Реферат на тему Організація роботи наукового колективу - Наукознавство - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Організація роботи наукового колективу. Організація роботи наукового колективу План 1. Формування і методи згуртованості наукового колективу.. 2. Організація роботи наукового колективу 3. Робоче місце і робочий день науковця 4. Етичні норми і цінності науки Формування і методи згуртованості наукового колективу Інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань, і є науковою діяльністю. Вона існує в різних видах — від дослідницької, інформаційної до педагогіч-ної. Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівни-ки, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, організації, вищі навчальні заклади, громадські організації. В XXI столітті значно зросте роль наукових колективів. Якщо XIX століття — це століття геніїв-одинаків, то XXI — це вік супе- рорганізацій. Розвиток науки, її ефективність залежать від мо-ральних і якісних характеристик наукових працівників, їх інте-лектуального рівня. Науковий колектив — це група талановитих, висококвалі-фікованих людей, організаційно об'єднаних єдиною метою і дія-ми. Важливими умовами ефективної роботи наукового колекти-ву є: згуртованість; сумісність співробітників, які в нього вхо-дять; психологічний клімат; колективна думка й колективізм у роботі; традиції і творчий потенціал. Ефективність наукової творчості, оптимальне використан-ня потенціальних можливостей науковця залежать від раціональ-ної організації праці, наукового рівня керівника, його вміння пра-цювати з членами наукового колективу. Оптимальний науковий колектив поєднує в собі різні со-ціологічні групи: старих і молодих, з великим науковим стажем роботи та початківців, генераторів ідей і виконавців. Для того, щоб цей колектив працював ефективно, щоб ко-жен із працівників точно знав свої обов'язки, завдання і кінце-вий результат роботи колективу, слід правильно, на науковій ос-нові, організувати управління ним. Особливого значення набуває вміння працювати з молоди-ми працівниками, початківцями в науці. Найбільш раціональ-ний стиль роботи з цією категорією людей досить просто і точно сформував академік А.Ф.Йоффе у своїх спогадах. Мистецтво управління, за думкою Йоффе, зводиться до де-кількох простих правил, а саме: простота, демократичність і прин-циповість. Слід завжди підтримувати і радіти за успіхи працівників, у випадку, якщо висновки, зроблені молодими працівниками, не-правильні, необхідно переконати їх у цьому науковими аргумен-тами. У разі необхідності розробки іншої теми, нового наукового напряму, слід зробити це непомітно, максимально докласти зу-силь, щоб ця ідея як би виходила від самого науковця, щоб він сприйняв її як власну, яка прийшла йому в голову. Ніколи не слід приписувати своє прізвище до наукових праць як ученого, в яких не брав участі. Недоцільно надто опікувати своїх учнів, а давати можливість максимально проявляти ініціативу, самим справлятися з трудно-щами. Тільки таким шляхом можна сформувати висококваліфі-кованого науковця, а не лаборанта. Різні характери людей, традицій в організації створюють специфічні соціально-психологічні й моральні умови діяльності, які вимагають від керівника індивідуального підходу до людей. Диференційований підхід у роботі з людьми має проходити за такою схемою управлінського рішення підбору і розміщення кадрів: «хочу — можу—потрібно». Всі три компоненти взаємопо-в'язані. «Потрібно» — визначає потребу в кадрах певної кваліфікації на робоче місце. «Хочу» — характеризує систему потреб і інтересів кожного окремого працівника (не завжди компоненти «потрібно» і «хочу» повністю співпадають). «Можу» — характеризує особисті можливості людини — про-фесійні, ділові, моральні, які можуть розвиватися і коригуватися. При формуванні і згуртованості колективу керівник має знати і керуватись такими правилами: — правило адекватного відображення людини людиною, щоб не потрапити в залежність від раніше встановлених оцінок; — правило ефекту неправдивої згоди «так говорять всі», що може скластись неправильна уява про працівника; — правило ефекту поблажливості, завищена оцінка якостей особи, подій та явищ. Типова логічна помилка може виникнути в зв'язку з непра-вильною оцінкою певних якостей та поведінки особи. Так, мов-чання не завжди є ознакою розуму. Інколи неправильна оцінка особистості формується через так звані помилки контрасту. Наприклад, людина може здатися більш розумною, контактною, якщо її порівнювати з іншою скромною, сором'язливою. Також є помилки при оцінці національних, про-фесійних та інших стереотипів. Виховування цих оцінок у співпра-цівників колективу може сприяти підвищенню їх працездатності. Здоровий психологічний клімат у колективі є основою згуртова-ності і його стабільності. Цьому сприяє як орієнтація стимулів до праці, так і на особисті потреби. Важливо задовольняти моральні потреби особистості, які виникають в її професійній діяльності та професійному спілку-ванні в процесі роботи, усвідомлення в корисності своєї праці для колективу; бажання творчо розкритись; гордість за свої знання, майстерність; повага колег. Згуртовує колектив і суспільна робота, яка розвиває кому-нікативні здібності, допомагає розкрити сильні сторони особис-тості — інтелект, характер, моральні якості. Досить сильно збли-жує людей спільний відпочинок, екскурсії, заняття спортом у години дозвілля. Однією із основних ознак колективу є певна організаційна культура, яка виражається в загальних цінностях, символіці, нор- мах і правилах поведінки в колективі, вимоги до фізичного і мо-рального обліку його членів. Колектив відіграє значну роль у житті кожної людини. Перш за все в колективі задовольняється життє-ва потреба людей в спілкуванні та діловому взаємозв'язку, в на- лежнсті людини до певної групи; в колективі людина знаходить підтримку і захист, визнання досягнень. У колективі людина може змінюватися, вона має можливість по-новому подивитися на себе, оцінити свою роль у суспільстві. Колектив стимулює творчу активність науковців та сприяє їх са- моудосконаленості. Разом з бажанням бути в колективі, люди хочуть розвивати свою індивідуальність. Працездатний згуртований колектив не створюється одра-зу, для цього потрібен час, і визначається певними обставини. Перш за все, мова йде про ясність цілей і завдань наукової роботи, які відповідають внутрішнім бажанням людей, для досягнення яких вони готові повністю або частково відмовитись від свободи рішень та підпорядковуватись колективу і його керівнику. Успіх роботи колективу визначається дотриманням таких принципів: ¦ принцип інформованості про суть проблеми і завдання дослідження; ¦ принцип ініціативи знизу—інформація про завдання до-слідження має стати органічною частинкою свідомості вико-навців, як справа корисна працівникам і суспільству; ¦ принцип тотальності — це значить, що всі, хто працює над проблемою, повинні бути заздалегідь поінформовані про мож-ливі проблеми і залучення до їх вирішення; ¦ принцип перманентної інформації—це значить, що кері-вник має систематично інформувати колектив про стан виконан-ня завдання, про досягнуті успіхи чи невдачі у вирішенні завдань, про складності і зриви; ¦ принттип безперервної діяльності, закінчення однієї розроб-ки має співпадати з визначенням нової проблеми, іншого завдання; ¦ принцип індивідуальної компенсації — урахування осо-бистіших ціннісних орієнтацій працівників, їх потреб і інтересів; ¦ принцип урахування типологічних особливостей сприй-няття інновацій різними співробітниками. Враховуючи індивідуальні особливості характеру праців-ників, можна цілеспрямовано впливати на них, формувати їхню поведінку і домогтись високої ефективності роботи колективу. Згуртованість колективу визначається ціннісно-цільовою і мо-тиваційною єдністю його членів. Організація роботи наукового колективу Науково-дослідна робота — це чітко організований комп-лекс дій, спрямований на отримання нових знань, що розкрива-ють суть процесів, явищ у природі, суспільстві з метою їх вико-ристання в практиці. Наукова діяльність, як будь-яка інша, ви-магає певної організації праці, і ефективність її залежить як від моральних та інтелектуальних якостей працівників, так і від умов праці, матеріально-технічного забезпечення й обслуговування. Особливістю роботи наукового колективу, що впливає на ефективність роботи є: ¦ імовірний характер результатів, що вимагає від науковця організованості, терпимості і вольових якостей; ¦ унікальність, яка обмежує використання типових мето-дик і рішень, на відміну від матеріального виробництва; ¦ складність, комплексність, які підвищують вимогливість до наукових працівників при кооперації праці; ¦ масштабність і трудомісткість, що ґрунтується на вивченні значної кількості об'єктів і експериментальної перевірки отри-маних результатів; ¦ зв'язок з практикою. Перераховані особливості наукових досліджень вимагають координації взаємозв'язків цілого ряду однорідних за технологіч-ним характером процесів колективної роботи. Раціональна орга-нізація праці забезпечує ефективність роботи всього колективу. Важливими принципами організації праці в науковій діяль-ності є: наступність, колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація і творчий підхід. Наступність — це взаємозв'язок між минулими і сучасними результатами. Наука не може розвиватися починаючи кожний раз з «нуля», тому основним завданням колективу є вивчення науко-вої спадщини попередників. Колективність праці обумовлена спеціалізацією, масштаба-ми, складністю дослідження та розвитком матеріально-технічної бази. Колективна праця застосовується в більшості наукових до-сліджень, коли окремі функції закріплюються за різними праці-вниками, але безпосередній творчий процес носить індивідуаль-ний характер, що сприяє розвитку творчості. Творчий підхід означає, що працівник на всіх етапах дослід-ження прагне пояснити факти, явища, предмети, знайти щось нове в науці. Творчий підхід ґрунтується на вивченні і узагальненні наявних знань у певній галузі науки, критичному їх осмисленні та створенні нових наукових концепцій. Наукова творчість піддається регламентації у граничних ме-жах. Кожен науковець, працюючи над певною темою, самостійно визначає комплекс заходів, щоб забезпечити виконання робочо-го плану. До елементів самоорганізації можна віднести: — організація робочого місця із забезпеченням оптимальних умов;— дотримання дисципліни праці; — послідовність у нагромадженні знань протягом творчого життя; — систематичність у дотриманні єдиної методики і техно-логії при виконанні того чи іншого завдання. Не менш важливе значення має принцип динамічності, мо-більності і самокритичності. Суть мобільності полягає в здатності адаптуватися до змін функцій і місця роботи. Динамічність організаційних форм роботи визначається зро-станням темпів розвитку науки, що вимагає оперативної коорди-нації дії працівників у процесі творчої діяльності. Науково-дослідна робота вимагає раціонального поєднання знарядь виробництва (машини, обладнання, інвентар), предметів праці (первинна інформація) і інтелектуальних елементів (алго-ритм, програми, методика). Для цього всі елементи повинні бути приведені в єдину упорядковану взаємозв'язану систему, чого можна досягнути за додержання таких принципів: ¦ Спеціалізації — суть полягає в розподілі праці, створенні секторів, відділів, груп і окремих виконавців. Спеціалізація може поглиблюватись за об'єктами дослідження; ¦ Кооперування — це процес об'єднання зусиль спеціалізо-ваних відділів, для вирішення комплексних досліджень; ¦ Пропорційності, тобто дотримання певного співвідношен-ня інформаційного забезпечення науковців, що дозволяє забез-печити всебічне і якісне дослідження об'єктів у встановлені тер-міни згідно із графіком і програмою роботи; ¦ Паралельності, яка забезпечує одночасне паралельне ви-конання дослідницьких процедур, не пов'язаних між собою при- чинно-наслідковими зв'язками, що значно скорочує час вико-нання роботи; ¦ Прямоспрямованості — це дає можливість раціонально організувати інформаційні потоки між учасниками науково-до-слідного процесу, не допускає дублювання процедур різними ви-конавцями; ¦ Безперервності, що передбачає необхідність організації дослідницького процесу в часі і просторі; ¦ Ритмічності науково-дослідної роботи — забезпечення рівномірного проведення дослідів, що передбачає правильну організацію роботи всіх виконавців. Організація праці науково-дослідної роботи — це система заходів, спрямованих на удосконалення методів і умов інтелек-туальної праці, збереження здоров'я працівників на основі досяг-нень науки і техніки, що забезпечують найбільшу ефективність при оптимальних затратах розумової праці. Основним завданням організацій праці є об'єднання в єди-ний процес техніки і інтелектуальних можливостей наукових пра-цівників, забезпечення найбільш ефективного використання тру-дового потенціалу, матеріальних і інтелектуальних ресурсів. Організація праці як система включає такі взаємозв'язані елементи: організація трудових процесів і робочих місць, забез-печення сприятливих умов праці; організація праці із функціо-нального обслуговування робочих місць; нормування й мате-ріальне стимулювання; розвиток творчих здібностей працівників. Без комплексного їх вирішення неможливо правильно вирішу-вати питання структури і чисельності наукового персоналу, про-водити планування роботи, ритмічне завантаження працівників. Раціональна організація праці в наукових колективах ґрунтуєть-ся на її плановості, що знаходить відображення в програмах, по-передніх та робочих планах і графіках виконання роботи. Індивідуальний план складається кожним працівником на ту частину роботи, яка визначена йому робочим планом. У цьому плані також передбачається взаємозв'язок робіт, які виконують-ся іншими, працівниками, визначаються очікувані результати і їх реалізація, терміни виконання роботи. Графік виконання роботи складається на основі робочого плану з урахуванням індивідуальних планів конкретних вико-навців. Тут , вказуються терміни завершення робіт на кожному етапуі: терміни, впровадження, відповідальних працівників за ці терміни. Індивідуальний план і графік є частиною організації праці при проведенні наукових досліджень. Робоче місце і робочий день науковця Розумова діяльність є найскладнішою, оскільки вона вима-гає активізації уваги, процесів мислення, емоційної напруги та підвищеної чуттєвості і залежить не тільки від інтелекту праців-ника, а й від організації робочого місця і робочого дня. Ефективність роботи передбачає збалансованість робочих місць. Кожному працівнику, зайнятому розумовою працею, слід організувати робоче місце — закріпити за ним частину виробни-чої праці, забезпечити згідно з вимогами науково-дослідного про-цесу обладнанням, інструментами, засобами зв'язку та оргтехні-кою, а також безперервне і ритмічне обслуговування робочого місця іншими службами матеріального та інформаційного забез-печення. Збалансованість робочого місця — це відповідність його функціям і вимогам певного наукового дослідження, обов'язки і права при цьому повинні бути взаємно врівноважені, тобто ко-жен обов'язок має бути забезпечений певним правом, а кожне право має здійснюватись за наявності певного обов'язку. Продуктивність розумової праці значною мірою залежить від умов праці, фізіологічно-психологічного комфорту, відпові-дності робочого місця ергономічним вимогам. Сучасного науковця неможливо уявити без персонального комп'ютера, щоб з ним було легко і зручно працювати його слід розмістити, щоб монітор знаходився на рівні очей, відстань між ним і обличчям науковця має бути не меншою 40 см. Клавіатуру краще розмістити на відстані 10 см від краю стола, щоб людина спиралася на стіл зап'ястями. Стілець має бути зі спинкою і, ба-жано, з підлокітниками. При організації робочого місця необхідно врахувати вплив таких чинників, як шум, розмови, освітлення і кольорове оформ-лення. Недостатнє освітлення, колір стін, висота стільця, шум у приміщенні можуть бути причиною зниження працездатності та нагромадження втомленості. На робочому столі не повинно бути нічого зайвого. Ідеаль-но, коли на столі лежать тільки ті документи, які потрібні в даний момент. Зліва розміщують документи, над якими ще працюють, а зправа — уже підготовлені матеріали. Дотримання встановленого порядку полегшує роботу, більшість операцій здійснюється автоматично і запобігає зник-ненню документів, які можуть потрапити до сусіда чи в іншу пап-ку. Гарне освітлення дозволяє виконувати всю роботу не докла-даючи зусиль, створює добрий настрій, посилює сприйняття ма-теріалу. У наукових лабораторіях найбільш ефективним є при-родне освітлення, але для забезпечення постійного освітлення ча-сто використовують штучне (електролампи, лампи денного світла). На продуктивність праці науковця впливає також і темпе-ратурний режим. При низькій температурі в людини німіють кінцівки, зменшується швидкість рухів. Теплий одяг, хоч і змен-шує втрати внутрішнього тепла, проте пришвидшує настання втомленості, висока температура підвищує почуття слабкості. Оптимальним температурним режимом у робочих приміщеннях є18-20°С. Особливістю розумової праці є те, що втома накопичується поступово, а перевтомлення настає раптово, томудоцільно чергу-вати розумову і фізичну працю. Ефективність розумової праці залежить від таких чинників: ¦ інтелектуальних здібностей, особливостей сили волі, ста-ну здоров'я науковця; ¦ стану зовнішнього середовища, організації робочого місця, режиму роботи й відпочинку; ¦ розумового навантаження. Протягом робочого дня працездатність змінюється, від по-ступового входження в роботу через високу активність до її зни-ження. Найсприятливішим часом для виконання творчих чи склад-них завдань є час з 10-ї години до 12-ї години, після чого настає деякий спад активності, у другій половині дня працездатність найвища в період з 14-ї до 17-ї години, після чого знижується. Впродовж робочого дня науковцеві потрібні невеликі перер-ви для відпочинку, раціональна частота і їх тривалість з часом визначається індивідуально. Для зменшення періоду входження в роботу, повноцінності відпочинку, доцільно робити перерву після виконання складно-го завдання. Тоді невелика перерва проходить на позитивних емо-ціях і сприяє швидкому відновленню сили і включенню в роботу. Але кожний працівник характеризується своєю індиві-дуальністю. Тому слід індивідуально вибирати час і тривалість роботи, які забезпечують найбільшу творчу продуктивність. Етичні норми і цінності науки Професійність наукового працівника пов'язана із дотриман-ням етичних норм, правил поведінки та взаємовідносин із зовнішнім оточенням (колегами, підлеглими, партнерами). Дот-римання етики ділових відносин є одним із основних критеріїв оцінки професіоналізму як окремого працівника, так і колективу в цілому. Під етикою розуміють систему універсальних і специфіч-них моральних вимог і норм поведінки, що реалізуються в про-цесі суспільного життя. Будь-які відносини між людьми почина-ють складатися в процесі контактів і спостережень, при яких люди нагромаджують інформацію один про одного, які і є основою взає-мної заінтересованості, симпатії або антипатії. Симпатія — це неусвідомлене, ірраціональне ставлення до іншої людини. Люди, які симпатизують один одному, працюють більш ефективно, тому в багатьох організаціях західних країн створюють наукові колективи, на основі добровільного вибору партнерів із людей, з якими уже склалися певні стосунки. Взаємовідносини в наукових колективах підпорядковуються певній системі етичних норм, які визначають, що допустимо, а, шо є недопустимим для науковця в різних ситуаціях. Норми — це неписані вимоги, правила, які регламентують як себе вести, виконувати ту чи іншу роботу, що потрібно су-спільству від науки. Норми наукової етики сформовані на основі загальнолюдсь-ких моральних вимог і заборон. Так неетичним є невизнання праці попередників, можна не погоджуватись з певними положення-ми, але не помічати їх роботи не можна. Неетичним є і плагіат, тобто присвоєння авторства на чужу роботу. Етичні норми науки затверджують і захищають специфічні, характерні для науки цінності: — безкорисний пошук і доказ істини; — чесність і порядність в науці; — обов'язкове підтвердження нових знань теоретичними і експериментальними результатами; — мужність відстоювати свої наукові погляди, якщо вони ґрунтуються на істинних знаннях, і мужність признати свою по-милку, якщо вона науково доведена. Для науки як особливої сфери діяльності основними цінно-стями є: — універсальність, тобто явище, процеси, що вивчаються, проходять однаково і не залежать від тих, хто їх формує; — загальність користування, тобто знання є загальнолюдсь-кою цінністю; — безкорисність; — організований скептицизм, кожен учений відповідає за оцінку якості того, що зроблено його колегами, і за те, щоб оцінка була загальновідомою.
1 2 3 4 5 Категория: Наукознавство \| Добавил: Aspirant (04.08.2013)
Просмотров: 1208 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: