Реферат на тему Сучасна класифікація наук - Наукознавство - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Сучасна класифікація наук. Сучасна класифікація наук Зміст Основна тенденція еволюції класифікації наук. Від формальних побудов до діалектичних. Від вчорашнього дня до сьогоднішнього. . . . . . . . . . . . . . . . . 3 Від часткової діалектики до її повноти. Від сьогоднішнього для до. . . . . . . . . . . . . . . . 9 Повна система сучасних наук і принцип її побудови. Об'єктно-суб'єктний аспект. Принцип побудови повної системи наук і спосіб її зображення . 17 Відмінність наук по об'єкту (предмету), методу і практичному застосуванню. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 Використана література Основная тенденція еволюції класифікації наук. Перш за все спробуємо охопити у загальних рисах проблему класифікації наук протягом всієї історії наукового пізнання, що вчинило шлях від старовини через сучасність і в перспективі до майбутнього. Проблема класифікації наук це проблема зв'язку між науками і разом з тим проблема структури всього наукового знання. Щоб правильно розкрити основну тенденцію її розвитку, необхідно поглянути на неї з історичної точки зору. Тоді ми знайдемо втрату колишньої простоти і стрункості в загальній класифікації наук, у всій структурі наукового знання і поява істотно нових моментів, що суперечать тим основам, на які спиралася вся будова наукового знання ще в порівняно недавньому минулому. 1) Від формальних побудов до діалектичних. Від вчорашнього дня до сьогоднішнього. Основною тенденцією еволюції колишніх класифікацій наук, починаючи з епохи Відродження, коли виникло природознавство як наука, і аж до сучасності, був рух від формальних їх побудов, що розкривали лише зовнішні зв'язки між науками і відповідно між їх об'єктами, до розкриття їх внутрішніх зв'язків. Цьому відповідав як попередньої передумови рух від роз'єднаності наук до їх зв'язаності між собою, хоча ця зв'язаність спочатку і виступала як просто їх співставлення. Надалі еволюція всієї даної проблеми привела до проникнення сюди ідей розвитку і загального зв'язку наук. Головним виявом цього було більш повне подолання минулої їх роз'єднаності шляхом виявлення органічних переходів між різними науками. Спочатку такі переходи виявлялися між суміжними і взагалі близьким між собою науками, розташованими в їх загальному ієрархічному ряді, потім між все більш видаленими. Розглянемо п'ять аспектів еволюції даної проблеми і відповідно до них різні фази її еволюції, пам'ятаючи, що йдеться весь час не про детальний її розгляд, але лише про основну її тенденцію. 1) Від диференціації наук до їх інтеграції. Коли в епоху Відродження почалася диференціація наук, тобто виникнення окремих галузей наукового значення, то цей процес з'явився яскравим виразом того, що пізнання людини вступило в аналітичну стадію свого розвитку. Інтеграційні тенденції в науці були практично спочатку відсутні майже повністю. Важливо було досліджувати частковості, а для цього вимагалося виривати їх із загального зв'язку. Проте в уникненні того, щоб все наукове знання не розсипалося на окремі, нічим не зв'язані між собою галузі, подібно намистинам при розриві нитки, вже в XVII в. стали пропонуватися загальні класифікації наук з метою об'єднати їх в одне ціле. Проте ніякому внутрішньо необхідному зв'язку між науками при цьому не розкривалося: науки просто прикладувались одна до іншої досить випадково. Тому і переходів між ними не могло бути знайдено. Так у принципі йшла справа до середини і навіть до кінця третьої четверті XIX у. В цих умовах диференціація наук, що продовжувалася наростаючими темпами, їх дроблення на все більш дрібні розділи і підрозділи були тенденцією не тільки протилежної їх інтеграції, але і тенденцією, що утрудняла і ускладнюючою її. І чим більше з'являлося нових наук і ніж дрібніше ставала їх власна структура, тим важче і складніше було їх об'єднання в єдину систему при створенні загальної класифікації. Це відбувалося так тому, що в мисленні учених того часу панував односторонньо розуміючий аналітичний метод, який при його абсолютизації неминуче приводив до метафізичного способу мислення. Починаючи з середини XIX в. завдяки виникненню марксизму і його філософії тенденція до інтеграції наук вперше знайшла можливість з простого доповнення до протилежної їй тенденції набути самовиражаючого значення, перестати носити підлеглий характер. 2) Від координації наук до їх субординації. В основі руху (тенденції) від координації наук до їх субординації лежить відмова від ідеї незмінності речей і явищ природи. Але ідея розвитку припускає, в усякому разі, дві ознаки, що мають виключно велике значення для проблеми класифікації наук. По-перше, визнання генетичного зв'язку вищих ступенів з низькими, їх яких ці вищі виникли і розвинулися. Звідси ієрархічний ряд наук виступає як висхідний від низького до вищого, від простого до складного, відображаючи принцип розвитку. При цьому низьке виступає у вищому як підлегле, побічне, перевершене цим вищим. По-друге, ідея розвитку неминуче приводить до визнання того, що між суміжними членами ієрархічного ряду наук повинні бути обов'язково переходи, перехідні області, оскільки сам процес розвитку, будучи зв'язним, не може відбуватися інакше, як тільки шляхом переходів від одного до іншого. Принцип координації, заснований на зовнішньому співставленні наук, допускає освіту між суміжними (по ряду) науками різких розривів і прірв, що навіть не переходяться. Навпаки, принцип субординації по самому своїй істоті спричиняє за собою _наведення мостов», через які здійснюються переходи між науками і їх загальний взаємозв'язок. 3) Від суб'єктивності до об'єктивності в обгрунтовуванні зв'язку наук. В нерозривності з обома попередніми тенденціями діє в еволюції класифікації наук тенденція, направлена від суб'єктивного трактування обгрунтовування їх класифікації до його об'єктивного трактування. Раніше як основи, на якій будувалася система умінь і знань, у тому числі і наукових, вибиралися особливості вияву людського інтелекту (психіки), наприклад пам'ять (звідси історія), розум (звідси наука), уява (звідси мистецтво). Але поступово крок за кроком як обгрунтовування класифікації наук стали висуватися зв'язки самих явищ об'єктивного миру. Тому послідовність в розташуванні наук, тобто галузей людського знання в їх загальній класифікації, стала все частіше виводитися з послідовності розташування речей і явищ, як в природі, так і в житті людини. 4) Від ізольованості наук до міждисциплінарності. З другої половини XIX в. як результат всіх попередніх тенденцій в еволюції наук і їх класифікації почалося поступове заповнення колишніх пропусків і розривів між різними, і, перш за все суміжними по їх ієрархічному ряду, науками. У зв'язку з цим виявилася нова тенденція від ізольованості наук до виникнення наук проміжного, або перехідного характеру, створюючих собою зв'язуючі ланки між раніше розірваними і зовнішньо співставленими одна біля іншої науками. Основою для знов виниклих міждисциплінарних галузей наукового знання служили об'єктивні переходи між різними формами руху матерії. В неорганічній природі такі переходи були знайдені завдяки відкриттю процесів взаємного перетворення різних форм енергії. Перехід же між неорганічною і органічною природою був відображений в гіпотезі Ф. Енгельса про хімічне походження життя на Землі. У зв'язку з цим Енгельс висунув ідею про біологічну форму матерії, що рухається (організм). Нарешті перехід між нею і суспільною формою матерії (історією) Енгельс, що рухається освітив в трудовій теорії антропогенезу. 5) Від однотипності до розгалуженості в зображенні класифікації наук. Така тенденція в еволюції класифікації наук торкається їх графічної побудови і виразу. Однолінійна форма на перший погляд краще інших здатна виразити процес сходження від низького до вищого, від простого до складного, а загалом буває від абстрактного до конкретного. Так Ф. Енгельс склав ієрархічний ряд наук: математика-механика-физика-химия-біологія. Проте надалі сюди потрібно було внести істотні корективи. Перш за все, на кожному ступені розвитку природи ми спостерігаємо, що цей процес скоювався зовсім не однотипно, а роздвоювався на дві протилежні сторони однакового прогресивного характеру. Одна з них в перспективі мала тенденцію вийти за рамки існуючого якісного ступеня і перейти на більш високий ступінь. Інша ж, будучи теж прогресивною, таку тенденцію не знайшла і розгорталася лише в межах вже досягнутого ступеня розвитку, тобто в межах існуючої якості. Першу гілку розвитку ми називаємо перспективною, другу неперспективною Так, це має місце в області На такі двоє віття процес розвитку природи роздвоюється починаючи з хімії: органічна хімія через біохімію і біоорганічну хімію і хімію біополімерів веде до біології, перш за все молекулярної біології, яка вивчає життя на самому її низькому (молекулярному) рівні. Неорганічна хімія через физико-хімічний аналіз багатокомпонентних систем і геохімію веде до геології і всього комплексу геолого-мінералогічних наук. В цій поляризації хімії на двоє основного її віття відображається процес роздвоєння розвитку самої природи починаю вже з утворення перших молекул і навіть ще раніше на атомному рівні, оскільки атоми вуглецю виявляються потенційними носіями властивостей живого, що і виявляється в ході виникнення і подальшого ускладнення його з'єднань. Відповідно до цього нами було висунуто разом з біологічною формою руху матерії поняття геологічної форми, що підкреслювала наявність факту роздвоєння всього процесу розвитку природи на живу і неживу. У результаті загальна класифікація наук виглядає виключно складний розгалужений характер, що змінив минулу її простоту і однотипність. В єстві, зараз вона є переплетенням всіх наук, їх сіть, де самі найвіддаленіші один від одного науки можуть знаходити пряму стиковку, як це видно, наприклад, у разі біоніки, що зв'язала собою біологію і техніку. Така основна тенденція в еволюції класифікації наук, що чітко проявила себе аж до сучасності. Переходимо тепер до новітньої її тенденції, яка в даний час лише зароджується і якій судиться розвернутися в майбутньому-близькому і віддаленішому. Вона розглядається далі в її перспективному аспекті. 2) Від часткової діалектики до її повноти. Від сьогоднішнього дня до завтрашнього. Основною тенденцією в еволюції сучасних класифікацій наук починаючи приблизно з середини XIX в., тобто з моменту повного розгортання науково-технічної революції, став рух до все більш широкого і послідовного розповсюдження діалектики на самі основи класифікації наук і взагалі на всі її ланки і деталі. Не дивлячись на те, що принципи розвитку і загального зв'язку разом з принципом об'єктивності (теорії віддзеркалення) достатньо глибоко проникли сюди вже давно, проте, в самій структурі наукового знання, в його класифікації ще сильні і дають себе знати його рідні плями, що свідчать про його народження в період панування односторонньо-аналітичного методу дослідження. Розглянемо шість аспектів еволюції даної проблеми і її тенденції в даний час, що частково вже цілком виявилися в другій половині нашого століття, що частково ще тільки почали себе проявляти. 1) Від замкнутості наук до їх взаємодії. У минулому внутрішній зв'язок наук виявлявся як виникнення перехідних _мостов» між роз'єднаними раніше науками або ж цілими областями наук. Але за межами цих _мостов», тобто за межами міждисциплінарних областей наукового пізнання, кожна фундаментальна наука продовжувала займатися своїм власним предметом - своєю специфічною формою руху або ж специфічною стороною предмету вивчення, відгороджуючись від інших наук. Виняток становив марксизм як цілісне навчання. Такий стан речей склався ще за панування аналітичного підходу: кожна наука мала свій окремий предмет, яким займалася тільки вона одна і лише ним одним, не втручаючись в справи інших наук, не допускаючи їх в свою область. Вперше необхідність вийти їх такої замкнутості і вступити у взаємодію один з одним виникає перед науками тоді, коли один і той же предмет (об'єкт) вимагає вивчити одночасно з різних його сторін, причому кожна вивчається особливою наукою. Так це мало місце, коли встала задача вивчити явище життя на найнижчому, елементарному її уровне-молекулярном. У результаті починає вимальовувати новий методологічний підхід, діючий поки що разом з колишнім. Коли одній науці відповідав один предмет і одному цьому предмету відповідала лише одна ця наука, то відношення між ними - наукой і предметом - було суто однозначним. Тепер же все частіше виявляється, що один предмет повинен вивчатися одночасно багато якими науками; одна наука повинна мати справу не з однією, її _собственным», предметом, а з багато якими іншими. Іншими словами, між науками і предметами відношення, що вивчаються ними істотно міняються і виявляються не однозначними, а багатозначними. 2) Від однолінійності наук до їх комплексності. Подальший крок в тому ж напрямі, визначуваний поглибленням взаємодії наук, полягає в тому, що у взаємодію вступають не тільки науки одного загального профілю, наприклад, представлені тільки природознавством або тільки гуманітарним знанням, але науки всіх профілів. Разом з тим їх зв'язок посилюється і доходить до утворення деяких злитих комплексів. Виробляється новий, комплексний метод дослідження, що є подальшим розвитком і вдосконаленням методу матеріалістичної діалектики. Комплексність в науковому досліді - це не просте складання методів різних наук разом, не просте проходження синтезу за аналізом, а злиття наук воєдино при вивченні загального для ні об'єкту. Це перші кроки у напрямку до майбутньої єдиної науки, про яку писав До. Маркс, це _зародыш» принципово нових наукових галузей і напрямів, предметом яких є не один який-небудь аспект природних або суспільних явищ, а саме весь об'єкт, що вивчається, в його цілісності і конкретності, у взаємозв'язку всіх його сторін і аспектів. 3) Від сепаратизму до глобальності в науковому розвитку. Тепер ми можемо прослідити загальну основну тенденцію в еволюції структури сучасного наукового знання, а отже, її вирази в області класифікації сучасних наук. Еволюція ця, коротко кажучи, має спрямованість від роз'єднаності наук до їх злитої єдності. В її основі лежить строго об'єктивний принцип: якщо предмет (об'єкт дослідження) єдиний, то і вивчаючі його науки повинні бути схоплені в єдності, відповідним єдності загального для них предмету (об'єктСпочатку ця тенденція з'явилася в утворенні міждисциплінарних галузей знання, що цементують собою фундаментальні науці; потім у вигляді взаємодії між різними науками, що вивчають один і той же об'єкт одночасно з різних сторін; потім у вигляді посилення цієї взаємодії аж до виникнення комплексного методу дослідження і як його результата - комплексних наук, що вивчають один і той же об'єкт в межах окремої наукової галузі, її профілю. Нарешті подальша еволюція все в тому ж напрямі приводить до того, що взаємодія наук і їх комплексність досягають загальних, або глобальних, масштабів. Тепер це розповсюджується на такі об'єкти, які носять всеосяжний, універсальний характер. Такий глобальний характер самого об'єкту повідомляє тут такий же глобальний характер взаємозв'язку наук, а значить, і їх класифікації. Зразком подібного об'єкту може служити НТР як справді глобальне явище сучасної історичної епохи. Воно глобальне тому, що включає країни різних світових систем, а також країни, що розвиваються, хоча по-різному виявляється в них; охоплює всі сторони життя сучасного людини - і матеріальну і духовну, всі науки, всі види мистецтва, все відрости народного господарства, весь побут сучасних людей. Глобальними проблемами є також: вивчення космосу, економічні проблеми, зв'язані у вивченням зовнішній середовища людини; проблема здоров'я і довголіття людей, їх прожитки і ін. В рішенні покликані брати участь всі науки без виключення: і природно-математичні, і гуманітарні, і технічні (взагалі прикладні). Інша проблема-вивчення наукової і технічної творчості, що вливається у форму наукових відкриттів і технічних винаходів, а також художньої і соціальної творчості. Це теж глобальна проблема, подібна тим, які торкаються вивчення НТР і науковедення. Але тут головний акцент робиться вже на пізнавально-психологічній і логічній сторонах питання, а також на біографічних даних про ученого, винахіднику, письменнику, художнику, на умовах і обстановці, в яких готувалося і розвернулася їх творчість. 4) Від функціональності до субстрактності. Поглянемо тепер на загальний принцип побудови майже всіх основних наук, а значить, їх класифікації у наш час. В основі їх структури, як це склалося з самого початку їх виникнення, лежить ознака функціональності. Науки виділялися і продовжують, як правило, виділятися до цих пір не по об'єкту, а по формах руху або ж по окремих сторонах предмету, що вивчається. Правда, Ф. Енгельс побудував свою класифікацію наук по формах руху, але разом з тим спробував підвести під неї субстратную основу. Проте між функціональністю і субстратностью, загалом відносини неоднозначні. Наприклад, атоми можуть одночасно служити об'єктом і фізики (атомній) і хімії; так само молекули можуть бути предметом і хімії і фізики (молекулярній). Життя, живий організм складає предмет і біології і хімії, і фізики, і кібернетики. Ту ж картину ми бачимо і в розвитку суспільства. Окремий предмет (об'єкт) як ступеня історичного руху (та або інша соціально-економічна формація, узята як ціле) повинен вивчатися сукупністю всіх суспільних наук, і, перш за все тих, які мають справу з економічним базисом, політичною і духовно-ідеологічною надбудовами. Встає питання: чи буде надалі як основного зберігатися розподіл наук, а значить, їх класифікація по функціональній ознаці, або ж почнеться перехід до їх побудови по субстратній ознаці? В першому випадку існуючі нині фундаментальні науки будуть до кінця визначати собою основний розподіл (основну структуру) всього наукового знання, причому зв'язки і взаємодії між ними будуть весь час посилюватися. В другому випадку така тенденція в ході подальшого руху сучасних наук з'явиться тільки передумовою до кореної перебудови всієї колишньої структури наукового знання аж до її основ шляхом якісного її перетворення із структури, визначуваної кінець кінцем функціонально, в структуру, визначувану, перш за все субстратною ознакою. Ми переконані в тому, що трапиться друге. 5)Від множинності наук до єдиної науки. Добре відомо, що мир єдиний і що його єдність укладена в матеріальності його буття. Буття ж, будучи первинним, визначає собою свідомість як повторне. Єдність світу, укладена в його матеріальності, припускає, що матерія виступає в нескінченній безлічі своїх видів, форм і виявів. Значить, вона виявляє собою єдність в різноманітті. Звідси витікає, що субстратний підхід до вивчення світу повинен бути логічно доведений до кінця: окремі глобальні проблеми повинні бути самі приведені у взаємний зв'язок між собою і утворити єдину універсально-глобальну проблему, об'єктом розробки якої буде весь світ як єдність в різноманітті. Йдеться в даному випадку про універсальний зв'язок речей і явищ світу. Ідея про те, що з часом всі науки зіллються в єдину науку була виказана До. Марксом. Це передбачення Маркса блискуче підтверджується всім ходом еволюції сучасного наукового знання, його структури і класифікації наук, що яскраво виявляється в її основній тенденції, особливо за останні 30 років. 6) Від одновимірності до багатовимірності в зображенні класифікації наук. Обговорення питання про графічне зображення майбутньої структури єдиної науки і її класифікації в даний час було б передчасним, оскільки поки що не ясно в деталях взаємовідношення між цілим і його внутрішніми частинами, а головне - між самими цими частинами усередині цілого за умови, що вони втратять свою минулу ізольованість і сепаратність і навіть минулу самостійність. Єдине, що можна затверджувати, так це те, що при постановці і рішенні такої задачі доведеться відмовитися не тільки від одновимірності, але і від двовимірності зображення зв'язків між науками. Якщо раніше розвиток в даній області йшов від однолінійності до дивиргентності і взагалі до розгалуженості ліній, що зображають взаємозв'язки між науками, аж до розгалудженості в уявленні про загальну структуру наукового знання, то майбутня класифікація наук зажадає перехід до багатовимірності в цьому відношенні. Основу сучасної їх класифікації ми до цих пір виражали замкнутим _трикутником наук», у вершині якого коштують природні, суспільні і філософські науки. Майбутня ж класифікація наук виступить, очевидно, у вигляді об'ємного багатовимірного образу, усередині якого названий _трикутник наук» складе як би внутрішній скелет. Повна система сучасних наук і принцип її побудови. Об'єктно-суб'єктний аспект. До порівняно недавнього часу, як правило, будувалися системи теоретичних, фундаментальних наук, причому головним чином природних і математичних. Гірше йшла справа з класифікацією суспільних і взагалі гуманітарних наук і ще набагато гірше з класифікацією прикладних (практичних), і, перш за все технічних, наук. Тим часом задача побудови повної системи наук припускає обхват всіх наук взагалі, у тому числі прикладних, практичних. Але для вирішення такої задачі необхідно виробити єдиний, загальний для всіх наук принцип, який давав би можливість включати їх в повну систему або класифікацію. Після цього ми змогли б прослідити, як реалізується цей принцип при розгляді трьох основних сторін всієї сукупності людських знань, причому за основу в даному випадку нам доведеться брати не окремі науки і наукові дисципліни, а деякі їх групи, з тем, щоб визначати послідовний порядок їх розташування і взаємозв'язок між собою, виразимий за допомогою встановленого нами загального принципу побудови цієї повної системи. Принцип побудови повної системи наук і спосіб її зображення. Три основні сторони людського знання. Вже порівняно давно робилися спроби представити загальну систему наук як витікаючу з відповідей на три питання, що послідовно задається: що вивчається? (наочний підхід); як, якими способами вивчається? (підхід з погляду методу); навіщо, ради чого, з якою метою вивчається? (підхід з боку облВ результаті відповідей на ці питання розкриваються три різні сторони повної системи наукового знання: об'єктно-наочна, методологічно-дослідницька і практично-цільова. Зв'язок між цими трьома сторонами визначається послідовним наростанням питомої ваги суб'єктивного моменту при переході від однієї сторони до іншої. Це і є, на нашу думку, загальний принцип, що лежить в основі повної системи наукового знання і об'єднуючий всі науки в одне ціле. Відмінність наук по об'єкту (предмету), методу і практичному застосуванню. Перший клас наук. Почнемо з природних наук. Науки про природу є тим найпростішим нерозгорненим випадком першого класу наук або першою групою наук цього класу. Повторюваний ще раз стосовно даного випадку, що у результаті природничонаукового пізнання з його змісту повинно бути повністю элиминировано все привнесене від самого дослідника (суб'єкта) в процесі пізнання, в ході наукового відкриття; закон природи або природничонаукова теорія тільки в тому разі виявляються правильними, якщо вони об'єктивні за змістом. Проте элиминировати повністю суб'єктивний момент можна і повинен лише відносно змісту наукового пізнання, але не його форми, оскільки остання несе на собі неминучий відбиток пізнавального процесу. До цієї ж першої групи першого класу наук примикають математичні і абстрактно-математизовані науки, що відносяться до числа таких наук, які розрізняються між собою по своєму об'єкту (предмету). Переходимо до суспільних наук. Науки про суспільство складають вже більш складний і більш розгорнений випадок першого класу наук. Але на відміну від природознавства в суспільні науки в умовах сучасного буржуазного суспільства вноситься набагато більше збочень у дусі ідеології економічно і політично пануючих класів, ніж це робиться в науках про природу. Надалі, кажучи про суспільні науки, ми маємо на увазі справжні, тобто марксистсько-ленінські, суспільні науки. В цій науці принцип партійності органічно і гармонійно поєднується з принципом об'єктивності. В такій науці суб'єктивний момент утримується не тільки як понятійної форми об'єктивного змісту, як це має місце у разі природознавства, але і як вказівка на суб'єкт історії, на суб'єкт соціального розвитку і соціальних відносин, який органічно входить в сам об'єкт суспільних наук. Ф. Енгельс відзначав, що _в історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, що поступають обдумано або під впливом пристрасті, прагнучі до певної мети. Нам залишилося сказати про предмет наук про мислення. Разом з суспільними науками вони складають гуманітарні науки, тобто науки про людину. Але на відміну від власне суспільних наук вони мають своїм предметом, строго кажучи, не сам по собі об'єкт, наприклад у вигляді суспільних відносин, але об'єкт відображений в суспільному або ж індивідуальній свідомості людини (суб'єкта). До цих пір ми говорили про приватні науки і їх групи, що входять в перший клас. Будучи на відміну від всієї решти (приватних) наук наукою загальною, матеріалістична діалектика має своїм об'єктом (предметом) не яку-небудь одну область дослідження, а пронизливі всі ці області (природа, суспільства і мислення) найбільш загальні закони всякого руху, всякого розвитку. Тому по відношенню до всіх інших наук - фундаментальним і прикладним – матеріалістична діалектика виступає як інтеграційного чинника, сприяючого їх взаємодії і їх взаємо з’вязку між собою. Діалектика, будучи логікою і теорією пізнання матеріалізму, розглядає як в загальній формі, так і стосовно будь-якої конкретної ситуації гносеологічне питання про відношення суб'єкта до об'єкту, про загальний метод наукового пізнання, про зв'язок з практикою і т.д. При цьому марксистсько-ленінська філософія діє не у відриві від приватних наук, не відособляючись від них, а в повній єдності з ними, утілюючи цим єдність протилежностей загального і окремого. Другий клас наук. Це науки, що розрізняються по методу дослідження, який, кінець кінцем визначається природою об'єкту (предмету), що вивчається, але в який додатково вкраплена відома частка суб'єктивного моменту. Бо тут йдеться не просто про об'єкт (предметі), існуючий зовні і незалежно від нашої свідомості, а про застосовані нами прийоми і способи його вивчення, тобто про те, яким чином він послідовно, крок за кроком фіксується в нашій свідомості. Третій клас наук. Його складають прикладні, практичні, у тому числі технічні, науки. Тут суб'єктивний момент при збереженні детермінуючого значення об'єктивного моменту зростає найбільшою мірою при визначенні практичної значущості наукових досягнень, практичної цілеспрямованості наукових досліджень. Якщо при виробленні і застосуванні методу дослідження суб'єктивний момент носить як би перехідний, тимчасовий характер, то в практичних науках він органічно входить в якості реалізованої цілі в кінцевий результат. Всі практичні, прикладні науки засновані на поєднанні об'єктивного моменту (закони природи) і суб'єктивного моменту (цілі технічного використовування цих законів на користь людини). До цих пір ми строго дотримувалися рамок трьох питань: що, як, навіщо вивчається? Відповіді на ці питання дозволили нам виділити три основні класи наук і розглянути їх в об'єктно-суб'єктному аспекті з позиції єдиного загального принципу побудови повної системи наук. Але можна поставити ще і інші питання. Наприклад, наступні: хто, де, коли, чому, за яких умов проводив дослідження, робив відкриття, здійснював узагальнення і т. д.? Відповіді на такі питання дуже важливі і цікаві, але не для розробки класифікації наук, а для вивчення історії науки, і особливо наукової і технічної творчості, що виходить за межі цієї теми. Список літератури, що використовується: Енгельс Ф. Діалектіка природа. Соч., вип. 2-й, т.20. Філософський енциклопедичний словник.- М., 1990. Кедрів Б. М. Класифікація наук.- М., 1985.
1 2 3 4 5 Категория: Наукознавство \| Добавил: Aspirant (04.08.2013)
Просмотров: 1448 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: