Реферат на тему Особливості технологічних процесів - Мікроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Особливості технологічних процесів РЕФЕРАТ на тему: “Особливості технологічних процесів” ПЛАН Вступ 1. Закономірність розвитку технологічного процесу 2. Техніко–економічні показники технологічних процесів 3.Структура технічних систем Висновок Список використаних джерел Вступ Технологічний процес складає основу будь-якого виробничого процесу, є найважливішою його частиною, пов'язаною з переробкою сировини і перетворенням його в готову продукцію. Технологічний процес містить у собі ряд стадій ("стадія" — по-грецьки "ступінь"). Підсумкова швидкість процесу залежить від швидкості кожної стадії. У свою чергу, стадії розчленовуються на операції. Операція — це закінчена частина технологічного процесу, виконувана на одному робочому місці і характеризується сталістю предмета праці, знарядь праці і характером впливу на предмет праці. Практично будь-який конкретний технологічний процес можна розглядати як частину більш складного процесу і сукупність менш складних технологічних процесів. Відповідно до цим технологічна операція може служити елементарним технологічним процесом. Елементарний технологічний процес - це найпростіший процес, подальше спрощення якого приводить до втрати характерних ознак технологічного процесу. Тому найбільш наочну структуру технологічного процесу можна представити на прикладі простої операції, яка володіє одним робітником, ходом і комплексом допоміжних ходів і періодів, що забезпечують її протікання. Розвиток технологічних процесів, а також їх найважливіші техніко–економічні показники і побудова технічних систем відбувається відповідно до визначених закономірностей, які будуть розглянуті далі. 1. Закономірність розвитку технологічного процесу У рамках простого технологічного процесу має місце однозначна залежність між еврістичністю розвитку цього процесу і ростом його рівня технології. З одного боку, прогресивні зміни чи заміна робочого ходу технологічного процесу викликають збільшення рівня технології, з іншої, ріст рівня технології можливий тільки при розвитку технологічного процесу по евристичному шляху. Якщо система технологічних процесів складається з декількох простих процесів, то така залежність уже не буде мати місця через те, що ріст рівня технології систем відбувається не тільки в результаті зміни робочих ходів, але й у результаті зміни пропорцій технологічних процесів, які складають систему. Тому, щоб визначити границю між евристичним і раціоналістичним шляхами розвитку і виявити особливості еволюційного і революційного розвитку, оптимізують пропорції складових системи і проводять економічний аналіз. Будь-яка система технологічних процесів кількісно може бути оцінена максимумом своєї продуктивності при незмінних рівнях технології складових. Ріст рівня технології, що забезпечує підвищення продуктивності, є результатом якої-небудь раціоналізації технологічних процесів системи. У даному випадку якісної зміни в робочому ході технологічного процесу не відбувається, рівні технології складових системи незмінні. У силу об'єктивних причин технологічного характеру чи причин, зв'язаних з обмеженістю фінансових, сировинних, трудових ресурсів, окремі складові системи можуть не відповідати ступеню раціоналістичного розвитку, який забезпечує оптимальну продуктивність системи. Подальший розвиток технологічної системи шляхом оптимізації пропорцій стає можливим тільки за рахунок реалізації потенційних можливостей даного технологічного процесу, у результаті чого буде досягнуто максимальний (потенційний) рівень технології в даній системі при незмінних умовах її складових. Цей рівень технології є верхньою межою. Її досягнення буде означати, що наступний приріст рівня технології даної системи може бути отриманий тільки в результаті кардинальних перебудов її робочих ходів, тобто при евристичному розвитку. Потенційний рівень системи позначають У. Ріст величини У вважається ознакою евристичного розвитку систем технологічних процесів і показує не тільки збільшення реальної виробничої системи, але і можливості, що відкриваються, для росту продуктивності праці й оптимізації структури складових системи за допомогою : вкладень, спрямованих на їхній раціоналістичний розвиток. Необхідною і достатньою умовою евристичного розвитку технологічної системи є ріст рівня технології хоча б одного зі складових технологічних процесів, що входять до складу системи. Ріст рівня технології системи технологічних процесів у результаті нарощування рівня технології її складових є процесом складним. Потенційний рівень системи змінюється пропорційно приросту рівня технології технологічного процесу і його питомій вазі в загальному виробництві. Підвищення реального рівня технології системи залежить ще і від ступеня раціоналістичного розвитку її складових і має тенденцію до уповільнення в тому випадку, коли евристичний розвиток не в достатній степені підкріплюється раціоналістичним розвитком складових. Найбільш ефективним буде нарощування рівня технології в технологічних процесах, що, по-перше, характеризуються найбільшою питомою вагою в сумарній продуктивності системи і, по-друге, є добре розвинутим в раціоналістичному плані, але мають відносно низький рівень технології. Системи технологічних процесів неоднорідні по сприйняттю еволюційного і революційного шляхів розвитку. Тому можливо, ґрунтуючись на виявлених закономірностях, визначити умови розвитку компонентів системи. У випадку, коли маються на увазі незначні раціоналізації технологічного процесу на рівні окремих підприємств, можна обмежитися максимізацією ефективності безпосередніх витрат. Коли мова йде про глобальні перебудови в технології виробництва якого-небудь продукту (чи групи продуктів), то найбільшу важливість здобувають питання пропорційного й оптимального розвитку всіх складових системи технологій. Евристичний розвиток технологічної системи (комплексу, галузі, підгалузі) може здійснюватися за рахунок відповідним чином організованого раціоналістичного розвитку її елементів. Однак рівень технології завдяки росту технологічної озброєності може рости не більше, ніж до середньозваженого рівня технології елементів технологічної системи. Очевидно, що сама можливість збільшення рівня технології системи за рахунок технологічної озброєності виникає тільки як наслідок росту рівнів технології елементів системи. 2. Техніко–економічні показники технологічних процесів Рівень технології будь-якого виробництва впливає на його економічні показники, тому вибір оптимального варіанта технологічного процесу повинен здійснюватися виходячи з найважливіших показників його ефективності; продуктивності, собівартості і якості виробленої продукції. Продуктивність — показник, який характеризує кількість продукції, виготовленої в одиницю часу. Собівартість — сукупність матеріальних і трудових витрат підприємства в грошовому вираженні, необхідних для виготовлення і реалізації продукції. Така собівартість називається повною. Витрати підприємства, безпосередньо зв'язані з виробництвом продукції, називаються фабрично-заводською собівартістю. Співвідношення між різними видами витрат, що складають собівартість, являє собою структуру собівартості. Усі витрати, необхідні для виготовлення продукції, поділяються на чотири основні групи: 1) витрати, зв'язані з придбанням вихідної сировини, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, палива, води, електроенергії; 2) витрати на заробітну плату всього числа працівників; 3) витрати, зв'язані з амортизацією. 4) інші грошові витрати (цехові і загальнозаводські витрати на вміст і ремонт будинків, устаткування, техніку безпеки, оплата за оренду приміщень, оплата відсотків банку і т.д.). При складанні калькуляції собівартості одиниці продукції застосовують видаткові норми по сировині, матеріалам, паливу й енергії в натуральних одиницях, а потім перераховують у грошовому виразі. Співвідношення витрат по різних статтях собівартості залежить від виду технологічного процесу. Наприклад, у металургії при виробництві металів головними витратами є витрати на енергію (так, у виробництві алюмінію ці витрати складають 50% собівартості). У більшості ж хімічних процесів, особливо у виробництві продуктів органічного синтезу, полімерів і ін., найважливішою статтею собівартості служать витрати на сировину (близько 70%). Частка заробітної плати в собівартості продукції тим нижче, чим вище ступінь механізації й автоматизації праці, його продуктивність. Амортизація складає приблизно 3—4% собівартості і залежить від вартості устаткування, його продуктивності, організації роботи підприємства (відсутність простоїв). Розрізняють основні витрати (на основні матеріали, технологічне паливо, енергію, покупні напівфабрикати, зарплату основних робітників) і витрати, зв'язані з обслуговуванням процесу виробництва і управлінням. Аналіз структури собівартості необхідний для виявлення резервів виробництва, інтенсифікації технологічних процесів. Основними шляхами зниження собівартості при збереженні високої якості продукції є: ощадливе використання сировини, матеріалів, палива, енергії; застосування високопродуктивного устаткування; підвищення рівня технології. Відповідно до методики оцінки якості промислової продукції встановлено сім груп показників якості. Показники призначення, що характеризують корисний ефект від використання продукції по призначенню й обумовлюють область її застосування; 1. Показники надійності — безвідмовність, збережуваність, ремонтопридатність, довговічність (ресурс, термін служби) ; 2. Показники технологічності характеризують ефективність конструкторських і технологічних рішень, що забезпечують високу продуктивність праці при виготовленні і ремонті продукції (коефіцієнт збірності, коефіцієнт витрати матеріалів, питомі показники трудомісткості); 3. Показники стандартизації й уніфікації показують ступінь використання стандартизованих виробів і рівень уніфікації складових частин виробів; 4. Ергономічні показники враховують комплекс гігієнічних, антропологічних, фізіологічних, психологічних властивостей людини, що виявляються у виробничих і побутових процесах; 5. Естетичні показники характеризують такі властивості продукції, як оригінальність, виразність, відповідність стилю, середовищу і т.п.; 6. Патентно-правові показники, що характеризують ступінь патентоспроможності виробу в країні і за кордоном, а також його патентну чистоту; 7. Економічні показники, що відбивають витрати на розробку, виготовлення й експлуатацію виробів, а також економічну ефективність експлуатації. Економічні показники відіграють особливу роль: з їх допомогою оцінюють якість, надійність, ремонтопридатність продукції. 3. Структура технічних систем Суспільне виробництво характеризується набором технологій, використовуваних галузями. Галузь, у свою чергу, можна розглядати як набір однорідних технологій з різними інтенсивностями їх застосування. Подібно тому, як галузі утворюють у народному господарстві тісно зв'язані блоки (комплекси), технології з'єднуються в більш-менш великі системи. Такі системи зв'язані зсередини потоками засобів виробництва, що для одних технологій являють собою продукти (відходи) виробництва, а для інших служать ресурсами. Системою називається сукупність, утворена з кінцевої безлічі елементів, між якими існують визначені відносини. Елемент може одночасно бути системою менших елементів. Система може бути розділена на підсистеми різної складності. Класифікація технологічних систем: чотири ієрархічних рівні технологічних систем: технологічний процес, виробниче підрозділ, підприємство, галузь промисловості; три рівні автоматизації: механізовані системи, автоматизовані й автоматичні; три рівні спеціалізації: спеціальна технологічна система, тобто система, призначена для чи виготовлення ремонту виробу одного найменування і типорозміру; спеціалізована, тобто призначена для чи виготовлення ремонту групи виробі; універсальна система, що забезпечує виготовлення виробів з різними конструктивними і технологічними ознаками. В міру розвитку і зміни технологічних зв'язків змінюється й організаційна структура системи управління ними. Наприклад, первісний цех видозмінюється в мануфактуру з послідовними технологічними процесами. В міру подальшого розвитку виробництва роль первісного цеху вже грають ділянки (рівнобіжне з'єднання) з однорідним устаткуванням. Звідси можна зробити наступні висновки: 1) організаційні структури управління є відображенням структур технологічних систем; 2) технологічні зв'язки первинні щодо організаційних; 3) технологічні процеси і їхні системи будуються за своїм законами, організація і керування виробництвом покликані забезпечити їхнє функціонування і розвиток. Отже, знаючи об'єктивні закономірності розвитку технологічних систем, можна створити й оптимальну систему керування ними. Отже, перераховані рівні управління (вертикальні зв'язки) утворяться на основі змінюваних послідовних і рівнобіжних зв'язків технологічних структур і відбивають їхню діалектичну єдність і протиріччя. В міру формування управлінського рівня відповідно до того чи іншого типу технологічних зв'язків слабшають і обриваються зв'язки іншого типу. Структуру системи керування формують технологічні зв'язки, найбільш сильні на даному рівні. Система управління повинна змінюватися разом зі зміною технологічних зв'язків, а саме управління повинне найбільше повно використовувати внутрішні закономірності науково-технічного розвитку технологічних систем. Недооблік взаємозв'язку технологічних і організаційних структур спричиняє істотні порушення у виробничій діяльності . Висновок У сучасній економічній науці приділяється велика увага дослідженню технологічних змін. Опубліковано багато робіт, присвячених вивченню різних інноваційних процесів, зрушень у галузевій структурі господарства, змін тих чи інших економічних пропорцій, що відбуваються під впливом НТП, і т.п. У той же час, незважаючи на порівняно непогану вивченість багатьох приватних проблем, окремих явищ і процесів, зв'язаних із НТП, залишається недослідженим ряд глибинних взаємозв'язків і залежностей, що визначають структуру техніко-економічного розвитку, без розуміння яких окремі розробки приватних проблем не складаються в цілісне представлення про НТП. Невивченість загальних закономірностей НТП виявляється, зокрема, у розриві, що зберігається, між макро- і мікрорівнем економічного аналізу. З одного боку, у дослідженнях окремих інноваційних процесів макроекономічний аспект обмежується звичайно аналізом впливу того чи іншого конкретного нововведення на макроекономічні показники чи вивченням загальної інноваційної активності в економіці (частоти появи нововведень і винаходів, швидкості їх практичного освоєння і поширення й інших середніх величин). З іншого боку, вивчення структурних зрушень зосереджується, як правило, на розгляді змін у галузевих і міжгалузевих пропорціях, у співвідношеннях між першим і другим підрозділами суспільного виробництва, частинами національного доходу, що направляються на споживання і нагромадження, і інших макроекономічних параметрів. Що ж стосується взаємозв'язку тих чи інших структурних зрушень з поширенням відповідних нововведень, то в кращому випадку такий взаємозв'язок лише констатується, а в багатьох роботах узагалі не згадується. Список використаних джерел 1. Анчишкин А. И. Наука. Техніка. Економіка. - М.: Економіка, 1986. - 215с. 2. Васильєва И. Н. Економічні основи технологічного розвитку. - М.: Банки і Біржі, 1995. - 165 с. 3. Глазьєв С. Ю. Економічна теорія технічного розвитку. М.: Наука, 1990. - 241 с. 4. Організаційно – економічні проблеми НТП /Під ред. Бялковской В.С. - М.: Вища школа, 1990. - 298с. 5. Бляхман Л. С. Економіка, організація керування і планування НТП. М.: Вища школа, 1991. - 228 с. 6. Дворцин М.Д. Основи теорій науково-технічного розвитку виробництва. М.: Изд. МИНХ ім. Г.В.Плеханова, 1988. — 251с.
1 2 3 4 5 Категория: Мікроекономіка \| Добавил: Aspirant (04.06.2013)
Просмотров: 393 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: