Реферат на тему Міжнародні портфельні інвестиції - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Міжнародні портфельні інвестиції. План 1. Міжнародний рух позичкового капіталу 2. Сутність міжнародного кредитування 3. Основні форми міжнародного кредитування 4. Міжнародна заборгованість 5. Зовнішня заборгованість України Під міжнародними портфельними інвестиціями розуміють вкладення капіталу в іноземні цінні папери, які не дають інвестору права реально контролювати об'єкт інвестування, а тільки дають йому переважне право на одержання доходу згідно з придбаною часткою портфеля об'єкта інвестування, яка в міжнародній практиці, як привило, не перевищує 10%. Міжнародний інвестиційний портфель конкретної компанії включає: 1) акції, тобто цінні папери, що засвідчують майнове право власника цього грошового документа по відношенню до особи, яка цей документ випустила. Іншими словами, акція є цінним папером без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства; 2) боргові цінні папери, тобто грошові документи, що засвідчують відношення позики власника документа по відношенню до особи, яка випускає ці папери. Боргові цінні папери поділяються на: а) облігації, прості векселі, боргові розписки. Ці грошові інструменти дають їх держателю безумовне право на гарантований фіксований, або змінюваний (за договором) грошовий доход. Під облігацією розуміють цінний папер, шо засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує забов'язання щодо відшкодування йому номінальної вартості цього папера в передбачені строки з виплатою фінансового відсотка. Вексель — це встановлена законом форма борговою забов'язання про безумовне повернення боргу; б) інструменти грошового ринку, які дають їх держателю безумовне право на гарантований доход на визначену дату. До них відносяться: § казначейські векселі, тобто державні цінні папери на пред'явника, що засвідчують внесення їх держателями грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу протягом всього строку володіння цими паперами; § депозитні сертифікати банку, тобто письмові свідчення банку щодо депонування номінальної суми позики з умовою її повернення у вказані в сертифікаті строки з виплатою твердо фіксованих відсотків доходу, нарахованих на номінал; § банківські акценти тощо; 3) фінансові деривативи. Це похідні грошові інструменти, які засвідчують право власника, на продаж або купівлю первинних цінних паперів, і не створюють жодних майнових претензій до емітента. До них відносяться: § опціон, тобто контракт, який дає його власнику право купити чи продати певну кількість фінансових інструментів за встановленою ціною протягом обумовленого часу в обмін на сплату певної суми; § варант, тобто документ, який дає право його власникові придбати на пільгових умовах акції у даного емітента за фіксованого ціною протягом визначеного часу; § форвардний контракт - це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору; § ф'ючерсний контракт - це контракт на купівлю чи продаж стандартної кількості повного виду цінних паперів на певну дату в майбутньому за ціною, раніше встановленою при укладанні угоди; § своп - це угода, яка передбачає обмін через визначений час та на основі погоджених правил платежами за тією самою заборгованістю. Основним мотивом для здійснення міжнародних портфельних інвестицій є одержання більш високих доходів за кордоном. Так, резиденти однієї країни купують цінні папери іншої країни, якщо доходи від них в іншій країні вищі. Це веде до міжнародного вирівнювання доходів. Однак таке пояснення причин міжнародних портфельних інвестицій не враховує того, що потік капіталу двосторонній. Якщо доходи від цінних паперів в одній країні нижчі, ніж в іншій, то це пояснює потік інвестицій із першої країни в другу. Однак це несумісне з одночасним потоком капіталу в протилежному напрямку. Для пояснення двостороннього потоку капіталів необхідно враховувати елемент ризику. Інвестори зацікавлені не тільки в одержанні прибутку, а й у меншому ризику, що пов'язано з конкретним видом інвестицій. Так, ризик володіння облігаціями пов'язаний із можливістю банкрутств та зміною їхньої ринкової ціни, а ризик володіння акціями - з можливістю банкрутства, значними коливаннями їх ринкового курсу та ймовірністю одержання нижчих доходів. Таким чином, інвестори намагаються максимізувати прибуток при допустимому рівні ризику. Існує певний зв'язок між прибутковістю цінних паперів та ризиком їх придбання: чим вищий прибуток може одержати інвестор, тим вищий буде ризик. Так, доход-ність акцій компанії А і компанії В середньому дорівнює 30%. Однак з однаковою імовірністю доход від акції А може бути від 20% до 40%, а від акції В — від 10% до 50%. Акції В пов'язані з більшим ризиком, оскільки діапазон значення доходу для акції В значно більший, тому для мінімізації ризику інвестори повинні купувати акції компанії А. Якщо доходність акцій А знижується з одночасним підвищенням курсу акцій В і навпаки, то, маючи дві акції, інвестор може отримати в середньому 30% прибутку, але з меншим ризиком. Портфельна теорія виходить з того, що доходність від цінних паперів може з часом змінюватись прямо протилежно, крім того, цей доход може бути одержаний при меншому ризику, а більший доход може бути одержаний при тому самому рівні ризику портфеля в цілому. Оскільки доходи від іноземних цінних паперів, як правило, вищі, ніж доходи від національних цінних паперів, то портфель, що включає національні та іноземні цінні папери, може мати в середньому більший доход та/або менший ризик, ніж портфель, шо сформований тільки з національних цінних паперів. Одержання такого збалансованого портфеля потребує двостороннього потоку капіталу. Так, якщо акція А, яка має таку саму середню доходність, як і акція В, але більш низький ризик, випущена в країні 1, в той час, як акція В (з доходом протилежним доходу А) випущена в країні II, то портфельні інвестори країни І повинні також придбати акцію В (інвестування в країну II), а інвестори країни II повинні придбати акцію А (інвестування в країну І) для забезпечення збалансованості інвестиційного портфеля. Таким чином зустрічні міжнародні потоки портфельних інвестицій пояснюються можливістю диверсифікувати ризик [71, с. 344-345]. Міжнародні портфельні інвестиції зростають у міру того, як інвестори намагаються диверсифікувати свою діяльність у міжнародних масштабах для максимізації доходів із врегульованим ризиком. Обсяг міжнародного ринку портфельних інвестицій значно більший від міжнародного ринку прямих інвестицій. Понад 90% міжнародних портфельних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами. Найхарактернішою рисою глобальної інтеграції останніх років стала поява певних фондових ринків у Латинській Америці (Бразилія, Чилі, Мексика), Азії (Індія, Індонезія, Південна Корея, Філіппіни, Тайвань, Таїланд), Південній Африці, Туреччині. їх сукупна капіталізація становить близько 30 трлн дол. США. Привабливість ринку нових індустріальних країн для іноземного портфельного інвестора зумовлюється перспективою отримання більш високих доходів. Можливість диверсифікації в межах усієї країни також зменшує загальний портфельний ризик. У міру того як країни, що розвиваються, зростають, а їхні ринки капіталу розширюються, зацікавленість інвесторів цими ринками зростає. Наявність значного потенціалу для збільшення пропозиції коштів на ринках, що розвиваються, пояснюється дуже малим відсотком інституційних коштів (взаємних фондів, пенсійних фондів та інвестиційних надлишків страхових компаній), шо вже є на ринку цих країн. Нові ринки роблять значний внесок у мобілізацію внутрішніх та іноземних заощаджень у країнах, що розвиваються, шляхом розширення фінансових інструментів для інвесторів, які бажають диверсифікувати свої портфелі. Приплив акціонерного капіталу ззовні зменшує опору на зовнішній борг, роблячи ці країни менш вразливими до зростання міжнародних відсоткових ставок і до проблем, пов'язаних із обслуговуванням боргу. В той же час значні портфельні вливання можуть бути нестійкими і потенційно дестабілізуючими для фінансових ринків та економіки в цілому. Для реалізації подальших вигід від інтеграції своїх фондових ринків країни, що розвиваються, повинні знижувати бар'єри для потоків акцій у своїх країнах, якими є не достатня кредитоспроможність, висока змінна інфляція, контроль валютних курсів (Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу.- К.: Либідь, 2002, с. 187). 8.4. Міжнародний рух позичкового капіталу Сутність міжнародного кредитування Під міжнародним рухом позичкового капіталу розуміють фінансові операції, пов'язані з міжнародними запозиченнями, кредитуванням, банківськими депозитами і які не можна віднести до операцій з прямими, портфельними інвестиціями, резервними активами. Міжнародне кредитування та позичення - це рух позичкового капіталу за національними кордонами держав між суб'єктами міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та виплати відсотка. Кожна країна є експортером і імпортером капіталу. Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях, опосередковуючи перехід його з однієї форми в іншу (грошову - у виробничу, виробничу — у товарну, а товарну знову в грошову). Міжнародний кредит розглядають як особливий вид міжнародної торгівлі. Ця торгівля - не одномоментний обмін товару на товар, а надання чи одержання товару сьогодні в обмін одержання чи повернення товару в майбутньому. Такий обмін називають міжчасовою торгівлею. В економіці завжди існує проблема вибору між поточним майбутнім споживанням. Як правило, виготовлена продукція негайно цілком не споживається, частина її використовується як виробничий капітал на розширення виробництва, щоб збільшити обсяг споживання в майбутньому. Іншими словами, йдеться про вибір між виробництвом споживчих товарів нині і в майбутньому. Міжнародний кредит дає можливість торгувати в часі. Якщо країна-кредитор надає позику, то вона продає нинішнє споживання за споживання в майбутньому. Краї-на-позичальник, беручи позику, отримує можливість витратити сьогодні більше, ніж зароблено, в обмін на зобов'язання виплатити компенсацію в майбутньому за сьогоднішнє споживання. Які країни беруть позики, а які їх надають визначається виробничими можливостями. Країни, які мають добрі поточні інвестиційні можливості, беруть позики в інших країн, котрі таких відносних інвестиційних можливостей не мають, але отримують великі поточні доходи. Країни, які мають відносно великі фінансові ресурси порівняно з можливістю їх прибуткового застосування всередині країни, можуть збільшити свій національний доход за рахунок надання кредиту країнам, у яких вища норма доходу на капітал (відсоток, дивіденд). Країна-імпортер капіталу отримує можливість збільшити свій національний дохід за рахунок зарубіжних інвестицій, одержаних на вигідніших, порівняно з внутрішніми, умовах кредитування. В цілому за допомогою міжнародного кредиту відбувається максимізація світового продукту за рахунок загального приросту світового виробництва. Значення міжнародного кредиту саме й полягає в тому, що завдяки йому відбувається перерозподіл капіталів між країнами відповідно до потреб і можливостей більш прибуткового його застосування. Кожна країна є імпортером і експортером капіталу. Кредиторами і позичальниками виступають банки, фірми, державні установи, уряди, міжнародні й регіональні валютно-кредитні та фінансові організації. Ефективність кредиту досягається за умови: § вільного переміщення капіталу; § стабільності й передбачуваності розвитку світової економіки; § виконання позичальниками своїх зобов'язань, повної оплати своїх боргів. Щоб показати вигоди і витрати в умовах нормально працюючої системи міжнародного кредиту, розглянемо дві ситуації: 1) повну заборона міжнародних фінансових операцій; 2) вільне міжнародне кредитування [28, с. 444 - 445]. Розглянемо першу ситуацію. Уявімо собі, що світ розподілено на дві великі країни: А і Б. Країна А має в достатній кількості фінансові ресурси порівняно мало привабливі внутрішні інвестиційні можливості. Країна Б має обмежені фінансові ресурси і великі можливості для прибуткового вкладання капіталу (або в нові технології, або в освоєння районів з багатими природними ресурсами). Якщо все кредитування здійснюється в національних рамках, то кредитори країни А повинні погодитись на низьку норму прибутку, оскільки надлишкова пропозиція внутрішніх реальних активів призводить до зниження граничної продуктивності капіталу. Припустимо, що конкуренція між кредиторами в країні А змусить їх отримувати низький рівень прибутку — 2% річних. У країні Б недостатність фінансових коштів не дозволяє використовувати великі інвестиційні можливості, а конкуренція за право запозичування підштовхує рівень реального відсотка по кредиту до 8% річних. Внаслідок цього проірають і країна А, і країна Б з точки зору можливого зростання світового продукту. Тепер розглянемо ситуацію, коли всі обмеження на міжнародні фінансові потоки повністю ліквідовано. За цих умов у тримачів капіталу країни А з'являються сильні стимули до поєднання з позичальниками країни Б. Оскільки в країні А кредитори мають можливість надавати кредит лише за низькими ставками, то вони прагнутимуть надавати кредити в країні Б, де вища норма прибутку. У кінцевому підсумку конкуренція приведе до встановлення нової рівноваги, за якої норма прибутку знаходитиметься між 2 і 8%. Припустимо що норма прибутку встановиться на рівні 5%. За такої ситуації фінансові ресурси країни А перевищують розміри її внутрішніх; реальних активів на ту саму величину, на яку країна Б взяла позику для покриття додаткових реальних активів. За умов вільного міжнародного кредитування відбувається максимізація світового продукту за рахунок відчутного приросту виробництва. Це відбувається внаслідок того, що свобода надає індивідуальним тримачам капіталу можливість знайти максимальний рівень прибутку для світу в цілому. Отже, порівняно повною відсутністю міжнародного кредиту вільний кредитні ринок дає виграш обом країнам. Вигоди, які отримуються у світі, розподіляються між ними: 1) національний продукт країни А збільшується внаслідок можливості даної країни надати свої багатства в кредит країні Б з 5% річних (а не 2%) замість того, щоб іти на менш прибуткові внутрішні інвестиції. 2) національний продукт країни Б збільшується за рахунок розширення виробничого капіталу і за умови боргу кредиторам країни А за фонди, отримані з 5% річних (а не 8%). Всередині кожної країни існують групи осіб, які виграли і програли в умовах вільного міжнародного кредитування. 1) кредитори в країні А виграють внаслідок надання позик з 5%, а не з 2% річних. Це завдає шкоди позичальникам у країні А, оскільки конкуренція збоку позичальників країни Б змушує їх виплачувати такий самий високий відсоток за новими позиками; 2) в країні Б позичальники виграють внаслідок можливості отримувати кредити з 5, а не з 8% річних. Водночас кредитори в країні Б програють, оскільки змушені надавати кредити з розрахунку не 8, а 5% річних. Отже, лібералізація міжнародного кредиту дає виграш світові в цілому, а також тим групам, для яких свобода означає додаткові можливості, але завдає збитків групам, для яких свобода означає більш жорстку конкуренцію. Аналогія лібералізації міжнародної торгівлі і міжнародного кредиту стосується і питання про встановлення оптимального з точки зору країни податку на кредит: 1) або країна-кредитор, або країна-позичальник може ввести на міжнародний кредит податок. Вій може бути оптимальним, якщо одна або інша країна, яка має достатню фінансову потужність для впливу на величину ставки відсотка (в нашому прикладі країна А або країна Б), встановить податок, що не перешкоджає міжнародному кредитуванню; 2) якщо обидві країни (і країна А, і країна Б) спробують ввести податки на один і той самий міжнародний капітал, то це може бути рівнозначне забороні міжнародних фінансових операцій; 3) на практиці податкові обмеження міжнародного кредитування і взасмозапо-зичення долаються шляхом приховування угод. Найпоширенішим такого приховування є трансфертне ціноутворення. Воно сприяє підвищенню ефективності функціонування міжнародного ринку кредиту, однак позбавляє державу доходів від міжнародних кредитних угод. Розвиток міжнародного кредиту на сучасному етапі значною мірою визначається діяльністю ТНК, зростанням їх ролі в розвитку міжнародних економічних відносин. Це проявляється в: § інтенсивному розвитку еврокредиту, тобто кредитних зобов'язань банку в іноземній валюті, яка виступає вже як наднаціональна валюта. Приставка § "евро" вказує не лише на іноземний характер валюти по відношенню до місця здійснення кредитних операцій, а й про вихід міжнародного кредиту зі сфери національного валютного й податкового контролю; § появі синдикованих єврокредитів, джерелом яких є ресурси евровалютного ринку; § сск'юритизації, тобто заміщенні традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів (облігацій, акцій, векселів); § виникненні нових форм кредитування - факторингу, форфейтингу, лізингу. Основні форми міжнародного кредитування В русі позичкових капіталів важлива роль відводиться строкам виконання боргових зобов'язань (реалізації майнових прав). Строки виконання боргових зобов'язань можуть бути: § довгостроковими (понад 5-7 років)', § короткостроковими (до 1 року) . Головною формою міжнародного довгострокового кредитування є міжнародні позики. Залежно від того, хто виступає кредитором, вони поділяються на приватні, урядові та кредити міжнародних та регіональних організацій. Приватні позики надають із своїх ресурсів великі комерційні банки світу. За останні роки частка зовнішніх кредитів у загальному вивезенні позичкового капіталу цих банків знизилась, але вони не втратили свого положення провідних міжнародних кредиторів. Приватні довгострокові кредити можуть надаватися не тільки за рахунок ресурсів банків. Банки практикують використання для цих цілей кошти багатьох рантьє великих країн, що здійснюються за допомогою облігаційних позик (зовнішніх емісій). Інвестиційні банки розміщують на грошовому ринку своїх країн цінні папери (облігації), які випускаються приватними іноземними компаніями або державними організаціями. Таким чином, кредиторами стають великі держави, які мають розвинутий грошовий ринок та значний надлишок позичкового капіталу. Однак не всі облігації іноземних позик розміщуються серед інших держателів. Деяку частину облігацій, які характеризуються високою надійністю та прибутковістю, банки залишають собі, одержуючи доход від відсотків за позиками (8-10% річних). Урядові позики (міжурядові, державні) надаються урядовими кредитними установами. Держава несе усі витрати, що пов'язані із наданням позики, на неї перекладаються збитки у випадку непогашення боргу. Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний валютний фонд, структури всесвітнього банку, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, регіональні банки розвитку та інші кредитно-фінансові інституції. Слід сказати, що Міжнародний валютний фонд та всесвітній банк виступають не лише як великі кредитори, але і як координатори міжнародного кредиту. Міжнародні займи за своїм призначенням поділяються на: § виробничі кредити, які призначені для розвитку економіки країни і спрямовуються у промисловість, на транспорт, у сільське господарство (закупівля обладнання, матеріалів, ліцензій, оплата виробничих послуг тощо); § невиробничі кредити, які спрямовуються на утримання державного апарату, армії, закупівлю зброї, виплату відсотків за зовнішніми боргами тощо. Частка кредитів невиробничого характеру в загальній сумі іноземних кредитів зростає. Рух короткострокового позичкового капіталу виступає в таких формах: а) комерційний та банківський кредит і б) поточні рахунки в іноземних банках. Комерційний (фірмовий) кредит широко використовується в зовнішній торгівлі і надається експортером однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу. При комерційному кредиті позикова операція поєднується з купівлею-продажем товару, а рух позичкового капіталу - з рухом товарного капіталу. Банківське короткострокове кредитування - це надання коштів у грошово-валютній формі під заставу товарів, товарних документів, векселів. Мета комерційних та банківських кредитів - прискорити оборот капіталу експортерів та підвищити норму їхнього прибутку. В сучасних умовах загострюється проблема збуту продукції на зовнішніх ринках і тому поширюються обсяги короткострокового кредитування зовнішньої торгівлі, підвищується значення в боротьбі з конкурентами щодо завойовування ринків. Ці види кредитів майже не відображаються в офіційній статистиці вивезення позичкового капіталу, оскільки їх строк не перевищує декількох місяців. Вартість короткострокових кредитів висока (6-9% річних). Комерційні кредити найширше використовують англійські, німецькі, французькі, японські фірми з метою зовнішньоторговельної експансії. Поточні рахунки в іноземних банках компанії та банки використовують з метою притягнення вільного грошового капіталу інших країн. Компанії, як правило, мають рахунки в банках тих країн, ринки яких її особливо цікавлять. Поточні рахунки в іноземних банках компанії використовують для переказу своїх коштів за кордон у тому випадку, коли країна зіштовхується з різними труднощами економічного, фінансового та політичного характеру. Переказні депозити в той чи іншій валюті безперешкодно перетворюються у готівкові гроші і використовуються для здійснення платежів. Поточні рахунки в іноземних банках характеризуються високою рухомістю, нестійкістю, залежністю від економічної та політичної кон'юнктури. Так, держави можуть їх використовувати з метою експлуатації слаборозвинутих країн (наприклад, "заморозити" внески, які утворилися внаслідок поставок товарів). Міжнародна заборгованість Практика міжнародного кредитування з усією очевидністю свідчить, наскільки реальний розвиток міжнародного кредиту не узгоджується з такими умовами нормальної роботи кредитної системи, як стабільність та своєчасна виплата боргів. Вагоме підтвердження цього - світова криза заборгованості. Головною причиною періодичної повторюваності міжнародної кризи заборгованості є наявність сильної мотивації до відмови від платежів за боргом суверенними боржниками. Якщо уряди-боржники доходять висновку, що виконання всіх платіжних зобов'язань не забезпечує більше чистого припливу коштів у майбутньому, з'являється стимул відмовитись від частини або від усіх платежів за боргом, аби тільки уникнути відпливу ресурсів з країн. Існування такого стимулу до відмови від платежів допомагає пояснити неодноразові випадки відмови від платежів латиноамериканських країн на початку XIX ст., одночасні масові відмови платити в 30-х роках і події 1982 p., коли величина сум обслуговування боргу збільшилася до розмірів нових надходжень капіталу, і багато боржників вимагали перегляду строків платежів. Причина припинення платежів суверенними боржниками допомагає пояснити і деякі риси поведінки міжнародних кредиторів. Одна з них - наполегливість у встановленні вищої відсоткової ставки в кредитах зарубіжним урядам порівняно з кредитами приватним та державним позичальникам у своїй власній країні. Вимоги вищої відсоткової ставки є способом отримання своєрідної премії на випадок відмови від виплат за боргами: поки немає кризи, кредитори отримують цю премію, але у випадку кризи вони мають великі збитки. Що здатне вирішити проблему відмови від платежів? Гадаємо, що це не може бути традиційне продовження, але пов'язує надходження нових кредитів боржнику з виконанням вимоги "затягування пасків", щоб відтягти момент відмови від виплат за боргами. Нові кредити повинні щонайменше покривати суми виплат відсотків та основної суми боргу. Але навіть нові кредити настільки великі, що їх надання збільшує загальну суму боргу, через те що боржник врешті-решт може відмовитись платити незалежно від того, як довго здійснюватиметься нове кредитування. Надійним способом вирішення проблеми права власності на кредити, що надаються суверенним боржникам, є введення застави або забезпечення, тобто чи іншого виду, які можуть перейти у власність кредитора у випадку зупинення виплат по боргу позичальника. В угодах за позиками усередині країни юридично оформлені застава чи забезпечення відіграють важливу роль у підтриманні виплат по боргу і разом з тим у зміцненні кредитоспроможності боржника, дозволяючи йому отримувати позики за нижчою відсотковою ставкою і за зручнішою тимчасовою схемою. У минулому країнами, що своєчасно сплачували борги, звичайно виявлялися ті, чиї кредитори мали можливість накласти арешт на активи боржників у випадку недотримання строків виплат. Незважаючи на прийняття зазначених вище заходів, сукупний борг країн світу в 2002 р. становив 2 трлн дол. Держави найбільших боржники світу показані в табл.8.4. Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються, а відтак проблема міжнародної заборгованості цих країн є однією з центральних як за теорією, так і за практикою міжнародної валютно-кредитної та фінансової політики. Значне зростання заборгованості країн, що розвиваються, розпочалося з середини 70-х років XX ст. і до кінця 90-х років вона досягла 1400 млрд дол. Розглянемо причини вибухового зростання заборгованості. З одного боку - зростання позичкового капіталу, який шукає прибуткове застосування, що розпочалося у зв'язку з нафтовою кризою кінця 1973 р. країни, що розвиваються, виявилися залученими до інтенсивного процесу міжнародного переміщення капіталу. Необхідність реалізації програми індустріалізації, виплати відсотків за попередніми позиками, використання нових позик не на цілі розвитку, а на покриття поточного дефіциту платіжних балансів у зв'язку зі зростанням цін на паливо, нав'язування їм з різних боків політики мілітаризації, діяльність ТНК спонукала країни, що розвиваються, брати позики і кредити у зростаючих обсягах. Негативну роль відіграла і масова корупція чиновництва, яке наживалося на угодах по отриманню кредитів. З іншого боку — в цей самий період відбулося ряд взаємопов'язаних подій, які негативно вплинули на економічний і фінансовий стан країн, що розвиваються, і призве-.VI и>) боргової кризи; у 1982 - 1983 pp. багато економічно відсталих країн виявились неспроможними здійснювати виплати за своєю зовнішньою заборгованістю. Головні з цих подій - це стрибок цін на імпортовану нафту, скорочення попиту на сировину та сільськогосподарську продукцію з боку розвинутих країн і відповідно 3Mf і иення експортних надходжень у країни, що розвиваються, підвищення відсоткових лавок у розвинутих країнах, зростання курсу долара, скорочення приватних позик. Дефолта урядів країн, що розвиваються, були звичайним явищем у 80-90-х pp. ( п'*фолт - відмова боржника від виконання власних зобов'язань за борговими цінними ггіерами, несек'юрнтизованими позиками та кредитами ). Однак, починаючи з 2000 p., ситуація кардинально змінилася. Продумана бюджетна політика, швидке зростання економіки і валютних резервів, високі ціни на сировину, дозволили країнам, що розвиваються, знизити обсяги позик. Як відмічає всесвітній банк, просліджується тенденція зменшення зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються. Так, Таїланд удвічі знизив показних зовнішньої заборгованості, який у розпал азіатської кризи становив 75% ВВП. У 2006 р. Бразилія, Мексика, Венесуела оголосили про викуп облігацій на загальну суму 15,5 млрд дол., що дозволить зекономити на відсоткових платежах величезні суми. За даними Асоціації учасників ринків, що розвиваються (ЕМТА), обсяг боргових зобов'язань країн, що розвиваються, становив у 2005 р. 5,485 трлн дол. (на 18% більше, ніж у 2004 р.) [40, с. 213]. Таким чином, міжнародна заборгованість є гострою проблемою світової економіки. Економічне становище країни внаслідок глобалізації фінансових ринків дедалі більше залежить від зовнішніх джерел, необхідних для покриття дефіциту державного бюджету, внутрішнього інвестування, соціально-економічних реформ у використання боргових зобов'язань. Мобільність і масштаби потоків капіталу, залежать від рівня розвитку країн. Фінансові ресурси, які отримує країна на комерційних умовах у вигляді кредитів, призводять до виникнення зовнішнього боргу, оскільки потребують відповідної оплати. Зовнішній борг — це сума фінансових зобов'язань країни перед іноземними кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками і невиплаченими за ними відсотками. Довгострокові боргові зобов'язання країни включають: § державний (офіційний) зовнішній борг, під яким розуміється сума зобов'язань центральних і місцевих державних органів перед зовнішніми кредиторами за невиплаченими позиками і відсотками по них. Зовнішніми кредиторами можуть виступати уряди іноземних держав, центральні банки, урядові структури, міжнародні і регіональні валютно-фінансові організації; § борг, гарантований державою, тобто борг приватних фірм, банків, компаній, гарантом оплати котрого є держава; § приватний негарантований борг, тобто борг приватних позичальників, оплата якого не гарантується державою. Він виникає у випадку отримання позичальником банківських та інших кредитів шляхом залучення боргових цінних паперів на міжнародному фондовому ринку. Платежі з обслуговування зовнішнього боргу зазвичай відбуваються в іноземній валюті. Для аналізу зовнішнього боргу, здатності країни обслуговувати зовнішній борг всесвітній банк використовує ряд відносних показників: § відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг; " відношення загальної суми зовнішнього боргу до ВНД; § відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів і послуг; § відношення платежів відсотків до ВНД; § відношення міжнародних (офіційних) резервів до загальної суми зовнішнього боргу; § відношення міжнародних (офіційних) резервів до імпорту товарів і послуг; § частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу; § частка боргу міжнародним організація в загальній сумі зовнішнього боргу; § частка концесійного боргу в загальній сумі зовнішнього боргу. Вважається, що верхньою межею оптимальності зовнішнього боргу повинно бути: а) відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг на рівні 200 - 250%; б) відношення платежів по обслуговуванню боргу до експорту товарів і послуг не більше ніж 20 - 25%. (При розрахунку цих показників враховується лише державний і гарантований державою борг.). До абсолютних показників, які дозволяють узагальнити і проаналізувати інформацію про зовнішню заборгованість, відносяться: § невиплачений і розподілений борг, тобто сума невиплаченої заборгованості за кредитами, які реально отримані позичальником за станом на кінець року. (Це - показник поточної зовнішньої заборгованості країни.); § видача кредитів, тобто отримання нових кредитів позичальником протягом року; § нерозподілений борг, тобто частина невичерпаної боржником суми кредитів; § виплата основної суми боргу тобто сплата боржником часток основної суми боргу протягом року; § платежі відсотків, тобто виплати боржником відсотків за залишком заборгованості протягом року; § платежі по обслуговуванню боргу, тобто сума платежів основної суми боргу і відсотків за залишком заборгованості, здійснені боржником протягом року; § чисті потоки, тобто отримання нових кредитів за мінусом виплати боржником основної суми боргу; § чисті трансферти, тобто отримання нових кредитів позичальником за мінусом його платежів обслуговування боргу. Сплата позик суверенними боржниками є найбільш вірогідна за умови їх платоспроможності. Тому кредитори йдуть на реструктуризацію боргу. Реструктуризація боргу - це переоформлення боргових зобов'язань, по яких настав або прострочено строк платежу. У це поняття входять: 1. Реструктуризація боргу по лінії Паризького і Лондонського клубів. Вона найбільш значуща для державних боргів і відбувається за загальною угодою країн-кредиторів. 2. Реструктуризація боргу комерційними банками. Найбільш популярним заходом реорганізації боргу для комерційних банків-кредиторів став прийнятий у 1989 р. План Бреді. Згідно з цим планом, банки йдуть на реорганізацію деякої частини боргу країни, що розвивається (як правило, це - зниження відсоткових виплат), лише в тому випадку, якщо її уряд здійснюватиме більш радикальну програму макроекономічних і структурних перетворень. Кожний банк-кредитор має право вибрати свої методи реструктуризації, котрі були передбачені в умовах договору. Однак на практиці, банки вибирають дорадчий комітет, що представляє інтереси усіх банків-кредиторів, і веде переговори з урядом-боржником. Незважаючи на практику ведення переговорів, загальний обсяг реструктурованого в 1993 - 1994 pp. боргу таких країн, як Бразилія, Домініканська Республіка, Йорданія, Польща, Болгарія та Еквадор становив 75 млрд. дол. До реструктуризації боргу також включаються: 1. Конверсія боргу в активи. 2. Зворотний викуп боргових зобов'язань (buy-back). 3. Конверсія боргу в облігації. 4. Списання всього боргу або його частини. Аналізуючи результати багатосторонніх програм подолання кризи міжнародної заборгованості країн, що розвиваються, Світовий банк дійшов певних висновків: 1. Основну роль в економічному розвитку країни відіграє не зовнішнє фінансування (кредити і допомога), а внутрішні ресурси і виважена економічна політика. 2. Широка опора на зовнішні капітали приводить у довгостроковому плані до посилення забезпечення соціально-економічного розвитку країни від несприятливих зовнішніх подій. Зовнішнє фінансування може відігравати корисну роль лише тоді, коли воно доповнює і підкріплює здорову внутрішню економічну політику. Реструктуризація боргу потребує від країни-боржиика проведення економічної політики, схваленої МВФ. Однак практика виконання рекомендацій МВФ, без урахування специфіки країни, в багатьох випадках призводить до погіршення стану її економіки, викликає соціальні конфлікти, що змушує відмовлятися від деяких вимог МВФ і тим самим утруднює подолання кризи заборгованості. Зовнішня заборгованість України У формуванні та розвитку державного зовнішнього боргу України виділяються п'ять етапів (табл.8.5) [46, с. 218]. Динаміку державного зовнішнього боргу України за останні 5 років характеризують дані, наведені Департаментом державного боргу: у 2001 р. він становив 10118 мли дол., у 2002 p.- 10190,9, у 2003 p.- 10692,8, у 2004 p.- 12147,4, у 2005 p.- 11674,6 млн дол. Таким чином, протягом 2005 р. сума державного зовнішнього боргу зменшилась на 3,9%. Таке зменшення відбулося вперше за останні чотири роки, що є наслідком поміркованої політики управління державним боргом (вирішена проблема пікового навантаження платежів із обслуговуванням та погашенням боргу, створені передумови для відновлення програми співробітництва з МВФ та іншими міжнародними організаціями економічного розвитку), а також зниження курсів євро та долара США щодо гривні. Зовнішній борг України складається з таких заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями, - 43% від його загальної суми; за позиками, наданими іноземними державами - 35,6%; за комерційними позиками -21,4%. Таблиця 8.5 Характерні ознаки еволюції державного зовнішнього боргу України Етапи \| Ознаки державного зовнішнього боргу 1 етап: 1992- 1993 рр. \| Хаотичність та відсутність узгодженої політики у сфері зовнішніх позик. Причиною початкового державного зовнішнього боргу було залучення позик у рамках кредитних ліній, відкритих під гарантії Кабінету Міністрів України. У ході цього етапу Україна не вдалась до позик міжнародних фінансових організацій та комерційних позик. Показники, які характеризували боргову залежність країни, залишалися на низькому рівні 2 етап: 1994- 1995 рр. \| Високі темпи зростання зовнішнього державного боргу, що зумовлено значною мірою початком освоєння позик міжнародних фінансових організацій (всесвітнього банку, Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та розвитку). Негативний фактор у політиці зовнішніх позик - нераціональне використання одержаних коштів, які переважно спрямовувались на споживання 3 етап: 1997 р - вересень 1998 р. \| Початок залучення зовнішніх комерційних позик. Із цього борг складається з трьох основних елементів: 1) позик міжнародних фінансових організацій; 2) комерційних кредитів іноземних банків, фінансово-кредитних та інших установ; 3) позик та кредитних ліній іноземних держав. На 67% від запланованих зменшуються надходження від міжнародних фінансових організацій, основна причина - в гальмуванні виконання Україною заходів щодо докорінного реформування економіки. Починаючи з 1998 р., не здійснюються грошові платежі на користь Росії в рамках обслуговування щодо погашення державного боргу, що, відповідно, поліпшує показники відношення обсягу обслуговування боргу до експорту 4 етап: вересень 1998 р.- початок 2000 р. \| Початок - після серпневої фінансової кризи 1998 р. Суттєві обмеження доступу України до іноземних ринків капіталів. Перманентна загроза настання випадку неплатоспроможності країни та проблема збереження вітчизняної фінансової системи як такої. Основне завдання системи управління державним боргом - забезпечити тимчасовий "перепочинок" у здійсненні платежів з обслуговування та погашення державних боргів (необхідно було мати час для проведення перетворень в економіці). Отримані необхідні відстрочки платежів за своїми зобов'язаннями в результаті успішної реструктуризації державного боргу. Механізм вирішення боргової проблеми був переважно короткостроковим, тактичним. 5 етап: із початку 2000 р. по теперешній час \| Україна прагне реалізувати на практиці довгострокові механізми вирішення боргової проблеми. Проблеми боргового навантаження здійснюються за такими напрямами: > реструктуризація боргу перед комерційними кредиторами; > створення умов для надання Україні кредиту від МВФ у рамках програми розширення фінансування, що є необхідною передумовою реструктуризації боргу перед Паризьким клубом; > залагодження проблеми боргу перед Паризьким клубом і Туркменістаном; > проведення політики щодо зниження ризиків позик шляхом збільшення строків та зниження вартості обслуговування, застосування жорсткого контролю за обсягом боргу та витрат на його обслуговування Поліпшення ситуації з обслуговуванням зовнішнього боргу, зростання обсягу валютних резервів НБУ спонукали до перегляду кредитного рейтингу України на міжнародних фінансових ринках. Так, рейтингове агентство "Moody's" поліпшило прогноз суверенного рейтингу України з "негативного" до "позитивного", підвищило рейтинги за банківськими депозитами в іноземній валюті та державними облігаціями в національній валюті. Підвищення кредитного рейтингу України є позитивний момент, оскільки наша країна знову зможе виходити на зовнішні ринки, розмістити свої зовнішні облігації і продовжити співробітництво з МВФ. Використана література 1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8. 2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995. 3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002. 4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002. 5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000. 6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.: Финансы и статистика, 1999. 7. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41. 8. Гаман MB Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004. 9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник - М.: ЮНИТИ, 2001. 10. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: Консалтбанкир, 2000. 11. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения.- М.: АО "Консолт - банкир", 2001. 12. Гіл Ч. Міжнародний бізнес- К.: Основи, 2001 13. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. коя. і наук. ред. Циганкова Т.М.- К.: КНЕУ, 2003. 14. Гольцберг М., Хасан-бек А. Основы финансового инвестирования.- К.: Знания, 1998. 15. Грей сон Дж. К., О'Деля К. Американский менеджмент на пороге XXI века.М.: Экономика, 1995. 16. Денберг Р.Л. Международное налогообложение.- М.: ЮНИТИ, 1997. 17. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі.- К.: Україна, 1994. 18. Дэниеле Дж.Д.. Радеба Ли Х- Международный бизнес: Учебник - М.: Дело, 1994. 19. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ржепишсвського К.І.- К.: ЦУЛ, 2003. 20. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Сіваченка І.Ю., К.: - ЦУЛ, 2006. 21. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Сіваченка МО., Логвінової Н.С.- К.: ЦУЛ, 2006.
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 863 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: