Авторська школа Щетиніна - Педагогіка - Реферати - Каталог статей

План: Вступ. Феномени школи Щетиніна. П`ять основ щетинінської педагогіки: Морально-духовний розвиток кожного; в) Прагнення до пізнання; г) Праця, любов до праці; д) Почуття прекрасного; е) Міцна фізична підготовка Висновок. 1.Вступ. Як вважає Ш. Амонашвілі, перше, що вражає відвідувачів,— це унікальні корпуси і будинки. Цього не може бути! Декілька років тому хлопчики і дівчатка, учні Щетиніна, почали будувати цю маленьку державу в затишному місці, де були тільки ліс і гори. Тепер там є свій малий конференц-зал, хореографічний зал, спортивний майданчик, кухня-їдальня, пекарня, цех з виробництва соєвого молока та іншої продукції, лазня, столярні майстерні, свердловина для забору води, швейний цех. Країна на підйомі! Щетинін не залишить нащадкам жодної книжки, однаково він уже відкрив шлях до поступу педагогічної думки. Подібно до славетного Вітгоріо де Фельтре, котрий понад 550 років тому своєю «Школою радості» дав імпульс гуманній педагогічній думці; потужність цього руху сягнула наших днів, не виснажиться і в майбутньому. Щетинін зі своїми думками і справами — виняток у нашому нинішньому освітньому просторі, і вія же норма майбутнього. Кажучи про Щетиніна, зрозуміло, маємо на увазі тих, хто так само створює свої освітні варіації на тему педагогіки любові, педагогіки гуманізму, педагогіки душі і серця. 2.Феномени школи Щетиніна. Що ж відбувається у школі Щетиніна? У школі Щетиніна немає класів і одновікових груп дітей. Тут ніхто не зможе сказати, в якому він класі. Немає тут уроків у тому значенні, у тих формах, які склалися в масовій свідомості й практиці, немає дзвоників на урок, немає тем уроків. Не шукайте тут звичайних шкільних програм і підручників, їх теж нема, замість них є щось інше. Не шукайте тут педагогічного колективу з педрадами і педагогічними об'єднаннями, бо тут кожен є водночас і учнем, і вчителем. Не треба ходити по корпусах, аби відзначити, як обладнано класні кімнати і кабінети, скільки там комп'ютерів тощо; ви не побачите всіх тих принад, якими так пишаються звичайні школи. Не дивіться на дітей як на школярів, бо тут їх вчать мислити серцем, вирішувати розумом, створювати руками і всім життям. 3.П`ять основ щетинінської педагогіки. Перша основа щетинінської педагогіки - морально-духовний розвиток кожного. У цьому запорука, віри в Бога і турботи про Батьківщину. Віра в Бога не афішується, немає спеціальних занять з релігії. Вона розчинена в самому житті. Тут живуть у любові и повазі одне до одного, працюють на спільне благо, вчаться, щоб навчити інших, створюють красу, щоб радіти самим і втішати інших. Морально-духовний розвиток кожного є результатом самого способу життя, а не моральних повчань і показів. Приймуть до школи, скажімо, якогось бешкетника, з яким не впоралася ціла армія наставників,— тут він враз стає стриманим, згодом - добрим і чуйним, а відтак і сам комусь допомагає. Хто його виховує і розвиває? Нібито ніхто. Але насправді всі, бо кожен виявив до нього увагу, подарував любов, допоміг досягти успіху у всіх хороших починаннях. Що ж цьому бешкетникові залишається? Забути лихослів'я, викоріняти в собі зло, повірити. Віра в Бога особливо виявляється в деяких унікальних якостях мислення щетинінців: вони люблять природу, вірять у родову пам'ять і заклик предків у мові, у духовній культурі, у традиціях; історію сприймають не як мертве минуле, а як джерело знаходження істини У контексті духовності, історизму і родової пам'яті в серцях молодих людей зароджуються витончене розуміння патріотизму і любов до Батьківщини. Любов до Батьківщини - це не абстрактне поняття, що, можливо, стане реальністю за особливих обставин, а звичайна конкретика. Починаючи з турботи про благоустрій тієї частини Батьківщини, яка довірена їм, і завершуючи накопиченням духовної і фізичної снаги для захисту її цінностей і простору. Що отримують діти від такої морально-духовної основи життя? Очі кожної молодої людини сяють, а на обличчі вираз внутрішнього спокою і творчої радості. їм добре! Друга основа — це прагнення до пізнання. Те, що в звичайних школах називають навчанням, тут можна означати тільки як прагнення до пізнання. Все, що діється в цій сфері, настільки незвичайне, що традиційна педагогіка заперечує його від порога. Однак результати справді вражаючі. Добровільно організована різновікова група «школярів», вирішує зануритися цього разу, скажімо, в анатомію і фізіологію з основами цитології і біохімії. Водночас інша подібно організована група може вивчати органічну хімію. Приїздять провідні фахівці, професори з Шуйського та Армавірського (або з інших) ВНЗ (вищі навчальні заклади). Після завершення етапу занурення починається період самопідготовки. Група розбивається на підгрупи з двох, трьох, п'яти осіб, їм допомагають у ролі вчителів та їхніх помічників ті, хто вже склав заліки з цієї науки і виборов право бути вчителем. Вони вже мають і наочні матеріали, схеми, їм уже відомі підручники я інформаційні джерела. Маленькі групи знаходять затишні куточки в навчальному та інших корпусах і неабиякою завзятістю та інтересом засвоюють знання в повному обсязі, і самі вже готують наочні матеріали, щоб, одержавши право бути вчителем для інших, гідно впоратися зі справою. Бути вчителем – святе, високе право. Після того як у підгрупах завершиться період самопідготовки, діти складають заліки. Нам довелося побувати на таких заліках з фізіології і хімії. Сидить перед нами 11-літшй Максим і розповідає про хімічні реакції у крові, про систему кровообігу; ставте мені всі запитання, просить він і не заспокоюється, доки не пояснить нам, ніби ми його учні, суть складних фізіологічних процесів. І найважливіше, що розповідає Максим про фізіологію та цитологію, ніби читає вірші, немовби милується тим, як природа мудро створила все в людському організмі. Під час заліку фахівці оцінили знання Максима найвищим балом. Так само здають Петро (9 років), Сергій (16 років), Ярослав (8 років), Тетяна (12 років), Олена (16 років), Антон (10 років)... І коли кожен із них стане вчителем у підгрупах, він ще глибше засвоїть науку; допомагаючи пізнавати іншим, буде роз'яснювати собі фізіологію в синтезі з хімією. Потім знову прийдуть професори і прийматимуть іспити на рівні програм ВНЗ. Отак школяр стає студентом. Базовою вузівською освітою для всіх вважається історичний факультет. Далі кожен може здобути (і здобуває) другу і третю вищу освіту. Багато таких, хто навчається відразу у двох ВНЗ, має два-три дипломи. В Армавірському педінституті навчаються (є студентами 134 особи, у Ростовському будівельному університеті — 34, в Ростовському архітектурному інституті - 28 у Санкт-Петербурзькій академії фізичної культури — 33. Всього студентами різних ВНЗ є 229 чоловік, плюс до цього — 17 навчаються в аспірантурі. Іноземні мови, біологія, хімія, математика, фізика, географія, культурологія, психологія, архітектура, будівництво, фізична культура — такий набір спеціальностей майбутніх кандидатів, докторів наук, академіків... Третя освітня основа — це праця, тобто любов до праці в будь-яких проявах. Учні і студенти з величезним ентузіазмом будують корпуси: вони планують їх, складають архітектурні проекти, ведуть розрахунки; вантажать блоки і цеглу, роблять розчин, укладають паркет, будують мости через річку, прокладають дороги, беруть замовлення на ремонт будівель, будинків відпочинку і санаторіїв; поспішають допомогти в радгоспі зібрати врожай, обробляють свою землю, орють, сіють; обслуговують цехи і майстерні, чергують і готують найсмачніші обіди, чистять картоплю, тримають у бездоганній чистоті всі приміщення, двір. Кожен із них чистий і охайний, любить мати елегантний вигляд, а коли особливі дні, свята, хлопці надягають козацьку форму, всі вони — козаки. Діти не навчаються тут працювати, немає уроків технології і домашньої праці. Хлопці й дівчата трудяться, і непомітно відбувається так, що всі все знають і вміють. Праця тут має ту особливість, що її довіряють без обмеження віку. Якби ви, читачу, бачили, як укладено паркет руками 6—8-літніх дітей, як він розмальований витонченою фантазією 8—10-літніх дівчаток, то, напевно, вигукнули б: «Незбагненне!». Праця, в основі якої — усвідомлений потяг до блага, до утвердження краси, до самовираження, здатна робити дива. Але найголовніше диво полягатиме в тому, як алмаз перетворюється на діамант: як кожна дитина, кожна молода людина стає одухотвореною, моральною, з доброю вдачею і характером, здобуває почуття власної гідності і рівноправності. «Як вам сир?» «Смакота!» — відповідають гості. «Це наш сир, соєвий, а молоко нашої соєвої корови». Але як це було сказано: «наш сир», «наша соєва корова», «торт спекли самі», «міст побудували ми», «це наш генератор, запустимо через місяць, потужність — вистачить на все селище». Говорили про все це знаєте як? З гордістю й радістю, що вони можуть поділитися всіма своїми благами з вами. Четверта освітня основа — це почуття прекрасного, утвердження прекрасного в усьому: і в тому, як чистять і подають картоплю, і в тому, як укладають цеглину за цеглиною, щоб вийшов палац, і в тому, як розмальовують стіни приміщення, щоб кожному було затишно і добре, і в тому, як танцюють і співають, що читають, як розмовляють з людиною. І в думках, і в справах усе підпорядковується законам краси, одухотворення. Про це вам скаже кожна цеглина, на якій намальовано чи то метелика, чи то пелюстку, чи то хмаринку — щось неповторне, бо цеглини теж як живі істоти, і стіни як живі істоти: на них увесь духовний світ мешканців цього гостинного будинку; і бездоганно чиста підлога змушує тебе ходити по ній обережно. Тиша і спокій — теж як сутність, котра створює загальний дух умиротворення, творчості й польоту. Зрозуміймо: дитяча безпосередність — це шлях самопізнання дорослих. Через дитячу творчість ми можемо збагнути чистоту прекрасного, його божественність. Великим художником стає той, у кому дивовижним чином збереглася дитяча безпосередність. Діти не можуть займатися мазаниною, як тисячі дорослих, що словом, фарбою, звуками породжують бруд, що ображає й принижує людську гідність, і, як це не прикро, багато хто сприймає це як мистецтво. Не варто думати, що діти занурені в науки, як водолаз в океан, і не піднімаються звідти без відкриття скарбу. Хотілося б поправити таке враження. Протягом дня діти «виринають» із занурень і самопідготовки, щоб поспівати, потанцювати, вдосконалити навички рукопашного бою. Збирається хор російської народної пісні (співають усі — і діти, і дорослі), ансамбль танцю (танцюють теж усі) — співають і танцюють з усвідомленням родової пам'яті, тому і пісні, і танці особливо виразні, а виконання — на рівні професіоналізму. Вечорами відбувається ще одна подія: кожен може відпочити як хоче, але от зберуться з п'ятнадцятеро учнів і з очікуванням зазирають до кабінету Михайла Петровича. «Не хочеться спати? Пісню? Гаразд, заходьте!» Загадковий Михайло Петрович бере свій баян і співає разом з ними. А іноді буває по-іншому, коли замовкають усі, крім баяна. Михайло Петрович, з усмішкою дивлячись на когось із присутніх, почне відразу складати про нього баладу і під баян тихо наспівувати її. Дивиться в очі людині і співає баладу: про те, скільки в ній мужності і відданості, скільки любові й таланту; про те, яка це прекрасна й чудова людина; як без неї усім нам буде порожньо тощо. Що в цей час переживає той малюк або дорослий, дівчинка або хлопчик, учень або вчитель? Поклади на людину великі надії, і вона досягне великого — це закон Марка Фабія Квінтіліана, відкритий ним дві тисячі років тому назад. П'ята освітня основа — це міцна фізична підготовка кожного: маленького й дорослого, учня і вчителя, дівчаток і хлопчиків. Хоча поняття «фізична підготовка» применшує значущість і зміст того, що відбувається в школі Щетиніна. Ця робота ґрунтується на основі російського рукопашного бою, пронизаного особливою філософією та естетикою. Філософія така; володіння російським рукопашним боєм потрібне тільки для самооборони і самозахисту. Важливо не вразити нападника, а своєю внутрішньою силою допомогти йому зняти агресію, озлобленість; якщо це не вдасться, то застосовувати мистецтво рукопашного бою доти, доки нападник не зрозуміє, що немає ходу його намірам, тобто не добити його, а призупинити розвиток його злості. Заняття з рукопашного бою — це видовище, гідне подиву: спритність, миттєвість, несподіваність, точність, витонченість, пощада. Якщо десь в аристократичних школах, у школах для багатих навчають підлітків карате або подібних видів боротьби, щоб розвинути мускулатуру, стати міцним, здоровим і безстрашно ходити вулицями, вміти захистити свою власність, то в школі Щетиніна навчають, що володіння способами російського рукопашного бою потрібне тільки для захисту слабких, для захисту Батьківщини. Ніхто зі школи Щетиніна ніколи не скористається своїм умінням вести рукопашний бій, щоб миттєво збити з ніг заради наживи, заради корисливої мети. 4. Виснок. Школа Щетиніна — справжня громада в найкращому розумінні цього поняття, у контексті російського історичного шляху, російської соціально-економічної та духовної культури. Саме общинний спосіб життя стає для багатьох каменем спотикання під час ознайомлення зі школою Щетиніна. Устремління до мети, спільні інтереси та ентузіазм, відданість ідеалам і любов до ближнього, взаємна підтримки і взаємодопомога, висока організованість, що виключає такі поняття, як порушення дисципліни і правопорушення, піднесене розуміння почуття Батьківщини, творча праця кожного, підкреслена повага до родової пам'яті, предків, батьків, уникання ницих людських пристрастей — паління та алкоголізму, злості та марнославства, заздрості й ненависті. І все це винятково на. основі добровільного вибору кожного учня. Тут живуть так: хочеш залишитися - поживи спершу зо два тижні, зроби вибір, а потім вирішуй остаточно. Тому що порушувати морально-духовні основи не можна. Література Саранов А.М., Перекрестова Т. С. Теория и практика становления и развития авторской школы. Учебное пособие. – Волгоград: Перемена, 2001. – 116 с. Цырлина Т. В. Гуманистическая авторская школа как социокультурний феномен ХХ века: Дис. … док. пед. наук. – 13.00.01. – М., 1999. – 323 с. Становление и развитие. Опыт программно-целевого управление. – М.: Новая школа, 1996. – 320 с. Сорока Г. І. Сучасні виховні системи та технології. – Харків: Ранок, 2002. – 127 с. Поташник М. М. Инновационные школы России: становление и развитие. Опыт программно-целевого управления: Пособие для руководителей общеобразовательных учреждений. – М., 1996. – 320 с. Адамский А. И. Авторская школа // Инновационное движение в российском школьном образовании. – М., 1997. – С. 186-224. Сидоркин А. М. Единство организованности и общинности как условие становления и развития гуманистической воспитательной системы школы // Воспитательная система массовой школы: проблемы гуманизации. – М., 1992. – С. 22. Каспржак А. Новые и инновационные школы // Инновационное движение в российском школьном образовании. – М., 1997. Российская педагогическая энциклопедия. – 1993. – Т. 1. – С. 18. Караковский В. А. Моделирование воспитательной системы "школы общечеловеческих ценностей" // Моделирование воспитательных систем: теория и практика: Сб. научных статей. – М., 1995. – С. 87.
1 2 3 4 5 Категория: Педагогіка \| Добавил: DoceNt (15.11.2017)
Просмотров: 484 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: