Реферат на тему : Вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації - Мікроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему : Вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації 1. Вітчизняний досвід реструктуризації Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування еконо-мічного потенціалу країни безпосе-редньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом за-гальної стратегії розвитку первинних ланок (під-приємств, організацій) і в цілому суспільного вироб-ництва. Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою вироб-ництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснюва-ти, з одного боку, за допомогою проведення ефек-тивної політики реструктуризації та санації потен-ційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншо-го — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств. Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. По суті, рест-руктуризація підприємства трактується як здійснен-ня організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприєм-ства, управління ним, форм власності, організацій-но-правових форм, як здатність привести підприєм-ство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищи-ти ефективність виробництва. Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функці-онувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти кон-курентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як ком-плекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, еко-номічної та фінансової життєздатності підприємств. 2. Форми і види реструктуризації. Реструктуризація підприємства спрямовується і реструктуризації на розв'язання двох основних завдань: по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання під-приємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підпри-ємства на ринку. Відповідно до цих завдань і розглядають взає-мозв'язані форми і види реструктуризації підприємств та орган-ізацій. За оперативної реструктуризації підприємства (організації) розв'язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів його (її) діяльності. Період опера-тивної реструктуризації триває приблизно 3—4 місяці. Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення комплексу заходів, що з них, як правило, спеціально виділяють такі:* зміна окремих складових організаційної структури під-приємства;* створення й відокремлювання нових структурних підрозділів;* оперативне зниження дебіторської заборгованості;* зменшення величини оборотних фондів через виявлення та ре-алізацію (ліквідацію) зайвих запасів (у тім числі запасів допоміж-них матеріалів);* відмова (продаж паю) від пайової участі в інших підприєм-ствах та організаціях, якщо попередній аналіз підтвердив недостат-ню економічну ефективність останніх;* скорочення обсягів основних фондів через реалізацію (ліквіда-цію) зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;* аналітична оцінка та припинення вкладання неефективних інвестицій, крім життєво необхідних для підприємства й обґрун-тованих з позицій розвитку ринку. Відтак комплекс заходів з оперативної реструктуризації містить передовсім заходи з зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збу-ту продукції та обороту капіталу. Проте, якщо процес перетворен-ня буде зупинено після завершення оперативної реструктуризації, то підприємство незабаром неминуче знов опиниться в кризовому стані. Стратегічна реструктуризація підприємства (організації) за-безпечує довготермінову його (її) конкурентоспроможність. Для досягнення такої конкурентоспроможності необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети. Отже, реструктуризації підприємства передує оцінка його стану. Проте й аналіз, і реформування можна проводити, якщо маємо все-бічно обґрунтовану мету реструктуризації, яку можна сформулю-вати (беручи загалом) таким чином: продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту. Підприємство, що задовольняє цю вимогу, з одного боку, зберігає централізова-ний контроль у найбільш важливих сферах діяльності, а з іншого — відроджується завдяки проведенню активної науково-технічної та ринкової стратегії в межах кожної товарної групи. Як правило, кризовий стан підприємства зумовлений не однією, а багатьма при-чинами, їх буває то більше, що більш повільною є реакція суб'єктів господарювання на зміну типу господарської системи. Організаційно-правовий вид реструктуризації характери-зується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організа-ційної структури та власника державних підприємств. Технічну реструктуризацію пов'язано із забезпеченням тако-го стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, «ноу-хау», управлінських на-вичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією. Економічна життєздатність досягається, коли продукція підприємства, його капітальні та поточні витрати, рівень продажу й цінова політика забезпечують такий рівень економічної рента-бельності підприємства, що відповідає сучасним умовам господа-рювання. Після досягнення фінансової життєздатності суб'єкт господа-рювання матиме таку структуру балансу підприємства, за якої по-казники ліквідності і платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також позбудеться проблем із виплатою кредитів, відсотків за них чи з погашенням інших боргових зобов'язань тощо. Управлінську реструктуризацію зв'язано з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспромож-не функціонування підприємства, зміну його організаційної струк-тури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики. Природа й міра необхідної реструктуризації залежать від ха-рактеру проблем підприємства. Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для віднов-лення економічної та технічної життєздатності. При цьому підприє-мство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які е кінце-вою метою реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового лівериджу (співвідно-шення позикових і власних коштів), розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів. Для досягнення встановлених значень можуть використовува-тися такі заходи: реструктуризація (переоформлення) боргів, до-даткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебі-торської заборгованості тощо. Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді підприємство потребує «усебічної» реструктури-зації. Очевидно, що цей тип реформування включає й фінансову реструктуризацію. «Усебічна» реструктуризація охоплює розробку нової організа-ційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної політики, зміни в менеджменті, організації тощо. Реструктурування підприємства в такий спосіб триває здебільшого до трьох років. У процесі обґрунтовування видів, форм та ступеня реструкту-ризації необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічну й фінансову ситуацію. Перше питання, на яке необхід-но знайти відповідь, — це визначити (встановити) вид продукції, що його вироблятиме підприємство після реструктуризації для відновлення свого потенціалу та нормального функціонування. Цьо-му передує аналіз усіх напрямів діяльності підприємства за кри-терієм конкурентоспроможності продукції (ціна, якість), ринкової частки, структури витрат і прибутковості. Передовсім аналізують такі альтернативи:* якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;* для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, «ноу-хау», управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові пер-спективні види продукції, виробництво котрих забезпечить необ-хідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;* якщо виробництво не може бути відновлене навіть із реструктуризованими технічними умовами і перепрофільованим персона-лом, тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й заста-ріле обладнання та наявні активи треба продати, а виробничі площі здати в оренду. Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати захода-ми за трьома основними напрямками:* зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, по-силення контролю за якістю продукції;* модернізація або заміна обладнання; здебільшого модерніза-ція є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвит-ку підприємства;* запровадження нової технології, доцільність якої має бути ре-тельно обгрунтована. 2. Спроба сталої реструктуризації економіки (досвід Угорщини) В Угорщині перші та дуже важливі кроки були зроблені ще в 1992 році. Міжнародна робоча група, очолювана паном Збігнєвом Бочняжем з Університету Міннесота (США), підготувала проект під назвою “Довкілля та розвиток в Угорщині”. Основною метою цього проекту було допомогти Угорщині просуватися якомога швидше шляхом сталого розвитку. Така мета пояснювалася суспільною, економічною та екологічною кризою в Угорщині. Були визначені такі чотири критерії сталого розвитку під час перехідного періоду: Стале використання природних ресурсів Реабілітація та підтримання цілісності екологічного процесу та екосистем Захист генетичної розмаїтості та збереження природи в цілому, а також Захист і підвищення рівня здоров’я, безпеки та добробуту людини Згідно з цим проектом, у сфері економіки необхідно здійснити такі чотири кроки: За умов застосування системи ринкових цін, на одиницю продукції повинно використовуватися якомога менше енергії Природні ресурси, потрібні для виробництва сировини й товарів, видобуваються й використовуються якомога ефективніше Токсичні за сутністю або небезпечні компоненти повинні вилучатися, зводитися до мінімуму та/або замінюватися на менш шкідливі матеріали Кінцеві продукти повинні бути (поки що - по можливості) придатні до повторного використання, утилізації, пререробки, або до відновлення ресурсу в екологічно нешкідливий спосіб. Автори проекту також підкреслюють необхідність участі широких кіл громадськості та розроблення нового національного обліку і нових показників для виміру досягнень. Розробка програми сталого розвитку для Угорщини супроводжувалася важливими зрушеннями у сфері інституційного та організаційного розвитку. На початку 90-х виникло багато громадських та недержавних організацій з питань довкілля. У 1993 році було засновано Центр екологічних студій – недержавний учбово-дослідницький інститут, який повинен був стати каталізатором перебудови Угорщини на засадах сталого екологічного розвитку. У тому ж році постановою уряду була заснована Комісія з питань сталого розвитку, головним чином як консультаційний орган. Комісію очолив міністр у справах довкілля, і в її роботі взяли участь представники кількох міністерств, наукових закладів та неурядових організацій. Перші шість років комісія працювала дуже інтенсивно. На порядку денному її засідань розглядалося багато ключових питань охорони довкілля, і комісія видала багато публікацій. Комісія з питань сталого розвитку відіграла дуже важливу роль у формуванні реальних знань про екологічно сталий розвиток. Щодо проблем, можна відзначити, що діяльність комісії обмежувалася питаннями сталості довкілля (2) вона мала лише консультативну роль і практично не мала ніяких повноважень Комісія не мала достатніх ресурсів З загальної точки зору сталий розвиток має три виміри: економічний, соціальний і екологічний. Основна задача керування процесом сталого розвитку – шукати та знаходити баланс між цими трьома вимірами. Економічний вимір Наприкінці 80-х першочерговим завданням для Угорщини було здійснення переходу до нових умов господарювання. Між 1998 та 1990 роками було прийнято три законодавчі акти: Закон про компанії, Закон про іноземні інвестиції та Закон про трансформацію підприємств. Заснування нових компаній заохочувалося податковими пільгами починаючи з 1988 року. Всім новим фірмам на три роки були надані пільги з податку на прибуток, які протягом цього періоду поступово зменшувалися. Спільні підприємства, в яких іноземна частка капіталу перевищувала 30 відсотків, отримали 60-відсоткову податкову знижку на перші п’ять та 40-відсоткову на наступні п’ять років. У процесі приватизації державних підприємців іноземні інвестори мали дедалі більшу перевагу перед вітчизняними, оскільки Державне приватизаційне агентство у процесі продажу державної власності віддає перевагу грошам перед кредитами (вітчизняні інвестори можуть купувати головним чином у кредит), і оскільки іноземні інвестори фінансово сильніші, вони можуть дозволити собі залишати свої щорічні прибутки у компаніях, тоді як вітчизняні власники не в змозі цього робити. Тому структура власності компаній змінилася на користь іноземних інвесторів. До кінця 1999 року в Угорщину було вкладено близько 20 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. Характер економічної реструктуризації в Угорщині великою мірою визначався іноземними інвесторами. До кінця 1999 року в країні було засновано більше ніж 30 тисяч спільних підприємств - частково шляхом придбання частини акцій існуючих компаній, частково шляхом інвестицій у нові підприємства. Лише декілька компаній були засновані виключно іноземними інвесторами, і сьогодні кількість підприємств, якими ексклюзивно володіють іноземні інвестори, не перевищує кількасот. Присутність іноземного капіталу спостерігається в усіх галузях національної економіки: енергетиці, важкій промисловості, машинобудуванні, електронній, хімічній промисловості, виробництві пакувальних матеріалів, харчовій промисловості, виробництві безалкогольних напоїв, торгівлі, банківській справі тощо. Наше дослідження показало, що іноземні інвестори набагато розумніше ставляться до довкілля, ніж інші. Ми не мали досвіду, коли іноземні інвестори імпортували б до Угорщини так звані «брудні» технології. Але загальновідомим досвідом в Угорщині було те, що іноземні інвестори не ліквідували успадкованої ними шкоди довкіллю, хоч і взяли на себе такі зобов’язання за контрактом. Перехід до нових економічних умов в Угорщині супроводжувався значним зниженням виробництва і доходів, зростанням інфляції, фінансовою розбалансованістю, поширенням безробіття та погіршенням демографічних показників. У процесі трансформації підприємств державні ферми та інші державні підприємства були перетворені на акціонерні компанії, і їхні акції були запропоновані до продажу. Кооперативні ферми мали пройти реструктуризацію шляхом перетворення або в акціонерні товариства, або в кооперативи - згідно з новим законом про кооперативи, за яким їх члени мали право в короткий термін за бажанням вилучити своє майно. (Втім більшість членів навіть не знала про таку можливість). В Угорщині в результаті приватизації сільського господарства стали розвиватися як міні-, так і дуже великі ферми, а середніх за розміром було дуже мало. Досягнення стабільності в питаннях власності на землю, сприяння з одного боку зростанню малих підприємств, а з іншого боку децентралізації великих та розвиток передових нових форм господарювання є суттєвою передумовою розвитку сільського господарства. Соціальний вимір Зверніть ще раз увагу на показники росту безробіття. Вони занадто високі і знижуються дуже повільно. Ще більшою проблемою є те, що це - показники зростання лише так званого зареєстрованого безробіття. Ці цифри не охоплюють усіх безробітних. За нашим підрахунком в Угорщині рівень так званого прихованого безробіття вище зареєстрованого. В нашій країні більшість осіб, які відносяться до категорії “прихованого безробіття”, це селяни. Якщо врахувати приховане безробіття, то офіційна цифра повинна бути принаймні вдвічі більшою. Це означає, що внаслідок переходу до нових економічних умов принаймні кожен четвертий втратив роботу і не зміг знайти нової. Ці люди знаходяться в безпорадному стані, не мають майбутнього – і не тільки вони, але й їхні діти. Як наслідок цієї соціальної проблеми в Угорщині рівень народжуваності різко знижується, а смертність зростає. Це серйозне соціальне лихо, яке є важливим виміром сталого розвитку і про яке ми часто забуваємо. Важливим завданням є якомога точніше визначення основних проблем та пріоритетів. Для різних країн вони будуть різними, в залежності від переважаючих у цих країнах соціальних інститутів, норм і практики забезпечення зайнятості. Багато завдань потребують вирішення в галузі характеру, ефективності та недоліків освіти, ринку праці та соціальної політики. У сфері освіти виявлено позитивний взаємозв’язок між інвестуванням у підвищення кваліфікації працівників та показниками економічного росту і соціальної рівноваги. Нижчий рівень безробіття, вища продуктивність праці, міцніше здоров’я, відповідальніше ставлення населення до довкілля, нижчий рівень злочинності та вищий рівень соціальної участі: усе це пов’язане з підвищенням рівня освіти та навчання. Екологічний фактор В Угорщині в екологічній політиці спостерігаються значні досягнення. Наприклад, зниження викидів діоксиду сірки та озоноруйнуючих сполук (CFC) є прямим наслідком реструктуризації економіки. Однак, головні проблеми довкілля все ще вимагають вирішення. Використання енергії та пов’язані з цим викиди СО2 зараз знову мають тенденцію до зростання. Потрібно вирішити різноманітні проблеми на місцях - захоронення відходів, водопостачання, забруднення води. Є й позитивні ознаки: вважається, що ситуація з переробкою промислових відходів покращилася завдяки підприємствам, що мають стратегічних іноземних інвесторів. Необхідно визначити ступінь споживання ресурсів і забруднення, який призведе до невідворотної шкоди для людського здоров’я чи екосистеми. Були чітко продемонстровані причинно-наслідкові зв’язки між деякими видами економічної діяльності та їхнім впливом на довкілля та людське здоров’я, наприклад, у випадку свинця, що міститься в бензині, або стійких органічних забруднювачів, що присутні в найбільш небезпечних пестицидах ДДТ і можуть викликати серйозні проблеми для здоров’я. Вони є набагато небезпечнішими, ніж алкоголь. Безпечні продукти важливі як для жителів країни, так і для іноземних туристів та іноземних інвесторів. Інші проблеми залишаються предметом наукової невизначеності. Принцип обережності, який є частиною Декларації Ріо 1992 року, підписаної практично всіма країнами світу, слугує основою для подолання цієї невизначеності. Нестача повної наукової визначеності щодо загроз серйозної або невідворотної шкоди не повинна бути підставою для бездіяльності. Завдяки декільком дослідженням покращилося наше розуміння взаємозв’язку екологічних, економічних і соціальних пріоритетів з конкретних проблем. Були досліджені такі сфери, як безробіття й довкілля, торгівля й довкілля, сільське господарство й довкілля тощо. Всі ми повинні використовувати цей досвід для нашої країни і нашого майбутнього. Використана література 1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001. - 298 с. 2. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 1998. 3. Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного – Вид 2-ге. – К.: КНЕУ, 2000. 4. Економіка підприємства. Збірник практичних задачі і конкретних ситуацій: Навч. Посібник. / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 1999. 5. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші – К.: КНЕУ, 2000. 6. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 457 с.
1 2 3 4 5 Категория: Мікроекономіка \| Добавил: Aspirant (07.06.2013)
Просмотров: 344 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: