Реферат на тему: ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА - Мікроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА. 1. Поняття та класифікація витрат виробництва. 2. Витрати в короткостроковому періоді. 3. Витрати у довгостроковому періоді. 4. Виробництво двох видів продукції - економія на масштабах. 1. Витрати (або вартість) виробництва в економічній теорії визначаються згідно концепції альтернативної вартості і є вартісною оцінкою блага з боку його виробника. Слід розрізняти бухгалтерський та економічний підходи до обліку витрат. Бухгалтерський підхід до обліку витрат відрізняється тим, що він враховує лише явні затрати, ті, які пройшли по рахунках цього обліку. Економічний підхід характеризується тим, що він враховує не лише явні, або бухгалтерські витрати, але й не явні витрати, або витрати втрачених можливостей (Приклад: виробниче приміщення, яке фірма може здати в оренду, або використовувати для власних цілей). Слід розрізняти два види витрат:  Бухгалтерські витрати – витрати, які мають явний характер і знаходять відображення на рахунках бухобліку.  Економічні витрати – включають в себе бухгалтерські (явні) витрати і неявні витрати, або витрати втрачених можливостей (альтернативні витрати). І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати: зарплата, оклади службовців, вартість матеріалів та орендна плата. Слід також знати поняття безповоротних втрат – це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад. Оскільки їх неможливо повернути, то вони не повинні чинити жодного впливу на процес прийняття фірмою рішення. Наприклад, придбання спеціалізованого обладнання, призначеного для заводу. Припустимо, що це обладнання призначене для виконання певних цілей і не може бути використане в альтернативних цілях. Оскільки обладнання не має альтернативного застосування, його вартість втраченої альтернативи дорівнює нулю. Таким чином воно не повинно бути складовою частиною поточних чи майбутніх витрат. Тому ці витрати, якщо вони вже виникли, не слід брати до уваги при економічному аналізі подальшої поведінки фірми. 2. У короткостроковому періоді деякі з виробничих ресурсів фірми постійні, проте іншими можна маніпулювати з метою зміни рівня виробництва продукції. На цій підставі можна виділити різні методи оцінки виробничих витрат. Сумарні витрати виробництва (СВт) – складаються із двох компонентів: фіксованих витрат (ФВт), які фірма робить не залежно від рівня випуску продукції, а також змінних витрат (ЗВт), які коливаються разом з рівнем виробництва. Наприклад, залежно від обставин ФВт можуть містити витрати на експлуатацію заводу, страхові послуги і, можливо, мінімальну кількість працівників – ці витрати не змінюються незалежно від обсягу виробництва фірми. До складу зміних витрат входять – зарплата, оклади та вартість сировини – ці витрати зростають разом із збільшенням виробництва продукції. Щоб вирішити скільки продукції виробляти, менеджерам фірм необхідно знати те, як зростають з рівнем виробництва продукції змінні витрати. Наприклад, дані таблиці 1 ілюструють діяльність фірми з фіксованими витратами 50 дол. Змінні витрати зростають із збільшенням обсягу продукції, як і сумарні витрати. Сумарні витрати – це сума фіксованих витрат у стовпці 1 та змінних витрат у стовпці 2. За витратами поданими у стовпцях 1 і 2, можна дати визначення додаткової кількості типів витрат. Граничні витрати (ГВт) – зростання обсягу витрат в наслідок виробництва додаткової одиниці продукції. Оскільки фіксовані витрати не змінюються у разі зміни рівня виробництва фірмою продукції, граничні витрати – це зростання обсягу змінних витрат через виробництво додаткової одиниці продукції. Отже: ГВт = ЗВт/Q Граничні витрати говорять про те, скільки коштуватиме фірмі збільшення обсягів продукції на додаткову одиницю. У таблиці 1 граничні витрати розраховуються або з суми змінних витрат (стовпець 2), або із сумарних витрат (стовпець 3). Наприклад, граничні витрати на зростання обсягу продукції від 2 до 3 одиниць становитимуть 20 дол., оскільки змінні витрати фірми зростають від 78 до 98 дол.(СВт також зростають на 20 дол., від 128 до 148 дол.). Сумарні витрати різняться від змінних витрат лише на суму фіксованих витрат. Середні витрати (СВт) - це витрати на одиницю продукції. Розрізняють три види середніх витрат: середні фіксовані витрати (СФВт), середні змінні витрати (СЗВт) та середні сумарні витрати (ССВт). СФВт = ФВт / Q (стовпець 2/рівень виробництва) СЗВт = ЗВт / Q (стовпець 3/рівень виробництва) ССВт = СВт / Q (стовпець 4/рівень виробництва) Порівнюючи середні сумарні витрати з ціною продукції, можемо визначити прибуткова чи не прибуткова ця продукція.Розглянемо зв’язок між виробництвом та детальніше концентруючи увагу на витратах фірми, яка може за фіксованого рівня зарплати w найняти стільки робочої сили скільки захоче. Якщо ГВт – це зміна змінних (або сумарних) витрат у разі зміни обсягу продукції на додаткову одиницю (тобто, ЗВт/Q), проте змінні витрати – це витрати додаткової робочої сили w на одиницю продукції, помножені на кількість додаткової робочої сили L, з цього випливає, що ГВт = ЗВт/Q = wL/Q. Гранична продуктивність праці ГРL - це зміна в обсязі продукції, що виникає в наслідок зміни трудового ресурсу на додаткову одиницю, або Q/L. Отже, додаткова робоча сила, необхідна для отримання додаткової одиниці продукції становить: L/Q = 1/ГРL. Звідси: Ефект наявності спадної віддачі можна також простежити за даними граничних витрат у таблиці 1. Граничні витрати на додаткову продукцію спочатку високі, оскільки перші декілька додаткових ресурсів навряд чи на багато збільшать обсяг продукції на великому добре обладнаному підприємстві. Водночас, у міру зростання продуктивності ресурсів, граничні витрати значно зменшуються. Нарешті, граничні витрати знову збільшуються для відносно високих рівнів виробництва завдяки ефекту спадної віддачі. Закон спадної віддачі забезпечує прямий зв’язок між середніми змінними витратами виробництва та середньою продуктивністю праці. Фіксовані витрати не коливаються, змінні витрати – із зростанням об’єму виробництва також зростають, крива сумарних витрат визначається додаванням кривої фіксованих до кривої змінних витрат по вертикальній осі. Оскільки фіксовані витрати незмінні, відстань від вертикалі між двома кривими завжди становить 50 дол. На рис.2 показано відповідні криві граничних та середніх змінних витрат. Оскільки фіксовані витрати становлять 50 дол., то крива середніх фіксованих витрат СФВт постійно спадає від 50 дол. до 0. Форма інших кривих витрат в короткостроковому періоді визначається зв’язком між кривими граничних та середніх витрат. щоразу, коли граничні витрати менші за середні, крива середніх витрат прямує донизу. За граничних витрат, більших від середніх, ця крива підіймається вгору. А коли середні витрати мінімальні, граничні витрати дорівнюють середнім. Наприклад, рівень граничних витрат 20 дол перебуває нижче рівня середніх змінних витрат 25 дол, а середній показник зменшується. Проте, якщо граничні витрати становлять 30 дол., що перевищує рівень середніх змінних витрат, (25 дол.), то середній показник зростає. Нарешті, якщо граничні витрати становлять 25 дол., а середні такі самі (25 дол.), то середні змінні витрати залишаються незмінними (на рівні 25 дол.). Оскільки середні сумарні витрати є сумою середніх змінних витрат та середніх фіксованих витрат, а крива СФВт прямує донизу по всій своїй довжині, то відстань по вертикальній осі між ССВт і СФВт за зростання обсягу виробництва продукції зменшується. Крива СЗВт досягає своєї найнижчої точки за нижчого рівня виробництва, ніж крива ССВт, оскільки ГВт=СЗВт в найнижчій точці останніх. Оскільки, ССВт завжди більші від СЗВт, а крива граничних витрат ГВт прямує вгору, мінімальна точка кривої ССВт має міститися вище і праворуч від найнижчої точки кривої СЗВт. 3. В довгостроковому періоді фірма може змінювати всі свої ресурси. Перед усіма фірмами стоїть проблема: як вибрати вхідні ресурси, щоб виробити даний обсяг продукції за мінімальних витрат. Наприклад, працюватимемо із двома видами змінних ресурсів: працею (в годинах) та капіталом (в годинах експлуатації машин). Ціна праці = w – це рівень заробітної плати, а ціна капіталу – це рівень орендної плати за машини r. Також, припустимо, що і працю і капітал можна наняти (орендувати) на ринках з конкуренцією. Робочу силу можна найняти за заробітної плати 12 тис. дол. за рік., а капітал можна орендувати за 75 дол. за машину на рік. Оскільки ресурси капіталу та праці наймаються на конкурентній основі можемо вважати ціни на них фіксованими. Далі зосередимо увагу на оптимальних для фірми комбінаціях ресурсів не турбуючись про те, що збільшення масштабів покупок призведе зростання цін на ресурси. Почнемо з розгляду виробничих витрат, які можна зобразити ізокостними лініями фірми. Ізокостна лінія включає всі можливі комбінації робочої сили та капіталу, які можна придбати за даного рівня сумарних витрат. Для того, щоб з’ясувати який вигляд має ізокостна лінія необхідно пригадати сумарні витрати Вт на виробництво певного обсягу продукції, які задані сумою витрат фірми на працю та капітал: Вт = w L + r Кап. Для кожного можливого рівня сумарних витрат рівняння відображає окрему ізокостну лінію. Наприклад, на малюнку 3 ізокостна лінія Вт0 ілюструє всі можливі комбінації ресурсів, які купуються за рахунок витрат Вт0. Переписавши рівняння сумарних витрат у вигляді рівняння для прямої лінії здобудемо: Кап = Вт/r – (w/r)LЗ цього випливає, що величина нахилу ізокостної лінії Кап./L = -(w/r) – це співвідношення рівня заробітної плати і орендної вартості капіталу. Припустимо, ми прагнемо виробляти певний обсяг продукції Q1. Як це можна зробити за мінімальних витрат? Розглянемо виробничу ізокванту фірми на рис. 3. Проблема полягає в тому, щоб вибрати на ньому точку яка б мінімізувала сумарні витрати. На рис. 3 наведено розв’язання цієї задачі. Припустимо, фірма повинна витрати на ресурси суму Вт0. Проте, за цю суму не можна придбати таку комбінацію ресурсів, яка б дозволила фірмі досягти обсягу продукції Q1. Цього обсягу, проте, можна досягти за рівня витрат Вт2, використовуючи або Кап2 одиниць капіталу та L2 одиниць праці, або ж Кап3 одиниць капіталу та L3 одиниць праці. Фактично ізокостна лінія Вт1 є найнижчою ізокостною лінією, яка уможливлює виробництво обсягу продукції Q1. Місце дотику ізокванти до ізокостної лінії – точка А - інформує нас про вибір ресурсів, який мінімізує витрати. Для довгострокового періоду характерною є лінія експансії (розвитку) фірми – яка ілюструє найдешевші комбінації праці та капіталу (двох ресурсів), якими можна скористатися для виробництва кожного з обсягів продукції в довгостроковому періоді, коли обидва виробничі ресурси можуть змінюватися. 4. Багато фірм виробляють більше як один вид продукції (птахофабрика – птицю та яйця), також фірми вироблять продукти, що ніяк між собою не пов’язані. Крива трансформації продуктів має від’ємну величину нахилу, оскільки, щоб одержати більше одного виду продукції, фірма має відмовитися від деякої кількості другого продукту. Наприклад, фірма, що спеціалізується на виробництві автомобілів виділяє менше ресурсів на виробництво тракторів. Загалом, економія на масштабах має місце тоді, коли рівень одночасного виробництва однієї фірми перевищує рівень виробництва, якого можуть досягти дві різні фірми, кожна з яких виробляє один продукт (за однакових обсягів ресурсів виробництва для обох фірм). Якщо рівень об’єднаного виробництва нижчий від того, якого можуть досягти окремі фірми, то наслідок її процесу виробництва - перевитрати на масштабах. Це може статися, якщо робітники, що виробляють кожен із продуктів, стояли на заваді один одному, або якби виробництво одного із продуктів якимось чином входило б в суперечність з виробництвом іншого. Межу, до якої існує економія на масштабах, можна також визначити, досліджуючи витрати фірми. Якщо комбінація ресурсів, якою користується одна фірма, дає більше продукції від того, що можуть виробити дві окремі фірми, виробництво обох продуктів цій одній фірмі коштуватиме дешевше, ніж двом незалежним фірмам. Щоб визначити ступінь, до якої існує економія на масштабах, нам слід задатися питанням, яку кількість витрат у процентному відношенні зекономлено при спільному, а не окремому, виробництві двох (чи більше) продуктів. Рівняння вказує на ступінь економії на масштабах (МШ), що вимірюється як економія витрат: де Вт (Q1) – витрати на виробництво обсягу продукцї Q1, Вт (Q2) – витрати на виробництво обсягу Q2, а Вт (Q1,Q2) – витрати на виробництво обох обсягів продукції. (При можливості підсумовування матеріальних одиниць продукції, як у випадку із автомобілями і тракторами, цей елемент виглядатиме як Вт (Q1 + Q2)). При економії на масштабах спільні витрати менші від суми окремих витрат, отже, МШ більший від нуля. При перевитратах на масштабах МШ є від’ємною величиною. Загалом, що більше значення МШ, то більша економія на масштабах.
1 2 3 4 5 Категория: Мікроекономіка \| Добавил: Aspirant (01.02.2014)
Просмотров: 844 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: