Реферат на тему Основи методології науково- дослідної діяльності - Наукознавство - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Основи методології науково- дослідної діяльності. Основи методології науково- дослідної діяльності План 1. Поняття методології та методики наукових досліджень 2. Методологія теоретичних досліджень 3. Основи методології досліджень емпіричного рівня 4. Пізнавальні прийоми і форми наукових досліджень Поняття методології та методики наукових досліджень Процес пізнання, як основа будь-якого наукового дослід-ження, є складним і вимагає концептуального підходу на основі певної методології. Методологія походить від грецького слова methoges—пізнан-ня і Іоgоs — вчення. Отже, це вчення про методи дослідження, про правила мислення при створенні теорії науки. Поняття методо-логії є складним і в різних літературних джерелах пояснюється по-різному. У багатьох зарубіжних літературних джерелах понят-тя методології і методів дослідження не розмежовуються. Вітчиз-няні науковці методологію розглядають як вчення про наукові методи пізнання і як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження та проводиться вибір пізнавальних засобів, методів і прийомів дослідження. Найбільш доцільним є визна-чення методології як теорії методів дослідження, створення нау-кових концепцій, як системи знань про теорію науки або системи методів дослідження. За визначенням авторів підручника «Орга-нізація та методика науково-дослідницької діяльності» В.Шейко та Н.Кушнаренко, методологія—це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання макси-мально об'єктивної, точної, систематизованої інформації про про-цеси та явища. Отже, в цьому визначенні точно сформульовані основні функції методології, які зводяться до наступного:— визначення способів отримання наукових знань, які відоб-ражають динамічні процеси та явища; — визначення певного шляху, на якому досягається науко-во-дослідна мета; — забезпечення всебічності отримання інформації щодо про-цесу чи явища, що вивчається; — введення нової інформації до фонду теорії науки; — уточнення, збагачення, систематизація термінів і понять у науці; — створення системи наукової інформації, яка базується на об'єктивних фактах, і логіко-аналітичного інструменту науково-го пізнання. Методологія — це наука про структуру, логічну організацію, засоби і методи діяльності взагалі. Зазвичай під методологією ро-зуміють перш за все методологію наукового пізнання, яка являє собою сукупність теоретичних положень про принципи побудо-ви, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. Методологію можна розглядати і як певну систему осново-положних ідей. Сукупність методів, які застосовуються при проведенні нау-кових досліджень у межах тієї чи іншої науки, складають її мето-дологію. Це поняття має два значення: по-перше, методологія — це сукупність засобів, методів, прийомів, які застосовують у певній науці, по-друге, це галузь знань, яка вивчає засоби, прин-ципи організації пізнавальної і практично-перетворюючої діяль-ності людини. Отже, методологія — філософське вчення про методи пізнан-ня і перетворення дійсності, використання принципів світогляду в процесі пізнання й практики. Розвиток методології — одна зі сторін розвитку науки в ціло-му. Будь-яке наукове відкриття має не тільки предметний, а й методологічний зміст, оскільки це пов'язано із критичним пере-осмисленням існуючого апарату понять, передумов і підходів до інтерпретації об'єкта, явища, що вивчається. Методологія — це сукупність правил визначення понять, ви-ведення одних знань з інших, методів, прийомів, операцій науко-вого дослідження у всіх галузях науки і на всіх етапах досліджен-ня. Нині методологія виступає як окрема наукова дисципліна, яка вивчає технологію проведення наукових досліджень; опис і аналіз етапів досліджень і низку інших проблем. Методологія — це вчення про систему наукових принципів і способів дослідницької діяльності. Вона включає фундамен-тальні, загальнонаукові принципи, що є її основою, конкретно наукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дис-ципліни або наукової галузі, і систему конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань. Головна мета методології науки—вивчення і аналіз методів, засобів, прийомів, за допомогою яких отримують нові знання в науці як на емпіричному, так і теоретичному рівнях пізнання. Методологія — це схема, план вирішення поставлених завдань наукового дослідження. Методологія наукового дослідження розглядає найбільш суттєві особливості і ознаки методів дослідження, розкриває їх за спільністю і глибиною аналізу. Наприклад, вивчаючи конкретні способи проведення експерименту, спостережень, вимірювання, методологія науки виділяє ті ознаки, які властиві будь-якому експерименту. Найбільш важливим для методології науки є визначення проблеми, побудова предмета дослідження і наукової теорії, пе-ревірки істинності результатів. Осмисленням методів наукового пізнання, розробкою його методології займались видатні вчені як минулого, так і теперіш-нього часу: Арістотель, Ф. Бекон, Г. Галілей, І. Ньютон, Г. Лейбніц, М. Ломоносов, Ч. Дарвін, Д. Менделєєв, І. Павлов, А. Ейнштейн, Н. Бор, Ю. Дрогобич та інші. У період античної культури з'явились перші паростки мето-дології отримання нових знань. Так, стародавні греки найбільш доцільним способом відкриття нових істин визнавали дискусії, в результаті яких виявлялись протиріччя про предмет обговорен-ня, суперечливість трактувань, які дозволяли відстоювати не-надійні і малоймовірні здогадки. Формування основних ідей методології науки почалося в епоху Відродження, в чому значною мірою сприяли успіхи в при-родознавстві і початок розмежування філософії та спеціальних наук—як фундаментальних та прикладних. У зв'язку з цим особ-ливого значення набули методи дослідження, які є складовою ча-стиною пізнавального процесу і відіграють важливу роль у науці. У структурі науки всі наукові дисципліни, які утворюють систему наук, поділяються на три основні групи: природничі, гу-манітарні і технічні науки. Різні наукові дисципліни відрізняються одна від одної не тільки характером і змістом об'єкта вивчення, а й специфічними, так званими конкретними науковими методами. У науці від кате-горії, методів дослідження і узагальнення часто залежать кінцеві результати дослідження в цілому. Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми вимагає певної методики дослід-ження. Методика — це вчення про особливості застосування ок-ремого методу чи системи методів. Методика є системною сукуп-ністю прийомів дослідження, це система правил використання методів, прийомів і техніки дослідження. Якщо ця сукупність строго послідовна від початку дослідження і до отримання резуль-татів, то це називається алгоритмом. Вибір конкретних методів дослідження диктується характером матеріалу, умовами і метою конкретного дослідження. Методи—це впорядкована система, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу до-слідження, використання технічних прийомів і проведення опе-рацій з теоретичним і практичним матеріалом у визначеній по-слідовності. Створення наукової методології та методики досліджень є великою перемогою людського розуму. Методологія теоретичних досліджень Теоретичне дослідження з методологічної точки зору нале-жить до вищого рівня наукового знання. Воно розкриває і об-ґрунтовує більш глибинні і суттєві сторони явищ, які вивчають-ся. На теоретичному рівні дослідження використовуються такі загальнонаукові методи: ¦ ідеалізація; ¦ формалізація; ¦ аналіз; ¦ синтез; ¦ індукція; ¦ дедукція; ¦ прийняття гіпотез; ¦ створення теорії; ¦ узагальнення. Ідеалізація — це уявне створення об'єктів і умов, які не існу-ють в дійсності і не можуть бути практично створені. Вона дає можливість реальним об'єктам уявно надати гіпотетичних не-реальних ознак, що дозволяє вирішити завдання в закінченому виді. Наприклад, у різних галузях знань широко застосовують поняття абсолютно чорного, абсолютно білого тіла, ідеальної ріди-ни. Ідеалізація досягається багатоступеневим абстрагуванням і правомірна тільки в певних межах. Формалізація — це метод вивчення різних об'єктів, при яко-му основні закономірності явищ і процесів відображаються в зна-ковій формі за допомогою формул або спеціальних символів. Формалізація забезпечує спільність підходів до вирішення різних завдань, дозволяє формувати відомі моделі предметів і явищ, вста-новлювати закономірності між фактами, що вивчаються. Симво-ліка штучної мови (хімія, математика, економіка) дозволяє чітко і коротко фіксувати певні значення, не допускаючи різного тлу-мачення, що неможливо при користуванні звичайною мовою. Гіпотеза—це науково обґрунтована система умозаключень, через яку на основі низки чинників формуються висновки про існування об'єкта, зв'язків або причини явища. Гіпотези є фор-мою переходу від фактів до законів. Створення теорії це найбільш висока форма узагальнення і систематизація знань. Вона є сукупністю основних ідей, понять, тлумачень в тій чи іншій галузі науки, об'єднаних в одну досто-вірну систему знань про об'єкт теорії. Необхідними елементами теорії є експериментальні факти, гіпотези, закони. Завдання і роль наукової теорії в найбільшій мірі проявля-ються в поясненні механізму і суті відомих явищ і особливо в прогнозуванні нових, які раніше не спостерігались. У сучасних теоріях прийнято виділяти такі основні компо-ненти: ¦ вихідну експериментальну основу у вигляді фактів, що вимагають теоретичного пояснення; ¦ вихідну теоретичну основу—ідеалізовану модель найбільш суттєвих зв'язків з реальністю об'єкта теорії, яка створюється на основі сукупності першопочаткових постулатів, ак-сіом, гіпотез тощо; ¦ логіку теорії — багато допустимих у рамках теорії правил логічного висновку і доведень; ¦ сукупність теоретично виведених тверджень з їх доведен-ням, які є основним масивом теоретичного дослідження і теоре-тичних знань. Теоретичні розробки наукового дослідження складають такі основні розділи: ¦ вивчення фізичної або економічної суті процесу, явища; ¦ формування гіпотези дослідження, вибір, обґрунтування і розробка фізичної чи економічної моделі; ¦ математизація моделі; ¦ аналіз теоретичних рішень, формулювання висновків. Результатами наукових досліджень, що проводяться за до-помогою експерименту, є емпіричні закони, які виражають конк-ретні закономірності і узагальнюють результати певного експе-рименту. Теоретичні закони знаходять своє підтвердження і обґрунту-вання через емпіричні закони. В свою чергу емпіричні закони можуть бути більш зрозумілими на основі теоретичних. Наступним важливим етапом є висунення наукової гіпотези для пояснення і узагальнення нових фактів, які не вкладаються в рамки існуючих уявлень. У цьому розумінні гіпотеза має харак-тер науково обґрунтованої ймовірності існування фактів, що є за межами безпосереднього спостереження. Для обґрунтування і доведення гіпотез слід поряд із наявни-ми фактами проводити пошук нових, здійснювати експеримент і аналіз попередніх результатів. Наукова теорія має бути адекватною об'єкту або явищу, які описуються, що дозволяє в певних межах замінити експеримен-тальні дослідження теоретичними. Теорія має задовольняти ви-моги повноти опису окремої сфери дійсності, пояснювати взає- мозв'язки між різними компонентами системи, в ній мають існу-вати зв'язки між різними положеннями, що забезпечують перехід від одних тверджень до інших. Теорія має характеризуватися евристичністю, конструктив-ністю, простотою. Евристичність теорії полягає у її передбаченні, поясненні можливостей. Математичний апарат теорії повинен дозволяти робити не тільки точні кількісні передбачення, а й відкривати нові явища. Конструктивність теорій полягає в простому здійсненні за певними правилами перевірки основних її положень. Простота теорії досягається застосуванням узагальнених за-конів, скороченням і ущільненням інформації з допомогою пев-них скорочень (визначень). Розвиток теорії здійснюється двома шляхами: еволюційним, коли теорія зберігає свою якісну визначеність, і революційним — коли проходить зміна її основних вихідних компонентів, матема-тичного апарату і методології. По суті це є створення нової теорії, яке проходить тоді, коли можливості старої теорії вичерпані. Дедукція — метод дослідження, що полягає в тому, коли кон-кретні положення виводяться із загальних. індукція — це метод, при якому за конкретними фактами і явищами встановлюються загальні принципи і закони. При теоретичних дослідженнях використовують обидва ме-тоди. Обґрунтовуючи гіпотезу наукового дослідження, встанов-люється її відповідність загальним законам діалектики і фор-мується на основі конкретних фактів. Важливу роль у теоретичних дослідженнях посідають спо-соби аналізу і синтезу. Аналіз — це спосіб наукового дослідження, за яким явище поділяється на складові. Синтез—дослідження явища в цілому, на основі об'єднання пов'язаних один з одним елементів в єдине ціле. Синтез дозволяє узагальнити поняття, закони і теорії. Методи аналізу і синтезу взаємопов'язані, їх однаково часто використовують у наукових дослідженнях. У наукових дослідженнях широко застосовують метод абст-рагування, тобто відмова від другорядних фактів з метою зосе-редження на важливих особливостях явища, яке вивчається. У ряді випадків використовують аксіоматичний метод — спосіб побудови наукової теорії, за яким деякі аксіоми (постула-ти) приймаються без доказів і потім використовуються для отри-мання подальших знань за певним логічним правилом. Одним із важливих методів наукового пізнання є аналогія, за якої одержують нові знання про об'єкти чи явища на основі того, що вони є подібні до інших. Міра достовірності за аналогією залежить від кількості подібних ознак у порівняльних явищах (чим їх більше, тим більшу ймовірність має заключения). Анало-гія тісно пов'язана з моделюванням або модельним експеримен-том. Гіпотетичний метод пізнання передбачає розробку наукової гіпотези, наукового передбачення, які мають елементи новизни і оригінальності на базі всіх основних методів. У прикладних нау-ках цей метод є основним. Його методологія включає наступне: вивчення фізичної, економічної і інших сторін суті явища, яке досліджується за допомогою методів моделювання, аналізу, син-тезу тощо. Останнім часом більшого значення набувають дослідження з питань прогнозування і економічного обґрунтування, а також організації виробництва, що втілюється в комплексі складної си-стеми, цьому сприяє використання ЕОМ. На теоретичному рівні проводяться логічні дослідження зібраних фактів, вироблення понять, тверджень, робляться умо- заключення. При вивченні складних, взаємопов'язаних проблем вико-ристовують системний аналіз, який широко застосовується в еко-номіці, менеджменті. В основі системного аналізу лежить понят-тя системи, під якою розуміють сукупність багатьох об'єктів, які характеризуються раніше визначеними властивостями з фіксо-ваними між ними відносинами. На основі цього поняття врахо-вують зв'язки, проводиться кількісне порівняння всіх альтерна-тив, для того щоб усвідомлено вибрати найліпше рішення, яке оцінюється за будь-яким критерієм. Системний аналіз складається із чотирьох етапів. Перший — визначення об'єкта, цілей і завдань дослідження, а також кри-теріїв для вивчення і управління об'єктом. Неправильно постав-лене завдання може звести нанівець всі результати наступного аналізу. Під час другого етапу визначаються межі системи, її струк-тура; об'єкти і процеси, що мають відношення до поставленої мети. Третій, основний етап системного аналізу, передбачає складання математичних моделей досліджуваної системи. На четвертому етапі отриману математичну модель аналізують і формують вис-новки. Отже, теорія виступає як доказ істинності експерименту. Успішне виконання теоретичних досліджень залежить не тільки від світогляду, наполегливості і цілеспрямованості наукового пра-цівника, а й від того, в якій мірі він володіє методами дедукції і індукції. Основи методології досліджень емпіричного рівня Важливу роль у науковому дослідженні відіграють пізна-вальні завдання, що з'являються при вирішенні наукових про-блем. Емпіричні завдання спрямовані на виявлення, точний опис і детальне вивчення різних фактів, явищ і процесів. Емпіричні дослідження дають можливість отримувати різнобічну інформа-цію про стан явищ, процесів і сприяють поглибленню їх кількісного та якісного аналізів. На емпіричному рівні науковець отримує нові знання на ос-нові досліду за допомогою опису, спостереження та експеримен-ту. Спостереження — це спосіб пізнання об'єктивного світу на основі безпосереднього сприйняття предметів і явищ за допомо-гою чуттєвості. Воно дозволяє отримати первинний матеріал для вивчення. Спостереження ведеться за планом і підпорядковуєть-ся певній тактиці. Найбільш ефективним джерелом емпіричних знань є нау-ковий експеримент. На відміну від спостереження й опису, екс-перимент є активним засобом отримання нових знань, оскільки експериментатор у процесі досліду має можливість управляти процесом вивчення явища, стежити за його розвитком, може змінювати його або спростовувати. Більше 2/3 всіх наукових працівників зайняті експеримен-тальною роботою. Експеримент — це система операцій, впливу або спостере-жень, спрямованих на одержання інформації про об'єкт при до-слідницьких випробуваннях, які можуть проводитись в природ-них і штучних умовах при зміні характеру проходження процесу. Експеримент проводять на заключному етапі дослідження і він є критерієм істини теорії і гіпотез. Експеримент також у бага-тьох випадках є джерелом нових теоретичних даних, які розвива-ються на базі результатів проведеного досліду або законів, що ви-ходять з нього. Основною метою експерименту є перевірка теоре-тичних положень (підтвердження робочої гіпотези), а також більш широкого і глибокого вивчення теми наукового дослідження. Експеримент—це спосіб дослідження явищ, процесів шля-хом організації спеціальних дослідів, які забезпечують вивчення впливу окремих чинників за умови постійності інших умов або моделювання явищ і процесів на практиці. Експеримент має бути проведений за можливістю в короткі терміни з мінімальними зат-ратами і з високою якістю отриманих результатів. Експериментальні дослідження є лабораторними і виробни-чими. В окремих випадках виробничий експеримент ефективно проводити методом анкетування. Цей метод дозволяє зібрати об- ширну інформацію з питання, яке цікавить. Залежно від теми наукового дослідження обсяг експеримен-ту може бути різним. Інколи для підтвердження робочої гіпотези достатньо лабораторного експерименту, але буває і так, що необ-хідно проводити серію експериментальних досліджень: пошуко-вих, лабораторних, полігонних на об'єкті, що знаходиться в екс-плуатації. Для проведення будь-якого експерименту слід розро-бити методологію, тобто загальну структуру (проект) експерименту, постановку і послідовність виконання експери-ментальних досліджень. Методологія експерименту включає такі основні етапи: ¦ розробка плану-програми експерименту; ¦ оцінка виміру і вибір засобів для проведення експерименту; ¦ проведення експерименту; ¦ обробка і аналіз експериментальних даних. Це схема традиційного експерименту. В умовах комп'юте-ризації можна дещо змінити схему, оскільки значно зростає швидкість і підвищується точність, що дозволяє зменшити обся-ги експериментальних досліджень. Проведення експерименту є досить трудомістким процесом, шо вимагає терпіння, витримки, цілеспрямованості. Велике значення при проведенні експерименту має порядність вико-навців, тут недопустима халатність, бо це може вплинути на чис-тоту експерименту. При проведенні експерименту ведення жур-налу є обов'язковим. У журналі записується тема дослідження, прізвище виконавця, час, місце проведення експерименту, харак-теристика навколишнього середовища, дані про об'єкт, засоби ви-міру, результати спостереження, а також і інші дані, які можуть бути потрібними для оцінки результатів досліду. Особливу увагу в методиці слід приділити математичним методам обробки і аналізу дослідних даних — встановленню ем-піричних залежностей, встановленню критеріїв та інтервалів. Аналіз даних експерименту—це творча частинадосліджень. Інколи за цифрами важко чітко уявити фізичну суть процесу. Тому слід дуже ретельноф співставити факти, причини, що обумовили хід того чи іншого процесу і встановити адекватність гіпотези та екс-перименту. При обробці результатів вимірів і спостережень широко ви-користовують графічні методи, за допомогою яких наочно мож-на побачити результати, виявити загальний характер функціо-нальної залежності змінних величин, які вивчаються; встанови-ти наявність максимуму або мінімуму функції. Для дослідження закономірностей між процесами (явищами), які залежать від ба-гатьох, інколи невідомих чинників, застосовують кореляційний аналіз. У практиці виділяють три напрями, що визначають не-обхідність проведення експерименту. Перший—теоретично отримана аналітична залежність, яка однозначно трактує процес дослідження. У цьому випадку обсяг експерименту для підтвердження встановленої залежності мінімальний, оскільки вона однозначно визначається експери-ментальними даними. Другий випадок — теоретичним шляхом встановлено тільки характер залежності. Обсяг експерименту дещо більший. Третій випадок—теоретично не вдалось одержати будь-якої залежності. Розроблено тільки передбачення про якісні законо-мірності процесу. В багатьох випадках доцільно проводити по-шуковий експеримент. Обсяг експерименту значно збільшуєть-ся. Результатами наукового дослідження можуть бути емпіричні закони, які ґрунтуються на фактах, встановлених за допомогою спостережень і експерименту. Емпіричні закони відображають конкретні закономірності, узагальнюючи результати конкретного експерименту, і з точки зору наукової спільності поступаються теоретичним законам. Разом з тим емпіричні і теоретичні закони знаходяться у взає-мозв'язку і доповнюють один одного. Щодо послідовності про-ведення наукових досліджень, результати емпіричного досліду і їх узагальнення складають тільки початок наукового пізнання. Результатом емпіричних досліджень, що проводяться дослід-ним шляхом, є конкретні факти, за якими здійснюється констата-ція суттєвих кількісних і якісних ознак і властивостей об'єкта, що вивчається, і вони стають носіями елементарного знання. Відносна постійність емпіричних характеристик та зв'язків між ними в об'єкті, які досліджуються, багаторазово реєструють-ся в досліді, вираховуються за допомогою емпіричних правил і законів, частина яких має ймовірний характер. На емірічному рівні пізнання формується ряд прикладних наук. Пізнавальні прийоми і форми наукових досліджень До пізнавальних прийомів належать: моделювання, ідеалі-зація, абстракція, узагальнення, уявлений експеримент. Моделюванням називають метод дослідження об'єкта, про-цесу, явищ на моделях. Модель у широкому розумінні — це мате-ріальне або розумове уявлення об'єкта дослідження в образі більш доступному і сприятливому для вивчення, ніж сам оригінал. Між моделлю і оригіналом має бути певна відповідність, яка може бути подібною за фізичними характеристиками моделі і ори-гіналом або в подібності функцій, які виконують модель і оригі-нал, або в математичному описі «поведінки» моделі і оригіналу. У кожному конкретному випадку модель зможе виконувати свою роль тільки тоді, коли міра її відповідності оригіналу буде визначена досить чітко. Ця відповідність досягається за допомо-гою так званих критеріїв подібності. Моделювання широко застосовується як у теоретичних, так і експериментальних дослідженнях. Важлива пізнавальна функ-ція моделювання — це пошук нових ідей, гіпотез, теорій. Часто буває так, що теорія початково виникає у вигляді моделі, яка дає спрощене пояснення явища і виступає як первинна робоча гіпо-теза, яка зможе перерости в теорію. При цьому в процесі моделю-вання виникають нові ідеї і форми експерименту, відкриваються невідомі факти. Таке поєднання теоретичного і експерименталь-ного моделювання характерне для науки кінця XX століття. Ідеалізація є пізнавальним прийомом, у процесі якого до-слідник в думках конструює так званий ідеальний об'єкт, якого немає в дійсності. При створенні ідеального об'єкта спираються на реально існуючий прообраз. Разом з тим, ідеальному об'єкту надаються такі ознаки і властивості, які в принципі не можуть належати його реальному прообразу. З ідеалізацією тісно пов'я-зана абстракція. Абстрагування — метод наукового пізнання, суть якого по-лягає у виділенні кількох ознак або властивостей об'єкта, що до-сліджується, при означеному розумовому відключенні інших вла-стивостей, зв'язків і відносин предмета. Абстрагування дозволяє замінити в свідомості людини складний процес більш простим, який характеризує найсуттєвіші ознаки предмета або явища, що важливо для створення багатьох понять. Процес абстрагування здійснюється в два прийоми: пер-ший — виділення в об'єкті, який вивчається, найбільш важливо-го і встановлення неіснуючих фактів; другий — у реалізації мож-ливостей абстрагування і заміни реального об'єкта більш прос-тим — моделлю. У цьому розумінні ідеалізація і абстрагування невіддільні від моделювання. Характерною особливістю теоретичних досліджень є ши-роке застосування узагальнень — прийомів здобуття нових знань шляхом розумового (уявний) переходу від конкретних висновків і заключень до більш загальних, які в найбільшій мірі відобра-жають суть дослідницького процесу. Перехід від конкретного до загального супроводжується більш високою мірою абстрагу-вання. Диференційна оцінка впливу різних чинників на про-ходження процесу дозволяє за допомогою узагальнення відок-ремити вплив другорядних чинників, а вплив багатоманітних основних чинників розглядається з єдиних узагальнених по-зицій. Ідеалізація, абстрагування, узагальнення є основою загаль-ної форми науково-дослідного евристичного мислення — мисле- ного експерименту. Це один із важливих пізнавальних прийомів теоретичного мислення, якому надається форма розумового екс-периментування. Розумовий (уявний) експеримент у даний момент набрав важливого значення в формуванні, розширенні і обґрунтуванні основних понять і принципів теоретичного характеру в природ-ничих науках. Суть розумового експерименту полягає в тому, що за допо-могою тільки уявного об'єкта дослідження розглядається в «чис-тому вигляді» незалежно від конкретної форми його взаємодії з навколишнім світом. Важливою перевагою уявного (розумового) експерименту перед реальним є те, що в уяві можна проводити такі уявні експе-рименти, проведення яких у дійсності неможливе. В основі будь-якого уявного (розумового) експерименту явно чи неявно є запитання: «Що зміниться, якщо..?». Без такої постановки питання експеримент втрачає цінність. З пізнавальними прийомами тісно переплітаються такі фор-ми узагальнень, як індукція і дедукція, аналіз і синтез. Ці форми і методи є важливими системами розумової діяльності вченого. При розробці теорії застосовуються логічний і історичний методи. Логічний включає гіпотетично-дедуктивний і аксіоматич-ний методи. Історичний метод дозволяє досліджувати виникнення, фор-мування і розвиток процесів і подій у часі. Аналіз і синтез є взає-мопов'язаними процедурами і основними в наукових досліджен-нях. У сучасній науці під аналізом розуміють процес роздумів від того, що потрібно довести до того, що вже доведено. Процедурою, оберненою аналізу, є синтез. Синтез — це процедура послідовних роздумів, у результаті яких із уже доведених конкретних тверджень отримують нові знання. За допомогою синтезу узагальнюють результати експе-рименту. У теоретичних науках синтез виступає як об'єднання кон-куруючих у певній мірі протилежних теорій у формі побудови дедуктивних теорій. Однією із форм синтезу є метод сходження від абстрактного до конкретного — спосіб побудови теоретичних знань про склад об'єктів, що розвиваються. На базі синтезу різних наук проявля-ються нові. Єдність аналізу і синтезу рельєфно проявляється при системному підході до дослідження складних систем (систем ви-робництва і систем управління ними). Послідовність реалізації системного підходу проходить за схемою: на основі аналізу структури складної системи функції її елементів роблять висновок про вклад кожного елементу у функ-ціонування системи і її можливості в цілому. Досягнення по-трібного сумарного ефекту, управління структурою і функцією складної системи здійснюється її коригуванням або створенням нової системи функціонування.
1 2 3 4 5 Категория: Наукознавство \| Добавил: Aspirant (04.08.2013)
Просмотров: 971 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: