Реферат на тему Економічна оцінка міжнародного науково-технічного обміну - Міжнародна економіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Економічна оцінка міжнародного науково-технічного обміну. План 1. Поняття міжнародного науково-технічного обміну 2. Правові засади міжнародної передачі технології 3. Передумови та доцільність міжнародної передачі технології 4. Доцільність міжнародної передачі технології 5. Форми та канали міжнародної передачі технології 6. Вартісна оцінка технології на світових ринках 7. Принципи ціноутворення на науково-технічну продукцію 8. Методи цінових розрахунків 9. Послідовність цінових розрахунків 10. Визначення верхньої ціни продажу технології 11. Визначення можливої ціни продажу технології 12. Ефективність торгівлі ліцензіями 13. Розрахунок ефекту та ефективності експорту ліцензій 14. Розрахунок ефекту та ефективності імпорту ліцензій 15. Література Поняття міжнародного науково-технічного обміну Міжнародний науково-технічний обмін (international technology transfer) - це сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання зарубіжних науково-технічних досягнень. Міжнародні документи ООН та інших організацій трактують поняття "технологія " (technology) досить широко: воно включає у себе: 1)власне технологію (dissembled technology), яка розуміється як набір конструкторських рішень, методів та процесів виробництва товарів та надання послуг; 2) матеріалізовану технологію (embodied technology), тобто технологію, втілену у машинах, обладнанні тощо. Носіями технології у чистому вигляді у процесі її передачі користувачу можуть виступати: документація, машинні носії, науково-технічні спеціалісти; носіями матеріалізованої технології - об'єкти, які передаються користувачу: промислові об'єкти, комплектне обладнання прилади тощо. Передача технології може здійснюватись двома шляхами'. 1) на некомерційних засадах (безвідплатна технічна допомога по лінії держави та міжнародних організацій); 2) на комерційних, тобто на відплатиих засадах. Некомерційна передача технології здійснюється у вигляді: * науково-технічних публікацій (доповіді, конференції, каталоги, виставки); * обміну результатами досліджень шляхом особистих контактів і відвідувань науково-дослідних установ та промислових підприємств (стажування, відрядження); * обміну науково-технічними досягненнями та досвідом за довгостроковими програмами. Комерційна передача технології здійснюється у вигляді:* ліцензійної торгівлі; * торгівлі наукоємними товарами;* лізингу наукоємних товарів;* торгівлі науково-технічними послугами (інжиніринг);* міграції наукоємного капіталу (створення СП);* виробничого та науково-виробничого співробітництва, яке включає в себе спільну розробку науково-технічних проблем, взаємний обмін науковими досягненнями, виробничим досвідом, підготовку кваліфікованих кадрів; воно може здійснюватись на базі угоди підприємств двох або більше країн при збереженні юридичної самостійності цих підприємств; договори можуть передбачати утворення консорціумів, міжнародних економічних організацій тощо;* міграції науково-технічних спеціалістів. 1 Міжнародні організації (наприклад, UNIDO) розглядають міжнародну передачу технології не як разовий захід, а як складний тривалий процес, що включає в себе:* відбір та придбання технології;* адаптацію та освоєння придбаної технології;* розвиток місцевих можливостей з удосконалення технології з урахуванням потреб національної економіки. 6.10.2. Правові засади міжнародної передачі технології Основним завданням правового захисту результатів інтелектуальної діяльності у промисловості - це надання авторам технічних рішень, вченим, винахідникам, розробникам на визначений строк як винагороди за їхню творчу діяльність виключного права розпорядження своїм винаходом. Законодавчий захист винаходів гарантує автору, що результати його творчої діяльності не будуть безвідплатно використовуватись третіми особами. У наш час більшістю країн світу визнаються такі основні типи захисту інтелектуальної власності (більш докладно див. розділ 1.4): патенти, які закріплюють за автором виключне право власності на винахід, корисну модель чи взірець, тобто право продукувати та збувати продукцію, яка втілює винахід, або використовувати технологічні процеси, які являють собою винахід, на монопольних засадах; авторське право, яке поширюється на твори у галузі науки, літератури та мистецтва (наукові праці, літературні та художні твори, конструкторські креслення, програми для ЕОМ, бази даних, виконавча діяльність артистів, фонограми, радіо- та телепередачі); товарний знак на виробах компаній, фірмовий знак, знак обслуговування. Право власності на винахід дозволяє власнику у випадку, якщо це право буде порушено, звернутись до суду та стягнути з винної сторони збитки. Порушенням прав на об'єкти власності, які охороняються, можна вважати незаконне введення у комерційний обіг (виготовлення, ввезення, продаж, пропозиція до продажу) товарів чи/та послуг, які їх містять. Санкції, які можуть бути введені до порушників, такі: заборона на подальшу діяльність, зв'язану з порушенням (тягне за собою зупинку виробництва);* сплата великих штрафів;* відшкодування збитків (включаючи втрачену вигоду) власнику порушених прав;* відшкодування судових витрат;* кримінальне покарання у вигляді позбавлення свободи. В основному перелічені вище санкції є майновими і дуже жорсткими. Результатом технологічного обміну є надання ліцензії, яка виступає як дозвіл ліцензіара (власника технології або прав промислової власності) на використання ліцензіатом (особою чи організацією, які купують технологію або відповідні права) винаходу, науково-технічного досягнення, технічних знань та виробничого досвіду секретів виробництва, комерційної та Іншої Інформації, необхідної для організації виробництва, а також торгової марки протягом визначеного строку за обумовлену у ліцензійній угоді винагороду. Розрізняють два основних види ліцензій (більш докладно див. розділ 1.4): патентні ліцензії, які надають право використання запатентованого винаходу; безпатентні ліцензії (ноу-хау ліцензії), які дають право на використання науково-технічних досягнень, технологій, ноу-хау, які не захищені патентом. Ці ліцензії часто виступають компонентами зовнішньоекономічних угод (торгівля машинами та обладнанням, інвестиційні проекти, виробниче співробітництво, СП). Предметом безпатентних ліцензій можуть бути: не патентоспроможні науково-технічні досягнення (ноу-хау); слід зазначити, що єдиного трактування поняття "ноу-хау" (know-how- знаю як) у світі не існує. Зазвичай до ноу-хау відносять технічні знання, практичний досвід, технічну, комерційну, управлінську інформацію, які мають комерційну цінність та використовуються у виробництві, але які не забезпечені патентним захистом. Ноу-хау може являти собою, наприклад, прийоми та навички виробництва, дані про оптимальні розміри, режими, матеріали; результати НДДКР у вигляді схем, описів, креслень; інструктивно-методичні матеріали тощо. патентоспроможні, але не запатентовані з яких-небудь причин винаходи, наприклад, через прагнення власника нової технології зберегти її у секреті з економічних міркувань. Недоліки патентування можуть виявитися у такому.* процедура патентування займає час;* патент може бути опротестований;* публікації патентних відомств полегшують імітацію нововведення ("обхід патента");* у деяких випадках немає гарантії, що конкуренти не будуть незаконно використовувати запатентований винахід (наприклад, у хімії). Надання ліцензії оформляється ліцензійною угодою, тобто договором, за яким власник винаходу або іншого науково-технічного досягнення видає ліцензіату дозвіл на використання у визначених межах цих науково-технічних досягнень. В угоді обумовлюється характер та обсяг прав, що передаються, виробнича сфера та географічні границі використання предмета ліцензії. Залежно від цих характеристик розрізняють прості виключні та повні ліцензії (див. п. 1.4). Вибір виду ліцензії при укладанні угоди визначається характером винаходу, особливостями ринку тієї чи іншої країни. Прості ліцензії характерні для товарів масового виробництва, виключні - для несерійних товарів. Передумови та доцільність міжнародної передачі технології Об'єктивна диференціація інноваційного процесу у фірмах різних країн обумовлює відмінність технологічного рівня національних економік і, як наслідок, відмінність позицій держав на світовому ринку технологій. Міжкраїнні відмінності мають кількісний та якісний характер. Кількісні відмінності стосуються обсягів коштів, які виділяються на науково-технічний розвиток та імпорт технологій, а якісні - напрямків досліджень та розробок, орієнтації експорту та імпорту науково-технічної продукції тощо. Сформований у країні або фірмі науково-технічний потенціал (виражений через продуктові та технологічні характеристики) та можливості міжнародної передачі технології передбачають пошук оптимального поєднання власних НДДКР, нововведень та запозичених науково-технічних результатів. Таке поєднання виявляється у селективному науково-технічному розвитку держави або окремого підприємства. У тих галузях науки і техніки, які не входять до сфери спеціалізації даної країни або фірми, підвищення технічного рівня досягається за рахунок закордонних технологій. У рамках селективної науково-технічної політики придбання технології виступає як свого роду "компенсатор" недостатнього обсягу затрат на НДДКР у непрофільних галузях. Разом з передумовами міжнародного науково-технічного обміну, які мають місце на національному рівні, на підприємствах та в організаціях можуть існувати локальні передумови участі у міжнародному технологічному поділі праці та технологічному обміні у тій чи іншій формі. Зокрема, суттєвими можуть бути такі передумови:* підвищення порогу ресурсів, необхідних для розв'язку конкретних науково-технічних проблем;* вузькість науково-технічної бази окремого підприємства, КБ, інституту, лабораторії тощо;* нестача виробничих потужностей та інших ресурсів для освоєння вже накопиченого фірмою науково-технічного запасу,* непідготовленість наявних виробничих систем та використання нових науково-технічних рішень;* невідповідність отриманих науково-технічних результатів стратегії розвитку підприємства;* нові стратегічні можливості,які відкриваються в результаті участі підприємства у міжнародній передачі технології Особливо значущими міжнародний науково-технічний обмін та співробітництво є для технологічно орієнтованих підприємств та організацій, тобто підприємств та окремих підрозділів, які зробили ставку на високу конкурентоспроможність своєї продукції та послуг. Вони дотримуються стратегії "випускати не те, що дешевше або якісніше, а те, що більше ніхто (поки що) випускати не може", Доцільність міжнародної передачі технології Ефективне управління процесом міжнародної передачі технології передбачає визначення джерел ефекту комерціалізації власної технології та проявів ефекту придбання закордонної технології. Ці ефекти проявляються на практиці у різноманітних формах короткострокового та стратегічного характеру. Основні форми прояву ефектів, тобто економічної доцільності продажу та придбання технології, розглядаються нижче. Економічна доцільність експорту технології виявляється у таких формах: 1, Продаж технології - спосіб збільшення доходів. У деяких випадках продаж технології є єдиною можливістю комерціалізації науково-технічного досягнення, оскільки у науково-технічних організацій часто відсутні необхідні виробничі потужності. Якщо немає умов для реалізації нової технології у формі виробництва та збуту тієї чи іншої продукції (уречевлений НТП), слід реалізувати технологію як самостійний продукт. Це визначить фінансові можливості для:* наступних НДДКР;* освоєння нового продута на реконструйованих або знову введених потужностях;* проведення маркелінгу продукції на внутрішньому та закордонному ринках. 2. Передача технології за кордон - форма боротьби за товарний ринок. Передача технології може виступати як перший етап освоєння нового ринку. Первісно через відсутність капіталу випуск продукції та її реалізацію на експорт важко організувати у достатній кількості. На другому етапі розробник починає випуск самого продукту. На цей час покупці на закордонному ринку вже знайомі з товаром, який раніше випускався за ліцензією, покупець технології вже витратив кошти на рекламу. Перспективи збуту відносно відомі. З* Продаж технології - спосіб, за допомогою якого можна обійти проблеми експорта відповідного продукти. Переваги продажу технології порівняно з експортом продукту, який виготовляється за даною технологією, можуть полягати в такому:* конструкція виробу залишається в секреті;* зменшуються труднощі транспортування та збуту товару;* долаються митні бар'єри. 4. Продаж технології - засіб розширення експорту. Часто у міжнародному науково-виробничому співробітництві певну роль відіграє фактор комплексності ліцензійних угод, які доповнюються поставками обладнання, матеріалів, компонентів. Відбувається свого роду "прив'язка" покупця технології до ЇЇ розробника: ліцензійна угода одразу передбачає наступний збут сировини, деталей та вузлів. Іноді ця форма ефекту називається "ескорт-ефект" (escort-effect). 5. Продаж технології - спосіб установлення контролю над закордонною фірмою. Технологічний контроль над закордонним покупцем технології може здійснюватись за допомогою різноманітних важелів. Контроль показників обсягу виробництва та прибутку покупця технології здійснюється через ставки роялті, які фіксуються у ліцензійній угоді. Контроль технічних умов здійснюється через спеціальні статті ліцензійної угоди. Крім того, контроль над фірмою-поку п цем здійснюється шляхом поєднання експорту сировини та компонентів (ескорт-ефект), а також використання як ліцензійної винагороди цінних паперів та акцій ліцензіата. * 6. Надання технології - спосіб забезпечення доступу до іншого нововведення. У багатьох випадках єдиним способом забезпечити доступ до новини, яка цікавить фірму, є зустрічне надання партнеру власних науково-технічних досягнень. У цьому випадку може бути використано перехресне ліцензування. Така форма комерціалізації технології особливо актуальна для науково-технічних організацій та фірм - лідерів у відповідній галузі науки та техніки. 7. Надання технології-можливість більш ефективного удосконалення об'єкта ліцензії. Інколи продаж технології сильному технологічному партнеру відкриває ширші можливості для подальшого вдосконалення цієї технології за участю партнера-покупця. Часто спільні зусилля л і цензіара та ліцензіата у питай нях майбутнього розвитку об'єкта ліцензії передбачаються у самій ліцензійній угоді. Економічна доцільність імпорту технології виявляється у таких формах: 1. Імпорт технології - доступ до нововведень високого технічного рівня. У деяких випадках відставання в окремих сферах науки та техніки можна повністю або частково подалати за рахунок імпорта необхідних технологій. Часто це відкриває можливості для селективного науково-технічного розвитку фірми. Зрозуміло, що прагнення інноваційної монополії спонукає власника технології, особливо ключової, не поспішати з її експортом у ліцензійній формі. Конкретні перспективи підвищення технічного рівня на базі закордонних технологій визначаються у кожному конкретному випадку з урахуванням складеної кон'юнктури, взаємовідносин з партнером. 2. Придбання технології - засіб економії затрат на НДДКР. Покупець технологи у багатьох випадках може забезпечити суттєву економію затрат порівняно з намаганням розробити потрібну технологію самостійно. Одночасно має місце виграш у часі. Разом з тим, практично обов'язкова адаптація закордонної технології до місцевих умов зменшує ефект від такої економії коштів та часу. 3. Імпорт технології - засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорт. У деяких випадках придбання технології веде до менших затрат іноземної валюти, ніж імпорт товарів, виробництво яких у країні не освоєно. Одночасно забезпечується використання національного капіталу та робочої сили. Проте імпорт технології може призвести до додаткових валютних витрат у випадку більших обсягів супровідного імпорту сировини, матеріалів, компонентів (сскорт-е<\|)ект). 4. Імпорт технології - гарантія освоєння продукції або процеси за допомогою ліцензіара. У процесі вивчення закордонно! потенційно цікавої технології завжди є можливість переконатись у практичній вілпрацьоиаиості усіх елементів технології. Зобов'язання продавця технології надавати сприяння покупцю під час освоєння і відповідні гарантії спеціально включаються у ліцензійну угоду. Ця угода може передбачати детальне ознайомлення покупця з новою технологією, необхідні місцеві випробовування, підготовку кадрів тощо. 5. Імпорт технології - умова розширення експорту продукції, яка випускається за закордонною технологією. Як свідчить досвід, у багатьох країнах частка виробів, які випускаються за ліцензіями, у валютному експорті перевищує частку таких виробів у виробництві. Однією з передумов такого стану речей є висока якість ліцензійних виробів. Разом з тим, це може привести до росту конкуренції на світових ринках. Форми та канали міжнародної передачі технології Неоднорідність НТП, наявність різноманітних форм і напрямків розвитку науки та техніки обумовили факт неоднорідності світового ринку технологій та привели до формування таких його сегментів: ринок патентів та ліцензій;* ринок наукоємної (технологічноемної) продукції;* ринок високотехнологічного капіталу;* ринок науково-технічних спеціалістів. Наявність зазначених вище сегментів світового ринку технологій обумовила можливість здійснення міжнародної передачі технології у різноманітних формах та різноманітними каналами. У свою чергу, вибір конкретних форм та каналів для міжнародного науково-технічного обміну визначає:* особливості конкретної ЗЕО, у рамках якої здійснюється передача технології;* застосування конкретних важелів управління у процесі здійснення ЗЕО або М П;* способи формування збутової та комунікаційної політики у технологічному маркетингу;* умови правового регулювання угоди;* способи вартісної оцінки технології та використовувані методи ТЕО. Найбільш поширеними формами передачі технологіїє:* ліцензійна торгівля;* торгівля високотехнологічною продукцією;* комплектні поставки обладнання;* спорудження промислових об'єктів;* оренда обладнання (лізинг);* надання консультаційних послуг;* інжиніринг;* науково-технічне та виробниче кооперування;* СП;* прямі закордонні інвестиції. Ця класифікація має велике практичне значення, оскільки вона визначає формалізацію умов вибору найбільш ефективних форм передачі технології та умов зовнішньоекономічних контрактів. Загальною тенденцією на світових ринках технології є збільшення частки науково-технічного та виробничого кооперування та спільних розробок з наступним спільним виробництвом високотехнологічних виробів або виробництвом на базі нових технологій. Ці форми передачі технології ефективні не лише у короткостроковому, а й у стратегічному плані, оскільки сприяють встановленню довгострокових партнерських відносин із забезпеченими у фінансовому та надійними у ринкову відношенні споживачами технології. Разом з тим, дотепер залишається суттєвою частка самостійних ліцензійних угод. Правовий аспект використання класифікації форм передачі технології зв'язаний з вибором виду договора, який визначає права та обов'язки сторін у процесі реалізації угоди про передачу технології. У міжнародній практиці широко використовуються типові угоди, які полегшують процес складання та узгодження зовнішньоекономічних угод. Різні аспекти передачі технології зачіпаються у таких договорах:* ліцензійна угода;* договір поставки;* лізингова угода;* договір про надання послуг типу "інжиніринг";* договір підряду (на проектування, спорудження та оснащення промислового об'єкта);* договір підряду на проведення науково-технічних робіт;* договір про науково-технічне та виробниче кооперування;* договір про створення СП;* договір про створення тимчасового колективу вчених та спеціалістів;* франчайзингова угода. Міжнародна передача технології здійснюється двома каналами: внутрішпьофірмовими - це реалізація науково-технічних досягнень у закордонних філіях фірми (зазвичай, ТНК); міжфірмовими - це надання науково-технічних досягнень незалежним іноземним фірмам у рамках ліцензійних, зовнішньоторговельних, коопераційних угод, угод про спільне підприємництво тощо. Для сучасної ліцензійної діяльності характерний високий ступінь монополізації великими компаніями у розвинутих країнах. Тому значна частка ліцензійного обміну здійснюється каналами міжфірмової торгівлі, що суттєво знижує ступінь ризику при укладанні контрактів та гарантує збереження науково-технічних секретів. Аналіз форм та каналів передачі технології показує, що вони орієнтовані значною мірою на ініціативу компанії, яка на правах власника науково-технічного досягнення вибирає сприятливий момент виходу на світовий ринок. Маркетинг науково-технічної продукції (технологічний маркетинг) істотно відрізняється від маркетингу традиційної, давно освоєної продукції, яка випускається багато років. Зокрема, це стосується виділення окремих сегментів ринку технологій, що зв'язано з природою НТП та характером ЗЕД, які реалізують передачу технології. Одна з особливостей технологічного маркетингу виявляється у необхідності виділяти під час аналізу ринку стадії життєвого циклу продукції або технології. Річ у тім, що фази зрілості та старіння у життєвому цмклі високотехнологічної продукції можуть наставати значно раніше порівняно з традиційними продуктами. Тому маркетинг повинен орієнтувати на максимум збуту високотехнологічної продукції вже на ранніх стадіях циклу, забезпечуючи вихід на нові ринки у короткий проміжок часу або пошук нових сфер використання наявних технологій. Організації, які володіють новими технологіями, але не мають можливості швидкого розширення виробництва, змушені у цих умовах забезпечувати комерціалізацію науково-технічних досягнень шляхом продажу технології великим фірмам-виробникам. Швидкі темпи НТП, які визначають динаміку різних параметрів продукції або технології, вимагають ретельного аналізу конкурентних позицій продукції та ринкової значущості її окремих техніко-економічних характеристик. Це дозволяє запобігти зайвому зросту затрат у науково-технічній сфері та забезпечити їх максимальну віддачу. Розв'язок цього завдання зв'язаний з організуванням безперервного стеження за діями потенційних споживачів, зокрема, за кордоном, забезпечуючи найбільш повний облік їх запитів в умовах можливої унікальності технології та місцевої специфіки її застосування. Важливо виявити спонукальні фактори, якими будуть керуватись потенційні споживачі технології при прийнятті рішення про придбання нової технології у тій чи іншій формі. Для ринку технологій у чистому вигляді (неуречевлених технологій) характерні труднощі проведення маркетингових досліджень, оскільки реальна цінність технології може бути виявлена лише у процесі її практичного використання. Для наукоємних, технологічно орієнтовах фірм та їх підрозділів характерно інтенсивне використання спеціальних технологічних можливостей під час формування стратегії розвитку. Наголос робиться на унікальні характеристики конструкції або технології, неповторність тих чи інших науково-технічних рішень. Маркетингова політика виробників науково-технічної продукції та відповідних послуг спирається на маркетинг пропозиції (на відміну віл маркетингу попиту). Хоча відомо, що значна частка успішних науково-технічних нововведень була індуційована потребами тих чи інших споживачів. Якщо у даній галузі науки і техніки переважають нововведення такого типу, то основний наголос у кон'юнктурній роботі робиться на вивчення потенціальних сфер застосування нових технологій та продуктів, прогнозування динаміки науково-технічних параметрів тощо. Для підвищення ефективності взаємодії із споживачами технології або високотехнологічної продукції розробники часто залучають до процесу НДДКРмайбутніх споживачів. При цьому виробник забезпечує на майбутнє сталі ринки збуту, а споживач отримує можливість не тільки ініцюювати нові технічні досягнення, а й контролювати весь процес розробки та освоєння нововведення. Важливою особливістю маркетингу науково-технічної продукції є необхідність забезпечити умови для швидкого нарощування і у випадку необхідності швидкого згортання випуску високотехнологічної продукції. Високі темпи НТП у відповідних галузях висувають вимоги до гнучкої організації виробництва наукоємної продукції. Якщо відповідна виробнича база відсутня, то продаж технології у чистому вигляді може бути єдиною можливістю комерціалізації науково-технічних досягнень. Узагальнюючи проблеми технологічного маркетингу, можна виділити дві моделі поведінки відносно споживачів Науково-технічної продукції: "агресивне" досягнення ринкових цілей та гучну адаптацію до виявленого технологічного попиту. Характеристика цих двох моделей наведена у табл. 6.3. Таблиця 63 Дві моделі технологічного маркетингу "Агресивне" досягнення ринкових цілей \| Гнучка адаптація до особливостей попиту Активні відносини зі споживачами технології, на якій спеціалізується дана організація. Широка реклама нової технології або високотехнологічної продукції. Активне навчання споживачів..: Відсутність спеціальної збутової мережі. Незалежність від дій конкурентів. \| Орієнтація на конкретні категорії споживачів технології у вибраних сегментах ринку. "Спокійна" реклама. Планомірне навчання споживачів. Спрямоване формування каналів передачі технології Постійне вивчення дій конкурентів. Використання закордонних технологій може здійснюватись шляхом різноманітних форм, каналів та економічних умов зовнішньоекономічних угод. Поряд із зазначеними вище формами прояву економічного ефекту придбання технологій вибір способу запозичення закордонних науково-технічних досягнень повинен враховувати низку техніко-економічних факторів, які характеризують конкретну ситуацію та обумовлюють застосування та доцільність тієї чи іншої форми придбання технології. Серед багатьох таких факторів найважливішими є такі: реальні можливості економії затрат на НДД КР;* зміст технології, яка передається (новий продукт чи новий процес);* вік технології, що передається, і час, який необхідний для її освоєння;* сприйнятливість національних підприємств до нових зарубіжних технологій. Як свідчить досвід, у наукоємних галузях прибутковість виробництва для імітаторів практично недосяжна. Зміст науково-технічних нововведень безпосередньо позначається на виборі форм та каналів передачі технології, з чим обов'язково доводиться рахуватись потенційному імпортеру. Вирішуючи питання про імпорт технології, необхідно оцінювати її вік, тобто період часу, який пройшов від її появи та першого використання. Прагнення власників технології зберігти хоча б тимчасову інноваційну монополію робить практично неможливим імпорт найновіших науково-технічних досягнень. Фактор сприйнятливості національних користувачів до закордонної технологіївиявляється у більшій чи меншій здатності ефективно адаптувати світовий науково-технічний досвід. Дослідження показали, що навіть для промислово розвинутих європейських країн часовий лаг відносно моменту впровадження десяти технологічних процесів у країні-інноваторі склав від 2,5 до 6 років. Вартісна оцінка технології на світових ринках 6.10.6.1. Принципи ціноутворення на науково-технічну продукцію В угоді про передачу технології, як правило, існує певна послідовність узгодження умов взаємодії учасників'. 1) обумовлюються технічні аспекти; 2) обумовлюються правові аспекти; 3) обумовлюються фінансово-економічні аспекти, тобто ціна ліцензії або умови платежу. Наведена послідовність дозволяє врахувати в економічних умовах угоди технічні та правові характеристики технології, яка передається. Різноманіття змісту науково-технічної продукції обумовило необхідність застосування різних підходів до ціноутворення. Існують дві різноманітні концепції, які пояснюють економічну природу науково-технічного обміну та співробітництва: 1) обмін науково-технічними результатами можна розглядати як самостійну комерційну операцію; 2) обмін науково-технічними результатами можна розглядати як елемент цілісної системи "наука - виробництво". В даному випадку враховується об'єктивний характер науково-технічного та виробничого співробітництва. Дві відповідні концепції обумовили появу двох типів економічного механізму передачі технологій, які відрізняються трактуванням процесу утворення та розподілу вартості між учасниками угоди про науково-технічний обмін або співробітництво. Якщо передача технології розглядається як чисто комерційна операція, сама технологія може трактуватись як товар, вартісна оцінка якого визначається потенційним економічним ефектом використання науково-технічних результатів з урахуванням затрат на їх отримання. Саме така оцінка виступає в якості "вартості науково-технічної продукції". Взаємовідносини контрагентів описуються схемою, зображеною на рис. 6.2. Рис.6.2. Взаємовідносини контрагентів у випадку, коли науково-технічний результат розглядається як товар Науково-технічні результати може розглядатись як елемент системи більш високого рівня, яка зв'язує науку та виробництво та охоплює весь науково-виробничий цикл. При цьому затрати наукової праці включаються у загальний обсяг затрат праці" зв'язаних з виробництвом відповідного продукту. Сукупна вартість продукту, який виробляється, привласнюється або реалізується учасниками системи спільно, а взаємний розрахунок виявляється у розподілі цієї вартості. Тому сама вартість науково-технічного продукту початково не визначається, а виявляється у процесі виробництва та реалізації матеріального продукту опосередковано через спеціальну систему взаємних розрахунків, яка виступав в кількох модифікаціях. Взаємовідносини контрагентів описуються схемами, зображеними на рис. 6.3.-6.7. Рис. 6.7. Взаємовідносини контрагентів у випадку діяльності СП У випадку використання другого типу економічного механізму передачі технології, наприклад, при оплаті ліцензії за умовами роялті, важливого значення набуває визначення строку дії угоди. Практично строк дії угоди про передачу технології визначав період її оплати. Загальна тенденція полягає у скороченні періода оплати з 15-20 років у 60-ті та 70-ті роки до 3-5 років у 90-ті. Причина цього - прискорення НТП, швидке моральне старіння товарів та процесів їх виробництва. Враховується також час закінчення дії останнього з патентів, які захищають об'єкт ліцензії, тривалість періоду освоєння, яка досягає іноді 1-1,5 року. В угоді зазначається також гарнтійний період надання допомоги в освоєнні ліцензійної технології. Незалежно від механізму, який застосовується, в основі розрахунку ціни або визначення умов платежу за технологію лежить врахування численних факторів, напрямок впливу яких на розмір винагороди зображений на рис. 6.8. Рис. 6.8. Вплив факторів на розмір винагороди за технологію Методи цінових розрахунків Вибір методу цінових розрахунків при реалізації науково-технічної продукції залежить, як правило, від конкретного виду угоди, ступеня взаємозв'язків між продавцем та покупцем технології та інших факторів. Типові методи компенсації при придбанні науково-технічної продукції наведені у табл. 6.4. Таблиця 6.4 Методи компенсації при передачі технології Форми передачі науково-технічної продукції (за ступенем зростання між організаційних зв'язків) \| Типовий метод компенсації (відшкодування) Угоди про технічне навчання та допомогу в освоєнні виробництва. Патентне ліцензування. Система договірних відносин у розподілі продукції та послуг (франчайзинг). Ліцензування "ноу-хау". Угоди яро надання інформаційних послуг. . Угоди про надання консультативних послуг. Угоди про співробітництво (без часткової участі): - дослідницькі консорціуми; - - спільні дослідження; - розробка та спільне виробництво продукції. Спільне підприємство (з частковою участю). \| Загальна фіксована ціна за комплекс робіт (ЗФЦ). Договірна націнка на собівартість за компоненти або готову продукцію; ЛП. ЗФЦ; ЛП. ЗФЦ. ЗФЦ. Прибуток учасника залежить від витрат та доходів партнерів. Прибуток учасника залежить від сукупних витрат та доходів. Прибуток учасника залежить від витрат партнерів та доходів виробника продукції. Розподіл прибутку згідно з часткою участі, дивіденди. і "Затратний" метод ціноутворення, який передбачає визначення загальної фіксованої ціни (ЗФЦ) за наданий комплекс робіт, послуг на базі здійснених затрат, використовується при визначенні розміру винагороди за надані послуги, виконання НДДКР на замовлення (коли важко визначити перспективи комерційного використання придбаної науково-технічної продукції або якщо комерційне використання не передбачається), а також у деяких інших випадках. Цей метод, зокрема, може використовуватись для визначення розміру винагороди за послуги, які можуть бути надані науково-технічними організаціями, а саме:* консультаційні;* інжинірингові;* інформаційні, серед них у сфері маркетингу, кон'юнктурно-цінових досліджень тощо;* з передачі ноу-хау у формі інструктивно-методичних матеріалів тощо. Як база для розрахунку розміру відшкодування використовується кошторисна калькуляція витрат на послуги, яка включає прямі затрати виконавця (матеріальні, трудові - на основі вартості години праці спеціаліста даної кваліфікації, комп'ютерні, транспортні - на відрядження тощо, інші затрати). Базисне значення прямих затрат корегується з урахуванням ступеня новизни робіт та послуг, ступеня терміновості та інших факторів. Розмір прибутку визначається за домовленістю із замовником; у світовій практиці він дорівнює приблизно 40% від розміру прямих затрат. При обґрунтуванні ціни технології у рамках угоди про комплектну поставку обладнання використовується модифікація "затратного'' методу. У світовій практиці у таких угодах вартість технології звичайно додається до вартості обладнання і становить 12-20% у загальній ціні угоди. Цінові розрахунки в угодах про продаж ліцензій є найбільш складними. Оскільки реальна цінність патентів та ноу-хау, які передаються за ліцензійними угодами, може бути визначена тільки у процесі безпосередньої комерційної експлуатації технологи покупцем, тобто після акту продажу, сам продаж науково-технічної продукції неминуче здійснюється за розрахунковими цінами, які базуються на припущенні про ефективність науково-технічної продукції у майбутньому. Загалом ліцензійні платежі включають:* попередні (опціонні) платежі за більш докладне знайомство з предметом ліцензії;* основні (у формі роялті або паушального платежу, а також їх комбінації);* оплату додаткових послуг, передбачених ліцензійною угодою;* додаткові непрямі витрати;* сполучені витрати (на придбання матеріалів, комплектувальних виробів тощо, необхідних для організації виробництва за ліцензією). Роялті - це періодичні процентні відрахування, які встановлюються у вигляді фіксованих ставок на підставі розрахунку фактичного економічного результату використання придбаної науково-технічної продукції та виплачуються ліцензіатом через визначені узгоджені у договорі проміжки часу (зазвичай, щоквартальними або річними внесками). До платіжних документів додаються: бухгалтерський звіт за узгодженою між сторонами формою (кількість ліцензійної продукції; ціни; напрямки реалізації);; розрахункові документи. Це дозволяє ліцензіару переконатись у правильності визначення суми платежу. Використання роялті при оплаті ліцензій відповідає другому економічному механізму передачі технології, який передбачає більш тісні зв'язки між продавцем та покупцем науково-технічної продукції. Система роялті безпосередньо зацікавлює продавця в ефективному освоєнні ліцензіатом отримуваної технології На відміну від роялті, паушальный платіж являє собою твердо зафіксовану в угоді суму винагороди, яка встановлюється на підставі оцінки можливого економічного ефекту та очікуваних прибутків ліцензіата. Паушальні платежі застосовуються, зазвичай, при продажу науково-технічної продукції разом з промисловим обладнанням, у відносинах з малознайомим партнером. Як правило, паушальний платіж більш вигідний ліцензіару, який у даному випадку не кредитує ліцензіата. Разом з тим, як свідчить досвід, сума паушального платежу часто буває меншою від повної вартості ліцензії, розрахованої1 за умовами платежу роялті. Більш докладно про платежі роялті та паушальні платежі див. розділ 1.4. Послідовність цінових розрахунків Процес визначення продажної ціни ліцензії передбачає розрахунок кількох цінових показників та їх порівняння з метою пошуку найбільш прийнятних умов ліцензійної угоди. Серед цих цінових показників найбільш значними є такі:* верхня межа ціни ліцензії;* можлива продажна ціна ліцензії, розрахована за умовами ліцензійних договорів, які найчастіше зустрічаються на світових ринках;* продажна ціна ліцензії на підставі пропонованих ліцензіаром умов угоди. Якщо розраховані усі три цінові показники, можна визначити ефективність та прийнятливість майбутніх умов угоди. Так, якщо верхня межа ціни ліцензії перевищує найбільш імовірну ціну, то придбання технології є ефективним, а якщо найбільш імовірна ціна перевищує ціну пропозиції, то пропоновані ліцензіаром умови в прийнятними для ліцензіата. Обов'язковим етапом розрахунка ціни є виявлення та аналіз альтернатив експорту або імпорту технології у формі ліцензії. Такими альтернативами експорту ліцензії є:* виробництво та реалізація продукції;* організація СП;* продаж технології іншому покупцю у тій спмій чи іншій країні. Альтернативами імпорту ліцензії є:* імпорт продукції або обладнання;* придбання технології у іншого ліцензіара, у тому числі і в іншій країні;* організація СП. Визначення верхньої ціни продажу технології Вважається, що нова технологія впроваджується на основі придбання ліцензії. Верхня межа ціни технології (визначається з припущенням, що весь прибуток від використання технології передається продавцеві технології. Визначення можливої ціни продажу технології Ефективність торгівлі ліцензіями 6.10.7.1 Розрахунок ефекту та ефективності експорту ліцензій Розрахунок ефективності експорту технології найчастіше здійснюється у таких випадках:* при проведенні в Україні НДДКР на замовлення закордонних підприємств та організацій;* при продажу ліцензій на науково-технічні розробки. Валютна ефективність експорту ліцензій визначається за формулою: Однак для повної оцінки ефекту від продажу ліцензії цього недостатньо. Необхідно врахувати також супутні ефекти і втрати. Супутні ефекти: а) від експорту деталей, вузлів та інших товарів, які закуповує імпортер ліцензії; б) від розширення імпорту продукції, яка буде вироблятись за кордоном за закупленою ліцензією. Супутні втрати: а) від скорочення серійності вітчизняного виробництва; б) віл зменшення обсягу експортних поставок; в) від можливого зниження зовнішньоторговельних цін. Всі ці сукупні ефекти і втрати розраховуються згідно з методами оцінки ефекту експорту та імпорту товарів. Оцінка ефективності експорту ліцензії передбачає порівняння цієї ЗЕО з іншими операціями, які можуть забезпечити комерціалізацію наявних науково-технічних досягнень. Можливими альтернативами продажу ліцензії є такі:* вітчизняне виробництво та експорт ліцензійної продукції;* організація закордонної філії;* створення СП на території України або за її межами;* продаж ліцензії іншому покупцю у тій чи іншій країні. Переваги та недоліки окремих форм та каналів експорту технології докладно розглянуті у розділах б. 10.3 6.10.5. Розрахунок ефекту та ефективності імпорту ліцензій Показник ефективності придбання ліцензії виступає у формі показника рентабельності ( р ): Через те, що процес купівлі закордонної технології завжди зв'язаний з ризиком технічного (чи буде досягнута проектна віддача технології) та ринкового характеру, відповідні показники невизначеності слід увести в розрахунок ефекту та ефективності імпорту ліцензії. Деякі методи врахування ризику розглянуті у попередніх розділах. Приклад 1. Яким може бути максимальний паушальний платіж в іноземній валюті за надану ліцензію на використання закордонної технології, якщо покупець згоден залишити собі не менше 2/3 чистого прибутку, який він одержить у результаті реалізації ліцензійної продукції? Обсяг реалізації планується у розмірі 10 мли. грн. на рік. Собівартість річного випуску продукції 8 млн. грн. Ставка податку на прибуток 30%. Строк ліцензійної угоди 10 років. Норма дисконту (зведення за фактором часу) 0,15. Коефіцієнт валютної ефективності експорту для даного ліцензіата 0,19 дол. США/ грн. Коефіцієнт, який враховує строк угоди (10 років) та коефіцієнт дисконтування (0,15), дорівнює 5,019. Розв'язок. Максимальна величина паушального платежу визначається таким чином: Розрахунок даного показника доповнюється оцінкою рентабельності всього ліцензійного проекту, орієнтовним розрахунком ціни за прецедентами укладених у даній галузі (або для даного виду продукції) ліцензійних угод. Приклад 2. Українське машинобудівне підприємство планує купити ліцензію на використання закордонної технології. За ліцензією буде випускатись продукція у кількості 10 тис. виробів на рік. Прогнозована оптова ціна одиниці продукції на внутрішньому ринку становить 1000 грн. Експорт цих виробів не передбачається. Капітальні вкладення для організації ліцензійного виробництва становитимуть 4 млн. грн.; витратна адаптацію закордонної технології 500 тис. грн. Собівартість одиниці продукції дорівнює 800 грн. Ставка податку на прибуток 30%. В угоді передбачена оплата ліцензії на умовах роялті, як база роялті зафіксований випуск продукції у натуральному виразі, ставка роялті 0,25 дол. США. Граничне значення рентабельності на підприємстві прийнято у розмірі 0,15. Валюту для оплати роялті передбачається купувати на валютній біржі за курсом 5,2500 грн./дол. Строк ліцензійної угоди 10 років. Коефіцієнт, який враховує строк угоди (10 років) та коефіцієнт дисконтування (0,15), дорівнює 5,019. Визначити: 1. Річний економічний ефект. 2. Ефективність придбання ліцензії. 3. Сумарну дисконтовану вартість ліцензії за 10 років. Розв'язок. Приклад З.Передбачається придбання ліцензії на технологію та частини обладнання для організації виробництва в Україні двигунів двох типів (А та В). Організаційний період до моменту випуску першої партії продукції становить 4 роки. Оплата ліцензії здійснюватиметься на умовах роялті від обсягу реалізації за оптовою ціною. Період дії ліцензійної угоди 10 років. Додаткові вихідні дані наведені у табл. 1 та 2. Таблиця 1 Вихідні дані для розрахунків Таблиця 2 Науково-технічні витрати (пп. 1-3) і витрати на будівництво та обладнання (пп. 4-9) Для розрахунку прийнято Ј = 0,15. За чинником часу зводимо до початку виробництва. Коефіцієнт, який враховує чинник часу за 10 років, К = 6,145. Визначити: 1. Рентабельність. 2. Річний економічний ефект придбання ліцензії. 3. Ціну продавця ліцензії; 4. Верхню межу ціни ліцензії. Розв'язок. 1. Щорічний прибуток від реалізації виробів на внутрішньому ринку (Пвн) дорівнює: Література 1. Коропецький І. С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993. —192 с. 2. Коуз Р. Фирма, рынок и право: Пер. с англ. — М.: -Дело ЛТД* при участии иэд-ва -Саіаііаху". 1993. 3. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Т.-Финстаинформ. 1997. 4. Курс экономической теории / Под ред. М. Н. Чепуриш, Е. А. Киселевой. Киров: Изд-во "АСА", 1996. 5. Ленін В. І. Повне зібр. творів. 6. Леонтьев В. В. Экономическое эссе. — М.. 1990. 7. Лукинов И. И. Эволюция экономических систем. — М.: Экономика. 2002. — 567 с. 8. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія. Принципи, проблема і політика. Мікроекономіка. — Львів, 1999. 9. Маркс К., Енгельс Ф. Повне зібрання творів. 10. Маршалл А. Принципы политической экономии. — М.: "Прогресе", 1983. — Т. 1,2. 11. Менгер К. Основание политической экономии. Австрийская школа в политической экономии. — М.. 1992. 12. Милль Дж. С. Основы политической экономии с некоторыми их приложениями к социальной философии: Пер. с англ. — М.. 1983. — Т. 1. 13. Модильяни Ф., Миллер М. Г. Сколько стоит фирма? Теорема ММ. — М.: Дело, 1999. 14. Мочерний С. В. Економічна теорія. — К.: ВЦ -Академія", 1999. — 656с. 15. Мочерний С. В. Політична економія: Навчальний посібник. — К.: "Знання-Прес", 2002. — 687 с.
1 2 3 4 5 Категория: Міжнародна економіка \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 649 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: