Реферат на тему Форми управління циклом “наука – техніка - виробництво” - Наукознавство - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Форми управління циклом “наука – техніка - виробництво”. Форми управління циклом “наука – техніка - виробництво” План 1.Форми управління циклом “наука – техніка - виробництво” 2.Наукові парки Література 1.Форми управління циклом “наука – техніка - виробництво” Технопарки і технополіси, як спільні інфраструктурні утворення стали найбільш яскравими і багатогранними формами взаємодії венчурного капіталу з малим інноваційним підприємництвом. Це нові форми управління циклом “Наука – техніка - виробництво “. Інтерес до технологічних парків в усьому світі обумовлений тим, що з розвитком цієї форми взаємодії науки і виробництва пов’язуються комплексні вирішення цілого ряду проблем в науково-технічній і соціальній сферах. Поширення наукових парків повинно забезпечити: прискорене впровадження науково-технічних досягнень у виробництво, насамперед у галузі високих технологій; комерціалізацію значних напрацювань науково-технічних ідей, а відповідно і підвищення ефективності національних витрат на дослідження і розробки; інтеграцію науково-дослідних потенціалів вузів, державних НДІ і промислових лабораторій; структурну перебудову промисловості; подолання регіональних диспропорцій; вирішення проблем зайнятості в результаті виникнення великої кількості наукомістких фірм; спрощення доступу малого інноваційного підприємництва до джерел венчурного капіталу. 2. Наукові парки Науково-технічний парк – це технологічний центр, організований на спеціально відведених і підготовлених територіях, на яких знаходяться зв’язані центральними пунктами технологічного обслуговування науково-дослідні інститути, лабораторії, експериментальні центри та невелика кількість підприємств з передовою технологією, що виконують замовлення, пов’язані зі створенням і освоєнням нових розробок. Основна мета науково-дослідних парків – досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни. Учені отримують можливість безпосереднього особистого контакту з працівниками промисловості в процесі реалізації своїх досліджень і можливість використання сучасного промислового устаткування, а промисловість забезпечує впровадження у виробництво їхніх винаходів. Аналіз досвіду технопарків дозволяє виділити фактори, які сприяють їх формуванню: присутність у регіоні науково-дослідних закладів вищого класу; наявність стабільного колективу висококваліфікованих спеціалістів різних категорій; можливість придбання або оренди на пільгових умовах земельної ділянки і виробничих приміщень; наявність технологічної інфраструктури і розвинутої індустрії ділових послуг, включаючи розробку програм для ЕОМ; технологічне обслуговування і ремонт дослідницької техніки, управлінське консультування; доступ до джерел ризикового капіталу. Фінансування діяльності технопарків здійснюється за рахунок таких коштів: відрахувань підприємств і організацій, що функціонують у складі парку; державних і регіональних субсидій; коштів засновників парку та інших джерел. Залежно від специфіки виконуваних робіт технопарки прийнято розподіляти на такі види: Дослідницько-конструкторські парки - це агломерація наукомістких фірм або дослідницьких підрозділів промислових компаній що групуються навколо великих наукових центрів, головним чином університетів. Адаптуючи нові досягнення науки до потреб і можливостей виробництва, вони служать проміжною ланкою між вузами і промисловістю. Такі парки створюються з метою використання прикладних науково-дослідних робіт і проектування нових виробів, але серійне виробництво яких потім налагоджується поза межами таких парків. Промислові парки - це об‘єднання фірм, що грунтуються на спільному використанню земельної ділянки, службових приміщень і деяких видів ділових послуг і базуються на раціональному використанні виробничого потенціалу та об‘єктів інфраструктури. Головне призначення цієї форми кооперації - допомогти підприємствам вирішити проблему розташування виробництва, що останнім часом загострилася у зв‘язку з обмеженістю придатної для промислової забудови території. Грюндерські центри - спеціалізуються на наданні стартової допомоги широким спектром послуг щодо управління процесами становлення малих і середніх за розмірами фірм переробної промисловості. Технологічні центри - різновид грюндерських центрів. На відміну від останніх тут концентруються фірм, які спеціалізуються на діяльності щодо впровадження новинок у галузі високих технологій. Ініціаторами влаштування парків є університети, які залучають до участі промислові підприємства. Ініціатива може надходити і з боку промислового підприємства, але практика показала, що такий ініціатор намагається потім не допускати до складу учасників конкуруючі підприємства. Науково-технологічні парки є зручною організацією новацій. Це своєрідні територіальні зони високої технології. Для створення і організації діяльності технопарку здебільшого засновується управлінська фірма, основні функції якої такі: організація функціонування виробничої і науково-технічної інфраструктури технопарку; прийняття в технопарк нових фірм; проведення експертизи статутних документів і бізнес-планів фірм, які претендують на входження в технопарк; здійснення контролю за відповідністю діяльності фірми меті й завданням функціонування технопарку в цілому; організація діяльності інкубаторів технологій у парку та інше. Значення технопарків і доцільність їх створення в Україні полягає у тому, що: Вони є ефективною формою зближення науки і виробництва. Тривалість циклу "дослідження - розробка - виробництво" скорочується до мінімуму. У них ефективно використовується дороге устаткування і обчислювальні центри, що їх має промисловість, але не мають науково-дослідні інститути. У технопарках зосереджуються висококваліфіковані вчені різних спеціальностей, що полегшують налагодження міжгалузевих досліджень. У парках формується "еталонне середовище" для виникнення нових, наукомістких виробництв, що відповідають вимогам науково-технічного прогресу. У парках фінансовий капітал представлений у найдосконалішій і найвищій своїй формі - венчурному капіталі. Національна стратегія широкомасштабної модернізації виробничих галузей на основі новітніх технологій зумовлює застосування прогресивного механізму збалансованого розвитку регіональної економіки шляхом створення нових науково-виробничих комплексів - технополісів. Під технополісом розуміється сконцентрований в рамках одного регіону комплекс наукових закладів фундаментального і прикладного характеру, вузів, конструкторських і впроваджувальних організацій, а також ряду промислових підприємств, орієнтованих на освоєння нововведень. В рамках технополісу виконується повний інноваційний цикл, включаючи підготовку кадрів. Сусідство наукових і учбових закладів різної галузевої спрямованості забезпечує міждисциплінарні дослідження, розробки і інтенсивний обмін ідеями. Невід’ємними елементами технополісів повинні бути венчурні (ризикові) фірми і акціонерні комерційні банки. Технополіс - це структура, подібна до технопарку, але включає в себе невелике місто (населений пункт), де розміщені наукові й науково-виробничі комплекси, що є найвищим проявом інтеграційної тенденції. Технополіс - це не тільки науковий центр регіонального характеру, який вирішує проблеми, пов’язані з впровадженням нових технологій, а і осередок міжнародного наукового співробітництва, видавничої діяльності, налагодженого сервісу з інтенсивним культурним життям. Слід зазначити, що технополіси - це генератори створення нових технологій і забезпечення високих норм прибутків на вкладені інвестиції, а також і нова форма організації підприємства в цілому і венчурного зокрема. Це підтверджується високими темпами створення таких структур у США, Японії, країнах Західної Європи. Зокрема в США технополіси створені більше як у половині штатів. В організаційному плані мережа структурних утворень типу "Технополіс" є актуальністю трьох основних структурних компонентів: наукове ядро, до якого належать великі університети, державні дослідні і науково-технічні організації, а також приватні НДІ; індустріальна зона, яка передбачає створення (будівництво) і розвиток промислового потенціалу; житлова зона (житлові будинки й об’єкти соціально-культурного призначення). Значення розвитку технополісів для економіки будь-якої держави, в тому числі й для України, полягає у такому: вони сприяють максимальному зближенню науки і виробництва; це найзручніша форма територіальної організації, яка дає змогу за короткі терміни створювати проектні колективи з висококваліфікованих спеціалістів різних галузей і науковців, яких називають "інтелектуальними диверсифікатами". У цих колективах панують творчий пошук, обмін інформацією, розробка нових ідей; оскільки в технополіси об’єднуються капітали держави, комерційних банків, благодійних фондів, промислових корпорацій, особисті заощадження громадян та венчурний капітал, то цю структуру називають "фінансовим диверсифікатом". Можливий ризик тут розподіляється пропорційно між усіма учасниками; технополіс, як і технопарк - це одна з найефективніших форм використання новітнього обладнання, спільного користування обчислювальними центрами, інформаційними системами тощо; технополіси не потребують великих господарських територій, хоч останні повинні бути максимально освоєнні як в економічному, так і в соціальному відношеннях; технополіси здійснюють структурну перебудову економіки з метою підвищення її наукомісткості, розвитку периферійних регіонів держави. В Україні доцільність створення технопарків і технополісів та перспективи їхнього розвитку залежать від напрямків розвитку малого бізнесу, особливо венчурного, і стану економіки в цілому. Література Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки "Европейський вибір". Послання Президента України до Верховної Ради України. Дрозденко В.М., Кір’ян В.А., Підмогильний М.В., Невелєв О.М. Промислово-інноваційна політика в м.Києві: формування та реалізація. – К.: НДІСЕП, 2003.-153 с. Невелєв О.М. Інноваційний розвиток промислового комплексу м. Києва. К.: НДІСЕП, 2002. – 46 с. Зінченко О.П., Ільчук В.П. Становлення венчурного фінансування. Тези доповідей Київської міської науково-практичної конференції. Київ, 2002.- С.128 – 133. Ильчук В.П. Инновационно-инвестиционные системы реального сектора экономики // теория и практика управления предприятием. Тез. докл. межд. научн.-практ. конф. 23 – 24апреля, Минск, 2003.- С. 132-133. Инновационный менеджмент: Справ. пособие /Под ред. П.Н. Завлина, А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. Изд.2-е, переработ. и доп. М.: ЦИСН, 568с. Сич Є.М., Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційні системи як головний інструмент розширеного відтворення економіки // Зб. наук. праць КІЗТ: Сер. «Єкономіка і управління» - 2001; т.5. Вип.1. – С.39-43.
1 2 3 4 5 Категория: Наукознавство \| Добавил: Aspirant (04.08.2013)
Просмотров: 571 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: