РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Лінгвістичні основи вивчення інтер’єктивів у школі - Педагогіка - Реферати - Каталог статей

Семантична своєрідність інтер’єктивів виявляється у тому, що вони не називають, а виражають індивідуальне ставлення мовця до ситуації чи сприйняття ним об’єктивної дійсності. Як реченнєві одиниці, що є узагальнено-усвідомленими мовними знаками, вигуки передають надзвичайно широкий спектр емоцій і почуттів, які створюються не самими вигуками, а контекстуальним оточенням і відповідною інтонацією. Цей факт, а також те, що більшість вигуків є полісемічними, зумовлює виникнення проблеми функціонально-семантичної їх класифікації. Сучасна мовознавча наука дотримується традиційного поділу інтер’єктивів (на емоційні, імперативні, вокативні, одиниці мовного етикету, слова прикликання та відгону тварин і звуконаслідування [4;5]). Однак у цьому питанні серед мовознавців одностайності немає. Наприклад, К. Г. Городенська поділяє інтер’єктиви на емоційні, наказово-спонукальні, апелятивні та звуконаслідувальні слова, відносячи одночасно до апелятивних слова для прикликання тварин і птахів, слова мовного етикету [1;325-326]. Більш детальну семантико-граматичну класифікацію інтер’єктивів знаходимо у В. В. Виноградова, який, крім названих вище, окремими групами подає вигуки, що походять з інших частин мови (напр.: Страх! Біда! Горе! Жах! та ін.), вигуки на позначення лайки, кличні вигуки (типу Боже! Господи! Матінко!), “вигукові дієслівні форми” з яскравим експресивним відтінком миттєвості (напр.: Бах! Хлоп! Шасть! Фью!) [2, 615-623]. З огляду на неоднозначність критеріїв та різноманітність класифікацій інтер’єктивів виникає потреба, взявши за основу існуючі наукові розробки, дещо впорядкувати, поглибити й розширити класифікацію інтер’єктивів, внести необхідні доповнення й уточнення, що і визначає мету нашої роботи. Традиційний поділ інтерєктивів на два семантико-функціональні розряди – вигуки та звуконаслідування [4;5] – у лінгвістичній спадщині досить чітко вмотивований з погляду семантики, фонетичного оформлення і прагматичного спрямування. Хоча Л. І. Мацько виділяє проміжні явища, коли „первинні емоційні вигуки характеризуються звуконаслідувальним походженням і ще зберігають за собою звуконаслідувальне значення для передачі інстинктивних викриків і рефлекторних звуків (наприклад: „Та раптом болісний крик прокотився вже з іншої палати:"А-а-а-аа! О-ой! о-ой!" - О. Довженко)” 5,57. На наш погляд, про звуконаслідувальне значення наведених інтерєктивів можна говорити лише з позиції автора цих рядків (тобто з точки зору передачі на письмі реакції людини на сильний біль). Оскільки вигуки, як відомо, більше спрямовані у сферу мовлення, а не мови, то з цієї позиції запропоновані інтерєктиви належать до емоційних вигуків на позначення афективних реакцій (тобто емоцій, що виникають завжди несподівано і є настільки сильними, що впливають на фізіо-психічний стан людини і можуть виводити її з-під усвідомленого контролю 3,750). На відміну від інших емоційних станів, які усвідомлюються мовцем, стан афекту є мимовільним, неусвідомленим, а отже, трансмісор не здатний свідомо добирати мовні засоби для вираження своїх емоцій і почуттів. Наприклад: – Ой! - зойкнула вона й була б з перестраху впала лицем до землі, але зараз по тім зачула крик за рятунком (О. Кобилянська); - Ай, - зойкнула панночка і стрибнула, як несамовита (О. Довженко). З огляду на специфіку виникнення та використання наведених інтерєктивів зявляється необхідність виокремлення їх в окрему підгрупу – афективних вигуків. Загальна семантика афективних вигуків накладається на семантику інших емоційних вигуків, однак у реальному мовленні відрізняється від неї ступенем усвідомленості трансмісором та абсолютною відсутністю експресивності. У той час, як іншим підвидам емоційних вигуків притаманна властивість не тільки виражати емоції та почуття мовця, але й впливати на реципієнта, тобто враховується фактор адресата і припускається можливість певного впливу на нього. Ті ж вигукові одиниці в іншій ситуації мовлення повністю усвідомлюються трансмісором, який може використовувати їх для підсилення впливової, тобто прагматичної, сили свого висловлення. Наприклад:– Що ви робите?! Ой! Ой! Це жорстоко! (О. Довженко); - Ах, вона, бідна, так закрутилась, що навіть тебе не бачить...(М. Коцюбинський). Оскільки наведеним інтерєктивам притаманні дві основні функції –емотивна та експресивна, – пропонуємо віднести їх до емотивно-експресивної підгрупи. Слід зауважити, що у висловленнях з мовними одиницями такого типу фактор адресата наявний завжди, незалежно від виду комунікації (в автокомунікації трансмісором і реципієнтом виступає одна і та ж особа, у квазікомунікації реципієнтом виступає обєкт живої або неживої природи). Наприклад: Ой доле, як ти насміхаєшся з людей! (Остап Вишня); Ох!.. Моя смертонько... де ти? (М. Коцюбинський). Окрему підгрупу емоційних вигуків становлять вокативні одиниці, до яких належать відіменникові вигуки, що виникли шляхом інтерєктивації кличних форм іменників, наприклад: Господи! Боже! Матінко! Леле! Доленько! Людоньки! та інші. - Та ні, матушко... Господи!.. (М. Коцюбинський); Боже! Дійсно, чого ж вона ще хотіла? (О. Кобилянська). Варіантів поєднання слів у вигукових фразеологізмах безліч (Боже милий! Господи великий! Господи ти Боже! Боже ж ти мій! та ін.), однак існують випадки, коли фразеологізований вигук у контексті повертає собі лексичне значення і перетворюється у вокативне речення, в якому нерозчленовано виражаються емоції, почуття у поєднанні з називанням того, до кого звернена мова. Наприклад: Ох, Боже наш, Боже милосердний! Тяжкі гріхи наші перед тобою! (М. Коцюбинський); - Ой, Господічку любий та добрий, та солодкий! - приповідає вона і з свічки ока не зводить (Марко Черемшина). До вокативних емоційних вигуків належить і частина магічних волюнтативів, а саме: "Сохрани Боже!", "Не приведи Господь!", "Слава тобі, Господи!", – які, фразеологізувавшись, поступово втратили своє первісне магічне значення і набули додаткових емотивно-експресивних якостей. Наприклад: Хвильовий ходить та тільки в руки хукає: -Ех і подобається ж мені, накажи мене Бог! (Остап Вишня); А хліб же тепер - не дай , Господи, - дорогий, не знати, чи кусати його, чи дивитись на його...(М. Коцюбинський). Семантика вираження емоцій, ставлення до висловленого у наведених інтерєктивах переважає над семантикою волевиявлення, тому, на наш погляд, їх краще віднести до групи емоційних, а не імперативних вигуків. Своєрідний ряд інтерєктивів утворюють вигуки, які не стільки безпосередньо виражають почуття, настрої, емоції, скільки дають емоційну характеристику або оцінку події, стану, явища. До них належать такі вигуки: лихо! горенько! кінець! край! дарма! чудасія! дива! штука! жах! краса! амінь! под. Наприклад: То ж як я тепер житиму? - Дива! (Л. Костенко); А винесеш зимою надвір - показує холод. Чудасія! (М. Коцюбинський). У відповідному контексті до підгрупи оцінних вигуків можуть переходити інші емоційні вигуки. Це відбувається у тих випадках, коли семантика оцінки накладається на емоційну й при підтримці контексту домінує над нею. Наприклад: Вже хоч достатку й чортма, так люди зате ай-яй-яй!.. (О. Довженко); Так красно поховала бідного, та такі поминки справила - що ей де! Нічого не жалувала (О. Кобилянська). Невелику підгрупу емоційних вигуків становлять так звані заперечні вигуки. Особливістю їх є те, що вони містять у собі семантику емоційного заперечення і при умові зниження емоційного навантаження можуть бути замінені іншою частиною мови з часткою "не" або однією заперечною часткою "ні". Наприклад: – Тото, любєтка, не наша голова до такого розуму, ей-де!.. тото очима траба би їсти. (Марко Черемшина); Але гадаєш, що побачила в тім натиску я кого? Але де! Хоч би і хлопчину якого! (М. Коцюбинський). Семантику заперечення несуть у собі й ті вигуки, які в контексті співвідносні з іншою частиною мови або з цілим словосполученням чи реченням. Використання замість цих одиниць вигука якраз і свідчить про емоційний стан мовця і про його бажання значно підвищити емотивно-експресивний потенціал свого висловлення. Наприклад: - Ге-ге! Не будьте такі мудрі! Гадаєте, що до колгоспу здати - аби з рук геть? Дідька! (Г. Тютюнник); Стало на порозі альтанки, зазирає туди, а ввійти - дзуськи! (М. Коцюбинський). Як окрема підгрупа емоційних вигуків виступають мовні одиниці на позначення лайки, прокляття. Ці так звані лайливі інтерєктиви, незважаючи на їхній негативний потенціал, функціонують у кожній мові. Вони складають досить широке коло виразів, різноманітне за своїми інтонаційно-семантичними відтінками і граматичними властивостями. За структурними ознаками сюди належать вигуки, які складаються з одного слова, словосполучення чи становлять собою окремий фразеологізований вислів. Наприклад: "Тьфу, чорт",- пошепки вилаявся Кочетов і сердито швиргонув цигарку в кут (Г. Тютюнник); "Бий тебе нечиста сила!" - думаю собі. А сам, розуміється ж, радий! (Остап Вишня). Звичайно, у мові існує дуже багато подібних виразів-"побажань", однак до вигуків, на наш погляд, слід зараховувати лише стійкі, фразеологізовані одиниці, які відтворюються мовцями в готовому вигляді і несуть максимальне емотивно-експресивне навантаження. Наприклад: " - О, які файні чоботи, шляк би тебе трафив! (С. Пушик);- А тебе б качка копнула, - вилаявся Гуляка і підставив вищерблене горнятко (Г. Тютюнник). Про багатство виражальних можливостей цього ряду вигуків свідчить і той факт, що, на перший погляд, протилежні за субєктивним значенням висловлення можуть мати ідентичну семантику. Наприклад: - Га! А бодай вам добра не було, вовки б вас загризли... По-да-айте!!! (О. Довженко); А стара Чайківська стояла, як заворожена, та й крикнула йому вслід: - Аби тобі добро було! (С. Пушик). Таким чином, у групі емоційних вигуків можна виділити такі підгрупи: емотивно-експресивні, афективні, вокативні, оцінні, заперечні, лайливі. Зауважимо, що в основу найменування кожної з підгруп покладено домінантну семантико-граматичну ознаку. До окремої групи, на наш погляд, необхідно віднести рефлекторні вигуки, тобто одиниці, які використовуються для позначення фізіологічного стану чи реакції організму на подразнення (кашель, позіхання, плач, дихання, нестримний сміх тощо) і не виконують експресивної функції, оскільки трансмісор не має на меті вплинути на реципієнта. До рефлекторних належать такі вигуки: ха-ха, кха, апчхи, ху, тьфу та інші. Наприклад: Тьху, пилюка яка! (О. Довженко); - Кахи-кахи! - скрипів Каленик (М. Коцюбинський). Специфікою цього виду інтерєктивів є те, що, залежно від істинності свого походження, вони можуть переходити у розряд емоційних, відповідно повертаючи собі емотивну та експресивну функції, які реалізуються залежно від ситуації та прагматичної настанови висловлення. Наприклад: Нема на світі страшнішої пустки, як та, що зветься людьми. Люди! Ха-ха! (М. Коцюбинський); Є ще порох у порохівницях! Тьху, тьху! Щоб не наврочити! (Остап Вишня). У наведених контекстах вигуки з розряду рефлекторних переходять до розряду емоційних, оскільки їх поява викликана "штучно", з метою виразити певні емоції, показати своє ставлення до висловленого, привернути увагу співрозмовника. Третю групу вигуків (після емоційних і рефлекторних) становлять вигуки імперативні, серед яких за ступенем інтенсивності спонукальної ознаки прийнято виділяти наказові, спонукальні та апелятивні. У наказових вигуках спонукання виражене найбільш інтенсивно, воно звучить категорично, як наказ чи вимога виконати якусь дію, наприклад: - Геть! Геть! Геть! - закричала вона, стиснувши руки в кулачки і кусаючи губи. В очах її кипіли сльози (Г. Тютюнник). Семантика спонукальних вигуків характеризується нижчим ступенем емотивного волевиявлення, більшою узагальненістю. Це вигуки типу ну! ану! нумо! нумте! та інші. Наприклад: Ну-бо, люди, ну!.. давайте-бо, що милість ваша! (О. Довженко). Однак семантику вигука ну! не можна обмежувати лише спонуканням до дії. Аналіз мовного матеріалу показав, що живе усне мовлення породжує у цьому вигуці безліч різноманітних додаткових семантичних відтінків. Передати їх на письмі допомагають розділові знаки. Наприклад: Щось маю казати вам...- Ну, ну?- Приходьте з полудня до Менделя, тоді скажу... - Ну, ну! (М. Коцюбинський). В окремих випадках емотивна семантика перекриває спонукальну і вигук ну! переходить в групу емоційних. Наприклад: Ну! - попамятає він той день! Вона добра, доки добра, але як лиха... мой, мой, мой!.. (О. Кобилянська); - А красний? -...Ну-у-у! - відповідає лиш молода дівчина з притиском... (О. Кобилянська). До апелятивних належать вигуки, що використовуються у мовленні з метою привернути чиюсь увагу, встановити контакт з потенційним співрозмовником (типу: алло! ау! гей! гов! агов! ади! ей!). Такі вигуки у процесі мовлення можуть вживатися як у репліці-звертанні, так і у репліці-відповіді. Наприклад: - А-го-гов! Капітане! - гукали з другого берега (С. Пушик); - Куме, гив! - крикнув він двічі своїм дрантивим голосом. - Агив! - відозвався кум (Марко Черемшина). До апелятивних вигуків іноді зараховують одиниці мовного етикету, що виражають подяку, вибачення, привітання, прощання, божбу тощо. На нашу думку, такий поділ є неправомірним, оскільки етикетні вигуки становлять окрему групу інтерєктивів завдяки своїй глибинній семантиці, специфіці використання і тісному звязку із ситуацією мовлення. У певній ситуації спілкування етикетні вигуки можуть набувати вторинної (найчастіше – протилежної) семантики і відповідно змінювати значення всього висловлення. Наприклад: Даю пять... ну, десять карбованців до складки на запомогу голодному, але встромити палець межи двері... уклінно дякую (М. Коцюбинський); А ви тяглися на трієчках та мерщій хочете до скальпеля добратися? Е ні, даруйте (Г. Тютюнник). Традиційно виділяють ще одну групу вигуків – слова прикликання та відгону тварин. Ці одиниці ще не знайшли чіткого місця в класифікації інтерєктивів, оскільки одні мовознавці пропонують виділити їх в окрему групу (Л. І. Мацько 5,56), інші зараховують їх до апелятивів (К. Г. Городенська 1,326). Варто зазначити, що вигуки, які входять до цієї групи, використовуються не лише для прикликання чи відгону домашніх тварин, а орієнтовані взагалі на встановлення контакту між мовцем і твариною (в тому числі й дикою), зумовлені намаганням людей керувати поведінкою тварин. Специфіка цього виду комунікації дає підстави виділити подібні одиниці в окрему групу зооапелятивів, до яких можна буде віднести й вигуки, подібні до наведених нижче. Наприклад: Свисток... Сетер підбігає.- Лягай! Куш ! Піль! Візьми! Тубо! Не руш! (Остап Вишня); Не ліс там у загонщиків, а пекло.- Га-ла-ла! Тю! Го-го! Ух! Ох! Та -ра- ра- ра! - Пекло це прямує на вас (Остап Вишня). У відповідному контексті зооапелятиви можуть втрачати своє пряме значення і використовуватись на позначення тривалого у часі процесу, повторюваних одноманітних дій. Порівняймо наступні уривки: 1) - Гей, соб, сивий, соб, моругий! соб! - підбадьорив він воликів, налягаючи щиро на плуга (М. Коцюбинський); 2) Спершу за роботою нічого не помічав я... Гей та соб! соб та гей! звісно, як наймит, від світання до смеркання в роботі... (М. Коцюбинський); 3) У нього довгий батіг, він ним над кіньми помахує й серйозно каже коням: - Вйо! Вйо! (Остап Вишня); 4) Туди скоро заїхав: сів у Львові на потяг і - вйо (С. Пушик). Якщо в першому прикладі вигуки гей! соб! орієнтовані на керування поведінкою тварин, то в другому вони ілюструють тривалий процес роботи, повязаний зі спілкуванням з тваринами. Вигук вйо! у четвертому прикладі втрачає фактор реального адресата, наявний у прикладі 3, і позначає початок руху взагалі. Таким чином, семантична класифікація вигуків не може бути однозначно кодифікованою, оскільки наявний сильний вплив контекстуального фактора. Тому вивчення цієї категорії слів у школі передбачає, насамперед, вироблення навичок „бачити контекст” і вже на його основі класифікувати мовні одиниці. Література Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови: Морфологія. – К.: Либідь, 1993. Виноградов В. В. Междометия, их грамматические особенности и их семантические разряды // Виноградов В. В. Русский язык. – 1986. Дарвин Ч. Выражение эмоций у человека и животных. Сочинения. Т.5. – М.: АН СРСР, 1953. Мацько Л. І. Інтерєктиви в українській мові. – К.: КДПІ, 1981. Мацько Л. І. Семантика вигуків і звуконаслідувань // Українська мова і література в школі. – 1985. – №2. – С.56-62.
1 2 3 4 5 Категория: Педагогіка \| Добавил: DoceNt (15.11.2017)
Просмотров: 304 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: