Реферат на тему Основні методи наукових досліджень та їх характеристика - Наукознавство - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Основні методи наукових досліджень та їх характеристика. Основні методи наукових досліджень та їх характеристика План 1. Поняття наукового методу та його основні риси 2. Система методів дослідження 3. Загальнонаукові методи Поняття наукового методу та його основніриси Крім загального і конкретних об'єктів, а також предмета дослідження, кожна наука має свої методи пошуку і обґрунтуван-ня наукової істини. Метод наукового дослідження — це система розумових і (або) практичних операцій (процедур), які націлені на розв'язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізна-вальної мети. В кінцевому підсумку і мета, і завдання досліджен-ня зумовлені духовними і матеріальними потребами суспільства і (або) внутрішніми потребами самої науки. Функція методу полягає в тому, що з його допомогою отри-мують нову інформацію про навколишню дійсність, заглиблю-ються в сутність явищ і процесів, розкривають закони і законо-мірності розвитку, формування і функціонування об'єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його застосуван-ня залежить істинність отриманого знання. Істинні знання мож-на одержати лише у випадку застосування правильного методу (методів). Цю думку ще у XVIII ст. висловив англійський філософ Френсіс Бекон. Він порівнював правильний метод у науковому пізнанні із світильником, який освітлює подорожньому шлях у темряві. Отже, не лише результат дослідження, а й шлях, який веде до нього, повинен бути істинним. Існують кілька термінів, які вживаються для позначення поняття «методу», — науковий підхід, принцип, засіб, прийом, але повною мірою вони не збігаються. Наприклад, поняття нау-кового підходу і принципу ширше, ніж поняття методу. А понят-тя прийому—вужче, конкретніше. Нерідко ототожнюють понят-тя методу пізнання як збірної категорії (наприклад, кажуть «ма-тематичний метод») з певним конкретним методом (наприклад, математичний метод факторного аналізу, який є сукупністю ал-горитмізованих прийомів). Загалом кожен науковий метод має характеризуватися та-кими рисами: ¦ ясність, тобто загальнозрозумілість методу. Цією рисою один метод відрізняється від іншого. Неясність у використанні методу енерговиробничих циклів (ЕВЦ) призводить до плутани-ни щодо його використання і підміни ним методу міжгалузевих комплексів там, де вивчення компонентної структури локальних комплексів доцільніше було б здійснювати цим способом; ¦ націленість, тобто підпорядкованість методу досягненню певної мети, розв'язанню певних конкретних завдань; ¦ детермінованість — сувора послідовність використання методу. Іншими словами—максимальна його алгоритмізація; ¦ результативність — здатність методу забезпечувати досяг-нення певної мети (сюди входить і плідність методу); ¦ надійність — здатність методу з великою ймовірністю за-безпечувати отримання бажаного результату; ¦ економічність — здатність методу добиватися певних ре-зультатів із найменшими витратами засобів і часу. Існує ще одна дуже важлива вимога до методу пізнання — відповідність методу об'єктові дослідження і рівню пізнання. Так, при розміщенні продуктивних сил нерідко метод енерговироб-ничих циклів використовується для вивчення господарства ве-ликих міст чи економічних вузлів, що є неправильним, бо він призначений для вивчення компонентної структури лише тери-торіально-виробничих комплексів великих економічних районів. Важливим положенням у методології є те, що кожен метод дослідження сам має бути теоретично обґрунтованим. Також будь-яка категорія науки, її положення, закон набирають мето-дологічного значення і навіть виконують функцію методу, коли у процесі пізнання стають спрямувальними засобами досліджен-ня конкретних об'єктів. Наприклад, при обґрунтуванні мережі економічних районів України треба активно використовувати теорію цього виду регіоналізації, її принципи, поняття і поло-ження. Поширена така ситуація, коли теоретичні положення однієї науки використовуються у ролі методу в іншій науковій дис-ципліні. Для прикладу можна навести ряд положень математич-ної логіки для вирахування понять в економіці. Нарешті, спостерігається диференціація наук залежно не лише від характеру об'єктів вивчення, а й за методами, які в них використовуються. Так виникли статистична фізика (викорис-тання статистичних методів для вивчення так званих стохастич- них процесів), економетрія (використання засобів різних мате-матичних теорій для теоретичного обґрунтування абстрактних економічних об'єктів, процесів, явищ). Разом з тим, різні науки, не дивлячись на відмінності, ма-ють багато спільного, оскільки суттю всіх наук є відображення закономірностей матеріального і духовного світу, всі вони визна-чаються на основі дослідів, використовують одні і ті ж закони мислення і певною мірою служать інтересам суспільства. У зв'яз-ку з цим, поряд із конкретно-науковими методами в наукових дослідженнях застосовуються методи, які є загальними для вели-кої групи наукових дисциплін. Це так звані загальнонаукові ме-тоди. Функції цих методів у порівнянні із конкретно-науковими методами є дещо вужчими, а сфера їх застосування — ширша. Отже, методи наукового пізнання поділяються на загально- наукові, конкретно-наукові, спеціальні. Загальнонаукові методи, в свою чергу, поділяються на: ¦ методи емпіричного дослідження (спостереження, вимі-рювання, експеримент); ¦ методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівні дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція та дедукція, моделювання); ¦ методи теоретичного дослідження (сходження від абстра-гованого до конкретного). Уже більше чотирьох століть схема наукового пізнання виг-лядає так: факти, співвідношення між ними, експерименти, по-чаткові гіпотези, теорія, правдоподібні припущення і знову гіпо-теза — експеримент — уточнення, перевірка меж застосування теорії, виникнення парадоксів, теорія, інтуїція, осяяння — стри-бок — нова теорія і нові гіпотези — експеримент. На кожному етапі історичного розвитку науки в концентрованому виді додаються попередні дослідження і кожен результат розвивається, нічого не втрачається і не забувається. З філософської точки зору методи поділяються на: — загальнонаукові (тобто для всіх наук); — конкретні (для певних наук); — спеціальні або специфічні (для конкретної науки) (рис. 1). Такий поділ є умовним, оскільки у міру розвитку пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу. Метод—це спосіб досягнення мети в теорії, що розробляєть-ся. Метод є об'єктивним, оскільки дозволяє відображати дійсність і її взаємозв'язки, одночасно метод є суб'єктивним, тому що ви-користовується певною людиною з її суб'єктивними властивос-тями. Система методів дослідження У науці використовується багато різноманітних методів, підходів і прийомів, які тісно між собою пов'язані логічно, струк-турно і у процесі дослідження (див. рис. 1). Тобто вони утворю-ють систему. Системність методів полягає у наступному: ¦ часто вони послідовно використовуються в одному і тому самомудослідженні. Наприклад, метод польових досліджень і мо-делювання. Спочатку дослідник вивчає об'єкт у польових умо-вах, отримує відповідну наукову фактичну інформацію, а після цього створює економічні моделі і експериментує з ними за до-помогою математичної обробки даних, знятих у процесі дослі-джень (метод математичного моделювання); ¦ використовуються на різних рівнях дослідження — емпі-ричному (наприклад, метод аналогії, статистичні методи) й теоре-тичному (аксіоматико-дедуктивний, метод абстрагування тощо); ¦ використовуються взаємозв'язано при переході від одно-го масштабу дослідження до іншого. Наприклад, при великомас-штабному дослідженні використовують картографічний метод, а при переході до середньомасштабного дослідження звертаються до методу генералізації, що є засобом абстрагування від частково-стей і виокремлення головного; ¦ одні методи є формою виявлення (реалізації) інших, шир-ших за охопленням предметних областей чи засобів. Класичним прикладом цього можуть бути: математичний метод, який є од-ним із видів методу формалізації; або картографічний метод мож-на трактувати як одну із форм методу моделювання. Філософські методи — це використання у науковому дослід-женні категорій, положень, принципів і законів певної філо-софської системи. Наприклад, діалектики як теорії пізнання. Можна користуватися положеннями філософії позитивізму, нео-позитивізму, постмодернізму тощо. Загальнонаукові методи — це такі засоби і прийоми (чи їх сукупність), які з тими чи іншими модифікаціями використову-ються в усіх чи майже в усіх науках з урахуванням особливостей конкретних об'єктів дослідження. Наприклад, сюди належить метод моделювання чи такі логічні засоби, як аналіз і синтез, індук-ція і дедукція. Нарешті, конкретно-наукові методи, які використовуються в окремих науках чи в генетично пов'язаних або об'єднаних спільністю об'єктів дослідження групах. Для прикладу наведемо метод калькуляції. Він належить до конкретно-наукових, бо ви-користовується лише в економіці. Тоді як метод балансів може застосовуватися у декількох близьких за певною ознакою дис-циплінах (наприклад, у регіональній економіці та економічній географії). Він теж належить до конкретно-наукових, але не спе-ціальних, а міждисциплінарних. У теоретичних дослідженнях важливо свідомо використову-вати принципи, категорії і закони діалектики. Найважливішими принципами діалектики є принципи руху і розвитку, взаємозв'язку і взаємозумовленості, причинності тощо. Вони не заміняють собою загально- чи конкретно-науко-вих методів, а переломлюються через них, проявляються при їх використанні. Світоглядним має стати принцип руху, зміни, розвитку, який сформувався ще у древній Греції і конкретизувався у такзваному принципі історизму. Іншими словами, його використання діста-ло назву історичного методу. Застосування цього методу вимагає розглядати кожну систему як таку, що у своєму розвитку прохо-дить ряд етапів (стадій): виникнення (зародження), становлення, розвинутого функціонування, перетворення в інший якісний стан. Або констатувати стадію розвитку системи з урахуванням попередніх чи наступних стадій. Важливу роль у науці відіграють принципи взаємообумовле- ності, взаемозв 'язку, причинності. Передусім дослідник має ба-чити поняття зв'язку у контексті трьох філософських категорій: речі — властивості — відносини. Зв'язки належать до категорії відносин. Зв'язок явищ і речей у часі лежить в основі генетичного підходу, що дає змогу розкрити походження об'єктів. Крім того, слід зважати на класи, типи і види зв'язків у реальному світі і між поняттями. Зокрема, за зв'язками виділяють їх класи: управлінські, інформаційні, енергетичні. У свою чергу, кожен із цих класів зв'язків може існувати на множині трьох основних «речей» (сфер), між якими здійснюються відносини. Ці сфери — це населення, господарство (соціальна, економічна сфера), природа (природне довкілля). Залежно від того, як і які сфери взаємодіють на конк-ретному просторі, формуються територіальні системи: суспіль-но-економічні, соціально-економічні, еколого-економічні, со-ціально-екологічні (соціально-природні) та інші. Особливо важливим є принцип причинності. Згідно з цим принципом одні явища зумовлюють появу, розвиток чи функ-ціонування інших. Наприклад, наявність сприятливих природ-них і соціально-економічних умов для розвитку приморських транспортно-торговельних комплексів (тепле незамерзаюче море, захищені бухти суспільні потреби у зовнішній торгівлі) неодмін-но спричинять появу та функціонування цих комплексів у відпо-відних місцях. Для визначення поняття закону суттєво важливими є катег- рія зв'язків, визначальна для розуміння різного виду, типу і мас-штабу комплексів і систем (національний, територіально-вироб-ничий, господарський, соціально-економічний, агропромисло-вий та інші комплекси, системи розселення, транспортні, енергетичні та інші територіальні системи). Якщо до уваги беруться не лише речовинні та енергетичні зв'язки, а й інформаційні, то дослідження може мати економіко- кібернетичний зміст. Це буває тоді, коли вивчаються не лише прямі зв'язки (тобто зв'язки від управлінської до керованої системи), а й зворотні зв'язки (від керованої до управлінської системи). На етапі розвитку інформаційного суспільства такий вид зв'язків буде над-звичайно сутттєвим у прогресивному розвитку економічної науки. Методологічно націлювальна роль парних філософських категорій змісту і форми, явища і суті, причини і наслідку, кількості якості, необхідності і випадковості, можливості і дійсності, одиничного, особливого і загального (остання група вже непарна) надзвичайно важлива. Наприклад, правильне (діалектичне) розуміння парних ка-тегорій змісту і форми дає змогу розв'язати таку проблему, як роль торгівлі і торговельних відносин в економіці. Одночасно ко-жен зміст має форму, форма—свій зміст. Одне без одного вони не існують. У цьому саме й полягає діалектика. Або категорії явища і суті. Завдання науки — дослідити суть об'єктів і процесів. Але це неможливо, коли не брати до уваги такої думки Гегеля, що «сутність проявляється», тобто за кожним явищем прихована певна сутність речей. Що стосується категорії (принципу) причини і причинності, то якщо є причина, то є і наслідок, який зумовлюється даною причиною. Проте в реальності (як і в поняттях) вони можуть міня-тися місцями: наслідок стає причиною. Класичний приклад: те-риторіальна система господарства є причиною формування відпо-відної їй системи розселення. А вона, у свою чергу, зумовлює формування територіальної системи послуг. Навпаки, якщо сис-теми розселення і послуг вже сформовані, то вони активно впли-вають на подальше формування і функціонування системи гос-подарства. У зв'язку з впровадженням методу формалізації у вигляді так званого математичного методу (математичного моделюван-ня) почали вживати категорії якості і кількості. Ці категорії пра-цюють у діалектичному законі «переходу кількості в якість» (зро-стання значень кількісних показників явища призводить у кінце-вому підсумку до зміни суті цих явищ). Тобто, кожне явище чогось варте тоді, коли воно має не лише свою якісну, а й кількісну ви-значеність. Парні категорії необхідності і випадковості важливі для ро-зуміння поняття закону. Бо закон — це передусім не лише суттє-вий, але, що важливо, й необхідний зв'язок між явищами, проце-сами і їх сутностями. Важливі також парні категорії дійсності і можливості. Дійсним є те, що існує реально навіть без нашої волі, свідомості чи присутності. Але дійсним є мислення і відчуття — тобто суб'єктивне, духовне. Нарешті, категорії одиничного, особливого і загального мають суттєве значення для теорії науки. Діалектика одиничного, особ-ливого і загального дає змогу правильно розставити акценти: нау-ка мусить вивчати закономірності розвитку і функціонування об'єктів (тобто загальне), але це зробити може лише через вияв-лення особливого, специфічного, характерного у відносинах між явищами і процесами. А це останнє неможливо здійснити без дос-лідження конкретних об'єктів, тобто одинично виокремлених у просторі і часі явищ і процесів. На теоретичному рівні дослідження дуже важливим є геге-лівський принцип сходження думки від абстрактного до конк-ретного. Гегель відзначав, що істина завжди конкретна, тобто є синтезом різних сторін і відношень досліджуваних явищ і про-цесів. Часом плутають цей принцип з відомою науковою істи-ною, що процес пізнання рухається від «конкретного споглядан-ня до абстрактного мислення». У процесі пізнання об'єктів ство-рюються різного роду абстрактні його визначення, які є односторонніми. Мислення їх об'єднує, синтезує і цим самим знан-ня про об'єкти стає повнішим, а отже, конкретнішим. З цього приводу Гегель писав: «... знання котиться вперед від змісту до змісту. Передусім цей поступовий рух характеризується тим, що він починає з простих визначеностей і що наступні визначеності стають багатшими і конкретнішими». Цікаво, що цей підхід отримав свій логічний розвиток у «принципі відповідності» фізика Нільсона Бора. Згідно з ним кожна теорія не відкидає попередні теорії, а включає їх у себе як деякий частковий граничний випадок. Наприклад, теорія суспільно-гео-графічного районування не відкидає теорію економічного райо-нування, а розглядає її як частковий випадок. Загальнонаукові методи Загальнонаукові методи використовуються у переважній більшості наук, наукових дисциплін і напрямів. Ці методи ділять-ся на дві великі групи: традиційні і сучасні (модерні), і є дещо умовним. Традиційнозагальнонауковимиметодами (ТЗМ) є: спосте-реження, аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння і аналогія, узагальнення і абстрагування, метод експерименту. Разом з тим, часто сама природа чи суспільство змінюються впродовж корот-кого часу, ніби експериментують. Прикладом може бути аварія на Чорнобильській АЕС, у результаті якої утворилася особлива територіальна еколого-соціально-економічна система тридцяти- кілометрової зони. Її не створити жодним спеціальним експери-ментом. Поряд із методом експерименту успішно застосовується ме-тод порівняння. Як зазначав Гегель, порівняти — це показати спільне у відмінному і відмінне у спільному. Отже, можна допус-тити, що різні об'єкти того самого явища (наприклад, бюджетні системи низових адміністративних районів є варіантами станів певної (обласної) системи в умовах експерименту. Так само мож-на вважати «експериментом», коли одну і ту саму економічну си-стему певної країни розглядатимемо у різні історичні періоди її функціонування. Тоді такий метод називається порівняльно-істо-ричним. Логічне абстрагування в науці часто виступає як метод гене-ралізації. Останній, як і абстрагування загалом, передбачає усу-нення під час дослідження об'єктів, явищ і процесів несуттєвих, другорядних властивостей і відносин і виділення головного, виз-начального. Граничний випадок абстрагування маємо лише тоді, коли залишається лише одна, але суттєва риса і властивість. До сучасних (модерних) загальнонаукових методів належать: метод моделювання, системний, формалізації, ідеалізації, аксіо- матико-дедуктивний. Моделювання — це дослідження об'єктів, явищ і процесів не безпосередньо, а з допомогою їх замінників — моделей. У процесі моделювання експеримент у натурі замінюється експериментом на моделі. Модель у економіці—це образ, зображення, копія, план, кар-та, формула, графік, матриця (прямокутна таблиця чисел) тощо. Філософи визначають модель як уявно зображену чи матеріально реалізовану систему, яка відображаючи чи відтворюючи об'єкт дослідження, здатна заміщати його так, що її вивчення дає нову інформацію про цей об'єкт. Отже, модель заміщає об'єкт, вона є його аналогом у певному відношенні — за властивостями, струк-турою, зв'язками чи функціями. Говорять, що модель є ізоморф-ною чи гомоморфною до об'єкта вивчення. Виділяють два типи моделей: предметні і знакові (часом їх відповідно називають матеріальними та ідеальними, хоч це тер-міни невдалі). Предметні моделі бувають натурні (зменшена ко-пія автомобіля), фізичні (макети) та електронні. Для економіки важливі передовсім знакові моделі. Знакові моделі поділяють на два класи: образно-знакові (аеро- фото і космічні знімки, карти) і формально-знакові (статистичні, математичні, абстрактно-логічні тощо). Обидва ці класи однако-во важливі і широко використовуються в економіці, взаємодію-чи в конкретних дослідженнях. В економічних дослідженнях модель є важливим носієм інформації і засобом фіксації знання. У процесі дослідження місце моделі фіксується схемою, зображеною на (рис. 2). Отже, С і О опосередковані не лише моделлю (М), але й за-собами (І), якими досліджують цю модель чи експериментують з нею. Алгоритм методу моделювання полягає у наступному: 1) постановка завдання; 2) створення чи вибір моделі; 3) до-слідження моделі; 4) перенесення значення (екстраполяція) з мо-делі на об'єкт дослідження. Це здійснюється за таким принци-пом: якщо модель і об'єкт мають властивості а, в, с і встановле-но, що А має ще й властивість а, то вважається, що і О має властивість а. Метод формалізації — це вивчення об'єктів шляхом відобра-ження їх змісту, структури, форми чи функціонування у знаковому вигляді, з допомогою штучних мов (знакових систем). В останньо-му аспекті він близький до методу моделювання. Бо одним із видів методу формалізації є математичне моделювання (воно з успіхом включається у формально-знакове моделювання). Крім матема-тичної формалізації, існує логіко-математична, особливо при вив-ченні структури понять і у логічному численні, а також знакова формалізація — за допомогою штучної мови хімічних символів (значків) і операцій з ними. Найповніше, особливо починаючи з 60-х років, використо-вується математична формалізація. У широкому розумінні — це застосування в науці принципів і положень, методологічного і формального апарату власне математики і математичної логіки, особливо математичних прийомів обробки кількісної інформації. Застосування математичних засобів обробки фактичних даних з метою виведення емпіричних закономірностей у вигляді матема-тичних формул, рівнянь і нерівностей чи їх систем. Математичне моделювання — це створення математичної моделі і експериментування з нею. Класичним прикладом в еко-номіці є відома формула (модель) попиту на товар: де: Q — обсяг попиту на певний товар, або максимальна кількість одиниць товару, що його готові придбати покупці за певну ціну, Р —ціна цього товару. Якщо у цій моделі змінювати значення ціни товару (це і буде експеримент), то і вихідне значен-ня (обсяг попиту) теж буде змінюватися. Отже, отримуватимемо різні обсяги продукції, що зможуть придбати покупці за певною ціною. Формалізація (математизація) дає змогу використовувати у дослідженнях — інформаційні системи (ІС) і відповідно інфор-маційні дослідницькі технології. Інформаційні технології (ІТ) стали можливими після широ-кого впровадження у дослідження ЕОМ. Вони передбачають пе-редусім створення бази даних (БД), пакетів програм (математич-ного програмного забезпечення), носіїв первинної економічної інформації (знімків, карт, схем, діаграм, графіків, таблиць, ба-лансів тощо), з яких автоматичними засобами можна знімати пер-винну інформацію для формування бази даних, обробляти (пере-творювати) її, відповідно представляти та інтерпретувати (рис. 3). Системний підхід (системний аналіз і синтез) — це вивчення економічних об'єктів, які трактуються як складні і (або) великі системи. Найпростіше робоче поняття системи: це взаємопов'я-зана множина елементів, яка утворює певну цілісність. Кожна система характеризується такими рисами: а) вона складається з множини елементів (М), кожен з яких вважається далі неподільним, тобто він не може складатися з інших елементів. Елементом можуть бути не лише певні об'єкти (на-приклад, поселення у системі розселення), але й властивості, відно-шення, числові величини тощо; б) вона має множину системоутворювальних відношень (8) між елементами і їх взаємопов'язаними групами; в) взаємопов'язані групи елементів і групи груп формують підсистеми даної системи (наприклад, кілька первинних систем розселення, які формують систему розселення низового району, є її підсистемами); г) система є не простою сумою елементів і підсистем, а їх єдністю, що характеризується певною цілісністю і новими риса-ми цілісності (феномен емерджентності); г) сукупність підсистем системи разом із зв'язками між ними утворює її структуру. Часом під структурою розуміють певні «зрізи» системи, її аспекти. Наприклад, у системі соціально-еко-номічного комплексу району виділяють його підсистеми: госпо-дарсько-економічну, соціальної інфраструктури, розселенську (демографічну). Найчастіше, коли говорять про підсистемні «зрізи», мають на увазі компонентну (вертикальну) або просто-рову (горизонтальну) структуру системи; д) кожна система має свою одну або кілька надсистем. Так, система агропромислового комплексу області в ролі надсистем має обласну соціально-економічну (інтегральну) надсистему і загаль-ноукраїнську агропромислову надсистему; є) кожна система здійснює властиву їй одну або кілька зовнішніх функцій. А її підсистеми (структури) мають внутрішні, а деякі і зовнішні функції. Структура системи має відповідати її зовнішнім функціям, які трактуються як виходи системи на противагу до її входів. Ос-танні є певними імпульсами, значення яких призводить до зміни станів системи і значень її функції. При системному підході передусім треба зважити на тип сис-теми. Найчастіше системи характеризують «парними» типами. Виділяють такі типи систем: відкриті і закриті, невеликі і великі, прості й складні, статичні і динамічні, детерміновані і стохастичні (ймовірнісні), фізичні та інформаційні, нерегульовані і регульо-вані; останні, у свою чергу, діляться на саморегульовані і несамо- регульовані, зокрема, що самі навчаються і не самі навчаються, зокрема, що самоорганізуються і не самоорганізуються, зокрема, що самоудосконалюються і несамоудосконалюються. Економіка має справу передусім з відкритими, великими, складними, дина-мічними, стохастичними, фізичними, регульованими, саморегу-льованими та іншими системами. Системний підхід виступає у двох видах: системного аналізу і системного синтезу, які взаємодіють, але досить автономні. Сис-темний синтез передбачає рух думки, розумових і практичних операцій від визначення (ідентифікації) елементів системи, вста-новлення зв'язків між ними, виділення на цій основі підсистем і об'єднання їх і тих елементів, що не увійшли в окремі підсистеми, у переважно великі чи складні системи. Водночас синтез систе-ми — це спосіб зафіксувати відносно простими засобами всю складність реальності. Системний підхід є засобом подолання складності хоч би тим, що самі по собі елементи можуть бути ок-ремими системами, а у певному дослідженні вони такими не вва-жаються. Наприклад, національне господарство України можна трактувати як систему, утворену 25-ма регіональними «елемента-ми» обласного виду, хоча кожна область — це, зрозуміло, складна система. Але у даному дослідженні вона може трактуватися далі як неподільна. Системний аналіз передбачає декомпозицію досліджуваної системи спочатку на підсистеми першого, далі другого та інших рівнів і так аж до отримання елементів системи. При системному аналізі ми йдемо «зверху вниз», при синтезі — «знизу вверх». Си-стемний аналіз має низку дослідних етапів: а) формування проблеми (метод сценаріїв); б) формування цілей функціонування системи (так званий метод дерева цілей); в) генерування альтернатив (метод мозкової атаки); г) вибір оптимальних альтернатив (використання оптиміза- ційних математичних методів, методів експертних оцінок, методів прогнозування тощо). У цьому значенні системний аналіз — це взаємопов'язана, визначена метою розв'язання великомасштабної проблеми, су-купність багатьох методів і засобів, об'єднаних певною послідов-ністю. Метод ідеалізації передбачає створення ідеальних моделей і порівняння ситуації, яку вивчають, з ідеальним варіантом. Отже, це складний метод, при застосуванні якого використовують спе-цифічні особливості деяких інших методів — моделювання, ана-логії, абстрагування тощо. У багатьох науках поширені ідеальні моделі. У фізиці, наприклад, це ідеальна рідина (така рідина, яка не стискається), ідеально чорне тіло (таке тіло, що не випускає у зовнішній світ жодних променів) тощо. Ідеальні моделі будуються двома способами. Перший — це абстрагування від усіх, крім однієї, найважливішої у певному ас-пекті риси (властивості), яку доводять до «абсолютних» значень (та сама ідеальна рідина). Другий спосіб полягає у наданні ідеаль-ній моделі усіх можливих рис і особливостей (функцій, відно-син), які мають реальні об'єкти (ідеальний ЕВЦ). У процесі до-слідження реальні об'єкти порівнюють з ідеальними і фіксують: а) ступінь вираженості в реальному об'єкті властивості, яка ха-рактеризує ідеальну модель (перший тип моделей); б) наявність (відсутність) в реальному об'єкті, що досліджується, рис і особ-ливостей, які характеризують ідеальну модель (другий тип моде-лей). По суті, можна формувати ідеальні об'єкти щодо усіх реаль-них економічних об'єктів, систем і досліджувати останні на їх моделях, «адекватних» до ідеальних. Аксіоматико-дедуктивний метод найчастіше застосовуєть-ся у точних (математика, фізика) науках. Він базується на вста-новленні початкового набору понять, формулюванні кількох ак-сіом, тобто істин, які не потребують доказів (які приймаються без доведення) і у встановленні правил логічного висновку (звичай-но, ними є правила формальної або математичної логіки).
1 2 3 4 5 Категория: Наукознавство \| Добавил: Aspirant (04.08.2013)
Просмотров: 3636 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: