Реферат на тему Регулювання міжнародного руху чинників виробництва - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Регулювання міжнародного руху чинників виробництва. План 1. Регулювання міжнародного інвестування 2. МЦУІС 3. Регулювання міжнародного технологічного обміну 4. Регулювання міжнародної міграції робочої сили Регулювання міжнародного інвестування Важливе місце в регулюванні міжнародного інвестування посідають Багатостороння агенція з гарантії інвестицій — БАГІ (Multilateral Investment Guarantee Agency - MIGA) та Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів — МЦУІС (International Center for Settlement of Investment Disputes - ICSID). БАГІ Агенція заснована в 1988 p. Місцезнаходження її - м. Вашингтон. До її складу входить 145 членів. Україна стала членом БАГІ з 1995 р. Основні цілі: § сприяння збільшенню притоку інвестицій у країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страхування, по некомерційних ризиках; § здійснення досліджень, збирання й поширення інформації для сприяння інвестуванню; § надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань. Організаційна структура: § Рада керуючих; § Директорат; § Комітет з розвитку; § Президент. Рада керуючих складається з тих самих осіб, що й Рада керуючих МБРР, і виконує такі саме функції стосовно цілей БАГІ. Директорат складається з 24 виконавчих директорів та їх заступників. Президент МБРР за посадою є головою Директорату БАГІ. Директорат займається поточними справами. Комітет з розвитку являє собою групу міністрів великих країн; вони здійснюють моніторинг з проблем розвитку в сфері економіки й фінансів. Президент БАГІ призначається Директоратом за пропозицією президента МБРР. Займається організаційною роботою. Основні напрями діяльності БАГІ. Вона була утворена з тим, щоб залучити потенційних інвесторів до країн, що розвиваються, убезпечити їх від некомерційних ризиків і таким чином стимулювати туди потоки інвестицій. До некомерційних ризиків належать: війни, соціальні вибухи, експропріація вкладеного капіталу, неможливість переведення прибутку за кордон і т. ін. Гарантії надаються тільки інвесторам із кран - членів БАГІ. Строк гарантій — 15-20 років по прямих інвестиціях, по позиках - понад три роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни - члена БАГІ; інвестиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ. Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25% до 1,25% за кожні 100 доларів вартості гарантії. БАГІ надає консультативні й рекламні послуги через спеціальний Департамент МЦУІС Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів заснований у 1966 р. Місцезнаходження його - м. Вашингтон. До складу Центру входить 139 членів. Головна мета - сприяти притоку іноземних капіталів шляхом створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами. МЦУІС ие є кредитною організацією в прямому розумінні слова; через це його незавжди включають до Групи Всесвітнього банку, хоча за цілями й організаційно він з нею пов'язаний. § Організаційна структура: § Адміністративна рада; § Технічний секретаріат; § Президент. Адміністративна рада складається з керуючих від кожної країни-члена й займається обговоренням найважливіших проблем Центру. Технічний секретаріат виконує поточну роботу. Його очолює Генеральний секретар, який є віце-президентом Всесвітнього банку. Президентом Центру є президент Всесвітнього банку. Діяльність МЦУІС. Центр виступає в ролі арбітра між інвестором та урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення й арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішення конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦУІС виносить аргументоване рішення на користь однієї зі сторін; така процедура має назву арбітражу. Регулювання міжнародного технологічного обміну Предметом міжнародного регулювання на ринку технологій є насамперед охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки, що являють собою об'єкти інтелектуальної власності. Будь-яке несанкціоноване використання інтелектуальної власності є порушенням прав власника. Стандарти, які приймаються різними країнами для захисту своїх винаходів, промислових зразків, товарних знаків, а також ефективність, з якою вони застосовуються, впливають на розвиток міжнародного технологічного обміну. Це пов'язано, по-перше, з тим, що економічна діяльність у більшості промислово розвинутих країн здебільшого стає насиченою науково-дослідними і технологічними розробками. У результаті їхня експортна продукція містить у собі дедалі більше технологічних і творчих складових, котрі підпадають під права інтелектуальної власності (ПІВ). Як наслідок -виробники зацікавлені в забезпечені того, що де б вони не продавали свою продукцію, їхні права на патенти були адекватно захищені і це давало б їм можливість компенсувати свої витрати на науково-дослідні розробки. По-друге, в багатьох країн, що розвиваються, після того, як були зняті відповідні обмеження на іноземні інвестиції, з'явилися нові можливості для виробництва запатентованої продукції на основі ліцензій або в рамках спільних підприємств. Однак готовність промисловців з розвинутих країн передавати свої технології залежить від того, наскільки система захисту (П1В) у країні-одержувачі може забезпечити їм те, що їх права власності на технології будуть адекватно захищені і не будуть узурповані місцевими партнерами, які можуть використовувати чужі розробки. По-третє, технологічні поліпшення продукції, яка попадає в міжнародну торгівлю, відповідають технологічним досягненням, які зробили репродукцію і виготовлення сурогатів простими і дешевими. У тих країнах, де законодавство з (ПІВ) не чітко впроваджується в життя, це призводить до виробництва підроблених товарів чи піратської продукції не тільки для продажу на вітчизняному ринку, а й для продажу на експорт. Проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються такі міжнародні організації як Європейська патентна організація (ЄПО), Світова організація інтелектуальної власності (СОІВ), Світова організації торгівлі (СОТ). Основними цілями Європейської патентної організації, створеної на основі Конвенції про видачу європейських патентів, підписаної в 1973 р. і ратифікованої в 1977 p., є: видача європейських патентів; розширення співробітництва між європейськими державами у сфері охорони винаходів, посилення патентного захисту; сприяння створенню і модернізації патентних систем у країнах, що розвиваються (підготовка кадрів і консультування, надання експертів і документації*); здійснення наукової, інформаційної і видавничої діяльності (надання текстів Конвенції про видачу європейських патентів, наукових монографій, інформаційних матеріалів різними мовами, видання щомісячного "Службового вісника" і щорічного "Європейського патентного листка", щорічного звіту тощо). ЄГЮ також надає патентну інформацію більше, ніж з 50 країн і забезпечує патентний пошук [82, с. 372-374; 90, с. 229-234]. Сферою діяльності Світової організації інтелектуальної власності, створеної в 1970 p., є промислова власність, що стосується захисту прав на винахід, товарні знаки, промислові зразки, а також авторські права, в основному на літературні, музичні, художні, фотографічні й аудіовізуальні здобутки. Головні цілі СОІВ - охорона інтелектуальної власності в усьому світі на основі співробітництва між країнами і міжнародними організаціями (укладання нових міжнародних договорів, робота з удосконалювання національного законодавства в частині охорони прав інтелектуальної власності, технічна допомога країнам, що розвиваються); розширення адміністративного співробітництва між об'єднаннями (союзами) держав у галузі інтелектуальної власності; поширення інформації; підтримка при одночасному одержанні прав на винаходи, товарні знаки, промислові зразки чи моделі в декількох країнах [82, с. 374-378; 90, с. 129-136]. В адміністративному підпорядкуванні СОІВ знаходяться такі угоди: § Паризька конвенція про захист промислової власності, перша редакція якої була підписана в 1883 р. Потім Конвенція багато разів переглядалася і доповнювалася. До неї приєдналися 96 країн світу. її мета - надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами; § Мадридська конвенція про міжнародну реєстрацію товарних знаків (1891 p.); § Мадридська угода про боротьбу з фальшивими даними про джерела походження товару (1883 p.); § Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків або моделей (1925р.); § Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації товарних знаків (1957 p.); § Ліссабонська угода про охорону даних про походження товару і їх міжнародну реєстрацію (1958 p.); § Локарнська угода про міжнародну класифікацію промислових зразків або моделей (1968 p.); § Договір про реєстрацію товарних знаків, підписаний у Відні в 1973 p.; § Будапештська угода про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури (1977 p.); § Договір про патентну кооперацію, підписаний у 1970 р. у Вашингтоні, який передбачає можливість складання і подачі в національне відомство міжнародної заявки у випадках, коли заявник бажає забезпечити охорону винаходу в декількох країнах; § Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 p.); § Римська конвенція про захист прав артистів-виконавців, виробників фонограм і радіомовних організацій (1961 p.); § Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх продукції (1971 p.); § Брюссельська конвенція про поширення несучих програм сигналів, які передаються через супутники (1974 p.). У правовій системі COT одним із трьох її складових крім ГАТТ і ГАТС, є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) [41, с. 493]. Угода ТРІПС доповнює розроблені СОІВ угоди щодо захисту прав інтелектуальної власності. Передумовами прийняття Угоди ТРІПС є наявність значних розходжень у стандартах, що регулюють охорону і реалізацію прав інтелектуальної власності, а також відсутність багатосторонніх правил, які стосуються міжнародної торгівлі підробленими товарами, що стало джерелом зростаючої напруженості в міжнародних економічних відносинах. Угода ТРІПС визначає мінімальні стандарти і періоди, на які надається захист різних ПІ В. Від країн вимагається не вдаватись до дискримінації іноземців, а також між іноземцями і вітчизняними громадянами щодо набуття, обсягу і збереження прав інтелектуальної власності (поширення режиму найбільшого сприяння і національного режиму). Важливою рисою Угоди є те, що закладений конвенціями СОІВ стандартний захист одержав правовий статус. До основних стандартів захисту прав на патенти, товарні знаки, промислові зразки, ноу-хау, відносяться відповідно. Патенти. Будь-який винахід, на який мас бути зареєстрований патент, повинен бути новим, включати винахідницьку стадію та бути придатним для промислового застосування. Країни повинні видавати патенти на винаходи у всіх сферах технологій як для товарів, так і для процесів, включаючи ті, котрі застосовуються для виробництва товарів. Крім того, патенти повинні видаватися без дискримінації щодо місця винаходу, і незалежно від того, чи товари імпортовані, чи вироблені на внутрішньому ринку. Патенти дають їх власникам ексклюзивні права власності. Це дозволяє власникам запобігати використанню захищених винаходів іншими. Виробники, що бажають використовувати запатентовані винаходи, повинні одержати відповідні ліцензії чи дозволи від власників таких патентів, які, як правило, вимагатимуть сплати належних роялті. Якщо предметом патенту є товар, то треті особи можуть виробляти, продавати або імпортувати такий товар лише за згодою власника патенту. У тому випадку, коли процес запатентовано, треті сторони не можуть застосовувати його без згоди власника відповідного патенту. Вони також не можуть без такої згоди продавати або імпортувати товари, які безпосередньо отримані з використанням запатентованого процесу. В Угоді передбачається примусове ліцензування, якщо власник патенту відмовляється ліцензувати використання запатентованого винаходу, висуваючи необгрунтовані умови. Законодавством багатьох країн передбачається, що у випадку, коли запатентованого товару немає в наявності, або коли є в наявності за непомірними цінами, то уряд, виходячи з державних інтересів, може дозволити зацікавленому виробнику використовувати патент за умови виплати власнику патенту адекватних роялті. Однак Угода закладає жорсткі умови для такого виду ліцензування з метою забезпечення того, щоб примусові ліцензії видавалися лише у виняткових ситуаціях і на об'єктивній основі: Примусові ліцензії можуть видаватися лише, якщо зацікавленому виробнику не вдалося одержати дозвіл на розумних умовах: § примусова ліцензія надаватиметься для використання переважно на внутрішньому ринку; § її дія повинна бути закінченою, якщо та коли умови, що призвели до її видачі, перестали існувати; § у випадку технології напівпровідників ліцензія повинна призначатися тільки для некомерційного використання державою або виправлення практики, яка в результаті судових процедур визнана антиконкурентною; § видача такої ліцензії повинна бути для не ексклюзивного використання; § власник патенту повинен отримати адекватну винагороду, беручи до уваги економічну цінність такої ліцензії; § власник патенту повинен мати право подавати апеляцію проти прийняття рішення щодо надання примусової ліцензії або проти будь-якого рішення стосовно наданої винагороди. Незважаючи на те, що власники патенту мають ексклюзивні права власності на свої винаходи, вони не можуть приховувати технічну інформацію на них. Законодавство більшості країн вимагає від заявників на патенти розголошувати таку інформацію на товари чи процеси, які підлягають патентуванню, оскільки це дає можливість технічно кваліфікованим фахівцям зрозуміти і використовувати її для подальшої дослідницької роботи або для промислового використання після закінчення дії патенту. Така інформація може бути отримана будь-якою зацікавленою особою від патентного офісу після сплати необхідних платежів. Ці вимоги щодо розголошення інформації дозволяють урядам при видачі патентних прав досягти дві мети. По-перше, надаючи виняткові (ексклюзивні) права, уряди дають винахідникам стимул та винагороду за їх винахідницьку діяльність. По-друге, вимагаючи від винахідників розголошення інформації про свої винаходи в державних інтересах, уряди намагаються забезпечити, щоб такі винаходи використовувалися на користь суспільства, а також для подальших технологічних науково-дослідних розробок. Незважаючи на те, що така інформація не може бути використана для комерційних цілей іншими особами до закінчення терміну дії патенту, вона відкрита для будь-якого університету, наукової установи чи бізнесового підприємства для проведення подальших досліджень. Вони можуть навіть подавати заявки на інший патент на основі раніше запатентованого винаходу. Товарні знаки. Власники зареєстрованих товарних знаків мають виняткові (ексклюзивні) права не дозволяти третім сторонам використовувати ідентичні чи подібні знаки на товари, що схожі на ті, стосовно яких зареєстровано товарний знак, якщо таке використання призвело б до ймовірної плутанини. Угода ТРІПС вимагає від країн-членів не запроваджувати щодо використання товарних знаків спеціальних вимог, які б, наприклад, могли нанести шкоду їх здатності відрізняти товари чи послуги одного підприємства від товарів чи послуг інших підприємств. Угода також зобов'язує країни скасовувати практику надання дозволів на використання іноземних товарних знаків тільки тоді, коли вони поєднуються з іншим товарним знаком вітчизняного походження. Країни-члени мають можливість вільно визначати умови ліцензування і передачі прав на товарні знаки. Однак власники зареєстрованих товарних знаків не повинні бути зобов'язані давати ліцензію на використання товарних знаків. Крім того, вони мають право передавати права на товарний знак з передачею підприємства, якому належить товарний знак або без такої передачі. Захист, що надається власникові зареєстрованого товарного знаку, грунтується на припущенні, що він буде використовувати його в торгівлі. Закони більшості країн передбачають скасування товарного знаку, якщо він не використовується упродовж визначеного часу. Угода ТРІПС закладає деякі положення, які варто дотримуватись при скасуванні товарних знаків через їх невикористання. Вона передбачає, що будь-який зареєстрований товарний знак може бути анульованим лише в результаті безперервного терміну невикористання знака, щонайменше упродовж трьох років. При цьому необхідно враховувати обставини, що виникають незалежно від волі власника іноземного товарного знаку, наприклад, торговельні обмеження на імпорт товарів і послуг, що охороняються товарним знаком. Більше того, використання, наприклад, ліцензіатом повинно визнаватися як використання власником товарного знака. Промислові зразки. Угода ТРІПС зобов'язує країни-члени забезпечувати охорону промислових зразків, які повинні бути новими чи оригінальними. Власник захищеного зразка має виняткове (ексклюзивне) право на його використання і може перешкоджати третім сторонам, які не одержали його згоди створювати, продавати чи імпортувати вироби, скопійовані чи значною мірою скопійовані із захищеного зразка. Охорона закритої інформації. В Угоді ТРІПС містяться положення, які вимагають, щоб закрита інформація - комерційна таємниця чи ноу-хау - користувались захистом. Такий захист вживається до інформації секретної, що мас комерційну цінність через свою таємність, і яка підпадає під розумні заходи, щоб тримати її в секреті. Угода не вимагає, щоб закрита інформація трактувалася як форма власності, проте вона застерігає, що особа, яка на законних підставах мас контроль над такою інформацією, повинна мати можливість перешкоджати її розголошенню, одержанню чи використанню іншими особами без її згоди таким чином, що не суперечить комерційній практиці. Права інтелектуальної власності обмежені термінами. Мінімальний період охорони відрізняється залежно від країни. Мінімальний період охорони: § патентів - 20 років з моменту подачі заяви на патент; § товарних знаків - 7 років з моменту початкової реєстрації і кожного поновлення реєстрації. Реєстрація відновлюється на невизначений термін; § промислових зразків - щонайменше 10 років. Власники прав інтелектуальної власності втрачають своє право, якщо закінчується термін захисту. Після цього ПІВ можуть використовуватися будь-яким членом суспільства, без звертання за дозволом до будь-якого власника права власності. З метою забезпечення того, щоб поліпшений і посилений захист ПІВ не позначався негативно на передачі технологій на розумних комерційних умовах, передбачається, що країни можуть вживати відповідні заходи, включаючи заходи законодавчого характеру, для запобігання власниками інтелектуальної власності зловживання своїми правами, а також прийняттю практики, яка стримує торгівлю чи несприятливо впливає на передачу технологій. В Угоді сформульовані зобов'язання урядів країн-членів передбачати у своєму національному законодавстві процедури і гарантії, спрямовані на те, щоб забезпечити ефективну реалізацію ШВ. Вимоги до процедур: § повинні бути справедливими і ґрунтуватися на принципах рівноправності; § не повинні бути складними, дорогими, встановлювати нереальні терміни, вести до необгрунтованих затримок; § повинні передбачати можливість звертання в судові інстанції для перегляду остаточних адміністративних рішень і право виносити спірні питання на судові розгляди. Виконання Угоди і дотримання урядами положень, що містяться в ньому, контролює Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності. Уряди різних країн часто прагнуть обмежити з тих чи інших причин передачу технологій. Так, обмеження експорту новітньої технології пояснюється бажанням утримати технологічне лідерство на світовому ринку чи міркуванням національної безпеки. Обмеження імпорту технології часто пов'язано з необхідністю зниження іноземної конкуренції, збереження робочих місць, чи невідповідністю національних стандартів іноземним технологіям. З метою виконання умов міжнародних угод країни-учасниці вволять державний контроль за продажем технічних досягнень, що можуть бути використані для створення хімічної, бактеріологічної, ракетної зброї. Особливому контролю піддасться вивезення технологій, призначених для створення продукції, що мас мирне призначення, але які можуть бути використані і для виробництва зброї масового знищення. Державні механізми міжнародного технологічного обміну бувають прямі, що здійснюються органами експортного контролю, методами митного і прикордонного контролю, і непрямі, здійснювані через державну систему реєстрації патентів і торговельних знаків. Регулювання міжнародної міграції робочої сили Регулювання міжнародної міграції робочої сили здійснює Міжнародна організація праці - МОП (International Labor Organization - 1LO). Вона була утворена в 1919 p. як автономна організація в складі Ліги Націй; з 1946 р. стала спеціалізованим закладом ООН. До неї входять 170 країн-членів, в тому числі Україна. Штаб-квартира знаходиться в Женеві. Особливістю МОП, яка відрізняє її від інших міжнародних організацій, є те, що представництво кожної країни-члена складається з трьох соціальних верств: від урядовців, і підприємців трудівників. Головна мета МОП - сприяння встановленню соціальної справедливості в сфері праці, захист інтересів трудящих на основі соціального партнерства, поліпшення умов праці. Після Другої світової війни основні цілі й принципи МОП знайшли підтвердження й розширення у Філадельфійській декларації, в якій наголос робився на широку співпрацю з країнами, що розвиваються. У 1946 р. МОП стала першим спеціалізованим закладом в системі ООН. У 1969 р. у зв'язку з 50-ю річницею МОП їй було присуджено Нобелівську премію миру. МОП мас чотири головні стратегічні цілі: § розвиток і реалізація норм і принципів у сфері праці; § створення більш широких можливостей для жінок і чоловіків щодо забезпечення достойної зайнятості; § розширення охоплення й підвищення ефективності соціального захисту для всіх; § зміцнення трьохсторонньої структури й підтримка соціального діалогу. Функції: нормативна діяльність; технічне співробітництво; підготування досліджень і публікацій. Нормативна діяльність полягає в розробці міжнародних Конвенцій і рекомендацій по регулюванню умов праці, зайнятості, прибутків, соціального забезпечення й основних прав людини й управління працею. Розробка нормативів є головним напрямом діяльності МОП. Держава-член зобов'язана регулярно надсилати до Організації звіти про виконання її Конвенцій, а також інформацію про відповідність національного законодавства нормативам МОП. Серед конвенцій важливе місце посідають питання заробітної плати, тривалості робочого дня, соціального страхування, відпусток, що оплачуються, служби найму робочої сили, робітничої інспекції. Конвенції й рекомендації МОП складають "Міжнародний трудовий кодекс", що є основою регулювання трудових відносин в країнах-членах. Конвенції й рекомендації МОП - акти міжнародно-правового регулювання праці. Вони не є міжнародними договорами й не потребують ратифікації. Конвенції й рекомендації являють собою звернення до держав з побажанням включити відповідні норми в національне законодавство. Конвенції й рекомендації МОП охоплюють практично всі питання у сфері праці. До них належать деякі основні права людини, зокрема, свобода об'єднання, право на створення організації, трудові відносини, політика в галузі зайнятості, умови праці, соціальне забезпечення, техніка безпеки й охорони праці, зайнятість і права мігрантів. Положення мігрантів взагалі с однією з центральних проблем, що знаходиться в сфері уваги МОП. Ще на першій сесії Генеральної конференції МОП у 1919 р. була прийнята рекомендація „Про взаємність в області відносин до трудящих-іноземців". Права мігрантів забезпечуються Конвенцією №97 „Про трудящих-мігрантів". Згідно з цим документом країни - члени МОП зобов'язуються діяти без дискримінації за ознакою національності, раси, релігії або статі і надавати не менш сприятливі, ніж для власних громадян, умови в заробітній платі, тривалості робочого часу, соціальній забезпеченості. Мігранти мають бути забезпечені житлом, мають право брати участь у колективних договорах. Послуги, що робляться мігрантам державними службами працевлаштування, надаються безкоштовно. У Конвенції №43 (прийнята у 1975 р.) наголошується, що країни - члени МОП зобов'язані розробляти й здійснювати національну політику, спрямовану на сприяння й гарантію рівності можливостей у відношенні праці і зайнятості, соціального забезпечення для осіб, що перебувають на законних підставах, як мігрантам, так і членам їхніх родин. Технічне співробітництво полягає в розробці й втіленні в життя проектів з різних аспектів трудових відносин у країнах-членах. Найактуальнішими темами проектів є: підготовка кадрів; зайнятість і розвиток; планування робочої сили; ринок праці; умови праці й виробниче середовище; соціальне забезпечення; трудові відносини; робітнича освіта; права трудящих-мігрантів; МОП і міжнародний профспілковий рух. Для реалізації технічних проектів МОП відряджує експертів та місії у відповідні країни. Дослідницька діяльність МОП виявляється в підготовці оглядів ситуації в сфері праці в окремих країнах і регіонах, в аналізі галузевих і регіональних проблем праці; в оцінюванні тенденцій соціально-економічного розвитку. МОП публікує огляди, видає бюлетені з питань трудових відносин. Організаційна структура: § Міжнародна конференція праці; § Адміністративна рада; § Міжнародне бюро праці (секретаріат). Міжнародна конференція праці - вищий орган. Кожна країна на її сесіях представлена чотирма делегатами: два - від уряду, один - від підприємців, однин - від трудівників. Конференція розробляє конвенції й рекомендації з питань праці; в порядку контролю розглядає доповіді держав про застосування ратифікованих конвенцій; затверджує програму й бюджет організації. У межах тристоронньої структури представників роботодавці й трудящі є соціа-льними партнерами; МОП сприяє соціальному діалогу між профспілками й роботодав-цями при розробці національної політики із соціальних та економічних'питань. Кожні два роки Конференція приймає дворічну програму діяльності й бюджет МОП, який фінансується державами-членами. Конференція є також міжнародним форумом, на якому обговорюються трудові й соціальні проблеми, що мають світове значення. Адміністративна рада - виконавчий орган. Вона складається з 56 членів (28 -представники урядів, по 14 - від підприємців і трудівників). Із загальної кількості 10 місць в урядовій групі резервується для десяти найрозвинутіших країн (серед них і Росія). Міжнародне бюро праці готує документацію, збирає й поширює інформацію, здійснює дослідження, організує наради. Секретаріат МОП, дослідницький центр і видавництво знаходяться в Женеві. Адміністрація і і управління здійснюються через регіональні, обласні й галузеві бюро, які існують більше як у 40-а країнах. Адміністративній раді і Бюро допомогають тристоронні комітети, які охоплюють основні галузі промисловості. Рада і Бюро користуються також послугами комітетів експертів з таких питань: § професійна підготовка; § розвиток управління; § техніка безпеки й охорона праці; § трудові відносини; § навчання трудящих. Держави - члени МОП періодично проводять регіональні наради для вивчення питань з регулювання трудових відносин у тих чи інших регіонах. Використана література 1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8. 2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995. 3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002. 4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002. 5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000. 6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.: Финансы и статистика, 1999. 7. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41. 8. Гаман MB Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004. 9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник - М.: ЮНИТИ, 2001. 10. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: Консалтбанкир, 2000. 11. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения.- М.: АО "Консолт - банкир", 2001. 12. Гіл Ч. Міжнародний бізнес- К.: Основи, 2001 13. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. коя. і наук. ред. Циганкова Т.М.- К.: КНЕУ, 2003. 14. Гольцберг М., Хасан-бек А. Основы финансового инвестирования.- К.: Знания, 1998. 15. Грей сон Дж. К., О'Деля К. Американский менеджмент на пороге XXI века.М.: Экономика, 1995. 16. Денберг Р.Л. Международное налогообложение.- М.: ЮНИТИ, 1997. 17. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі.- К.: Україна, 1994. 18. Дэниеле Дж.Д.. Радеба Ли Х- Международный бизнес: Учебник - М.: Дело, 1994. 19. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ржепишсвського К.І.- К.: ЦУЛ, 2003. 20. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Сіваченка І.Ю., К.: - ЦУЛ, 2006. 21. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Сіваченка МО., Логвінової Н.С.- К.: ЦУЛ, 2006.
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 479 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: