Реферат на тему: Платоспроможність підприємства - Мікроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Платоспроможність підприємства. Платоспроможність підприємства є ознакою фінансової стійкості, суттю якого є забезпеченість обігових активів довготерміновими джерелами формування. Більша чи менша поточна платоспроможність (або неплатоспроможність) зумовлена більшим чи меншим рівнем забезпеченості (або незабезпеченості) обігових активів довготерміновими джерелами. Для оцінювання платоспроможності підприємства використовують три відносних показники, що відрізняються набором ліквідних активів, які розглядають як покриття поточних пасивів. Негайну платоспроможність підприємства характеризує коефіцієнт абсолютної ліквідності, що показує, яку частину поточної заборгованості може покрити організація за рахунок наявних грошових коштів. Поточні зобов'язання складаються: короткотермінових кредитів банків, кредиторської заборгованості, інших поточних зобов'язань. Показник розраховують за формулою: К= грошові кошти і поточні фінансові інвестиції (рядки 220 і 230,розділу ІІ балансу )/ поточні зобов' язання (рядки 500,530,540 ? 600,610 розділу ІV балансу ) Достатнє обмеження 2Ка.л .?0,, поширене в економічній літературі, означає, що кожного дня потрібно погашати 20% поточних зобов'язань підприємства, тобто у випадку збереження залишку грошових коштів на рівні звітної дати (переважно за рахунок забезпечення рівномірного надходження платежів від партнерів) поточну заборгованість, наявну на звітню дату, можна погасити за 50 днів (1:0,2). Враховуючи неоднорідну структуру термінів погашення заборгованості, даний норматив потрібно вважати завищеним. Для одержання реальнішого й об'єктивнішого обмеження необхідно на основі даних аналітичного обліку визначити середній термін погашення кредитів і середній термін погашення кредиторської заборгованості. Тоді коефіцієнт абсолютної ліквідності має бути не меншим за величину, що показує питому вагу поточних зобов'язань, яка підлягає щоденній оплаті. Основним чинником підвищення рівня абсолютної ліквідності є рівномірне і своєчасне погашення дебіторської заборгованості. короткотермінові кредити банків кредиторська заборгованість (рядок 500 розділу ІV (рядки 530,540,550,560 ? 600,610 розділу ІV середній термін погашення середній термін погашення короткотермінових кредитів банків кредиторської заборгованості загальна величина поточних зобов' язань Платоспроможність підприємства з урахуванням майбутніх надходжень від дебіторів характеризує коефіцієнт уточненої (поточної) ліквідності. Він показує, яку частину поточної заборгованості підприємства може покрити в найближчій перспективі за умови повного погашення дебіторської заборгованості: грошові кошти, поточні фінансові інвестиції і дебіторська заборгованість _ (рядки 230,220,170 ? 210 розділу ІІ балансу) поточні зобов' язання (рядки 500,530,540 ? 600,610 ІV розділу пасиву) Достатнє обмеження означає, що грошові кошти і майбутні надходження від поточної діяльності мають відшкодовувати поточні борги. Для підвищення рівня уточненої ліквідності необхідно сприяти зростанню забезпеченості запасів власними обіговими засобами, для чого потрібно збільшити власні обігові кошти й обґрунтовано знизити рівень запасів. Прогнозовані платіжні можливості підприємства за умови погашення дебіторської заборгованості і реалізації наявних запасів відображає коефіцієнт покриття: грошові кошти і поточні фінансові інвестиції (рядки 230,240 розділу ІІ) + дебіторська _ заборгованість (рядки 170?210 розділу ІІ) + запаси (рядки 100 ?140 розділу ІІ) поточні зобов' язання (рядки 500,530,540?600,610 ІVрозділу пасиву) Достатнім є обмеження показника: 12Кп?. Даний норматив для коефіцієнта покриття можна вважати дещо завищеним. Без сумніву, що коефіцієнт покриття має бути більшим за одиницю, але точніше для конкретної ситуації норматив можна визначити лише на основі статистичної обробки широкого ряду даних вітчизняних і закордонних компаній, які мають аналогічний профіль діяльності до того, що аналізують. Для підвищення рівня коефіцієнта покриття необхідно поповнювати реальний власний капітал підприємства й обґрунтовано стримувати зростання позаобігових активів і дебіторської заборгованості. На відміну від коефіцієнтів абсолютної ліквідності та уточненої (поточної) ліквідності, що показують негайну і поточну платоспроможність, коефіцієнт покриття відображає прогноз платоспроможності на доволі віддалену перспективу. Різні показники ліквідності не тільки дають різнобічну характеристику платоспроможності підприємства при різному рівні обліку ліквідних активів, а й відповідають інтересам різних зовнішніх показників аналітичної інформації. Так, для постачальників товарів (робіт, послуг) найцікавішим є коефіцієнт абсолютної ліквідності (Каб). Банк, що кредитує дане підприємство, більше уваги приділяє коефіцієнтові уточненої ліквідності (Кл). Потенційні і дійсні акціонери підприємства більшою мірою оцінюють його платоспроможність за коефіцієнтом покриття (Кп). Загальну платоспроможність підприємства визначають, як здатність покрити всі зобов'язання підприємства (короткотермінові і довготермінові) всіма її активами. Коефіцієнт загальної платоспроможності розраховують за формулою: Достатнім є обмеження для коефіцієнта: .п. ? 2. Основним чинником, що зумовлює загальну платоспроможність, є наявність у підприємства реального власного капіталу. Аналіз показників платоспроможності підприємства проводять на основі табл. 48, що містить поряд із фактичними значеннями коефіцієнтів на початок і кінець звітного періоду їх об'єктивні обмеження. Таблиця 48 Аналіз платоспроможності підприємства Для прогнозу зміни платоспроможності підприємства на практиці використовують коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, який обчислюють за формулою: Як коефіцієнт платоспроможності, за допомогою якого здійснюють прогноз, використовують коефіцієнт покриття, нормативне значення якого беруть на рівні 2. За період відновлення платоспроможності беруть 6 місяців, за період її втрати - 3 місяці. Коефіцієнт відновлення платоспроможності, що має значення більше за 1, свідчить про наявність тенденції відновлення платоспроможності підприємства протягом 6 місяців. Значення коефіцієнта менше за 1 показує відсутність такої тенденції у звітному періоді. Коефіцієнт втрати платоспроможності, що має значення менше за 1, свідчить про наявність тенденції втрати платоспроможності протягом 3 місяців. Прогноз зміни платоспроможності підприємства можна складати за допомогою коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності, а також на основі значень коефіцієнтів абсолютної ліквідності, уточненої (поточної) ліквідності, загальної платоспроможності та їх нормативних значень. При цьому можливі варіації тривалості періоду відновлення (втрати) платоспроможності залежно від мети аналізу. Наступним завданням після аналізу наявності і достатності власного капіталу є аналіз наявності та достатності джерел формування запасів. Співвідношення вартості запасів і величини власних та позичених джерел їх формування - один з найважливіших чинників стійкості фінансового стану підприємства разом зі співвідношенням реального власного і статутного капіталів. Рівень забезпеченості запасів джерелами формування є причиною того чи іншого рівня поточної платоспроможності (або неплатоспроможності) підприємства. Найбільш узагальненим показником фінансової стійкості є надлишок або недостача джерел засобів для формування запасів, яку визначають як різницю величини джерел засобів і величини запасів. При цьому мають на увазі забезпеченість певними видами джерел (власними, кредитними й іншими позиченими), бо достатність суми всіх можливих видів джерел (враховуючи кредиторську заборгованість та інші поточні зобов'язання) гарантує тотожність підсумків активу і пасиву балансу. Загальна величина запасів підприємства дорівнює сумі величин за рядками 100 - 162 розділу ІІ "Оборотні активи" балансу. Для характеристики джерел формування запасів використовують кілька показників, що відображають різний рівень охоплення різних видів джерел: - наявність власних обігових коштів дорівнює різниці величини реального власного капіталу (див. табл. 45) і суми величин позаобігових активів (підсумок розділу І "Позаобігові активи"); - наявність довготермінових джерел формування запасів знаходимо так: одержаний результат з попереднього розрахунку збільшуємо на суму довготермінових зобов'язань (підсумок розділу ІІІ "Довготермінові зобов'язання"); - загальна величина основних джерел формування запасів дорівнює сумі довготермінових джерел (попередній результат) і поточних зобов'язань (рядки 440, 450 розділу ІV "Поточні зобов'язання"). Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають такі три показники забезпеченості запасів джерелами їх формування: надлишок (+) або недостача (-) власних обігових коштів дорівнює різниці величини власних обігових коштів і величини запасів; * надлишок (+) або недостача (-) довготермінових джерел формування запасів дорівнює різниці величини довготермінових джерел формування запасів і величини запасів; * надлишок (+) або недостача (-) загальної величини основних джерел формування запасів дорівнює різниці величини основних джерел формування запасів і величини запасів. Обчислення трьох показників забезпеченості запасів джерелами їх формування дає змогу класифікувати фінансові ситуації за рівнем їх стійкості. Можна виділити чотири типи поданих нижче фінансових ситуацій. 1. Абсолютна стійкість фінансового стану трапляється рідко і є крайнім типом фінансової стійкості. Вона задається системою умов: 1а) надлишок (+) власних обігових коштів або рівність величин власних обігових коштів і запасів. 2. Нормальна стійкість фінансового стану гарантує його платоспроможність: 2а) недостача (-) власних обігових коштів; 2б) надлишок (+) довготермінових джерел формування запасів або рівність величин довготермінових джерел і запасів. 3. Нестійкий фінансовий стан пов'язаний із порушенням платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення реального власного капіталу і зростання власних обігових коштів, а також за рахунок додаткового залучення довготермінових кредитів і позичених коштів: за) недостача (-) власних обігових коштів; зб) недостача (-) довготермінових джерел формування запасів; З в) надлишок (+) загальної величини основних джерел формування запасів або рівність основних джерел і запасів; 4. Кризовий фінансовий стан наявний тоді, коли підприємство перебуває на межі банкрутства, оскільки в даній ситуації грошові кошти, інші фінансові інвестиції, дебіторська заборгованість та інші обігові активи не покривають навіть його кредиторської заборгованості: 4а) недостача (-) власних обігових запасів; 4б) недостача (-) довготермінових джерел формування запасів; 4в) недостача (-) загальної величини основних джерел формування запасів. Оскільки позитивним чинником фінансової стійкості є наявність джерел формування запасів, а негативним - величини запасів, то основними шляхами виходу з нестійкого і кризового фінансового стану (ситуації 3 і 4) будуть: поповнення джерел формування запасів й оптимізація їх структури, а також обґрунтоване зниження рівня запасів. Найбільш безризиковим способом поповнення джерел формування запасів необхідно визнати зростання реального власного капіталу за рахунок нагромадження нерозподіленого прибутку. Зниження рівня запасів відбувається у результаті нормування залишків запасів, а також реалізації невикористаних товарно-матеріальних цінностей. Аналіз забезпеченості запасів джерелами проводять на основі табл. 49. Таблиця 49 Аналіз забезпеченості запасів джерелами (у тис. грн.) Разом із абсолютними показниками фінансову стійкість підприємства характеризують фінансові коефіцієнти. Наявність власних оборотних коштів відображають коефіцієнти маневрування і коефіцієнти автономії джерел формування запасів. Коефіцієнт маневреності дорівнює співвідношенню власних обігових коштів підприємства до реального власного капіталу: К= власні обігові кошти / реальний власний капітал Він показує, яка частина власного капіталу підприємства перебуває у мобільній формі, що дає змогу доволі вільно маневрувати капіталом. Високі значення коефіцієнта маневрування позитивно характеризують фінансовий стан, але яких-небудь обґрунтованих на практиці нормальних значень показника нема. Як опосередкований орієнтир для оптимальних рівнів коефіцієнта можна розглядати значення ? 0,5. Коефіцієнт автономії джерел формування запасів показує питому вагу власних обігових коштів у загальній сумі основних джерел формування запасів: К= власні обігові кошти / загальна величина основних джерел формування запасів Зростання коефіцієнта відображає тенденцію до зниження залежності підприємства від позичених джерел фінансування господарського кругообігу, і тому це оцінюють позитивно. Достатність власних обігових коштів показує коефіцієнт забезпеченості запасів власними джерелами, який дорівнює співвідношенню величини власних обігових коштів до вартості запасів підприємства: К = власні обігові кошти / запаси Для промислових підприємств нормальне обмеження показника має такий вигляд: Кшб ? 0,6 ч0,8. Крім цього, коефіцієнт забезпеченості запасів власними джерелами має бути обмежений знизу значеннями коефіцієнта автономії джерел формування запасів для того, щоб підприємство не опинилось на межі банкрутства: Коб > Ккд , що випливає зі сформульованої вище класифікації фінансових ситуацій за рівнем стійкості. Згідно з методичними положеннями щодо оцінювання фінансового стану підприємств визначають коефіцієнт забезпеченості власними коштами, що дорівнює відношенню величини власних обігових коштів до величини обігових активів (підсумок розділу ІІ балансу): К = власні обігові кошти / обігові активи Згадані документи встановлюють нормальне обмеження для даного показника: Кзаб. ? 0,1. Якщо коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менше за 0,1, то структуру балансу підприємства вважають незадовільною, а саме підприємство - платоспроможним. Аналіз динаміки коефіцієнтів маневрування, автономії джерел формування запасів, забезпеченості запасів власними джерелами, забезпеченості обігових активів власними джерелами за ряд суміжних звітних періодів дає змогу виявити тенденцію зміни фінансового стану підприємства. Згідно з чинним законодавством ведення бухгалтерського обліку вкладення капіталу в нематеріальні активи - новий об'єкт аналізу й обліку. Питома вага їх у майні підприємства в даний час на вітчизняних підприємствах дуже низька, і нема можливості провести порівняння з аналогічними документами підприємств у країнах з розвинутою економікою. Тому практичний досвід організації обліково-аналітичного забезпечення управління нематеріальними активами ще недостатній і не дає змоги провести глибокі узагальнення і дати корисні рекомендації. Через відсутність цифрової інформації по окремих групах нематеріальних активів на Тернопільському фарфоровому заводі, як і на інших підприємствах, а також через відсутність інформації за аналогічний період нема можливості провести аналіз у динаміці. Враховуючи ці обставини, ми змушені використати умовний цифровий приклад, поданий у табл. 50. Основними завданнями аналізу використання нематеріальних активів є: - аналіз обсягу і динаміки нематеріальних активів; - аналіз структури і стану нематеріальних активів за видами, термінами використання і правової захищеності; - аналіз дохідності (рентабельності) і фондовіддачі нематеріальних активів; - аналіз ліквідності нематеріальних активів і рівня ризику вкладення капіталу в нематеріальні активи. Для аналізу нематеріальних активів розробляють систему економічних показників, що характеризують статику (стан) і динаміку (рух) об'єкта, який вивчають. Особливе значення для аналізу мають показники ефективності використання нематеріальних об'єктів, що відображають рівень їх впливу на фінансовий стан і фінансові результати діяльності підприємства. На основі даних бухгалтерського балансу (форма 7) і приміток до нього (форма 11) можна провести аналіз динаміки змін в обсязі нематеріальних активів усього і за видами за звітний період порівняно з даними базового періоду (табл. 50). Таблиця 50 Аналіз обсягу і динаміки нематеріальних активів Як видно з даних таблиці 50, підприємство активно використовує у своїй роботі права на об'єкти промислової власності, результати інтелектуальної діяльності. Нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом, характером використання чи експлуатації у процесі виробництва за рівнем впливу на фінансовий стан і результати господарської діяльності. Тому необхідний диференційований підхід до їх оцінювання. З цією метою проводять класифікацію і групування нематеріальних активів за різними причинами. Таким чином, з'являється можливість аналізу структури нематеріальних активів. Найважливішим для аналізу нематеріальних активів є аналітичне обстеження за видами, джерелами придбання, термінами корисного використання та за рівнем правової захищеності, престижності, ліквідності ризику вкладень капіталу в нематеріальні об'єкти. Для аналізу зміни структури нематеріальних активів за видами складають табл. 51. Таблиця 51 Аналіз структури нематеріальних активів З даних табл. 51 видно, що в структурі нематеріальних активів найбільшу питому вагу мають права на об'єкти промислової власності (більше 70%). Зростання рівня цього виду активів у звітному періоді можна оцінити позитивно, тому що ці вкладення спрямовані на вдосконалення якісних параметрів виробництва і продукції. Далі необхідно проаналізувати структуру вкладень в об'єкти промислової власності, виділити у їх складі найефективніші види. За аналогічною схемою (за формою табл. 51) проводять аналіз структури нематеріальних активів за іншими ознаками групування. При аналізі структури нематеріальних активів за джерелами надходження виділяють наступні групи об'єктів. Нематеріальні активи - всього (тис. грн.), у тому числі: а) внесені засновниками; б) придбані за плату або в обмін на інше майно; в) одержані безпосередньо від фізичних і юридичних осіб; г) субсидії державних органів. При аналізі структури нематеріальних активів за рівнем правової захищеності виділяють наступні групи об'єктів. Нематеріальні активи - всього, (тис грн.), у тому числі захищені: а) патентами на винаходи; б) зареєстровані ліцензіями; в) свідоцтвами на корисну модель; г) патентами на промислові взірці; д) свідоцтвами на торгову марку; е) авторськими правами. Для аналізу структури нематеріальних активів за термінами корисного використання складають таблицю (табл. 52). Таблиця 52 Структура нематеріальних активів за термінами корисного використання 3 табл. 52 видно, що середній термін корисного використання результатів інтелектуальної власності становить 5-7 років. У сучасних умовах достатнім є термін "життя" промислових новинок. Більше 10-річного терміну корисного використання мають нематеріальні активи: права на користування землею, природними та іншими ресурсами. У структурі нематеріальних активів їх питома вага становить 12,6%, що в умовах України є прийнятою величиною. У країнах з дефіцитом трудових ресурсів і землі цей показник значно вищий. При аналізі структури вибуття нематеріальних активів об'єкти групують за наступними напрямками. Вибуло в звітному періоді нематеріальних активів - всього (тис. грн.), у тому числі через такі причини: а) списання після закінчення терміну служби; б) списання раніше встановленого терміну служби; в) продаж виняткових прав; г) безкоштовна передача нематеріальних об'єктів. Престижність чи значимість нематеріальних об'єктів можна оцінити лише експертним шляхом. Існує багато чинників, що стримують реалізацію виняткових особливостей або властивостей, характерних для цих об'єктів. До таких чинників належать: несвоєчасність винаходу, дорожнеча, обмеження кола споживачів, недостатня правова захищеність. Тому експерти використовують як основний критерій престижності нематеріальних об'єктів спектр можливого корисного використання їх властивостей на трьох рівнях: міжнародному, загальнонаціональному, галузевому або регіональному. Вкладення капіталу в нематеріальні активи за рівнем ліквідності і ризику можна оцінити за трьома категоріями: високоліквідні, обмежено ліквідні, низьколіквідні. Ця класифікація є відносною. Переважно вкладення капіталу в нематеріальні активи при оцінюванні ліквідності майна підприємства прийнято відносити до низьколіквідних, тобто їх реалізованість є нижчою за реалізованість основних і обігових активів. Тому при необгрунтованому збільшенні питомої ваги нематеріальних активів у майні підприємства структура балансу погіршується, знижуються показники поточної ліквідності, зменшується фондовіддача позаобігових активів і сповільнюється обіг всього капіталу. Зростання нематеріальних активів, як правило, призводить до зменшення величини власного оборотного капіталу. В результаті погіршуються показники забезпеченості підприємства обіговими коштами. Фінансові недостачі покривають за рахунок позичених і додатково залучених джерел, що створює фінансову напругу і спричиняє труднощі у фінансуванні поточної операційної діяльності підприємства. Нематеріальні активи отримують з метою одержання економічного ефекту від їх використання при виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг. У більшості випадків нематеріальні активи - вкладення в об'єкти промислового призначення: купівля ліцензії на використання технології виготовлення продукції; витрати на надання технічної допомоги й інженерних послуг з проектування і розташування виробничих потужностей, організації управління технологічними процесами, збуту й обслуговування ліцензованих виробів. Тому ефективність цих вкладень потрібно розглядати з позиції підвищення прибутковості виробництва. Розрахунок ефективності використання нематеріальних активів пов'язаний з великими труднощами і потребує комплексного підходу. Ефект від придбання підприємством права використання запатентованого виробничого досвіду і знань, а також ноу-хау (незапатентованого досвіду) можна визначити лише за результатами реалізації підприємством продукції, виробленої з використанням ліцензії і ноу-хау. Однак обсяг продаж залежить від багатьох інших чинників (ціни, попиту, якості товару), і виявити дію кожного з них дуже важко. Ефективність придбання ліцензії і ноу-хау залежить також від розмірів одноразових виплат за них; від термінів фінансування й обсягу капітальних вкладень підприємства у виробничий та інші фонди; поточних витрат, пов'язаних з виготовленням і збутом ліцензованої продукції. Розрахунок економічного ефекту (Е) використання ліцензії і ноу-хау за період Т можна розрахувати за формулою: де Т — період використання ліцензії; Rt - вартісна оцінка результату використання ліцензованої технології у році t; St — витрати, пов'язані з використанням ліцензованої технології у році t; Р — ставка дисконтування (зведення різночасових витрат до порівнянного за часом). Витрати, пов'язані з використанням ліцензій, складаються з двох частин: а) патентів за право користування ліцензіями, здійснюваних у формі одноразових або періодичних фіксованих платежів, або платежів у формі відрахувань з прибутку або обсягу реалізації ліцензованої продукції; б) поточних витрат на виробництво і збут ліцензованої продукції. Кінцевий ефект використання нематеріальних активів відображається у загальних результатах господарської діяльності: зниженні витрат на виробництво, зменшенні обсягів збуту продукції, зростанні прибутку, підвищенні платіжності і стійкості фінансового стану. Враховуючи це, основним принципом управління динамікою нематеріальних активів є формула: потрібно збільшувати темпи зростання віддачі капіталу. Інакше кажучи, у динаміці темпи зростання виручки від реалізації продукції або прибутку мають випереджувати темпи зростання нематеріальних активів. Таблиця 53 Аналіз ефективності нематеріальних активів Як видно з табл. 53, показники ефективності використання нематеріальних активів у звітному періоді порівняно з попереднім періодом поліпшились. Дохідність нематеріальних активів зросла на 20,3%. Основним чинником зростання дохідності є збільшення фондовіддачі нематеріальних активів і підвищення рентабельності реалізації. Кількісний вплив цих чинників можна визначити за допомогою прийому ланцюгових підстановок або будь-якого іншого відомого прийому факторного аналізу.
1 2 3 4 5 Категория: Мікроекономіка \| Добавил: Aspirant (06.02.2014)
Просмотров: 907 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: