РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Педагогіка О.Духновича - Педагогіка - Реферати - Каталог статей

План 1. Коротка біографія Олександра Духновича. 2. О.Духнович – відомий педагог. 3. Наукові праці О.Духновича. Використана література. Духнович Олександр ( , с. Тополі на Пряшівщині, — , ) — , культурний діяч і . Літературну діяльність розпочав у р. Належав до так званих будителів. Прогресивне значення їх культурно-освітньої роботи дещо зменшується тим, що, протестуючи проти мадяризації русинів, вони ігнорували живу народну мову, писали здебільшого діалектом. Лише в окремих журналах найбільш талановиті з них, як О. Духнович, О. Павлович, зверталися до народної мови. Заснував р. у Пряшеві «Литературное заведение», навколо якого об'єдналися тодішні літературні сили, видав кілька альманахів та календарів, буквар «Книжица читальная для начинающих» (), підручник з географії, «Историю Пряшевской епархии» (Петроград, ), «Истинную историю карпато-росов» (, ), був організатором і видавцем періодики. Видавав російською мовою газету «Церковная газета» (—, Пешт), з р. — «Церковный Вестник для русинов Австрийской державы». Перша українська газета на Закарпатті (друкувалася язичієм) — «Світ» (—), але до її виходу в світ О. Духнович не дожив. О. Духнович — автор багатьох віршованих творів, двох драм «Добродетель превышает богатство» (), «Головний тарабанщик» (). Свої статті і вірші друкував у «Зорі Галицькій» (Львів), «Віснику» (), «Церковній газеті» (), «Слові» (Львів). Все, що написав народною мовою, є кращим з його спадщини («Я русин», «Песнь простонародная» та ін.). Соціальна політика нашої держави спрямована на активізацію роботи з різними категоріями населення. Та пріоритетним її напрямком залишається соціальне виховання підростаючого покоління — майбутнього потенціалу суспільства. Адже формування активної соціальної позиції дітей та молоді є запорукою процвітання держави в майбутньому. Переконливим прикладом цього є США: останні дослідження американських вчених засвідчили, що сьогоднішнім престижем у світі Сполучені Штати Америки завдячують, насамперед, активній громадянській позиції жителів країни. У цьому плані є актуальними для нас праці відомих педагогів, громадсько-політичних діячів краю Олександра Духновича та Августина Волошина. О.Духнович перший на Закарпатті узагальнив та систематизував власні практичні наробки у сфері виховання та навчання дітей, спираючись на світові наукові знання того часу. Вся його діяльність була підпорядкована ідеї національно-культурного відродження Закарпаття. Ця багатогранна особистість дала можливість закарпатським русинам читати літературу рідною мовою, пізнавати свою історію, вчителям — навчитися азів педагогіки та психології, русинським дітям — діставати максимально можливу освіту. У час культурного занепаду він, за словами К.Студинського, підняв "могучий протест проти мадяризації та відступства від нації, за збереження своєї народности, своїми підручниками для шкіл будив він національну свідомість, своїми історичними творами відсвіжував давні традиції, своїми виданнями, призначеними для народа, хотів двигнути його із занепаду та темноти...". Понад 20 років плідної творчої роботи залишили в спадщину низку праць філософського та історичного напрямків, роботи педагогічного напрямку та підручники для дітей, літературні та публіцистичні твори, листи до соратників, колег-вчених. Праця його з часом дала відповідні результати: активізувалася молодь краю, піднявся культурно-освітній рівень народу. В останні дні свого життя Олександр Васильович підбиває своєрідні підсумки: "Я радуюся из сердца, что наши забытые русины ожили духовно. Я трудился день и ночь и боролся со многими препятствиями; я терпіл муки, битвы и много біди за мой народ, чтобы он жил и счастливый был". Відзначаючи, що виховання дітей є найнеобхіднішою передумовою для регулювання суспільних відносин, В.В.Гомоннай стверджує: "О.Духнович вважав, що метою виховання є формування людини-громадянина і патріота". Так, у всіх своїх наукових, публіцистичних творах та підручниках педагог піднімав питання соціального виховання підростаючого покоління як передумови зростання добробуту та культури. Крім того, він бачив у соціальному вихованні глибокий, філософський зміст: "Не для себа самого живет человік, но половина жизні нашей принадлежит отечеству, половина же человічеству; ибо як плоди єстества для человіка суть созданнії, так і человік сам для человіка сотворен єсть". Виховати соціально активного громадянина — значить привити йому основи моральності, любові до рідної землі та її людей, допомогти навчитися плідно працювати та професійно самовизначитися, зрештою, навчити жити в соціальній групі, приносячи користь як собі, так іншим. Олександр Духнович багато часу своєї творчої праці приділив питанням виховання дітей та молоді. На дану тему він, крім величезної практичної роботи з населенням та освітянами краю, видав чимало творів. Серед них: "Народна педагогія в пользу училищ і учителей сельських", "Книжица читальная для начинающих", "Забавки", "Естественно-духовная разсужденія", "Дело от безделія" та ін. "Народна педагогія" — перший науково-практичний твір із питань навчання та виховання дітей, що вийшов друком на Закарпатті. В ньому доступно викладені принципи педагогіки в поєднанні з практичними порадами педагогам та батькам. Поява такого твору була зумовлена необхідністю підняти освітній рух, що був у занепаді та надати мінімум теоретичних знань освітянам. Адже освіта та правильне виховання — запорука успішного життя дитини в майбутньому: "Дай сыну твоєму здоровый розум, дай єму добрый нрав, дай єму науку, способность трудолюбія, доброє сердце, любов к Богу и ближнему, заскіпи в душу єго страх Господень, дай єму добрую волю, и уже дал єси єму богатство, котороє ни червь не подъєдаєт, ни вор не подкопываєт, котороє и в біді и нещастіи останется с ним на віки…". Філософські погляди Духновича мали теологічне спрямування. Виходячи з цього, вони трактували соціальне виховання як виховання любові до ближнього, моральності. Розглядаючи макросередовище як один із факторів виховання особистості О.Духнович, стояв на націоналістичній позиції, стверджуючи, що неможливо розглядати особистість окремо від її національної культури: "Як не є двох цілком єднаких людей, так і психологія дитини руської не може ся без контролю лиш скопіювати із книги Меймана або Біне-а. Психологія дитини виростає із народного генія, із коріння національного життя, унормованого історією, кліматом". Духнович у "Краткому Землеписі для молодих Русинов" навіть робить спробу дати психологічну характеристику народності: "Русины, народ чувствительнй и любящій пініє, має здатность до всякої науки и художества. Цноты того народа суть: любовь обряда и вірность к своєму Царю. Характер його єсть повольность и терпеливость". У всіх своїх викладках на тему виховання підростаючого покоління він виходить із розуміння характеру даного народу. На розвиток особистості значною мірою впливають суспільні ідеали, що передаються в поколіннях засобами народної творчості. Духнович у своїй "Народній педагогії" подає цілу низку характерологічних рис і вчинків батьків та наставників, які є хорошим орієнтиром для підростаючого покоління, бо "...юный человік, что видит на старшом, а паче на родителі или наставникі своєм, тому и подражаєт" Родина, як перший виховний осередок, відіграє особливо велику роль у вихованні, відзначають обидва вчені. Акцентуючи увагу на загальновідомій істині, що виховання дітей — найперший обов'язок батьків, Духнович зауважує, що фізичне та психічне здоров'я дитини найперше залежить від їх способу життя: "Родителі должны во первіх діти уже здоровыми родити". Застерігає він і від аморальної поведінки, вживання алкоголю і т.д. Допомагати розвиватися фізично, морально та інтелектуально дитині родичів спонукають природні почуття, любов до неї. Родині, як одиниці суспільства, притаманне почуття солідарності, у ній дитина відчуває психологічний захист. Особливо велику роль родини у моральному розвитку дитини; перший етап його — це призвичаювання, яке досягається особистим прикладом та бесідами батьків. Крім того, вдома найбільше часу для спостережень за здібностями, нахилами дітей, що дає можливість скерування розвитку дитини для більшої користі їй та суспільству, адже "нахили і пристрасти мають свій корінь в нахилах врождених, але ці нахили можуть ослаблюватися і розвиватися, в залежності від вихованя і впливів". Школа — це соціальний осередок, що повинен працювати в дусі громадянства і для громадян. Крім інтелектуального розвитку, школа повинна вчити думати в соціальному розрізі: "хотіти думати так, як то общество вимагає". Переваги школи на відміну від родини — наявність більшого часу для процесу виховання та ширші знання педагога. Найкращі результати педагогічного процесу будуть у випадку тісного взаємозв'язку родини і школи. О.Духнович, розглядаючи у соціальному аспекті педагогічний процес, рекомендує вчити дітей правдивості, культури спілкування, вміння жити в групі; звертає увагу на такі негативні риси характеру, як конфліктність, заздрість, гордість, хвастощі, схильність до брехні — вони ускладнюють співжиття в соціумі. Він пропонує використовувати як методи виховання недирективні бесіди морального плану та власний приклад. Розглядаючи питання дисципліни як одної із рис "доброчесності", Духнович зазначає, що виховувати її можна, опираючись не на сліпу слухняність, а на усвідомлення своїх обов'язків людиною по відношенню до себе та інших. Духнович розглядає також "духовні вправи" — прототипи сьогоднішніх вправ з розвитку мислення, уваги, уяви, пам'яті, відчуттів, психічних навиків, які є основою інтелектуального та творчого потенціалу людини. В профорієнтаційному плані Олександр Васильович акцентує увагу педагогів на роль індивідуально-психологічних особливостей особистості: "Щасливый весьма человік, который по такому внутренному наклоненію ізбрал себі став жизни, несчасный, который противо природнаго внутреннаго наклоненія предаєтся нікакому ставу, до которого охоты не имел...". Розглядаючи самооцінку дитини, педагог вважає неправильним і заниження, і надмірне завищення її, звертаючи увагу педагогів на дану проблему в різних сферах навчальної та виховної діяльності. У всіх викладках вченого домінує думка про діяльність як рушійну силу існування особистості, ідея саморегуляції, активної позиції дітей, "самохотності" в будь-якому виді діяльності. При такій умові із дитини виросте особистість із активною громадянською позицією, у якої домінуватиме мотив досягнення успіху: "Кто хочет, все может. Воля человіка всемогуща єсть. Ум и дух человіческий не має перепони...". О.Духнович вперше на Закарпатті розглядає та впроваджує в практику зачатки самоврядування. Він пропонує серед 5-10 учнів вибирати одного вихованця, який би виконував функції, аналогічні функціям старост класних груп сьогоднішніх загальноосвітніх шкіл. У праці "О соціяльном вихованю" Волошина пропагується ідея шкільного самоврядування вищого рівня, побудована на співробітництві та довірі учнів і педагогів; у випадку хорошої організації самоврядування підвищується дисципліна вихованців, виробляється програмування суспільних дій. Разом з тим, факт організації самоврядування вимагає від педагога певних знань та вмінь, зокрема, знання психології дитини, такту та енергійності. Олександр Васильович Духнович, перший професійний вчений-педагог на Закарпатті, всі свої викладки подавав у соціальному розрізі: основна мета виховання — виховання громадянина.. Зважаючи на сказане, думки та досвід О.В.Духновича залишається актуальними для нас і сьогодні. Використана література 1. Гомоннай В.В. Антологія педагогічної думки на Закарпатті.- Ужгород:3акарпаття, 1992. 2. Данилюк Д. Історія Закарпаття в біографіях і портретах.- Ужгород: Патент, 1997. 3. Духнович О. Вибране. - Ужгород: Карпати, 1993. 4. Духнович О. Твори в чотирьох томах. Т.2.-Пряшів, 1968. 5. Зубрицький Д. Наш А. Духнович.- Пряшев, 1923.
1 2 3 4 5 Категория: Педагогіка \| Добавил: Aspirant (07.08.2018)
Просмотров: 529 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: