Реферат на тему Інтеграційні процеси в арабському світі. Організація "Ісламська Конференція" (ОІК) - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Інтеграційні процеси в арабському світі. Організація "Ісламська Конференція" (ОІК). План 1. Історичні аспекти 2. Мета діяльності та організаційна структура ОІК 3. Цілі та завдання ОІК 4. Організаційна структура ОІК 5. Конференція королів, глав держав та урядів 6. Конференція міністрів закордонних справ 7. Генеральний секретаріат 8. Література Організація "Ісламська Конференція" (ОІК) Потужно вплинув на стан міжнародних відносин на Близькому та Середньому Сході ісламський чинник. Ще в 70-х роках XIX ст. було висунуто доктрину панісламізму, яка ґрунтується на тезі керівної ролі ісламу в духовному та світському житті суспільства, єдності та солідарності всіх членів мусульманської общини, незалежно від державної, расової, національної або соціальної приналежності, необхідності об'єднання всіх мусульман в межах єдиної держави. Панісламізм вважається протиставленням панарабізму — руху за єдність та незалежність арабської нації на основі відокремлення ісламу від держави. Ірано-іракську війну 1980—1988 років розглядали як війну двох ідеологій — панісламізму та панарабізму. Історичні аспекти Організація "Ісламська Конференція" (ОІК) — міжнародна організація, яка об'єднує 57 країн, що вирішили об'єднати свої зусилля та ресурси, а також одноголосно виступати на захист своїх інтересів та забезпечити розвиток усіх мусульман світу. Організація була створена на Першій зустрічі лідерів ісламського світу в Рабаті (королівство Марокко) 25 вересня 1969 року. Ця зустріч —реакція на спробу сіоністів спалити священну мечеть Аль-Акса 21 вересня 1969 року в окупованому Єрусалимі. Через шість місяців після цього історичного моменту, в березні 1970 року в м. Джидда (королівство Саудівська Аравія) проведено Першу ісламську конференцію міністрів закордонних справ. На цій Конференції узгоджено посаду Генерального секретаря ОІК, який мав би забезпечити співпрацю країн-членів. Конференція визначила повноваження Генерального секретаріату й обрала місцем його тимчасової штаб-квартири Джидду з розрахунком на те, що згодом місцем постійної штаб-квартири стане Єрусалим. Хронологія основних історичних подій 1969 р. — ОІК заснована на Першому саміті ісламських лідерів 24-х держав, який проводився в Рабаті (Марокко). 1972 р. — підписаний статут ОІК на Конференції міністрів закордонних справ. 1974 р. — на саміті ОІК у м. Лахор (Пакистан) був створений Ісламський фонд солідарності як центр діяльності комісій з економічних, культурних та соціальних питань. 1979 р. — припинено членство Єгипту в ОІК після підписання ним мирного договору з Ізраїлем. 1981 р. — саміт ОІК закликав до спільної боротьби "за незалежність Єрусалиму й окупованих територій", включаючи економічний бойкот Ізраїлю, та до співпраці з Організацією визволення Палестини. 1984 р. — поновлено членство Єгипту в ОІК. 1987 р. — на саміті ОІК вирішено, що Ісламський комітет миру повинен докласти всіх зусиль, щоб запобігти продажу зброї Іраку та Ірану, висунув вимогу про проведення конференції ООН з метою засудження тероризму і розмежування понять тероризму та права боротьби за визволення. 1990 р. — ОІК засудила вторгнення Іраку в Кувейт і вимагала виведення з його території іракських військ. 1991 р. — ОІК закликала Раду Безпеки ООН зробити всі необхідні кроки щодо сербів Чорногорії, включаючи військову інтервенцію, з метою захистити боснійських мусульман. 1993 р. — прохання ОІК до Ради Безпеки ООН зняти військове ембарго щодо боснійських мусульман і дозволити їм захищати себе від боснійських сербів; ОІК пообіцяла допомогу в розмірі 80 млн дол. мусульманам, які постраждали від війни в Боснії; сім країн-членів ОІК були готові надати свої війська для проведення миротворчих акцій ООН у Боснії. 1994 р. — саміт ОІК проголосив недійсним військове ембарго ООН щодо Боснії та Герцеговини. 1995 р. — міністри закордонних справ і оборони країн-членів ОІК схвалили рішення про створення "допоміжної мобілізаційної групи" для надання військової, економічної та іншої допомоги Боснії та Герцеговині. 1999 р. — ОІК вирішила надати гуманітарну допомогу косова-рам; оголосила про створення Парламентського союзу. 2000 p. — саміт OIK висловив солідарність з палестинським народом і звинуватив Ізраїль у постійному порушенні прав народу Палестини. 2003 р. — саміт ОІК у м. Куала-Лумпур (Малайзія). Було запропоновано використати нафтовий чинник як засіб тиску на країни, які хочуть розпочати війну проти Іраку. Статут ОІК У статті II статуту визначена мета та завдання організації. Ними є сприяння ісламській солідарності між країнами-учасницями, зміцнення співпраці між ними в економічній, соціальній, культурній, науковій та інших важливих сферах діяльності, координація дій для захисту святих місць та підтримка боротьби палестинського народу в здобутті власних прав та своєї території. Крім цілей ОІК, у цій статті вказано принципи, яких повинні дотримуватися також і країни-учасниці. Це рівність, повага права народу на самовизначення та невтручання у внутрішні справи інших країн-членів, повага суверенітету, незалежності та територіальної цілісності кожної країни-члена та інші. У статтях Ш, IV, V, VI мова йде про структуру головних органів ОІК, їхні функції та компетенцію. Головними органами Конференції є: 1. Конференція королів та глав держав і урядів. 2. Конференція міністрів закордонних справ. 3. Генеральний секретаріат і допоміжні органи. У статті IV вказується, що головним органом ОІК є Конференція королів та глав держав і урядів. Вона збирається раз на три роки з метою координації політики самої організації. У статті V йдеться про такий головний орган ОІК, як Конференція міністрів закордонних справ. Ісламська конференція має збиратися раз у рік при необхідності на рівні міністрів закордонних справ чи їх представників. Вказані тут також її цілі, наприклад, розробка шляхів впровадження загальної політики Конференції, призначення Генерального секретаря тощо. Записано також процес прийняття рішень. Резолюції чи рекомендації Конференції міністрів закордонних справ повинні бути схвалені 2/3 голосів. Стаття VI присвячена статусу Генерального секретаріату в ОІК, його функціям та компетенції. Тут записано, що Генеральний секретаріат очолює Генеральний секретар, призначений Конференцією міністрів закордонних справ терміном на 4 роки з правом переобрання лише один раз. Генеральний секретаріат повинен сприяти співпраці між країнами-членами і забезпечувати сприятливі умови для проведення консультацій, обміну як досвідом, так і інформацією, яка має загальне значення для всіх країн-членів. Штаб-квартира Генерального секретаріату знаходиться в Джидді. У цій статті йдеться також про привілеї та імунітети Генерального секретаря, його персоналу. Представники країн-членів повинні володіти такими правами та імунітетами, які їм потрібні для виконання завдань Конференції. Стаття VII вирішує питання фінансів та сплати членських внесків. Тут вказано, що всі витрати для утримання та діяльності Генерального секретаріату сплачують країни-учасниці пропорційно до розміру їхнього валового національного доходу. Секретаріат повинен керувати фінансами, згідно з інструкціями, схваленими Конференцією міністрів закордонних справ. Постійний фінансовий комітет повинен бути створений Конференцією, персоналом якого мають бути акредитовані представники держав-членів. Цей комітет має проводити свої зустрічі в штаб-квартирі Секретаріату, Спільно з Генеральним секретарем фінансовий комітет повинен готувати бюджет Організації. Стаття VIII регламентує питання членства в організації, а саме умови вступу в ОІК. Організація була створена державами, які брали участь у Конференції королів та глав держав і урядів, яка проходила в Рабаті і в двох Конференціях міністрів закордонних справ у Карачі, а також з держав, які підписали статут організації. Кожна мусульманська країна може стати членом ОІК шляхом подання їй на розгляд заяви, в якій вказано бажання і готовність держави прийняти умови статуту. Депозитарієм таких заяв є Генеральний секретаріат до того часу, поки Конференція міністрів закордонних справ її не розгляне. Держава-претендент стає членом ОІК, коли за її вступ проголосує 2/3 країн-членів Конференції. В організацію входять: Афганістан (1969), Албанія (1992), Алжир (1969), Азербайджан (1992), Бахрейн (1972), Бангладеш (1974), Бенін (1983), Бруней (1984), Буркіна-Фасо (1974), Камерун Г1974Ї. Чад (1969), Коморо (1976), Джибутті (1978), Єгипет (1969), Ємен (1969), Габон (1977), Гамбія (1974), Гвінея (1969), Гвінея-Біссау (1974), Гвіяна (1998), Індонезія (1969), Іран (1969), Ірак (1975), Йорданія (1969), Казахстан (1995), Кувейт (1969), Киргизія (1992), Кот д'Івуар (2002), Ліван (1969), Лівія (1969), Малайзія (1969), Мальдіви (1976), Малі (1969), Мавританія (1969), Марокко (1969), Мозамбік (1994), Нігер (1969), Нігерія (1986), Оман (1972), Пакистан (1969), Палестина (1969), Катар (1972), Саудівська Аравія (1969), Сенегал (1969), Сьєрре-Леоне (1972), Сомалі (1969), Суд&в (1969), Сурінам (1996), Сирія (1972), Таджикистан (1992), Того (1997), Туніс (1969), Туреччина (1969), Туркменистан (1992), Уганда (1974), Об'єднані Арабські Емірати (1972), Узбекистан (1996). Країни-члени ОІК за типом політичних систем можна класифікувати на такі: 1. Теократичні держави, що претендують на роль лідерів мусульманського світу (Саудівська Аравія, Іран). 2. Держави, де іслам є державною релігією, але життя суспільства регламентується переважно світськими законами (Алжир, Єгипет, Сирія). 3. Офіційно світські держави. Внутрішнє право організації' передбачає надання статусу спостерігача при ОІК. Спостерігачі: Боснія та Герцеговина — 1994, Центральна Африканська Республіка — 1997, Королівство Тайланд — 1998, Турецька мусульманська спільнота Кіпру — 1979, Національний визвольний фронт Моро — 1977, Організація об'єднаних націй — 1976, Рух неприєднання — 1977, Ліга арабських держав — 1975, Організація африканської єдності — 1977, Організація європейського співробітництва — 1995. Стаття X регламентує процедуру виходу з ОІК. Будь-яка краї-на-учасниця може вийти з організації, подавши заяву Генеральному секретарю. Держава, яка хоче вийти з організації, зв'язана своїми статутними обов'язками до кінця фіскального року, в якому її заява про вихід була винесена на розгляд Конференції. Стаття IX визначає функції Генерального секретаріату ОІК: зміцнення стосунків між Ісламською Конференцією та іншими ісламськими організаціями міжнародного характеру, а також сприяння співпраці між країнами-учасницями з метою реалізації спільних інтересів. Стаття XI вказує, що поправки до статуту можна внести, якщо за них проголосує 2/3 країн-учасниць. Стаття XII має назву "тлумачення". У ній пояснюється" що будь-яке непорозуміння, яке може виникнути у зв'язку з тлумаченням статуту, імплементацією чи використанням будь-якої статті статуту має вирішуватися мирним шляхом і в усіх випадках шляхом консультацій, переговорів, примирення чи арбітражу. Офіційними мовами Конференції є арабська, англійська і французька (Стаття XIII). Стаття XIV присвячена ратифікації установчого договору. Зазначено, що статут повинен бути ратифікований країнами-членами Конференції згідно з їх національним законодавством і набирає чинності з дати подання Генеральному секретареві на зберігання ратифікаційних грамот простої більшості країн, які брали участь у третій Ісламській конференції міністрів закордонних справ, що проводилася в Джидді з 29 лютого по 4 березня 1972 року. Статут ОІК був зареєстрований відповідно до статті 102 статуту ООН 1 лютого 1974 року. Мета діяльності та організаційна структура ОІК Цілі та завдання ОІК Згідно зі статутом цілями та завданнями ОІК е: Посилення ісламської солідарності між країнами-учасницями. Розвиток співпраці в політичній, економічній, соціальній, культурній та науковій сферах. Проведення консультацій у міжнародних організаціях.* Координація діяльності з метою збереження та захисту святих місць. Об'єднання мусульманських народів у боротьбі за національну незалежність.* Допомога палестинському народу, який веде боротьбу за визволення своїх територій.* Викорінення всіх форм расизму та колоніалізму в усіх його формах та проявах.* Створення сприятливих умов для співпраці та порозуміння між країнами-учасницями та третіми державами.* Використання всіх необхідних заходів для підтримки міжнародного миру та безпеки. Для реалізації вищезгаданого слід дотримуватися таких умов:* Рівності всіх країн-членів.* Поваги прав народів на самовизначення.* Невтручання у внутрішні справи інших країн-учасниць.* Поваги суверенітету, незалежності та територіальної цілісності кожної країни-учасниці.* Врегулювання конфліктів мирними шляхами, такими як переговори, посередництво, примирення та арбітраж.* Відмови від використання сили проти територіальної цілісності, національної єдності чи політичної незалежності будь-якої країни-учасниці. З метою координації дій у різних сферах співпраці між державами саміт ОІК та Конференція міністрів створили спеціалізовані комітети, якими є:* Єрусалимський комітет.* Постійний комітет з питань інформації та культури.* Постійний комітет з економічної та торгівельної співпраці.* Постійний комітет з питань науки та технологій.* Ісламська комісія з економічних, культурних і соціальних питань. Організаційна структура ОІК Згідно зі статутом ОІК, її керівними органами є: 1. Конференція королів та глав держав і урядів. 2. Конференція міністрів закордонних справ. 3. Генеральний секретаріат і допоміжні органи. Конференція королів, глав держав та урядів Конференція королів, глав держав та урядів є головним органом Організації. Ісламська конференція-саміт збирається періодично один раз на три роки. її можна також проводити, коли виникає потреба. Конференція збирається з метою координації політики самої організації та визначає пріоритети своєї діяльності. Конференція міністрів закордонних справ Ісламська конференція збирається раз на рік при необхідності на рівні міністрів закордонних справ чи їх представників. Надзвичайні сесії можуть збиратися на вимогу будь-якої країни-учасниці чи Генерального секретаря зі схваленням 2/3 голосів. Пропозиція про проведення надзвичайної сесії має бути направлена всім країнам-членам з метою отримання їхньої згоди. Конференція міністрів закордонних справ має право рекомендувати проведення конференції глав держав чи урядів. Ухвала на проведення такої конференції має отримуватись розсиланням запиту всім країнам - у ч ас н и ця м. Конференція міністрів закордонних справ проводиться для:* Розробки шляхів впровадження загальної політики Конференції.* Перегляду результатів виконання резолюцій, прийнятих на попередніх сесіях.* Прийняття резолюцій з питань загального інтересу, згідно з цілями і метою Конференції, вказаними в її статуті. Обговорення доповідей комітету фінансів.* Схвалення бюджету.* Призначення Генерального секретаря.* Призначення чотирьох помічників Секретаря за рекомендацією Генерального секретаря.* Визначення дати та місця проведення наступної Конференції міністрів закордонних справ. Розгляду будь-яких спорів, що стосуються однієї чи більше країн-членів, коли є прохання про це. Резолюції чи рекомендації Конференції міністрів закордонних справ мають схвалити 2/3 голосів. Кворум Конференції складає 2/3 країн-членів. Конференція міністрів закордонних справ призначає голову кожної сесії. Генеральний секретаріат Генеральний секретаріат — це виконавчий орган ОІК, створений на першій Ісламській конференції міністрів закордонних справ, що проходила в Джидді (королівство Саудівська Аравія) у лютому 1970 року. Секретаріат повинен виконувати свої функції, визначені статутом та Правилами роботи організації. Він допомагає допоміжним органам і спеціалізованим установам виконувати свої завдання, координує їхні плани роботи. Секретар слідкує за імплементацією резолюцій та рекомендацій Самітів і Конференцій міністрів закордонних справ. Генеральний секретаріат очолює Генеральний секретар, який призначається Конференцією міністрів закордонних справ на чотирирічний період з лише одноразовим правом переобрання. Генеральному секретарю при виконанні його обов'язків допомагають чотири помічники Генерального секретаря, службовці та експерти. Генеральний секретар повинен призначати персонал Секретаріату з представників держав-членів, враховуючи принцип рівномірного географічного представлення. Виконуючи свої завдання, Генеральний секретар, його помічники та персонал не повинні отримувати доручень від своїх урядів чи інших осіб. Право надання інструкцій має лише Конференція. Самі держави повинні поважати цю місію та особливість роботи їхніх представників при ОІК і не можуть чинити тиск на них жодним способом. Повноваження та завдання Секретаріату розподілені між відділеннями, що очолюють помічники Генерального секретаря. Помічник Генерального секретаря з політичних питань здійснює керівництво: 1. Відділом з політичних питань. 2. Відділом з арабських справ. 3. Відділом справ Африки. 4. Відділом справ Азії. Помічник Генерального секретаря з питань інформації, культури та соціології здійснює керівництво: 1. Відділом інформації. 2. Відділом культури та соціології. Помічник Генерального секретаря з економічних питань координує роботу відділу економіки. Помічник Генерального секретаря з питань науки і технологій керує роботою відділу науки та технологій. Існує посада керівника відділу по роботі та співпраці з Палестиною та посада комісара Бюро бойкоту Ізраїлю (він має ранг помічника Генерального секретаря). Основні функції Генерального секретаріату: 1. Визначення дати та підготовка конференцій і зустрічей Організації на вищому рівні. 2. Слідкувати і координувати роботу відділів Генерального секретаріату. 3. Слідкувати за діяльністю неурядових організацій у рамках Конференції. 4. Сприяти співпраці між країнами-членами і забезпечувати належні умови для проведення консультацій, обміну досвідом та інформацією, яка має загальне значення для всіх країн-членів. Штаб-квартира Генерального секретаріату знаходиться у м. Джидда. Завданням Генерального секретаря є слідкувати за імплементацією резолюцій Конференції та звітувати перед нею, а також забезпечення робочими документами. Генеральний секретар займається підготовкою зустрічей Конференції. Привілеї та імунітети Конференції:* Країни учасниці повинні надати Конференції права та імунітети, що є необхідними для ефективного виконання нею своїх функцій.* Представники країн-учасниць мають володіти необхідними правами та імунітетами для виконання завдань Конференції.* Конференція сама визначає обсяг привілеїв та імунітетів персоналу організації. Для ефективної реалізації завдань ОІК створено допоміжні органи в галузі науки, технологій, економіки, екології тощо. Залежно від рівня самостійності щодо керівних органів виділяють допоміжні та спеціалізовані установи. ОІК підтримує тісні зв'язки з іншими міжнародними організаціями. Саміти та конференції постійно схвалюють резолюції про "Співпрацю між ОІК та міжнародними і регіональними організаціями". ОІК прийняла дві резолюції про співпрацю ОІК э ООН та Організацією економічного співробітництва. Щороку Генеральна Асамблея ООН схвалює резолюцію "Співпраця між ООН та ОІК". Головні органи та допоміжні й спеціалізовані установи ОІК уклали угоди про співпрацю з такими міжнародними організаціями, як:* Міжнародний комітет Червоного хреста.* Міжнародна організація охорони здоров'я.* Міжнародна організація з розвитку приватної власності.* Міжнародна організація індустріального розвитку. ОІК має статус спостерігача при ООН, Русі неприєднання, ЛАД, ОАЄ, Організації економічного співробітництва. Міжнародні представництва ОІК: 1. Постійна місія спостерігачів ОІК при ООН у Нью-Йорку. 2. Постійна місія спостерігачів ОІК при ООН у Женеві. Список використаної літератури 1. Гайдуков Л. Ф. Міжнародні відносини та зовнішня політика 1980—2000. — К.: Либідь, 2001. — 621 с. 2. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности. — М.: Консалтбанкир, 2000. — 624 с. 3. Дюразель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів.— К.: Основи, 1999.— 903 с. 4. Кальвокориш П. Світова політика після 1945 року: В 2-х т. — М., 2000. — 231 с. 5. Камінський А, Вступ до міжнародних відносин: Курс лекцій. — Л.: Світ, 1995. — 144 с. 6. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні відносини XX століття. — К., 1999. — 189 с. 7. Статут ОІК. — Джидда, 1972 р. 8. Сучасні міжнародні відносини. — М., 2000. — 257 с. 9. Dr. Aley Eddine Helal & Nivin Mosaed: The arab political systems: causes of continuation and change. — Beirut: The arab unity studies center, 2000. — 163 p. 10. Mr. Gamil Matar & Dr. Aley Eddine Helal. The arab regional regim: a study on arab political relations. — 3-d edition. — Beirut: The arab unity studies center, 1988. — 245 p.
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 428 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: