Реферат на тему Основні напрями міжнародної інвестиційної діяльності - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Основні напрями міжнародної інвестиційної діяльності. План 1. Транснаціональна корпорація Міжнародна інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій суб'єктів із вкладання інвестицій за кордон та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі та часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладання коштів, - є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв'язків між країнами світу, і залежить як від об'єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності національних держав у світовому політичному та господарському просторі. На стан міжнародної інвестиційної діяльності виливають як глобально-економічні фактори (стан розвитку світової економіки; міжнародних ринків, насамперед, фінансового; стабільність світової валютної системи; рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції; розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури), так і інші фактори, що знаходяться у площині країн, звідки направляються та куди залучаються інвестиції, у тому числі: > політико-економічні - політична стабільність, міра втручання уряду в економіку, ставлення до зарубіжних та іноземних інвестицій, дотримання дво- і багатосторонніх угод та ін.; > ресурсно-економічні - наявність природних ресурсів, демографічна ситуація, географічне розташування; > загальноекономічні - темпи економічного зростання, співвідношення споживання та заощаджень, ставка відсотку за кредитами, норма прибутку, рівень і динаміка інфляції, конвертованість валюти, стан платіжного балансу тощо. Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямах: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій. Вивезення капіталу зумовлюється такими чинниками, як: надлишок капіталів у країні (низькі норми прибутку чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів); потреба у нових ринках збуту, сировини; формування певного рівня конкурентоспроможної економіки; міжнародний поділ праці, пошук стабільних умов застосування капіталів. Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за: обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів; низької інвестиційної активності власних інвесторів; необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології; бажання створити конкурентноспроможну економіку та освоїти світові ринки: потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства. Залежно від виду та форми іноземних інвестицій основні напрями міжнародної інвестиційної діяльності можна представити за допомогою схеми (рис. 9.1). Рис. 9.1. Напрями міжнародної інвестиційної діяльності Головною метою приватних іноземних інвестицій є експорт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з мстою отримання прибутку чи розширення економічного впливу. Мстою державних іноземних інвестицій є створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції. Найпоширенішим напрямом міжнародної інвестиційної діяльності с прямі інвестиції або вкладання у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством. Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції, крім того, до них належать всі внутрішньо корпоративні перекази капіталу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями. За схваленим МВФ та іншими міжнародними організаціями визначенням, прямі іноземні інвестиції - це вкладання капіталу за національними межами з мстою розширення виготовлення товарів і надання послуг шляхом організації виробництва та придбання товарів для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн. До характерних форм прямих іноземних інвестицій належать здійснення управлінського контролю інвестора та акціонерна форма функціонування підприємства. Отже, стрижневою ознакою прямих іноземних інвестицій є набуття довгострокового економічного інтересу, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над об'єктом вкладення капіталу. Розрізняють вертикальні та горизонтальні прямі іноземні інвестиції. Вертикальні прямі інвестиції - це прямі інвестиції у сфери та галузі, що належать до різних стадій виробництва окремого продукту. Горизонтальні прямі інвестиції - це прямі інвестиції за кордон, але в межах однієї галузі. Основною формою прямих іноземних інвестицій є спільні підприємства або підприємства з іноземними інвестиціями - це підприємства (організації) будь-якої організаційно-правової форми, створені відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 %. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс [1]. Масштаби прямих інвестицій та темпи їх вкладання залежать від обсягів капіталів країн донорів і змін в економіці, юрисдикції, внутрішнього господарського механізму країн, що приймають іноземний капітал. Створення необхідних умов для сприятливого клімату для залучення прямого, реального капіталу - це комплексна проблема, яка містить економічну, соціальну, політичну й технічну складові. Світовий досвід доводить, що умови іноземним інвесторам створюються за допомогою економічних та соціальних заходів, юридичних норм, що є складовою інвестиційного законодавства держави, яка приймає капітал; міжнародних договорів: інвестиційних договорів між іноземним інвестором і державою, яка приймає: страхових полюсів при страхуванні інвестицій у національних та міжнародних страхових організаціях. Виходячи з цих умов, прямі інвестиції можуть здійснюватися в таких формах: 1. Придбання неконтрольних пакетів акцій у фірмах країн- реципієнтів здійснюється через пряму купівлю акцій на місцевому фондовому ринку. Цей спосіб інвестування широко застосовується в процесі приватизації підприємств, а також при обміні акцій на борги підприємств як державної, так і приватної форм власності. 2. Ліцензійні угоди з фірмами країн-реципієнтів дають інвестору можливість виходу на ринок з мінімальним ризиком. Транснаціональна компанія передає права на виробництво певного продукту або послуги або на використання запатентованого процесу, технології, товарного знаку або іншої інтелектуальної власності місцевій фірмі, яка буде відповідати за виробництво та маркетинг на місцевому ринку. Іноземний інвестор може купувати акції місцевої фірми, з якою укладено ліцензійну угоду. 3. Стратегічні альянси та спільні підприємства дають інвесторам більшу присутність на місцевому ринку з меншим ризиком, ніж пряма купівля місцевої фірми або створення власного дочірнього підприємства. Створення альянсів великими корпораціями відкриває можливості для дрібних компаній, що шукають джерела фінансування для зросту. Продукція таких компаній займає вузькі ніші, тому вони можуть забезпечити більш високий дохід, порівняно з великими конкурентами, які частіше не так оперативно реагують на появу нових ринків і продуктів. 4. Переважна більшість стратегічних альянсів набуває форми спільних підприємств, що створюються для досягнення цілей, обумовлених членами- засновниками (компаніями, що вирішили утворити альянс). 5. Придбання контрольних пакетів акцій у фірмах країн- реципієнтів іноземними інвесторами приносить великі вигоди місцевим фірмам, стимулює економіку країни загалом та прискорює її інтеграцію у світову економіку, тому що це вимагає від інвесторів більших зобов'язань та тривалішого часу для отримання прибутків. Контрольні пакети акцій можуть бути отримані шляхом прямої купівлі акцій, приватизації, обміну акцій на борги та іншими методами. Створення власних дочірніх підприємств у фірмах країн-реципієнтів застосовується на ринках, які мають найбільший потенціал для отримання прибутків. Ця форма інвестицій має найбільший ризик та найбільші зобов'язання з боку іноземного інвестора. Таким чином, прямі іноземні інвестиції несуть ризик іноземним інвесторам, тому що останні позбавлені можливості швидкого виходу на ринок, крім того вони приносять більше вигод країні-реціпієнту, тому що включають більші суми коштів, пов'язаних з більшими зобов'язаннями і тривалим часом здійснення інвестицій. Міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема, прямі іноземні інвестиції, стали базою для формування всесвітньої системи філіалів та міжнародного виробництва транснаціональних компаній (ТНК). Транснаціональна корпорація Транснаціональна корпорація - це корпорація, що здійснює міжнародне співробітництво на основі прямих іноземних інвестицій та маг прямий контроль над своїми зарубіжними філіями. Головним критерієм розрізнення транснаціональних компаній і національних фірм, що ведуть зовнішньоекономічну експортно-імпортну діяльність, є вивіз капіталу та створення підконтрольних підприємств у різних країнах світу. Якщо національні компанії здійснюють лише експортно-імпортні операції товарів та послуг, то ТНК організують зарубіжне (міжнародне) виробництво товарів та послуг. Саме існування зарубіжного виробництва визначає особливі риси ТНК як форми структурної організації бізнесу: їхні організаційні моделі, стратегію підприємницької діяльності, напрями внутрішнього корпоративного руху товарів та фінансових ресурсів. [14, С. 33] Починаючи з 2001 року, чистий щорічний приріст іноземного капіталу постійно зростає. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, на 1 липня 2008 року склав 36 450,9 млн. дол., що на 23.4 % більше обсягів інвестицій на початок року та в розрахунку на одну особу становить 786,8 дол., рис. 9.2. Рис. 9.2. Прямі іноземні інвестиції в Україну [ІЗ] Найбільше зріс капітал нерезидентів з Кіпру - на 2361,1 млн. дол., Німеччини - на 838,9 млн. дол., Італії - на 740.2 млн. дол., Російської Федерації - на 645,3 млн. дол., Нідерландів - на 618,3 млн. дол., Австрії - на 343,7 млн. дол.. Сполученого Королівства - на 275,0 млн. дол.. Швеції - на 260,9 млн. дол. Продовжують нарощувати свій капітал інвестори з Угорщини (приріст капіталу 145,9 млн. дол.), Віргінських островів. Британських (133,5 мли дол.) та Франції (133,2 млн. дол.), рис. 9.3. Рис. 9.3. Розподіл прямих інвестицій в Україну за основними країнами-інвесторами (у % до загального обсягу) [13] Значний приріст іноземного капіталу спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, - на 2048,1 млн. дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - на 942,4 млн. дол., торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку - на 524,1 млн. дол., будівництво - на 468,7 млн. дол., а також на підприємствах промисловості - па 858,2 млн. дол., у т.ч. переробної - на 725,9 мли дол. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 195,3 млн. дол.), хімічну та нафтохімічну промисловість (на 104,4 млн. дол.), машинобудування (на 96,3 мли дол.), у виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на 92,8 млн. дол.). На підприємствах сільського господарства, мисливства, лісового господарства капітал зріс на 277,0 млн. дол., з надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльності у сфері культури та спорту - на 150,5 млн. дол., табл. 9.1. Про наявність прямих іноземних інвестицій звітувало 16,4 тис. підприємств України. Портфельні інвестиції - це вкладання в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакету), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредити их організацій з метою отримання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу і т.п. Такі інвестиції не дають реального контролю інвестора над об'єктом інвестування. Здійснення іноземних портфельних інвестицій дозволяє вирішити такі проблеми: Таблиця 9.1. Примі інвестиції в Україну за видами економічної діяльності [13] \| Обсяги інвестицій на 01.01.2008 \| 01.07.200Я млн. дол. США \| у % до загального підсумку \| мли. дол. США \| у % до загального підсумку Разом \| 29 532.8 \| 100,0 \| 16 450,9 \| 100,0 Сільське господарство, мисливство. лісове господарство \| 557.3 \| 1.9 \| 834,3 \| 2.3 Рибальство. рибництво \| 0.5 \| 0,0 \| 0.6 \| 0,0 Промисловість \| 7996.1 \| 27.1 \| 8854.3 \| 24.3* добувна \| 1052,4 \| 3.6 \| 1178,7 \| 3,2* переробна \| 6805.3 \| 23,0 \| 7531,2 \| 20,7* виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів \| 1561.1 \| 5.3 \| 1756.4 \| 4,8* легка промисловість \| 144.2 \| 0,5 \| 154,4 \| 0.4* оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів \| 241.7 \| 0.8 \| 267.7 \| 0.7* целюлозно-паперове виробництво: видавнича діяльність \| 187.7 \| 0,6 \| 210,9 \| 0.6* виробництво коксу, продуктів нафтопереробка \| 315,8 \| 1,1 \| 388.3 \| 1.1* хімічна та нафтохімічна промисловість \| 840.8 \| 2,8 \| 945,2 \| 2.6* виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції \| 701.8 \| 2,4 \| 794.6 \| 2 2* металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів \| 1596,9 \| 5.4 \| 1672.8 \| 4.6* машинобудування \| 1011.3 \| 3.4 \| 1107.6 \| 3,0* інші галузі промисловості \| 204,0 \| 0.7 \| 233.3 \| 0,7* виробництво та розподілення електроенергії, газу та води \| 138,4 \| 0,5 \| 144,4 \| 0.4 Будівництво \| 1631.0 \| 5,5 \| 2099.7 \| 5.7 Торгівля: ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого ВЖІІ1КУ \| 3070.3 \| 10,4 \| 3594,4 \| 9.9 Діяльність готелів та ресторанів \| 428.3 \| 1.5 \| 459,7 \| 1.3 Діяльність транспорту та зв'язку \| 1274.4 \| 4.3 \| 1387.7 \| 3.8 Фінансова діяльність \| 4869.2 \| 16.5 \| 6917,3 \| 19,0 Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям \| 2669.9 \| 9,0 \| 3612,3 \| 9.9 Державне управління \| 0,2 \| 0,0 \| 0.4 \| 0.0 Освіта \| 18,1 \| 0.1 \| 19.0 \| 0,0 Охорона здоров'я га надання соціальної допомоги \| 190,4 \| 0.6 \| 207,5 \| 0.6 Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність v сфері культури та спорту \| 285.8 \| 1.0 \| 436.3 \| 1.2 Нерозподілені за вилами економічної діяльності обсяги інвестицій \| 6541.3 \| 22,1 \| 8027.4 \| 22.0 · Врівноваження платіжного балансу. Портфельні інвестиції як найбільш динамічна складова іноземного інвестування чутливо реагують на будь-які зміни в кон'юнктурі інвестиційного ринку. У випадку неврівноваженості платіжного балансу вони рухаються з країни в країну, забезпечуючи при цьому зміну валютного курсу, рівня цін, процентних ставок та інших фінансових факторів, врівноважуючи таким чином платіжні баланси країн. · Вирівнювання дохідності. Зміна відсоткових ставок в будь-якій країні, щодо інших країнах, є стрижневим фактором, який приводить в рух короткострокові тимчасово вільні капітали світового фінансового ринку. їх відтік з одних країн та вкладання в фінансові зобов'язання в інших країнах, призводить до врівноваження дохідності в межах світового фінансового1 ринку. · Підвищення ліквідності фінансових інструментів. Зростання попиту на фінансові інструменти національних емітентів з боку нерезидентів підвищує їх ліквідність за рахунок розширення кола потенційних покупців. Зростання ліквідності випущених підприємствами цінних паперів сприяє зменшенню вартості фінансування за рахунок зниження премії за ризик ліквідності, яку вимагають інвестори. · Розвиток інфраструктури фінансового ринку. Інвестиції з боку іноземних інвесторів сприяють розвитку ринкової інфраструктури через: розвиток процедур торгівлі та обігу цінних паперів; запровадження сучасних систем обміну інформацією; підвищення професійного рівня учасників фондового ринку тощо. Але, водночас, портфельні інвестиції несуть значну загрозу дестабілізації економічної системи, і не лише для окремої країни, але й для світової фінансової системи загалом. Інвестор, який планує здійснити міжнародні портфельні інвестиції, передусім, має визначити принципи формування структури їх портфеля. Можлива така послідовність формування структури портфеля міжнародних інвестицій загалом або за конкретними сегментами: ? країни (валюти) ® види цінних паперів ® конкретні цінні папери; ? види цінних паперів ® країни (валюти) ® конкретні цінні папери; ? види цінних паперів ® конкретні цінні папери ® країни (валюти); ? конкретні цінні папери ® країни (валюти). У першому випадку інвестор може обрати спочатку, наприклад, Японію та Францію, а потім японські облігації та французькі акції і в кінці - цінні папери певного підприємства. У другому випадку спочатку обираються види цінних паперів (наприклад, акції або короткострокові державні облігації), потім для кожного виду визначаються країни (наприклад, Німеччина - акції, а Великобританія - короткострокові державні облігації) і, нарешті, визначаються конкретні цінні папери. Третій та четвертий випадки характерні для визначення структури сегменту акцій в портфелі міжнародних інвестицій. При цьому, в третьому випадку вибір виду цінних паперів означає вибір певних галузей економіки, після чого обираються акції конкретних компаній певної країни. Вибір таких акцій визначає сукупність країн (валют) інвестування. Таким чином, в першому та другому випадку реалізується принцип "країни (валюти) ® конкретні цінні папери", який в літературі називають принципом "зверху вниз" (Top Down). У третьому та четвертому випадках реалізується принцип "конкретні цінні папери ® країни (валюти)", або принцип "знизу вверх" (Bottom Up) [ 16, С. 16-17]. На кожному етапі розглянутих послідовностей формування набору сегментів та конкретних цінних паперів в портфелі міжнародних інвестицій залежить від цілі конкретного інвестора. Такими цілями можуть бути: · одержання якості (дохідність та ризик), близького за якістю ринкового портфеля , структура якого відповідає капіталізації відповідного ринку; · одержання дохідності вите дохідності ринкового портфеля; · забезпечення ризику нижче ризику ринкового портфеля. Ці цілі можуть визначатися як для портфеля міжнародних інвестицій загалом, так і для окремих його сегментів. Одночасно з формуванням структури портфеля іноземний інвестор має визначити принципи управління його ризиком. При цьому можливі такі варіанти дій: > не вживати ніяких заходів, сподіваючись на сприятливу ситуацію; > диверсифікувати інвестиції за країнами, вилами цінних паперів; > сферами економіки та фінансовими інструментами; > збільшити частку інвестицій у безризикові активи; вибирати менш ризиковані активи та валюти інвестицій на основі > прогнозу їх якості; приймати спеціальні заходи для захисту від несприятливої зміни ціни активу та (або) валютного курсу. Міжнародні портфельні інвестиції, на відміну від прямих, більш ліквідні, рухливі та чутливі до ситуації на фінансових ринках. Портфельному інвесторові однаково, в яку сферу або компанію вкладати, бо критеріями інвестування є лише рівень доходів та перспективи зниження ризику. У разі погіршення ситуації на ринках та зростання ризику портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор. Міжнародний ринок портфельних інвестицій значно менший, ніж сукупний внутрішній ринок таких інвестицій. Інституційні та індивідуальні інвестори досі надають перевагу національним цінним паперам. Але слід зазначити, що в більшості промислово розвинутих країнах спостерігається тенденція, хоч і повільного, але поступового зростання операцій з іноземними цінними паперами. Ознаками активізації міжнародних портфельних інвестицій є И збільшення питомої ваги іноземних цінних паперів у портфелях пенсійних фондів; И збільшення кількості міжнародних та глобальних інвестиційних фондів і зростання вартості їхніх активів; И збільшення практики емісії в США американських депозитарних розписок на іноземні акції; И збільшення випадків реєстрації транснаціональними компаніями своїх цінних паперів на зарубіжних ринках акцій; И поширення практики розповсюдження акцій філій ТНК серед місцевих інвесторів. До основних причин зростання міжнародних портфельних інвестицій належать такі: ? лібералізація та дерегуляція фінансових ринків; ? намагання інституційних інвесторів знизити ризики шляхом міжнародної диверсифікації портфеля; ? поява додаткових джерел фінансування внаслідок збільшення обсягу ринку євровалют та національних грошових ринків; ? значна перебудова та модернізація роботи провідних фондових бірж світу; ? зростання обсягу необхідної для інвесторів інформації про зарубіжні ринки цінних паперів. Більш ніж 90 % міжнародних портфельних інвестицій здійснюються між промислово розвинутими країнами. Понад 2/3 сукупної капіталізації рпнку акцій припадають на три найбільші ринки (США, Японія, Велика Британія). В останнє десятиріччя зростає значення нових ринків (нові індустріальні країни, країни з перехідною економікою). Ці ринки надають інвесторам можливості отримувати більші доходи, проте характеризуються значно більшою ризикованістю. [14, С. 336] Важливою передумовою входження України до світового господарського простору має стати участь у міжнародному русі фінансових капіталів, зокрема через залучення іноземних кредитів. Потреба в них не викликає сумніву, оскільки залучення позичкового капіталу у формі іноземних інвестиційних кредитів в економіку України має важливе значення для виходу вітчизняного господарства з кризового стану. Іноземний інвестиційний кредит - це економічні відносини між державами, іноземними банками та фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, зазвичай, з виплатою відсотку. Суб'єктами іноземного інвестиційного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредити і організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни - представники різних країн. Специфікою іноземного інвестиційного кредиту г те, що він бере участь в кругообігу капіталу на усік його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий - внаслідок експорту обладнання, сировини, палива; у процесі виробництва - у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках. Він у тісному зв'язку з внутрішнім кредитом бере участь у зміні форм вартості, забезпечує неприривність відтворення, обслуговуючи усі його фази. Різночасність окремих фаз відтворення, незбіг у часі та місці входження в міжнародний обіг реалізованої вартості та необхідних для цієї реалізації платіжних коштів, незбіг валютного обороту з рухом позичкового капіталу визначають взаємозв'язок іноземного інвестиційного кредиту з виробництвом. На міжнародному позичковому ринку іноземний інвестиційний кредит відіграє подвійну роль: позитивну та негативну. Позитивна роль полягає в прискоренні розвитку виробничих сил шляхом забезпечення непереривності процесу відтворення та його розширення. Він сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну, утворенню та розвитку світового ринку, поглиблює міжнародний розподіл праці. Крім того, він забезпечує сприятливі умови для іноземних приватних інвестицій, так як пов'язується з умовами про надання пільг інвесторам країни-кредитора; застосовується для утворення інфраструктури, необхідної для функціонування підприємств, у тому числі іноземних та спільних; сприяє зміцненню позицій національних підприємств та банків, які мають відношення до міжнародного капіталу. Негативна роль іноземного інвестиційного кредиту в розвитку ринкової економіки полягає в загостренні її суперечності. Іноземний інвестиційний кредит - це знаряддя конкурентної боротьби країн за ринки збуту, сфери застосування капіталу, джерела сировини та переваги в основних сферах науково-технічного прогресу. Таким чином, роль іноземного інвестиційного кредиту в умовах ринкової економіки має подвійну роль: з одного боку - розвиток взаємовигідного співтовариства країн; а з іншої - інструмент конкурентної боротьби. Незважаючи на це, залучення іноземних інвестиційних кредитів в українську економіку має сьогодні стратегічний та тактичний інтерес з боку як України, так і іноземних кредиторів. До основних джерел залучення Україною іноземних боргових коштів належать:* кредити іноземних держав та їх угруповань, наприклад. Європейського Союзу (ЄС);* кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій;* кредити держав-постачальниць сировинних ресурсів:* розміщення державних та корпоративних боргових цінних паперів на зовнішніх ринках, а також на внутрішньому ринку при купівлі їх нерезидентами:* міжнародний лізинг, франчайзинг тощо. Зазвичай, для боргового фінансування використовуються різні інструменти залежно від того, чи залучаються вони через спеціалізованих фінансових посередників або виходять на ринок без них. Зокрема, іноземний капітал може бути залученим через міжнародний ринок облігацій. Капіталізація світового ринку облігацій приблизно дорівнює капіталізації світового ринку акцій. При ньому майже 50 % усіх облігацій емітують у доларах США, 20 % - в японських ієнах, 30 % - в європейських валютах. Приблизно дві третини всіх облігацій становлять облігації урядів різних країн, хоча частка таких облігацій у різних валютах істотно різниться. Більшу частину облігацій на міжнародному ринку випускають із фіксованими відсотковими ставками (Straight Bonds), але існують також облігації з плаваючими (змінними) ставками (Floating Rate Notes - FRNs), емітовані, зазвичай, у доларах США. Корпорації різних країн випускають також конвертовані облігації. Наприклад, японські фірми, які потребують фінансування у євро, випускають облігації, деноміновані у євро, що можуть бути конвертовані у звичайні акції японських компаній. Придбання таких облігацій може надати перевагу в таких випадках: И падіння ринкових відсоткових ставок на інвестиційному ринку, що призводить до зростання курсу облігації (як і на ринку власне європейських облігацій); И зростання курсу акцій японських компаній (у цьому випадку облігації можуть бути конвертовані в акції"); И зростання курсу японської ієни щодо євро (облігації можуть бути конвертовані в актив (акції) у японських ієнах). Крім того, облігації можуть випускатися в одній валюті (наприклад, у японських ієнах) із відсотковим купоном, який може виплачуватися у цій же валюті, а погашатися в іншій (наприклад, у доларах США). Використання таких двовалютних облігацій може принести інвестору додатковий дохід за рахунок сприятливої зміни курсів валют. Позичальниками на ринку облігацій є центральні уряди країн, урядові організації, регіональні та місцеві органи влади, промислові та фінансові корпорації. Слід зазначити, що високоризикові позичальники (наприклад, деякі країни Африки або Латинської Америки) на міжнародний міжбанківський ринок безпосередньо не допускаються. Проте такі країни можуть одержати позики із цього ринку за посередництвом наднаціональних організацій, зокрема, Світового банку. Міжнародного банку реконструкції та розвитку, регіональних банків розвитку. Ці наднаціональні організації позичають на міжнародному ринку єврооблігацій і частину цих позик надають від свого імені країнам з високим ризиком. Різновидом міжнародних боргових зобов'язань є єврооблігації (євро бонди) - це цінний папір, деномінований у валюті, відмінній від валюти країни емітента, то розміщуються через синдикат андеррайтерів серед іноземних інвесторів, для яких така валюта, зазвичай, с також іноземною. Ці цінні напери підтверджують зобов'язання емітента сплатити їхню номінальну вартість у визначений строк та відсотки за визначеною процентною ставкою. На ринку єврооблігацій майже відсутні регулювання й обмеження, цей ринок немає місця фізичного розташування, але більша частина облігацій, якими торгують на ньому, котирується на Люксембурзькій фондовій біржі. Майже всі угоди з єврооблігаціями здійснюються цілодобово по всьому світу через фінансові інститути, які утворили Асоціацію дилерів міжнародних облігацій (Association of International Bond Dealers - AIBD). У міжнародних економічних відносинах досить часто використовується механізм комерційного кредиту, який характеризується поєднанням міжфірмових розрахунків і кредитування за відкритим рахунком. Поширений у світовій економіці і внутрішній корпоративний комерційний кредит, який надасться транснаціональними корпораціями (ТИК) своїм філіалам у вигляді відстрочки платежу за товарні поставки. До нетрадиційних механізмів комерційного кредиту у фінансуванні інвестиційних проектів належить кредитування за контрактом типу "френчайзинг". Френчайзинг - це угода, за якою власник продукту, технологічного процесу, послуги або навіть торговельної марки надає право користуватися своїм ім'ям (ліцензію) за певну нагороду. Нагорода за ліцензію (френшизу) морже бути прямою - у формі певної грошової суми (роялті) або неповною - у формі зобов'язання купувати ті товари чи послуги, з яких власник ліцензії має комерційний інтерес. Розрізняють такі типи френчайзингових контрактів: И збутові угоди (продуктивний френчайзинг або роздрібний френчайзинг); И ліцензії на виробництво; И угоди про використання особистого імені; И комплексний френчайзинг. Френчайзинг дуже поширений у сфері торгівлі, ресторанного та готельного бізнесу, індустрії побутових послуг тощо. В Україні успішно діють такі френчайзингові мережі, як "Кока-кола", "МакДональдз". "Форнетті" та ін. Іншим борговим інструментом залучення іноземного інвестиційного капіталу є міжнародний лізинг - вид інвестиційно-підприємницької діяльності, пов'язаної з придбанням майна та передаванням його в користування за договором державі в особі її уповноважених органів, фізичній або юридичній особі на визначений термін з мстою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту з урахуванням амортизації предмета лізингу за участю лізингодавця, постачальника, лізингоодержувача та інших учасників лізингового проекту; Основними суб'єктами такого лізингу є: ? Лізингові компанії, якщо такі передбачені національним законодавством сторін, - комерційні організації, засновницькими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності. Лізингові компанії в лізингових операціях виступають у ролі лізингодавця або лізингодавця і лізингоодержувача під час здійснення операцій сублізингу. ? Об'єднання лізингових компаній та інших суб'єктів лізингової діяльності - національні та міжнаціональні комерційні та некомерційні об'єднання з утворенням і без утворення юридичної особи, що створюються для реалізації великих проектів і програм, отримання додаткових вигод і ? Господарюючі суб'єкти - суб'єкти господарської діяльності, які не мають спеціалізованої ліцензії на проведення лізингових операцій, в лізингових операціях виступають у ролі лізингоодержувача, постачальника, страхувача, гаранта, інвестора, кредитора, покупця, за винятком кредитно-фінансових установ, які в лізингових операціях можуть виступати також у ролі лізингодавців, а також в інших випадках, передбачених національним законодавством. Складовою частиною міжнародного лізингу, в якому беруть участь лізингові компанії та господарюючі суб'єкти двох і більше держав, - є міждержавний лізинг, основними видами якого є:* фінансовий лізинг - вид середньо- і довготермінового лізингу, який передбачає виплату лізингоодержувачем протягом періоду дії договору про лізинг сум, що покривають повну вартість амортизації предмета лізингу або більшу її частину;* операційний (оперативний) лізинг - вид лізингу, що укладається на термін менший, ніж амортизаційний період. Після закінчення договору про лізинг предмет лізингу повертається лізингодавцю і знову здасться в лізинг;* зворотний лізинг - вид лізингу, за якого постачальник предмета лізингу продає його лізинговій компанії, а та в свою чергу здає цей предмет в лізинг колишньому постачальнику предмета лізингу;* компенсаційний лізинг - вид лізингу, за умовами якого як лізингові платежі лізингоодержувач може постачати лізингодавцю товар, вироблений з використанням предмета лізингу.* бартерний лізинг - вид лізингу, за умовами якого як лізингові платежі лізингоодержувач може поставляти лізингодавцю будь-який товар, що є у нього в наявності, за згодою лізингодавця прийняти цей товар як лізинговий платіж. Найбільш поширений міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських та повітряних суден, комп'ютерної техніки. Постачання техніки та обладнання на лізинговій основі пропонують "RENAUT", "DAF", "SCANIA", "ІВМ", "НР" та інші. Цілий ряд закордонних компаній висловили готовність розвивати співробітництво з вітчизняними лізинговими компаніями щодо поставки в Україну на лізинговій основі сільськогосподарської та тракторної техніки та обладнання - "JOHN DEER", "NEUERO", "URSUS", "PROKOP"; будівничої техніки - "ZEPPELIN", "TATRA", "CONDOR"; авто - "MAN", "MERCEDES", "MITSUBISH", "VOLVO". Такі компанії вимушені організовувати бізнес в Україні у зв'язку з насиченням їх власного ринку та загостренням на ньому конкуренції. Важливою складовою міжнародної інвестиційної діяльності г державно іноземна допомога. Вона за призначенням не мас комерційного характеру і надається тільки на пільгових умовах. Структурно її формують грати, пільгові позики та технічна й інформаційно-консультаційна допомога, що мають як двох-, так і багатосторонню основу. Наприклад, активним іноземним інвестором країн, то розвиваються є Уряд Сполучених Штатів Америки, який у 1961 року створив Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Це провідна установа з виконання програм міжнародної економічної та гуманітарної допомоги. Штаб-квартира USAID знаходиться у Вашингтоні, округ Колумбія. Агентство також мас регіональні Місії у: Центральній та Південній Африці, Азії та на Близькому Сході, Латинській Америці та країнах Карибського басейну, а також у Європі та Євразії. Починаючи з 1992 року. Регіональна Місія Агентства С11ІА з міжнародного розвитку (USA1D) в Україні, Молдові та Білорусі надає допомогу у здійсненні переходу до ринкової економіки на широкій суспільній базі. При тому, що перед кожною з країн стоять свої унікальні завдання у процесі розвитку, програми Місії у всіх трьох державах здійснюються за такими основними напрямами, як демократія та самоврядування, економічне зростання та розвиток соціального сектору. USAID здійснює свої проекти у тісній співпраці з приватними добровольчими організаціями США, американськими компаніями та іншими державними та міжнародними організаціями. Допомога USAID у реформуванні соціального сектора в Україні передбачає захист найменш захищених верств населення: літніх людей, дітей, інвалідів, безпритульних, людей з алкогольною та наркотичною залежністю. Діяльність у цій сфері охоплює багато програм, серед яких - підтримка у реформуванні державної солідарної пенсійної системи і запровадженні приватного пенсійного страхування, зміцненні системи перерозподілу державних коштів у наданні соціальних послуг на належному рівні. USAID розробило декілька програм, спрямованих на поліпшення забезпечення соціальних послуг шляхом співпраці з місцевими органами влади та місцевими неурядовими організаціями, мережа яких постійно зростає. USAІD нещодавно затвердило свою нову стратегію заходів по боротьбі з В1Л/СНІД в Україні на наступні 5 років, що мас на меті утримати поширення ВІЛ на рівні менше 5 %. Прикладом державного іноземного інвестування в Україні є також підписана 7 квітня 2006 року урядом Швеції Грантова угода на загальну суму 29 млн. 400 тис. шведських крон (приблизно 3,5 млн. дол. США). Грант надасться Шведським міжнародним агентством з розвитку (SIDA) на спів- фтаксування проекту "Удосконалення системи соціальної допомоги", який впроваджує Міністерство праці та соціальної політики на кошти позики Світового банку. Грант спрямований на надання технічної допомоги для розвитку потенціалу Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів та Державного комітету статистики за такими напрямами: а) оцінка програм соціальної допомоги, у т. ч. методологічну допомогу; б) управління програмами та визначення їх бюджету, які орієнтовані на отримання результату; в) інформування громадськості про реформи в галузі соціальної допомоги , політики соціальної допомоги та послуг, що надаються. Мета гранту - допомогти зробити українську систему соціальної допомоги ефективнішою та орієнованою на споживача завдяки розвитку мережі сучасних офісів соціальної допомоги на місцях та впровадження програм, спрямованих на підтримку тих верств населення, які потребують допомоги. У країн-донорів, зазвичай, промислово розвинених країн, превалюють політичні та стратегічні пріоритети при наданні допомоги тій чи іншій країні. Однак, як показує практика, майже в усіх випадках має місце соціальне та економічне обґрунтування грантів, пільгових позик, технічної й інформаційно-консультаційної допомоги. Очевидною є також тенденція подорожчання іноземної допомоги та перевалювання позик над грантами. Особливої уваги заслуговують приватні іноземні інвестиції соціальної спрямованості. Зокрема, активним учасником інвестування соціального розвитку України є Міжнародний фонд "Відродження" (МФВ), який є однією з перших доброчинних організацій, створених для сприяння розвитку відкритого й демократичного суспільства в Україні. Міжнародний Фонд "Відродження" є частиною міжнародної мережі фундацій Дж. Сороса, це юридична особа, яка діє відповідно до чинного національного законодавства. Фонд скеровує фінансову підтримку ініціати- вам українських громадян. Як недержавна організація, що перебуває під громадським контролем, МФВ визначає свою стратегію незалежно від державних структур та урядів іноземних держав-донорів. Методи діяльності МФВ в Україні подібні до методів, які використовують організації, підтримані паном Дж. Соросом, в інших країнах. Однак їх пристосовано до українських умов, оскільки МФВ - цс українська громадська доброчинна організація. Фінансова база МФВ складається з приватних внесків, які забезпечує Дж. Сорос. Деякі з програм МФВ здійснюються спільно з українськими, міжнародними та іноземними донорськими організаціями, що працюють в Україні. Міжнародний фонд "Відродження" фінансує проекти у сфері освіти, культури, видавничій та інформаційній сферах, охорони здоров'я, соціальній сфері, сприяє досягненню прозорості та відкритості законодавства та управління державою, створенню реальних умов для забезпечення впливу громадськості на державну політику, розвитку та зміцненню незалежних засобів масової інформації, становленню громадянського суспільства, інтеграції громад національних меншин та забезпеченню міжнаціонального миру та толерантності. Водночас фонд не підтримує проекти: И що не відповідають пріоритетам програмної діяльності МФВ; И які мають комерційний характер; И з гуманітарної допомоги; И подані від фізичних осіб, політичних партій чи релігійних громад. Програмна діяльність МФВ здійснюється як через надання грантів недержавним організаціям, освітнім, просвітницьким та культурним установам і підприємствам (видавництва), так і через операційні проекти, ініційовані і виконувані самим фондом. Фінансову підтримку отримують проекти, що посилюють вплив громадянського суспільства в Україні, сприяють становленню верховенства права, розвиткові незалежних засобів масової інформації, інформаційних ресурсів для відкритого суспільства, освіті, культурі, місцевому самоврядуванню, перекладу кращих творів світової суспільно-гуманітарної думки, реформам у сфері охорони здоров'я, розвою національних меншин та їх інтеграції в суспільство України. Література для вивчення теми 1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. 2. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. -№283/97. 3. Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21 листопада 1995 року. 4. Закон України "Про інститути спільного інвестування" (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) від 15 березня 2001 року - № 2299-111. 5. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року - № 2664 — III. 6. Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року-№2121 - III. 7. Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19.06.2003 - № 978-IV. 8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів". Положення Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. - №0391. 9. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. - К.: МП "Итем" ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 1995, 447 с. 10. Массе Пьер. Критерии и методы оптимального определения капитальных вложений / Пер. с франц. Ф. Р. Окуневой и А. И. Гладишсвского / Науч. ред. и вступит, статья А. В. Ждан ко. М.: Статистика, 1971. 11. Титаренко Н. О., Поручник А. М. Теорії інвестицій: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2000.- 160 с. 12. J. М. Keynes. General Theory of Employment, Interest and Money. Collected Writings of Jjhn Maynard Keynes, vol. VII, London: Macmillan, 1973. 13. Markovvitz Harrg M. Portfolio Selection. Efficient Diversification of Investments. New York: Wiley, 1956. 14. Modigliani F. and M. Miller. The Cost of Capital, Corporation Finance and Theory of Investment. American Economic Review, 48, 1958. 15. Sharpc W. F. Capital Asset Priccs: A Theory of Market Equilibrium under Conditions of Risk. Journal of Finance, 3, 1964. 16. Sharpe W. Investment, - New York: Prentice Hall, 1985. 17. Schneider E. . Wirtschaftlichkeitsrechnung Theorie der Investition, 8 Aufl., Tubingen und Zurich, 1973. 18. Schneider E. Investition und Finanzierung. Lehrbuch der Investitions-, Finanzerungs und UngewiPhcitstheorie, 4. Aufl. Opladcn, 1975.
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 779 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: