Реферат на тему Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні - Наукознавство - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні. Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні Світовий досвід свідчить, що темпи розвитку тієї чи іншої держави багато в чому залежать від правильності вибору пріори-тетного фінансування і підтримки розвитку науки. У структурі науки в XXI столітті різко зростає роль теоре-тичних і фундаментальних наук, які створюють нові знання, зба-гачують суспільство новими підходами, даними, технологіями, оперативними знаннями для застосування їх у виробництві. У багатьох країнах світу фундаментальна наука, як правило, фінансується з державного бюджету, а прикладні науки — при-ватними та комерційними структурами. У найближчу перспекти-ву доцільно в Україні сформувати структурне співвідношення фундаментальних наук (Ф), прикладних (П) та дослідження роз-робок (Р), яке властиве державам з високим технічним рівнем, високою наукомісткістю промислового потенціалу за схемою: Ф=15-16%, П=22-25 %, Р=59-63%. Фундаментальні науки мають розвиватись випереджальни-ми темпами, створюючи теоретичну базу для прикладних наук. Для сучасної науки характерний такий цикл: фундаментальні — прикладні — розробки — впровадження. Враховуючи світові тен-денції у розвитку науки в Україні, найбільш пріоритетними на-прямами державної підтримки мають стати: у сфері наукового розвитку: ¦ фундаментальна наука, насамперед, розробки вітчизня-них наукових колективів, що мають світове визнання; ¦ прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ри-нок; ¦ вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвит-ку; ¦ розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтова-ної ринкової економіки; ¦ наукове забезпечення вирішення проблем здоров'я люди-ни та екологічної безпеки; ¦ система інформаційного та матеріально-технічного забез-печення наукової діяльності; у сфері технологічного розвитку: ¦ дослідження і створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини; ¦ розроблення засобів збереження і захисту здоров'я люди-ни, забезпечення населення медичною технікою, лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування; ¦ розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій; ¦ розроблення сучасних технологій і техніки для електрое-нергетики, переробних галузей виробництва, в першу чергу агро-промислового комплексу, легкої та харчової промисловості; у сфері виробництва: ¦ формування наукоємних виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (техно- парків, інкубаторів тощо); ¦ створення конкурентоспроможних переробних вироб-ництв; ¦ технологічне і технічне оновлення базових галузей еконо-міки держави; ¦ впровадження високорентабельних інноваційно-інвести-ційних проектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвид-шу віддачу і започаткувати прогресивні зміни в структурі вироб-ництва і тенденціях його розвитку. Невід'ємною частиною державної інноваційної політики має стати створення умов для розширення сфери та масштабів попи-ту, пропозицій і розповсюдження науково-технічних знань в країні, комерційного впровадження науково-технічних розробок у виробництво. Для цього має бути забезпечено: ¦ підвищення рівня та розширення сфери науково-дослід-них, дослідно-конструкторських розробок, утому числі шляхом систематичного підвищення частки витрат на науку в державно-му бюджеті; ¦ розвиток фундаментальних досліджень, які мають особ-ливе значення для переходу економіки на інноваційний шлях роз-витку; ¦ оптимізація структури установ та господарюючих суб'єктів, що діють у науково-технічній сфері; ¦ формування в суспільстві методів сприяння інноваціям шляхом впровадження нових освітніх програм і розвитку систе-ми безперервної освіти (підвищення кваліфікації кадрів) в науці, виробництві, сфері послуг; ¦ створення засад для розвитку науково-технічної діяльності підприємств і посередницьких організацій, які сприяють акти-візації інноваційної діяльності, допомагають встановленню зв'язків між науково-дослідною сферою і виробництвом (особ-ливо тих, які займаються комерціалізацією результатів наукових досліджень); ¦ створення інноваційних структур (інкубаторів, центрів тощо), інформаційних та інфраструктурних підприємств, які сприяють впровадженню нових технологій у виробництво; ¦ удосконалення організаційно-економічного механізму міжнародного трансферу технологій з метою створення політич-них, правових та економічних умов для зростання притоку іно-земного капіталу, а також експорту вітчизняних технологій; ¦ сприяння розвитку винахідництва та забезпеченню на-дійного патентного захисту результатів прикладних науково- дослідних і дослідно-конструкторських робіт у державі та за кор-доном. Стимулювання інноваційної діяльності має забезпечувати-ся шляхом: ¦ застосування пільг для всього циклу інноваційного про-цесу від фундаментальних досліджень до впровадження у вироб-ництво за умов використання інновацій для збільшення обсягу та підвищення якості виробленої продукції; ¦ диференціації розмірів податкових пільг залежно від ак-тивності в інноваційному процесі конкретних підприємств, орга-нізацій і окремих осіб за умов щорічного збільшення ними витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи не менш як на 25 відсотків; ¦ звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, що спрямовується підприємствами, організаціями, приватними особами до інноваційних фондів, Державного фонду фундамен-тальних досліджень, галузевих інноваційних фондів, галузевих фондів технологічного розвитку та реконструкції виробництва тощо або місцевих фондів розвитку науки і технологій, а також на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт за міжнародними, загальнодержавними програмами та проекта-ми; ¦ звільнення від податків, включаючи валютні кошти, нау-кових установ, діяльність яких здійснюється за рахунок держав-ного бюджету; ¦ введення податкових пільг на прибуток і додану вартість для наукових організацій, які входять до національної системи науково-технічної інформації. Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та нау-ково-технічної діяльності за рахунок видатків із Державного бюд-жету України. Видатки на наукову і науково-технічну діяльність є захи-щеними статтями. Бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюєть-ся шляхом базового та програмно-цільового фінансування. Базове фінансування надається для забезпечення: ¦ фундаментальних наукових досліджень; ¦ найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони; ¦ розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; ¦ збереження наукових об'єктів, що становлять національ-не надбання; ¦ підготовки наукових кадрів. Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджується Кабінетом Мініст-рів України. Програмно-цільове фінансування здійснюється, як прави-ло, на конкурсній основі для: ¦ науково-технічних програм і окремих розробок, спрямо-ваних на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і тех-ніки; ¦ забезпечення проведення найважливіших прикладних на-уково-технічних розробок, які виконуються за державним за-мовленням; ¦ проектів, що виконуються в межах міжнародного науко-во-технічного співробітництва. Бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяль-ності здійснюється відповідно до законодавства України. За ра-хунок державних коштів фінансуються переважно фундамен-тальні та довгострокові прикладні дослідження, що мають загаль-нонаціональне значення, міждержавні, загальнодержавні науково-технічні програми і проекти. Державні наукові та науково-технічні програми є основним засобом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і тех-ніки шляхом концентрації науково-технічного потенціалу краї-ни для розв'язання найважливіших природничих, технічних і гу-манітарних проблем. Державні наукові та науково-технічні програми поділяють-ся на: ¦ загальнодержавні (національні); ¦ державні (міжвідомчі); ¦ галузеві (багатогалузеві); ¦ регіональні (територіальні). Статус державних (міжвідомчих) наукових та науково-тех-нічних програм мають також відповідні частини загальнодержав-них (національних) програм економічного, соціального, націо-нально-культурного розвитку, охорони довкілля. Основним засобом реалізації загальнодержавних (національ-них) науково-технічних програм є державні (міжвідомчі), галу-зеві (багатогалузеві) та регіональні (територіальні) програми. Державні наукові та науково-технічні програми формують-ся Міністерством освіти і науки України на основі цільових про-ектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах. Обсяги фінансування загальнодержавних (національних) науково-технічних програм щорічно визначаються Верховною Радою України при прийнятті Закону України про Державний бюджет України. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку економіки реалізується Державною інноваційною компанією України і фон-дами технологічного розвитку та реконструкції виробництва. Для підтримки фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що прова-дяться науковими установами, вищими навчальними закладами, вченими, створюється Державний фонд фундаментальних до-сліджень (далі — Фонд). У Державному бюджеті України кошти для Фонду визнача-ються окремим рядком. Кошти Фонду формуються за рахунок: — бюджетних коштів; — добровільних внесків юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних). Кошти Фонду розподіляються на конкурсній основі. Нині в Україні, крім державних фондів, діє низка міжна-родних організацій, що здійснюють відбір пропозицій та фінан-сування вітчизняних і спільних наукових проектів. Серед інших в Україні діють європейські програми науково-технічного співро-бітництва (ТАСІ8, РЕСО, ІЖА5, СОРЕШМІСШ та інші). У цьо-му ж контексті слід згадати ініціативи відомого фінансиста і філан-тропа Дж. Сороса. Наймасштабніша соросівська програма підтримки фундаментальних досліджень у галузі природничих наук, згідно з якою Україні реально надається 10% загального фінансування. Усі ці форми — це перш за все адресне і конкурсне фінансу-вання ініціативних наукових проектів. Таким чином, за останні сім років у пострадянських країнах, і в Україні зокрема, сформу-валась нова для цих країн триступенева система підтримки нау-ки, а саме: ¦ Базове фінансування — переважно бюджетне фінансуван-ня; забезпечує виконання планових наукових досліджень, підтримку для придбання наукової апаратури, обладнання, буді-вель тощо; ¦ Державні програми різних рангів — зорієнтовані на вико-нання досліджень за пріоритетними напрямками; ¦ Підтримка проектів, запропонованих самими науковця-ми в ініціативному порядку, що стосується виконання оригіналь-них фундаментальних досліджень як пошукових, так і найбільш розвинутих. Серед пріоритетних напрямів фінансування науки України виділяють такі: Таким чином, Україні слід збільшувати обсяги бюджетного фінансування фундаментальних та прикладних досліджень. Масш-таби і структура фінансових ресурсів, що вкладаються в розвиток національної науки, мають поступово наблизити рівень оплати праці науковців до норм розвинутих країн, підтримати високий рівень забезпеченості науки матеріально-технічними ре-сурсами, допоміжним і обслуговуючим персоналом. Отже, з метою забезпечення пріоритету розвитку науки до-цільно на державному рівні побудувати організаційну структуру науки на основі поєднання галузевого підходу, зорієнтованого на забезпечення загального прогресу наукових знань, і проблемно орієнтованого, що найбільше відповідає ринковим відносинам. Галузевий підхід має домінувати у сфері розвитку фундаменталь-них досліджень і базуватися на використанні достатньо сталих організаційних структур, а проблемно орієнтований — у галузі прикладних досліджень і розробок, для виконання яких можуть бути використані як постійні, так і тимчасові організаційні струк-тури. Для ефективнішого поєднання ринку із системою науково- технічної діяльності доцільно: ¦ здійснити чітке структурне розмежування наукового по-тенціалу на комерційну і неприбуткову частини: неприбуткова охоплює науку, пов'язану з безприбутковим приростом науко-вих знань, комерційна — прикладні дослідження і розроблення нових технологій і продуктів; ¦ створити мережу головних галузевих інститутів, які разом із проведенням наукових досліджень і дослідно-конструкторсь-ких робіт мають виконувати функції координаторів розробок, моніторингу інноваційної діяльності у відповідній галузі, екс-пертів технічного та технологічного рівня виробництва, розпов-сюджувачів науково-технічної інформації; ¦ визначити мережу державних науково-дослідних органі-зацій, що складається з вищих навчальних закладів, науково-дос-лідних інститутів і наукових підрозділів у складі державних підприємств і організацій та науково-дослідних інститутів, які виконують функції головних організаторів або координаторів національних, галузевих, регіональних соціально-економічних, наукових, науково-технічних програм, із наданням їм статусу національного, галузевого чи регіонального центру; ¦ формувати національні наукові центри на базі науково- дослідних інститутів, які проводять фундаментальні досліджен-ня, і забезпечувати їх не менш як на три чверті за рахунок держав-ного бюджету. Доцільно створювати національні та державні галузеві нау-ково-технічні центри, які здійснюють комплексне розв'язання найважливіших науково-технічних проблем соціального призна-чення з урахуванням довгострокових національних пріоритетів. Статус державних галузевих науково-технічних центрів по-винні одержати й науково-дослідні установи, що спеціалізують-ся на проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт з військової тематики. Створення таких центрів доцільне у тих випадках, коли проблематика досліджень є суто військовою і мало пов'язана з цивільними дослідженнями, а також коли у сфері цивільних науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт відсутній відповідний науковий потенціал. Розвитку має набути наука, якою займаються науково- дослідні та дослідно-конструкторські інститути, а також струк-турні підрозділи підприємств, установ та організацій, промисло-вих, аграрних та інших виробничих асоціацій, які проводять нау-ково-дослідні роботи. Для підтримки розвитку структур недержавного сектора нау-ково-інноваційної діяльності можуть створюватися відповідні підрозділи в апараті міністерств, інших центральних органів ви-конавчої влади, в національних, галузевих, регіональних науко-во-технологічних центрах, головних галузевих інститутах. Основ-ними їх функціями мають стати підтримка приватних інститутів, лабораторій і окремих винахідників, попередня оцінка винаходів, надання прямої допомоги у вигляді консультацій щодо виробни-чого і комерційного освоєння, захисту інтелектуальної власності, а також посередництво у налагодженні зв'язків із співвиконав- цями і споживачами нововведень. Подальшого розвитку мають набути організаційно-правові засади діяльності структур, що поєднують науково-дослідний процес з виробництвом і реалізацією нової продукції, зокрема, технополіси і технопарки, які вже сформовані на базі терито-ріальних науково-технічних центрів. На регіональному рівні слід: ¦ сформувати систему місцевих джерел фінансування нау-ково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт та інновацій-ної діяльності, зокрема спеціальних фондів підтримки регіональ-них програм, забезпечити правовий механізм їх утворення і ви-користання; ¦ створити територіальні науково-виробничі, інформаційні, сертифікаційні та інші центри, консультаційні та прокатні пунк-ти, інвестиційні банки, інноваційні біржі тощо; ¦ завершити створення регіональних організаційних струк-тур управління науково-технічним розвитком; ¦ створити 5-6 експериментальних зон науково-технічного розвитку, діяльність яких має ґрунтуватися на активному вико-ристанні переваг «горизонтального» методу управління іннова-ційним процесом. Вироблення та реалізація ефективної державної науково-тех-нічної та інноваційної політики потребують певного вдоскона-лення управління у сфері науково-дослідних, дослідно-конструк-торських робіт та реалізації інновацій. Основні заходи мають бути спрямовані на реформування центральних органів виконавчої влади за функціональним прин-ципом, забезпечення структурної повноти їх повноважень, більш чітке визначення завдань і прав, механізму координації їх взає-модії між собою та з іншими органами виконавчої влади. Слід зміцнити правові засади діяльності Національної ака-демії наук України як координаційного центру з фундаменталь-них досліджень у державі. На регіональному рівні слід створити науково-координаційні ради або ради сприяння інноваційному розвитку при обласних державних адміністраціях. Такі ради ма-ють сприяти зміцненню зв'язків між місцевими, органами вико-навчої влади та регіональними науковими центрами Національ-ної академії наук України, Центральним виконавчим органом у галузі науки та інтелектуальної власності, більш обґрунтованому визначенню пріоритетів у сфері науково-технічного розвитку у регіонах, повнішому залученню науково-технічного потенціалу країни для вирішення відповідних проблем на місцях, формуван-ня та реалізації регіональних соціально-економічних і науково- технічних програм, великих інноваційних проектів. З метою розширення участі українських науково-дослідних установ у міжнародній науковій кооперації, створення умов для вільного доступу українських науковців до світових наукових надбань особлива увага має приділятися створенню сучасної те-лекомунікаційної інфраструктури. Слід надати підтримку видан-ню вітчизняної наукової літератури і журналів, а також розшири-ти можливості для придбання науковими бібліотеками інозем-них наукових видань.
1 2 3 4 5 Категория: Наукознавство \| Добавил: Aspirant (04.08.2013)
Просмотров: 1846 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: