РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Освіта як чинник становлення громадянського суспільства - Педагогіка - Реферати - Каталог статей

Освіта як чинник становлення громадянського суспільства Піднявшись з руїн тоталітарної системи, Україна прагне побудувати повноцінне громадянське суспільство, в якому держава гарантує своїм громадянам усі права і свободи, а громадяни, в свою чергу, створюють демократичні цінності й користуються ними. В цьому контексті актуалізується необхідність подолання успадкованих від бюрократичної командно-адміністративної системи фундаментальних відмінностей між політичною та соціальною владою, публічним та приватним правом, санкціонованою державною інформацією та громадянською думкою, й утвердження переходу до сталого людського розвитку [2]. Отже, утвердження демократичного ладу, основою якого є людина, спроможна розкрити його потенціал, сьогодні розглядається як один з найважливіших національних пріоритетів. Саме за демократії розквітає громадянське суспільство - сфера самовиявлення вільних індивідів та їх добровільно сформованих асоціацій, якій властиві горизонтальні, не санкціоновані державою, зв'язки між громадянами, що мають справді колективний характер. Дійсна демократія вимагає від особи не лише політичної активності, а й усвідомлення нею власної ролі і значення в житті суспільства, реалізації дій відповідно до наявних у неї переконань і цінностей [2]. Розвиток громадянського суспільства - не є автоматичним процесом. Вагома роль у його створенні й подальшому становленні належить освіті, завдяки якій індивід має змогу одержати знання, виробити відповідні вміння та навички, наявність яких покликана забезпечити належний порядок розширення та поглиблення взаємодії між людьми [1]. Отже, людина, особистість, громадянин є основою розвитку громадянського суспільства. Але для цього вона має бути освіченою, культурною. В цьому контексті освіта, як сфера соціокультурної практики, набуває особливої значущості. Адже майбутніх громадян треба готувати до повноцінної діяльності в такому суспільстві, навчати, виховувати. „Люди не народжуються зі знанням того суспільного і політичного ладу, який зумовлює можливість існування свободи для них та їхніх дітей. Таких речей слід набувати. Їм необхідно навчатися" [4]. Що для цього потрібно? Як можна цього досягти? Мабуть, тут можна назвати цілий комплекс чинників, але пріоритет, безумовно, належить освіті. „Саме освіта є магістральним шляхом, спроможним пов"язати посттоталітарне суспільство з новим суспільством знань" [7]. Вона є важливим елементом процесу життєдіяльності суспільства, передумовою його нормального стабільного розвитку [3]. Система освіти має готувати особистість, яка не лише вміє жити в громадянському суспільстві і правовій державі, а й створювати їх. Адже лише вільна й освічена людина, котра відчуває, що її поважають, може бути корисною в умовах інтелектуалізації будь-якого виду трудової, професійної діяльності. Якщо людина повинна бути не лише освіченою, а й вільною, освіта має сприяти створенню таких суспільних відносин, за яких люди можуть виступати як вільні особистості, готові до реалізації функцій суб'єктів таких відносин, поважають одне одного, визнають право одне одного на власну думку, спроможні приймати рішення щодо свого та суспільного розвитку, вміють займати позиції і приймати рішення. Освіченими людьми важче маніпулювати; між ними швидше розвиваються демократичні, гуманістичні взаємини. Сучасна ситуація в українському суспільстві, характеризується нестабільністю, невизначеністю ціннісних орієнтирів, відсутністю чітко сформульованих цілей та ідеалів суспільного устрою. Це вимагає певного типу особистості. Як орієнтир може бути обраний запропонований П.Фейрабендом образ зрілого громадянина. „Зрілий громадянин - не є людиною, яка вихована на принципах спеціальної ідеології (наприклад, пуританства або критичного раціоналізму) і несе її із собою начебто духовну пухлину. Зрілий громадянин - це особистість, яка навчилася розвивати й збагачувати своє мислення, а потім прийняла рішення на користь того, що уявляється їй найбільш доцільним. Ця особистість володіє певною духовною стійкістю (яка не підпадає під владу першого вуличного зазивали, котрого вона зустріла) й, отже, спроможна свідомо обирати те заняття, яке видається їй найбільш привабливим" [6]. І саме освіта володіє значними потенціями в цьому аспекті, відповідальністю за його ефективну реалізацію, що підносить її в центр осмислення й перспектив українського суспільства. Освіта - основний чинник забезпечення „культурного зрушення" - невід'ємної передумови оновлення всіх сфер життєдіяльності в Україні. Освіта та суспільство неподільні. Це - одна система, і „дійсні масштаби цієї системи поки що не усвідомлюються повною мірою. Зрозуміло одне: будь-які глобальні проблеми, з якими стикається суспільство, соціум, цивілізація в цілому, обов'язково позначаються й на стані освітньої галузі" [5]. І разом з тим, саме система освіти, реагуючи на ці суспільні й цивілізаційні проблеми, будучи чуттєвою до них, спроможна і зобов'язана справляти суттєвий вплив на розвиток тих чи інших тенденцій у суспільстві, підтримувати чи, навпаки, гальмувати їх, знаходити свої специфічні можливості вирішення глобальних чи локальних соціальних проблем, попереджати небажаний розвиток подій. Освіта як ресурс розвитку громадянського суспільства передбачає створення можливостей для розвитку особистості як важливого чинника не лише процесу трудової діяльності, базованої на сучасних виробничих силах, а й як суб'єкта гуманних соціальних демократичних відносин. Література: Аналитические материалы. Гражданское общество как ресурс развития российского образования // . Огнев'юк В.О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку (світоглядно-методичний аспект). - Дис. д. філософ. наук: 09.00.03. - К., 2003. - С. 73. Приходько С.М. Роль громадянської освіти у формуванні громадянського суспільства//http://www.dep.kiev.ua/confer/Conference:2002/sectionlu.html. Приходько С.М. Що таке демократія. - Інформаційне агентство Сполучених Штатів. - Серпень, 1992. - С. 18-19. Тхагансоев Х.Г. О новой парадигме образования // Педагогіка. - 1999. - № 1. - с.103. Фейрабенд П. Против методологического принуждения. Избр. труды по методологии науки: Переводы с англ. и нем. / Общ.ред. и авт.вступ.ст. И.С.Нарский. - М.: Прогресс, 1986. - С.465. Щокін Г. Концепція соціального розвитку: висновки для України. Бібліотека журналу „Персонал". - К., 2001. - С. 52-53.
1 2 3 4 5 Категория: Педагогіка \| Добавил: Aspirant (07.08.2018)
Просмотров: 580 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: