Реферат на тему Метафізична визначеність економічного знання - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Метафізична визначеність економічного знання. 1. Економіка і філософія: інновації мислення в трансформаціях когнітивного пошуку. 2. Наукове опредметнення "метафізики економіки". Суперечності існуючого світу постійно змушують замислитися над тим, що є вічним і незмінним, тим зразком, ідеалом, до якого потрібно прагнути, що дає нам впевненість у дні прийдешньому, а що є тлінним, тимчасовим, на якому не варто зосереджувати увагу і витрачати на нього інтелектуальну енергію. Засобом для вираження цієї проблеми є метафізика, яка виявляє приховані втаємничені основи нашого життя, вказуючи, що є добро і як протистояти злу. Метафізика не приймає постійного взаємопереходу доброго і поганого, істинного і хибного, справедливого і несправедливого, творчого і руйнівного, господарського і безгосподарського. Вона відстоює ідею граничної, єдиної першооснови світу, виступаючи тим самим началом його істинного розуміння. В цьому її відмінність від діалектики, яка все бачить у постійній зміні та плинності, у боротьбі суперечностей, у заміні життя смертю (і навпаки), старого новим. Лише в цьому плані може йтися про протиставлення діалектики і метафізики, негативне ставлення діалектики до метафізики. Однак важливе не протиставлення, а виявлення можливостей метафізики для вирішення чільних світоглядних і методологічних проблем економіки, які напряму корелюють зі смисложиттєвими, екзистенційними проблемами людини і людства. В чому ж полягають ці можливості? Економіка і філософія: інновації мислення в трансформаціях когнітивного пошуку Труднощі, пов'язані з розумінням взаємовідношення метафізики і діалектики, полягають в тому, щоб не поширювати принцип розвитку на ті сфери, де дія його обмежена або трансформується так, що руйнуються традиційні уявлення, система координат, яка склалася. Метафізика, розмірковуючи над реальним буттям світу, обов'язково вводить у предметне поле своїх міркувань умови можливості цього буття, умови його істинного знання1,отже, і розвитку. Однак постає питання: наскільки правомірним буде застосування метафізики як методу до аналізу економічної проблематики? Чи не є це певною даниною сучасній моді, коли, наприклад, під "філософський аналіз" потрапляє ряд сфер безпосереднього людського життя і з'являються "філософія їжі", "філософія кохання", "філософія бізнесу" тощо? Відповідь виникав із самої сутності метафізики, яка не має справу з обмеженою, належній практичному досвіду, предметною сферою, а повинна "проникати" через "емпірично-фізичну даність до її останніх і помежових основ"2. Оскільки останні знаходяться "по той бік" можливого досвіду, метафізика не може (як емпірична наука) вказувати на фактичні результати і цим додатково виправдовувати свій методичний образ дії. Метафізика ніколи не має свого "предмета", завдяки якому можна було б емпірично довести її фактичні результати або її принципову можливість. її "предмет" тільки завдяки метафізичному мисленню стає тематичною, але ніколи не емпірично-предметною даністю. Разом із тим метафізичне мислення завжди якимось чином — свідомо чи ні — вже методичне, тобто є методом, оскільки "схоплює" свій зміст певним способом і робить його предметом. Отже, на відміну від емпіричних наук, "даність предмета вже опосередкована методом. Тому метафізика, якщо вона може бути можливою, вже з першого кроку свого самообґрунтування зобов'язана виправдовувати власний метод, пояснюючи свій підхід і спосіб подальшої дії"3. Але як у такому випадку бути з економікою, наскільки вона може стати об'єктом метафізичного мислення? Очевидно, потрібно виходити з розуміння метафізики як " першої філософії", котра все суще і наше знання про суще повинна виявляти з першої, первісної основи. А якщо так, то потрібно зважати на зміну об'єктів метафізичного осмислення. Так, античну метафізику можна назвати космоцентризмом, оскільки її метою є пізнання "вічних ідей" (Платон), які співмірні вічному і безмежному космосу (Логосу). Середньорічна метафізика по праву є теоцентризмом, оскільки прагне вивчити першу причину всього сущого, яким є абсолютний Бог. У процесі подальшого розвитку пізнання, об'єктом стає людина (ренесансний антропоцентризм), розум (раціоналізм Нового часу), наука (сцієнтизм) і т. ін., тим більше, що метафізика як цілісна наука охоплює все, що є, і належить всьому іншому знанню. Цим і пояснюється можливість і необхідність включення в "поле" метафізики економічного знання. Ця обставина зумовлена, крім усього, зміною соціокультурного середовища, що веде за собою еволюцію усталеної системи цінностей культури. Рефлексії над нею є справою професійної спільноти і не виходять за межі дискусій у середовищі вчених, філософів, культурологів та ін. Так, як це було завжди, починаючи з античності ("Академія" Платона, "Лікей" Арістотеля і т. ін.). Однак у найбільш гострі періоди людської історії, коли відбувається зміна культурної, духовної самосвідомості цивілізації, дискусії про культуру та її майбутнє виходять за рамки суто професійної сфери спілкування, проникаючи на всі рівні свідомості, від її рефлексивних форм і до буденної свідомості. В цей момент метафізика також стає предметом залиту всієї спільноти, її методологічні можливості і внутрішні проблеми починають широко обговорюватися. Щоправда, пріоритет тут належить філософії, яка після критики І. Кантом і Г.В.Ф. Гегелем метафізики стала займати головне місце в різній аналітичній і синтетичній науковій діяльності. Однак метафізичне мислення, метафізика, ніколи не сходили з поля зору наукового дискурсу. Це ще раз підтверджує тезу про особливе місце метафізики в культурі взагалі та культурі наукового мислення зокрема, коли її внутрішні проблеми "сигналізували" суспільству, наприклад, про зміну культурних парадигм. Тобто метафізика як "душа" філософії виступає в ролі певного інтелектуального барометра, характеризуючи сучасну ситуацію і визначаючи тенденції розвитку суспільства, його культури4, і звичайно, економіки, яку, оскільки ми живемо в "економічній цивілізації", неможливо залишити поза метафізичним аналізом. Трансформації, таким чином, котрі "раптом" починають відбуватися в метафізиці, завжди відображають глибинні зміни, які виникають, наступають не лише в культурі, але і в економіці, сприяючи розкриттю їх змісту для всіх. Щодо цього аналогією можуть бути трансформації філософії. Одним із перших, хто " вловив " цю тенденцію, був О. Конт з його вченням про стадії людського духу, кожна з яких характеризується своїм власним самовираженням. Саме він зробив висновок про те, що на заміну теологічній і метафізичній стадіям, самовираженням яких були відповідно релігія і філософія, прийшла стадія позитивна (звідси позитивізм), пов'язана зі зміною ролі науки в культурі. Якщо сьогодні уточнити думки мислителя, то він, міркуючи про утворення, які виступають самовираженням культури, у всіх випадках має на увазі форми філософії (релігійну, класичну або позитивістську), котрі відображають тенденції змін у всій культурі в цілому. Філософія вловлює зміну "лідера культури", і в ній виникає "мода орієнтації" на цього лідера, котра у свою чергу проникає на всі рівні свідомості й широкого обговорюється суспільством. Все інше, що стосується філософії, залишається всередині неї самої, в рамках професійного дискурсу академічного середовища, а новітні тенденції завжди проникають у "світські салони" (К. Маркс). Так було з позитивізмом і неопозитивізмом, так було зі структуралізмом, так сьогодні відбувається з постмодернізмом5. Коли філософія знову "повертається" до еволюційної стадії, всі ці "новомодні" тенденції займають відповідне їм місце в загальній системі філософії. Визнання виконання філософією такої місії зумовлює висновок, що за змінами всередині самої філософії можна визначити деякі тенденції розвитку не тільки культури і суспільства, а й економіки, визначального вектора розвитку сучасної цивілізації. Екстраполюючи це положення на метафізику, ми спостерігаємо іншу картину. Насамперед, виходячи з факту глобальної тенденції сцієнтизму-антисцієнтизму у філософії, яка через відношення до науки поділяє її не тільки на два протилежних світоглядних напрями, а й на низку концепцій, які розвивають "власне" вчення, метафізика виходить за межі такої диференціації. Попри існуючу кількість філософських концепцій, метафізика зберігає в собі значну кількість схожих рис у загальних уявленнях про предмет, смисл, завдання своїх міркувань, власне місце в науці та культурі мислення. Вона синтезує в собі повну загальну орієнтацію інтелектуального міркування, опосередковану не тільки соціокультурними компонентами, а й актуальними науковими дискурсами. В її основі, як і раніше, — систематичне і цілісне пояснення остаточних основ буття світу, котре ґрунтується на глибокому відчутті природної впорядкованості світовлаштування, наявності в ньому гармонії та порядку (доступних раціональному осягненню)6. Метафізика постає перед нами, як правило, як всеосяжна філософської системи, яка включає все, що на даному історичному етапі підлягає раціональному мисленнєвому дослідженню. Економіка і є тим всім, що сьогодні найбільш відповідає статусу "лідера" — як науки, так філософії і культури. Саме економіка визначає нині динаміку розвитку цивілізацій, науки, соціокультурну ситуацію у світі людського буття. Це особливо яскраво продемонстрували останні дослідження, які принесли в розвиток науки і культури такі значні зміни, що проблема їх переосмислення отримала зовсім нові імпульси, котрі не могли не зачепити метафізику. Більше того, оцінюючи потребу в метафізичному осмисленні науки, можна передбачити зміст зміни всієї науки (і культури) в цілому в майбутньому, яка настає. Наука, а в цьому випадку економіка, котра в її класичному варіанті виступає як насамперед локальна наука, вбираючи в себе всі внутрішньонаукові зміни, зіштовхнулася з тим, що на неї почали здійснювати впливи деякі зовнішні фактори. Точніше вона сама стала частиною певних загальних змін. Економіка все частіше почала "поринати" в певне нове наукове і соціокультурне утворення, закони функціонування та інтегративні сили якого настільки сильні, що змушують традиційну науку пристосуватися до нього, бути його частиною. Виникає нове інтегративне утворення, в якому наука, насамперед суспільна, змушена функціонувати за законами комунікації, але перебувати за межами традиційних уявлень. Це зумовлено також загальним станом культури — середовища, або "другої природи" людини, в якій і можуть відбуватися ці трансформації. Глобальні перетворення, що відбуваються у світі, безпосередньо впливають як на формування культури, так і на науку нового типу. Однак самі ці перетворення пов'язані з низкою явищ. їх виявлення дає можливість зрозуміти необхідність метафізичного аналізу економіки як сфери буття людини. Першорядне значення має інформаційна складова сучасної цивілізацій Зростають кількість і швидкість обробки інформації, обсяг якої в буквальному розумінні переповнює життя людини. Але одночасно зростає частка неосмисленої надлишкової інформації, яку людина привчається не обмірковувати, а просто споживати. Виникає ситуація смислової пустоти за наявності величезного обсягу інформації. Стрімкість наших переживань "розчиняє" їх смисл. Це свідчить про виникнення в культурі деструктивних процесів, пов'язаних із суперечністю між її традиційним змістом і новими культуроутворюючими компонентами. Наука починає активно шукати нові смисли, які б відповідали на запити сучасної соціокультурної ситуації. Виникає потреба у створенні нової теорії пізнання, яка б врахувала досвід науки "наук про дух", а також феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, філософії життя. Вони не відповідали параметрам традиційної, суб'єкт-об'єктної теорії пізнання, і тому перебували поза межами економіко-теоретичного пошуку, який виходив з усталених гносеологічних принципів. Власне, це і призвело до втрати смисложиттєвих значень тих чи інших наукових знань. Ця ситуація виникла не раптово, а має історичні передумови. У центрі традиційної культури мислення стояв розум, який у кінцевому підсумку привів до надоптимістичної позитивної оцінки науки. Філософія, в її класичному варіанті, такий стан визначила формулою "розум і просвіта". При цьому розумілося, що вироблені філософським розумом критерії оцінки поведінки особистостей (норми моралі), дій країн і народів (філософія історії), розвитку культури, суспільства, знання і віри є абсолютними, справедливими на всі часи, що давало змогу вносити корекцію в ті дії, вчинки і наслідки, котрі цим критеріям не відповідають. Раціональність, уособлена протилежністю суб'єкта і об'єкта, була базовою для систематичної філософії, основою її "науковості"7. Раціональність домінує в традиційній культурі мислення, яка в такому випадку репрезентує систему еталонованих цінностей. Раціональність також забезпечує обережне ставлення до будь-яких змін, забезпечує стабільність, що робить її справді базисом культури. Економіка, яка утвердилася в людстві, яскраво продемонс-трувала свої величезні перетворювальні можливості, ради-кально змінивши все зовнішнє, а в чомусь важливому і внут-рішнє (духовне) життя людини, породивши технічну циві-лізацію з усіма її енергіями, механізмами, інформаціями, комунікаціями, озброєннями, містами, а в підсумку створила штучний світ, який безпосередньо і повномасштабно проти-стоїть природному світу, земній, якщо вже не космічній, при-роді, не кажучи вже про світ Божий. Економіка має свою телеологію, котра бере початок у внутрішній потенції економіки до зростання-розвитку І знахо-дить вираження у феномені прогресу Перетворення світу за штучним алгоритмом (деміургічна функція економіки) — мета і сутність телеології економіки. Одночасне й експотенційне ускладнення буття людини, її господарської діяльності, всьо-го її життя. Створення іншого світу (вже помітно не Божого). Виключ-но діяльна, економіка націлена вперед, у перетворення, в ін-ший світ, а одночасно і в невідомість. Телеологія економіки трансцендентна, причому не позитивно трансцендентна — як вияв таїни світу взагалі, а саме негативно трансцендентна, адже економіка прискорено рухається (біжить) до невідомо-го, але все ж таки, нею очікуваного й створюваного. Попере-ду — інший світ. Ю.М. Осипов Проте починаючи з XVIII ст. в традиційну культуру мислення входять два нові компоненти: розвиток буржуазного ладу, а з ним — "дух капіталізму", і наука. Установка на розум із цього моменту починає ототожнюватися з установкою на науку. Настає період Модерну, який "пронизує" всю гуманітарну сферу (культуру). Але достатньо швидко, вже на межі XX ст., культура починає відчувати могутній тиск системи "наука-техніка", одночасно "витискаючи" із себе науку як феномен, який все більше віддаляється від неї. Саме в цей період філософія заговорила про кризу і загибель культури. Це породило пошук нових шляхів, якщо не збереження, то створення нової системи цінностей. Одночасно виникла гостра потреба перегляду наукових принципів пізнання. Щоправда, ця проблема не могла (і не може) знайти своєчасного вирішення. Адже поняття "криза культури" (криза духовності, науки, раціональності тощо) фіксує різке збільшення швидкості руйнування старих цінностей, "стискування" часових рамок цього процесу, що не дає змоги новим знанням, ідеям, символам, знакам, смислам адаптуватися до традиційної знакової системи цінностей. Таке становище посилюється тим, що мислителі, які визначають сьогоднішню ситуацію в науці і культурі (ситуацію Постмодерну), об'єктивно є носіями минулої, стосовно нинішньої, традиції культури мислення, а тому оцінюють сучасність немовби з минулого. Вони виховані в певній парадигмі пізнання і цілком природно розглядають існуючі знання як певний культурний і науковий еталон8. Позбутися цієї особистої орієнтації дуже важко, а для багатьох із тих, хто називає себе вченими, просто неможливо. Однак усвідомлення неповноти, нереальності "старого" знання, невідповідність раціонально-просвітницької теорії як свого роду "віртуального конструкту, дійсним подіям і процесам пізнавальної діяльності людини, незастосовність її принципів і категорій безпосередньо до "живої" дійсності в історії помічені давно. Що й породило множину намагань відрефлексувати, пояснити природу кризи як природу буття, зрештою, удосконалити природу його пізнання або запропонувати нові способи розуміння і бачення реальності в гносеологічному контексті; розробити інші за природою вчення про наукову реальність та її пізнання. Таким вченням і є метафізика економіки, котра як цілісна наука, повинна охопити все, що відбувається в бутті — бутті економіки, економічної науки, пізнавальному процесі господарської реальності, культурі економічного мислення. Необхідно врахувати, що ми живемо в суспільстві, в якому порушена синхронізація культури, а разом із нею — всі інші сфери духовного буття людини, насамперед науки. В них новоутворення формуються настільки швидко, що не встигають адаптуватися до традиційної системи. І, мабуть, найголовніше, відбувається "різка зміна самої системи комунікації, що сприяє поширенню масової культури, порушуючи пропорцію (діалектичну єдність) між верхнім і нижнім "поверхами" культури (і знання). У результаті ми живемо в суспільстві, у якому карнавал, котрий в середні віки був формою демонстрації "низової" культури і мав обмежену тривалість, затягується. Карнавал (або сьогодні шоу), перейшовши в саме життя і ставши постійним явищем, відсуває на периферію не-карнавальні, смислові форми життя. Природний баланс між високою і низькою культурою порушився, і диспропорція її частин змінилася на користь останньої, аж до того, що вона стала виступати у вигляді офіційної культури, як її перетворена форма"9. В цей процес включена філософія як частина культури, як її "душа", "самосвідомість". Зокрема, "руйнування" класики і виникнення філософських концепцій подібних до "постмодернізму" є реалізацією сучасної культурної ситуації всередині самої філософії. Це своєрідна "поп-культура" (В.В. Миронов) всередині самої філософії, з відповідними атрибутами. Постмодернізм — своєрідне "карнавальне дзеркало" сучасної філософії. Як філософія він потрібен, але в обмежених смислових пропорціях і часових рамках. Але сьогодні, завдяки виникненню глобального "комунікативного простору", який дає можливість ідеям миттєво переміщуватися з однієї культури в іншу, без попередньої смислової адаптації, ці пропорції та рамки порушені. Постмодернізм став першою формою філософії, котра випробувала на собі нову комунікативну ситуацію. Первісно не прийнятий академічною філософією, постмодернізм звернувся до буденної свідомості. Академічне філософське середовище — це "елітарна частина філософської культури, котра для культури в цілому консервативна й стаціонарна і не впускає в свою систему нові елементи відразу без попередньої смислової і часової адаптації"10. Це не означає доступності постмодерністських концепцій масам. У зв'язку зі зміною системи комунікацій ми маємо феномен того, що про постмодернізм багато говорять, але значно менше пишуть. Постмодернізм уловлює "феномен фрагментаризацїї" сучасної культури, пов'язаної з руйнуванням класичного світосприйняття. Він відображає умонастрій епохи, в якій людина втомилася читати "товсті" тексти і трактати, оскільки об'єктивно не має для цього часу, і одночасно стала більш вільною у власному мисленнєвому вияві. Останній, однак, здебільшого реалізується через елементи епатажу, що збіднює науковий дискурс у цілому, позбавляє його інтелектуалізму. Метафізика в цьому контексті покликана зняти подібні суперечності й розбіжності, які виникли в сучасній філософії у зв'язку з глобальними трансформаціями культури. Метафізика економіки повинна виявити смисли сучасного культурного буття в контексті сучасного економічного глобалізму. І одночасно — виявити зміст і глибинне значення економічного буття. Наукове опредметнення "метафізики економіки" Чи є коректною постановка питання про метод саме "метафізики економіки"? Позитивна відповідь можлива тільки в тому випадку, якщо ми з'ясуємо основні риси методу самої метафізики. Питання про те, як можлива метафізика, якщо вона хоче бути науково обґрунтованим пізнанням, а не "дотепною балаканиною" (Е. Корет), досягнення і забезпечення повноти її предмета і є питанням про метод. Вже в межах античної метафізики вперше було звернено увагу на взаємозв'язок результату і методу пізнання. Систематичне дослідження методу невід'ємне від ґенези експериментальної науки. Якщо в загальноприйнятому розумінні метод є способом досягнення мети, сукупністю прийомів та операцій теоретичного або практичного освоєння дійсності, а також людської діяльності, організованої певним чином, то в науці — це також заданий співмірною гіпотезою шлях вченого до осягнення предмета вивчення. Метафізичне пізнання в Новий час породило філософські методи в науці, котрі, як правило, опосередковуються іншими, більш приватними. Але саме вони (хоч і не завжди це усвідомлюється), задають загальну спрямованість дослідження, визначають принципи підходу до об'єкта, який вивчається, характер інтерпретації отриманих результатів тощо. Не викликає заперечення, що метод утворюється в процесі рефлексії над об'єктною (предметною) теорією в певній метатеоретичній області всередині визначених "парадигматичних орієнтацій" (А.Л. Грицанов) і закріплюється в принципах, нормах і методиках дослідження, реалізуючись через навики, вміння тощо. Сутністю науки є те, що вона діє належним методом, заручившись правильністю свого образу дії. "Предметно правильний метод є шляхом, — підкреслює Е. Корет, — яким "йдуть" (methodos) за предметом у його своєрідності"11. Це стосується кожної науки, але усвідомлюється в контексті її метафізичного аналізу. Проблема методу "метафізики економіки" посилюється тим, що не вирішена проблема її предмета. Кожна окрема наука як наука можлива лише в горизонті цілісного людського світу, щоб мати можливість розмежовувати окремі сфери дослідження і розвивати відповідні методи. Тому питання про можливість "метафізики економіки" як окремої науки не належить до її предметної сфери і не може бути вирішене за допомогою її власного методу. Це проблема, яка є в основі кожного конкретно-наукового дослідження. Але навіть перше обґрунтування можливості науки не може входити до сфери конкретної науки, оскільки це концепція тієї науки, котра повинна обґрунтовувати зі своєї основи перші передумови будь-якого знання і будь-якої науки. Такою цілісною наукою і є метафізика, котра поширюється на все, що взагалі є12. Отже, метафізика здатна розуміти саму себе й обґрунтувати себе у своїй сутності та можливості. Стосовно методу "метафізики економіки", то він не є предметом економічного дослідження, оскільки завдання економічної теорії інші. Якщо ж ми говоримо про метафізику, то вона як основна наука може робити запити про суще і знання про суще. Тому, якщо питання про можливості метафізики є метафізичною проблемою, то те саме можна сказати і про "метафізику економіки ". Іншими словами, оскільки можливість метафізики конкретно конституюється можливістю відповідно до предмета, то і питання про метод метафізики саме вже є метафізичною проблемою, оскільки входить до кола її власних завдань. Таким чином, рефлексивне визначення методу "метафізики економіки" збігається з предметним само-обґрунтуванням "метафізики економіки", яке повинно розумітися з основи її можливості та бути виправданим її способом дії. Цілісність економічного процесу не можна описати з погляду лише одного часткового, окремого філософського методу, виробленого в межах того чи іншого філософського напряму: матеріалізму, ідеалізму, феноменології, екзистенціалізму тощо. Метафізичне дослідження економіки в такому випадку має враховувати всю актуально можливу сукупність етапів індивідуального та суспільного духовного розвитку, однак не "розчиняючись" в ньому, а осмислюючи за допомогою методів і підходів, вироблених в усій багатоманітності філософських концепцій. Метод "метафізики економіки" не є умовністю, фікцією або "конвенційною мовою" стосовно дійсності як "речі в собі", а повинен ґрунтуватися на повних закономірностях, властивих економічній, а отже, і соціальній дійсності. Адже теоретичний вибір суб'єктом предмета дослідження не є суто довільною дією, а спирається на певні об'єктивні інваріанти: матриці, визначені теоретичні синтези, категоріальні структури мислення тощо, які об'єктивні за своїм механізмом впливу на реальність, що їх оточує. Метод науки пов'язаний з предметом і повинен відповідати йому. Пізнання предмета, таким чином, випереджає визначення методу. Предмет повинен бути відомий, щоб із ним можна було узгоджувати метод подальшого дослідження. Якщо в емпіричних науках предмет знайдений і вже первісно відомий, то в "метафізиці економіки" він вимагає уточнення і конкретизації. Це тим більш важливо, оскільки предмет метафізики, як зазначалося вище, має свої окреслення. Щоправда специфіка полягає в тому, що формат метафізики не підлягає емпіричній перевірці. Доречним є дещо інший погляд на проблему "методу" і "предмета". Виходячи з того, що наука і наукові знання трансцендентні (тобто неемпіричні), Ю.М. Осипов робить висновок про їх невизначеність. Відповідно, він дуже обережний у визначенні предмета "філософії господарства". Предмет у неї є, але одночасно його немовби і немає. Але немає умовно. Тому "наявність предмета також умовна. Хочеш, є, не хочеш, немає. Все залежить від того, хто пізнає. Тут свобода. Ніхто нічого нікому тут не нав'язує і нав'язати не може"13. Автор у цьому випадку виходить із сутності філософії, яка ніколи не зупиняється на остаточності тих чи інших визначень. Потрібне не заучування, а розуміння, міркування, які поєднані з переживаннями. Власне міркування з власним переживанням є душею і серцем. Предмет окреслений, але він не нав'язується. "Філософія господарства" не наполягає на якомусь визначеному для себе предметі, оскільки хоче залишатися "вільним знанням, повним невизначеності й трансцендентності"14. Тут для нас важливо те, що в межах такого підходу можна говорити про предмет "метафізики економіки". Його сутність у контексті означеного підходу визначається діяльністю метафізичного мислення, котре має свій спосіб, манеру, методи, виміри, виявляючи множину своїх інтенцій у реаліях господарського життя й економічного знання про нього. Аналогічні також міркування і про метод "філософії господарства". Тут також свобода розмислу, "не наполягання". І хоча філософія господарства віддає перевагу вільному міркуванню і вільним побудовам, у неї є свої орієнтації, які диктуються як предметом ("не-предметом"), так і самим пізнавальним процесом. "Філософ господарства" може не турбуватися про метод, оскільки "цінність методу не в методі, а в його результаті, який досягається шляхом і в рамках філософських міркувань сам собою — без спеціально розробленого і застосованого механічного методу. Хоча метод є, і він міститься в "органіці" філософського міркування, сутність цього методу (полілектичного) полягає у вмінні аналізувати з будь-якими гамами смислів, з усією квітучою складністю буття, з усією його цілісністю"15. Отже, автор, виходячи з "гнучкості" філософських трактувань, вважає, що метод пізнання не має значення для філософії, яка є всім: знанням, пізнанням, предметом, методом. Чи можна так міркувати про метод "метафізики економіки"? Очевидно, ні, оскільки філософія і метафізика не тотожні у своїх пізнавальних цілях, що і змусило, зрештою, ГЛ.Ф. Гегеля провести лінію розподілу між філософією і метафізикою, і насамперед завдяки протиставленню свого діалектичного методу метафізичному способу пізнання. Діалектична філософія не може стати закінченим знанням, яке не підлягає оновленню, причому за всім обсягом. Певна "істинність" — смерть для філософії, хоча дуже багато в ній вважається істиною і надовго залишається незмінним. Але філософія не повинна бути прив'язана до жодної, навіть найдосконалішої, концептуальної побудови. Свобода у філософії — фундаментальний принцип буття й умова її життєздатності. У метафізики, котра виникає (як і кожна наука) на ґрунті усвідомлення протилежності видимої, уявної реальності справжній, істинній, явища, даних у чуттєвих сприйняттях сутності, що осягається розумом. Однак, на відміну від науки, метафізика прагне довести цю ситуацію до граничного вирішення, надати їй абсолютного характеру. Протиставляючи видимість реальності, явище — сутності, вона прагне "дійти до краю" і подумки досягти такої точки, де "реальність уже не перетворюється на видимість, а істина набуває безумовного характеру"16. Так з'являється поняття останньої (остаточної) кінцевої реальності. Водночас діалектична філософія, внаслідок своєї неоднозначності, розмаїття, динамічності, нічого не стверджує як щось остаточно безумовне. Без сумніву, у зв'язку з цим метод "метафізики економіки" має місце і повинен знайти певні окреслення. Як спосіб і принцип пізнання, він повинен враховувати стан економічної теорії — в історичному й особливо сучасному контексті, який характеризується низкою методологічних і концептуальних переворотів: маржинальних, кейнсіанських, інституційних, постмодерністських, синергетичних тощо. Органічна заповнюваність методологічних підходів зумовлена необхідністю "включення" загальнолюдських цінностей в об'єктивність значень цінностей смислового універсуму. Метафізичний метод у процесі дослідження має враховувати не тільки експотенціальне зростання теоретико-економічного дискурсу, але й конкретний смисловий контекст економічної думки тієї чи іншої епохи, який ми включаємо у наш розгляд для розв'язання актуальних проблем сучасності. Предмет метафізики з'являється тією мірою, якою метафі-зика намагається виконати свої завдання, зокрема розв'язати свою головну проблему — пізнати останню або першу реаль-ність, що править за начало істинного знання та існування сві-ту. Саме прагнучи подумки вийти за межі світу, вона й виявляє зміст цієї реальності, виявляє в чистому вигляді те, що зазви-чай "замазане" в середині його емпіричних явищ. Власне ка-жучи, змістом метафізичних понять і є сам цей вихід або пе-рехід до іншої реальності, або те в емпіричних явищах, що вказує на цю іншу реальність, від якої вони залежать і без якої не можуть бути зрозумілі. Всі метафізичні поняття є трансценденціями, або поняттями, які не мають під собою емпірич-ної реальності, але вказують на вихід за її межі. Поняття Бога, приміром, виявляє несамостійність природного світу і вказує на необхідність виходу у сферу надприродного, аби зрозумі-ти існування самої природи. Душа є поняттям, за допомогою якого ми виходимо за межі тілесних, фізичних, точніше — фізіологічних явищ, прагнучи зрозуміти, що утворює основу нашого психічного життя. Досліджуючи причинно-наслідкові зв'язки, приходимо до необхідності вийти за межі цих зв'язків і починаємо говорити про першу причину, тобто таку, що роз-починає увесь цей ряд. Так з'являється поняття "каузальності через свободу" (І. Кант), трансцендентне щодо причинової необхідності. В. І. Гусєв Метод "метафізики економіки" визначається метафізичним мисленням, котре дає змогу здійснити предметно-регулятивний аналіз змісту та аспектацїї економічних вчень, особливо їх позамежові "надчуттєві" (трансцендентні) поняття. Останні відіграють конструктивну роль у пізнавальному процесі, виступаючи як організуючі й спрямувальні сили, як цілі й регулятивні принципи цього процесу, показуючи його скерованість до остаточної досконалості, тобто символізуючи вищі цілі пізнання. На відміну від економічної теорії, а особливо від економічних наук, "метафізика економіки" зовсім не прагне повідомляти або доводити щось зовсім нове, чого б ми не знали раніше. Вона повинна виявляти те, що вже було "відоме", але не було чітко "пізнане". Йдеться про вже відоме, зрозуміле із самого себе, але, яке все таки неправильно тлумачиться і яке вимагає ретельного вивчення. Цього можна досягти — в межах методу — завдяки "опосередкуванню безпосередності". Г.В.Ф. Гегель виявив те, що все "на небі і на землі" є єдністю безпосереднього і опосередкованого. Елементом методу "метафізики економіки" можна назвати й апріорний синтез. Метафізичні висловлювання є "синтетичними судженнями a priori", вважав І. Кант. Він встановив, що ні аналітичні, ні синтетичні судження a priori не можуть обґрунтувати науку, тим більше метафізику як науку. "Аналітичні судження", як судження пояснення, а не розширення знання, не ведуть до прогресу пізнання; стосовно "синтетичних суджень a priori", то вони пов'язані лише з одиничністю й випадковістю, а тому не забезпечують всезагальність і необхідність, які, згідно з І. Кантом, повинні бути властиві кожному науковому, а тим більше метафізичному, висловлюванню. Тому "в основі повинні знаходитися "синтетичні судження a priori", які висловлюють нове знання зі всезагальною значимістю і необхідністю. Всі основоположні метафізичні висловлювання завжди є синтетичними"17. Стосовно "метафізики економіки" синтетичне судження a priori як окремий метод відкриває шляхи виходу для нових вивчень сутності економічного знання. Визначення методу "метафізики економіки" є проблемою методології, розробленої як в економічній теорії, так і в метафізиці. Економічна теорія впродовж свого історичного розвитку плідно використовувала не тільки емпіричні, а й загальнофілософські методи пізнання. Метафізика, як філософська наука, користується методами загальнофілософськими. Звідси можна припустити, що "метафізика економіки" акцентує дослідницьку увагу на логічному, дедуктивному, індуктивному та інтуїтивному методах, які є в основі дискурсу (дискурсивного мислення). Як метафізика, котра як вища галузь філософії має власний метод, що об'єднує всі показники внутрішнього і зовнішнього досвіду, досягаючи тим самим переваги можливості дискурсу, такі "метафізика економіки" повинна мати свої методологічні пріоритети. Враховуючи значення кантівського синтетичного судження a priori, таким методом можна визначити інтуїцію, котра розширює межі дискурсу. Інтуїція — це не тільки один зі способів ірраціонального пізнання. Як метод вона є результат інтроспекції — самоспостереження, вивчення мислення людиною, котра сама переживає власні процеси переживання та усвідомлення. Вона спрямовує розум всередину мислення в процесі концентрації уваги на якому-небудь об'єкті (предметі, теорії),- вилученому з кола інших об'єктів. Сфера метафізичної дієвості інтуїції обмежена, немає чистої інтуїції, як такої, вона переходить у дискурс, точніше, переносить свої об'єкти на "зовнішність" свідомості, тобто на його "поверхню" (super-ego за З. Фрейдом). Завдяки цьому дискурсивне мислення отримує новий матеріал, а зовнішній досвід доповнюється внутрішнім. "Метафізика економіки", досліджуючи об'єкти "економічного світу", застосовуючи метод інтуїції, здобуває можливість поглибленого проникнення в їх сутність як феноменів економічного буття, що вивчаються. Метод інтуїції застосовується, коли розум стає неспроможним в індуктивній і в дедуктивній побудовах знання. Розум, на думку А. Бергсона, не може проникнути у внутрішню сутність речей, а охоплює лише зовнішню сторону об'єкта. В "корінь" речей проникає лише інтуїція, завдяки їй "схоплюється" дійсність, встановлюється контакт буття з життям. Інтуїція є пізнавальним органом сутності речей і ключем до метафізики. Вона здатна до безпосереднього охоплення об'єкта, споглядального знання. Значення інтуїції як методу "метафізики економіки", хоч і не викликає сумніву, але обмежене. Інтуїція є "спалахом світла" в підсвідомості, котра переносить у свідомість лише певний образ або бачення метафізичного принципу, а не весь принцип у цілому. В інтуїції немає подолання суб'єкт-об'єктності, як під час споглядання. Але цей "спалах" дає змогу відкрити для пізнання нові світи, побачити інші аспекти проблеми, яка досліджується. Короткочасне осяяння інколи значно вагоміше, ніж тривала, кропітка дослідницька робота. Для "метафізики економіки" інтуїція повинна стати внутрішнім станом, який викликає інтенція "зосередженого інтелекту ", коли він дистанціюється від мислення, від дискурсу, і збирає себе в концентрації. Посилюючись таким чином, інтелект проникає в підсвідомість, вилучаючи звідти ідеї і концепти. Інтуїція як метод пізнання тим більш важлива для "метафізики економіки", оскільки є найнадійнішим способом проникнути в "трансцендентність" економіки, про що постійно наголошує у "філософії господарства" Ю.М. Осипов. "Вартість є економікою, а економіка є вартістю; вартість пізнається як трансцендентна цілісність (як музика, котра йде з середини), вартість не матеріальна, хоч і вселяється в матеріальні речі, а якщо і матеріальна, то по-особливому: невидимо, невідчутно, не фіксовано..."18. "Трансцендентне" проходить "червоною ниткою" крізь всю "філософію господарства". Вона "розлита" у всьому світі, по всіх частинах, структурах і просторах. Кожна людина, яка пізнає, діє, господарює, творить, має справу, так чи інакше, з трансценденцією. Трансцендентне є тією "частиною" світу, котра хоч і проявлена в навколишній дійсності, але сама по собі зовнішністю не є. її можна назвати "внутрішністю", "софійністю", "глибинністю" світу. Ця таємнича "частина" світу просто так людині недоступна. І чим далі від поверхні світу до його глибини, тим таїна стає все більшою, "і в самій глибині (висоті) панує абсолютна трансценденція, яка людиною взагалі ніяк не схоплюється, а лише помічається"19. Як інакше можна проникнути в глибини трансцендентного, ніж за допомогою методу інтуїції? Адже воно лежить за межами досвіду і недосяжне розумному пізнанню, перебуває поза сферою чуттєво-розсудкового змісту пізнання. Дійсність, як і наука, є динамічною, рухомою і не дає себе реконструювати в "закостенілості" понять. Останні не можуть проникнути в трансцендентне, що, власне, завжди "відлякувало" від нього, переводило його в поняття релігійного пізнання і досвіду. Але інтуїція, як інтелектуальне проникнення в предмет економіки, проникнення в її сутність зсередини, дає змогу не лише відкрити інші сторони економічного сущого, а й максимально проникнути в його трансценденцію. У поєднанні з іншими загальнофілософськими методами і принципами пізнання метод інтуїції створює нові можливості рефлексії стосовно сущого економічного буття (світу економіки). Література 1 Technical Chang Economic Theory / G. Dosi, C. Freeman, R. Nelson. — L.: Printer Publishers, 1988. — P. 1—5. 2 Иванова Н.И. Формирование и эволюция национальных инновационных систем. — М., 2001. — С. 61. 3 National Innovation Systems. — Paris: OESD, 1999. — P. 4. 4 Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004— 2015 роки). Шляхом Європейської інтеграції / Авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег, долідж., Ін-т прогнозування НАН України; М-во економіки та з питань європейської інтеграції України. — К., 2004. 5 Демьохін ВЛ. Інноваційна політика держави і проблеми інтелектуальної власності // Економіка і прогнозування, 2005. — № 2. — С. 39. 6 Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. академіка НАН України В.М. Гейця. — К., 2003. — С. 700. 7 Там само. 8 Урядовий кур'єр. — 2003. — 25 лютого. 9 Проблеми та пріоритет формування інноваційної моделі розвитку економіки України / Я.А. Жаліло, С.І. Архіреїв, Я.Б. Базилюк та ін. — К., 2006. — С. 12. 10 Key World Energy Statistics. — Paris, 2001. — P. 2. 11 Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України. — С. 12. 12 Економіка України у 2000—2003 роках: становлення інвестиційної моделі економічного зростання: Матеріали засідання "круглого столу", 04.02.2004. — К., 2004. — С. 21. 13 Там само. — С. 47. 14 Там само. 15 Ринкові трансформації постсоціалістичної економіки і макроструктурні зрушення в Україні. Аналітична доповідь Центру Розумкова, Україна // Національна безпека і оборона. — 2003. — № 4. — С 37. 16 Зеркало недели. — 2006. — 14 января. 17 Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України. — С. 7. 18 Паладій М. Конкурентоспроможність інтелектуальної власності України // Конкуренція: Вісник АМК України. — 2005. — № 2 (17). 10 Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України. Матеріали наук.-практ. конф. — К., 2003. — С. 16. 20 Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p. — К.: Велес, 2004. — С. 15. 21 Інтелектуальна власність. — 2002. — № 2—3. — С. 14.
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 476 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: