Реферат на тему Загальні напрями міжнародного фінансового менеджменту - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Загальні напрями міжнародного фінансового менеджменту. План 1. Капітальне бюджетування 2. Управління портфелем зарубіжних цінних паперів 3. Чинна капітальна політика Капітальне бюджетування Одним з важливих напрямів діяльності міжнародного фінансового менеджменту є капітальне бюджетування (бюджетування капіталу) - процес аналізу ефективності капіталовкладень, котрий мас на меті оцінку і відбір найкращих варіантів довгострокового вкладання коштів. Фінансові ресурси, матеріальну основу яких становлять гроші, мають цінність у часі. Цінність у часі фінансових ресурсів може розглядатися в двох аспектах. Перший аспект пов'язаний з купівельною спроможністю ірошей. котра з часом може змінюватись у зв'язку з їх знеціненням внаслідок інфляції. При аналізі і прогнозі руху фінансових ресурсів фінансовий менеджер повинен враховувати цей аспект. Другий аспект пов'язаний з обігом ірошових коштів як капіталу і отриманням доходів від цього обігу. При розгляді варіантів інвестицій перевага віддається тому, за якого іроші швидше роблять нові гроші, тобто більш ефективному варіанту. Існує ряд критеріїв оцінювання ефективності інвестиційних проектів фірми. Найбільш загальноприйнятим критерієм вважається чиста дисконтована вартість (ЧДВ) - сума очікуваного в майбутньому доходу мінус відсоток на капітал як "компенсація за очікування". Якщо проектована ЧДВ позитивна, то проект може бути прийнятим. Позитивна ЧДВ означає, що готівка, котру фірма очікує отримати від проекту, більша, ніж очікуваний відплив плюс відсоток, котрий може бути отриманий, якщо гроші будуть вкладені в яку-небудь справу. Якщо ЧДВ від'ємна, то проект буде відхилений. При порівнянні двох варіантів інвестицій приймається варіант, за яким приріст капіталу і додатковий доход більші. Наприклад, є два варіанти інвестицій. За першим варіантом при вкладанні 10 тис дол. доход через рік становитиме 10 тис дол., або 100%. За другим варіантом при вкладанні 10 тис дол. доход через 3 місяці становитиме 2,5 тис. дол., або 25%. Вигідніше прийняти другий варіант, оскільки сума ірошових коштів, отримана після трьох місяців, може бути знову пущена в обіг і принести додатковий доход. При чотирьох обертах на рік доход складе 14,4 тис. дол., тобто на 4,4 тис. більше, ніж у першому варіанті. Для визначення нарощеного капіталу і додагкового доходу з урахуванням дисконтування використовуються такі формули: в якій для простоти розрахунків передбачається, що щорічні потоки готівкових коштів (Сі), пов'язані з проектом, мають рівні величини. Наприклад, якщо початкові інвестиції становлять 1 млн дол., а щорічні потоки готівкових коштів - 300 000 дол., то період окупності капіталовкладень дорівнюватиме 3,3 року. З цих трьох способів прийняття рішень щодо капіталовкладень найбільш прийнятними є два методи - ЧПВ і ВнНП. Частиною економічного аналізу ефективності намічуваних капіталовкладень є визначення прирістного руху тієї частини грошової готівки, котра прямо пов'язана з проектом. Повинні бути, наприклад, оцінені такі рухи грошової готівки: § початкові вкладення (купівля землі, підприємства та устаткування); вкладення в діючий капітал (готівка, оборотні фонди тощо), витрати на ліцензування; організаційні витрати; § операційний рух грошової готівки: доходи від реалізації товарів і послуг, отримані після реалізації проекту витрати на сировину, оплату праці і менеджменту; § побічний рух грошової готівки: захисні мита на товари; адміністративні витрати; місцеві і федеральні податки на доход; § кінцевий рух ірошової готівки: вартість активів, що є на кінець часу дії (життя) проекту. Оцінювання руху грошової готівки для довгострокових інвестиційних проектів - завдання складне. Воно потребує великого досвіду і таланту. Капітальне бюджетування для транснаціональних корпорацій включає аналіз можливостей фірми здійснювати прямі іноземні інвестиції, оцінювати їх ефективність і ризикованість. Саме пряме зарубіжне інвестування визначає транснаціональну природу корпорації, є джерелом коштів для зарубіжних підрозділів ТНК. Інвестиційна діяльність компаній за кордоном вважається прямим зарубіжним інвестуванням, якщо: 1) здійснюється контроль через володіння значною частиною акціонерного капіталу реципієнта інвестицій; 2) частина капіталу - виробництво - перемішується в іншу країну (країну - реципієнт інвестицій). Відмітною рисою П11 порівняно з іншими формами міжнародного інвестування є наявність контролю за керівництвом об'єктом інвестування та управлінськими рішеннями. Сучасна фінансова теорія вважає, шо ТНК діють таким чином, щоб максимізу-вати ринкову вартість акціонерного капіталу підприємства, розподілену між його власниками. Для досягнення цієї мети пряме інвестування повинно сприяти досягненню великих обсягів продаж, збільшенню частки ринку і прибутку. Для вирішення цих завдань недостатньо підрахунку ЧДВ, ЧПВ і ВнНП. Фінансовий менеджер повинен володіти здатністю управляти ризиком, пов'язаним з ПІІ: передбачити ризик і зіставити кінцеві результати намічуваних інвестицій з ризиком, пов'язаним з їх здійсненням. 26.2. Управління портфелем зарубіжних цінних паперів Останнім часом зріс інтерес до міжнародних портфельних інвестицій73. ТНК збільшили випуск цінних паперів, а також цінних паперів зарубіжних філій на значній § кількості національних ринків. Таке зростання зумовлене: § прагненням поліпшити доходність іноземних інвестицій і диверсифікувати ризики; § зростанням міжнародного ринку евровалют; § зростанням національних грошових ринків, альтернативою яких стали акції й § облігації. Основною економічною мотивацією міжнародного інвестування є диверсифікація портфеля цінних паперів (розподіл інвестицій за різними напрямами), яка знижує ризик інвестування. Здійснення міжнародних інвестицій в акції і облігації відкриває можливості проведення ефективної диверсифікації. Вважається, що акції відносяться до ризикованих, якщо норма прибутку на інвестиції сильно коливається. Обмежити розмах коливань доходності можна шляхом інвестування в акції не однієї, а різних компаній. При цьому втрати за одними акціями компенсуються прибутками за іншими акціями. Портфель з різними акціями забезпечує середню норму доходное ті за акцією, котра коливається менше. Таке скорочення ризику шляхом вибору обсягу інвестицій у різні активи називається ефектом портфеля цінних паперів. Величину зниження ризику, котру можна очікувати в результаті дії ефекту портфеля, визначає кореляція між доходністю акцій. Акції з високим ступенем кореляції мають схожі зміни в нормах прибутку. Відтак у цьому випадку втрати за одними акціями майже не будуть компенсовані незапла нова ними прибутками. Якщо ж акції в портфелі матимуть максимально низький ступінь кореляції одна з одною за їх доходністю, то зменшення ризику, пов'язане з дією портфельного ефекту, буде проявлятися найбільше. Усі внутрішні ринки і ринки єврооблігацій в одній валюті показують високий ступінь кореляції. Так, для ринків урядових і євродоларових облігацій кореляція становить 0,84, кореляція між різними валютами - здебільшого 0,5. Оскільки кореляція між різними ринками цінних паперів досить низька, а інколи й негативна, а довгострокові відсоткові ставки практично не погоджуються в часі, іноземні зарубіжні інвестиції відкривають значні можливості для скорочення ризику. Іноземні акції і облігації допомагають знизити ризик портфелів цінних паперів у тому ступені, в якому доходність іноземних акцій не корелюється з доходністю національних акцій і облігацій або доходністю таких у різних країнах. Більш слабка корельованість доходності на ринках цінних паперів у різних країнах порівняно з кореляцією на внутрішньому ринку пояснюється такими чинниками, як відмінності в рівнях дивідендів і доходів від приросту капіталу в різних країнах, котрі, в свою чергу, залежать від технологічних, конкурентних, економічних та політичних чинників. В різних країнах - різні темпи інфляції, корпоративні прибуткові податки, контроль над цінами, фази ділового циклу тощо. Придбавши акції компанії різних країн, інвестори можуть схеджирувати свої ризики від впливу цих чинників. Інвестиційна політика, за допомогою якої знижується нестабільність портфеля цінних паперів за рахунок відсутності повної кореляції в їх доходності, називається диверсифікацією. Найпростішою стратегією диверсифікації є випадковий набір якомога більшої кількості цінних паперів. Іншою стратегією є зміна кореляції окремих акцій і вибір складу портфеля з тих із них, котрі максимально не корелюють один з одним. Цей спосіб дозволяє досягати високого рівня диверсифікації, однак здійснення його на практиці - справа важка. Щоб зменшити вплив на доходність несподіваних коливань валютного курсу, можна вдатись до хеджування цінних паперів на валютних форвардних і ф'ючерсних ринках. Хеджування на форвардних і ф'ючерсних ринках дає найнижчий рівень ризику при заданому рівні хеджування. В практиці міжнародної диверсифікації портфеля існує ряд чинників, що перешкоджають диверсифікації як засобу отримання переваг. До їх числа відносяться: § сегментованість ринків іноземних акцій та облігацій, що викликається правовими бар'єрами, які обмежують інвестиції за кордоном; § заборона для іноземців володіти національними компаніями; § введення податку, який врівноважує ставки відсотка; § різниця в організації ринку, методах торгівлі цінними паперами і операціях (готівкові операції або форвардні операції); § порядок установлення цін на акції (котирування або аукціони); § операційні та інформаційні витрати. Часто основною перешкодою для міжнародної диверсифікації є проблеми оподаткування. Великі компанії можуть нести витрати, пов'язані з подоланням перешкод міжнародній диверсифікації портфеля, але для більш дрібних корпорацій часто витрати по диверсифікації перевищують вигоди. Останніми роками з'явилися нові види цінних паперів, фінансових механізмів, котрі дозволяють інвесторам зі скромними коштами скористатись перевагами міжнародної диверсифікації. Основні з них - депозитарні розписки, зокрема американські депозитарні розписки (АДР) й міжнародні взаємні фонди. Сутність депозитарних розписок розглядалася в главі 21. Тому розглянемо тільки особливості діяльності міжнародних взаємних фондів. Міжнародні взаємні фонди продають частку власності в наявних у них портфелях цінних паперів. Співвласник взаємного фонду отримує доходи зі всіх цінних паперів, що знаходяться в портфелі фонду, пропорційно своєму вкладу в загальний портфель. Інвестори вносять періодично платежі, необхідні для функціонування фонду. Міжнародні взаємні фонди мають такі характерні риси: § особи, які віддають свої грошові кошти інвестиційному посереднику, самі несуть ризики, що пов'язані з інвестуванням; § управляючий фондом об'єднує кошти багатьох людей у єдиний грошовий пул і тим самим усереднює ризики для учасників колективної інвестиційної схеми; § схеми інвестиційних фондів не передбачають заздалегідь обумовлених фіксованих виплат; § інвестор мас можливість вибрати будь-яку форму інвестування. Головні економічні переваги міжнародних взаємних фондів: § Ефективність та інформаційна прозорість. Інвестиційний фонд пропонує такий доход, якого не може запропонувати жоден з існуючих фінансових інститутів. Додатковий доход одержується зниженням витрат за рахунок ефекту масштабу, оскільки чим більші пакети цінних паперів, що купуються чи продаються, тим нижча вартість укладених угод. Розкриття інформації фондами сприяє підвищенню інформованості вкладників та накопиченню досвіду, який необхідний для інвестування. Інвестори одержують можливість самостійно контролювати інвестиційні рішення управляючих фонду. Ціни на фондовому ринку складаються внаслідок торгів інформованих інвесторів і тому самі ціни починають відображати всю інформацію про цінні папери. Ринок стає менш ризикованими та більш надійними, тобто "ефективним". § Диверсифікація. Завдяки інвестиційним фондам вкладники отримують можливість створити диверсифікаційний портфель цінних паперів. Це знижує ризик, оскільки інвестор володіє різними акціями в різних країнах та галузях економіки. Крім того, інвестори мають можливість виходити на нові інвестиційні ринки та отримувати доходи з нових для них джерел. § Професійне керування. Професійні управляючі взаємних фондів постійно аналізують, які цінні папери купувати-продавати, ведуть активну торгівлю ними з метою збільшення доходу і тим самим впливають на ринкову активність, сприяють стабілізації ринку. Це вигідно відрізняє їх від дрібних інвесторів, які небезпечні для ринку, оскільки, як правило, керуються чутками, неперевіреною інформацією. § Ліквідність. Акції, які випускають інвестиційні фонди, вільно продаються та купуються на ринку без будь-яких обмежень. При виході із фонду інвестор отримує назад свої гроші і доход протягом декількох днів. § Зручність. Учасник фонду має постійне право на частку в доході фонду незалежно від строку, протягом якого він є власником акцій. § Пільгове оподаткування. У деяких країнах інвестиційні фонди звільняються від оподаткування, використовуються схеми податкових кредитів, податкова відстрочка, коли робітник вкладає частку своїх доходів у фонд, яка до виходу на пенсію звільняється від оподаткування тощо. § Жорсткий контроль та. регулювання діяльності фондів. Це здійснюється за допомогою державних регулвальних органів, організацій, що саморегулюються, які ставлять великі вимоги щодо стандартів роботи фондів та здійснюють функції нагляду. Взаємні фонди повинні мати ліцензію та нести відповідальність за всі свої дії [35, с. 474-477]. Міжнародне портфельне управління може здійснюватися на основі пасивного або активного підходів. Теоретичною основою пасивного управління є гіпотеза про ринкову ефективність. Вважається, що коли вартість цінних паперів була встановлена на ринку з урахуванням усієї доступної інформації, і ринок раціонально прореагував на цю інформацію, то управління повинно орієнтуватись на ринок, тобто будуватися на основі індексного методу інвестицій. Це означає, що менеджер портфеля може інвестувати весь портфель або значну частину в ринковий індекс або в набір цінних паперів, прогнозована динаміка яких багато в чому відповідає ринковому індексу (Standard and Poor 500, Nikkei 225, Financial Times All Shore Index, індекс Доу-Джонса та ін.). Пасивне управління розуміється як розміщення портфельних коштів на провідних 20-25 національних фондових ринках пропорційно до ваги цих ринків у світовому ринковому індексі. Необхідна лише інформація про частки світової ринкової капіталізації в кожному компоненті індексу. Активне управління вимагає складання значної кількості прогнозів і аналізу. Необхідним є відбір фондових ринків і диверсифікація їх. Ринкам з найкращими характеристиками присвоюються найбільші ваги в портфелі. Потім проводиться відбір акцій в конкретних секторах промисловості. Для цього необхідний значний обсяг інформаційних прогнозів. 26.3. Чинна капітальна політика Чинна капітальна політика — це управління активами і пасивами міжнародної фірми на короткостроковий період, тобто управління оборотним капіталом. Управління оборотним капіталом включає в себе управління: 1) грошовою готівкою; 2) рахунками до отримання і рахунками до сплати; 3) матеріально-технічними запасами; 4) короткостроковими позиками. Цикл руху грошової готівки охоплює отримання готівки від продажу продукції і оплату готівкою чинників виробництва. Управління цим рухом є одним з найважливіших аспектів чинної капітальної політики. Фінансовий менеджер ТНК повинен: 1) визначити корпораційні і місцеві потреби в готівці; 2) переконатися, що готівка спроможна гарантувати зобов'язання в твердій валюті; 3) мінімізувати "надлишок" готівки і якомога швидше і прибутковіше вкласти готівку, якщо темпи оборотності готівки і ринкова безпека відносно низькі; 4) спрямувати зусилля на пришвидшення отримання готівки і на уповільнення її витрачання. Приймати рішення з цих питань міжнародному фінансовому менеджменту доводиться як у межах систем грошових платежів окремих країн, так і між цими країнами. При цьому контроль і регулювання міжнародних грошових операцій повинні проводитися у взаємозв'язку з іншими питаннями прийняття фінансових рішень, насам- Процес контролю і регулювання грошових операцій буває суперечливим. Наприклад, для того щоб бути впевненим, що в касі завжди є необхідна валюта, вимагається зводити баланс відповідних розмірів. При цьому прийняття рішення менеджером знаходиться під сильним впливом його вміння або невміння пристосуватись до ризику. Так, неналаштованість до стратегічного ризику тягне за собою утримання великого залишку готівки або цінних паперів у різних валютах на випадок необхідності здійснення платежів. Це - консервативна стратегія. Вона дає впевненість, що в разі необхідності кошти справді будуть у наявності. Але ця впевненість буде досягнута за рахунок того, що менеджер зв'яже кошти, котрі можуть бути вкладені прибутково. Такий підхід виражений в тезі "низький ризик, мала оборотність". Інша ситуація: енергійний менеджер, що здійснює контроль і регулювання грошових операцій, може мати дуже маленький залишок готівки в цінних паперах і більше коштів вкладати в справу. Це - енергійний підхід, спрямований на прибуткове вкладання коштів. Але цей підхід підстерігає декілька ризиків. Якщо зростає потреба в готівці, то менеджеру доведеться брати кредит з невідомою ставкою відсотка. Менеджер бере на себе також ризик, пов'язаний з валютним ризиком. Такий підхід може бути названий "високий ризик, велика оборотність". Прагнення фінансового менеджера пришвидшити приплив готівки і уповільнити її відплив особливо небезпечно для міжнародної фірми через ризик коливань валютного курсу і високого рівня інфляції, в результаті якої відбувається знецінення валют. Коли відбувається затримка коштів, виручених від операцій, у країнах із швидким знеціненням валют вартість цих коштів у національній валюті різко падає. За інших умов практика енергійного менеджера з контролю і регулювання грошових операцій призводить до хороших результатів. Так, французьке туристичне агентство "Хавас" стало вимагати зі споживачів передоплату задовго до початку туру і затримувати оплату своїх власних зобов'язань на місяць. Оскільки у 80-х роках відсоткові ставки були високими, така стратегія була надзвичайно прибутковою. Так, у 1987 р. агентство близько половини загальних прибутків отримало від фінансових, а не туристичних операцій. Ефективність чинної капітальної політики міжнародних і транснаціональних фірм залежить ще від двох обставин: швидкості переведення коштів з банку в одній країні до банку в іншій країні і ступеня централізації грошових операцій. За звичайним телеграфним переказом операція займає від одного до двох робочих днів. Міжнародна міжбанківська організація з валютних та фінансових розрахунків за телексом (СВІФТ) дозволяє здійснити операцію переказу протягом хвилин. Чинна капітальна політика ТНК, як правило, керується централізовано. Відсутність централізації призводить до надлишкових витрат і ризику. Типовим мегодом централізації управління, контролю й регулювання ірошових операцій є використання накопичуваних рахунків. Припустимо, що фірма здійснює свою діяльність у Чикаго, Лондоні і Мюнхені. Фінансові менеджери в кожному регіоні аналізують стан їхньої готівки на певне число. Прогноз обігу готівки наведено в табл. 26.1. Таблиця 26. Прогноз обігу готівки, млн. дол. Показники \| Чикаго \| Лондон \| Мюнхен Очікуване надходження \| 2,0 \| 3.6 \| 1,7 Очікувані виграні \| 2,3 \| 3,4 \| 1.8 Надлишок або дефіцит \| -0.3 \| +0,2 \| -0.1 За централізованої системи чинної капітальної політики чиказькі і мюнхенські операції потребують позики загальним обсягом 400 000 дол. для покриття очікуваного дефіциту, в той час як лондонські операції дадуть надлишок в 200 000 дол. При використанні системи накопичуваного рахунка на даний день потрібна позика в розмірі 200 000 дол. Внаслідок цього, по-перше, будуть зменшені витрати на відсотки за позикою, оскільки ставки, за якими фірма може позичити гроші, вищі, ніж ставки за власними вкладами; по-друге, оскільки материнська фірма звичайно більш відома на кредитних ринках, позики можуть бути надані за преференційними (пільговими) ставками. При централізованій системі контролю і регулювання грошовими операціями рух готівки підпорядкований інтересам корпорації в цілому. ТНК функціонує як система джерел грошових коштів користувачів цих коштів і фінансових координаторів. Джерелами грошових коштів виступають філії, в яких обмежені інвестиційні вимоги, але великий обсяг продаж і надходжень готівкових коштів. Користувачами грошових коштів виступають філії, котрі пред'являють значні інвестиційні вимоги, але мають обмежені обсяги продаж і потоків готівкових коштів. Це, звичайно, більш "молоді" і такі, що швидко розвиваються, підрозділи. Фінансові координатори покликані оптимізувати вкладення готівкових коштів, сприяти уникненню валютних збитків, забезпечити взаємозв'язок з банками тощо. Багато великих ТНК проводять операції з міжнародними потоками готівки через єдиний централізований депозитарій. Усі філії і відділення таких корпорацій проводять транснаціональні операції з готівкою лише через такий депозитарій. Розміщені вони у великих міжнародних фінансових центрах (Лондон, Нью-Йорк), а також у таких, де дозволяється проводити валютні обміни, є добрі засоби зв'язку і банківські послуги, оподаткування здійснюється за мінімальними ставками і т. ін. Основною перевагою користування централізованим депозитарієм є можливість здійснювати багатосторонній неттинг на міжнародному рівні. "Неттинг" - це взаємна компенсація зобов'язань і активів між підприємствами ТНК. ТНК засновують у центральному бюро клірингові рахунки. Філії з мінусовою нетто-позицією переміщує кошти на центральний кліринговий рахунок, а керуючий кліринговим рахунком переводить потім ці кошти філіям з плюсовою нетто-позицією. Нет-то-позиція відображає різницю між рахунками дебіторів і розрахунками з поставщиками і кредиторами. Керуючий кліринговим рахунком щомісячно отримує інформацію по всіх операціях і розраховує нетто-позицію кожної філії. Потім він організує процес остаточного розрахунку. Розглянемо на прикладі процес багатостороннього нетторування (табл. 26.2; рис. 26.1). Таблиця 26.2 Нетто-позиції філій (в дол. США) Країни \| Рахунки дебіторів \| Рахунки з постачальниками і кредиторами \| Нетто-позиція Франція \| 250 000 \| 350 000 \| (100 000) Німеччина \| 250 000 \| 100 000 \| 150 000 Італія \| 150 000 \| 300 000 \| (150 000) Велика Британія \| 300 000 \| 200 000 \| 100 000 Багатосторонній неттинг дозволяє фірмам знижувати інтенсивність потоків грошової готівки, швидше й ефективніше переміщувати її, скорочувати витрати на валютну конвертацію, комісійні і збори, сплачувані за переміщення готівки, що зумовлене переміщенням більших сум і зниженням числа операцій. Деякі великі промислові країни, наприклад, Франція та Італія, забороняють або обмежують міжнародний неттинг, щоб додатково субсидувати свої національні банківські системи за рахунок збільшення міжнародних потоків готівки, які проходять через них. Управління оборотним капіталом включає в себе управління рахунками до отримання і рахунками до сплати , котре зводиться до знаходження оптимального співвідношення між вартістю рахунків до сплати як фінансовою операцією для покупця і збільшенням продаж постачальником при використанні рахунків до отримання. При веденні міжнародного бізнесу управління цими рахунками утруднене через постійні зміни валютних курсів і можливості введення обмежень на грошові перекази. У випадку невеликих або нерегулярних фінансових угод при управлінні ними використовується акредитивна система. Однак ця система досить складна і коштовна. Відтак при здійсненні великих або періодично повторюваних угод, для уникнення ризику, рахунки до отримання використовують як заставу для отримання банківських позик або продають їх, тобто здійснюють операцію факторингу. Факторинг може здійснюватися з правом регресу (відшкодування збитків фінансової організації, яка купила рахунки, компанією, яка продала їх) і без нього. Факторинг зарубіжних рахунків до отримання звичайно здійснюється без права регресу. Факторинг зарубіжних рахунків більш ризикований, ніж операція з національними рахунками, а тому фінансові інститути, що займаються факторингом, призначають на ці операції більш високий дисконт (обліковий відсоток). Для уникнення кредитного ризику при здійсненні міжнародних торговельних угод використовується зустрічна торгівля в таких формах: 1) бартер - угода купівлі-продажу у формі безпосереднього обміну одного товару на інший; 2) компенсаційні угоди, за якими експортер засобів виробництва погоджується на компенсацію за поставлені засоби виробництва товарами, які будуть вироблені з їх допомогою; 3) угода про зустрічні купівлі, які передбачають компенсаційне погашення продукцією, не пов'язаною з поставленими засобами виробництва; 4) заміщення - угода, за якою передбачається, що продукція повинна складатися з використанням компонентів, виготовлених у країні придбання. При управлінні матеріально-технічними запасами міжнародний фінансовий менеджмент також стикається із завданням подолання ускладнень, що викликаються непередбаченими коливаннями обмінних курсів і цін, обмеженнями грошових переказів, квотами, тарифами тощо. Для контролю над цінами на сировину та її транспортування можуть бути використані ф'ючерсні контракти й опціони. Міжнародні компанії часто здійснюють попередні закупівлі і накопичення запасів. В період низького попиту фірма може збільшити запаси імпортованих готових товарів і сировини і витрачати їх при підвищенні попиту на них. Вплив обмежень на міжнародні грошові перекази, а також різниця у величині ставок податків на прибуток корпорацій в різних країнах можуть бути усунуті або пом'якшені шляхом використання трансфертних платежів, тобто оплат всередині самої корпорації між підприємствами, що входять до неї, за продукцію, котру вони постачають одне одному. Зміни цін при взаєморозрахунках між філіями і дочірніми компаніями однієї й тієї самої корпорації, а також підвищення ставок відрахувань цих підрозділів на утримання апарату центрального керівництва робляться для того, щоб сумарні прибутки корпорації збільшувались. І нарешті, корпорації багатьох промислово розвинутих країн використовують зони вільної торгівлі для накопичення запасів з тим, щоб відстрочити сплату імпортних зборів і податків і здійснити експорт їх тоді, коли ринкові умови будуть сприятливішими. Використана література 1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8. 2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995. 3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002. 4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002. 5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000. 6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.: Финансы и статистика, 1999. 7. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41. 8. Гаман MB Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004. 9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник - М.: ЮНИТИ, 2001. 10. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: Консалтбанкир, 2000. 11. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения.- М.: АО "Консолт - банкир", 2001. 12. Гіл Ч. Міжнародний бізнес- К.: Основи, 2001 13. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. коя. і наук. ред. Циганкова Т.М.- К.: КНЕУ, 2003. 14. Гольцберг М., Хасан-бек А. Основы финансового инвестирования.- К.: Знания, 1998. 15. Грей сон Дж. К., О'Деля К. Американский менеджмент на пороге XXI века.М.: Экономика, 1995. 16. Денберг Р.Л. Международное налогообложение.- М.: ЮНИТИ, 1997. 17. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі.- К.: Україна, 1994. 18. Дэниеле Дж.Д.. Радеба Ли Х- Международный бизнес: Учебник - М.: Дело, 1994. 19. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ржепишсвського К.І.- К.: ЦУЛ, 2003. 20. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Сіваченка І.Ю., К.: - ЦУЛ, 2006. 21. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Сіваченка МО., Логвінової Н.С.- К.: ЦУЛ, 2006.
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 517 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: