Реферат на тему Стандартна модель міжнародної торгівлі - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Стандартна модель міжнародної торгівлі. План 1. Порівняльні переваги та постійні витрати заміщення 2. Порівняльні переваги та зростаючі витрати заміщення в стандартній моделі Порівняльні переваги та постійні витрати заміщення Теорія порівняльних переваг Д. Рікардо, як відмічалося раніше (див. главу 3), грунтується на трудовій теорії вартості. Це означає, що відносна вартість товару визначається кількістю праці, витраченої на її виготовлення. Праця є однаковим та єдиним фактором виробництва. Ці припущення неправильні і тому трудову теорію вартості не можна використовувати для пояснення порівняльних переваг. У реальному житті праця не є єдиним фактором виробництва і не використовується в однаковій фіксованій пропорції у виробництві всіх товарів (існують як трудомісткі, так і капіталомісткі товари). У виробництві багатьох товарів існують визначені можливості заміщення (заміни) одних факторів виробництва іншими, а окремі види праці мають відмінності щодо кваліфікації, продуктивності, оплати. Обґрунтувати теорію порівняльних переваг не тільки на витратах праці, а й на інших факторах виробництва допомогла теорія заміщення, на якій ґрунтується стандартна модель міжнародної торгівлі. Теорію порівняльних переваг на основі теорії витрат заміщення пояснив у 1936 р. австрійський економіст Готтфрід Хаберлер. Згідно з теорією витрат заміщення, вартість одного товару визначається кількістю другого товару, яким слід пожертвувати для звільнення ресурсів, достатніх для виробництва додаткової одиниці першого товару. Країна з меншими витратами заміщення у виробництві будь-якого товару має і порівняльні переваги по цьому товару, а також і, одночасно, порівняльну невигідність по другому товару. Така модель порівняльних переваг розглядає ситуацію в умовах постійних витрат заміщення [46, с. 61-65; 71, с. 31-34]. Витрати заміщення графічно можливо зобразити за допомогою межі виробничих можливостей (кривої трансформації виробничих можливостей), яка показує альтернативні комбінації двох товарів. Ці альтернативні комбінації країна може виробляти, повністю використовуючи всі виробничі ресурси, найкращі технологи, які має. Розглянемо конкретний приклад з кривими виробничих можливостей для товарів І та II в країнах А та В (табл.4.1; рис.4.1). Таблиця 4.1 Виробничі можливості для двох товарів у двох країнах Країна А \| Країна В Кількість товар І \| товар II \| товар І \| товар II 180 \| 0 \| 60 \| 0 150 \| 20 \| 50 \| 20 120 \| 40 \| 40 \| 40 90 \| 60 \| зо \| 60 60 \| 80 \| 20 \| 80 30 \| 100 \| 10 \| 100 0 \| 120 \| 0 \| 120 Дані, наведені в табл.4.1, свідчать, що країна А може виробляти 180 одиниць товару І (1801) та 0 одиниць товару II (0 II), або 150 І та 20 II і так далі до 0 І та 120II. Кожні 30 І, від виробництва яких країна А відмовляється, звільняють ресурси, які дозволяють виробляти додатково 20 II. Це свідчить, що 30 І = 20 II, тобто той самий обсяг ресурсів дозволяє виробляти або 30 І, або 20 II. Звідси витрати заміщення однієї одиниці товару І в країні А дорівнюють 2/3 товару II (і 1=2/3 II) і залишаються постійними при всіх можливих виробничих комбінаціях двох товарів. Країна В може збільшити випуск товару II на 20 одиниць за кожні 10 одиниць товару І, від яких відмовиться, тобто витрати заміщення в країні В становлять 1 1=2 II і теж залишаються постійними. Виробничі можливості країни А та В представлені лініями виробничих можливостей на рис.4.1. Кожна точка на лінії представляє одну альтернативну комбінацію товарів 1 та II. Так, у точці Ј країна А виробляє 90 одиницю товару І та 60 одиницю товару II, а країна В у точці Ј' виробляє 401 та 40II. Точки, які розташовані нижче від лінії виробничих можливостей, відображають можливі, але неефективні варіанти виробництва двох товарів (країна або не повністю використовує свої ресурси, або застосовує гіршу технологію). Точки, які розташовані вище від межі виробничих можливостей, відображають варіанти, які при тих ресурсах та технологіях, що мас країна, не можуть бути реалізовані. Постійні витрати виникають у випадку, якщо фактори виробництва однорідні, однієї якості та взаємозамінними. Тоді, наприклад, якщо кожна країна буде спрямовувати ресурси виробництва товару II на виробництво товару І, то вона не повинна використовувати менший обсяг або менш придатні для виробництва товару І ресурси незалежно від того, скільки всього товару І вже виробляється. Отже, постійні витрати свідчать про те, що для виробництва кожної додаткової одиниці другого товару необхідно відмовитися від незмінної кількості першого товару. Розглянутий приклад показує, що витрати заміщення товару І дорівнюють кількості товару II, від якої країни повинні відмовитися для того, щоб звільнити ресурси, які достатні для виробництва однієї додаткової одиниці товару І. Це називається граничною нормою трансформації. Витрати заміщення в країнах А та В неоднакові і ця різниця виявляється в різному нахилі лінії межі виробничих можливостей (кривої трансформації виробничих можливостей). Нахил кривої трансформації для країни А складає 120/180 = . 2/3, тобто дорівнює витратам заміщення товару І в країні А і є постійним. Нахил кривої трансформації для країни В складає 120/60 = 2, що також дорівнює витратами заміщен- В умовах постійних витрат враховується лише пропозиція товарів в кожній з країн і попит не аналізується. В основі міжнародної торгівлі лежить те, що, по-перше, витрати є постійними для кожної країни, але різні між ними; по-друге, країни мають порівняльні переваги за різними товарами, що відображається в різниці відносних цін на товари. В умовах автаркії країна споживає тільки ті товари, які виробляє. Тому межа виробничих можливостей є одночасно межею споживання. В умовах вільної торгівлі країна А спеціалізується на виробництві товару І і виробляє його в точці С на своїй межі виробничих можливостей (180 І та 0 II). В той же час, країна В спеціалізується на товарі II та виробляє його в точці С' (0 І та 120 II). Країна А може здійснити, наприклад, обмін із країною В 70 одиниць товару І на 70 одиниць товару II, і тоді припиняє споживання в точці N (1101 та 70ц), а країна В припиняє споживання в точці N (701 та 50 II). Внаслідок цього країна А виграє від торгівлі 20 одиниць товару І (110 І - 90 І) та 10 одиниць товару II (70II - 60II), а країна В - відповідно 30 1 (701 - 40 І) та 10 II (5011-40 II). Таким чином, можна підрахувати загальний виграш від торгівлі. В умовах автаркії країни А та В в цілому виробили 130 І (90 1 + 401), а при спеціалізації - 1801 (товар І виробляє тільки країна А), тобто загальний виграш становить 50 І (180 І - 130 І). По товару II в умовах ізоляції країни виробляли 100 II (60II + 40II), а при спеціалізації - 120 II (виробляє тільки країна В) і загальний виграш становить 20 II (120 II - 100II). Розглянута модель порівняльних переваг в умовах постійних витрат заміщення свідчить проте, що закон порівняльних переваг може грунтуватися не тільки на трудовій теорії вартості, а на теорії витрат заміщення. Ця модель розглядає ситуацію повної спеціалізації країн на товарах своєї відносної переваги і припинення виробництва товарів, по яким відносну перевагу мають інші країни. Однак постійні витрати не відповідають реальним умовам життя. їх розгляд слугує переходом до розгляду більш реалістичної ситуації із зростаючими витратами (витрати заміщення одного товару іншим, як правило, є зростаючими). Порівняльні переваги та зростаючі витрати заміщення в стандартній моделі Стандартна модель міжнародної торгівлі ґрунтується на зростаючих витратах заміщення і розглядає сукупний попит та пропозицію. Під зростаючими витратами заміщення розуміють, що країна для виробництва кожної додаткової одиниці одного товару повинна відмовитися від випуску не постійної, а зростаючої (від усе більшої та більшої) кількості іншого товару. При зростаючих витратах крива виробничих можливостей мас форму не прямої лінії, а угнутої по відношенню до початку її координат. Така угнута крива виробничих можливостей показує обсяги внутрішньої пропозиції (рис.4.2). На рис.4.2 наведені гадані межі виробничих можливостей двох товарів у двох країнах, форма яких свідчить про те, що країни зіштовхуються із зростаючими витратами у виробництві обох товарів. Країна А передбачає виробляти більше товару І, починаючи з точки С. Оскільки в цій точці країна А вже використовує всі ресурси та кращі технології, то вона може виробити більше товару І, скоротивши виробництво товару II. За кожні додаткові 20 одиниць товару І, вона повинна відмовитися від усе більшої та більшої кількості товару II. Зростаючі витрати заміщення, які виражені в товарі II (на рис.4.2 це показано спрямованими вниз стрілками, які подовжуються), зумовлюють форму кривої виробничих можливостей. Аналогічна ситуація динаміки витрат заміщення спостерігається в країні В у виробництві товару II. Переміщуючись угору від точці О до точці К ми спостерігаємо зростаючу кількість товару І (спрямовані вліво стрілки, які подовжуються), від якої країна В повинна відмовитися для виробництва кожних додаткових 20 одиниць товару II. В умовах зростаючих витрат заміщення, гранична норма трансформації товару І для товару II також (див.п. 4.1) означає кількість одиниць товару II, від виробництва яких країна повинна відмовитися для виробництва кожної додаткової одиниці товару І. Це та сама крива виробничих можливостей, але вона мас іншу форму і свідчить про зростаючі витрати заміщення одного товару іншим. Таким чином гранична норма трансформації може бути іншою назвою витрат заміщення товару І, кількість якого показується на осі абсцис, та представлена нахилом кривої виробничих можливостей у точці виробництва. Припустимо, що гранична норма трансформації країни А в точці С дорівнює '/", тоді країна повинна відмовитися від V одиниці товару II, щоб звільнити ресурси для виробництва однієї додаткової одиниці товару І у цій точці. А якщо із збільшенням виробництва (130 І) гранична норма трансформації в точці А*дорівнюватиме І, то країна А в цій точці повинна буде відмовитися вже від однієї одиниці товару II для виробництва однієї додаткової одиниці товару І. Тобто виробництво більшої кількості товару І супроводжується зростаючими витратами заміщення. Отже, зростаючі витрати заміщення виникають внаслідок того, що ресурси (фактори виробництва) не однорідні та не використовуються в однакових установлених пропорціях. Це означає, що країна в міру збільшення будь-якого товару повинна використовувати ресурси, які стають менш ефективними або менш придатними для виробництва даного товару. Внаслідок цього країна відмовляється від усе більшої та більшої кількості другого товару для звільнення тієї кількості ресурсів, які необхідні для виробництва кожної додаткової одиниці першого товару. Розглянувши в стандартній моделі фактори виробництва, які відображаються в межі виробничих можливостей, слід звернути увагу на переваги в попиті даної країни, що робиться за допомогою суспільних кривих байдужості. Суспільні криві байдужості показують різні комбінації двох товарів, які дають однакову задоволеність потреб країни. Вищий ступінь задоволеності показують високі криві, а нижчу - низькі. Суспільні криві байдужості випуклі по відношенню до початку координат. Припустимо, що криві байдужості в країнах А та В різні, оскільки переваги попиту в них неоднакові (рис.4.3) [65, с. 49]. Точки N та С показують однаковий ступінь задоволеності потреб для країни А, оскільки знаходяться на кривій байдужості І. Вищому рівню задоволеності потреб відповідають точки Г та К. Хоч у точці Г порівняно з точкою С потреба в товарі П більша і менша в товарі І, в цілому ж рівень задоволеності потреб у точці Т більший через те, що знаходиться на кривій байдужості II. Точка Е на кривій байдужості III свідчить про ще вищий рівень задоволеності. Суспільні криві байдужості мають негативний нахил, оскільки країна, споживаючи більше товару І, повинна споживати менше товару II, якщо вона бажає мати той самий рівень задоволеності потреб. Якщо країна буде продовжувати споживати ту саму кількість товару II при збільшенні споживання товару І, то вона опиниться на вищій кривій байдужості. Попит, який існує на ринку, характеризується граничною нормою заміщення. Гранична норма заміщення товару І на товар II у споживанні дорівнює кількості товару II, від якого країна повинна відмовитися, щоб держати одну додаткову одиницю товару І та при цьому забезпечити збереження існуючого рівня споживання (тобто залишитися тією самою кривою байдужості). Гранична норма заміщення виражається в нахилі кривої байдужості в точці споживання та знижується, рухаючись униз. Так, гранична норма заміщення в точці N більша, ніж у точці С (крива байдужості І). Зниження граничної норми заміщення свідчить про те, що чим більше товару І та менше товару II споживає країна, тим дорожчий для неї приріст одиниць товару II за кожну додаткову одиницю товару І. Розглянемо взаємодію між пропозицією (граничною нормою трансформації) та попитом (граничною нормою заміщення) в умовах автаркії (рис.4.4) [23, с. 119; 71, с. 52]. Для країни А крива байдужості L с найвищою, яку вона може досягти при своїй межі виробничих можливостей. Країна А знаходиться в рівновазі (максимізує свій добробут), коли виробництво та споживання знаходяться в точці Е. Тобто країна споживає максимальну кількість товарів І та II, які виробляє. Аналогічно країна В знаходиться в рівновазі в точці Е. Існує тільки по одній точці максимально задоволеності потреб для кожної країни, тому що криві байдужості не можуть перетинатися, а більш високої кривої в умовах обмеженості ресурсів не можна досягти. З початком торгових відносин країна А спеціалізується на виробництві товару І, який буде експортувати, що викличе зростання виробництва товару І та скорочування виробництва товару II. Точка виробництва на кривій виробничих можливостей, починаючи з точки рівноваги в умовах автаркії (точка Ј), зміщується вниз і при цьому зіштовхується із зростаючими витратами заміщення у виробництві товару І. Нахил кривої виробничих можливостей зростає. Країна В, маючи порівняльну перевагу у виробництві Таким чином, стандартна модель уточнює теорію порівняльних переваг із врахуванням зростаючих витрат заміщення. Стандартна модель міжнародної торгівлі аналізує також попит. Оскільки в збалансованій економіці обсяг споживання дорівнює обсягу виробництва, то на графіку вони будуть перетинатися. Країна А збільшує виробництво товару І і переміщується з точки Е в точку С. Вона експортує 60 одиниць товару 1 (СК) та обмінює їх на 60 одиниць товару II (KN) із країни В. Внаслідок цього крива граничної норми заміщення (попит) переміщується на більш високий рівень II і буде стикатися з прямою рівноважної відносної ціни в точці N, у якій країна споживатиме на 20 одиниць більше товару І (70 І - 501) та на 20 одиниць товару II (80II - 60II). Так само країна В переміщується з точки Е' в точку С по кривій виробничих можливостей та обмінює 60 II (С7Г) на 60 I (K'N'). Крива граничної норми заміщення також переміщується на вищий рівень II і торкається з прямою рівноважної відносної ціни в точці N', у якій країна зможе споживати на 20 одиниць більше товару І (100 І - 801) та товару II (60II - 40 II). Таким чином, можливості споживання обох товарів, як у країні А, так і в країні В, зросли завдяки тому, що крива байдужості II розташована вище від кривої байдужості І. В умовах спеціалізації та торгівлі кожна країна може споживати за межею своїх межі виробничих можливостей, а в умовах автаркії межа виробничих можливостей є межею її споживання. Стандартна модель в умовах зростаючих витрат заміщення відрізняється від моделі порівняльних переваг з постійними витратами заміщення, тому що при зростаючих витратах заміщення не здійснюється повна спеціалізація країни А на товарі І, а країни В - на товарі II. Хоч країна А і виробляє більше товару І, але також продовжує виробляти деяку кількість товару II. Аналогічно і країна В. що спеціалізується на товарі II, продовжує виробляти і товар І. Це пов'язано з тим, що країна А, спеціалізуючись на товарі І, і країна В, спеціалізуючись на товарі II, зіштовхуються із зростаючими витратами заміщення цих товарів. Зі спеціалізацією кожної з країн відносні ціни на товари зближується поки не стануть однаковими. З цього моменту країнам стає не вигідно продовжувати нарощувати виробництво товару своєї порівняльної переваги, бо вже досягнута рівноважна ціна. Це здійснюється до повної спеціалізації країн у виробництві. Подальша спеціалізація не має сенсу, тому що через зростаючі витрати заміщення це буде дорожче, ніж імпортувати товар. Рівноважна відносна ціна між країнами в наведеному прикладі була визначена шляхом перевірки різних відносних цін, поки не знайшли ту, при якій торгівля буде збалансованою (використовували метод проб та помилок). Слід звернути увагу, що чим вищий у країні А попит на товар II, який експортує країна В, та менший попит країни В на товар І, який вивозиться із країни А, тим ближче буде рівноважна відносна ціна в умовах торгівлі до передторгової відносної ціни країни А (до 1А) і тим менше буде частка у виграші від торгівлі в країні А. Знаючи рівноважну відносну ціну в умовах торгівлі, можна дізнатися, як поділиться виграш від торгівлі між країнами. У нашому прикладі (рнс.4.5) рівноважна відносна ціна товару І {Рс=Рс=1) забезпечує однакову вигоду для обох країн (20 1 та 20 II). Однак попит на товари в кожній з країн може бути різним, тому виграш від торгівлі розподіляється в різній пропорції. Виграш від торгівлі складається з двох компонентів: виграшу від обміну та виграшу від спеціалізації (рис.4.6) [71, с. 57]. Якщо припустимо, що країна А все ж таки спеціалізується на товарі І та виробляє його в точці С, то вона може обміняти 601 на 60 II з країни В. Таким чином споживання буде в точці К на кривій граничної норми заміщення Ш. Переміщення споживання з точки Г в точку А" свідчить про виграш країни від спеціалізації у виробництві. У стандартній моделі вихідним припущенням відносних переваг є різниця у виробничих можливостях та рівнях споживання. Окремим її випадком є торгівля, яка ґрунтується на відмінностях у смаках і здійснюється в умовах повного збігу виробничих можливостей країн - торговельних партнерів (рис.4.7) Г23, с. 125:71. с 591 Отже, взаємовигідна торгівля може грунтуватися тільки на відмінностях у смаках двох країн. Слід звернути увагу, що при такій моделі торгівлі структура виробництва, в міру того як країни відходять від автаркії, стає все більш ідентичною. Таким чином стандартна модель міжнародної торгівлі має такі характерні риси: § модель розглядає сукупний попит та пропозицію, в той час як класичні теорії аналізували попит та пропозицію з обмеженою кількістю товарів. Попит характеризує гранична норма заміщення, а пропозицію - гранична норма трансформації; § у моделі представлена більш реальна ситуація із зростаючими витратами за мішення, які виникають внаслідок неоднорідності ресурсів, що використовуються в різних пропорціях при виробництві товарів; § в умовах автаркії рівновага установлюється шляхом взаємодії між граничною нормою трансформації та граничною нормою заміщення на внутрішньому ринку. Країна досягає рівноваги, коли досягає вищої кривої байдужості при даній межі виробничих можливостей; § в умовах торгових відносин рівноважна відносна ціна установлюється досвідним шляхом, тобто перевіряються співвідношення різних відносних цін товарів всередині країни та за рубежем, поки не буде знайдена ціна, при який торгівля стане збалансованою. Країни починають спеціалізуватися на виробництві товарів своєї порівняльної переваги і зіштовхнуться із зростаючими витратами заміщення. Спеціалізація продовжується, поки ціни в країнах не стануть однаковими і торгівля не буде знаходитися у рівновазі; § при зростаючих витратах заміщення спеціалізація не буває повною; § виграш від торгівлі поділяється на виграш від спеціалізації та виграш від обміну. Використана література 1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8. 2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995. 3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002. 4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002. 5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000. 6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.: Финансы и статистика, 1999. 7. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41. 8. Гаман MB Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004. 9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник - М.: ЮНИТИ, 2001. 10. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: Консалтбанкир, 2000. 11. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения.- М.: АО "Консолт - банкир", 2001. 12. Гіл Ч. Міжнародний бізнес- К.: Основи, 2001 13. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. коя. і наук. ред. Циганкова Т.М.- К.: КНЕУ, 2003. 14. Гольцберг М., Хасан-бек А. Основы финансового инвестирования.- К.: Знания, 1998. 15. Грей сон Дж. К., О'Деля К. Американский менеджмент на пороге XXI века.М.: Экономика, 1995. 16. Денберг Р.Л. Международное налогообложение.- М.: ЮНИТИ, 1997. 17. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі.- К.: Україна, 1994. 18. Дэниеле Дж.Д.. Радеба Ли Х- Международный бизнес: Учебник - М.: Дело, 1994. 19. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ржепишсвського К.І.- К.: ЦУЛ, 2003. 20. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Сіваченка І.Ю., К.: - ЦУЛ, 2006. 21. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Сіваченка МО., Логвінової Н.С.- К.: ЦУЛ, 2006.
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 679 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: