Реферат на тему Структура і склад інформаційних систем підприємства. - Мікроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Структура і склад інформаційних систем підприємства. Вступ Тема даної роботи – „Структура і склад інформаційних систем” Мета написання роботи полягає в вивченні питань, пов’язаних з структурою і складовими частинами інформаційних систем, особливостями використання інформаційних систем на підприємствах різних галузей. Основними завданнями роботи є вивчення та узагальнення теоретико-методологічних засад з питань інформаційних технологій. Актуальність обраної теми полягає в тому, що у конкурентній боротьбі перемагає тільки той, хто швидше за інших реагує на зміни в бізнесі і приймає більш вірні рішення. Саме інформаційні технології допомагають керівникам промислових підприємств у вирішенні цих складних задач. В роботі розкриті наступні питання: Структура комп’ютерних інформаційних систем підприємства Характеристика складових частин інформаційних систем Функціональні задачі стадій управління промислового підприємства Галузеві особливості застосування інформаційних систем При написанні роботи автором були використані підручники, монографії, аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних фахівців з інформаційних технологій. 1. Структура комп’ютерних інформаційних систем підприємства За системного підходу структурні складові управління такі: 1) керуюча система, або суб'єкт управління — СУ; 2) керована частина, або об'єкт управління — ОУ; 3) інформаційна систе-ма — ІC, через яку, власне, і відбувається зв'язок між СУ та ОУ. Загальну схему взаємодії між цими елементами зображено на рис. 1.1. Рис. 1.1. Схема взаємодії між елементами системи управління ІC — неодмінна складова у процесі організації управління — містить у собі такі основні частини: 1) сукупність економічних даних на відповідних носіях, ор-ганізованих певним способом; 2) методи, способи, технічні засоби й технології збирання, об-робки, зберігання, пересилання інформації та її надання користувачам. Залежно від застосовуваних технічних засобів обробки інфор-мації розрізняють ручні, механізовані та, у разі використання ав-томатів, насамперед ЕОМ, автоматизовані ІC (АІС). Зауважимо, що в АІС не вся інформація (з огляду на склад-ність її структуризації та формалізованого подання) обробляється на ЕОМ. Частка оброблюваної на ЕОМ інформації становить від 10 до 50% усієї інформації ІC залежно від типу економічного об'єкта. Від рівня організації ІC, застосовуваних методів і засобів, а також від технології обробки інформації істотно залежить функ-ціонування об'єкта в цілому. Для підприємств велике значення має продуктив-ність АІС, її здатність швидко переробляти інформацію, відстежувати зміни на об'єкті, у навколишньому середовищі та макси-мально їх ураховувати, оскільки затримка з обробкою таких даних може коштувати дуже дорого. Наприклад, невраховування нових вимог, постанов, вказівок тощо для підприємства може призвести щонайменше до штрафних санкцій. Об'єкти й процеси, якими керують, а також і сама система управління (управління) можуть бути складними і територіально розподіленими. Так, наприклад, якщо йдеться про банківські установи та їх-ню діяльність, то в разі окремого комерційного банку або відді-лення, котре територіально й організаційно зосереджене в одно-му місці, створення його АІС вимагатиме підходу й технологій обробки даних, відмінних від тих, що застосовуються, тоді коли банк являє собою сукупність відділень або філій, які територі-альне розміщені в різних місцях регіону. У першому разі банк розглядається як один об'єкт, як єдине ціле, де практично немає проблеми передавання та приймання первинних даних. У другому разі структура АІС складніша, застосовуються інші технології обробки даних. Тут можливі проблеми збору та пере-давання даних із відділень до головної контори. Відповідно АІС буде багаторівневою системою, причому проблеми збирання, пе-редавання й обробки даних вельми складні як з технічного, так і з організаційного боку. Якщо АІС на промисловому підприємстві призначена, зде-більшого, лише для обробки управлінської інформації (плану-вання випуску продукції, бухгалтерський облік, розрахунки заробіт-ної плати і т. ін.), то АІС у фінансово-кредитних установах (ФКУ), і насамперед у банківських установах, не лише обробляють управлінську інформацію, а й виконують автоматизацію операцій основної діяльності, зокрема основного виробництва (обробка даних відповідних документів у процесі здійснення грошових розрахунків, надання кредитів, на-громадження коштів і т. ін.). АІС формально можна подати як синтез автоматизованої системи обробки управлінської інформації АСУу та ав-томатизованої системи основного виробництва АСОВ: АІСФКУ = АСУу + АСОВ. 2. Характеристика складових частин інформаційних систем Будь-яка АІС поділяється на функціональну та забезпечуваль-ну частини (ФЧ та 3Ч), які, у свою чергу, поділяються на прос-тіші елементи — підсистеми, котрі також припускають подаль-ший поділ. До ФЧ належать ті елементи системи, які визначають її функ-ціональні можливості, а саме: призначення, виконувані управлін-ські функції та функції з обробки інформації. До ЗЧ системи належать об'єкти (матеріальні та інші засоби, інструментарій), з допомогою яких виконуються функції систе-ми, тобто реалізується функціональна її частина. Додатково виокремлюють забезпечувальні підсистеми, кож-на з яких об'єднує певний вид ресурсів, а також умови їх організації. Ці підсистеми розкривають сутність і склад ресурсів, не-обхідних для функціонування АІС, тому їх перелік є типовим і практично однаковим для різних АІС. До складу забезпечувальної частини належать підсистеми техні-чного, математичного, лінгвістичного, правового, інформаційного, організаційно-методичного та ергономічного забезпечення. Підсистема технічного забезпечення — ТЗ, у свою чергу, складається з чотирьох елементів. 1. Технічні засоби — комплекс технічних засобів — КТЗ, використовуваних для одержання, вводу, підготовки, перетво-рення, обробки, зберігання, реєстрації, виводу, відображення, ви-користання та передавання даних і реалізації керівних дій. 2. Методичні та керівні матеріали щодо КТЗ. 3. Технічна документація, що стосується КТЗ. 4. Персонал, який обслуговує КТЗ. Підсистема математичного забезпечення — МЗ — сукуп-ність застосовуваних математичних методів, моделей і алгоритмів. Підсистема програмного забезпечення — ПЗ — об'єднує програми постійного користування (системні програми, пакети прикладних програм (ППП), СУБД тощо). Підсистема лінгвістичного забезпечення — ЛЗ — сукуп-ність мовних засобів для формалізації природної мови, опису ін-формації та інших елементів ІС . Підсистема правового забезпечення — ПРЗ — охоплює правові норми й нормативи, які пов'язані з функціонуванням АІС, застосовуються для юридичного обґрунтування її створення й функціонування, а також визначають юридичний статус результатів такого функціонування. Підсистема інформаційного забезпечення — ІЗ — містить у собі використовувані дані та правила їх отримання, зберігання, оновлення, а також організації структури й змісту інформаційних суку-пностей (інформаційну базу). Остання поділяється на позамашинну та машинну (власне інформація на паперових і машинних носіях). Ця підсистема охоплює інформаційні ресурси, а також засоби їх опрацювання, зокрема структуризації і систематизації інформації (класифікатори, типові моделі, формати документації тощо). Підсистема організаційно-методичного забезпечення — ОМЗ — це набір прийомів, правил, документів, інструкцій і по-ложень, які забезпечують створення системи та взаємодію її складових у процесі функціонування всієї системи. Зокрема, ОМЗ містить сукупність документів, які визначають організацій-ну структуру об'єкта й системи автоматизації і є необхідними для виконання конкретних функцій (інструкції, положення тощо), а також для оформлення результатів діяльності. Підсистема ергономічного забезпечення — ЕЗ становить множину взаємопов'язаних вимог, спрямованих на узгодження психологічних, антропометричних, фізіологічних особливостей і можливостей людини, з одного боку, і технічних характеристик засобів автоматизації, параметрів робочого середовища на робо-чому місці (вологість, температура, зашумленість, освітлюва-ність, опромінюваність тощо), з іншого. У ФЧ АІС вирізняють такі елементи: функціональні підсис-теми, блоки, або комплекси задач та окремі задачі. Функціональна підсистема — це відносно самостійна частина системи, яку виокремлено за певною ознакою, що відповідає конкретним функціям і завданням управління. Цю підсистему мож-на розглядати як самостійну систему, що характеризується пев-ним цільовим призначенням, підпорядкованістю, відокремленіс-тю інформаційної бази, методичною спрямованістю обчислень економічних показників і спеціалізацією робіт. Здійснювати декомпозицію ФЧ АІС — поділяти цю систему на підсистеми, комплекси задач і окремі задачі — можна як за окремими ознаками, так і за їх сукупністю. Найчастіше функціональні підсистеми утворюють за такими ознаками: 1) стадіями управління (прогнозування, планування, облік тощо); 2) елементами виробничого процесу (праця, матеріали, гро-шові кошти тощо); 3) апаратно-організаційною ознакою (структурні підрозділи); 4) функціональною (виконувані функції) ознакою. Рис. 2.1. Загальна структура АІС Загальну структуру кож-ної АІС унаочнює рис. 2.1. ФЧ може реалізуватися на різній технічній базі та з різною (централізованою, децентралізованою і мішаною) технологією об-робки даних. У разі централізованої технології завдання (зокрема й щодо розв'язування задач обчислювального характеру) виконують без-посередньо в обчислювальному центрі — ОЦ у повному обсязі фахівці служб інформатики. Децентралізована технологія реалізується на системах малих, зокрема й персональних, комп'ютерів у вигляді АРМ. Мішана технологія передбачає, що частина задач і операцій виконується на АРМ, а інша (це, здебільшого, узагальнювальні операції) — на ОЦ. Як показує досвід, децентралізована обробка даних у АІС ефективніша за централізовану, оскільки забезпечує прямий до-ступ користувача-фахівця до ЕОМ, тобто уможливлює обробку даних без посередників (оператор, програміст, математик та ін.), котрі можуть вплинути на правдивість і правильність інформації, а також знизити оперативність виконання відповідних завдань. Забезпечити прямий доступ і організувати децентралізовану обробку даних можна двома способами: обладнати велику ЕОМ виносними пультами і встановити їх на робочих місцях користувачів-фахівців або встановити на зазначених робочих місцях пер-сональні комп'ютери. В обох випадках функціональними еле-ментами АІС є функціонально-спеціалізовані АРМ— ФСАРМ. Отже, АРМ слід розуміти як цілком певний набір персональ-них термінальних пристроїв, котрі завдяки залученню обчислю-вальних потужностей великої ЕОМ дають змогу виконувати на робочому місці інформаційне обслуговування користувача-фахів-ця в обсязі та режимі, які потрібні для виконання його виробни-чих (службових) функцій. Можлива й інша інтерпретація: АРМ — це сукупність ПК і спеціального програмного забезпечення, що зорієнтоване на певну сферу використання і забезпечує безпосе-реднє інформаційне обслуговування користувача-фахівця в по-трібних і достатніх для його діяльності обсязі та режимі. Отже, ФЧ АІС підприємства є сукупністю функціональ-но-спеціалізованих АРМ, перелік і кількість яких залежать від об-раної технології та поділу функцій між виконавцями. На практиці всі операції пов'язані між собою єдиною технологією, котра зумовлена такими чинниками: специфікою операцій; спеціа-лізацією окремих груп працівників і підрозділів підприємства; поділом обов'язків між ними. Ці чинники й визначають конкретну множи-ну ФСАРМ, кількість яких в АІС різних підприємств різна. Насамкінець зазначимо, що кожна АІС, незалежно від функціо-нальних можливостей (останні можуть бути істотно різними: від розв'язування однієї задачі або їх комплексу до виконання всієї сукупності завдань щодо діяльності об'єкта), містить у собі всі головні структурні елементи. Так, у будь-якій АІС неодмінно прису-тні функціональна та забезпечувальна частини, елементи техніч-ного, програмного й іншого забезпечення. При цьому АІС не створюється водночас і повністю, вона постійно розвивається і модернізується, що висуває певні вимоги до її створення. 3. Функціональні задачі стадій управління промислового підприємства Інформаційні системи часто орієнтовані на одну або кілька галузей і/або типів виробництва: серійне складальне (електроніка, машинобудування), малосерійне і дослідницьке (авіація, важке машинобудування), дискретне (металургія, хімія, упакування), безперервне (нафто- і газовидобуток). Мають значення також різні типи організації самого виробничого процесу. Наприклад, для дискретного виробництва можливе: циклічне повторне виробництво (repetitive manufacturing) - планування виконується на певний строк (квартал, місяць, тиждень); виробництво на замовлення (make-to-order) - планування тільки при надходженні замовлення; розробка на замовлення (engineering-to-order) - самостійна розробка кожного нового замовлення з наступним виробництвом; виробництво на склад (manufacture-to-stock), змішане виробництво (mixed mode manufacturing) - для виробництва кінцевого продукту використовується кілька типів організації виробничого процесу. Така спеціалізація відбивається як у наборі функцій системи, так і в існуванні бізнес-моделей даного типу виробництва. Наявність вбудованих моделей для визначених типів виробництва відрізняє виробничі системи друг від друга, у кожної з цих систем є глибоко пророблені напрямки і функції, розробка яких тільки починається або взагалі не ведеться. Серед найважливіших задач, що постають перед підприємством в сучасних умовах, можна виділити: підвищення конкурентної боротьби, необхідність випускати продукцію відповідно до поточних замовлень покупців, а не з довгостроковими перспективними планами, необхідність оперативного прийняття рішень у складній економічній ситуації, зміцнення зв'язків між постачальниками, виробниками і покупцями. У конкурентній боротьбі перемагає тільки той, хто швидше за інших реагує на зміни в бізнесі і приймає більш вірні рішення. Саме інформаційні технології допомагають керівникам промислових підприємств у вирішенні цих складних задач. Країни ринкової економіки мають великий досвід створення і розвитку інформаційних технологій для промислових підприємств. Одним із найбільше поширених методів управління виробництвом і дистрибуцією в світовій практиці є стандарт MRP II (Manufacturing Resource Planning)- планування ресурсів виробництва, який розроблено в США і підтримується Американським Товариством з Контролю за Виробництвом і Запасами – American Production and Inventory Control Society (APICS). MRP II – це набір перевірених на практиці розумних принципів, моделей і процедур управління і контролю, що служать підвищенню показників економічної діяльності підприємства. Ідея MRP II спирається на декілька простих принципів, наприклад, поділ попиту на залежний і незалежний. MRP II Standard System містить опис 16 груп функцій системи: Sales and Operation Planning – Планування продажів і виробництва. Demand Management – Управління попитом. Master Production Scheduling – Упорядкування плану виробництва. Material Requirement Planning – Планування матеріальних потреб. Bill of Materials – Специфікації продуктів. Inventory Transaction Subsystem – Управління складом. Scheduled Receipts Subsystem – Планові постачання. Shop Flow Control – Управління на рівні виробничого цеху. Capacity Requirement Planning – Планування виробничих потужностей. Input/output control – Контроль входу/виходу. Purchasing – Матеріально технічне постачання. Distribution Resource Planning – Планування ресурсів розподілу. Tooling Planning and Control – Планування і контроль виробничих операцій. Financial Planning – Управління фінансами. Simulation – Моделювання. Performance Measurement – Оцінка результатів діяльності. Якою мірою інформаційні технології можуть бути корисними для вирішення означених вище задач? Чудес, на жаль, не буває. І жодна, навіть сама прогресивна автоматизована система не зможе уберегти підприємство від несприятливих змін законодавства, запобігти черговій фінансовій кризі або допомогти стягнути безнадійну дебіторську заборгованість. Але, проте, є аспекти, у яких інформаційні технології є незамінним помічником керівника. Виробниче планування і управління Це може показатися парадоксальним, але складне становище вітчизняних підприємств, проблеми «зовнішнього середовища» і обмеженість ресурсів часто стають могутнім стимулом для впровадження систем, що дозволяють ці ресурси заощаджувати. Чим складніша ситуація, тим жорсткіше треба планувати. Що стосується автоматизованих систем, то основною відмінністю якісної системи від інших є саме її можливість реалізувати найбільш сучасні і прогресивні управлінські концепції, головна риса яких — ощадливе використання ресурсів і орієнтація на інтереси клієнтів. Маркетинг і збут — вихідна точка планування Сучасні автоматизовані системи дозволяють враховувати в процесі планування ті аспекти, що колись випадали з поля зору керівника. Недостатньо випускати якісну продукцію — потрібно ще вміти її продавати. Маркетинг — це нова сфера діяльності, що потребує фахівців з відповідною підготовкою, що вміють просувати продукцію компанії, аналізувати продажи за різними критеріями і робити правильні висновки. І саме маркетинг є хворим місцем багатьох промислових підприємств. Збут — це не обов'язковий розподіл продукції по численним «торговельним крапкам». Головне в збуті (незалежно від того, хто виступає як замовник) — забезпечення договірних обсягів, номенклатури і термінів постачань за погодженими цінами. По суті справи, слабка система збуту — це наслідок слабкої системи планування. Головна проблема полягає в тім, що багато підприємств дотепер практикують планування «від потужностей» — тобто від того, скільки можна виробити продукції, а не від того, скільки продукції буде продано і за якою ціною. Планово-економічні відділи приділяють багато уваги плануванню виробництва, але при цьому слабко пов'язані з відділами маркетингу і збуту. Інакше кажучи, істотною перешкодою є прагнення керувати підприємством в умовах «капіталістичного» ринку, але «соціалістичними» методами. Управління запасами Недостатня ефективність управління запасами також відбувається в результаті того, що система постачання на підприємствах слабо пов'язана з управлінням виробництвом і збутовою політикою. Найчастіше планування поповнення запасів необґрунтовано ведеться по деяким жорстко встановленим нормативам, незалежно від того, наскільки економічно виправданий даний рівень запасу в даній конкретній ситуації. Такий підхід приводить до необхідності підтримки таких рівнів матеріалів, що зберігаються на складах, які забезпечили б потреби виробничого процесу навіть у самих несприятливих умовах. У результаті приходиться установлювати свідомо завищений рівень запасів, практикувати різні страхові резерви і т.д., що по суті справи означає невиправдане відволікання фінансових ресурсів і зниження їхньої оборотності. Сучасні автоматизовані системи не випадково називаються інтегрованими: у них управління запасами розглядається не саме по собі, а в нерозривному зв'язку з іншими ланками планування і управління. Це дозволяє визначати необхідний рівень запасів і стратегію їхнього поповнення не у виді раз і назавжди визначених нормативів, а більш ощадливо, у гнучкій залежності від виробничої ситуації, причому без яких-небудь додаткових ризиків. Облік і управління фінансами Окремо варто згадати питання обліку і фінансового менеджменту. На жаль, у цій області теж часто спостерігається розрив між окремими складовими, у результаті чого фінансове управління стає не цілком адекватним виробничому менеджменту. Як правило, найбільш жалюгідно обстоять справи з постановкою методик калькуляції собівартості незавершеного виробництва, напівфабрикатів і готової продукції. Справа в тім, що ці методики досить складні, вимагають вивіреної до дріб'язків постановки управлінського обліку і регулярних трудомістких розрахунків. Більш того, калькуляція собівартості повинна бути «убудована» у систему планування замовлень. Ці питання також можуть бути вирішені тільки на основі автоматизації, причому такої автоматизації, що розглядає фінансові і виробничі аспекти не окремо, а як частину єдиної, цілісної системи планування. Інформованість керівника Як відомо, якість управління підприємством багато в чому визначається ефективністю рішень, прийнятих керівниками різних рівнів — вищої, середньої і нижньої ланок. Для прийняття таких рішень менеджерам необхідно володіти достовірною, оперативною і регулярною інформацією про стан справ. Вірогідність означає, що перекручування інформації неприпустимі або, принаймні, не повинні бути істотними. Оперативність потрібна тому, що застаріла інформація не представляє великої цінності. Регулярність означає, що керівник повинний мати інформацію щодня, а не «раз у тиждень», «раз на місяць» або «раз у квартал». Особливо гостро проблеми вірогідності, оперативності і регулярності управлінської інформації постають перед великими підприємствами, виробничими об'єднаннями і холдингами. Такі підприємства мають досить велику кількість дочірніх структур, територіально вилучених від головної компанії і працюючих відносно автономно. Збір і обробка даних по всіх таких структурах найчастіше перетворюється в тривалу і малоефективну процедуру. У цих умовах інформаційні системи — це єдина можливість збирати, обробляти дані і представляти їх у вигляді, зручному для прийняття управлінських рішень. Крім того, сучасні управлінські інформаційні системи дозволяють виконувати такі складні розрахунки, які просто неможливі при традиційних підходах (типовий приклад — коректування виробничого графіка з частотою кілька разів на день, що просто неможливо при використанні застарілих систем і тим більше при ручній обробці даних). 4. Галузеві особливості застосування інформаційних систем Основна діяльність будь-якого економічного об'єкта є визна-чальною як при створенні структури об'єкта управління, фор-муванні управлінського апарату, так і при розробці АІС цього об'єкта. Від зазначеної діяльності залежать зрештою перелік розв'язуваних задач, методи й способи їх розв'язування, обсяги та потоки інформації, методи збору, зберігання, обробки та пере-давання даних. Тому аналіз основ та особливостей діяльності підприємства і з'ясування специфіки його роботи — неодмінні умови створення відповідних АІС. Перш ніж вибирати програмне забезпечення, необхідно ретельно вивчити всі особливості бізнесу. Це особливо важливо, якщо ви збираєтеся придбати таку різноманітну по своїх можливостях систему, як планування ресурсів підприємства (ERP). Подібне вивчення вимагає часу, сил і рішучості, і в результаті ви одержите систему, що вас влаштовує і яка вам по засобах. Виникає питання: яким образом програмне забезпечення може допомогти підприємствам краще використовувати саме ті конкурентні можливості й основні процеси, що особливо важливі для їхнього бізнесу? Незважаючи на удавану очевидність, ідея про те, що система управління повинна відбивати реальну діяльність підприємства, часто відкидається убік, особливо в компаніях середнього розміру, що не звикли вимагати адаптації програмного продукту до своїх конкретних потреб. Перший крок – рішення питання про місце підприємства і його діяльності в галузі в цілому. Хоча відповіді на подібні питання можуть здаватися простими, вони, проте, дуже важливі при складанні списку критеріїв для добору постачальників. Щоб успішно пройти через процес самооцінки необхідне проведення аналізу кожного аспекту виробничої діяльності: фінансів, бухгалтерського обліку, проектних робіт, виробництва, закупівель і логістики. Усі ці складові є також шістьма основними фазами фронт-офісних і бекофісних процесів ERP. Усередині кожної з таких категорій є кілька ключових компонентів, що діють узгоджено один з іншим. І вам ні в якому разі не можна випустити з уваги жоден з них. Допустимо, що для підприємства головне – це виробництво і з виробничою фазою вам необхідно тісно поєднати процес закупівель. Необхідно позначити даний процес як особливо важливий з погляду його обліку в ERP-системі. Не варто розраховувати, що усе буде прекрасно працювати в новій системі тільки тому, що прекрасно працювало в старій, котру ви використовували протягом 30 років. Може случитися так, що без конкретної частини, пов'язаної з закупівлями, вся інша система виявиться для вас марною. Важливо враховувати не тільки ваші основні конкурентні можливості і сильні сторони. Також важливо зуміти проаналізувати всі інші області діяльності підприємства, навіть ті, де його позиції не настільки сильні. Після того як ретельно вивчені усі виробничі і допоміжні процеси, варто розглянути питання про те, який тип системи підприємство може собі дозволити. Необхідно враховувати, що витрати на впровадження, як правило, у чотири або п'ять разів перевищують вартість придбаного пакета. Звичайно, ця цифра відноситься до впровадження на великому підприємстві, однак значні додаткові витрати можуть виникнути й у підприємства середнього розміру. При правильному плануванні витрати на впровадження перевищують вартість придбаної системи в середньому в два або три рази. Однак варто підготуватися до чотириразового або п'ятикратного перевищення, у залежності від ступеня необхідного вам додаткового настроювання. Можна умовно виділити наступні класи систем: Локальні системи (системи для малого бізнесу). Такі системи призначені для ведення обліку по одному або декількох напрямках (бухгалтерія, збут, склади, облік кадрів і т.д.). Системами цієї групи може скористатися практично будь-яке підприємство, якому необхідне керування фінансовими потоками й автоматизація облікових функцій. За багатьма критеріями вони універсальні, хоча найчастіше розробниками пропонуються рішення галузевих проблем, наприклад, особливі способи нарахування податків або керування персоналом з урахуванням специфіки регіонів. Універсальність приводить до того, що цикл впровадження таких систем невеликий, іноді можна скористатися "коробковим" варіантом, купити програму і самому установити її на персональному комп'ютері. Фінансово-управлінські системи. Такі системи дуже гнучко і легко набудовуються на потреби конкретного підприємства, добре інтегрують діяльність підприємства і призначені, у першу чергу, для обліку і керування ресурсами невиробничих компаній. Ці системи, як правило, універсальні, однак може з'являтися необхідність відображення специфіки діяльності конкретної компанії, оскільки їхні функціональні можливості ширше, ніж в локальних. Багато які з цих систем мають базові можливості управління виробництвом. Деякі вітчизняні постачальники намагаються знайти рішення проблеми в інтеграції з виробничими модулями західних систем. Середні інтегровані системи. Ці системи призначені для управління виробничим підприємством і інтегрованим плануванням виробничого процесу. Облікові функції, хоча і глибоко пророблені, виконують допоміжну роль і часом неможливо виділити модуль бухгалтерського обліку, тому що інформація в бухгалтерію надходить автоматично з інших модулів. Ланцюжок оперативного планування "збут – виробництво – закупівлі" є ядром систем (на основі процедур MRP-II). Підрозділи інфраструктури підприємства (фінанси, бухгалтерія, маркетинг і ін.) будують свою діяльність, спираючись на дані цього ланцюжка. Такі системи більш складні в установці (цикл упровадження може займати від 6-9 місяців до півтора року і більш). Це обумовлено тим, що система покриває потреби підрозділів і цілком інтегрує виробниче підприємство, що вимагає значних спільних зусиль співробітників підприємства, постачальника програмного забезпечення або консалтингової компанії, що здійснює впровадження. Виробничі системи по багатьом параметрам значно більш тверді, чим фінансово-управлінські. Виробниче підприємство повинне, у першу чергу, працювати як добре налагоджений годинник, де основними механізмами управління є планування й оптимальне управління запасами і виробничим процесом, а не облік кількості рахунків-фактур за період. Великі інтегровані системи. Ці системи відрізняються від середніх інтегрованих систем набором вертикальних ринків і глибиною підтримки процесів управління великих багатофункціональних груп підприємств (холдингів або ФПГ). Такі системи відрізняє широта охоплення, включаючи управління виробництвом, управління складними фінансовими потоками, корпоративну консолідацію, глобальне планування, бюджетування й ін. Подібні функції властиві і багатьом фінансово-управлінським (за винятком виробництва), і середнім інтегрованим системам, однак з більш низьким ступенем пророблення. Термін упровадження великих інтегрованих систем звичайно більше року, а вартість проекту може значно перевищувати 500 тисяч доларів США. Спеціалізовані системи. Такі системи призначені в основному для одержання корпоративної консолідованої звітності, для корпоративного планування і бюджетування, корпоративної консолідації, одержання управлінської звітності, аналізу даних за технологією OLAP. Слід зазначити, що для забезпечення цих систем своєчасною і коректною інформацією їх варто зв'язати із системами оперативного управління. Вертикальні ринки. За багато років розробок систем управління підприємством у постачальників інтегрованих систем на Заході виробилася спеціалізація по вертикальних ринках, що пов'язана, у першу чергу, зі специфікою управління підприємствами в окремих галузях. Основні розходження виникають між безперервним і дискретним/складальним типами виробництва. Прикладом першого типу виробництва може служити хімічна галузь, у якій використовуються поняття рецептури, змішування, температурні режими й ін., прикладом другого типу – автомобільна галузь, у якій використовується специфікація виробу, збирання, варіантність і ін. Існують також досить сильні відмінності між іншими типами виробництва: масове і крупносерійне; дрібносерійне – збирання на замовлення, конфігурування на замовлення; одиничне – розробка на замовлення. Така спеціалізація відбивається як у наборі функцій системи, так і в існуванні бізнес-моделей даного типу виробництва. Наявність вбудованих моделей для визначених типів виробництва відрізняє виробничі системи одну від іншої, у кожної з них є глибоко пророблені напрямки і функції, розробка яких тільки починається або взагалі не ведеться. Орієнтація на визначені вертикальні ринки обумовлюється, у першу чергу, стратегією постачальника й історичних факторів розвитку компанії. Середні інтегровані системи звичайно охоплюють 5-7 вертикальних ринків, у той час як у постачальників великих інтегрованих систем їхня кількість може бути значно більшою. Висновок В результаті проведеного дослідження автором були зроблені деякі висновки. Структурні складові управління такі: 1) керуюча система, або суб'єкт управління — СУ; 2) керована частина, або об'єкт управління — ОУ; 3) інформаційна систе-ма — ІC, ІC — неодмінна складова у процесі організації управління — містить у собі такі основні частини: 1) сукупність економічних даних на відповідних носіях, ор-ганізованих певним способом; 2) методи, способи, технічні засоби й технології збирання, об-робки, зберігання, пересилання інформації та її надання користувачам. Залежно від застосовуваних технічних засобів обробки інфор-мації розрізняють ручні, механізовані та, у разі використання ав-томатів, насамперед ЕОМ, автоматизовані ІC (АІС). Будь-яка АІС поділяється на функціональну та забезпечуваль-ну частини (ФЧ та 3Ч), які, у свою чергу, поділяються на прос-тіші елементи — підсистеми, котрі також припускають подаль-ший поділ. До ФЧ належать ті елементи системи, які визначають її функ-ціональні можливості, а саме: призначення, виконувані управлін-ські функції та функції з обробки інформації. До ЗЧ системи належать об'єкти (матеріальні та інші засоби, інструментарій), з допомогою яких виконуються функції систе-ми, тобто реалізується функціональна її частина. Додатково виокремлюють забезпечувальні підсистеми, кож-на з яких об'єднує певний вид ресурсів, а також умови їх організації. Інформаційні технології допомагають керівникам промислових підприємств у вирішенні різних складних задач, таких як виробниче планування і управління, маркетинг і збут, управління запасами, облік і управління фінансами тощо. Можна умовно виділити наступні класи систем: локальні системи (системи для малого бізнесу), фінансово-управлінські системи, середні інтегровані системи, великі інтегровані системи, спеціалізовані системи. Безумовно, ніякі інформаційні технології не здатні вирішити весь комплекс різноманітних управлінських проблем. Проте, є багато областей, у яких вони є незамінним помічником менеджера. Наприклад, саме вони дозволяють вирішити проблему вірогідності, оперативності і регулярності управлінської інформації, що дає можливість керівникам вищої, середньої і нижньої ланок приймати більш ефективні рішення. Література Єрьоміна Н. В. Банківські інформаційні системи.. — К.: КНЕУ, 2000. — 220 с. Информационные системы в экономике / Под ред. проф. В. В. Дика. —М.: Финансы и статистика, 1996. Колесник А. П, Компьютерные системы в управлении финанса-ми. — М.: Финансы и статистика, 1994. — 312 с. Константин Невядомский. Как оценить нужды своего предприятия в автоматизации управления и выбрать соответствующую систему. Стаття з сайту Management.com.ua. Адреса посилання - Кошкин Л.И. Хачатуров А.Е. Булатов И.С. Менеджмент на промышленном предприятии. К:"Эколайн", 2000 Лилия Козленко. Проектирование информационных систем.//"КомпьютерПресс" (№9, 2001 г.) Маргарита Черненко. Проблемы управления украинскими предприятиями.// "Корпоративные системы". №4 2002 Планування ресурсів виробництва. MRP II (Manufacturing Resource Planning).// Стаття з сайту Management.com.ua. Адреса посилання - Рогач І. Ф., Сендзюк М. А., Антонюк В. А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Нанч. посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2001. 239с.
1 2 3 4 5 Категория: Мікроекономіка \| Добавил: Aspirant (04.06.2013)
Просмотров: 874 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: