РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Архітектурна лексика української мови у писемних пам’ятках і лексикографічних працях кінця ХVІ-початку ХVІІ ст. - Педагогіка - Реферати - Каталог статей

Архітектурна лексика української мови у писемних пам’ятках і лексикографічних працях кінця ХVІ-початку ХVІІ ст. Вивчення галузевих терміносистем зумовлене екстралінгвальними (культурними, соціально-історичними, психологічними) та інтралінгвальними (внутрішньомовними та міжмовними) чинниками. Дослідження архітектурної термінології сучасної української мови неможливе без розгляду вузькоспеціальних питань про зміст та історію архітектурної науки, без вирішення загальних проблем лексикології, дериватології, граматики та історії літературної мови. Особливістю слів на позначення архітектурних понять є те, що вони створені різними народами світу і формувалися протягом багатьох віків. Тому в українській архітектурній терміносистемі маємо нашарування різних історичних епох і значну кількість запозичень. Оскільки архітектурна термінологія української мови ще не була предметом системного діахронно-синхронного наукового лінгвістичного дослідження, одним із важливих завдань є необхідність простежити особливості її формування у певні періоди. Цікавим для дослідження виявився період кінця ХVІ–початку ХVІІ ст., коли посилилося зближення України із Західною Європою, в архітектурі якої панували ренесанс та раннє бароко; тривало зростання кількості міст і перетворення найвизначніших із них в осередки освіти й культури; відкривалися православні школи і друкарні; розпочалося наближення освіти через вивчення латинської мови до загальноєвропейських вимог. На запрошення освічених магнатів в Україні працювали іноземні архітектори, переважно вихідці з Північної Італії, відкривалися будівельні цехи, під час вступу до яких і по закінченні навчання передбачалися спеціальні іспити з виготовлення дерев’яних макетів споруд або креслеників архітектурних деталей. Тут навчали мулярській і різьбярській справі, а майстрів називали: будовничий, муляръ, лЂпяръ [1, с.151-153]. Ці факти свідчать про настання нової доби в історії української архітектури. Архітектурна справа того часу була тісно пов’язана з будівельною, тому певну частину досліджуваних лексем можна віднести до групи архітектурно-будівельної лексики. Метою цієї роботи є дослідження архітектурної лексики кінця ХVІ–початку ХVІІ ст. Поставлена мета визначає такі завдання роботи: охарактеризувати особливості архітектурної лексики цього періоду за писемними пам’ятками та лексикографічними працями, виділити тематичні групи, з’ясувати провідні тенденції творення слів на позначення архітектурних понять. Серед документів Львівського Ставропігійського братства знаходимо такі, що безпосередньо описують процес планування і зведення будівель. У Договорі між братством та мулярським майстром Павлом Римлянином про будівництво Успенської церкви (датований 2 березня 1591 року) читаємо:”…будет муровати церковъ…”, “А прийдет до труднейших формъ тесати взоры или ритя та будетъ вєдлугъ роботы ему заплата…”. У Контракті між братством і Войтіхом Капіносом на продовження будівництва Успенської церкви із зятем Павлом Римлянином знаходимо: “на каптєлЂ надворные и плазы великие суровый каменъ, филяри…”. Відомий дослідник цих пам’яток М.Худаш пояснив слова, що зустрічаються у текстах. На позначення частин будинку, які виготовляються з каменю, ужито слова: каптєлъ (лат.) – як і сучасне капітель, є назвою верхньої частини колони; филяръ (лат.) – стовп; балясъ (гр.) – відповідає сучасному “балюстрада”; плази (пол.) – плити відповідної форми; суровый каменъ – камінь-сирець ; взоры (взоръ) (слов’ян.) – вирізьблений на камені орнамент; ритя – (від рити), що означає “різьба” або “вирізьблена деталь”. М.Худаш відносить ці слова до мулярської і каменярської лексики. Серед теслярської лексики, опрацьованої дослідником, знаходимо: платва (польс.) – балка, яку кладуть вздовж стіни для закріплення на ній кроков; подвалина – балка, що становить основу дерев’яної стіни; кроква – два бруси, з’єднані в горішній частині під кутом і закріплені долішніми кінцями до стін будівлі, на яких тримається дах; вязанє – спосіб сполучення кінців дерев’яних брусків чи дощок при будуванні будинку [2]. Цікавим є той факт, що лексема вязаннє була уведена до найпершого в Україні архітектурного словника В.Щербаківського (1910 р.) на позначення головної балки, що перекриває проліт між колонами або зв’язує їх (у сучасній термінології архітрав) [3, с.253]. На наш погляд, наведені лексеми цілком можна віднести до архітектурної лексики досліджуваного періоду, оскільки вони відображають особливості зведення й оформлення архітектурних реалій. У документах братства зустрічається лексика на позначення назв житлових та богослужбових приміщень: домъ; камяниця – великий цегляний будинок міського типу; халупа, або изба – невелика бідняцька хата; церква; храмъ; костєлъ; зводниця, або вєжа; монастыръ; назви окремих частин житлових споруд та богослужбових приміщень: комната, свЂтлиця, кхмагъ (за значенням відповідає сучасному “квартира”), стрихъ, дахъ, стЂна, дверЂ, порогъ, сходы, ворота; паперть (гр.) – ганок чи майданчик перед входом в церкву; притворъ – передня частина церкви, розміщена безпосередньо біля паперті; олтаръ (лат.) – назва головної частини церкви; казальниця – спорудження, з якого піп виголошує проповіді; баня – назва церковного купола [2]. Деякі лексеми і нині активно вживаються у терміносистеми архітектури. Писемними пам’ятками досліджуваного періоду зафіксовані також слова на позначення архітектурних реалій: господа, замокъ, колиба, палацъ, полата, хижа, хоромина [ 4]. Українська архітектурна термінолексика представлена в тогочасних лексикографічних працях: “Лексикон словенороський” Памва Беринди (1627), “Лексис” Лаврентія Зизанія (1596), “Лексикон латинський” Є.Славинецького (1650). У “Лексиконі” П.Беринди наявні назви архітектурних реалій: гостинница: домъ гостинны [5, с.28], зданїє: будованьє [5, с.42], монастыръ: обитель, монастыр [5, с.65], полата: палац [5, с.86], преторъ: ратушъ, домъ судовый, судилище [5, с.96]; назви приміщень та їх частин: виталинця: господа, хата головна, домъ гостинный [5, с.15], забрало: парканъ, обламок, стЂна [5, с.40]; здо: дахъ, покрытьє [5, 43], кровъ: домъ, стеля, покритє [5, с.56], покровъ: дахъ, накрытьє [5,с.86], прагъ: порогъ, одвЂрокъ [5, с.91]; назви будівельних матеріалів: мраморъ: марморъ [5, 66], мЂлъ: вапно, крейда [5, с. 67], плинфа: цегла [5,с.82 ]; назви осіб за професією: здатєл: будовничїй, работник [5, с.42], зиждитель: будовник, тесля [5, с.43], зодчїй: тєсля [5, с.44], плинфникъ: цегельникъ [5, с.83]. У частині словника, де наведені з поясненням іншомовні слова, знаходимо: архітектон, архітектор: старші тесля, або мастер тесельний; архітектура: мастерство, албо наука около будованія [5, с.181]. П.Беринда фіксує віддієслівні іменники: създанїє: збудованє, створенєє, заложЂньє [5, с.127], сооруженїє: наряжЂньє, приправлЂньє, збудованє [5, с.130]. У “Лексисі. Синонімі славеноросскій” Л.Зизанія, окрім перелічених вище, зафіксовані слова на позначення споруд: врачебница - дом где лЂчат, иты ж аптыка [6, с.36], башта – вєжа, столпъ, пиргъ [6, с.99], брама - врата [6, с.100], муръ - стЂна [6, с.128]. Словосполучення домовый рядъ тлумачиться як домостроитєлство [6, с.111]. У “Лексиконі латинському” Є. Славинецького поряд із назвами будівель і споруд представлені також назви їх елементів і частин: склепленїє [7, с.63], олтаръ [7, с.78], одвєрїє, подпоры [7, с.113], столпъ [7, с.129], покровъ, строп [7, с.141], врата [7, с.322], притворъ, сЂни [ 7, с.322], прєдпокоЂщє [7, с.331], призданиє, прикровиє [7, с.332], кроква [7, с.336]. Наведені і складені номінації: верхи храмовъ [7, с.65], покровницы на кровЂ [7, с.80], окраса на зданїя [7, с.85], жилищє подзємноє [7, с.115], всходъ кручєный [7, с.127], совЂтний домъ, братський домъ [7, 150], покровєнїє столъпа [7, с.181], лЂтний храмъ [7, с.187], стЂна пєрєдняя [7, с.242 ], стЂна камєнная [7, с.275], на столпах зданїє [7, с.340], зданїє чєтвєроугольноє [7, с.340]. “Лексикон” дає можливість простежити за процесом поступового запозичення деяких архітектурних термінів із латинської мови. Відповідниками до латинських слів architectus, architectura автор подає архитєктонъ, архитєктонскоє художєство [7, c.90], що свідчить про їх засвоєння українською мовою. Деякі з термінів, що передаються власними відповідниками-словами чи словосполученнями, поступово теж увійшли до терміносистеми архітектури як запозичені з латинської мови: absis – склепленїє [7, с.63] (суч. апсида(абсида) - багатогранний або напівкруглий у плані виступ споруди, перекритий напівкуполом, зімкнутим напівсклепінням); acroteria – верхи храмов [7, с.65] (суч. акротерій - скульптурна прикраса над кутами фронтонів); antefixa – окраса на зданїя [7, с.85] (суч. антефікс - прикраса з мармуру або теракоти по карнизу античної споруди вздовж її поздовжніх стін); capitellum – главица, главка [7, с.112] (суч. капітель - верхня частина колони, пілястри); caryatides – одвєрїє, подпоры [7, с.112] (суч. каріатида - підпора перекриття або балки у вигляді скульптурного зображення жіночої фігури); cella – кєлия, хранитєлница [7, с.116] (суч. цела - основне приміщення давньоримського храму, зал із скульптурним зображенням божества); columen, сolumna – столпъ [7, с.130] (суч. колона - кругла або багатокутна у перетині підпора); epistylium – покровєнїє столъпа [7, с.181] (суч. епістиль, те саме, що архітрав - пряма перекладка, що перекриває простір між окремими підпорами); exedra – лЂтний храмъ, сЂдолищє [7, с.187] (суч. екседра - вбудована в громадську споруду і завершена конхою глибока ніша з місцями для сидіння; назва апсиди або іншої виступаючої частини з напівкупольним завершенням у середньовічному храмі); fundamen – основаниє [7, с.204] (суч. фундамент - нижня опорна частина споруди); obeliscus – столпъ каменний кончистий [7, с.284] (суч. обеліск - монументальний гранчастий стовп, що звужується догори і має пірамідальне завершення); porta, portala – врата, вратца [7, 322] (суч. портал - урочисто оформлений вхід до громадської чи палацової споруди); porticus – притворъ, сЂни [7, с.322] (суч. портик - колонада або аркада, влаштована перед входом до будівлі). Висновок Короткий аналіз лексики на позначення архітектурних понять за писемними пам’ятками та лексикографічними джерелами кінця ХVІ - початку ХVІІ століття дозволяє зробити такі висновки. Досліджувані лексеми належать переважно до групи архітектурно-будівельної лексики, оскільки архітектура в цей час ще лише почала формуватися як окрема наука (1730-й рік – у Львівському університеті створені дворічні архітектурні курси, мова викладання – латинська). Зафіксована лексика – це переважно назви житлових і богослужебних приміщень, їх частин. Ядро проаналізованої лексики становлять слова спільнослов’янського походження, проте дуже помітним є засвоєння з інших мов (грецької, польської, німецької). Саме в цей час посилюється вплив латинської мови, що зумовлено відомими екстралінгвальними чинниками. Література Історія української архітектури / За ред. В.І.Тимофієнка. – К.:Техніка,2003. – 472с. Худаш М. Лексика українських ділових документів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалах Львівського Ставропігійського братства). – К.: Вид-тво АН УРСР, 1961. – 164 с. Щербаківський В. Архітектура у ріжних народів і на Україні.–Львів-Київ, 1910.–255с. Питання історії української мови.–К.: Наук. думка, 1970. – 196 с. Лексикон словенороський Памва Беринди.–К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961.–272 с. Лексик Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская.–К.: Наук. Думка, 1964.–203с. Лексикон латинський Є.Славинецького. Лексикон словено-латинський Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського.–К.: Наук. думка, 1973. – 541 с.
1 2 3 4 5 Категория: Педагогіка \| Добавил: DoceNt (07.12.2017)
Просмотров: 305 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: