Реферат на тему Міжнародна торгівля та її регулювання в сучасних умовах - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Міжнародна торгівля та її регулювання в сучасних умовах. План 1. Закономірності розвитку міжнародної торгівлі. 2. Торгівля послугами на світовому ринку. 3. Державне та наддержавне регулювання міжнародної торгівлі. 4. Література Закономірності розвитку міжнародної торгівлі. Основною формою МЕВ на сучасному етапі є міжнародна торгівля. Дія закону інтернаціоналізації виробництва зумовлює процес інтернаціоналізації ринку, дію закову випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно із зростанням виробництва. Так, якщо за період 1913—1939 рр. ріст виробництва (43 випереджав зростання міжнародної торгівлі (19 %), то за період 1950—2000 рр. світова торгівля збільшилась у 18 разів, а світовий валовий продукт — лише у 5,5 рази. Можна дійти висновку, що в межах цього закону діють такі закономірності: 1. Випереджаюче зростання торгівлі послугами порівняно з темпами економічного, в тому числі науково-технічного прогресу міжнародної торгівлі. Так, якщо для двократного зростання обсягів торгівлі послугами потрібно менше восьми років, то для такого зростання міжнародної торгівлі потрібно приблизно 15 років. У 1970 р. обсяг експорту послуг досягав 80 млрд дол., в 2000 р. — приблизно 1,4 трлн дол., що становило майже 40 % усього світового експорту. Це зумовлено зростаючою роллю послуг у процесі розширеного відтворення (матеріального продукту, основної продуктивної сили, самих економічних відносин як на національному, так і на інтернаціональному рівні), значним зменшенням транспортних витрат (що збільшило мобільність виробників і споживачів послуг), посиленням ролі послуг при міжнародній торгівлі типовими товарами (послуги страхових компаній тощо) та іншими факторами. 2. Випереджаюче зростання темпів торгівлі готовими виробами порівняно з товарами паливно-сировинної групи, а в межах перших — машинами і устаткуванням. Так, у 50-ті роки XX ст. у загальному обсязі міжнародної торгівлі частки готових виробів і товарів паливно-сировинної групи розподілялися приблизно по 50 %. Наприкінці 90-х років частка готових виробів у світовій торгівлі зросла до 70 %, а частка товарів паливно-сировинної групи та продовольства знизилась до 30 %. Це зумовлено розширенням виробництва синтетичних та композитних матеріалів (що зменшує частку торгівлі сировиною), зростанням ефективності національного виробництва внаслідок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій. 3. Поступове зростання торгівлі призначеними для виробництва кінцевого продукту напівфабрикатами, окремими деталями, виробами. На цей процес вплинуло домінування одиничної форми міжнародного поділу праці (процес інтернаціоналізації одиничного поділу праці). Наприкінці 90-х років XX ст. понад 60% світової торгівлі машинами і устаткуванням припадало на комплектуючі деталі і вироби. 4. Збільшення у світовій торгівлі частки внутріфірмового обміну, яка наприкінці 90-х років становила 37 % усієї міжнародної торгівлі, а в 70-ті роки лише до 20 %. Це зумовлено насамперед зростанням чисельності та могутності ТНК, збільшенням кількості їх філіалів. Так, якщо на початку 60-х років налічувалось приблизно 3500 філіалів ТНК, то в 2001 р. — майже 690 тис. Крім того, ТНК все більше монополізують сферу послуг, що зумовлює зростання внутріфірмової торгівлі. У межах ТНК обмін все більше втрачає ознаки класичного обміну товарами, здійснюється поступовий підрив товарного виробництва. б. Випереджаючі темпи зростання міжнародної торгівлі між розвинутими країнами (у загальному обсязі світової торгівлі їх частка становить до 70 %). Причиною цього є вищий ступінь міжнародного поділу праці, розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, розвиток інтеграційних процесів між ними. Частка слаборозвинутих країн у світовій торгівлі становить 22—24 %, а колишніх соціалістичних країн — 6—8 %. 6. Дія закону нерівномірності у сфері міжнародної торгівлі. На США, Японію і Німеччину, де проживає менше 10 % населення планети, припадає до 35 % міжнародної торгівлі, на вісім провідних капіталістичних країн — понад 65 % світового експорту послуг і понад 50 % їх імпорту, а на 4 країни (США, Великобританію, ФРГ і Францію) — до 46 % світового експорту пбслуг. Нерівномірність у сфері міжнародної торгівлі зумовлена нерівномірністю економічного розвитку, гігантською концентрацією економічного потенціалу у небагатьох країнах. В 1950 р. частка США у світовому експорті становила 3,8 %, у 2000 — 12,3 %; у 1953 частка 12 країн, що належать до ЄС, перевищила обсяг експорту США, а в 2000 р. частка 9 європейських країн із 20 найбільших експортерів становила вже 32,2 %. 7. Зростання в експорті розвинутих країн частки інтелектуальної та інформаційної продукції (в експорті окремих країн займає від 15 до 20 %). Передові позиції у торгівлі товарами, що ґрунтуються на електроніці, займає Японія, приблизно третина активного сальдо в торгівлі із США припадає на ці товари. 8. Посилення у сфері міжнародної торгівлі ролі державного та наддержавного регулювання. 9. Поступова лібералізація міжнародної торгівлі. Так, якщо в середині 50-х років XX ст. середня величина митних тарифів становила у розвинутих країнах до 33 %, то наприкінці 90-х років — менше 5 %. Закономірності діють протягом великого проміжку часу (кілька десятиліть). Водночас на менших проміжках часу вони можуть ослаблюватися, загальмовуватися і навіть зупинятися внаслідок дії контртенденцій. Так, у 70— 80-ті роки XX ст. у сфері міжнародної торгівлі посилилась тенденція до нових форм протекціонізму. Крім зазначених закономірностей, для міжнародної торгівлі властиві окремі особливості, насамперед певне посилення бартеризації зовнішньої торгівлі, на яку останнім часом припадає до 25 % світової торгівлі. Це явище зумовлене отриманням високого економічного ефекту обома партнерами. Важливою властивістю міжнародної торгівлі є поступове витіснення з неї середніх та дрібних підприємств, фірм, компаній. Внаслідок дії названих закономірностей поступово зростає роль міжнародної торгівлі у національному відтворенні матеріального продукту, робочої сили, економічних відносин. Виявом цього є збільшення обсягів зовнішньої торгівлі щодо ВВП (обсягів внутрішнього виробництва). У найбільших країнах (США, Індії, Китаї та ін.) цей показник наприкінці 90-х років досягав від 20 до 80 %, у середніх за розмірами (ФРН, Франції, Великобританії та ін.) — до 60 %, а у малих країнах (Бельгії, Швейцарії та ін.) — понад 150 %. У середині 60-х років цей показник для великих країн становив лише 10— 15 %, для середніх розвинутих країн — до ЗО %, а в 2010 р. для першої категорії країн зросте до 35—40 %. Додатково характеризує попередній показник величина зовнішньоторговельного обороту на душу населення. В Японії її показник в 1995 р. був понад 10 тис. дол., у ФРН — 11 тис, у Франції — майже 9 тис, у США — 4800 дол., у Росії — 977 дол., в Україні — 809 дол. (у 2002 р. він зріс до 900 дол., причому майже 70% експорту здійснюється за рахунок паливно-сировинної групи). Зростання обсягів зовнішньоторговельного обороту, розширення його номенклатури за рахунок готових виробів і послуг сприятиме економії матеріальних, фінансових та інших ресурсів, позитивно впливатиме на поліпшення якості товарів і послуг, на розширення номенклатури споживчих благ, формуватиме новий фактор економічного зростання (для слаборозвинутих країн) і посилюватиме його для розвинутих держав. Торгівля послугами на світовому ринку. Швидкий розвиток сфери послуг, у тому числі торгівля послугами на світовому міжнародному ринку, зумовлені четвертим суспільним поділом праці, високим рівнем життя у розвинутих країнах, дією закону зростання потреб, значним збільшенням мобільності виробників і споживачів послуг, розгортанням НТР, посиленням міграції капіталу і робочої сили та іншими факторами. Міжнародна торгівля послугами порівняно з торгівлею традиційними товарами має специфічні особливості: прямі контакти між виробниками та споживачами послуг (що вимагає більшої присутності за кордоном виробників послуг або іноземних громадян в країні, де виготовляються ці специфічні товари), збільшення обсягів міжнародної торгівлі послугами в міру зростання зовнішньоекономічної діяльності. Основними видами послуг у світовій торгівлі є: 1) послуги, пов'язані із зовнішньою торгівлею (транспортування, страхування); 2) послуги, пов'язані з обміном технологіями (торгівля ліцензіями, ноу-хау, інжинірингові послуги, управлінські та ін.); 3) обмін соціальними і культурними послугами, зокрема туристичні послуги; 4) надання банківських послуг, зокрема здійснення міжнародних розрахунків, лізингових операцій та ін.; 5) торгівля послугами, пов'язаними з міграцією робочої сили (виплата і перерахування заробітної плати, соціальних виплат тощо). Їх розмежування досить умовне, особливо після зосередження основної частки міжнародної торгівлі послугами в руках ТНК, які надають одночасно інформаційні, банківські, страхові, біржові, транспортні послуги, здійснюють фірмове післяпродажне обслуговування своєї техніки тощо. Найбільше пов'язаних із світовою торгівлею товарами послуг надає морський транспорт. У сфері торгівлі послугами на світовому ринку закон нерівномірності економічного розвитку між розвинутими країнами та світовими економічними центрами діє ще інтенсивніше. Так, 12 із 20 наймогутніших світових експортерів послуг забезпечували понад 50 % світового експорту, тоді як США — менше 16 %. Торгівля, пов'язана з технологією послуг, за сучасних умов означає розширення науково-технічного і технологічного обміну, до якого залучаються такі форми діяльності людини, як пізнання законів і закономірностей природи, суспільства, мислення (сфера науки), досвіду їх пристосування до потреб людини (розроблення нових взірців техніки і нових технологій); сам процес створення матеріальних і духовних благ і послуг (сфера матеріального і духовного виробництва) і вдосконалення та пошук раціональніших форм управління цим процесом. Міжнародний обмін технологіями може здійснюватись у вигляді знань, досвіду, науково-технічної інформації або безпосередньо машинами, устаткуванням, приладами тощо. Основними формами угод при обміні технологією є: 1) ліцензійна торгівля, об'єктом якої є патентні і безпатентні ліцензії на передавання винаходів, технологічного досвіду, різноманітних промислових секретів, комерційних знань та інших видів промислової власності (крім товарних і фірмових знаків). Натепер переважає продаж безпатентних ліцензій, оскільки купівля чистого патенту передбачає проведення додаткових НДДКР, а отже, досконалої матеріально-технічної бази, додаткових фінансових витрат тощо. Тому в ліцензійні угоди включається не лише право на використання винаходів, а й передавання необхідного технологічного досвіду, знань, промислових секретів тощо, тобто ноу-хау та інжинірингових послуг. Частка розвинутих країн в ліцензійній торгівлі становить понад 80 % (експорту ліцензій), зокрема США — понад 65 %. У 2000 р. вони контролювали майже 55% патентів у сфері інформаційних технологій і комунікацій, а також 75 % світового ринку програмного забезпечення. Вартість випущеної в різних країнах по іноземних ліцензіях продукції становить понад 500 млрд дол. Переважна частка ліцензій монополізована могутніми ТНК, внаслідок чого важлива роль в ліцензійній торгівлі належить внутріфірмовій торгівлі. У США на цей вид торгівлі припадає понад 70 % експортної виручки по ліцензійних угодах промислових корпорацій. Незважаючи на передові позиції в деяких галузях науки, Україна в цій торгівлі не бере ніякої участі, що частково зумовлено необхідністю патентувати відкриття в країнах ЄС або у США. Ліцензійна торгівля сприяє зростанню обсягів міжнародної торгівлі послугами, устаткуванням, комплектуючими виробами, а також вивезенню капіталу в підприємницькій формі; 2) надання ноу-хау і техніко-технологічного досвіду, тобто продаж технічних знань і практичного досвіду технологічного, технічного, фінансового, господарського, управлінського характеру; 3) надання техніко-технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання машин, устаткування, приладів, а також матеріалів і напівфабрикатів, отриманих шляхом закупівлі, оренди, лізингу та інших способів; 4) співробітництво в процесі техніко-технологічного утримання машин, устаткування, приладів, матеріалів і напівфабрикатів; 5) надання інжинірингових послуг, які пропонують спеціальні консультаційні фірми; 6) передавання технології в межах виробничої та науково-технічної кооперації в процесі об'єднання економічних і насамперед науково-технічних потенціалів двох або більше суб'єктів. Таке передавання може здійснюватись на контрактній основі і в процесі створення спільних підприємств; 7) здійснення спільних капіталовкладень. При цьому може відбуватись як обмін машинами, устаткуванням, приладами, технологічними лініями, так і навчання кадрів, передавання робочих креслень, надання консультацій та інші форми; 8) наукові, науково-практичні конференції, міжнародні виставки, ярмарки, наймання висококваліфікованих іноземних спеціалістів. На міжнародному ринку соціальних послуг (освіта, охорона здоров'я, туризм, фізкультура і спорт, культура, мистецтво та ін.) найважливішу роль відіграє туризм. У другій половині 90-х років XX ст. у туристичних поїздках в інші країни взяли участь 1,2 млрд осіб. Серед основних видів міжнародного туризму (рекреаційний, діловий і науковий) на рекреаційний припадає понад 70 %. Завдяки міжнародному туризму зростає зайнятість у народному господарстві країн, які приймають туристів, державна казна отримує чималу частку доходів, реалізується значна кількість товарів. Так, у Франції міжнародний туризм обслуговують більше 5 млн осіб, а доходи від нього досягають третини всіх доходів від експорту товарів (на Багамських островах — більше половини ВВП). Міжнародний туризм обслуговують майже 70 міжнародних організацій. Важливу роль у міжнародній торгівлі соціальними послугами відіграє освіта у формі обміну досвідом та інформацією, викладачами, науковими співробітниками, аспірантами і студентами. Так, у 2001 р. за кордоном навчалось понад 1,1 млн студентів, більшість з яких — вихідці із слаборозвинутих країн. Розвинуті країни запрошують найобдарованіших випускників, залучають висококваліфікованих спеціалістів на роботу, пропонуючи їм високу заробітну плату. У такий спосіб із слаборозвинутих країн виїхало на роботу понад 600 тис. осіб, що призводить до втрати значної частки національного багатства цих країн, виснаження інтелектуальних ресурсів, посилення економічної небезпеки. Ці негативні процеси активізуються і в Україні. Державне та наддержавне регулювання міжнародної торгівлі. Загальною метою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є створення сприятливих умов для розширеного відтворення всередині країни, зокрема для привласнення національними та транснаціональними компаніями максимальних прибутків. У процесі реалізації цієї мети суперечливо поєднується протекціонізм і лібералізація. У другій половині XIX ст. і до Першої світової війни переважала політика лібералізації; у 20—30-ті роки XX ст. посилюється протекціонізм, а після Другої світової війни знову переважала політика лібералізації, хоча у 80—90-ті роки активізувалися окремі елементи протекціонізму. Розрізняють три основні види мита: закуплена за кордоном сировина майже не обкладається митом; напівфабрикати обкладаються митом середнього рівня; з готових виробів сплачується найбільше мито. Система протекціонізму запроваджується через встановлення високих митних тарифів на ввізні товари, нетарифні обмеження, до яких належать: 1) заходи, спрямовані на безпосереднє обмеження імпорту (його ліцензування і квотування, запровадження антидемпінгових і компенсаційних мит, імпортні депозити, компенсаційні збори, система мінімальних імпортних цін та ін.); 2) безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі заходи (митні формальності, технічні стандарти і норми, санітарні і ветеринарні норми, екологічні стандарти і норми, вимоги до маркірування товарів, їх упаковки та ін.); 3) безпосередньо не спрямовані на обмеження імпорту чи стимулювання експорту заходи, дія яких забезпечує такий самий результат. Останніми роками спостерігається тенденція до заміни митних тарифів заходами нетарифного протекціонізму: кількісні обмеження, технічні стандарти і умови, екологічні норми та ін. Активно використовують розвинуті країни і такий важіль нетарифного регулювання імпорту, як антидемпінгові мита. Розвинуті країни застосовували до 800 видів нетарифних бар'єрів, за допомогою яких стримувався імпорт понад 50 % всіх товарів. Характерною ознакою протекціоністської політики в сучасних умовах є впровадження колективного та селективного протекціонізму, що проводиться країнами — членами інтеграційних угруповань стосовно третіх країн. Найбільшою мірою такий протекціонізм властивий для країн ЄС. Крім того, згідно з Ломейськими угодами країн ЄС в 70-ті роки XX ст. почав діяти пільговий режим оподаткування однієї групи слаборозвинутих (асоційовані з ЄС приблизно 60 країн) на противагу іншій групі таких країн. Водночас слаборозвинуті країни Африки, Азії і Латинської Америки створили багато замкнутих економічних угруповань, в межах яких здійснюється лібералізація торгівлі, а стосовно третіх країн запроваджуються різні протекціоністські заходи: митні тарифи, ліцензування, квотування імпорту, валютні обмеження. Ці заходи доповнюють зміною програм державного стимулювання експорту. Найважливішими засобами такого стимулювання є державне кредитування експорту, змішане кредитування (поєднання державного і недержавного, рефінансування частини експортних кредитів, що надаються комерційними банками та ін.), державне страхування експортних кредитів, безпосереднє субсидіювання експорту. Традиційні форми цієї політики змінюють більш гнучкі, зорієнтовані насамперед на вибіркове стимулювання окремих важливих видів продукції, зокрема тих, що визначають розвиток НТР, базових галузей промисловості. Так, експортне кредитування у розвинутих країнах охоплює до 20 % всього обсягу їх експорту. Характерно, що таке стимулювання є непрямим і здійснюється насамперед у формі фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, прискореної амортизації та ін. Водночас розвинуті країни використовують пряме субсидіювання експорту, здебільшого на сільськогосподарську продукцію (рівень захисту сільськогосподарського виробництва в Західній Європі становить понад 200% з урахуванням системи компенсаційних зборів і ліцензій). їм також властива практика поступового розширення страхування кредитів (насамперед, від політичних, військових ризиків), подовження термінів такого страхування, поліпшення умов виплати страхових сум. Державне страхування експорту також здійснюється шляхом надання значної допомоги в організації міжнародних виставок, підтримки державних представництв за кордоном, які досліджують іноземні ринки, рекламують вітчизняні товари. Помітну роль в митно-тарифному регулюванні відіграє загальна система преференції, тобто надання розвинутими країнами тарифних пільг при імпорті товарів із країн, що розвиваються. Генеральна Асамблея ООН включила цю систему в Хартію економічних прав і зобов'язань країн. Державне регулювання міжнародної торгівлі доповнює наддержавне — з боку міжнародних організацій, насамперед — ГАТТ (Генеральна угода по тарифах і торгівлі). Ця організація була створена в Женеві у 1947 р. і діяла на основі міжурядового багатостороннього договору, в якому зафіксовані принципи і правила міжнародної торгівлі, пронизані ідеєю вільної торгівлі (рівності учасників цієї організації у сфері міжнародної торгівлі), конкретизовані у принципах надання країнам-учасницям режиму найбільшого сприяння (дотримання рівності і недискримінації), взаємних поступок і зниження митних тарифів, інших нетарифних бар'єрів, ведення торгівлі на приватноправовій основі, визнання митних тарифів як єдиного засобу регулювання зовнішньої торгівлі (винятком є встановлення кількісних обмежень при регулюванні сільськогосподарського виробництва), відмова від односторонніх дій і проведення переговорів і консультацій та ін. Режим найбільшого сприяння передбачає зобов'язання країн-учасниць встановлювати на товари, що взаємно поставляються, мита не вищі, ніж встановлені для третіх країн. Винятком з цього правила є економічні угруповання (ЄС, ЄАВТ) , а також асоційовані з ними країни. Такі винятки поширюються на слаборозвинуті країни, які отримали право експорту товарів за зниженими тарифами, але без відповідного зниження митних тарифів на імпортовані товари. Принципи ГАТТ не допускають застосування інших форм і методів регулювання міжнародної торгівлі, зокрема, квот, експортних або імпортних ліцензій, стимулювання виробництва за допомогою податкових пільг, використання програм регіонального розвитку та ін. (винятком є тимчасові, зумовлені надзвичайними обставинами методи, наприклад, застосування кількісних обмежень). У 1989—1997 pp. повноправними членами цієї організації були 23 країни, на початку 2003 р. — понад 150 країн (але вже світової організації торгівлі (COT), в яку трансформувалася ГАТТ), на яких припадає понад 90 % світового товарообороту. Багато країн ведуть переговори про вступ до цієї організації, в тому числі Україна, яка подала заяву про вступ до COT ще в 1994 р. Основним видом діяльності ГАТТ є проведення країнами-учасниць багатосторонніх торговельних переговорів — раундів, які можуть продовжуватись роками. Так на восьмому раунді (в Уругваї) в 1986—1994 pp. вирішувались питання про зниження митних тарифів і нетарифних бар'єрів, удосконалення механізму функціонування ГАТТ, створення COT, розроблення Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС) та захист інтелектуальної власності. Важливим принципом діяльності ГАТТ після раунду 1973—1979 рр. став принцип рівності поступок, за яким зниження митних тарифів здійснювалось на основі списків, які готувались країнами-учасницями, з таким розрахунком, щоб величина втрат для національного бюджету від зниження митних тарифів компенсувалась величиною виграшу товаровиробників, які постачали товари за кордон на основі знижених тарифів країн-контрагентів. У сімдесяті роки такий принцип втілювався шляхом підрахунків вартісних еквівалентів втрат, зумовлених впровадженням певних обмежень в міжнародній торгівлі* Завдяки цьому контролювалась діяльність національних органів у сфері податкової політики, акцизних зборів, інвестицій та ін., які впливали на міжнародну торгівлю безпосередньо. Результатами договорів Уругвайського раунду стало зниження приблизно на третину всіх митних тарифів на деякі товари (а до 1998 р. — на 40 %), що призвело до зниження митного оподаткування до 3 %; зниження на 20— 30 % митних тарифів у слаборозвинутих країнах; ліквідація мита на окремі товари (будівельне і сільськогосподарське устаткування, фармацевтичні товари та ін.), визнання "законних" субсидій, пов'язаних з охороною навколишнього середовища; введення мінімальних кількісних параметрів (1 % від загальної вартості товару), нижче яких субсидіювання визнавалось законним; розгляд торгових аспектів права на інтелектуальну власність та регулювання торгівлі послугами. На переговорах Уругвайського раунду щодо сфери послуг були досягнуті угоди про реалізацію торгівлі послугами. Вони передбачають, що коли одна країна послаблює державне регулювання власного ринку послуг, вона не зобов'язана вимагати цього від іноземних держав, які зберігають пільговий режим для своїх національних компаній. 31 січня 1995 року угода про регулювання торгівлі послугами стала складовою частиною рішень про створення світової організації торгівлі (СОТ). При створенні СОТ (яка зберігає всі положення ГАТТ) її основним завданням стало забезпечення повної свободи торгівлі шляхом "ув'язок", тобто можливості проводити певні форми протекціоністської політики (наприклад, підвищення митних тарифів) з одночасною лібералізацією імпорту інших товарів. Створення СОТ передбачає входження в неї ГАТТ, ГАТС, угоди по торговельних проблемах права на інтелектуальну власність. СОТ водночас стала незалежною організацією (виведеною із сфери діяльності ООН), подібною до МВФ та деяких інших, тобто юридичною особою. її основним завданням стає контроль за політикою країн-учасниць при виконанні ними прийнятих на себе зобов'язань. Проте при державному і наддержавному регулюванні послуг виникає набагато складніша проблема (ніж при регулюванні товарів), зумовлена самою природою послуг. Внаслідок цього регулювання умов послуг означає регулювання умов капіталовкладень, щодо якого СОТ надає іноземним і національним фірмам однакові права. Міжнародну торгівлю послугами, крім ГАТС, контролюють й інші спеціалізовані міжнародні організації. Україні вступ до СОТ у разі дотримання принципів цієї організації надасть деякі переваги у короткотерміновому (такі переваги для України зумовлені наявністю дешевої робочої сили, можливості імпорту дешевших товарів із розвинутих країн) і довготерміновому проміжку часу, але й зумовлює низку проблем. Основним принципом СОТ є дотримання відкритої, чесної та вільної конкуренції, а отже, невтручання держави щодо підтримки експорту товарів і послуг власного виробництва та заборону демпінгу як двох найважливіших видів нечесної конкуренції у зовнішній торгівлі. Негативними наслідками вступу в СОТ є: 1) реальна можливість банкрутства значної кількості промислових та сільськогосподарських підприємств, які можуть не вистояти в конкурентній боротьбі перед могутніми ТНК та міжнародними монополіями. Внаслідок цього значно зросте рівень безробіття в країні, передусім у сільському господарстві; 2) розвинуті країни, насамперед США, зможуть і надалі проводити протекціоністську і дискримінаційну політику у прихованих формах в межах СОТ (як це було у 2003 р.), зокрема широко використовуючи нетарифні бар'єри щодо слаборозвинутих країн. Внаслідок цього країни, що розвиваються, щорічно втрачають майже 135 млрд дол., що вдвічі перевищує допомогу на розвиток, яка надається у світовому масштабі. Це значною мірою зумовлено тим, що внутрішній ринок передових країн і насамперед ринок товарів сільського господарства краще захищений митними тарифами, ніж ринок України; 3) при нинішньому становищі промисловості в Україні дотримання правил СОТ призведе до найбільших втрат у машинобудуванні, автомобільній, судобудівній промисловості та ін., а надалі розвиток інноваційних технологій у цих галузях уповільнюватиметься, його не можна буде компенсувати зростанням експорту металу з України. Виникнення СОТ значною мірою зумовлене намаганням найрозвинутіших країн не допустити подальшого загострення кризи неплатежів з боку слаборозвинутих країн. Оскільки вступ України до цієї організації неминучий, то доцільно вжити заходів щодо посилення конкурентоспроможності найперспективніших галузей промисловості та сільського господарства з раціональним використанням політики протекціонізму, узгодити свої дії передусім з Росією як стратегічним партнером. Загалом вся світова економічна система потребує вдосконалення. З огляду на низьку конкурентоспроможність української економіки її низький економічний потенціал (2000 р. обсяг ВВП на душу населення у Польщі становив 16,3 тис. дол., в Україні — близько 600 дол., тоді як у 1990 р. потенціали двох країн були приблизно однакові), не слід форсувати вступ до ЄС і навіть СОТ, треба вдосконалювати сучасні інститути (корпорації, податкову систему, адміністративні структури, право та ін.), розширювати внутрішній ринок шляхом істотного підвищення заробітної плати, проводити конструктивні структурні реформи, посилювати диверсифікацію зовнішньоекономічної діяльності, створювати належний інвестиційний клімат в Україні. Посилення ролі України в світовому господарстві може бути наслідком оптимального поєднання політики лібералізму та протекціонізму. Поки що переважає перша (у 2003 р. імпорт збільшився на 34 %, порівняно з 2002 р.), що руйнує внутрішній ринок країни, призводить до скорочення вітчизняного виробництва. Поряд з цивілізованими формами торгівлі існують нецивілізовані, пов'язані з торгівлею людьми, наркотиками і зброєю. У 2001 р. до 700 тис. осіб було продано у рабство, на чому ділки заробили 7 млрд дол. Цей вид торгівлі займає третє місце після торгівлі наркотиками і зброєю. Торгівлю людьми ООН назвала найжорстокішим на сьогодні порушенням прав людини, "викликом моралі усього людства". Крім того, щорічний обсяг тіньового капіталу у світі становить нині 600 млрд дол., на 20 млрд дол. продається фальсифікованих ліків. Література 1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с. 2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002. 3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с 4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974. 5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С 6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с 7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998. 8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995. 9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969. 10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с 11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с. 12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972. 13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. — М.: Экономика. 1993. 14. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення:
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 909 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: