РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Міжкультурний контакт як фактор мотивації при навчанні будь-якій мові як іноземній - Педагогіка - Реферати - Каталог статей

У статті досліджується коло проблем та закономірностей формування мотиваційного забезпечення при навчанні мові країни перебування як іноземній у студентів-іноземців підготовчих факультетів вищих навчальних закладів. Автор пропонує вирішення поставленого завдання через визначення "етнопортрету" та порівняння культурної системи студента-іноземця з культурою країни навчання. The range of problems and regularities of motivation ensuring formation in the process of studying language of the country of residence as foreign for students-foreigners of preparatory faculties in Higher Educational Establishments is analyzed in the article. The author offers the solution of the problem put by through determination of the "ethnoportrait" and student-foreigner cultural scheme and culture of country of residence comparison. Студенти-іноземці, що приїздять в Україну, на початковому етапі навчання зустрічаються з величезною кількістю проблем. Найбільшою з них, безумовно, є проблема мовного бар'єру. Потрапляючи в абсолютно незнайоме соціальне середовище, відірвані від звичних умов життя, практично жодного слова не розуміючи з того, про що говорять навколо них, студенти-іноземці переживають досить сильний психологічний стрес, що за своєю силою наближається до шокового стану. Як зазначає С.Г. Тер-Мінасова, якщо мовний бар'єр абсолютно очевидний, то бар'єр культури стає явним тільки при зіткненні (або порівнянні) рідної культури й чужими, відмінними від неї: у кращому випадку дивними, а частіше просто неприйнятними, шокуючими (звідси якраз і походить поняття "культурний шок"). У межах власної культури складається стійка ілюзія свого бачення світу, образу життя, менталітету й т.п. як єдиного можливого та, що є головним, єдиного прийнятного. Дивним чином, переважна більшість людей не усвідомлюють себе як продукт своєї культури навіть у тих рідких випадках, коли вони розуміють, що поведінка представників інших культур визначається їх особливою, дуже часто абсолютно неповторною, культурою. Тільки виходячи за рамки своєї культури, тобто зустрівшись з іншим світоглядом, світосприйняттям тощо, можна зрозуміти специфіку своєї суспільної свідомості, можна "побачити" різницю або конфлікт культур. Культурний бар' єр, таким чином, є набагато небезпечнішим і неприємнішим за мовний. Небезпечніший він ще й тому, що культурні помилки звичайно сприймаються набагато болючіше, ніж помилки мовні, незважаючи на той факт, що перші набагато легше вибачаються: різноманітні культури не поєднані у зібрання правил, як відмінності мов, вони не мають ні граматик, ні словників культур [1, с. 33-34]. Механізм подолання стресової ситуації, в яку потрапляють студенти-іноземці підготовчих відділень, полягає в мотиваційному сплескові, спрямованому на засвоєння мінімального лексичного запасу мови країни перебування. Але, на жаль, період активного засвоєння лексики є явищем достатньо скороплинним. Як тільки студенти-іноземці набирають мінімальний лексичний багаж, що дозволяє їм спілкуватися на елементарному побутовому рівні (гуртожиток, громадський транспорт, магазин, ринок), одразу ж наступає затухання "першої хвилі" мотиваційного сплеску до навчання мові. Цей етап навчання іноземній мові країни перебування досить детально досліджений і описаний у роботах таких видатних учених, як І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв, В.Г. Костомаров, С.І. Корольова, О.Д. Митрофанова, Ю.Є. Прохоров, та багато інших. Метою дослідження в даній статті ми обрали другий етап мотиваційного забезпечення навчального процесу, тобто вивчення будь-якої мови як іноземної через порівняння національно-культурних особливостей двох контактуючих культур: рідної культури, що притаманна студентові практично на генетичному рівні, і чужої, що необхідна йому для адаптації в новому соціальному середовищі для отримання вищої освіти. Розглядаючи поставлену проблему, автор абсолютно свідомо не зупиняється на визначенні понять "культура", "національна культура" і " загальнолюдська" або "міжнаціональна культура", тобто на питаннях теорії культури. Термін "культура" ми розглядаємо з точки зору навчання іноземній мові країни перебування студентів-іноземців підготовчих факультетів як представників іншої лінгвокультурної спільноти. Д. С. Лихачов свого часу підкреслював: "Мова нації є сама по собі стислим, алгебраїчним виразом усієї культури нації" [2, с. 3]. С. Г. Тер-Мінасова ж зі свого боку вважає, що в якомусь сенсі людина є рабом своєї мови: вона з дитинства потрапляє під вплив і владу мови батьків і разом з мовою засвоює культуру того мовного колективу, що її зберігає, членом якого вона зовсім випадково, не маючи жодного вибору, опинилася [1, с. 134]. "Людина не народжується ні росіянином, ні німцем, ні японцем і т.д., а стає ним у результаті перебування у відповідній національній спільноті людей. Виховання дитини відбувається через вплив національної культури, носіями якої є люди, які її оточують" [3, с. 25]. Про співвідношення національної культури й особистості написано багато представниками різних наук. Таким чином, неспростовним є той факт, що мова формує свого носія. Кожна національна мова не лише відображає, але й формує національний характер. Інакше кажучи, якщо мова формує представника народу - носія мови, до того ж формує його як особистість, то вона повинна відігравати таку ж конструктивну роль й у формуванні національного характеру [1, с. 136]. Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що головним завданням для викладачів будь-якої мови як іноземної є виділення елементів культури, що найбільш яскраво характеризують середньостатистичного носія мови, яка вивчається, і порівняння їх з елементами культури, носіями яких є студенти- іноземці. Тільки після того, як будуть виокремлені елементи, в яких можуть проявлятися відмінності носія однієї культури від носія іншої культури, якраз і можливий "другий мотиваційний сплеск". В основі цього "другого мотиваційного сплеску" лежать психологічні механізми інтересу до всього того, що відрізняє носіїв різних етносів. Необхідно підкреслити, що у зв'язку з процесами глобалізації, які відбуваються в сучасному світі та які все більше стають необоротними, у зв'язку з постійним розширенням міжкультурних контактів культурні відмінності між представниками країн, що знаходяться приблизно на одному щаблі соціально-економічного розвитку, відносно невеликі. "Ті ж нові специфічні явища культури, що з'являються в тій або іншій етнічній одиниці, дуже швидко стають надбанням інших народів" [4, с. 8]. До цього хіба можна додати, що найбільш помітні вони між носіями різних континентів: Європи - Азії, країн Ближнього Сходу - Африки. Вибір викладачами будь-якої мови як іноземної тих або інших культурологічних елементів для порівняльного аналізу через мову, що вивчається, а також їх осмислення та сприйняття обов'язково повинні ґрунтуватися на специфіці базового культурного знання студента-іноземця, тобто на його соціалізації. Під соціалізацією ми, слідом за Є.В. Соколовим, розуміємо "засвоєння обов'язкового мінімуму культури суспільства" [5, с. 68]. У процесі соціалізації людина адаптується до умов соціуму, культури, норм, що формуються впродовж життєдіяльності суспільства, і своєю активністю перетворює їх на власні цінності, орієнтації, установки тощо. Чи не найважливіша роль у процесі соціалізації індивідів належить мові. Це зумовлено тим, що в мові сконцентровано соціальний досвід попередніх поколінь й усього людства. Оволодіваючи мовою, людина привласнює цей досвід, робить його складовою своєї особистості. Усе це відображається в процесах спілкування, яке в кожній культурі має свої особистості. Процес оволодіння людиною культурою суспільства відбувається не спонтанно, а контролюється цим суспільством. Культурні знання засвоюються особистістю в тому обсязі й настільки глибоко, наскільки це необхідно для рольової діяльності, яка формує її рольовий репертуар (студента, керівника, гостя тощо). Одна з ролей особистості - національна, яка формується на перших етапах соціалізації завдяки родинному вихованню та вихованню оточенням, - є спільною для всіх носіїв будь-якої мови. Культурні знання, засвоєні в межах цієї ролі, є ядром феномену, що називають національною специфікою мислення та спілкування. Як вважають деякі етнолінгвісти, людина сприймає світ крізь категорії рідної мови, яка пронизана неповторним народним духом. Звідси витоки теорії лінгвістичної відносності, сутність якої полягає у визнанні повної залежності мислення та поведінки людини від структури мови, якою людина послуговується від моменту свого народження. Ми слідом за переважною більшістю дослідників вважаємо, що когнітивна діяльність людини лише певною мірою визначається мовою, оскільки в пізнавальних процесах істотну роль відіграє наука, практична та перцептивна діяльність людини, які формують поняттєву картину світу. Вона не завжди відповідає мовній картині світу. Спілкування людей - це знакова діяльність, в якій роль предметів виконують їх знакові заступники. Вони за своєю сукупністю є носіями як експліцитних, так й імпліцитних властивостей предметів. Імпліцитні властивості предметів стають зрозумілими людині лише за допомогою мовних знаків. Наприклад, для українців коровай - це не лише хліб, а й символ родини, достатку й дому. Саме тому, наприклад, в Україні прийнято молоде подружжя зустрічати короваєм. У процесі комунікації важливе значення має не тільки універсальне, а й ідіоетнічне спілкування. Як зазначає сучасний американський дослідник Д. Хамс, люди, які належать до різних культур, володіють особливими комунікативними системами, а не одними й тими самими природними комунікативними можливостями лише з різними звичаями. Культурні цінності й вірування створюють мовну реальність. Існує національна культурна специфіка вербальної та невербальної поведінки представників різних культурно-мовних спільнот, яка виявляється насамперед в особливій системній комбінаториці елементів досвіду, які можуть повторюватися в багатьох культурах. Те, що в одній монокультурній спільноті може виражатися засобами мови, в іншій - засобами паралінгвістики чи ритуалу. Наприклад, в європейській культурі спілкування друзів може відбуватися без слів (привітання кивком голови, жестове запрошення йти поряд, відмова за допомогою жесту тощо), в японській та китайській культурах таке спілкування абсолютно неприпустиме. Китайському глядачеві, наприклад, досить побачити пофарбоване матово-біле обличчя персонажу, щоб зрозуміти, що це негативний персонаж. У позитивного героя обличчя розмальоване чорною або червоною фарбою. В' єтнамському глядачеві традиційного національного театру "Тео" добре зрозуміла пластика рук акторів - рухів, які безперервно й плавно змінюють один одного, їх називають "квітами рук". Отже, спілкування носіїв різних ідіоетнічних мов - це не лише знання засобів мовного коду, володіння елементами й категоріями чужої мови. Людина, яка хоче вільно та невимушено спілкуватись з носіями іншої мови, повинна оволодіти також їх культурою, що знайшла своє втілення в цій мові. Ю.Є. Прохоров у своїй монографії наводить приклад соціалізації особистості залежно від особливостей етнокультури: "Біблія як безумовне знання представника кожної культури буде сприйматися в різних культурах по-різному: там, де соціалізація включає як обов'язковий елемент християнське виховання, буде один тип сприйняття та виховання; там, де соціалізація буде проходити інакше - знання цього елемента світової культури буде, безумовно, присутнім, однак і саме знання, і сприйняття цього знання будуть іншими". І далі "Шекспір для англійців, росіян і в'єтнамців - різні за суттю явища, хоча й входять до культури кожного з перелічених народів" [6, с. 13-14]. Яскравий приклад конфлікту культур при сприйнятті зарубіжної літератури наводить американський антрополог Лора Бохеннен, яка переповіла "Гамлета" Шекспіра туземцям Західної Африки. Вони сприйняли сюжет через призму своєї власної культури: Клавдій - молодець, що одружився із вдовою брата, так і повинна поступити порядна, культурна людина, але потрібно було це зробити одразу після смерті чоловіка й брата, а не чекати цілий місяць. Привид батька Гамлета взагалі не вкладається в свідомості: якщо він мертвий, то як він може ходити й розмовляти? Полоній викликав невдоволення: навіщо він заважав дочці стати коханкою сина вождя, адже це й честь, і, головне, багато дорогих подарунків. Гамлет вбив його абсолютно правильно, у повній відповідності до мисливської культури туземців: почувши шурхіт, крикнув "що, пацюк?", а Полоній не відповів, за що й був убитий. Саме так і поступає кожний мисливець в африканському лісі: почувши шурхіт, гукає і, якщо не слідує людського відгуку, вбиває джерело шерхоту, тобто небезпеки. Таким чином, читання зарубіжних авторів - це "проникнення до чужого монастиря". Ми бачимо й, що є головним, оцінюємо цей чужий світ через призму своєї культури, що, відповідно, також виявляється конфліктом культур [7, с. 38-39]. Отже, безумовним є той факт, що завдяки певному наборові елементів культури тієї чи іншої особи студента-іноземця можна зробити висновок про його соціалізацію, тобто про належність його до певної національної культури. Більше того, аналіз набору елементів культури дозволяє нам також зробити висновок про його базовий освітній рівень, про особливості його релігійного і світського виховання, а також про відповідність професійних інтересів щодо обраної спеціальності. Виходячи з усього вищесказаного, кожний викладач підготовчого факультету для підтримки мотиваційного рівня до навчання мові країни перебування повинен досить чітко уявляти собі "етнопортрет" кожного студента- іноземця з урахуванням психологічних особливостей його менталітету. Загальне уявлення про "етнопортрет" (термін автора) можна скласти лише після того, як буде отримана відповідь на такі питання: яке віросповідання; який базовий освітній рівень; який національний культурний рівень; який загальнокультурний рівень; які знання з історії свого народу; які знання світової історії; яке уявлення про країну навчання; який соціальний статус студента- іноземця на його батьківщині; вік студента. Тільки отримавши відповіді на поставлені питання й склавши "етнопортрет" студента- іноземця, викладач підготовчого відділення зможе набагато ефективніше здійснювати процес навчання мові, використовуючи культурний багаж студента й культурні відмінності. Абсолютно очевидно, що врахування культурних відмінностей повинно відбуватися досить обережно, можна навіть сказати дозовано. Дозованість врахування культурних відмінностей залежить, перш за все, від рівня оволодіння студентом-іноземцем мови і цілей, що стоять як перед ним, так і перед викладачем. Так, на початковому етапі навчання (підготовчий факультет) мова може йтися лише про нейтральне порівняння культурних відмінностей на рівні їх констатації. Це пов'язано навіть не стільки з обмеженням лексичного запасу студентів-іноземців, скільки з недостатнім знанням "етнопортрету" середньостатистичного носія мови країни навчання і, як слідство, психологічною настороженістю до сприйняття нової культури. ЛІТЕРАТУРА Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация: Учебн. пособие. - М.: Слово/Slovo, 2000. - 624 с. Лихачев Д.С. Концептосфера русского языка // Известия Академии наук: Серия литературы и языка. Т. 52. - 1993. - № 1. - С. 3-9. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура. - М.: Русский язык, 1990. - 246 с. Бромлей Ю.В. Этнические функции культуры и этнография // Этнознаковые функции культуры. - М., 1991. - С. 5-22. Соколов Э.В. Понятие, сущность и основные функции культуры. - Л., 1989. - 83 с. Прохоров Ю.Е. Национальные культурные стереотипы речевого общения и их роль в обучении русскому языку иностранцев. - М.: Издательство "ИКАР", 1997. - 228 с. Shakspeare in the Bush. Applying Cultural Anthropology / Ed. By A. Podolefsky / Peter Brown. Mayfield Publishing Company, 1991.
1 2 3 4 5 Категория: Педагогіка \| Добавил: DoceNt (03.02.2018)
Просмотров: 362 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: