Реферат на тему : Організація праці - Мікроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему : Організація праці Розрізняють поняття "суспільна організація праці" та "організація праці". Суспільна організація праці має такі основні елементи: відтворення робочої сили, форми та методи залучення людей до праці, розподіл суспільного продукту та кооперація праці в масштабах держави (регіону, області). Основними напрямами організації праці на рівні підприємства є: удосконалення розподілу і кооперації праці в колективі; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці; удосконалення підбору, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; удосконалення нормування і стимулювання праці; поліпшення умов праці та ділової робочої атмосфери у колективі; раціоналізація режиму праці та відпочинку; виховання сумлінного ставлення до праці. Таким чином, організація праці на рівні підприємства — це є приведення трудової діяльності людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рівня відповідальності. Суть кожного з вказаних напрямів можна коротко сформулювати так:* удосконалення розподілу і кооперації праці: поліпшення технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці; впровадження багатоверстатного (багатоагрегатного) обслуговування, суміщення професій та функцій; впровадження прогресивних форм і видів бригадної організації праці, тобто удосконалення кооперації праці;* удосконалення організації та обслуговування робочих місць: правильне планування робочих місць відповідно до логічного процесу; організаційно-технічна оснащеність робочих місць та розширення типізації у їх плануванні; впровадження планово-попереджувальних систем обслуговування робочих місць, забезпечення ефективного використання робочого часу основних і допоміжних робітників;* вивчення І впровадження передових прийомів І методів праці: раціоналізація трудових прийомів, дій та рухів; впровадження прогресивних методів організації праці в межах зміни; навчання працівників ефективним прийомам і методам роботи з метою економії робочого часу і зростання продуктивності праці;* удосконалення підбору, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів: розробка планів підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб виробництва; організація менеджерами персоналу системи професійної орієнтації та професійного підбору кадрів; впровадження дійових форм і методів підвищення кваліфікації кадрів; створення умов для забезпечення стабільності кадрів на підприємстві; дотримання типових програм та термінів навчання щодо професій і рівнів кваліфікації;* удосконалення нормування праці: розробка і впровадження технічно обґрунтованих норм часу; їх перегляд за виробничою необхідністю; удосконалення організації нормувальної роботи та поліпшення стану нормування праці робітників;* поліпшення умов праці: нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; дотримання вимог охорони праці та упорядкування побутової сфери виробництва; передбачення в колективних договорах процесу механізації важких і шкідливих робіт; усунення емоційно негативних чинників праці;* раціоналізація режиму праці та відпочинку (внутрішньозмін-ного, тижневого, місячного і річного): впровадження раціональної змінності по підприємству та його підрозділах, окремих категоріях працюючих; розробка плану пропозицій щодо ефективного використання позаробочого часу;* виховання сумлінного ставлення до праці: формування культури виробництва; заохочення працівників до раціоналізації та винахідництва; підвищення відповідальності за результати праці та виконання режиму робочого часу. Окрім суспільної організації праці та організації праці на рівні підприємства часто зустрічається поняття "наукова організація праці" (НОП) — тобто така організація праці, що базується на досягненнях науки і передовому виробничому досвіді. НОП передбачає раціональне розташування працівників; впровадження колективних форм організації праці; атестацію робочих місць та їх обслуговування; поліпшення підготовки та підвищення кваліфікації кадрів; вивчення, впровадження та поширення передових прийомів та методів праці; вдосконалення матеріального та морального стимулювання праці. НОП застосовується як засіб підвищення продуктивності праці, ефективності виробництва з метою підвищення рівня життя народу. Але крім економічних завдань НОП вирішує і соціальні завдання: скорочення питомої ваги ручної, важкої та шкідливої для здоров'я людини праці; підвищення привабливості та творчого характеру праці. Для оцінки рівня організації праці на підприємстві застосовується індексний метод, суть якого полягає в розрахунку системи оціночних коефіцієнтів щодо всіх напрямів організації праці. Абсолютні значення узагальнюючого показника порівнюються з нормативним (плановим). Максимальне значення коефіцієнта, що наближується до одиниці, вказує на відносно високий рівень організації праці на підприємстві, а мінімальне — на несприятливі чинники, що негативно впливають на рівень організації праці. Нормативне (планове) значення будь-якого коефіцієнта (як складового, так і кінцевого (узагальненого), якщо воно не обумовлене державними або галузевими нормативними актами, визначається як найкраще при співвідношенні з досягнутим на споріднених підприємствах галузі, коли є такі дані, або як середньоарифметичне подібних показників на даному підприємстві за кілька років [29]. Є різні формули розрахунку коефіцієнтів щодо кожного з напрямів організації праці, тобто складових організації праці, адже кінцевий (узагальнений) коефіцієнт (К о п) розраховується за такою формулою: де kv k2, k3...kn — складові коефіцієнти, відображають рівень організації праці щодо кожного з напрямів, які аналізуються; и — кількість оцінених напрямів організації праці. Слід зазначити, що існує інший підхід до оцінки рівня організації праці як в цілому по підприємству, так і по окремих цехах. Він розраховується як середньозважена величина на базі загальних (інтегральних) показників, отриманих по окремих робочих місцях (дільницях), і розраховується за формулою: де К ш — загальний (інтегральний) коефіцієнт організації праці на окремих г'-х ділянках виробництва; P; — чисельність робочих на відповідних окремих виробничих ділянках, чол. В основі як НОП, так і організації праці на рівні підприємства є трудовий процес, що являє собою сукупність дій виконавців щодо здійснення виробничих функцій, спрямованих на виробництво продукції. Зміст трудового аспекту виробничого процесу визначається технологією виробництва і в залежності від цього робітник може або спостерігати виробничий процес, або безпосередньо впливати на нього. Залежно від цього трудові процеси поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані та апаратні. Вони (трудові процеси) представляють сукупність дій працівника щодо здійснення цілеспрямованих змін предметів праці. Трудові процеси є частиною виробничого процесу — сукупності цілеспрямованих технологічних і трудових дій, у результаті яких предмети праці під впливом процесу праці перетворюються на продукти праці. Виробничі процеси класифікуються у такий спосіб (див. схему 7): Схема 1 Класифікація виробничих процесів Класифікація і структура трудових процесів багато в чому є подібною до наведеної класифікації виробничих процесів. Безпосередньо з виробничим процесом, незалежно від його виду, пов'язана організація робочих місць — первинної ланки виробництва. Робоче місце — оснащена необхідними технічними засобами частина виробничої площі, в якій здійснюється трудова діяльність робітника або групи робітників, котрі сумісно виконують виробничі завдання виробництва матеріальних благ. Робоче місце є частиною виробничо-технологічної структури підприємства (організації), призначеної для виконання частки технологічного (виробничого) процесу. Робочі місця класифікуються за різними ознаками (див. схему 2): Схема 2 Класифікація робочих місць Оскільки основним елементом системи управління персоналом є робоче місце, можна виділити дві групи завдань, що необхідні для визначення даного поняття. Першу складають технологічні, організаційні та ергономічні завдання, пов'язані з проектуванням технологічних та трудових процесів, вдосконаленням умов праці, оперативним регулюванням виробництва. Другу — завдання планування чисельності персоналу, аналізу ринку праці та забезпечення зайнятості (див. схему 3). Схема 3 Аспекти поняття "робоче місце" Функціонування робочого місця визначається технічними, технологічними, організаційними, економічними, соціальними, ергономічними, психофізіологічними та іншими чинниками. Робоче місце висуває відповідні вимоги до рівня загальноосвітньої та професійно-кваліфікаційної підготовки робітника, його дисципліни і відповідальності. У процесі виробництва робочі місця функціонують у тісному взаємозв'язку на основі досягнутого рівня розподілу і кооперації праці, відповідно до застосовуваної технології, створюючи при цьому органічно пов'язану сукупність — систему робочих місць. Для оцінки робочого місця використовується система показників, що характеризують їхній техніко-технологічний, організаційний та соціально-економічний рівень у порівнянні з кращими вітчизняними народногосподарськими та світовими досягненнями. Для забезпечення якісної та кількісної збалансованості робочих місць і наявних трудових ресурсів, підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів і трудового потенціалу застосовується облік, атестація, раціоналізація та планування робочих місць, розробляються баланси робочих місць та трудових ресурсів. Як економічна категорія робоче місце характеризується системою вартісних і натуральних показників, що з одного боку відображають властивості робочого місця, а з іншого — його економічні зв'язки з іншими чинниками та умовами виробництва. До даних показників відносяться: кількість робочих місць (Рм), коефіцієнт укомплектування робочою силою, кількість місце-змін, річний фонд робочого часу та інші [ЗО]. Поряд із поняттям "робоче місце" часто використовують поняття "робоча зона" — площа, на якій сконцентровані засоби виробництва, тобто робочі місця. Розташування робочих місць в робочій зоні залежить від типу виробництва (масове, серійне, індивідуальне), від рівня організації виробництва (конвейєр, потік тощо) та характеру технологічного процесу. Існує два коефіцієнти оцінки робочих місць:* коефіцієнт організації робочих місць;* коефіцієнт оснащеності робочого місця. Коефіцієнт організації робочих місць (Крм) використовується для оцінки відповідності типовим проектам наявної організації робочих місць в тому чи іншому підрозділі підприємства: де Зє — кількість місць, що відповідають типовим проектам; З — загальна кількість робочих місць на даній дільниці (в цеху, на підприємстві); Коефіцієнт оснащеності робочого місця (Кор) характеризує ступінь фактичної оснащеності робочого місця технологічною оснасткою, інструментами, засобами, документацією тощо у порівнянні з вимогами, передбаченими технологічним процесом або проектом: де Іф — фактична кількість одиниць технологічної оснастки, інструментів, засобів тощо, що використовуються на робочих місцях; І— кількість одиниць оснастки, інструментів тощо, передбачених для використання на тих самих робочих місцях за технологією (проектом). Цей показник характеризує також рівень організації робочих місць. Організація робочих місць тісно пов'язана із організацією праці і, в першу чергу, із робочою позою, правильний вибір якої запобігає швидкій втомлюваності та шкідливому впливу на організм, підвищує продуктивність праці. Робоче місце як будь-яка категорія має кількісну та якісну характеристики. Якщо на основі масштабів концентрації предметів праці та зміни режиму функціонування робочих місць формуються кількісні параметри даної категорії, то вимоги до професійно-кваліфікаційних, демографічних та психофізичних даних робітника, а також організаційно-технічного рівня розвитку утворюють якісні характеристики робочого місця. Збалансування зайнятості полягає у постійному підтриманні рівноваги між цими двома системами вимог. Організація обліку робочих місць, виявлення ступеня відповідності їх рівня сучасним вимогам науки та техніки, технологій та наукової організації праці здійснюються в рамках атестації робочих місць. Джерелами інформації служать фактичні результати дослідження робочих місць, дані первинної статистичної звітності, перепису обладнання та його паспортів, технологічні карти та інші матеріали. Атестація робочих місць є складовою програми вдосконалення управління персоналом на кожному підприємстві. Робоче місце вважається атестованим, якщо повністю відсутня оцінка з нульовим значенням, в кожній групі чинників не має більш однієї оцінки із значенням 0,5; середній коефіцієнт в кожній з комплексних груп чинників не є нижчим значення 0,9. Загальна (інтегральна) оцінка стану робочого місця К3аг є середньоарифметичною від трьох груп чинників і розраховується за формулою: де К с К2, К3 — середні атестаційні коефіцієнти по кожній групі чинників: техніко-технологічні, організаційно-економічні та соціально-трудові. Збалансування робочих місць із трудовими ресурсами досягається шляхом приведення відповідно до реальної потреби (із урахуванням кількості робочих місць) та можливостей її забезпечення в регіоні за рахунок підвищення ефективності використання основних виробничих фондів та скорочення чисельності працюючих на діючих підприємствах, організаціях, установах. Кожне підприємство здійснює два рівні планування робочих місць:* внутрішнє;* зовнішнє. Внутрішнє планування розподіляється на дві зони: зону праці (безпосередньо робоче місце) і зону підходу (стелажі, шухляди, шафи і т. п.). Зовнішнє планування — положення робочого місця відносно інших робочих місць — визначається характером і кількістю його оснащення, характером виконуваних робіт. Крім того, до комплектації робочого місця входять предмети догляду за робочим місцем, засоби індивідуального захисту. Таким чином, організація робочого місця — це є створення певного комплексу організаційно-технічних умов для високопродуктивної та безпечної праці з урахуванням його місця в технологічному процесі, виконання умов планування і оснащення всіма необхідними засобами і предметами праці відповідно до проекту організації робочих місць і трудового процесу. Документом, в якому викладається проект організації трудового процесу для конкретного виконавця, є карта організації праці на робочому місці (прикладом її може служити карта організації праці на робочому місці наповнювача балонів, яку наведено на с. 101, 102. Комплексна оцінка кожного робочого місця на його відповідність науково-технічному та організаційному рівням є основною для прийняття рішення щодо його подальшого використання, при цьому визначаються основні напрямки удосконалення робочого місця, інформація інтегрується в процесі атестації робочих місць. Принципи атестації викладено в "Положенні про атестацію, раціоналізацію, облік і планування робочих місць в машинобудуванні". Організація праці на виробництві залежно від специфіки виробничого процесу може бути індивідуальною і колективною (бригадною). Виробнича бригада — це є первинний осередок трудового колективу підприємства, що об'єднує робітників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за підсумки роботи. Основною передумовою такого об'єднання служать організаційно-технічні умови виробництва. Список використаної та рекомендованої літератури Абрамов В М, Данюк В М, Гриценко А М, Колот А М, Чернов В I Нормування праці. — К.. ВІПОЛ, 1995. Аведян Л Й Управління людськими ресурсами на підприємстві. Авто-реф. дис. к. е. н. — Харків, 2000. Адамчук В В, Ромашов О В, Сорокина М Е Экономика и социология труда. — М.. ЮНИТИ, 2000. Баланда А Л Неформальна зайнятість (методологія І методика дослідження). Автореф. дис. к. е. н. — К., 1999. Бесєдін В Ц Прогнозування І розробка програм. Метод, реком. — К., 2000. Богданова Т І Організаційно-економічні аспекти формування структурних трудових ресурсів. Автореф. дис. к. е. н. — Хмельницьк, 1998. Bay мина О Рынок труда, условная занятость при безусловной безработице // Зеркало недели. — 2002. — 11 берез. Войнатенко М, Наконечна Г Ж Система показників використання трудових ресурсів // Економіст. — 1998. — 4 черв. — № 6. Выявление и оценка резервов роста производительности труда на промышленных предприятиях (в объединениях). Метод, реком. — М.. Экономика, 1990. В Украине почти миллион безработных // Сегодня. — 2002. — 19 листоп. Головко М Л, Пастухов В Р Зайнятість населення України. — К., 1998. ДІдкІвськаЛ І, Головко Л С Державне регулювання економіки. — К.. Знання-Прес, 2000. Економіка праці. Посібник. —Львів, 1999.
1 2 3 4 5 Категория: Мікроекономіка \| Добавил: Aspirant (06.06.2013)
Просмотров: 440 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: