Реферат на тему Основні методи, які обмежують операції через офшорні центри в системы міжнародного оподаткування - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Основні методи, які обмежують операції через офшорні центри в системы міжнародного оподаткування. План 1. Заходи, прийняті в міжнародному масштабі 2. Внутрішньо державне анти-офшорне регулювання 3. Сполучені Штати Америки 4. Англія 5. Німеччина 6. Франція 7. Японія 8. Італія Заходи, прийняті в міжнародному масштабі Розробка і вживання заходів з протидії ухиленню від сплати додатків з використанням при цьому офшорних центрів стали однією з головних цілей фінансових органів багатьох країн. Загальновизнано, що такі дії повинні носити як внутридержав-ний, так і міжнародний характер. У другому з названих варіантів потрібна координація зусиль у рамках існуючих міжнародних організацій, а також укладення спеціальних угод між двома або більшою кількістю держав. До найбільш впливових міжнародних організацій, які приступили до протидії зловживанням, що відбуваються в офшорних центрах, відносяться Європейський Союз і Організація Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР). Разом з тим до держав, які уклали двосторонні і багатосторонні угоди з цієї проблеми, належать США, Японія, Канада, Франція, Німеччина й Велика Британія. Європейський Союз уже багато років займається проблемою ухилення від сплати податків. Результати таких зусиль втілилися в рапорти і науково-методичні розробки, які з'явилися вперше в 1973 р. і присвячені проблемі оподаткування холдингових компаній. У висновках, які містяться в цьому документі, констатована наявність держав, у яких оподаткування холдингових компаній здійснюється за нижчими ставками, ніж в інших країнах. Серед держав, які ввели привабливіші умови для таких платників податків, був названий Люксембург. Державам - учасницям угоди рекомендовано домагатися гармонізації податкових зобов'язань. Але результати виявилися дуже скромними: податкова ставка для холдингових компаній у Люксембурзі, яка становила 0,32%, була підвищена до мінімуму 10%. Комісія Європейського Союзу при кожному зручному випадку наполягала на тому, що бажано ввести в практику принципи фіскальної справедливості, які б "були здатні запобігати фіскальним шахрайствам й ухиленню від сплати податків". Вона звернула увагу на той факт, що високі податкові ставки призводять до відтоку капіталів із країн Європейського Союзу. Тут же вказано на доцільність обмеження можливостей офшорних центрів, пов'язаних зі зловживаннями в частині несплати податків. Конкретним просуванням на цьому шляху були сформульовані Францією і Німеччиною вимоги до Люксембургу про зміну згаданого вище рівня податкової ставки для холдингових компаній. Від проведення таких змін було поставлено в залежність заплановане тоді розміщення в Люксембурзі Монетарного Фонду Європейського Союзу. В іншій доповіді, датованій тим же 1973 роком, Комісія Союзу критично оцінила податкові маніпуляції, практиковані багатонаціональними корпораціями. Комісія назвала факти використання корпораціями для цієї мети офшорних центрів, а також відзначила величину фінансових втрат для бюджетних надходжень різних країн. У листопаді 1977 р. Рада Європи опублікувала директиви, які стосуються даної проблеми. Вони ставили в обов'язок податковим службам країн Європейського Союзу обмінюватися між собою інформацією, але залишали в даному документі одну серйозну прогалину: було дозволено відмовляти в передачі інформації, якщо таке пред'явлення інформації призводило до порушення комерційної таємниці чи виникала погроза суспільним інтересам. Разом з тим було рекомендовано розвивати широкі зв'язки між податковими інспекторами різних країн, практикувати обмін досвідом і вивчення практичних досягнень у ліквідації податкових збитків. Широке коло призначеної для обміну інформації про сплату податків, передбачене в модельному договорі ОЕСР, який становить основу для укладання двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування. Переважна більшість таких угод (а їх було укладено до моменту підготовки модельного договору близько тисячі) містить розпорядження щодо обміну інформацією про податки. Однак для держав, які не уклали договорів щодо податків (а це стосується безлічі офшорних центрів), постанови модельного договору не мають якого-небудь значення. Багатонаціональні корпорації, які використовують офшорні центри, як великий подарунок приймають досить часту відмову урядів ряду країн надавати податковим службам країн-резидентів цікаву для них інформацію, а також випадки здійснення перешкод у зборі інформації щодо сплати податків. Якщо, наприклад, яка-небудь багатонаціональна компанія походженням із Австрії має філії як у США, так і на Багамських островах, то зусилля США одержати інформацію про діяльність цієї компанії на Багамах наштовхуються на дуже холодний прийом з боку австрійської влади. Наприклад, Австрійський уряд, дає зрозуміти, що готовий підтримати зусилля американської влади, але тільки в тому випадку, якби американські податківці навели докази того, що діяльність даної австрійської фірми на Багамах порушує австрійське податкове законодавство. Більше того, ряд держав ввели в себе розпорядження, які особливо- гарантують захист інтересів вітчизняних компаній в частині збереження в таємниці їхньої документації, а також інформації про їхню діяльність. Власне кажучи, вона виявляється закритою для податкових та інших відомств іншої держави. Прикладом може бути англійський закон 1980 p. (British Protection of Trading Interests Act), а також розпорядження французького уряду, видані в тому самому році. В останніх, зокрема, зафіксовано, що екстериторіальні домагання, які містяться в іноземних юридичних актах, не підлягають виконанню стосовно резидентів, які знаходяться в юрисдикції французького уряду. Настільки широке формулювання може бути витлумачене як виказ відмови в доступі до фінансових документів і в контролі над бухгалтерським діловодством. Шведський адміністративний суд також визнав несумісним із законом збирання податкової інформації на території даної країни, проведеної представниками іноземних податкових служб. Потреба в одержанні податкової інформації за кордоном вимагає підвищення кваліфікації з боку працівників податкових відомств. Американська служба внутрішнього доходу ввела спеціальне навчання для своїх співробітників з проблеми ухилення від податків, практикованого багатонаціональними корпораціями. У рамках такої підготовки слухачів ознайомлюють з податковою практикою іноземних країн, організовують для них зустрічі зі співробітниками таких компаній, демонструють прямо на місцях, як функціонує механізм дотримання банківської таємниці, й особливу увагу приділяють розкриттю механізму використання філіями цих компаній офшорних центрів. Це тим більш необхідно, оскільки офшорні центри вміло використовують огріхи і промахи у функціонуванні податкових служб, зайнятих збиранням необхідної їм інформації. Свідченням того може бути реалізація проекту "офшорна зона", проведена американською службою внутрішнього доходу (IRS). Його реалізація тривала 10 років, а метою проекту було ослаблення привабливості для неплатників податків таких місць, як, наприклад, Багамські острови. Ефект виявився більше ніж скромним. Ряд гучних судових справ, проведених за матеріалами, зібраними в ході реалізації цього проекту, закінчився вироком не на користь Служби внутрішнього доходу. Досить назвати справу Марголіса. Департамент юстиції США висунув проти нього звинувачення в нелегальному ухиленні від податків шляхом використання офшорного центру, яким є Голландські Анголи. Однак у результаті судового процесу, який тривав 6 місяців і був надзвичайно складним, Марголіс виявився на волі. Це був перший у США судовий процес із кримінальної справи, предметом якої був державний позов. У другій справі, яка стосувалася рахунків американських банків на Багамських островах, американський суд відмовився від визначення міри покарання на підставі того, що представлені звинуваченням документи були отримані незаконно (тобто за допомогою несанкціонованого зовнішнього спостереження з боку детективів і крадіжки секретних документів). Разом з тим, використовуючи своє привілейоване становище і провідну роль в світовій економіці, США роблять ефективний тиск на деякі держави, у яких американські платники податків ховають свої капітали. Так, спираючись на відповідний законодавчий акт, схвалений конгресом (Caribbean Basin Elonomic Recovery Act), США змусили 24 міні-держави, які всі є де-факто офшорними центрами, підписати з Вашингтоном угоду про обмін податковою інформацією. Ці дані, передані за вимогою Казначейства чи Департаменту юстиції, відносяться не тільки до податків і фінансів, а й до відмивання "брудних" грошей, торгівлі наркотиками й організованої злочинності. Сполучені Штати Америки, Франція й Індія відносяться до нечислених країн, які офіційно санкціонували податкове виказування і ввели винагороду за надання інформації про неплатників податків. Так, Служба внутрішнього доходу уже виплатила 500 тис. дол. 578-ми інформаторам. Кодекс Законів Франції містить загальні положення, які допускають винагороду інформаторів, а за індійськими законами інформатор має право на одержання від 10 до 20% суми, стягненої державою за його заявою від неплатника податків. Полювання за інформацією відносно неплатників податків може приносити для співробітників податкових служб несподівані сюрпризи. Два французьких митники, які намагалисья здобути перелік вкладників швейцарського банку й опинилися з цією метою на території Швейцарії, одержали судові вироки. Подібна ж доля спонукала двох службовців швейцарського банку, які передали кілька магнітофонних записів французькій митній владі в обмін на грошову винагороду. Крім згаданої вище роботи над підготовкою умов модельного Договору, ОЕСР проводила і проводить аналітико-дослідницькі роботи щодо боротьби з втечею й ухиленням від податків. З цією метою створено спеціальний орган - Робочу групу, яка в 1977 р. була перетворена на Комітет із проблем стягування податків. До цього Комітету входять представники податкових органів країн ОЕСР. Результатом таких зусиль є проведене в 1987 р. дослідження за назвою "Проблема Міжнародного ухилення і втечі від податків". Даний Комітет також аналізує специфічні види і методи такої діяльності, особливо пов'язані з використанням неплатниками податків офшорних зон; найбільше його цікавлять зловживання, які відносяться до постанов, розміщених у договорах про уникнення подвійного оподаткування. Країни - члени ОЕСР обмінюються між собою досвідом боротьби з нелегальною практикою податкових зловживань, а також надають одна одній матеріали і документи з цієї проблеми. Але, незважаючи на ці зусилля, вони відчувають труднощі, коли справа доходить до вираження згоди на прийняття спільних директив, спрямованих на запобігання ухиленню і втечі від податків. Це пов'язано, поряд з іншим, із серйозною проблемою дотримання національного суверенітету, з одного боку, а з іншого — з чисто формальними труднощами з лінгвістичного питання, у зв'язку з необхідністю використання, як мінімум, 15 мов, включаючи фіннську і японську. Тому конвенція ОЕСР про адміністративну взаємодопомогу з проблем оподаткування (Convention on Mutual Administrative Assistance in Tax Matters) не одержала надто активного визнання з боку країн, які її підписали. Деякі з них виступили згодом проти цього документа, в тому числі такі держави, як Велика Британія, Австралія, Люксембург, Німеччина і Швейцарія. У свою чергу, США прийняли тільки ту частину угоди, яка стосується обміну інформацією, тоді як Норвегія і Швеція підписали документ у цілому. У той же час Швейцарське співтовариство охорони інвесторів висловилося за створення міжнародної поліції, яка буде займатися боротьбою із втечею від податків — Інтерфінполу (Interfinpol), фіскального аналога Інтерполу. Конвенція про адміністративну взаємодопомогу з проблем оподаткування зазнає критики з таких причин: 1) вона надає доступ різним державам до джерел інформації ще до початку слідства і порушення кримінальної справи; 2) вона передбачає обмін інформацією, залишаючи в невіданні платників податків, позбавляючи їх тим самим можливості подання пояснень; 3) вона допускає можливість зловживання відносно зібраних даних, а також конфіденційності торгових угод; 4) вона має багатонаціональний характер, хоча окремі держави не досягли гармонізації податкового законодавства. Заради справедливості необхідно відзначити, що міжнародних організацій, які займаються боротьбою з ухиленням від сплати податків, не так уже й багато. З них можна згадати групу чотирьох (Франція, Німеччина, США й Англія), а також Співтовариство Податкових Адміністраторів країн Тихого океану (Австралія, Японія, Канада, а також США). Крім того, укладено двосторонню угоду між американською Службою внутрішнього доходу й англійськими податковими органами. Ця угода передбачає взаємний доступ до інформації кожної з цих двох країн. Згодом вона була розширена залученням до її учасників Франції, Німеччини і Норвегії. Німеччина зайшла в цьому напрямі настільки далеко, що призначила в США свого податкового аташе. Його завданням стало спостереження за змінами у функціонуванні американської податкової системи, а також надання допомоги в реалізації постанов податкової угоди, укладеної між США і Німеччиною. Прикладом тісного співробітництва двох держав у галузі стягнення податків є США і Канада. Тут практикується бухгалтерський контроль над платниками податків, які одночасно одержують прибуток у цих двох країнах. У зростаючій кількості заведених справ американська Служба внутрішнього доходу натискає на американські і канадські банки з метою одержання доступу до рахунків клієнтів, які користуються послугами офшорних центрів. Тиск США поширюється і на інші країни, такі як Швейцарія, Англія, Гонконг. Більшість малих держав Карибського басейну вважає, що у відносинах зі Сполученими Штатами має місце односпрямована передача інформації, зрозуміло, у бік США. Однак останні в багатьох випадках ускладнюють одержання фінансової інформації, яка стосується мешканців Карибських островів, які ведуть бізнес у США. Нерідко причиною такого становища є відсутність у цих держав кваліфікованих працівників податкових відомств, здатних почати і довести до успішного завершення збирання в США необхідної податкової інформації. Ні для кого не секрет, що Сполучені Штати домоглися згоди на доступ до податкової інформації від Коста-Рики, Домініканської Республіки, Гренади, Гвіани, Гондурасу, Ямайки і Санта-Люсії тільки в результаті здійсненого на них тиску. Точно так само Гуам, Маршаллові острови і Самоа в Тихому океані погодилися на переказ інформації щодо несплати податків, замість певних американських концесій. Верховний Суд США пішов ще далі, ухвалюючи постанову, відповідно до якої агенти ФБР мають право на екстрадицію підозрюваних у фіскальному шахрайстві на території США, наприклад, у втечі від податків, яка визнається злочином. Така акція може бути розпочата навіть у тому випадку, коли це спричинює порушення міжнародного права. Внутрішньо державне анти-офшорне регулювання Держави, чиї платники податків, рятуючись від податків, ховаються в податкових гаванях, намагаються удосконалювати законодавство, щоб міцніше закрити перед своїми громадянами ворота "податкового раю". Введені правила і заборони поділяються на дві категорії. До першої відносяться розпорядження, які носять загальний характер, до другої — особливі правила. До останньої зараховують нормативи, які регулюють використання податкових гаваней холдинговими компаніями і корпораціями, контрольованими іноземцями. У податковому законодавстві США ці правила виділені в підвідділ F (Subpart F). Більшість договорів про уникнення подвійного оподаткування, укладених між країнами з високими податковими ставками і країнами з низькими податками, останнім часом переглянуто. Результатом цього стало введення в них пункту (клаузули), який унеможливлює використання положень цих договорів резидентами третіх країн у їхніх спробах ухилитись від податків. Прикладом можуть стати двосторонні угоди між США і Британськими Віргінськими островами, між Кіпром і США, між США і Мальтою, Англією і Голландією, Канадою і Барбадосом. Далі розглянемо заходи, вжиті різними державами щодо припинення спроб використання офшорних центрів для ухилення і втечі від сплати податків. Сполучені Штати Америки США виступили ініціатором і координатором проведення міжнародної компанії, спрямованої проти транснаціональних корпорацій і фізичних осіб, які ухиляються від сплати податків. Перші розпорядження в цьому напрямі були ухвалені в Америці в 1934 і 1937 роках. Ініціатором їх стала Служба внутрішнього доходу. Нині антиофшорним регулюванням у США займається спеціально створений у рамках міністерства фінансів підвідділ F. До 1960-х років поширилась практика ухилення від податку на доходи, одержані від продажу авторських прав, патентів, фірмових знаків і ноу-хау. Для її здійснення корпорації і фізичні особи успішно маніпулювали податковими угодами, укладеними між США й іншими країнами. Метод такого маніпулювання полягав ось у чому. Як посередників зазвичай обирали Швейцарію чи Голландські Антили. Доходи від розпорядження авторськими правами (вони оподатковувалися тоді в США 30% податком) переказували туди, де були низькі податки чи вони були відсутні взагалі. Розглянемо випадок, коли німецький власник патенту віддає його в користування клієнту, який знаходиться в США. Власник патенту бажає одержувати за його використання доход, але податок з цього доходу не хоче сплачувати ні американській, ні німецькій владі. Для досягнення непорядної мети він робить такого: 1. Право на розпорядження патентом передає компанії А в Ліхтенштейні. 2. Компанія А в Ліхтенштейні переправляє цю ліцензію фіктивній швейцарській компанії, а та в свою чергу надає її в користування американській корпорації. 3. Корпорація в США виплачує відповідну суму грошей за використання патенту швейцарській компанії. Ця сума не обкладається американським податком у зв'язку з умовами договору, укладеного між США і Швейцарією. Швейцарська компанія виплачує еквівалент холдинговій компанії А в Ліхтенштейні. Компанія не платить у Швейцарії ніяких податків з доходів тому, що її доходи врівноважуються витратами у взаєморозрахунках з холдинговою компанією А в Ліхтенштейні. 4. У Ліхтенштейні компанія А не платить податок з доходу взагалі або виплачує за рік 0,1% від його величини. Розподілена частина прибутку оподаткуванню тут взагалі не піддягає. Компанія А займається нагромадженням для німецького власника плати за використання приналежного йому патенту. Зрозуміло, в податкового відомства США така практика захоплення не викликає. Настільки ж мало ентузіазму викликає вона й в інших країнах, де існують високі податкові ставки. У результаті з'явилися розпорядження, спрямовані на запобігання й обмеження таких махінацій. У США в 1992 р. був ухвалений закон про доход (Revenue Act 1992), зміст якого обмежує можливості використання податкових пільг, наданих Швейцарією американським фірмам. Однак залишилися можливості втечі від податків при використанні території Голландських Антил. У відповідь на це СІЛА уклали з Голландією податкову угоду, умови якої поширюються на Голландські Антили. У результаті можливості для американських ТНК переводити свої доходи без сплати податків на Антильські острови відчутно скоротилися. Прикладом США в цьому напрямі скористалася і Велика Британія. Найбільш значним результатом діяльності Служби внутрішнього доходу щодо боротьби з ухиленням і втечею від податків шляхом використання податкових гаваней вважають доповідь Гордона. У цьому документі відбивається зростаюче занепокоєння з приводу фіскальних пільг і їхнього використання американськими платниками податків. Тут же відзначаються труднощі, пов'язані з виявленням випадків несприятливого використання податкових гаваней, а також перераховуються перешкоди, які заважають владі США припиняти й обмежувати спроби втечі і ухилення від податків, які вчиняють американські корпорації і приватні особи [43, с. 244]. Доповідь Гордона містила в собі конкретні рекомендації. Першою з них стала пропозиція юридично уточнити і звузити термін "податкова гавань", зблизивши формулювання визначення цього терміна з дефініціями, прийнятими раніше в Німеччині, Японії й Австралії. Відділ іноземних операцій Служби внутрішнього доходу США вивчив інформацію, зібрану в 30 податкових гаванях, які використовують американські платин- * ки податків. Аналіз зібраної інформації дав невтішні результати. Виявилося, що навіть така респектабельна держава, як Швейцарська Конфедерація, створила умови, які виключають можливість ідентифікації юридичних і фізичних осіб, зобов'язаних сплачувати податки. Ще гірша ситуація, на думку податкового відомства, на Кайманах. Там взагалі неможливо встановити особистість власника нерухомості. Дещо краще становище на Багамських островах і в Панамі. Ця інформація була зібрана в різних офшорних центрах з використанням офіційних і неофіційних джерел. Відносно держав, які не виявили готовності співробітництва зі США і відмовилися від надання їм інформації, застосовуються такі заходи впливу: § збільшення податкових ставок на доходи резидентів офшорних центрів; § скасування дозволу на застосування податкових заліків для зарубіжних філій американських корпорацій; § скасування дозволу на відрахування з податкової бази витрат і втрат, задекларованих філіями американських корпорацій, які функціонують в офшорних центрах доти, поки такий збиток не буде документально підтверджений; § заборона польотів в офшорні центри для літаків, які належать американським авіалініям. Незалежно від доповіді Гордона законодавча і виконавча влада США підготувала свої власні документи щодо офшорних центрів. Так, у комісіях Сенату розроблена і представлена доповідь за назвою "Злочин і його таємниця: використання банків і компаній у податкових гаванях", а Департамент Казначейства розробив документ, названий "Податкові гавані в Карибському басейні". У цих двох документах особлива увага звернена на одержання максимально докладної інформації. Одним з конкретних результатів проведених досліджень стало створення спеціального центру в місті Ель Пасо, який займається збором податкової інформації, зокрема, стосовно офшорних центрів. У 1979 р. Конгрес ухвалив закон про додержання таємниці зарубіжними банками. Цей документ набув популярності під назвою закону про швейцарський банк. Відповідно до нього були введені штрафи до 500 тис. дол., тюремне ув'язнення до 5 років або те й інше одночасно для американського резидента, який користується рахунком у зарубіжному банку з метою ухилення від сплати податків. Резиденти США за цим законом зобов'язані надавати владі щорічний звіт, який стосується іноземних банківських операцій, якщо величина внеску перевищує 1 тис. дол. протягом даного календарного року. Разом з тим, американські комерційні банки, маклерські контори й інші фінансові установи зобов'язані надавати звіт, у якому повинні бути зазначені всі платежі і перекази (трансферти) в іноземній валюті, які перевищують 10 тис. дол. Крім того, митні органи вимагають надавати звіт про всі перекази в доларах та іноземній валюті за кордон, якщо їхня величина перевищує 10 тис. дол. Закон також вимагає контролювати приїжджих іноземців, які підозрюються в привезенні понад 10 тис. дол., включаючи в цю суму готівку, коштовності та цінні папери. У США діє Закон "Про справедливе оподаткування і фіскальну відповідальність" (The Tax Equity and Fiscal Responsibility Act - TEFRA), який містить окреме розпорядження, контроль над дотриманням якого покладений на Службу внутрішнього доходу. Це розпорядження обмежує можливості використання пільг і переваг, які випливають з умов міжнародних угод, особливо в галузі оподаткування доходу. Надалі податкова реформа посилила розпорядження, що регулюють можливості використання системи податкових заліків американськими фірмами, які мають іноземні філії. З причин політичного характеру зовсім ліквідовано таку пільгу відносно корпорацій, які відкрили свої філії в Іраці, Лівії і на Кубі. Американська Служба внутрішнього доходу ще наприкінці 1980-х років стала звертати пильну увагу на іноземний капітал в США. Причиною такої уваги стали як фіскальні, так і суспільно-політичні міркування. Частина впливових політичних і господарських керівників стала висловлювати думку, що американські умови інвестування капіталу надто сприятливі для іноземців, у засобах масової інформації почастилися висловлювання про "розпродаж Америки". Стандартним аргументом на користь такої думки стало придбання японцями Рокфеллерівського центру в Нью-Йорку. Тому до кодексу внутрішнього доходу було введене положення, яке зобов'язує іноземні корпорації, які вклали капітал у США, надавати в розпорядження Служби внутрішнього доходу всі цікаві для неї відомості. Американським громадянам або резидентам, які володіють п'ятьма і більше відсотками власності іноземної корпорації, поставлено в обов'язок щорічно заповнювати і представляти в розпорядження Служби внутрішнього доходу звіт про доходи, складений за визначеною владою формою (IRS Form 5471). Американські корпорації, які на 25% і більше є власністю іноземців, повинні надавати владі особливі звіти відносно оподаткування доходів. Невиконання цих розпоряджень спричиняє серйозні покарання. Англія Подібно до США, Англія відноситься до держав, які першими почали домагатися на міжнародній арені обмеження можливості зловживання офшорними центрами. У цій країні зберігаються високі податкові ставки. Найбільш відомі англійські юристи, які займаються проблемами оподаткування, вважають, що британський податковий кодекс не буде захищати податкові гавані. Особливою спрямованістю проти офшорних центрів вирізняються закони про податки 1970 і 1988 років. Останній з названих, діючий і понині, вимагає, щоб британський резидент, який одержує доходи з-за кордону, був зобов'язаний сплачувати податки на них у Великій Британії. Тут був ухвалений фінансовий закон, який багато в чому відповідає американським розпорядженням, які відносяться до запобігання ухиленню від сплати податків шляхом використання офшорних центрів. Іноземні компанії підлягають оподатковуванню, якщо відповідно до англійських законів вони відповідають таким вимогам: іноземна корпорація контролюється британською компанією; британська компанія разом із британськими резидентами володіє не менше, ніж 10% власності контрольованої іноземної корпорації; контрольована іноземна корпорація - резидент держави або території з низьким рівнем оподаткування. Низьким визнається такий рівень, висота якого становить менше, ніж половину від рівня оподаткування у Великій Британії. Німеччина Ця країна знаходиться також у числі перших держав, які включилися в боротьбу з ухиленням від податків фізичних і юридичних осіб. Бундестаг ФРН ще в 1962 р. зажадав від уряду підготувати доповідь про наслідки зміни резидентства платниками податків і про розходження в рівнях оподаткування між країнами. У 1964 р. був складений документ, який являє собою звіт про становище в податкових гаванях. Через рік був виданий декрет, який стосується переказу доходу і майна з ФРН за кордон. У 1970 р., за німецькими даними, з 20 тис. компаній, створених у Швейцарії, 8 тисяч виявилися пов'язаними з ФРН. Відлив дивідендів, гонорарів і роялті з ФРН у Швейцарію набув на той час лавиноподібний характер. Це змусило Німеччину переглянути податкові угоди зі Швейцарською Конфедерацією. Такий перегляд приніс дуже скромні і незначні результати. Уряду ФРН довелося вдатися до більш рішучих і ефективних заходів. Вони знайшли відображення в законі про обкладання зовнішньоекономічної діяльності (Aussensteuergesetz). Серед них назвемо такі: податковим службам наказано не визнавати реальним рівень цін чи суму гонорарів, виплачуваних фінансово пов'язаним між собою суб'єктам; розширена обмежена колись відповідальність за несплату прибуткового податку, податку на власність і податку на спадщину і дарування; введене правило, відповідно до якого емігрант із Німеччини, який протягом п'яти років з десяти попередніх його виїзду в "податковий рай" жив у Німеччині, залишається суб'єктом сплати німецького прибуткового податку. Така податкова відповідальність триває протягом перших 10 років у тих місцях, де немає податків або де вони низькі (такий період становить 5 років у випадку еміграції у Швейцарію). Крім того, якщо 50% капіталу чи голосів акціонерів у зарубіжній компанії, зареєстрованій у податковій гавані, належить німецькому резиденту, то дивіденди і всі інші види доходів підлягають оподаткуванню в Німеччині незалежно від того, розподілений прибуток чи ні. Це цілком збігається з правилом, установленим Службою внутрішнього доходу США. Франція Франція ввела розпорядження, спрямовані проти зловживань перевагами податкових гаваней, у 1973 р. Ухвалене в тому ж році фінансове законодавство встановило, що доход, отриманий іноземною юридичною особою, яка має резиденцію у Франції, підлягає французькому оподаткуванню. Це стосується і доходів, отриманих за межами Франції. Законодавці подбали насамперед про те, щоб обмежити можливість податкових зловживань з використанням податкових гаваней з боку артистів, діячів мистецтв і спортсменів. Невизначеність, нечіткість таких розпоряджень залишається об'єктом критики, як з боку платників податків, так і з боку представників податкових служб. У 1980 р. було ухвалено закон про фінанси, що значно обмежив пільги і переваги, якими користуються фізичні та юридичні особи, які використовують послуги податкових гаваней. Закон вимагає, щоб французький резидент, який володіє прямо чи опосередковано не менше, ніж 25% капіталу в зарубіжній компанії, що діє за межами Франції в місцях, де існує "привілейована" система оподаткування, повинен сплачувати податки у Франції. Базою оподаткування є часткова (у відсотках) участь у прибутку компанії незалежно від того, розподіляється прибуток між власниками чи інвестується. Привілейованою податковою системою визнана тут така, котра не оподатковує прибуток зовсім, або в якій податкові ставки на дві третини нижчі від тих, які існують у Франції. Основи цього порядку оподаткування зберігаються й понині. Японія У 1977 р. комісія з іноземних справ нижньої палати японського парламенту ухвалила резолюцію щодо проблеми ухилення від податків, втечі від них і використання для цих цілей податкових гаваней. Після цього "Законом від 1 квітня 1978 року" було введене правове регулювання, яке обмежує можливості податкових зловживань з використанням таких держав і територій. Міністерство фінансів визнало податковими гаванями 41 територію. Одночасно визнано, що "низьким" оподаткуванням варто вважати податкові ставки 25% і менше. І квітня 1992 року згадані постанови Міністерства фінансів були скасовані, кожен окремий випадок податковим службам запропоновано розглядати окремо. При цьому, зберігаються два основних критерії: § утримання органу управління компанії в країнах, які не обкладають податком доходи компанії; § з'ясування, чи не спускається рівень оподаткування компанії в даній країні нижче ніж 25%. В обох випадках йдеться про компанії, зареєстровані в податкових гаванях, при цьому в цих компаніях 50% акцій чи капіталу повинні знаходитися у володінні японських резидентів. Італія Міністерство фінансів Італії видало в 1992 р. постанову, яка містить перелік країн з пільговим оподаткуванням, що створюють на своїй території можливості ухилення від сплати податків. Ті самі проблеми порушує Кодекс прибуткового податку, ухвалений у 1991 році. Італійське податкове законодавство не дає визначення (дефініції) ухилення від податків. Це ускладнює розмежування між такими термінами, як "податкове планування", "ухилення від сплати податків*', "відхід від податків". Італійське законодавство запозичило також 3 типи міжнародних принципів, уже введених рядом країн з метою запобігання зловживанням при використанні офшорних центрів, а саме: 1) ухвалені в США в 1962 р. розпорядження, які обкладають податком фірми, що мають резиденції в офшорних центрах; 2) принцип, визнаний країнами Європейського Союзу, відповідно до якого компанії, які мають резиденцію в одній із країн ЄС, не дозволено віднімати з податкової бази витрати, пов'язані з угодами, укладеними з компаніями, зареєстрованими в податкових гаванях; 3) розпорядження і правила, які мають силу в Бельгії, Люксембурзі і Голландії, поширюються на дивіденди, виплачувані компаніями з резиденцією в податкових гаванях. Відповідно до податкового законодавства Італії міністр фінансів має право визначати, які держави чи території варто відносити до таких, що мають пільгову систему оподаткування. Італійські підприємства, які беруть участь в угодах з компаніями, перерахованими в списках країн, віднесених до офшорних центрів, користуються в Італії набагато меншими привілеями, ніж ті, котрі не мають подібних партнерів. Парадокс італійського "антирайського" регулювання полягає, в тому, що зі списку країн, визнаних податковими гаванями, виключені держави-члени Європейського Союзу. Тим часом загальновідомо, що Люксембург, Ірландія чи Бельгія в певних рамках пропонують інвесторам такі самі пільги, як і офшорні центри. Аналогічна проблема існує і в Гібралтару, який на міжнародній арені представлений Великою Британією, а тому може вважатися частиною Європейського Союзу. Таку саму аналогію можна провести й у відношенні Мадейри, яка є частиною Португалії, а також островів у Ла-Манші, адміністративно пов'язаних з Англією. Обмеження, які містяться в Італійському податковому кодексі щодо податкових гаваней, не застосовуються у відношенні до держав, з якими підписані договори про уникнення подвійного оподаткування. Буває й так, що в цих договорах допускаються винятки. Як приклад, можна навести заключний протокол договору, укладеного між Італією і Люксембургом. У ньому містяться положення про те, що умови договору не поширюються на холдингові компанії, які мають резиденцію в Люксембурзі. У цілому італійські "антирайські" розпорядження не настільки суворі і ригористичні, як відповідні їм правила, ухвалені у Франції, Німеччині, Англії, США чи Японії, їм також бракує чіткості, точних формулювань, що відкриває можливість для двозначних тлумачень. Усе це утворює правові діри і щілини, які дозволяють несумлінним платникам податків і їхнім радникам відшукувати лазівки в законодавстві й успішно ухилятись від сплати податків. Використана література 1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8. 2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995. 3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002. 4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002. 5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000. 6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.: Финансы и статистика, 1999. 7. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41. 8. Гаман MB Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004. 9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник - М.: ЮНИТИ, 2001. 10. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: Консалтбанкир, 2000. 11. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения.- М.: АО "Консолт - банкир", 2001. 12. Гіл Ч. Міжнародний бізнес- К.: Основи, 2001 13. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. коя. і наук. ред. Циганкова Т.М.- К.: КНЕУ, 2003. 14. Гольцберг М., Хасан-бек А. Основы финансового инвестирования.- К.: Знания, 1998. 15. Грей сон Дж. К., О'Деля К. Американский менеджмент на пороге XXI века.М.: Экономика, 1995. 16. Денберг Р.Л. Международное налогообложение.- М.: ЮНИТИ, 1997. 17. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі.- К.: Україна, 1994. 18. Дэниеле Дж.Д.. Радеба Ли Х- Международный бизнес: Учебник - М.: Дело, 1994. 19. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ржепишсвського К.І.- К.: ЦУЛ, 2003. 20. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Сіваченка І.Ю., К.: - ЦУЛ, 2006. 21. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Сіваченка МО., Логвінової Н.С.- К.: ЦУЛ, 2006.
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 443 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: