Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
| Главная » Статьи » Реферати » Мікроекономіка |
Реферат на тему : Розвиток товариства "Сільський господар"
|
Реферат на тему : Розвиток товариства "Сільський господар" Розділ 1. Основні тенденції розвитку товариства "Сільський господар" З розвитком капіталістичних відносин у Європі й зростанням технічного прогресу відповідні соціально-економічні зміни мусили відбутися і в Галичині. Оскільки основну масу населення краю становили селяни, які були основними товаровиробниками, то основна проблема, яка вимагала вирішення, була аграрна. Парадоксальним видавалося те, що на родючих галицьких землях врожаїв збирали набагато менше, ніж у найближчій до краю Чехії чи Австрії. Однак для того, щоб виборсатися з економічної біди, потрібно було об’єднати сили, скооперуватися. Саме таку місію і взяло на себе товариство “Сільський господар” – одне з давніх українських кооперативних товариств. Початкові розбудови кооперативної організації в Західній Україні завдячують краєвому господарському товариству "Сільський господар" Товариство "Сільський господар" засноване в Олеську, Золочівського повіту у 1899р., а його очолив Євген Олесницький. Установчі збори товариства відбулися 23 березня 1899р., на яких було обрано першого голову " Сільського господаря". Ним став о. Тома Буткевич (який очолював товариство до 1909р.), його заступником - селянин Данило Максимович, секретарем - учитель Іван Петришин , касиром - о .Олекса Левицький , членами Виділу – о. Юліян Дуткевич, о. Віктор Цебрівський, Іван Покутницький, Осип Домбровський. Між першими співучасниками згадуються ще о. Василь Гутковський, о. Віктор Дорошинський та о. Григорій Курчинський, - все це переважно священики Золочівського й Бродського повітів. З Олеська перенесло товариство свій осідок до Золочева , а 1905р. до Львова і стало центральним крайовим товариством . Розвивалося поволі , і в 1908р. мало лише 226 членів ,у 1909р. — 5 філій у краю й 700 членів [14;с. 324]. У 1909р. у товаристві відбуваються важливі зміни. На Хліборобській Виставі в Стрию відбулися надзвичайні збори членів товариства. Вони змінили статут, вибрали нові керівні органи та намітили нову широку подальшої діяльності. Новообраний голова товариства, директор Євген Олесницький (тоді вже видатний посол австрійського парламенту, який очолював товариство "Сільський господар"), разом з своїми співробітниками, а також парламентарний посол о. Степан Онишкевич і Георгій Величко (географ , вчитель гімназії , який пристав до громадсько-економічної роботи ) розвинули інтенсивну організаційну діяльність в 39-ох повітах, заснували 71 філію , приєднали до місцевих гуртків по селах тисячі членів. Таким чином Товариство виросло на значну інституцію, з філіями майже в кожному повіті, сотнями гуртків та відразу набрало характеру головної репрезентації хліборобських інтересів українського населення. За таку його почали визнавати крайові, автономні й державні власті. В результаті такої пожвавленої діяльності товариство "Сільський господар" на 1910 рік мало 85 філій, більше 100 різних гуртків, що об'єднували понад 12 500 членів [ 15; с. 635]. Метою товариства "Сільський господар" за постановами нового статуту, який було прийнято 1909 року, було: дбати за піднесення добробуту українського народу шляхом поправи сільського господарства й домашніх промислів"; захищати "господарські й промислові інтереси" українського населення перед властями й законодавством; закладати різні господарські справи шляхом виховання, часописів і книжок господарського змісту та втримувати вчителів господарства; закладати читальні, бібліотеки, сільськогосподарські й промислові школи ; влаштовувати з'їзди й віча, курси й вистави; закладати й підтримувати зразкові господарства , дослідні станції, призначати й розділювати нагороди за найкраще ведення господарства, давати стипендії на економічні студії; бути посередником при закупівлі землі, штучних добрив, реманенту, при збуті сільськогосподарських продуктів тощо [ 1; арк. 6]. Згідно статуту органами товариства "Сільський господар" були : а ) Загальні Збори Товариства , на яких проводилось звітування праці за певний період, ухвалювався план праці та бюджет на наступний рік, вибирали Головну Раду; б) Головна Рада Товариства, як речник українського населення перед властями й законодавством , мала вносити меморіали й доповідні записки до крайових і центральних властей , висловлювати думку в справах , аграрного законодавства й аграрної політики уряду , дбати про репрезентацію товариства в різних крайових і державних органах господарської адміністрації. в) Філіальні Ради; вирішували питання про створення нових гуртків г) Ради Кружків[2; арк. 9]. Із статуту товариства “Сільський господар” На кінець 1912р. товариство " Сільський господар " мало 90 філій , 1151 гурток ; в них 26 612 членів [ 14 ; с.461 ]. Окрім головних завдань Товариства – оборони й репрезентації справ українського селянства впливу на аграрне законодавство й заходів для піднесення освіти та розвитку сільського господарства, філії і гуртків Товариства виявляли щораз більшу ініціативу в організації торгівельних операцій. Головна Рада "Сільський господар", завершуючи цю організацію посередницької діяльності гуртків і філій, заснувала центральний " Синдикат " при товаристві у Львові [ 42; с. 214]. Напередодні 1914р. товариство " Сільський господар " мало 88 філій , 1324 кружків , які об'єднували 32 352 членів . Однак подальший розвиток товариства припинили військові дії Першої світової війни. Багато матеріальних надбань "Сільського господаря" було знищено, десятки керівників товариства , було вислано до Сибіру [23 , с. 154 ]. Після закінчення війни в західноукраїнські землі поступово стали повертатися з полону українці – колишні вояки Австроугорської імперії й вивезені до Сибіру російськими військами галицькі вчителі – фахівці товариства " Сільського господаря " відразу ж , з ініціативи Олесницького, приступили до відновлювання діяльності зруйнованих і організації нових кружків і філій товариства "Сільський господар". У цей час головою Головної Ради товариства "Сільський господар" був Т. Войнаровський, директором бюро В. Струк [21; с. 162 ]. Товариство “Сільський господар” було не просто системою господарських гуртків для задоволення соціально-економічних потреб своїх членів. Для віками пригнобленої української нації в Західній Україні товариство стало засобом соціально-економічної оборони її інтересів, важливим елементом подальших національно-визвольних змагань, засобом господарського зміцнення і громадського виховання народу у самоврядних громадсько-господарських організаціях. Під час короткого існування Західної Народної Республіки товариства "Сільський господар", частинно перебрало було на себе функції сільськогосподарської влади . У столиці Західноукраїнської Республіки м. Станіславові відкрито при Секретаріаті Земельних Справ відділ товариства "Сільський господар", який від грудня 1918р. відповідну працю у тій частині Галичини , яка була під владою ЗУНР [34; с. 24 ]. Цей відділ товариства " Сільський господар " керував працею у філіях товариства "Сільський господар", скликав господарський з'їзд у Станіславові, намітив провести ряд заходів з метою поліпшення кооперативного руху , однак у зв'язку із відступом українського війська за р. Збруч , на терени Східної України , не зміг накреслене втілити в життя [ 36 ;с.172]. Здобувши за військово-матеріальною і духовною підтримкою могутніх світових держав перемогу над ЗУНР , польські окупанти розпочали на окупованій ними території кривавий терор проти українського народу та його господарсько-економічних й культурно-освітніх інституцій . Так, був припинений випуск усіх українських часописів , розпущені кооперативи , а їхні приміщення зруйновані і пограбовані. [39; с. 176]. Щоб посилити національний гніт українського народу , польські окупанти вирішили остаточно зруйнувати господарство Східної Галичини , перетворивши цей край на сировинний придаток і ринок збуту товарів , вироблених в центральній Польщі . Саме тому згодом польський уряд штучно поділив країну на дві нерівноправні економічні частини : Польщу "А" , до якої входили корінні польські землі , у яких все робилося для розвитку промисловості , та Польщу "Б" , що охоплювала територію українських та білоруських земель і була призначена як аграрно-сировинний придаток для етнічних польських територій .[35; с. 316]. Під тиском світової громадськості й на вимоги національно-свідомих українців польський уряд змушений був піти на деякі поступки, що стосувалися передусім господарської сфери життя .Так , під кінець 1920р. польська влада дозволила відновити діяльність товариства "Сільський господар" у Львові, тільки не давала йому тих привілеїв, що товариство мало за Австрії. [33; с. 26]. Під кінець 1918р. товариство "Сільський господар" мало 88 філій, 1815 кружків і 83 400 членів. [ 45; с. 96 ]. В основу відновленої діяльності "Сільського господаря " було покладено ухвалу про повну співпрацю товариства і кооперації, взаємну допомогу і принцип самодостатності"[ 46; с.5]. Правовою основою товариства "Сільський господар" став виданий польськими властями 29 жовтня 1920р. досить демократичний кооперативний закон . Цей закон , який передбачав вільне й відкрите членство в кооперації, нескладну процедуру реєстрації кооперативів , створення при Міністерстві фінансів Державної кооперативної ради , яка б координувала кооперативний рух й контролювала його , дав змогу і поневоленим українцям об'єднувати і спільними силами відбудовувати рідний край [ 6; с.567]. У цей час поверталися в Галичину з різних країн колишні вояки української армії, однак польська влада до роботи їх не приймала, й вони взялися до розбудови кооперації серед селянства. Завдяки цьому швидким темпом розбудовувалася низова кооперація, хоча натомість товариство “Сільський господар”, що не вело торгівлі, а займалося культурно-освітньою діяльністю, почало втрачати свою підбудову. Це було спричинене тим, що не було кому розвивати діяльність товариства і вливати в нього нове життя. Однак ті, що розуміли справу, знали, що без товариства “Сільський господар”, без одноцільної управи агрономічної роботи, без агрономів-фахівців не буде надалі розвиватися й сільськогосподарська кооперація. єДля відбудови кооперативної мережі на українських землях , що перебували у складі Польщі, було вирішено заснувати у кожному селі універсальний господарсько-споживчий кооператив [ 40; с. 198]. 4 січня 1921р. було засновано Крайовий Комітет Організації Кооперативів (ККОК). З метою тіснішої і оперативнішої координації організаційних заходів , спрямованих на зміцнення кооперативної мережі , на західноукраїнських землях організовувалися повітові комітети з організації кооперативів [31; с.214 ]. Творячи господарсько - кооперативну організацію, ККОК планував також працювати над 'підвищенням культурного рівня населення, тим самим втілюючи в життя плани "Сільського господаря". За постановами статуту ККОК місцеві кооперативи по селах (так звані кооперативи І ступеня) мали допомагати спільно з іншими товариствами через кружки "Сільського господаря" в піднесенні рівня агрокультури, підносити культурний рівень своїх членів [ 55; с. 84]. За статутом ККОК по селах організовувалися господарсько-споживчі кооперативи одного типу , які в технічно- рільничих справах піддаються контролі крайовому товариству "Сільський господар" та ведуть спільну працю з товариством в питаннях фахової освіти .[ 56; с. 68 ]. "Сільському господарю" допускалось відновити, зглядно творення свої кружки лише в громадах', в яких або нема кооперативи , або коли існуюча кооперативу не розвинена в своїм лоні господарського кружка . ККОК планував використати мережу "Сільського господаря" і на її базі організувати сільську кооперацію в універсальній формі, тісно пов'язуючи завдання кооперації і "Сільського господаря"[ 59; с. 32]. В ^структурному плані післявоєнного господарського життя в Галичині помітну роль відіграло саме товариство "Сільський господар" з його численними філіями й гуртками по всьому краї . Однак в перші повоєнні роки відбудова цього Товариства дещо затягувалася . На листопад 1924р. з88 передвоєнних філій товариства "Сільський господар" було зареєстровано 24 , причому діяли більш-менш активно лише 10.[ 57; с. 183]. На кінець 1925 року українська кооперація значно зміцніла й уся її діяльність базувалася на чітких організаційних засадах. Виходячи із того, щоб і надалі абсолютна більшість українського населення Західної України проживала в сільській місцевості, кооперативний рух передусім поширювався й організаційно оформлювався через сільські кооперативні осередки. Новий поштовх до розорення мережі сільської кооперації дало прийняття закону про виконання аграрної реформи 28.12.1925 р. Капіталістичні засади подальшого розвитку сільського господарства, закріплені в цьому правовому акті, стали фундаментом для активізації української кооперації. Серед кооперативних видів української кооперації у 1925 р. чітко викристалізувалося найбільш організаційне об’єднання товариство “Сільський господар”, яке мало складну, розгалужену структуру. На жаль , справа з налагодженням кооперативного руху просувалося не такими швидкими темпами , як би цього хотілося керівникам кооперації . Зацікавлення громадянства цією ділянкою праці було ще малопомітним . У першій міжвоєнній декаді товариство "Сільський господар" швидше тільки теоретично нові форми своєї діяльності і співпраці з кооперацією [32; с. Лише в 1928р., коли молочарська кооперація стала набувати сили, а закупко - збутова - розпочала експорт, теоретична організація назріла до практичної реалізації. Перший досвід в експорті сільськогосподарських продуктів показав, що не можливо успішно проводити їх збут без планової стандартизації. Назріла необхідність у тому, щоб кооперація разом з товариством "Сільський господар" стала творцем планової продукції українського села [ 45; с. 86]. п]ьу&&М^^ ї% ^Щ^^ее^^, еЯ^ЇШМШґ'Г № ММШ % ^«МХ'ГЬ&я' ггш&ШЬ 7 (Ш І й * У*> "Резолюдіях" VII ^ кооперативного з'їзду була постанова для закупівельне - збутової кооперації: "Чимраз то ширший, то глибший збут хліборобських продуктів змушує Окружні Союзи до тісної співпраці з "Сільським господарем", який мусить вести в округах пропаганду та навчання продукції, яка відповідає вимогам ринкіу збуту. На забезпечення цієї праці "Сільському господарю" хліборобська кооперація зобов'язується давати не тільки обов'язкові вклади від кооператив, але й допоможе йому постійним додатком від кожної збутої скрині яєць, від кожної збутої тварини [ 63; с.З]. З'їзд пропонує "Сільському господарю" проводити досліди господарських умов і можливостей в поодиноких районах, а кооперація має фінансувати цю акцію. Кооперація зобов'язувалась на передання наміченої праці товариством "Сільський господар" оподаткувати всі кооперативи в Західній Україні [59; с. 37]. Щорічні Загальні Збори Ревізійного Союзу Українських Кооператив (РСУК - центральна установа загального об'єднання західноукраїнської кооперації) щоразу поновлюють напрямні співпраці об'єднаної кооперації з товариством "Сільський господар". Із власних фондів РСУК допомагає товариству у видавництві його сільськогосподарської літератури. Згодом уточнюється нормування способів покриття річних бюджетів товариства "Сільський господар" коштами кооперативних організацій: коштів на утримання його централі, повітових агрономів, сільськогосподарських шкіл, на друк двотижневика "Сільський господар" [52; с.89 ]. В грудні 1930р. відбулося ряд нарад, на яких обговорювались напрями співпраці "Сільський господар" з кооперацією. Так, з Масло союзом - в ділянці контролі молочності та плекання молочної худоби. З "Центросоюзом" - в галузі плекання курей ( несучих порід) і догляду за безрогими на сало і бекони [59; с.31]. З представників кооперації й "Сільського господаря" виник постійний орган - Інспекторат, який щороку планував працю суспільної агрономії; від 1937 року окремий інспектор - агроном стежив за виконанням цього плану в усіх округах Західної України. Централя "Сільського господаря" реорганізувалась і створила виконавчий орган Загальних Зборів та Головної Ради товариства - тричленну Дирекцію. Головами Ради впродовж значних періодів були о. Тит Войнаровський, інж. Юліан Павликовський і Мирон Луцький. Головним директором з 1928р. був інж. - агроном Свген Олесницький [ 22; с. 424]. На 1935р. крацове господарське товариство "Сільський господар" начислювало 73 повітові філії і 1480 гуртків по селах. Мережа товариства значно зростала, особливо збільшувалась кількість гуртків.Наприклад, на 1938рік Коломийська повітова філія товариства "Сільський господар" нараховувала 96 кружків; сотні різних секцій при них. Перед Першою світовою війною тут було лише 40 гуртків [ 20; с. 289]. Під кінець другої міжвоєнної декади українська кооперація матеріально забезпечувала 122 працівників сільськогосподарської суспільної агрономії, які виконували план спільних прагнень кооперації й товариства "Сільський господар", скерований на культурний поступ українського села. В 1939 році "Сільський господар" мав 60 філій, 2040 гуртків, що об'єднували в собі 160000 фізичних членів-осіб [56; с. 93]. Товариство "Сільський господар" брало активну участь у розвитку української культури та збереженні звичаїв і традицій українського народу. Зокрема, товариство "Сільський господар" старалося продовжувати традицію Јвята ^бшінків, по селах, пов'язавши їх з святом "Сільський господар". Остання акція товариства "Сільський господар" напередодні другої світової війни була організація "Секцій охорони природи" [21; с.297]. Акцентуючи увагу на ролі і значенні виробничо-збутової кооперації на західноукраїнських землях треба зазначити , що товариство "Сільський господар " дало за досить короткий час надзвичайні результати . Після програмної боротьби за політичну незалежність , стиснена з усіх боків національна потенція , виявлялась у формі небувалого досі змогу в напрямі до економічної незалежності . Товариство "Сільський господар" було самостійним і не залежало від чужоземних впливів . Отже, можна стверджувати , що товариство "Сільський господар " відіграло важливу роль у піднесенні господарсько-кооперативного руху в Галичині . Воно виникло для задоволення економічних і соціальних потреб дрібних товаровиробників і діло на підвалинах добровільності , справедливості і самоврядування. РОЗДІЛ 2 ТОВАРИСТВО "СІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР" В РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ ГОСПОДАРЮВАННЯ. Крайове господарське товариство "Сільський господар" вагомо спричинило до піднесення рівня господарської культури в Галичині . У міжвоєнні роки "Сільський господар" виступив одним із ключових чинників економічного просвітництва та поширення передових форм господарської самодіяльності в українському селі, що стало підставою піднесення його агрокультури на якісно новий рівень . Товариство "Сільський господар" ставило перед собою благородну мету – домогтися піднесення ефективності хліборобства, поліпшення ведення сільського господарства. Відразу його діяльність не знаходила масової підтримки серед селянства. Лише згодом, з прийняттям нового статуту (1909 р.) діяльність “Сільського господаря” пожвавилась. Для наміреної мети та для її осягнення товариство закладало численні гуртки і філії по всьому галицькому краї. Зокрема, філія "Сільського господаря" в Станіславові об'єднає в Станиславівському повіті 40 кружків із загальною кількістю членів 2 тисячі 972 , із того мужчин 2 тисячі 693 та жінок 279 [5; арк.5]. Крім Станіславівського повіту підпали під опіку філії також 7 сіл Товкмацького повіту Закрівці, Гостів, Ворона, Тисмениця; 4 села Надвірнянського повіту: Космач, Розсільна, Солотвина, Жураки . Число членів по кружках хитається від ЗО до 250 чол.[5; арк.7] . За Кружок Краєвого Товариства господарського " Сільський господар " може зав'язатися в кожній громаді, а коли би в дотичнім судовім повіті не було ще філії за призволом Головної Ради , коли що найменше 10 місцевих членів громади заявить охоту приступити до кружка - Кружок Товариства завідомляє о тім приналежну власть - округ діяльності може обіймати одну громаду , або кілька сусідніх громад ,які належать до одного і того самого округа діяльності може находитися лише в сільській громаді ,в якій замешкали бодай 10 членів Краєвого Товариства господарського "Сільський господар " [1; арк. 18]. Такі гуртки були засновані в Богородчанському повіті в громадах Богородчани ,Розсільна, Старуні та інших . Всі вони були створені в 1929р. І в переважній більшості головами гуртків були священники. [4; арк.78, 115]. У Надвірнянському повіті гуртки "Сільський господар " були створені у громадах Надвірна та Перерісль [3; арк. 1, 20]. У Станіславовському повіті гуртки "Сільський господар " були засновані у громадах Залуква , Єзупіль , Ту стань , Угорники , Черніїв [ 5; арк. 123]. Кліматично-природні умови Станіславщини і довколишніх повітів : Надвірної і Богородчан Доломийщини та інших регіонів західно -українських земель були пригожі для скотарське - годівельної господарки . Провідники філії товариства "Сільського господаря" у Станіславові звернули особливу увагу на цю галузь господарства [ 15; с. 678]. Після визвольних змагань, колишні вояки української армії, почали повертатись з різних кінців світу на рідні землі . Багато з них позакінчували вищі студії з різних фахів , а, зокрема, з агрономії та економіки . Ці фахові люди кинулися до праці в селянські маси свого народу . Приспана праця філії товариства " Сільський господар " в Станіславові під проводом ентузіаста станової хліборобської організації о. Чаковського відновилася . До праці включився інженер Остап'як , який вже закінчив агрономічні студії у Відні [14; с. 425]. Воєнні події, що відбувалися на протязі кількох років у Галичині дуже знищили і зубожили українське селянство . Воно почало всіма силами старатись поправити свою долю, тому гуртувалися у своїх господарських установах. Фахівці до праці вже були, але бракувало фондів для їх утримання. Споживча сільськогосподарська кооперація змагалася з матеріальними труднощами, за браком фахових людей , ще не розпочинала своєї діяльності [25; с. 175]. Перед філією постало питання про збільшення молочної продукції –накладання збуту молочних продуктів в організований спосіб через кооперацію . Для реалізації цього завдання з філії товариства "Сільський господар" постав організаційний комітет у Станіславові і Молочарським Союзом у Стрию велися довгий час переговори про можливості урухомлення праці молочарської кооперації. Завдяки енергійній праці таких трьох фахівців як Олексій Лис, Андрій Мудрик та Андрій Палій продукція молочарства в скорому часі збільшилась, фінансова база дала можливість відновити діяльність молочарського союзу в Стрию [23; с. 143]. Поміж двома світовими війнами головами філії товариства " Сільський господар " крім о. Чаковського були інженер І. Остап'як та І. Шепарович . З року 1922 при філії « Сільського господаря " стали працювати агрономи -інженери : І. Остап'як , А. Палій , Я, Чаковський , Гр.. Залізняк , М. Дяченко та Є. Винник [15; с. 682]. Надзвичайно важливу роботу проводила філія у справі репродукції посівного матеріалу збіжжевих культур в с. Колодіївка , в маєтку І. Шепаровича і в Братківцях, в інженера Остап'яка - для централі товариства "Сільський господар ". Завдяки праці філії "Сільський господар" село з господарського боку підносилось культурно і поборювало свої злидні [46; с. 5]. Говорячи про товариство "Сільський господар " в Коломийшині , треба сказати ,що свій гарний розвиток коломийська філія завдячувала таким корисним умовам : перед Першою світовою війною Покуття було наче "гніздом " нової радикальної партії, що мала на меті "звергти темноти ядро". Отже населення Покуття було більше свідоме й горнулося до всього , що означало поступ [16; с. 596]. Другим важливим чинником розвитку товариства " Сільський господар " в Коломиї ,було те ,що на терені філії , в с. Коршеві був маєток Головного товариства " Сільського господаря " у Львові з імпозантним будинком -школою , в якій відбувалися різні сільськогосподарські курси окружного , а навіть і крайового характеру . Третім важливим чинником розбудови товариства "Сільський господар" було українське священство Коломийщини . Священики були основниками товариства " Сільський господар " . Сільські священики мали при церквах великі господарства . Закладаючи кружки " Сільського господаря " та навчаючи людей краще господарювати , вони збільшували свій престиж серед " зрадикалізованих " селян і навертали їх до церкви [16; с. 609]. Першим головою коломийської філії "Сільський господар" був о. Тит Войнаровський. В усій Коломиї було перед Першою світовою війною 40 кружків "Сільського господаря", тобто лише в половині сіл. Філія і кружки використовували з усіх "благ", що їх давала Централя у співпраці з урядом. При кружках були секції "малинові", секції убезпечення худоби тощо; відбувалися сходини голів кружків в Коломиї, часом з доповіддю агронома з Централі і т. п.[16; с. 612]. Філія товариства "Сільський господар" в Городенці була заснована в 1910р., керівником її був Теофіль Окуневський. Городенківська філія в 1912р. мала 16 кружків. Завдяки старанням "Сільського господаря" покрито дах над школою, відновили читальню [17; с.428]. До активних кружків "Сільського господаря" в Городенці належали такі осередки як Тишківці, Топорівці, Торговиця Пільна, Серафинці, Рашків, Чернятин. При кружку в Обертинцях працювала під проводом Марії Горадчук секція господинь [17; с. 434]. Тереном діяння- філії " Сільський господар " в Коломиї був Коломийський повіт з додатком декількох сіл сусідніх повітів , об'єднував біля 100 місцевостей , в тому числі три містечка - Печеніжин , Яблонів і Гвіздець , в яких до Першої світової війни були окремі філії "Сільського господаря ". У Коломийському повіті гуртки товариства "Сільський господар" були засновані в громадах Назірній, Островиці, Воскресіннях, Печеніжині, Раківчику, Товкачику, Яблонові [2; арк. 20, 60, 196]. Для поліпшення економічного становища селян керівництво кооперативів вирішило "підтягнути " спочатку виробництво сільськогосподарської продукції в низових кооперативах . Для цього їх передусім треба було укрупнити , бо малі кооперативи не могли придбати нової техніки , різних агрегатів для механізованого ведення сільськогосподарських робіт , а без цього було неможливо домогтися збільшення приросту товарів [27; с. 31]. Якихось централізованих шляхів для придбання кооперативами високо вартісної техніки не було . Спочатку цю проблему вирішували кооперативи самостійно . Зрозуміло ,що у ці часи необхідно було , передусім ,переконати селян в потребі нової техніки , у її перевагах . З цією метою широко використовувалась кооперативна преса , друкувалися і широко розповсюджувалися агітаційні листки. Для заохочення кооперативів у придбанні нової техніки товариство "Сільський господар" надавало різні премії. Зокрема, в часописі "Сільський господар" у серпні 1926р. повідомлялося, що " котрі три кооперативи, або сільськогосподарські кружки куплять перші цього року для ужитку членів сіялку через повітовий союз кооперативний, то дістануть від "Сільського господаря " нагороду 100 злотих" [48; с. 3]. В деяких місцях сільськогосподарські машини передавалися в розпорядження гуртків “Сільський господар” або залишалися в розпорядженнях самих кооперативів. Між інвентарем для сільськогосподарського виробництва, яку купували кооперативи, було різне ветеринарне обладнання, інструменти, молотарки, сівалки, борони, культиватори та ін. Зокрема, у 1927р. товариства "Сільський господар" мали таку техніку: (таблицю складено на основі кооперативів і матеріалів тогочасної преси). Назва машини | Воєводство Машини | Станіславів | Тернопіль | Львів | Разом Борони ланцюгові | 3 | 3 | 11 | 17 Сівалки | 5 | 24 | 3 | 32 Трейєри | 13 | 17 | 11 | 41 Молотарки | 15 | 41 | 10 | 56 Культиватори | - | 2 | 1 | 3 Плуги | 1 | - | 1 | 2 Плужки до картоплі | 4 | 21 | 3 | 28 Віялки | - | - | 1 | 1 Іррігатори | - | 2 | 1 | 3 Преси овочеві | 1 | 1 Млини овочеві | 1 | 1 Ветеринарне приладдя | 4 | 10 | 4 | 18 Усього з іншими | 53 | 232 | 80 | 365 машинами агрегатами | № 3. Зрозуміло, товариства “Сільський господар” і надалі працювали над поповненням своїх кооперативів сільськогосподарськими машинами. Зокрема, з 1928 р. почалася кампанія за створення “малинових відділів при кооперативах”, під час якої роз’яснювали, наприклад, економічну ефективність використання нових сільськогосподарських машин, підкреслюючи, зокрема, що техніка окуповує себе за рік-два, а 15-20 років працює на прибуток кооперативу. Водночас на західноукраїнських землях селяни терпіли від послужності землі, яка збільшувалася з подальшим її розподілом – роздрібленням. Це утруднювало обробіток землі, не давало можливості використовувати нову техніку, загалом зменшувало ефективність ведення сільськогосподарських робіт. Щоб позбутися посмужності землі, уряд видав закон про комасацію. Комасація – це один із засобів землевпорядкування, який полягав у зведенні ділянок, що належали одному власнику, але розпорошені у різних частинах, з метою зменшення посмужності, що сприяло більш раціональному використанню земельних угідь [8; с. 1088]. Товариство “Сільський господар” погодилося підтримати цю урядову кампанію за умови, що в комісіях проведення “комасації” будуть представники товариства “Сільський господар”. Так, з кінця 1926 р. товариство “Сільський господар” було покликане до співучасті з окружним земельним урядом у Львові в справах популяризації комасації селянських ґрунтів. При “Сільському господарі” для ефективнішого проведення комасації було створене навіть спеціальне “технічне бюро”, до якого зверталися селяни, які хотіли провести комасацію. Щоб зменшити кількість неродючих чи заболочених земель, 16 вересня 1928р. уряд видав додатковий меліораційний закон, який зобов'язував проводити меліоративні роботи. Кошти для меліорації виділяла держава, а віддавати їх повинні були селяни з відтермінуванням на 10-15 років. Проводилась меліорація, особливо з 1935р., й іншим, так званим господарським способом. При цьому її проведення фінансували виключно самі селяни. У 1938р., завдяки організаторській праці "Сільського господаря" було змеліоровано майже 500 гектарів лук і пасовиськ у 10 селах та 6 повітах. Загалом же з 1935 до 1938рр. В 51 селі було змеліоровано 8800 гектарів лук і пасовиськ [48; с. 2]. З 1938р. почали проводити меліорацію тих громадських пасовищна Прикарпатті, які були в жалюгідному стані: підмоклі, покриті купами кротовиння, порослі маловартісними травами. Перше село, яке зголосилося провести цю акцію, було село Ляхівці, що на Станіславщині. У ньому проведено меліорацію більш як на 1000 гектарів. Розроблялися плани поліпшення пасовиськ і в інших селах, донак цю акцію перервала війна [42;с.5]. Важливу роль в розвитку культури господарювання відігравали агрономи. Збільшення їхньої кількості мало б спричинитися, окрім господарсько-економічних факторів, й до інших цінностей, передусім поширення просвітньо-культурницьких ідей, національного усвідомлення українських селян тощо. Адже агрономи були високоосвіченими людьми. Агрономи, окрім різних організаційних справ, влаштовували господарські курси з різних ділянок господарства, закладали демонстраційні польові досліди та проводили іншу агрокультурну роботу. Вже на загальних зборах товариства “Сільський господар” 27 грудня 1927 р. агрономи виступили з новою прогар мою праці в товаристві, побудованої на зразок суспільної агрономії. У зв’язку з цим було переорганізовано бюро товариства “Сільський господар” і широко розгорнено агрономічну працю в краї, повітові агрономи при філіях товариства “Сільський господар” отримували конкретні осередки праці, кількість яких невпинно зростала. Селянство побачило, які плоди дає агрономічна праця й почали масово горнутися до своєї хліборобської організації, до товариства “Сільський господар” [18; с. 146]. Завдяки професійній діяльності агрономів, які працювали на теренах повітових союзів, усе більше і більше міцніла українська сільськогосподарська кооперація , члени якої найчастіше гуртувалися навколо товариства " Сільський господар ". Однак " Сільський господар " торгівлею не займався. Ринок був у чужих руках. Тому на з'їзді агрономів "Сільський господар" у 1939р. вирішено було домагатися , щоби українська споживча кооперація загального закупу і збуту в проводі централі "Центросоюзу" проводила збут усіх сільськогосподарських продуктів, бо при чужому ринку і порядках на ньому подальший агрокультурний поступ села неможливий і ведення господарства не окуповується [ЗО; с. 269]. Найбільше збіжжя на продаж давали Тернопільщина і Львівщина. Менше - Станіславівщина. Це пояснюється тим, що Станіславська округа не мала належних кліматичних і ґрунтових умов для вирощування зернових культур. Винятком був повіт Товмач. Домінуючими зерновими культурами були жито і овес, що здебільшого вирощувалися для домашнього споживання та місцевого ринку. В повіті Товмач, окрім цих культур, вирощувалася пшениця на збут [55; с. 96]. Ринок вимагав односортного і доброї якості збіжжя. Тому філія "Сільський господар" намагалася поширити в окрузі односортне збіжжя, переважно жито. Село Іванівна стало осередком посівного матеріалу жита сорту "Спельчанське". У 20-х рр.. поряд із закордонними, стали широко засівати українські селекційні сорти пшениці. іїс^тШ V* & Однак після економічної кризи 1928-1933 рр. відбувається переорієнтація діяльності "Сільського господаря" на розвиток промислового тваринництва. До цього призвело спричинене нею падіння цін на збіжжя. Зусиллями товариства 1937-38 рр. через кооперацію на село доставлялося в значних обсягах сортове насіння коноплі, льону, ріпаку і соняшнику, Головними складовими роботи, спрямованої на піднесення тваринництва, була селекція та раціоналізація вирощування свійських тварин, ветеринарне обслуговування, організація збуту продукції. Однією з найбільш рентабельних в Австрії була продукція "дробу"(дрібні домашні тварини, птиця, яйця). Вагомих здобутків у цій сфері товариство "Сільський господар" досягло після економічної кризи. За 1935-36 рр. через кооперацію здебільшого до Німеччини члени "Сільського господаря" реалізували 372 вагони яєць та 188 тис. кг. пшениці відповідно на 4,1 млн. І 189 тис. злотих. Тоді ж стали виникати секції з розведення "екзотичних" на той час у Галичині бобрів та ангорів [ 54; с. 118]. Продовжувався пошук шляхів підвищення виробництва м'ясної продукції. Так, наприклад, у сер. 30-х рр.. 182 секції годівлі свиней вирощували понад 600 найкращих у краї селекційних голів великої білої англійської породи. Започатковане 1935р. у системі "Сільського господаря" розведенням овець 7 секцій. Велось планове схрещення 1100 одиниць каракулю; румунських циклів і гальштинів із місцевими породами [63; с. З ]. Нарощувались обсяги збуту продукції. За 1936-38 рр. кількість свиней, яку реалізовували члени "Сільського господаря" через кооперацію, зросла з 10,1 до 17,8.тис. голів. Половину продукції відправляли до європейських країн. ЇММ&М& її* 6 . Особливу увагу "Сільський господар" приділяв розвитку молочарства за міжвоєнного періоду у зв'язку з падінням продуктивності осібних українських господарств Галичини, де лише 1,3% мали показники надоїв, близькі до європейських. У сер. 30-х рр.. товариство надає цій галузі пріоритетного значення. Запроваджену 1928р. у його гуртках систему "контролю молочності" згодом визнали найдоцільнішим методом раціоналізації годівлі рогатої худоби. За таких умов у структурі товариства було підготовлено понад 200 "контролерів", що охоплювали працею до 1160 господарств із 1460 коровами [50; с. 5]. Розвиток традиційних видів промислу також зумовлював перетворення підприємств, заснованих громадськими організаціями, на самостійні установи. Найбільшу вагу мав домашній промисел, 25 видами якого, за статистикою "Сільського господаря" , професійно займались 11,6 тис. українських виробників. Варто зазначити, що в другій половині 20-х рр.. польський уряд став надавати протекцію розвитку шовківництву. Дослідна станція під проводом І. Фелипчака, закладена у 1932р. при Глубоківському гуртку самбірської філії, реорганізувалась у кооператив "Шовк". На кінець 30-х рр.. члени товариства реалізували за його посередництво продукцію на 6,1 тис. злотих [59; с. 32]. І У широкий громадсько-кооперативний рух розвинулося пасічництво, що пережило активне відродження. В міжвоєнний період пасічницька діяльність досягає нового рівня. На 1939р. відбулося 9 краєвих з'їздів пасічників, а з сер. 30-х рр.. проводилися їх окружні і районні з'їзди. Чисельність пасічних секцій у структурі "Сільського господаря" зросла до 339 із 10 тис членами, що мали 141 тис. влаштованих за передовою технологією вуликів. Ще в 1928р. 7 найбільших пас ічнянських секцій перетворилось на кооперативні, підпорядкувавшись "міні концерну" "Рій" у Львові [58; с. 4]. При таких концернах існували дослідні пасіки. Велика увага приділялась питанням збуту меду та соціальної допомоги пасічникам. Ці актуальні проблеми лише 1936р. вирішувались на 57 нарадах. Заходами товариства "Сільський господар" вдалося звільнити пасічників від частини податків та отримати значні торгівельні пільги. Для забезпечення їх сировиною і необхідними "приладами" 1935р. у Львові відкрили "Українську робітню" [49; с. 109]. Організовані перед війною "Сільським господарем" "взірцеві" садівничо-городницькі заклади в Склинові й Олеську щороку давали по 13 тис. саджанців, а 16 овочевих "шкілок" при філіях-2-Зтис. Вони безкоштовно роздавалися членам товариства. Заходами "Головної садівничо - городничої секції"(голова Ю.Мудрак) відбулося 18 курсів та сотні "показових" прищеплювань, закладено 27 "аматорських" садів і городів[48; с. 4]. У 30-х рр.. відбувався розвиток садівництва "вшир". Перехід до спеціалізованого регіонального вирощування садово-городніх культур став перспективним напрямом. У Комарнянському повіті, наприклад, було посаджено 40 тис. фруктових дерев, дещо менше-в Зборівському, а також Олеську й Ожидові. В селах Самбірщини вирощували цибулю, петрушку, огірки[61; с. 5]. Новою справою був також рибний промисел . Розпочаті в кінці 20-х рр.. організаційні заходи до десятиріччя увінчались успіхами : створення шести секцій "Сільського господаря " , що управляли близько 20 ставками [51; с. 2]. В умовах недоброзичливого , а іноді й відверто ворожого ставлення збоку польської держави , українське селянство виживало завдяки кооперації. Найбільш динамічно в міжвоєнний період розвивалась гончарська кооперація . Із молочарського підприємства у Стрию Масло союз виріс до великої кооперативної спілки . В 1925р. , у рік свого відновлення він налічував 5 крамниць ,а в 1939 р. - 57 . З них 26 у Львові , 2 в Стрию , 2 в Дрогобичі та в інших містах [56; с. 116]. Існували й універсальні сільсько-господарські кооперативи . Зокрема ,в с. Раменів , коло Львова , у якому проживало 300 селян , здебільшого малоземельних , був кооператив для закупу і збуту - "Єдність" . У 1935р. вона придбала 8 моргів землі , частину якої здавала в оренду своїм безземельним членам ,а на вільній площі збудували цегельню . Попит на цеглу був такий великий , що цегельня не -встигала виконувати замовлення . Окрім цього , при цегельній відкрили бетонарню , де виробляли кільця для колодязів , плитки та тротуари . Згодом заклали невелику фабрику по виробництву содової води та лимонаду [22; с. 426]. Водночас важдивим завданням товариства "Сільський господар " і української сільської кооперації загалом було забезпечити роботою малоземельних і безземельних селян у промислі. У цьому плані важливим досягненням було закладення при співучасті "Сільського господаря" рільничої цукроварні "Поділля" - акціонерної спілки в Березовиці Великій коло Тернополя. У 1937р. було засновано цукроварні в Ходорові і Перемишлі [52; с. 3]. ^МШІЇЖі /^ ^' Приділяв "Сільський господар" увагу й іншим промислам. Зокрема, з його ініціативи 1928р. почали виникати по селах невеликі кооперативні олійні, які за 8 год. переробляли 1200 кг. насіння. На Лемківщині , над Сяном, віддавна селяни виплітали з лози різні вироби, які вигідно продавали в місті. Так, жителі с. Монастир виробляли оригінальні чемодани [50; с. 5]. Неодноразово керівництво "Сільського господаря" вказувало на потребу організовувати й інші види сільських кооперативів. У 1938р. по селах були організовані такі промисли: Назва промислу | повітів | сіл | к-сть виробників Ткачі | 14 | 36 | 1650 Килимарі | 7 | 20 | 300 Кошикарі | 6 | 18 | 700 Виробники рогожини | 4 | 4 | 426 Решета | 1 | 1 | 300 Іграшки | 1 | 1 | 100 Бондарство | 2 | 8 | 200 Поворозництво | 2 | 2 | 50 Щіткарство | 5 | 5 | 70 Кушнірство | 1 | 7 | 35 Гончарство | 5 | 5 | 35 Разом | X | X | 3936 (Таблицю складено на основі матеріалів преси). Важливим фактором консолідації та підвищення активності українського населення стали кампанії допомоги при ліквідації наслідків стихійних лих , коли для цього крім урядових , створювалися власні національні господарські структури . З причин польської колонізації, неплатоспроможності населення , а головне - через зниження збору зернових на 66% весною - літом 1925р. чимало галицьких повітів охопив голод . У червні був створений " Комітет допомоги українському селу "[39; с. 2]. Майже власними силами українське населення ліквідувало наслідки повені , що ЗО серпня - 1 вересня 1927р. створено " Український центральний комітет допомоги жертвам повені " . Його 68 повітових комітетів , які знову функціонували на базі філій "Сільський господар " й "Просвіти " зібрали й перерозподілили 45 тис. злотих, 28,9 тис. доларів, а також 281 вагон картоплі, збіжжя, муки. Цей масово-патріотичний рух став виявом зростання національної єдності й активності українства в умовах польського панування. [20; с. 158]. Отже, досліджуючи українське громадське товариство "Сільський господар", треба сказати, що воно вагомо спричинило до піднесення рівня господарської культури в Галичині. Товариство стало одним із ключових чинників поширення передових форм господарської самодіяльності на селі, що стало підставою піднесення його агрокультури на якісно новий рівень. "Сільський господар" вагомо спричинився до розвитку українського кооперативного руху. Вставка 6 Таким же шляхом продавали і вовну. Співпраця з державними структурами не виправдовувала сподівань. Після тривалих домагань 1937 р. товариство “Сільський господар” отримало дозвіл на контрактний збут по 300 свиней щомісячно. 7 Усі підготовчі роботи до будівництва і зведення самої цукроварні вела засноване 1935 р. засновницька спілка рільничої цукроварні “Поділля” спільно із Львівською хліборобською палатою, крайовим господарським товариством “Сільський господар”. 3 квітня 1937 р. відбулося посвячення каменя на будові рільничої цукроварні “Поділля”, а через півроку цукроварня дала першу продукцію. Для захисту своїх інтересів 15 грудня 1937 р. під егідою товариства “Сільський господар” організувалися плантатори цієї цукроварні в “Союз плантаторів-уділовців рільничої цукроварні “Поділля”. 1937 р. було також створено секцію плантаторів цукрових буряків при філії “Сільський господар” в Перемишлі, що об’єднувала 126 плантаторів. 5 Найголовнішим завданням товариства “Сільський господар” було піднести продуктивність господарства у всіх ділянках села і дати продукт, який є дефіцитним на ринку. Саме тому з ініціативи товариства проводились випробування різних сортів збіжжя, щоб знайти один-два найкращі сорти, які дають найвищі урожаї в конкретних місцевих умовах. Так, наприклад, ліквідовувалися мішанки, відомі під назвою “хлопське збіжжя”, за яке біржа платила найменшу ціну. В результаті цих заходів за деякий час систематичної праці отримували односортний товар пшениці, жита, ячменю і вівса, який відповідав ринковим стандартам, на який був попит на ринках іза якого платили найвищу ціну. | |
| Просмотров: 653 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всего комментариев: 0 | |