Реферат на тему Регулювання валютно-кредитної політики країн - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Регулювання валютно-кредитної політики країн. План 1. Міжнародний валютний фонд 2. Міжнародний банк реконструкції та розвитку 3. Банк міжнародних розрахунків Міжнародний валютний фонд Міжнародний валютний фонд - МВФ (International Monetary Fund - IMF) засновано в 1945 p. згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції. Членами Фонду є 182 держави, в тому числі й Україна. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні. Основні цілі МВФ: § зміцнювати міжнародне співробітництве в галузі валютної політики; § забезпечувати життєздатність міжнародної системи платежів і стабілізувати ринок іноземної валюти; § надавати кредити країнам-членам. Із самого свого заснування МВФ мав на меті сприяти подоланню проблем неко-нвертованості валют, торговельних і платіжних обмежень, нестабільності валютного ринку, які панували в 30-ті й 40-ві роки. Найскладнішою є проблема стабілізації валютного ринку. Суттєва зміна позицій ключових валют (долар США, євро, фунт стерлінгів) може дестабілізувати світові фінансові ринки. Щоб знизити валютний ризик, центральні банки країни можуть скоротити операції з іноземною валютою, і це також зменшує ефективність функціонування міжнародного валютного ринку. Щоб запобігти такій ситуації, МВФ вдається до цілого комплексу заходів. Організаційна структура МВФ: 1. Рада керуючих. 2. Виконавча рада (директорат). 3. Директор-розпорядник. 4. Комітет з розвитку. Рада керуючих - вищий орган МВФ. Вона складається з керуючих від кожної країни-члена (звичайно це голови центральних банків або міністри фінансів) та їх заступників. Рада збирається на засіданні один раз на рік. Компетенція Ради: прийняття нових членів, визначення їх квот, розподіл СДР, а також актуальні політичні питання, що постають перед МВФ. Рада може тимчасово припинити право участі якоїсь країни в процедурі голосування за порушення вимог Статуту. Процедура голосування є суттєвим інструментом діяльності МВФ. Залежно від важливості питання, що обговорюється, рішення приймається простою або кваліфікованою більшістю. Звичайно рішення приймається простою більшістю, але з найважливіших питань необхідна "спеціальна більшість" - 70 або 85% голосів. Країни-члени мають неоднакову кількість голосів; вона залежить від частки кожної країни (квоти) в капіталі Фонду. Кожна держава мас 250 базових (вихідних) голосів плюс ще по одному голосу за кожні 100 тисяч одиниць СДР, які вона має в Фонді. Тому розподіл голосів дуже нерівномірний (табл. 29.1). Таблиця 29.1 Частка голосів деяких країн у Раді керуючих МВФ (за станом на середину 2005р.), % США \| 17,4 \| Китай \| 3,0 Японія \| 6,2 \| Італія \| 3,3 Німеччина \| 6,1 \| Росія \| 2,8 Франція \| 5,1 \| Нідерланди \| 2,4 Велика Британія \| 5,1 \| Індія \| 2,0 Канада \| 3,0 \| Україна \| 0,6 Країни ОЕСР мають 63% голосів, решта країн - 37%. При Раді керуючих утворено Тимчасовий комітет на рівні міністрів країн-членів (24 особи), який консультує Раду з питань, пов'язаних з поточним контролем за світовою валютною системою. Виконавча рада або Рада директорів (директорат) складається з 24 директорів, 5 з котрих призначаються країнами з найбільшими квотами (США, Німеччина, Японія, Велика Британія, Франція). Виконавча рада засідає тричі на тиждень і керує поточною діяльністю МВФ, включно розподіл кредитів країнам-членам. Виконавча рада призначає директора-розпорядника. Директор-розпорядник має трьох заступників, один з яких - перший. За традицією директором-розпорядником є громадянин Європи, а його першим заступником -громадянин США. Директор розпорядник є головним офіційним представником Фонду на міжнародних форумах, ділових зустрічах. Він голосує в Виконавчій раді. Комітет з розвитку — спільний орган МВФ і МБРР, відає питаннями надання реальних ресурсів країнам, що розвиваються. Складається з 24 членів; звичайно це міністри фінансів країн-учасниць. Комітет надсилає аналітичні доповіді й рекомендації Раді керуючих МВФ і МБРР. МВФ виконує такі групи функцій: нагляд за валютною політикою країн-членів; кредитно-фінансова діяльність, технічна допомога; емісія СДР (рис. 29.1). Нагляд являє собою спостереження за політикою країн-членів у галузі встановлення валютних курсів. Кожна країна зобов'язана надати МВФ за його запитом інформацію, необхідну для здійснення нагляду. Це інформація про реальний грошовий, бюджетний і зовнішній сектор економіки, про структурну політику уряду (приватизація, ринок праці, навколишнє середовище). В процесі нагляду виявляються потенційні дис-баланси, які можуть дестабілізувати валютні курси. За підсумками нагляду МВФ надає урядам відповідні рекомендації. Нагляд здійснюється в трьох основних формах: консультації, багатосторонній нагляд, поглиблений нагляд. Консультації являють собою підсумкову діяльність місій МВФ, котрі щороку навідують країну-члена й ведуть переговори з керівниками основних економічних інститутів, з міністрами фінансів, економіки, директорами центральних банків. За результатами переговорів місія складає свою думку про стан економіки країни й розробляє відповідні рекомендації. Ці документи доповідаються на засіданні Виконавчої ради, яка приймає остаточне рішення. Багатосторонній нагляд здійснюється в формі аналізу Виконавчою радою міжнародної економіки в цілому. Аналіз міститься в спеціальній доповіді "Світовий економічний огляд" ("World Economic Outlook"), на основі якої складається прогноз розвитку світової економіки на найближчі 2-3 роки. Прогноз включає визначення темпів зростання реального ВВП, інфляції, стану платіжних балансів, розмірів зовнішнього боргу, умов торгівлі, обсягів міжнародних резервів. У процесі аналізу виявляється місце кожної країни-члена в міжнародній економіці й специфіка її проблем. Поглиблений нагляд здійснюється на прохання уряду країни з метою виправлення мікроекономічних дисбалансів. Звичайно він проводиться тоді, коли країна опиняється у важкому фінансовому становищі, має велику зовнішню заборгованість і просить перенести строки платежів за зовнішнім боргом. В такому разі МВФ здійснює поквартальний аналіз економіки країни. За наслідками аналізу розробляють рекомендації за коригування економічної політики. Уряд повинен неухильно дотримуватися цих рекомендацій. Кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших функцій МВФ. Вона полягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й кредитуванні за допомогою залучених ресурсів. Формування ресурсів МВФ. Структура ресурсів фонду складається з двох блоків: § внесок кожної країни у статутний капітал МВФ відповідно з її квотою; § позичені кошти: кредитні лінії від урядів і центральних банків його членів. Квоти. Внесок кожної країни в капітал Фонду здійснюється на 25% в іноземній твердій валюті (раніше - золотом), а решта - в національній валюті. Розміри квот встановлюються на основі частки країни в світовій економіці. При цьому враховують: розмір ВВП країни; пересічномісячні резерви; пересічнорічні поточні платежі й надходження. У зв'язку з цим квоти серед членів розподіляються нерівномірно. На США припадає 17,4% загальної суми квот, Японію - 6,2, Німеччину - 6,1, на Велику Британію й Францію - по 5,1%. Частка 25-ти розвинутих країн становить 62,8%. Частка України - 0,6%. Квоти періодично переглядаються, звичайно через кожні п'ять років, оскільки змінюється місце країни в світовій економіці. Фонд також використовує позичені кошти. За узгодженням з "Групою десяти" (Г-10), МВФ користується кредитом країн "Десяти" в межах ліміту до 17 млрд СДР. Крім того, Фонд одержує позики в центральних банків і казначейств Саудівської Аравії і деяких інших держав. Загальна величина запозичених коштів не повинна перевищувати 60% загального обсягу квот. Кредитно-фінансова діяльність МВФ здійснюється в двох модифікаціях: § угода, або трансакція (transaction), яка полягає в наданні країнам коштів із власних ресурсів Фонду; § операція (operation), яка полягає в наданні посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів. Кредитні операції здійснюються тільки з центральними банками і стабілізаційними фондами. Угода, або трансакція, не є кредитуванням у повному розумінні цього слова. Це фінансова допомога. Вона являє собою обмін національної валюти на відповідну суму іноземної валюти. Коли країна бере кредит МВФ, вона купує іноземну валюту за власну; коли сплачує борг - здійснює зворотну операцію: викуповує власну валюту за іноземну. Країни-члени можуть використати ресурси МВФ відповідно з їх квотами. Квота поділяється на 4 частини, які називаються траншами. Перший кредитний транш - до 25% квоти. Ця частина квоти називається першою часткою квоти; вона може бути використана автоматично за першою вимогою. Перша частка квоти називається також резервною часткою. Сума позик, що надається Фондом понад резервну частку країни, називається її кредитною позицією. Резервна частка і кредитна позиція разом утворюють резервну позицію країни. Якщо ж країна бажає одержати кошти, що перевищують її резервну позицію, то МВФ виставляє більш жорсткі вимоги для її отримання. Особливо вони зростають при наданні третього і четвертого грантів. Умови, які при цьому висуває МВФ, стосуються проведення урядом країни певної економічної політики. Вона повинна бути спрямована на зниження дефіциту національного бюджету до визначеного відсотка від ВВП, поліпшення торговельного балансу, обмеження номінальної заробітної плати до певного рівня. Стабілізаційні програми Фонду включають також скорочення державних витрат на освіту, здоров'я, пенсійне забезпечення. Вони часто містять вимоги збільшення податків, особливо непрямих, скасування субсидій на продовольчі товари. Іноді однією з вимог є девальвація національної валюти. У зв'язку з цим виконання жорстких програм МВФ у країнах з дефіцитом платіжного балансу часто призводить (принаймні, на деякий час) до обмеження життєвого рівня населення. Механізм фінансування. Фінансові ресурси МВФ надаються у формі трьох модифікацій, які називаються фінансовими можливостями: регулярні, концесійні і спеціальні. 1. Регулярне фінансування, в свою чергу, поділяється на короткострокове й подовжене. Короткострокове, або "стенд-бай" (stand-by), здійснюється в межах резервних угод строком на 12-18 місяців. Це фінансування для виправлення короткострокових ма-кроекономічних дисбалансів. Надається траншами в 25% від квоти. Купівля валюти здійснюється на умовах 2-7% щорічних. Крім того, надаючи кредит, МВФ стягує одноразовий комісійний збір у розмірі 0,5% від суми угоди. Викуп валюти має відбутися через 5 років. Подовжені угоди укладаються строком на три роки. Вони спрямовані на підтримку економічних реформ в країнах-членах. Викуп валюти має відбутися не пізніше, ніж через 10 років. 2. Концесійне фінансування призначене для найменш розвинутих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування надається на пільгових умовах під 0,5% щорічних з виплатою боргу через 10 років. 3. Спеціальне фінансування надається у зв'язку з надзвичайними обставинами. До них належить стихійне лихо, соціальні заворушення, різке падіння цін на експортні товари або підвищення їх - на імпортні. Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуванням труднощів перехідного періоду, що відноситься, зокрема, до країн Центральної та Східної Європи. Для такого виду фінансування створено спеціальні фонди: § Фонд компенсаційного й непередбаченого фінансування надає можливість давати допомогу державам-членам в разі збитків від стихійного лиха й інших зовнішніх причин; § Фонд фінансування буферних запасів призначено для відновлення запасів сировини або накопичення його резервів; § Фонд системної трансформації надає фінансову допомогу країнам, що відчувають труднощі в торговельній та платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки; § Фонд структурної адаптації призначено для надання допомоги в проведенні структурних економічних реформ у країнах, що розвиваються й мають низький доход, а також для реалізації середньострокових макроекономічних програм. Цей фонд обслуговує також країни з перехідною економікою. Кошти, одержані зі спеціальних фондів, є доповненням до кредитних часток країн-членів; вони дозволяють збільшити в МВФ запас їх національної валюти понад установлені межі. Розміри фінансування. В рамках регулярного фінансування країна може одержати коштів до 300% своєї квоти; за концесійною угодою - до 50%; спеціальне фінансування здійснюється в розмірі до 30% квоти. Кредитні операції МВФ. Попри фінансових операцій Фонд здійснює й чисто кредитні. До середини 70-х років кредити надавалися переважно розвинутим країнам; потім ситуація різко змінилася, і практично всі кредити йдуть у країни, що розвиваються, і в країни з перехідною економікою. Про це свідчать дані табл. 29.2 [26, с. 450]. За станом на середину 2005 р. загальна сума кредитів МВФ становила 49,8 млрд СДР [ ]. МВФ часто укладає угоду з країною-членом із зобов'язанням надати певну суму кредиту в момент її звернення до Фонду. В такому разі країна одержує не готівку, а до-мовлюється про позику на означену суму. Країна може використати цю суму на передбачених угодою умовах. Такі кредити можуть бути подовжені на строк, що перевищує започаткований. Найменш розвинутим країнам кредити надаються на пільгових умовах. Загальна сплата боргу за кредитами МВФ у 2005 р. визначена у 6,3 млрд СДР при цьому сам борг складав 5,1 млрд, а сума відсоткової' ставки - 1,2 млрд СДР. Найбі льпгі боржники Фонду (станом на середину 2005 р., млрд СДР) [ ]: Туреччина 12,0 Бразилія 10,0 Аргентина 8,0 Уругвай 1,7 Болгарія 0,7 Сербія і Чорногорія.... 0,7 Кредити МВФ, попри прямого призначення, відіграють роль гаранта для одержання країною коштів від інших кредиторів. Якщо МВФ дав кредит, то це - вираження довіри до країни відносно її платежоспроможності. Технічна допомога МВФ полягає в сприянні країнам-членам у здійсненні ними грошової, валютної політики, банківського нагляду, бюджетної і податкової політики, упорядкуванні статистики, в розробці фінансового й економічного законодавства. Технічна допомога здійснюється шляхом направлення місій МВФ у центральні банки й міністерства фінансів країни. Така допомога надається за проханням країни. Експерти місії працюють у країні звичайно 2-3 роки. Для підготовки кадрів у рамках технічної допомоги у Вашингтоні утворено інститут МВФ. Він організує курси і семінари по підвищенню кваліфікації державних службовців із країн — членів МВФ. Випуск СДР є специфічною функцією МВФ для поповнення міжнародних валютних резервів. СДР (СПЗ) — спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights - SDR) — це міжнародний валютний актив. Вони призначені для поповнення офіційних валютних резервів, погашення дефіциту платіжного балансу країни й розрахунків її з Фондом. СДР поділяються між країнами-членами пропорційно їх квотам. Країни, що мають свій рахунок в СДР, можуть придбати в інших країнах-членах їхню валюту на відповідну суму. За зберігання СДР понад розподілених лімітів МВФ сплачує їх власникам відсоткові ставки, які коливаються в межах 1-14%. Частка СДР в світових валютних резервах становить 2%. Курс СДР відносно долара розраховується на основі "кошика" курсів провідних валют — долара США, фунта стерлінгів, євро, єни. Міжнародний валютний фонд, незважаючи на певні суперечливості й труднощі функціонування, є головним органом регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин. Наприкінці XX ст. його роль у розвитку світової економіки значно зросла. Міжнародний банк реконструкції та розвитку Міжнародний банк реконструкції й розвитку - МБРР (International Bank for Reconstruction and Development - IBRD) заснований у 1945 p. Місцеперебування — Вашингтон. До учасників банку входить 182 країни, також в тому числі й Україна (увійшла в 1992 p.). Основні цілі: § сприяння країнам-членам у розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів; § заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участі в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів; § стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів. Організаційна структура МБРР: § Рада керуючих; § Директорат; § Комітет з розвитку; § Президент. Рада керуючих - вищий орган МБРР. Вона складається з призначених країнами-членами управлінців. Звичайно це міністри фінансів або президенти центральних банків країн. Строк повноважень керуючого - 5 років, але можливе повторне призначення. Рада збирається один раз на рік для обговорення кардинальних питань політики банку. При голосуванні в Раді всі голоси країни залежать від її частки в капіталі банку. Понад 40% голосів належать разом державам "Великої сімки". Директорат складається з 24 директорів-виконавців, які обираються на два роки. З них 5 призначаються п'ятьма членами МБРР - США, Японією, Німеччиною, Великою Британією, Францією; решта обирається з урахуванням належності до певної групи країн. Директори здійснюють поточну діяльність банку. Комітет з розвитку - спільний орган Всесвітнього банку й МВФ. Він складається з 24 членів і являє собою політичний форум для завчасного обговорення найважливіших проблем у сфері економічного розвитку. Здійснює дослідження й складає аналіз середньострокових і довгострокових перспектив розвитку економіки країн, що розвиваються, розробляє відповідні рекомендації щодо розподілу ресурсів банку. Президент - обирається строком на 5 років. Він не може бути ні керуючим, ні директором. Президент здійснює адміністративні функції й контролює поточні справи банку. Формування ресурсів. Джерелами їх формування є уставний капітал, що складається підпискою країн-членів; позикові кошти; платежі в рахунок погашення боргу. Статутний капітал банку на середину 1998 р. становив 191 млрд дол., [26, с. 462.] Він формується нетрадиційно. Уряди країн-членів купують акції, але сплачують лише невелику частину їх вартості (6%). Решта капіталу є "недоторканою" і може бути затребувана банком лише в разі відсутності в нього ресурсів для термінового погашення своїх зобов'язань. Поки що таких випадків не траплялося. Цей гарантійний капітал не можна використовувати для надання кредитів. Підписка країн-членів на акції банку здійснюється відповідно з їхньою економічною потужністю. Кожна країна має свою квоту в статутному капіталі. Квота України складає 0,8% капіталу банку, США - 17, Японії - 6,24. Росії, Канади, Саудівської Аравії, Індії та Італії - по 2,99% [44, с. 217] Зовнішні джерела фінансування. МБРР є значним позичальником на світовому фінансовому ринку. Він випускає облігації під 7% щорічних, що дуже вигідно приватним інвесторам. їхній інтерес підігрівається ще й тим, що банк дає гарантії під ці облігації. Крім того, приватні банки й інші кредитні інститути вкладають також свої капітали в облігації МБРР. За рахунок емісії облігацій МБРР формує 94% своїх ресурсів. Кредитна політика МБРР. Основне призначення кредитів -стимулювання розвитку приватного сектора в країнах-членах. До прийняття рішення про надання кредиту в країну прямує місія МБРР, яка вивчає економічну ситуацію, оцінює доцільність здійснення проектів, під які плануються кредити. Місія складає свій висновок і рекомендації, які країна мусить прийняти, інакше може й не одержати кредиту. Кредити надаються тільки урядам, відповідно їх центральним банкам для фінансування великих проектів під гарантії урядів. На початок 1998 р. сума позик МБРР досягла 107 млрд дол. [44, с. 218]. Кредити надаються на строк 15-20 років. Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку за позиковими коштами банку. Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка становить в середньому 7,5%. Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит. Однією з особливостей діяльності МБРР є відмова від реструктуризації заборгованості клієнтів: випадків неповернення кредитів ще не було. Хоч прибуток не є головною метою МБРР, він працює прибутково. В середині 90-х років пересічно за рік прибуток становив понад 1 млрд дол.; він використовується для поповнення ресурсів МБРР. Дивідендів своїм членам банк не сплачує. МБРР спочатку кредитував конкретні об'єкти, переважно інфраструктури, ретельно їх відбираючи. Це обмежувало позичальникам можливість маневру, що викликало їх невдоволення. З 80-х років кредити стали менше прив'язуватися до конкретних об'єктів. Крім підприємств приватного сектора, банк став кредитувати й державні підприємства, але під гарантії уряду. Банк кредитує й галузі, куди приватний капітал йде неохоче через їх високу капіталоемність або низьку рентабельність (енергетика, транспорт, сільське господарство). За цільовим призначенням кредити МБРР поділяються на дві групи — інвестиційні й системні. Перші надаються під конкретні проекти та програми підприємствам, установам, на навчання та новації. Другі призначені на подолання труднощів макроеко-номічного характеру. Якщо раніше перевага надавалася інвестиційним проектам, то згодом МБРР змінив стратегію на користь системних проектів (у 1999 р. їх частка становила вже 63%). Нова стратегія полягає в переході від фінансування окремих проектів до співпраці з державними і громадськими організаціями, а також приватним сектором. Системні кредити поділяються на такі види: § структурного регулювання — на фінансову підтримку трансформації економічної політики і здійснення інституційних реформ у країнах, що отримують кредити; § структурної перебудови сектора - на підтримку змін у політиці й інституційних реформ у найважливіших секторах; § кредити на відбудову - на підтримку урядової політики реформ, спрямованих на розвиток приватного сектора; § кредити на скорочення заборгованості - на допомогу країнам з високим рівнем заборгованості [87, с. 113—115] Особлива увага з боку Всесвітнього банку надається найменш розвинутим країнам, їх сукупний зовнішній борг становив у 2002 р. 523 млрд дол. Всесвітній банк надав їм кредит у сумі 104 млрд дол., у тому числі МБРР — 22 млрд, MAP — 82 млрд. дол. Зовнішній борг середньорозвинутнх країн становить 1817 млрд дол. У кредит від Всесвітнього банку ці країни одержали 107 млрд. дол., в тому числі від МБРР - 89 млрд., від МАР - 18 млрд. дол. Для найменш розвинутих країн Всесвітній банк задіяв Програму ХІПС (Heavity Indebted Poor Countries — НІРС) — допомога бідним країнам з найбільшою заборгованістю. Програма охоплює 38 найменш розвинутих країн. Вона спрямована на стимулювання економічних реформ, удосконалення системи освіти, розвиток сільського господарства, охорони здоров'я, боротьби зі СНІДом та ін. [ ]. Надання кредитів Всесвітнім банком має демонстраційний ефект: його авторитет стимулює приватних інвесторів та інші банки спрямовувати капітали в країни, що одержали кредити від МБРР. Таким чином, Всесвітній банк спричинює дуже сильний вплив на весь валютно-кредитний ринок. Банк міжнародних розрахунків Банк міжнародних розрахунків - БМР (Bank for International Settlements - BIS) -один з найстаріших міжнародних банків. Його було засновано в 1930 р. на підставі міжурядової угоди шістьма державами - Великою Британією, Бельгією, Німеччиною, Італією, Францією та Японією. Членом банку стала також Швейцарія, на території якої він функціонує (м. Базель). Первісним призначенням банку було врегулювання виплат німецьких репарацій за результатами Першої світової війни. В 30-ті роки склад БМР поповнився ще низкою європейських країн, а в повоєнний період - і неєвропейськими країнами, в тому числі США, Австралією, ПАР та ін. Зараз кількість членів - 34 країни. Суттєва особливість БМР полягає в тому, що його головними передплатниками є центральні банки країн-членів. З цієї причини БМР часто називають "банком центральних банків". Крім того, учасниками БМР є й деякі приватні комерційні банки, зокрема великі американські банки групи Моргана. Банк міжнародних розрахунків - акціонерне товариство. Грошовою одиницею, яку він використовує, є золотий швейцарський франк із вмістом 0,29 г чистого золота. Організаційна структура БМР: § Генеральні збори; § Рада директорів; § Керівництво. Генеральні збори — вищий орган БМР. Вони складаються з голів (президентів) центральних банків країн-членів і визначають основні напрямки політики банка. Рада директорів керує поточною політикою БМР. Вона складається з голів центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Великої Британії та США, кожний з яких призначає ще одного члена Ради зі своєї країни. Крім того, до Ради входять також голови ЦБ Канади, Японії, Нідерландів, Швеції та Швейцарії. Керівництво - обраний Радою директорів голова (президент). Формування ресурсів. Основне джерело - позичкові кошти (вклади) центральних банків країн-членів в іноземній валюті або золоті. Вклади короткострокові, до трьох місяців. Ці кошти БМР розміщує на ринкових умовах в інших центральних банках, міжнародних організаціях і банках-кореспондентах для одержання прибутку і виплати проценту по вкладах. Основні цілі і функції БМР: § сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами; § обговорення стратегічних питань валютної політики країн-членів; § виконання функцій агента по виконанню міжнародних фінансових угод країн-членів; § дослідження в галузі валютної і грошової політики в інтересах центральних банків. Відповідно з основними функціями БМР, здійснює: купівлю-продаж і зберігання золота; депозитно-позичкові операції з центральними банками; операції з валютою і цінними паперами на міжнародних ринках. Одна з найважливіших функцій БМР - регулювання міжнародних розрахунків і розробка нормативних документів з банківського нагляду. З цією метою при БМР утворено три комітети: Базельський комітет з банківського нагляду, Базельський комітет по системах платежів і розрахунків, Постійний комітет по евровалютах. Завданням Базельського комітету з банківського нагляду є розроблення принципів ефективного банківського нагляду для попередження банківських криз. Комітет розробив низку документів, якими керуються практично всі країни світу. Крім того, розроблено норми й нормативи міжнародної діяльності в різних галузях. З 90-х років в сфері уваги Комітету опинилися країни Центральної і Східної Європи. Органи нагляду великої групи країн цього регіону (серед них - Україна) утворили регіональну Групу банківського нагляду країн ЦСЄ. Комітет підтримує Групу, надає їй експертну й інформаційну допомогу, допомогу в підготовці фахівців. Служба банківського нагляду Національного банку України підтримує тісні контакти з членами Групи, бере активну участь у роботі її органів. БМР підтримує тісні контакти з міжнародними інститутами валютно-кредитного ринку, насамперед з МВФ і Групою Всесвітнього банку. Особливі відносини БМР має з Групою Десяти (Г-10), чиїм фактичним валютно-фінансовим центром він є. З 80-х років БМР здійснює новий вид діяльності. Він надає проміжний кредит країнам, які очікують кредит від МВФ і знаходяться в складному фінансовому становищі. Робиться це для того, щоб підтримати економіку цих країн до одержання кредитів МВФ. Використана література 1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8. 2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995. 3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002. 4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002. 5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000. 6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.: Финансы и статистика, 1999. 7. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41. 8. Гаман MB Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004. 9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник - М.: ЮНИТИ, 2001. 10. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: Консалтбанкир, 2000. 11. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения.- М.: АО "Консолт - банкир", 2001. 12. Гіл Ч. Міжнародний бізнес- К.: Основи, 2001 13. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. коя. і наук. ред. Циганкова Т.М.- К.: КНЕУ, 2003. 14. Гольцберг М., Хасан-бек А. Основы финансового инвестирования.- К.: Знания, 1998. 15. Грей сон Дж. К., О'Деля К. Американский менеджмент на пороге XXI века.М.: Экономика, 1995. 16. Денберг Р.Л. Международное налогообложение.- М.: ЮНИТИ, 1997. 17. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі.- К.: Україна, 1994. 18. Дэниеле Дж.Д.. Радеба Ли Х- Международный бизнес: Учебник - М.: Дело, 1994. 19. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ржепишсвського К.І.- К.: ЦУЛ, 2003. 20. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Сіваченка І.Ю., К.: - ЦУЛ, 2006. 21. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Сіваченка МО., Логвінової Н.С.- К.: ЦУЛ, 2006.
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (13.07.2013)
Просмотров: 791 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: