодержавний характер, оскільки воно охоплює найбільш важливі сторони життя держави та суспільства; спрямованість на виконання Конституції та законів України (підзаконна дільність); юридично-владний, розпорядчий характер; організаційний зміст, за допомогою якого досягаютьсярегулювання і координація спільної праці людей; активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об”єктами свого впливу галузі економічного, соціального та адміністративно-політичного будівництва; безперервне і постійне здійснення. Змістом державного управління є комплекс функцій, які називаються функціями управління. Через їх реалізацію суб”єкти виконавчої влади здійснюють управлінські процеси,досягають поставленої мети. Функція управління пов”язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність по виконанню намічених завдань та одержаний результат. Державне управління здійснюється відповідно до принципів (засад), закріплених Конституцією України. Конституція України дає можливість віднести до принципів державного управління такі: відповідальності органів виконавчої влади (посадових осіб) за доручену справу перед людиною і державою; верховенства права; законності; участі громадян та їх об”єднань в управлінні; рівноправності громадян в управлінні; гласності. Принцип відповідальності органів виконавчої влади (посадових осіб) за доручену справу перед людиною і державою випливає із змісту ст.ст. 3, 17, 19 Конституції України та ін. Згідно зі ст. 3 Конституції держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов”язком держави. Принцип верховенства права в Україні закріплений в ст. 8 Конституції. Відповідно до нього Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Принцип законності безпосередньо пов”язаний з принципом верховенства права і з нього випливає, а також базується на положеннях Конституції Украни, відповідно до яких Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 1.2.Виконавча влада Відповідно до ст. 6 Конституції державна влада здійснюєтьсяна засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Сутність виконавчої влади: Виконавча влада є своєрідною самостійною гілкою (формою, видом) єдиної державної влади в Україні – атрибутом державно-владного механізму, побудованого на засадах поділу влади, і здійснюється поряд з законодавчою і судовою, тісно з ними взаємодіючи. Виконавча влада є самостійною лише у зв”язку з практичною реалізацією Конституції, законів України в загальнодержавному та функціонально-компетенційному маштабі. Виконавча влада має державно-правову природу, наділена владними повноваженнями, що проявляється в її можливостях впливати на поведінку і діяльність людей, їх об”єднань, праві і можливосвостях підкоряти собіволю інших. Виконавча влада здійснюється на загальних засадах поділу державної влади на гілки не на всіх рівнях, а лише на вищому, оскільки на місцевому рівні відсутні законодівчі органи. Виконавча влада не може ототожнюватися з виконавчою діяльністю, оскільки така діяльність є формою реалізації виконавчої влади, видом державної діяльності відповідної компетенційної та функціональної спрямованості. Виконавча влада здійснюється системою спеціально створених суб”єктів – органами виконавчої влади різних рівнів, які наділені виконавчою компетенцією, що не властиве органам законодавчої та судової влади. 1.3. Відношення між виконавчою владою та державним управлінням Питання про співвідношення (відношення) постає у зв”язку з тим, що державне управління розглядається як виконавчо-розпорядча діяльність, яка здійснюється системою органів виконавчої влади. При розгляді співвідношення виконавчої влади і державного управління слід виходити з того, що категорія “виконавча влада” є політико-правовою, а категорія “державне управління” – організаційно-правовою. Єдине, що їх об”єднує, це виконавча спрямованість.Виконавчу владу та державне управління здійснюють виконавчі органи. Однак до органів управління належать також адміністрація державного підприємства чи установи, яка не є виконавчим органом. Разом з тим поняття “суб”єкт виконавчої влади” та “орган виконавчої влади” є тотожними. На сьогоднішній день законодавством закріплена наступна система. Створюється система виконавчої влади, яку складають державні органи – суб”єкти виконавчої влади, та організаційний механізм здійснення виконавчої влади як державного управління. При цьому управління слід розглядати ширше, ніж систему виконавчої влади. 2. Поняття, структура та види адміністративно-правових норм. Адміністративно-правова норма – це правило поведінки , встановлене державою з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного управління. Існують різні види адміністративно-правових норм. За формою виразу (вияву) адміністративно-правові норми поділяються на такі, що зобороняють, зобов”язують, уповноважують, стимулюють (заохочувальні), та рекомендаційні. З точки зору становищаа учасників правовідносин (адресатів приписів) розрізняють норми, які встановлюють і визначають: порядок взаємодії державних і недержавних органів; права і обов”язки громадян у сфері державного управління, правове становище державних службовців; правове становище підприємств, установ, організацій; взаємні права і обов”язки суб”єктів, які не підпорядковані один одному. За змістом адміністративно-правові норми можна об”єднати у правові інститути, під якими розуміють сукупність певних правових норм, споріднених за змістом урегульованих ними правовідносин. Виходячи з наведеного, можна виділити групи адміністративно-правових норм: що визначають порядок утворення, завдання, функції, структуру, компетенцію органів виконавчої влади; що визначають основні положення про організацію і правове становище підприємств, установ і організацій; що визначають форми і методи здійснення виконавчої влади; що закріплюють права і обов”язки громадян та їх об”єднань у сфері виконавчої влади; що регулюють способи забезпечення законності у сфері виконавчої влади; що встановлюють відповідальність за різні правопорушення, які не є злочинами; що визначають основні положення по управлінню господарською соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами і міжгалузевому управлінню. Адміністративно-правові норми можна поділити за порядком дії у часі, просторі і за колом осіб. Згідно із загальним правилом адміністративні норми вступають у силу (набирають чинності) з моменту їх доведення до відома виконавців. В окремих випадках вони виступають у силу в строк, вказаний у нормативному акті. Дія норм права розрахована на невизначений час, проте можуть встановлюватися і умови їх функціонування (дії). Із загального правила випливає, що акт не має зворотної сили, а якщо будуть винятки, то про їх наявність вказується у самому акті. Норма адміністративного права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв”язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Найбільш чітко виражається диспозиція норми, оскільки в ній міститься правило належної поведінки. Гіпотеза являє собою характеристику умов, за яких необхідно керуватися вимогами даної норми. Вона частіше за все повністю не формулюється. Це пояснюється тим, що більшість адміністративно-правових норм регламентують діяльність органів виконавчої влади і їх вимоги реалізуються в діяльності цих органів. Стосовно інших сторін управлінських відносин гіпотеза може бути сформульована. Деякі особливості мають санкції адміністративно-правових норм. По-перше, ц інорми, як правило, не містять конкретної санкції, оскільки вони адресовані сторонам, організаційно підпорядкованим суб”єкту управління. Порушення вимог норм у таких випадках передбачає дисциплінарну відповідальність. По-друге, як правило, відповідні санкції встановлюються за порушення усієї сукупності адімністративно-правових норм, сформульованих в одному акті. По-третє, санкція адміністративно-правової норми, як правило, виражена у вигляді відповідних заходів адміністративної відповідальності. Залежно від функцій у правовому регулюванні адміністративно-правові норми розрізняють на: матеріальні та процесуальні (процедурні). Основна частина адміністративно-процесуальних норм, тобто правил провадження в справах про адміністративні правопорушення міститься в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Проте процесуальні адміністративно-деліктні відносини регулюються і досить великою кількістю норм, які в КпАП не включено. 3. Адміністративно-правове регулювання державної служби Державна служба органічно пов”язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада – це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов”язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату – державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюється посада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату. Слід відмітити, що державна служба, в свою чергу, залежно від форми діяльності поділяються на види: державна служба в апараті законодавчіх органів, державна служба в органах виконавчої влади (органах державного управління та їх апараті), державна служба в судових органах та органах прокуратури. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди органічно пов”язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у виконання певних завдань і функцій держави – законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрямки фактично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба України – це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Основними принципами державної служби є: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини і громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов”язків, дисциплінованість; дотримання прав підприємств, установ. В умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснені певні закоди щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин та організації державної служби. Прийнято низку законів та законодавчих актів, що регулюють окремі напрямки державно-службової діяльності: про місцеву державну адміністрацію, про Прикордонні війська України, про Прокуратуру України, про збройні Сили України, про освіту, про міліцію України та ін. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних органах. Закон України “Про державну службу” спрямований на регулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних соціальних умов реалізації громадянами права на державну службу. Державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою України. Її основними напрямками є вивчення цілей завдань та принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективності роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення державної політики та функціонального управління державною службою утворено Головне управління державної служби України та Координаційну раду з питань державної служби. Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів комітеттів Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем”єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів україни, Голови та членів Конституційного суду України, Голови та арбітрів Вищого господарського суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціалізованими законами України. Правове становище державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, мттного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ та ін., здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Задача Громадянин К. уклав з автопідприємством договір на виконання обов"язків тимчасово відсутнього шофера. Чи регулюються ці відносини: нормами адміністративного права ? Відносини між роботодавцем і працівником регулюються трудовим правом. Але управління автомобільним транспортом регулюються Законом України “Про дорожній рух” та Правилами дорожнього руху, які підпадають від адміністративне регулювання. Література Усі закони у списку використанних джерел використовувалися зі змінами на 30.10.2003 Конституція України Кодекс про адміністративні правопорушення Закон України “Про державну службу” 16.12.1993 Закон України “Про дорожній рух” 30.06.1993 Закон України “Про статус народного депутата України” 17 листопада 1992 Закон України “Про веукраїнський та місцеві референдуми” 3 липня 1991р. Адміністративне право України / за ред. Ю.П. Битяка/ Х., 2000
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 808 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: