РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Ренесанс у Західній Європі - Педагогіка - Реферати - Каталог статей

Освітні заклади спеціально створюються для забезпечення реалізації суспільного ідеалу особистості, провідних соціальних груп, для репродукції та розвитку суспільства. Система освітніх закладів будь-якої країни є провідним фактором соціалізації, зокрема соціального виховання. Головною метою системи навчально-виховних закладів освіти є адаптація до існуючих цінностей культури суспільства, окремих його груп. Проте при орієнтації країни на внутрішній розвиток адаптація відбувається таким чином, що вона не гальмує, а навпаки забезпечує підвалини для індивідуалізації (процес формування неповторних, унікальних рис) особистості, групи. Тому структура, організація, зміст соціально-педагогічної діяльності у системі освітніх закладів залежить від відповідних провідних соціальних цінностей суспільства. В країнах, де домінують трансцендентні (позаосвітні, не досяжні для пізнання, як правило, релігійні) цінності і соціоцентричні (цінності окремих об'єднаних за ознаками раси, статі, національності, соціального положення, соціальних груп тощо) [2; 18], освітні системи часто-густо централізовані, тому що держави намагаються їх контролювати через жорстку регламентацію діяльності освітніх закладів та обмежувати напрями, зміст і рівень розвитку людини, окремих груп. Тут превалюють адаптаційні та інтеграційні процеси цілеспрямованої соціалізації, оскільки "поверненням до минулого" держава намагається "законсервувати" соціально-економічний устрій суспільства. Прикладом можуть бути освітянські системи Давнього Китаю, Радянського Союзу, сучасних мусульманських країн - Ірану, Іраку тощо. У разі домінування антропоцентричних цінностей (система цінностей, де найвищою цінністю є людина, її індивідуальність) країна через освітні заклади створює умови для індивідуалізації людини, розкриття і реалізації її життєвих сил, творчого потенціалу, які є фундаментом подальшого розвитку суспільства. Але перевага індивідуалізації в процесі соціалізації може створювати умови для формування хибного відчуття незалежності людини від суспільства, що призводить до підсилення центробіжних сил в ньому та до втрати незалежності (як це відбувалося в Давній Греції) і, звісно, до погіршення умов соціалізації людини. В країнах, що мають за мету поступовий всебічний розвиток суспільства і людини, процеси соціалізації (адаптація, інтеграція та індивідуалізація), як і найкраща з перелічених систем цінностей, мають бути гармонізовані, щоб створити умови для засвоєння всіма членами суспільства надбань матеріальної і духовної культури (етнічної, суспільної, світової) і вже на цих засадах створювати нове, унікальне, що розширює горизонт культури людини, суспільства, людства. Такі розвинуті країни, як: СІНА, Німеччина, Великобританія намагаються сьогодні гармонізувати процес соціалізації, створити такі умови соціального виховання, які забезпечили б розвиток одиничного, особливого і загального через систему освітніх закладів. Однак, в кожній країні є позитивні і негативні сторони діяльності освітянських систем, та й в будь-якому суспільстві мова може вестися тільки про перевагу окремих цінностей при існуванні інших. Найбільше ускладнено соціальне виховання у освітніх закладах країн, що перебувають у стані соціально-економічного перехідного періоду, оскільки їх суспільства від одних соціальних цінностей вже відмовилися, а інші ще не стали реальністю соціального буття. Проте саме для цих країн, до яких належить і Україна, соціальне виховання через систему освітніх закладів є найважливішим, оскільки перебудова виховання в освітянській системі може стати знаряддям прискорення переходу суспільства до нових цінностей і стабілізації суспільного розвитку. Соціально-педагогічна діяльність в закладах освіти здійснюється, за Статтею 22 Закону України "Про освіту", через соціально-педагогічний патронаж. "Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім'ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників" [7]. Провідна роль закладів освіти у соціально-педагогічній діяльності суспільства полягає у безпосередньому зосередженні їх на досягненні ідеалу соціального виховання країни: стосовно особистості — "гармонійно розвинутої, високоосвіченої, соціальне активної й національно свідомої людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення" [10], стосовно суспільства - "консолідація українського народу в українську політичну націю, яка прагне жити у співдружності з усіма народами і державами світу"[ 18], та на здійсненні його мети -"набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціо-нальних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури" 110]. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст. значно розширила основну мету української системи освіти: "створити умови для розвитку та самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства"[18]. "Концепція виховання у національній системі освіти" визначає загальну для усіх освітніх закладів систему виховних завдань: забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів; відхід від уніфікації в процесі виховання, від "усередненого" виховання; формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу; формування мовної культури, вміння володіти українською мовою та вживати її; виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування власної світоглядної позиції; утвердження принципів загальнолюдської моралі і правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти, толерантності, працелюбності та інших доброчинностей; формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємництва та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин; забезпечення повноцінного розвитку' дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров'я; формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків; забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів; вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою; прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами індивідуальної свободи, правами людини та її громадською відповідальністю; спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадської діяльності [10]. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст. дещо уточнює виховні завдання, а саме: виховання людини демократичного світогляду і культури, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відносин; виховання здорового способу життя; формування моральної і життєтворчої мотивізації, активної громадянської та професійної позиції; навчання основних навичок поведінки в сім'ї, колективі та суспільстві, системі соціальних відносин, особливо на ринку праці." [18] Специфіка реалізації мети та завдань, змісту та форм соціально-пе дагогічної діяльності визначається рівнем освітніх закладів: дошкі льних, середніх, вищих закладів освіти. Соціально-педагогічна діяльність у дошкільних навчально-виховних закладах Сутністю соціального виховання дітей дошкільного віку є розширення соціального досвіду дитини, оволодіння нею не тільки сімейними стосунками і нормами поведінки, але і засвоєння елементів соціальної компетентності, провідних законів людського гуртожитку, формування ставлень до природного та людського оточення, до себе. Це досягається створенням умов для усвідомлення дитиною себе не тільки як члена родини, самостійного учасника дитячих спільнот, але й жителя відповідної вулиці, району, міста, регіону, країни, Всесвіту. Соціальне виховання дошкільнят здійснюється через родину, культурне середовище (матеріальне, духовне) населеного пункту, організацію дозвілля за місцем проживання та організацію ігрової діяльності, спілкування дітей у різноманітних (державних, приватних, громадських) дошкільних закладах. Дошкільний заклад - найперше спеціально створене суспільне середовище для дитини, "основне призначення якого — соціальна адаптація її до умов життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих. Виховання ціннісного ставлення до навколишнього, природи, людей, самої себе" [6]. Відомо, що ідея дошкільного суспільного виховання належить Пла-тону. Розвинули і реалізували цю ідею видатні педагоги світу Ф.Фрьобель та М.Монтессорі. Саме Ф.Фрьобелем було створено перший Дитячий Садок. Прототипом сучасних дитячих садочків були притулки при церквах, монастирях тощо. Жінки, що працювали, відводили туди своїх дітей і залишали на увесь день під опікою сестер-черниць [8, 449]. Розповсюдженню таких притулків для дітей у Царській Росії, зокрема на території України, сприяли благодійні організації, які створювали для дітей незаможних батьків світські притулки двох типів: ясла (денні притулки для дітей, які не вміють ходити) та притулки (заклади денного догляду більш дорослих дітей). Наприкінці 1839 р. у Росії було видано загальне положення про дитячі притулки, згідно за яким відкриття різномаштних дитячих притулків передбачалося не тільки в губернських, але І в повітових містах. У Харкові відкриття світського притулку денного нагляду за дітьми бідних батьків відбулося 1 липня 1842 року. Головою притулку за загальнодержавною традицією була дружина губернського предводителя дворянства княгиня Софія Олександрівна Голіцина. Вона обирала помічників - директора, переважно з лікарів, та почесного старшину з купців. Притулок існував не державним коштом, а на членські внески почесних попечителів, директорів, старшин притулку та на пожертви приватних осіб. До притулку приймались діти (3-10 років) бідних батьків не тільки вільних верств населення, але й дворових людей християнської віри. Діти приймалися до притулку вранці і забиралися щовечора. Вихідні - неділя і свята. В притулку дітей годували обідом і полудником, одягали в спеціальне вбрання притулку. Найбіднішим видавали взимку верхній одяг. Навчали молитвам, читанню, письму і рахуванню. Почав притулок з догляду за 30-ма вихованцями обох статей, але в наступному 1843 році утримував вже 68 дітей. Ідея ясел існувала в Харкові ще з 40- років XIX ст., але перші ясла, які пройшли випробування часом, було відкрито у 1889 році дружиною міського голови за її кошти на Москалівні. Власне це були ясла-приту-лок, оскільки приймали дітей віком від 1 до 10 років. Діти протягом дня одержували все необхідне і навіть медикаменти (уразі необхідності). Дітей мили, одягали в чистий одяг, старших привчали до праці, молодші гралися. Ясла користувалися великим попитом. За перший рік роботи вони дали притулок 8-ми тисячам дітей. Наприкінці століття ясла стали дуже погрібні робітничому населенню Харкова і тому в 1897 р. відкривається відділення москалівських ясел на Пісках [8, 926]. Перші дитячі садки, в сучасному розумінні цього закладу, з'явилися в Україні наприкінці XIX ст. Відкривалися вони з ініціативи й на кошти приватних осіб та педагогічних товариств. Один із перших дошкільних закладів ще у 1871 році разом зі своєю сестрою відкрила Софія Федорівна Русова. Вона була провідним викладачем Київського Фребелівського педагогічного інституту (1907 р.), де з 1911 року читала курс дошкільної педагогіки. Саме з ім'ям С.Русової пов'язані наприкінці XIX — початку XX століття всі заходи поширення вітчизняного суспільного дошкільного виховання. Проте, на території України дитячі садки не набули значного розповсюдження за часів царської Росії; слід також зазначити, що всі дитячі заклади були російськомовними. Далеким від української культури, духовного життя українського народу був зміст виховання і навчання в них. У роки Української Народної Республіки (1917-1919 рр.) суспільне дошкільне виховання фактично увійшло в державну систему освіти, що мало велике значення для його розвитку в подальші роки. Центральною Радою ще в серпні 1917 року було створено відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання у складі Генерального секретаріату освіти України (з 1918р. - Міністерство народної освіти). Очолила дошкільний відділ С.Русова. Вона впроваджувала через дошкільне виховання загальноосвітнє гасло: "Українізація народної освіти". У найкоротший термін було розроблено концепцію українського національного дитячого садка. У січні 1918 року відгул позашкільної освіти і дошкільного виховання вніс пропозицію "підняти питання про загальне обов'язкове дошкільне виховання дітей і провести це законодавчим порядком" [24]. У підготовленому проекті офіційного документа "Регламент дитячих садків" зазначалося, що "всі діти від трьох років мають ходити до дитячого садка або захистку", які мають бути "скрізь безкоштовні і організовуватися на кошти земського і міського самоврядування" [24]. Проект "Регламенту дитячих садків" було вміщено у збірнику "Організаційні поради в справі позашкільної і дошкільної освіти" поряд з іншими матеріалами, зокрема, з планом улаштування дитячих садків і літніх майданчиків. Ці матеріали становили собою методичні поради з організації і функціонування садків та інших форм суспільного догляду дітей дошкільного віку. За часів проголошення УНР на терені нашої країни з успіхом розвивалися не тільки українські дитсадки. Значних успіхів у створенні національних дитячих закладів досягла єврейська педагогічна громадськість. С.Русова писала: "коли українській уряд надав євреям повну волю національної освіти, найкращі дитячі садки, які мені довелося бачити і в Києві, і в Кам'янці, були єврейські" [24]. Розквіт національних дитячих садків в Україні ще тривав у 20-ті роки, але поступово в усіх республіках Радянського Союзу, зокрема і в Україні, дошкільні заклади перетворилися на "школи для маленьких", де розпочиналася марксисько-ленінська ідеологізація людини. Найвищою метою таких дитячих садків було дати дитині якомога більше знань, краще підготувати її до школи іноді за рахунок і на шкоду іншим видам діяльності малят. Проте за радянських часів майже 100% дітей дошкільного віку відвідувало дошкільні заклади. З розпадом тоталітарної системи відходить у минуле і догматична ідеологія з її авторитарно-дисциплінарною педагогікою. На зміну їй в незалежній Україні має прийти життєздатна, високодуховна ідеологія доброти і правди з особистісно-орієнтованою моделлю виховання. Метою дошкільного виховання суверенної України, згідно з законом "Про освіту", є забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання [7]. Ця мета мала реалізуватися через такі специфічні виховні завдання дошкільних закладів, визначені "Концепцією виховання у національній системі освіти": "забезпечення фізичного, психічного та духовного здоров'я дітей, своєчасне виявлення дітей, що потребують корекції здоров'я; розумове виховання, своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей, розвиток пам'яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень і нахилів; психологічна підготовка дітей до навчання в школі: практичне оволодіння української мовою, формування творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах діяльності; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду, виховання поваги і любові до батьків, родини, Батьківщини, ознайомлення з національною символікою; створення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки, яка має відображати ставлення дитини до себе самої як об'єкта гуманних доброзичливих взаємин з оточуючими; організація спілкування як особливого виду діяльності, що надає вихованцям можливість пізнати оточуючу дійсність, світ людських взаємин і самого себе не лише вербально, а й шляхом обміну емоціями і почуттями; гармонізація родинного та суспільного дошкільного виховання на засадах народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду" [10]. Новим етапом розвитку вітчизняного дошкільного соціального виховання стало затвердження у жовтні 1998 р. "Базового компоненту дошкільної освіти". "Базовий компонент дошкільної освіти - це зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до рівня освіченості і вихованості дитини дошкільного віку. Він визначає сумарний кінцевий показник компетентності дитини на час її виходу з дошкільного віку і вступу до школи і забезпечує єдність освітньо-виховного простору, є основою для створення варіативних програм" [6]. Базовий компонент відображає демократичні процеси в державі через вироблення нових суспільних вимог до освіти, зокрема, її дошкільної ланки як основи соціокультурного становлення особистості. У відповідності до Базового компонента основними засадами дошкільного виховання є: визнання своєрідності, унікальності, особливої ролі дошкільного дитинства в становленні особистості, врахування сенситивності даного періоду для становлення первинного схематичного світогляду, субпідрядності мотивів, довільної поведінки, внутрішніх етичних інстанцій, самосвідомості; забезпечення гармонійного та різнобічного розвитку особистості; інтегрований підхід до потреб сьогодення, активного проживання дитиною кожного вікового відрізку життя як важливої передумови її успішного розвитку в наступні роки; особистісно-орієнтована модель дошкільної освіти; забезпечення багатоюмпонентності, наступності між дошкільною та початковою загальноосвітньою підготовкою [1]. Базовий компонент орієнтовано на створення таких соціально-педагогічних умов організації життєдіяльності дітей, які допомагають їм реалізуватися і самоствердитися. Новим є визначення провідних понять у Базовому компоненті: "Виховання" - "залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, організація умов для її духовного зростання, формування основ ціннісною ставлення до дійсності, створення фонду "хочу". "Освіта" - "процес набуття зростаючою особистістю в ході виховання й навчання духовною обличчя під впливом моральних цінностей, вироблених людством і зафіксованих у культурі" [1]. Метою дошкільної освіти, як зазначається в документі, є формування базису особистішої культури дитини через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності як сукупності чотирьох сфер життєдіяльності: "Природа", "Культура", "Люди", "Я". Основним завданням стає озброєння дитини наукою життя. Пріоритетним є ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості з перших років її життя. Зміст дошкільної освіти спрямовано на збереження дитячої субку-льтури, зорієнтовано на цінності та інтереси дитини, врахування її вікових можливостей. Відповідно до цього дошкільний заклад є відповідальним за процес соціального розвитку особистості, покликаним полегшити її входження в широкий світ і розвинути внутрішні сили. Дошкільний заклад виступає своєрідним посередником між вузьким родинним колом, з якого виходить малюк, і незнайомим світом, до життя в якому він має незабаром прилучитися. Отже, важливим напрямом роботи дошкільного закладу має стати турбота про збагачення соціального досвіду вихованця. Він має складатися з: -орієнтованої діяльності (дійового пошуку і знаходження орієнтирів, установлення зв'язків та найпростіших залежностей, визначення власного місця у предметному та людському оточенні); -пристосування (звикання, адаптація до нових умов життя, до незвичайних вимог соціуму та своїх потреб); -перетворення (корисний, доцільний, оптимальний вплив дитини на навколишні предмети, людей, саму себе) [9]. Отже, "Базовий компонент", деталізуючи Закон України "Про освіту" та "Концепцію виховання у національній системі освіти", значно підсилює соціально-педагогічну спрямованість дошкільної освіти. Крім того, один з авторів концептуальних засад проекту Базового компоненту О. Л.Кононко, детально розкриває зміст соціального виховання стосовно дошкільнят: " сприяння усвідомленню дитиною спільного, відмінного та особливого в собі та людях; диференціювання людей за ознаками віку, статевої належності, спорідненості, прихильності; виховання здатності бути відповідною людському оточенню, почувати себе "своїм серед своїх", добирати належні засоби спілкування, установлювати оптимальну дистанцію, виробляти оптимальний стиль поведінки у взаєминах між людьми різного віку, статі, соціальної ролі, спорідненості; уміння будувати взаємини, ініціювати доброзичливість та готовність спілкуватися, налагоджувати стосунки з дорослими й однолітками, будувати спільну діяльність, фіксувати свою увагу на тому, що об'єднує з іншими, а не різнить; виховання впевненості в тому, що на інших людей можна розраховувати, покладатися, уміння виявляти надійність в стосунках; заохочення доброзичливого ставлення до людей (їхньої зовнішності, характеру; особливостей поведінки, звичок, здібностей); виявлення задоволення, радості від позитивного вчинку від того, що допоміг іншій людині; розвиток умінь знаходити, придумувати сюжети спільних ігор, справедливо розподіляти у них ролі; учити дітей виявляти наполегливість у досягненні соціальне значущих ідей, відчувати задоволення від подолання труднощів; сприяти розвитку готовності (доступної віку) брати на себе відповідальність; розвиток соціальних властивостей - сприятливості, симпатії, комунікативних здібностей, схильності за власним бажанням допомагати слабшому, лідерства, яке не зачіпає інтересів інших; відчуття меж припустимої поведінки, здатності до ризику, схильності до елементарної рефлексії; розвиток соціального мовлення, засвоєння слів, що означають вітання, звернення, подяку, образу, відстоювання гідності, ведення суперечок, пояснення своїх намагань" [9]. Прикладом вітчизняного досвіду реалізації Базового компоненту дошкільної освіти є система занять із ознайомленням дітей з Декларацією прав людини. Програма запропонована директором Освітнього центру прав людини м.Харгова НКусайкіною [12]. Серед вправ, наприклад, такі: -підготувати дитину до того, що зазирнувши в скриньку, вона побачить зображення "найважливішої людини на землі". Не розкривати "таємниці" (дзеркало у середині скриньки), доки всі діти по черзі не зазирнуть у скриньку, -продемонструвати за допомогою коробки з отвором (крізь який може пройти лише рука дитини) і наповненої дрібними "дитячими" предметами (наклейки, гумка тощо), що є речі, доступні та зрозумілі тільки дітям і не зрозумілі дорослим. Пригадати пісню І.Ніколаєва "Маленькая страна", заспівати разом, прослухати магнітофонний запис; -розглядаючи ляльку-немовля або малюнок із зображенням немовляти, разом подумати про вікові можливості і потреби дітей, звернути увагу на те, що саме більші діти можуть зробити для зовсім маленьких, зіставити потреби дошкільнят з потребами немовлят". Цікавим і корисним у реалізації Базового компоненту дошкільної освіти може бути і досвід зарубіжних колег, особливо розвинутих країн. Наприклад, всі умови для природного розвитку дитини формуються в "ігрових групах" Великобританії. Головним методом виховання там є створення ігрового простору і розвиток дитини через самостійно обрану гру. В ігровій кімнаті знаходяться: столики з матеріалами для ліплення, малювання, викладання мозаїки, мольберти з усім потрібним; верстат зі справжнім, але дитячим слюсарним, столярним знаряддям; ванни з водою, сухим і мокрим піском та відповідними іграшками; будівельні матеріали, лялькові квартири, магазини, перукарні; гірки для скочування, драбини; шафи з іграшками та книжками; "живий куточок" з акваріумом, хом'яками, різноманітними рослинами; костюми героїв різних часів і народів. Діти відвідують "ігрові групи" декілька разів на тиждень по 2-3 години, оскільки головна мета закладів не "звільнення" батьків від дитини, а засвоєння нею соціальної поведінки, вмінь орієнтуватися і адекватно поводитися у різних ситуаціях, особливо з іншими людьми. Хоча офіційно встановленого рівня розвитку дитини нема, але у групах, як правило, діти одного рівня розвитку, тому групи різновікові. Ініціатива дітей стимулюється, їх не примушують до ігор, діти займаються тим, що обрали самі. Звичайно співають пісні, читають та розповідають вірші та казки, спілкуються. Навіть якщо читає керівник групи його слухають тільки ті, хто хоче слухати. Дорослий є лише радником дитини. "Ігрові групи" відвідують 22% англійських дітей у віці 2-5 років (з 5-ти - шкільна освіта) [15]. На відміну від Великої Британії, в дошкільних закладах якої переважають індивідуальні ігри та існує закон невтручання в дитячу гру, у французьких "материнських школах" (назва дошкільного закладу) вихователь-ка-директриса цілеспрямовано чергує колективні та індивідуальні ігри, пропонує ситуації, які концентрують увагу- на різних видах діяльності. Вона ж передає іграшки, ігрові матеріали дітям із врахуванням їх віку. Проявом жорсткої централізації системи освіти Франції є єдина для всіх материнських шкіл програма виховання. У неї чітко визначені види дитячої діяльності. Завданням вихователів материнських шкіл є адаптування дитини до життя в материнській школі (відвідують 5 днів на тиждень, діти від 2 до 6 років); прищеплення смаку до різних видів діяльності; навчання вмінню оцінювати наслідки діяльності, встановлювати стосунки, вигадувати ігри, визначати плани і доводити їх до кінця, вмінню учитись, творити; стимулювання інтересу до знань. Діти об'єднані в групи за віком. Прогресивні науковці і педагоги відмічають тривожні симптоми (в тому числі і медичні) передчасного навчання, штучного натаскування дітей до школи, оскільки деякі батьки, намагаючись прискорити навчання дітей читанню, писанню, математиці переводять дітей із середньої групи, уникаючи старшу, до підготовчої, хоча зазвичай групи формуються за віковою ознакою. У Франції майже 100% дітей відвідують материнські школи [17]. Хоча в Німеччині, як і у Великій Британії, децентралізована система освіти, тут більш яскраво виражені соціальні мотиви дошкільного виховання. Перед вихователями висунуте завдання з розкриття соціальних задатків дитини. Дошкільнятам допомагають зрозуміти і виявити своє "Я". Особлива увага звертається на формування таких рис, як: самодовіра, впевненість в собі, висока самооцінка. Єдиної виховної програми в країні нема. Превалює інтеграційна система комплектування дошкільних груп: 1) діти 3-6 років виховуються в одній групі; 2) діти різних національностей виховуються разом; 3) здорові і неповноцінні діти живуть в групі разом, бо їм же разом жити на одній землі. Такий підхід важливий не тільки для хворих дітей, здорові вчаться доброти, взаємодопомоги не на словах, а на ділі - допомагають доглядати за недужими дітьми. З метою зміцнення міжпоко-лінних стосунків в дитячих садочках Німеччини систематично проводяться бесіди з людьми похилого віку, ігрові полуденки з сім'ями, свята з дідусями і бабусями [25]. В Японії за допомогою дитячих садочків намагаються гармонізувати соціоцентричні цінності суспільства з потребою особистісного розвитку людини. Група дошкільного закладу розглядається як модель демократичного суспільства. Дитячий колектив використовується для того, щоб індивідуальні особливості кожного отримали найбільше втілення, але і для того, щоб кожен, незалежно від рівня розвитку, одержав досвід виконання будь-якої ролі в колективі його однолітків. Практикується цілеспрямоване виховання лідерів. Кожна дитина неодноразово стає лідером, за неї голосують, висловлюють думку про неї прямо і відверто. Відповідальність прищеплюється через трудове виховання. Наприклад, 4-х річна дитина без нагадування вихователя має вранці причепити значок чергового, перевірити наявність дітей в групі, роздати матеріали для занять, витерти столи і накрити їх, обслужити дітей, що сидять за столом, прибрати посуд після їжі, зняти значок і передати його ввечері іншому. Вальдорфські дитячі садочки, що розповсюдилися з Німеччини по всьому світу, особливу увагу надають прищепленню дітям трансцендентних цінностей. Тут обов'язково урочисто святкують разом з дітьми Паску, Різдво, Трійцю, інші релігійні свята. Одна з провідних цілей вальдорфських дитячих садочків - привести дитину в контакт зі світом, розвинути її приховані здібності. В центрі уваги - евритмія. Щодо форми організації дошкільних закладів, то їх різноманіття має відповідати потребам дитини і батьків. Наприклад, у Росії Дошкільний мікрорайонний центр "Хамовніки" є базовим дошкільним закладом мікрорайону, який надає сім'ям, що мають дошкільнят, такі види послуг: дитячий садок на дому, групи короткочасного перебування, прогулянкові групи, студії естетичного і фізичного розвитку дитини. Різноманітні форми власності дошкільних закладів теж мають гармонізувати потреби родини та держави у дошкільному вихованні. Недержавними є "ігрові групи" у Великій Британії і вальдорфські дитячі садочки. Вони створюються і фінансуються батьками. Проте організація і керування у цих недержавних дошкільних закладах несхожі. Якщо для роботи в ігрових групах часто запрошується батьками спеціаліст (хоча іноді керівником буває одна з мам), якому щодня допомагають декілька батьків, то у вальдорфських садочках працюють фахівці, які отримують спеціальну підготовку у вальдорфських центрах, завідувачів в них немає, керує - рада» яка складається з вихователів, батьків, спонсорів. Різноманітними є і державні дитячі садочки. Наприклад, у Великій Британії 7% дітей від 3 до 5 років відвідують "ясельні школи", які фінансуються органами освіти. "Ясельні школи" працюють у дві зміни, діти знаходяться в них 2,5 години на добу. Є інші державні "ясельні школи", де діти (1 знаходяться протягом дня. Це діти з неблагополучних сімей та з відхиленням у розвитку. Такі "ясельні школи" фінансують органи місцевого соціального забезпечення. Третина англійських дітей ходить до "прийомних класів" при школах, до яких переходять при досягненні 5-річного віку. Поряд з державними світськими "материнськими" школами у Франції існують: приватні, організовані за рахунок католицької церкви, і тому що платня в них дуже висока, їх відвідують всього 10% дітей дошкільного віку. Значний вплив на самовідчуття дитини, на формування її естетичних рис і ставлень, сприйняття цінностей матеріальної культури справляє фізичне оточення: архітектура дошкільних закладів, оформлення приміщень, їх обладнання тощо. Наприклад, у вальдорфських дитячих садочках великого значення надасться самій будівлі, в, якій розташований заклад. Будинок без кутів, вікна від підлоги, двері у вигляді воріт. Все оточення наближено до природи, на лоні якої яскравіше висвітлюється і соціальне. В оформленні присутні хвоя, хмиз і мінерали. [25]. Традиційно особливим є ставлення японців до декоративного вбрання приміщень, це стосується і дошкільних закладів. Стіни тут драпуються Панасами чи квітчастими тканинами, на яких легко прикріпляються дитячі малюнки, інші їх творчі доробки. В оформленні превалюють природні матеріали: глина, каміння, дерево, сухостій. У приміщеннях і на майданчиках звішуються паперові ліхтарики, риби, дракони. В образотворчій діяльності дітей рідко використовують звичайний зразок, замість нього превалюють опис, іграшки, рухи дітей, ігри-загадки, предмети мистецтва. Щоб всюди було красиво, діти самі прибирають двір (кожна 5-ти річна дитина ЗО хвилин на тиждень) [25; 26]. На наш погляд, недостатньо вираженим у Базовому компоненті дошкільної освіти України є такий важливий напрям соціально-педагогічної діяльності дошкільних закладів, як робота з батьками щодо спільного створення "дружнього" для дитини середовища, через яке вона сприймає дружність соціуму, стосовно сумісного створення умов для розвитку соціальних якостей маленької людини, розширення і оновлення її соціальних стосунків. Змістом роботи дошкільного закладу з батьками вважаємо, насамперед, сприяння їх усвідомленню, що Людину можливо виховати лише загальними зусиллями. Співпрацівники дошкільних закладів будь-якої форми власності, і в першу чергу соціальні педагоги як фахівці з соціального виховання, мають створювати умови для об'єднання батьків, інших родичів дитсадківців, зацікавлених проблемами виховання, в клуби, спілки, рухи для спрямування і реалізації батьківських ініціатив щодо захисту прав дітей і сімей в органах місцевих рад, втілення в життя національної програми "Діти України", Базового компоненту дошкільної освіти, стосовно впливу на формування гуманного, демократичного дитячого законодавства і розвитку сучасних форм дошкільних закладів, які б відповідали потребам дітей і батьків. Професійна допомога вихователів дитячих закладів батькам у соціалізації дитини полягає в створенні умов для усвідомлення останніми особистісного і соціального значення батьківства, відповідальності родини за сьогодення і майбутнє дитини, у допомозі розвитку батьківських рис (батьківське самовдосконалення), у пізнанні своєї дитини, її здібностей, темпераменту, страхів тощо, у підтримці при подоланні перешкод у виховному процесі. Узагальнені форми роботи дошкільних закладів з батьками за кордоном виглядають так: 1. Складання листів (директором, вихователем), в яких вміщується зміст і основні напрями виховної роботи дитячого садочка в цілому, кожної групи окремо, питання режиму дня, правил поведінки в приміщенні та на дворі, права та обов'язки батьків, завдання колективу дитячого закладу і головні заходи впродовж року. 2 Бесіди. Вихователі вивішують об'яви, де вказані години прийому батьків (до речі, прийом може тривати до 2-х годин). До деяких вихователів батьки записуються завчасно. У визначений час вихователь залишає групу (де його замилує колега) і за чашкою кави обговорює з батьками особливості поведінки, характер, звички дитини, умови її життя в сім'ї. 3. Батьківські збори, їх в традиційній формі проводять 2 рази на рік. Розпорядок є такий ; загальна бесіда директора з батьками, а потім збори по групах. Однак за останні часи посилився вплив батьків на зміст роботи педагогічного колективу. Зараз саме батьки запрошують на збори лекторів (наприклад, спеціалістів з педагогіки Монтессорі, Вальдорфської, з розвитку мовлення, з сімейної психотерапії), влаштовують перегляди і обговорення відеофільмів про перебування своїх дітей в дитячому садочку та групові свята, запрошують артистів, включають до програми самодіяльність, частування. 4. Батьківський комітет. Його затверджують на загальних зборах батьків. Він складається з найактивніших батьків і одного представника педагогічного колективу (для зв'язку з педагогами). На щомісячних зборах батьки вирішують як і коли мають проходити загальні заходи, яким чином до них готуватися, як і куди витрачати гроші, отримані на ярмарках (наприклад, запросити акторів театру чи цирку, оркестр, купити нові іграшки, побудувати на дворі гірку). 5. Дитячі ранки. Батьки за бажанням можуть бути присутніми на всіх святах, але вони обирають ті, які вважають найзначнішими (Різдво, закінчення виховного року). 6. Вечірні свята. За пропозицією педагогічного колективу чи батьків в дитячому садочку проводять вечірні свята, на яких виступають і діти, і дорослі (запрошують естрадний ансамбль, що виконує пісні для дітей, влаштовують маскарад чи бал, пригощають). 7. Суботники. За звичаєм суботники проводять 2 рази на рік: прибирають приміщення, територію дитсадка, якщо потрібно невеликі ремонтні чи будівельні роботи, щось конструюють чи шиють дітям. Присутність дітей не обов'язкова, але багато хто приходить з родиною. Варто уваги, що під час суботника батьки і педагоги разом їдять. 8. Робота батьків у дитячому садку. Батьки новачків залишаються з дитиною до тих пір, поки вона не звикне до садка. Батьки допомагають вихователю, більш того, можуть підмінити, якщо він захворів. Коли педагоги проводять загальні збори з планування роботи, з дітьми в цей час мають право працювати батьки. Однак в деяких країнах, наприклад в Швеції, регулярні чергування батьків в дошкільному закладі лише бажані, тоді як в США - обов'язкові, більш того вони повинні допомагати матеріально, ремонтувати апаратуру, меблі, приносити непотрібний вже одяг, надавати автотранспортні засоби, проводити заняття в гуртках. 9. Ярмарки. Ярмарки, чи базари, влаштовують звичайно перед Різдвом, Паскою. На продаж виставляють випічку, каву, закуски, саморобки; організують лотереї, виступи дітей, виловлювання подарунків вудкою, ворожіння. 10. Видання газети чи журналу. В багатьох дитячих садках за допомогою дітей, батьків, вихователів видаються газети, журнали, що віддзеркалюють не тільки роботу педагогічного колективу, але і події з життя дошкільного закладу. Це дає можливість висловлюватися і дітям, і батькам. Останні допомагають і в створенні відеофільмів, фотоальбомів тощо. Вище йшлося про соціально-педагогічну діяльність дошкільних закладів стосовно дітей, які відвідують дитячі дошкільні заклади. Але держава має забезпечити допомогу у реалізації Базового компоненту дошкільної освіти батькам, які у родинних умовах виховують дошкільнят, повинна захистити права на дошкільну освіту дітей, що залишилися і поза сім'єю, і поза дошкільним закладом водночас, яких у дитячий садок не привели і ніколи не приведуть. Задля здійснення цих нагальних соціально-педагогіч-них завдань С.Болтівець [3] пропонує загальнонаціональний експеримент з реалізації нової суспільної місії дитячого садка - соціально-педагогічного патронажу. Для здійснення цієї нової місії, за автором, необхідно: -закріпити мікрорайони за кожним дошкільним закладом, тобто визначити території, номери будинків, їх розташування; -покласти відповідальність за проведення соціально-педагогічного патронажу на завідувачів дошкільними закладами в межах цих територій; -у штатах кожного дошкільного закладу, за яким закріплено "дошкільний" мікрорайон соціально-педагогічного патронажу (патронажний мікрорайон), передбачити посади соціальних педагогів з розрахунку одна ставка на кожні 2000 осіб населення будь-якого віку, в тому числі не менше 80 дошкільнят. Введення соціально-педагогічного патронажу, на думку С.Болтівця, забезпечить такі наслідки: облік дітей дошкільного віку незалежно від прописки їхніх батьків лише за самим фактом їх перебування, проживання на території відповідного "дошкільного" мікрорайону. Це допоможе запобігти поширенню бездоглядності, безпритульності дітей віком до 7 років, своєчасно нейтралізувати несприятливі наслідки руйнування сім'ї через ініціювання підготовки до розгляду таких випадків' органами опіки й піклування; дасть змогу контролювати кількість дітей, що має прийти до перших класів місцевих шкіл і тих, хто фактично почали навчання; позитивне ставлення до соціальних педагогів, що працюють у дитячих садках, оскільки звичні назви дошкільних закладів зберігатимуть довіру і викликатимуть бажання співробітничати, допомагати у справі обліку дошкільнят; кваліфіковано, відповідно до законодавчих та моральних норм нашого суспільства розкриватиметься, відстежуватиметься і змінюватиметься соціальна база, що породжує й утримує "дітей метро", дітей підвальних нічліжок, привокзальних дітей, тих, що годуються, граються і виростають на звалищах ринків і торжищ; кожний населений пункт збагатиться ще однією гуманістичною функцією захисту малих громадян нашої держави. Але ця функція буде не зовсім реальною, якщо дошкільний соціальний педагог буде виконувати лише облікові та контролюючі завдання, про що йдеться у С.Болтівця. Цю конче необхідну роботу має, на нашу думку, доповнити відповідна до Базового компонента дошкільної освіти України соціально-виховна робота за місцем проживання і відпочинку дітей в "дошкільному" мікрорайоні. Соціально-педагогічна діяльність у відкритому соціальному середовищі стосовно дошкільнят може реалізовуватися за такими напрямами: педагогізація соціально-культурного середовища мікрорайону; педагогічний всеобуч батьків, дідусів та бабусь, опікунів, всіх тих, хто причетний до виховання дітей; допомога родині у вихованні соціальних рис, духовності її дітей, онуків, правнуків, анімація дозвілля дошкільнят за місцем проживання; посередницька роль у взаєминах дитини, родини з освітніми, соціокультурними закладами мікрорайону. У більшості випадків ця робота буде вестися з дітьми з "сімей соціального ризику", для яких потрібні будуть не тільки розширення соціального досвіду, надбання життєвої компетентності, але і помітна соціально-педа-гогічна корекція та реабілітація, тому 80 дітей на дошкільного соціального педагога забагато, інакше визначеного рівня соціальної вихованості дошкільника очікувати неможливо. Незгоднії з пропозицією С.Болтівця не змінювати статус чи назву дошкільного закладу ("соціально-педагогічний центр", соціально-педаго-гічний бізнес-інкубатор), це мовляв, посилить до них недовіру. Сьогодення, згідно до "Національної доктрини розвитку освіти України XXI ст."*, потребує і оновлення традиційних дитячих садочків, і створення нетрадиційних дошкільних закладів, оскільки причиною обмеження дошкільника тільки родинним вихованням батьки часто-густо називають втрату авторитета традиційних дошкільних закладів у їх очах. Тим більш, що такі заклади як Центр соціалізації від 0 до 4 років, психолого-медико-соціальний Центр "Малюк" завоювали вже популярність серед батьків, що виховують дітей до 7 років тільки в родині. Наприклад, створений за методикою Франсуази Дольто московський Центр соціалізації від 0 до 4 років надає можливість дитині з батьками не тільки розширити й урізноманітнити фізичний та ігровий простір (спільні ігри в басейні, нетрадиційно великий іграшковий будівельний матеріал тощо) і тим самим вдосконалити рівень свого спілкування, але й за бажанням з "чужими" дітьми у присутності "своїх" батьків. Крім того, соціальний досвід дитини збагачується і при спостереженні як поруч граються інші дорослі зі своїми дітьми, як спілкуються з іншими "чужими" родинами його батьки [21]. Центр проводить індивідуальні та групові консультації батьків, наприклад, стосовно сенситивних періодів розвитку дошкільника (до року - сенситивний період для розвитку довіри; з року до трьох - для самостійності; з чотирьох - для розвитку творчих здібностей і завзятості) та які для цього потрібні умови. У Центрі "Дошкільне дитинство" ім. А.В.Запорожця розроблено концепцію видавання дітей раннього дитячого віку і програму реалізації завдань вихо-вання найменших на основі безперервної взаємодії сім'ї та громадськості. Мета програми - створення державної системи сімейно-суспільного виховання малюків, зокрема не тільки збереження груп раннього віку в дитячих садках, але і організацію нових (починаючи з 3-х місячного віку у випадку соціальної необхідності), а також групи раннього віку різного типу (з перебуванням від декількох годин до доби); надання особливої допомоги багатодітним родинам, бать-кам-студентам, батькам-одинакам, батькам з різними недоліками. Взаємодію сім'ї і громадськості передбачено і за умов, якщо дитина не відвідує дошкільний заклад. Психолого-медико-соціальний Центр "Малюк" у Москві (Дошк. вос-питание - 1998. - № 9. - С.14-17) проводить комплексну роботу (з дорослими членами родини і з дітьми) щодо профілактики і ранньої корекції відставання у психофізичному розвитку дітей-немовлят, раннього і дошкільного віку на базі сучасних діагностичних і корекційних методик. Фахівці виходять Із тієї тези, що тільки союз медицини і педагогіки, педагогіки і психології, соціології і неврології зможе здійснити допомогу батькам, які виховують дітей вдома. Центр вчить молодих батьків культурі спілкування з малюком, яка на будь-якому етапі дитинства повинна будуватися на "педагогіці діалогу" з дитиною; дорослий має спілкуватися з нею у системі двобічного зв'язку "дорослий - дитина", тобто розуміти "мову" реакцій малюка у довербальний період його дитинства. Досвідчені фахівці допомагають молодим батькам "винайти" для себе науку видавання малюка, пізнати закони його психічного і емоційного розвитку, душевного комфорту. Центр "Малюк" вбачає своїм провідним завданням - "навчання" батьків відчуттю радощів від спілкування з дитиною, усвідомленню сутності батьківського щастя. Це можливо через "відкриття" спеціалістами Центру кожній матері унікальної індивідуальності ії дитини, ії нахилів, тому робота будується за закона-ми активної взаємодії з дітьми. Малюки грають з водою та піском; "купаються" у сухому басейні посеред кольорових гумових кульок і катаються на кулях, заввишки за їх зріст; скочуються з гірок; малюють фарбами на спеціальній кольоровій панелі, ліплять, конструюють, моделюють "хатинки" з геометричних фігур великого розміру, "працюють" за спеціальними дидактичними столиками, складаючи вежі, піраміди з кілець, кольорових ковпаків. Мами присутні на заняттях, вони навчаються мистецтву виховання дітей, спілкування з ними. Звісно, що такі фахівці як дошкільні соціальні педагоги потрібні у традиційних дитячих садках та у нетрадиційних всіляких Центрах, і у перспективі має вестися розмова про взаємодію і координацію роботи дошкільних соціальних педагогів у різноманітних дошкільних закладах, так би мовити по горизонталі. Згодні з поглядом С.Болтівця [3], посада соціального педагога дошкільного закладу освіти, а отже - професійна спеціалізація в галузі дошкільного дитинства-не потребує зміни спеціальності "дошкільне виховання". Можливе ступеневе поєднання спеціальностей: педагогічний працівник може мати фах "дошкільне виховання" за освітньо-кваліфікаційним рівнем "молодший спеціаліст" і фах "соціальна педагогіка" за освітньо-кваліфікаційним рівнем "спеціаліст, магістр". Таким чином, для нормального соціального розвитку дитини, закладення підвалин її духовності, необхідне і сімейне, і суспільне дошкільне виховання, які разом складають найважливіший з періодів соціального виховання нової генерації будь-якої країни—дошкільне соціальне виховання Проте в кожній державі є діти, які залишилися без природних сімейних стосунків, без батьківської опіки, тим самим для них стає неможливим засвоєння на підсвідомому рівні сімейної культури (цінностей мікрогрупи), яка є проявом конкретного суспільства, визначених соціальних груп (етнічних, релігійних, політичних тощо). Лише суспільного дошкільного виховання, організованого традиційно (як і для сімейних дітей, але цілодобово) недостатньо, оскільки воно не вирішує проблем сімейної соціалізації "державних дітей", тобто дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Про це свідчить досвід деяких харківських родин, діти яких протягом трьох поколінь виховувалися державою в дитячих закладах, вертатися додому, народжували дітей, тепер вже їх позбавляли батьківських прав, дітей передавали в дитячі заклади, і все повторювалося знову. Отже, в будинках малюків, в дитячих будинках, з існуючою системою виховання, важко виховати риси особистості, необхідні для сімейного життя, для усвідомленого батьківства, тому суспільство і зокрема соціальні педагоги мають штучно створювати умови мікрогрупових стосунків цих дітей з дорослими, при яких дитина зможе почати засвоювати на рівні підсвідомості і сімейні соціальні цінності. І якщо батьки мають право на вибір: використовувати чи ні дитячий заклад у вихованні своїх дітей, то суспільство не має вибору, воно повинно створити умови хоча б ерзац-сім'ї для покинутих батьками малюків, інакше соціальні проблеми з цими дітьми, з їхніми дітьми будуть зростати. За кордоном функції штучної родини виконують форстерні (тимчасовий догляд, догляд протягом дитинства, усиновлення) сім'ї, там розроблено для них грунто-вну законодавчу базу, існує ретельний відбір бажаючих стати такою сім'єю та контроль за їх діяльністю. В нашій країні- це інституція усиновлення, дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї. Законодавча база стосовно останніх двох форм тільки формується і тому має багато недоліків. Крім того, суспільство І держава мають ретельніше контролювати ефективність роботи цих ерзац-сімей, турбуючись за реалізацію прав дитини на правильне виховання. Оскільки за помилки у вихованні сімейних дітей у родині довіку розплачуються батьки, на "шиї" яких залишаються дорослі діти з онуками, а "державні" діти за них розплануються самі, бо після 17 років всевжитті залежить тільки від них самих. Для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, суспільне дошкільне виховання має бути таким же різноманітним, як і для сімейних. Перспективою дошкільної соціально-педагогічної діяльності в Україні вважаємо гармонізацію та гуманізацію і сімейного, і суспільного виховання як складових дошкільного соціального виховання дітей різних категорій. Це забезпечить фундамент для сходження кожної дитини України на новий рівень духовності і до нової соціальної ролі—учня. Соціально-педагогічна діяльність у загальноосвітніх: навчальних закладах Загальноосвітній навчальний заклад - це такий, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту. До типів загальноосвітніх закладів системи середньої освіти належать: 1) середня загальноосвітня школа, спеціалізована школа, гімназія, ліцей, колегіум, загальноосвітня школа-інтернат, спеціалізована загальноосвітня шкода, загальноосвітня санаторна школа, школа соціальної реабілітації, вечірня (змінна) школа; 2) позашкільні навчально-виховні заклади, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, професійно-технічний навчальний заклад, вищий навчальний заклад І-ІІ рівня акредитації [50]. Школа як узагальнений тип загальноосвітніх навчальних закладів - важливе соціальне знаряддя введення нової генерації до активного соціального життя через включення у дитяче соціальне буття. "Вступаючи до школи, дитина переходить із світу інстинктивних зв'язків та прихильностей, що складають умови сім'ї, чи з атмосфери граючого хору, що є сутністю дитячого садочка, у світ зовнішньо врегульованої общини. Скріплюючим початком у цьому новому світі є вже загальна праця й підкорення загальному закону... Стосовно моральної освіти завдання школи зводиться переважно до виховання правового відчуття і суспільної свідомості людини" [43, с. 122]. Видатні педагоги сучасності та минулого зупиняються на окремих аспектах мети соціального виховання в школі. Наприклад, Б.М.Бім-Бад наполягає на філогенетичній його спрямованості, на тому, що воно "покликане замінити в ідеалі насильство й хитрощі в стосунках між людьми розумом і доброю волею" (Педагогіка. - 1996. - № 5. - С.6). С.І.Гессен справжнє завдання шкільної освіти в міжпоколінному соціальному вихованні вбачав у "подоланні минулого через прилучення до вічного, яке і складає істинний сенс" освіти [43, с.380]. Громадянський аспект соціально-педагогічної діяльності школи підкреслював В.В.Зеньковський, який вважав, що мета соціального виховання в школі полягає у "прищепленні учню вищих ідеалів суспільності й вихованні "смаку" до соціальної діяльності, здатної підіймати людину над егоїстично-особистим, маючи інтенцією дух загальнолюдської солідарності" [92,с. 19]. Особисгісний напрям виховання підкреслює І.А.Колеснікова [62]: "цілеспрямоване породження у педагогічній взаємодії динаміки сенсів і способів буття дитини, які актуалізують її людські якості". Близько до цього, а саме засобом гармонізації внутрішньо-особистого життя людини, розглядає соціальне виховання Джон Уайт: "соціальному вихованню мають бути підпорядковані всі аспекти шкільного життя... Шкільна освіта має, з одного боку, допомогти визначити сенс життя, свої цінності, а з другого - створити можливість цілком поринути в улюблену справу, забувши при цьому про інші інтереси. Однаково важливо турбуватися і про своє процвітання, і про свою душу. Школа ж до останнього часу вважала турботу про душу куди важливішим ділом, ніж турботу про особисті інтереси. Соціальне виховання допомагає відновити втрачену рівновагу" [95, с.193]. Таким чином, об'єктивним сенсом соціально-педагогічної діяльності школи є керування формуванням і розвитком соціальної сутності людини, проявом і гармонізацією її загальнолюдської, конкретно-суспільної, особистісно-соціальної складових, через включення в різноманітну соціальну діяльність і спілкування під патронатом фахівців з соціального виховання.
1 2 3 4 5 Категория: Педагогіка \| Добавил: DoceNt (07.12.2017)
Просмотров: 309 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: