Реферат на тему : Як у результаті взаємодії попиту і пропозиції формується ринкова ціна товару чи послуги? Чому ринкова ціна тяжіє до ціни р - Мікроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему : Як у результаті взаємодії попиту і пропозиції формується ринкова ціна товару чи послуги? Чому ринкова ціна тяжіє до ціни рівноваги. Вплив змін попиту і пропозиції на рівновагу. Ринки ресурсів. Крива ринкового попиту. Ринкова пропозиція ресурсів. к у результаті взаємодії попиту і пропозиції формується ринкова ціна товару чи послуги? Чому ринкова ціна тяжіє до ціни рівноваги. Вплив змін попиту і пропозиції на рівновагу. Ринки ресурсів. Крива ринкового попиту. Ринкова пропозиція ресурсів. Чому крива пропозиції праці може вигинатися назад? 1. Як у результаті взаємодії попиту і пропозиції формується ринкова ціна товару чи послуги? Чому ринкова ціна тяжіє до ціни рівноваги. Вплив змін попиту і пропозиції на рівновагу Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні від-осини товарного виробництва. З розвитком суспільної організації товарного виробництва і змінами в системі господарювання змінюються конкретні способи мікро- і макроекономічного регулювання попиту і пропозиції. Незмінним залишається загальноекономічний зміст цих категорій ринкової економіки. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Розглянемо принципові моменти, що уточнюють поняття економічного змісту попиту. По-перше, останній тісно пов'язаний з реальними суспільними потребами, але не збігається з їхньою кількісною визначеністю. По-друге, попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші (обсяг сумарної вартості товарів чи послуг, що можуть бути куплені). По-третє, суб'єкт попиту репрезентує сферу споживання (виробничого чи особистого) і представлений на ринку покупцем. Об'єктами попиту можуть бути будь-які об'єкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання. Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва], що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами - продавцями. Еволюція товарного виробництва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва. Розбіжність у кількісній визначеності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту. Економічні засади органічної поєднаності попиту і пропозиції випливають з нерозривності процесу відтворення економічного життя (єдності фази виробництва, розподілу, обміну та споживання продукту) і пов'язані з універсальною товарно-грошовою формою такого відтворення. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів (послуг). Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції з точки зору їхньої первинності-вторинності не вичерпується відомим положенням про пріоритет виробництва. Попит має значно складніше і вагоміше значення як стимул розвитку виробництва і пропозиції. Рушійна сила попиту стала особливо помітною зі становленням сучасного постіндустріального інформаційного суспільства. Швидкий розвиток фундаментальної науки і принципово нові технологічні рішення викликають до життя нові потреби як у самому виробництві, так і в сфері споживання. Разом з помітним зростанням реальних доходів населення ці фактори створюють передумови для поглиблення суспільного поділу праці, підвищення її продуктивності і розширення пропозиції нових товарів та "послуг на ринку. Співвідношення попиту і пропозиції залежно від рівня аналізу характеризує макро- чи мікроекономічні процеси. На макроекономічному рівні розглядається співвідношення сукупних попиту та пропозиції, які є характеристиками суспільного процесу відтворення в цілому. Мікроекономічною характеристикою є співвідношення ринкового попиту та ринкової пропозиції. Співвідношення сукупних попиту і пропозиції показує можливості суспільного виробництва щодо задоволення народногосподарських і особистих потреб. Воно характеризується певними галузевими пропорціями виробництва валового суспільного продукту (сукупного чи кінцевого) порівняно з пропорціями споживання продуктів відповідних галузей (або з потребою в них). Зіставлення відповідних показників виробництва і споживання, а саме їх вартісно-грошових обсягів, що реально сформувалися в народному господарстві, визначає співвідношення сукупних попиту та пропозиції, їх відповідність чи незбалансованість. Високим рівнем відповідності сукупної пропозиції сукупному попиту характеризується змішана економіка країн Західної Європи, Японії тощо. Характерним для їхніх економік є співвідношення де ПОс - сукупний попит; ПРс - сукупна пропозиція. Сукупна пропозиція не обов'язково формується лише за рахунок внутрішнього виробництва. Додатковим джерелом задоволення сукупного попиту є імпорт продукції. У збалансованій змішаній економіці частина сукупного попиту може покриватися за рахунок імпорту товарів на кошти від експортних операцій з іншими товарами. Отже, попередня рівність буде такою: де Е - експорт; І - імпорт. Нерівність пропозиції може бути двох видів. За умов хронічної стагнації при дефіцитності виробництва характерним є перевищення попиту над пропозицією, тобто ПОс > ПРс ± (Е/І). І навпаки, кризі перевиробництва відповідає нерівність ПОс < ПРс ± {Е/І). Найвагомішими факторами, що визначають співвідношення, є такі загальноекономічні пропорції: між сукупним суспільним і чистим продуктом, між необхідним та додатковим продуктом, між продуктивністю праці та її оплатою в сфері матеріального виробництва, між суспільним нагромадженням і споживанням тощо. Ринкові попит і пропозиція формуються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів безпосередньо на ринку товарів, послуг, цінних паперів, робочої сили тощо. Вони визначають відповідність платоспроможної потреби в окремих видах товарів" їхній наявності в обігу на ринку. Ринкове співвідношення попиту і пропозиції є об'єктивною точкою для регулюючої роботи ринку, дії закону вартості, свідомої управлінської діяльності господарюючих суб'єктів. Прояви регулюючого впливу ринкового співвідношення попиту та пропозиції близькі за деякими ознаками до функцій закону вартості, хоча й мають суттєві відмінності. Як індикатор задоволення суспільних потреб незадоволений попит чи надлишкова пропозиція свідчать про певне ставлення споживача продукції чи послуг до їх споживчої вартості, тому є факторами постійного вдосконалення виробництва товарів чи послуг. Стимулюючий вплив співвідношення ринкового попиту та пропозиції виявляється в бездефіцитній економіці і в напрямі контролю над розміром витрат виробництва і цінами на ринку. Виробники під тиском обмежень платоспроможності споживачів і з метою підтримання конкурентоспроможності вимушені дбати про зниження витрат виробництва і, зрештою, цін. Відносна незбалансованість попиту та пропозиції на ринку веде до перерозподілу самих факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили, природних ресурсів) між галузями виробництва. Провідною тенденцією такого перерозподілу є рух потенційних умов виробництва у ринковій сфері, де не забезпечено платоспроможний попит споживача. Виробник реалізує свій економічний інтерес - створює вартість, що після реалізації продукції на ринку дасть змогу отримати прибуток, забезпечити розширене відтворення виробничого процесу і повніше задовольнити потреби самих виробників. Наведені взаємозв'язки розкривають механізм дії закону попиту і пропозиції, причинно-наслідкову залежність вартісно-цінової визначеності товарів від співвідношення попиту і пропозиції. Відносна самостійність попиту та пропозиції дає можливість побудувати окремі графіки їхнього руху. Графік попиту ілюструє відому емпіричну залежність: якщо ціна товару на ринку має тенденцію до зниження, то попит на цей товар зростатиме, і навпаки. Вона виконується за умови абстрагування від дії інших факторів та вільного, не обмеженого адміністративними рамками, ціноформування. Розглянемо приклад зміни відповідних значень ринкової ціни і попиту, скажімо, на продукт N (рис. 12, табл. 5). Побудувавши графік, де на вертикальній осі відкладено значення ринкової ціни, а на горизонтальній - кількісне вираження попиту (обсяг), отримаємо криву попиту з відповідними точками А, Б, В, Г, Д. Вони показують максимальний попит на продукт N при відповідному фіксованому рівні ціни на нього. Так, в точці Б при ціні 600 г. о./т максимальна платоспроможна потреба на ринку становитиме 9 тис. т продукту N. Крива попиту АД розташовується зліва направо як знижувальна крива, тобто має нахил з північного заходу на південний схід. Кожна точка, що лежить на кривій попиту, фіксує кількісну визначеність попиту залежно від зміни ціни. Нахил кривої та конфігурація її ілюструють еластичність попиту. Наближення кривої до вертикальної прямої означає досить мляву реакцію споживача на відхилення цін. Полога крива, навпаки, вказує на досить активну зміну попиту при навіть незначному підвищенні або зниженні ціни. Цінову еластичність Попиту можна визначити як ступінь чутливості споживача на зміну ринкової ціни товару чи послуги. Кількісним виміром еластичності може бути співвідношення відсоткового вираження кількісної зміни попиту до відсоткового вираження зміни ціни. Крім випадків еластичного попиту (полога крива) і нееластичного попиту (крива, що стрімко йде вгору), в теорії виділяється випадок одиничного еластичного попиту, що фіксує пропорційну залежність зміни обсягу попиту відповідно до зміни ціни. Графік пропозиції відбиває пряму залежність зацікавленості виробників і продавців у розширенні поставок товарів (послуг) на ринок відповідно до зростання цін на товари чи послуги. Зниження цін призводить до згортання пропозиції та переорієнтації умов виробництва на задоволення потреб підвищеного попиту. Аналогічний результат дії нецінових факторів. Побудуємо графік пропозиції з відповідними значеннями ціни і обсягів продукції, що доставляється на ринок (рис. 13, табл. 6). У системі координат графіка пропозиції значення ціни відклада-ють на вертикальній осі, а відповідні значення обсягу (кількості) пропозиції - на горизонтальній. Побудова графіка дасть криву Д1А1 із значеннями Г1 , В1 , Б1 на ній. Кожна точка на цій кривій фіксує відповідне кількісне значення пропонованої на ринку продукції при певному значенні ціни. На-приклад, у точці Г при встановленні ціни 400 г. о/т продукту N її відповідна пропозиція становитиме 7 тис. т. Кількість пропонованого товару є вираженням виробничих можливостей і зацікавленості підприємців на цьому ринку товарів за умови встановлення певної фіксованої ціни. Крива графіка пропозиції має напрямок з південного заходу на північний схід і характеризується підвищенням. Це є графічним вираженням зазначеної закономірності: з підвищенням цін збільшується кількісне вираження обсягу пропозиції. Еластичність пропозиції тим більша, чим більше крива наближається до уявної горизонтальної осі. В цьому випадку навіть незначним змінам ціни буде відповідати помітний "стрибок" обсягу пропозиції. Значення кривої, що має крутовертикальну спрямованість, характеризують низьку еластичність пропозиції - незначні зміни її обсягів при відповідних змінах ціни. Проте обидва випадки вірогідні, коли існує визначена залежність зміни попиту під впливом цін, тобто виконуються умови постійної еластичності попиту. На практиці частіше зустрічається випадок перемінної еластичності, коли крива попиту має різний нахил на різних своїх частинах і характеризується залежно від абсолютного значення цін більшою чи меншою чутливістю пропозиції. Аналогічно ситуації з еластичністю попиту еластичність пропозиції вимірюється відношенням відсоткового вираження зміни обсягу пропозиції до відсоткового вираження зміни ціни товару (послуги). На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту на товар. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу. Проте такий збіг в одному випадку (дефіцит товару) лімітуватиметься низькою щодо попиту пропозицією товару, а в другому (надлишок товару) - обмеженим платоспроможним попитом. Відповідними реальними величинами ринкової кон'юнктури будуть значення обсягу купівлі-продажу, що знаходяться лівіше від значення точки рівноваги (відносно вертикальної осі, проведеної через неї). З процесу виробництва товар виходить як носій вартості та споживної вартості. Вартість товару - це кількісна визначеність втіленої в ньому уречевленої та живої праці. Важливою її складовою є витрати виробництва, що визначаються після закінчення виробничого процесу. Виходячи з товаром на ринок, виробник достеменно знає, скільки він коштував йому як виробникові. Для споживача на ринку товар представлений його споживною вартістю. Корисні якості товару є рушійною силою зацікавленості покупця у придбанні товару. Орієнтуючись на попередньо пропоновану продавцем ціну товару, покупець визначає, чи вартий він тих споживчих якостей, що в ньому втілені, і чи зможуть вони задовольнити запити покупця. На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості, що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в обігу стає закон попиту і пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару. Ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначених законів, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни - ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх витрат виробництва, а верхня - граничною кількістю грошей у споживача, тобто рівнем його платоспроможності. Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним: ринкова ціна фокусує складні економічні зв'язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання. Як індикатор нормального зворотного зв'язку між виробництвом і споживанням, у процесі відтворення продукту ціна має встановлювати відповідність кількості та якості споживних вартостей із платоспроможним попитом, активно впливати на рівень і масштаби виробництва товару в межах середніх умов ефективності. Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вартість товару; 2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною вартістю товару. Таку подвійну залежність коливань ринкової ціни подано на рис. 15. Рух кривої ціни товару Ц відбувається навколо значень суспільної вартості товару - прямої В. Значення відхилень кривої Ц від прямої В (+? чи -?), тобто відхилень ціни від вартості товару, зумовлюється відхиленням кількісного обсягу споживних вартостей на ринку (крива С) відносно прямої П, що визначає платоспроможний попит на цей товар. Величина відхилень від ціни товару встановлюється в обернено пропорційній залежності від відповідних значень пропозиції товару відносно попиту. Значенням кількісного надлишку споживних вартостей на ринку (+ ? на кривій С) відповідають значення ціни товару, нижчі від його вартості (-? на кривій Ц], і навпаки. Точка збігу ціни товару з його суспільною вартістю 0 відповідає ринковій рівновазі попиту і пропозиції. Саме за цих умов сума цін товарів дорівнює сумі їхніх вартостей у суспільстві в цілому. Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим є також фактор розвитку інфляції. Вона спричиняє зростання цін на всі товари. Сучасна теорія і практика ціноутворення - це продукт тривалої еволюції соціально-економічних відносин суспільства. Безперечним досягненням у ході цієї еволюції свого часу була марксистська трудова теорія вартості, що систематизувала і розвинула відповідні погляди А. Сміта та ін. Прагматизм ринкових відносин в їхній підприємницькій формі XIX ст. вимагав розширення аналізу факторів ціноформування як у сфері виробництва, так і поза ним. Виникла теорія "граничної продуктивності факторів виробництва", в якій розглядалася участь у формуванні вартості товару всіх факторів виробничого процесу - капіталу, праці та землі (природних факторів). За твердженням Дж.Б.Кларка, участь кожного фактора виробництва у формуванні вартості визначається "граничним продуктом". Останній показує, яку саме частину вироблюваного продукту (його вартості) можна створити за допомогою фіксованої додаткової кількості окремого фактора при незмінному значенні інших. Відповідно до "граничного продукту" має відбутися розподіл доходів за факторами. Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що лежать поза виробництвом, має теорія "граничної корисності", що виникла в останній третині XX ст. Не заперечуючи залежності ринкової ціни товару від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів, суб'єктивної оцінки корисності товару на ціноутворення. Корисною була її провідна ідея - залежність кінцевої ринкової ціни товару від споживача і тих економічних умов, за яких відбувається купівля-продаж. Цінність благ, що обертаються на ринку, перебуває в безпосередній залежності від обсягу наявних ресурсів у виробника і доходів у споживача. Лімітованість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фактора руху ціни товару. При обмеженні ресурсів "гранична корисність" дефіцитного товару підвищується за умов конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, і ціна. "Низька межа" доходів зменшує "граничну корисність", встановлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживної вартості товарів у відповідність зі платоспроможним попитом. На відміну від трудової теорії вартості теорія "граничної корисності" робить наголос на споживній вартості товару як факторі ціноутворення. На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення реалізується самим господарюючим суб'єктом - виробником (фірмою, акціонерною компанією, монополістичним об'єднанням, державним підприємством тощо) або посередницьким структурам (торговим, маркетинговим), що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву "собівартість і прибуток'. Технічно складнішим є метод "контрольної точки", що ґрунтується на виробничій функції Кобба-Дугласа (Cobb-Douglas Produc-tion Function). Вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності виробництва за затратами залишаються незмінними. При цьому еластичність заміщення ресурсів в будь-якій точці дорівнює 1. Алгебраїчний вираз функції, що описує загальноекономічний рівень, такий: де N - національний доход; А - коефіцієнт розмірності; L, К - відповідні об'єми застосованої праці та капіталу; , Р - незмінні коефіцієнти еластичності виробництва, відповідно по праці та капіталу. Функція, що розглядається, дає можливість визначати рівень доходу відповідно до характеру змінних. Хоча за другим методом враховується широке коло факторів ціноформування, він, як і перший, має істотний недолік: використання лінійних залежностей між значеннями факторів динаміки ринкової ціни. 2. Ринки ресурсів. Крива ринкового попиту. Ринкова пропозиція ресурсів. Чому крива пропозиції праці може вигинатися назад? Ринок природних ресурсів - це земля, тобто простір, на якому відбувається будь-яка економічна активність. Розташування, фізичні характеристики - висота над рівнем моря, кліматичні особливості, багатства надр - роблять кожну конкретну ділянку землі більш чи менш придатною для певного виду господарської діяльності. Земля унікальна щодо інших факторів виробництва, оскільки вона нерухома, іммобільна, не відтворювана. її пропозиція в будь-який момент і в будь-якій місцевості обмежена, фіксована. У зв'язку з нееластичністю пропозиції землі її ціна повністю визначається попитом на неї. Однак все ж необхідні деякі уточнення цих традиційних по-ложень. По-перше, на відміну від об'єктів фізичного капіталу, ділянка землі після купівлі-продажу в будь-який момент може бути знову продана на ринку. По-друге, часто земля купується (вслід за очікуваним зростанням ціни на неї) через те, що вона є особливою формою заощадження грошового капіталу. В таких випадках припускається, що в майбут-ньому земля знову буде запропонована як об'єкт купівлі-продажу. По-третє, у звичайній ситуації землю купують задля отримання доходу або ренти. Ціна, яку покупець готовий заплатити за земельну ділянку, дорівнює дисконтованій вартості всіх майбутніх рентних надходжень. Важливу роль у ситуації на ринку відіграють невідновлювані ресурси, що мають певну специфіку. Їх власник стикається з обмеженнями загальної величини ресурсів, придатних для використання: витрачені сьогодні засоби і запаси вже не можуть принести користі завтра. Через це теорія невідновлюваних ресурсів загострює увагу на аналізі суті проблеми в деякому часовому інтервалі. Оптимальне використання невідновлюваних ресурсів полягає в точному коригуванні й балансі плюсів і мінусів їх негайного споживання. Це означає, що невідновлювані ресурси можна використовувати негайно, збільшуючи сьогоднішнє сумарне споживання, або їх можна законсервувати, щоб зробити доступними для виробництва майбутніх благ. На ринку ресурсів виробники як покупці можуть зустрітися з різними моделями. Проаналізуємо ситуа-цію, коли виробник купує ресурси та продає продукт на конкурентному ринку. Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробнику немає ніякого смислу купувати працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані ним продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від: а) попиту та ціни на товар виробника на ринку кінцевих продуктів; б) продуктивності ресурсу при створенні товару. Якщо ресурс є високопродуктив-ним при виробництві товару, що користується ши-роким попитом на ринку та має досить високу ціну, то попит на такий ресурс буде значним. Разом з тим, якщо ресурс має навіть феноменальну продук-тивність, а товар, що виробляється за його допомо-гою, не має необхідного збуту, то малоймовірно, що якийсь виробник захоче придбати цей ресурс. Уні-кальність та висока продуктивність ресурсу не є га-рантією попиту та високої ціни на нього. Усе зреш-тою залежить від попиту та ціни на кінцевий про-дукт. Один з прихильників теорії граничної корис-ності наголошує: "Не тому дорогі токайські вина, що дорогі токайські виноградники, а навпаки, то-кайські виноградники дорогі тому, що дороге то-кайське вино". Таким чином, попит на ресурси є похідним попи-том, тобто таким, який залежить від попиту на това-ри, що виробляються за їх допомогою. У коротко-терміновому періоді змінюється лише один фактор, тоді як інші залишаються незмінними. За цих умов діє закон спадної граничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту, кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого приросту продукту, ніж попередня (табл. 11.1). За цією таблицею можна розрахувати гранич-ний продукт змінного фактора у грошовому виражен-ні (MRP). Граничний продукт у грошовому вираженні — це приріст загального доходу внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора вироб-ництва. У табл. 11.1 наведено дані про граничний продукт у грошовому вираженні для праці, тоді як капітал залишається незмінним. Аналогічно можна було б розрахувати граничний продукт для капіталу за умови незмінності праці. Для вирішення питання про масштаби залучення праці до виробничого процесу виробник, якщо він ке-рується правилом максимізації прибутку, має зістав-ляти додатковий ефект від залучення нової порції фак-тора з додатковими витратами, пов'язаними з таким залученням. Величина, на яку зростають сукупні ви-трати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю, називається граничними витратами на ресурси (MRC). Щоб максимізувати прибуток, фірма має ви-користовувати додаткові одиниці будь-якого виду ре-сурсів доти, поки кожна наступна одиниця дає при-ріст валового доходу фірми більший, ніж приріст її сукупних витрат. Межею доцільності залучення додат-кових ресурсів буде точка, в якій зрівноважуються граничний продукт у грошовому вираженні та гранич-ні витрати на ресурс: Оскільки ми припускаємо, що виробник купує ре-сурси на конкурентному ринку, то ціни на них зали-шатимуться незмінними і не залежатимуть від кіль-кості залучених ресурсів. Іншими словами, щодо ре-сурсу праці граничні витрати на ресурс будуть дорівнювати заробітній платі (W). Тоді рівняння (11.1) на-буває такого вигляду: Якщо, скажімо, заробітна плата становить 20 грн., то для ситуації, що наведена у табл. 11.1, доцільно зупинитися на залученні шістьох працівників, оскільки сьомий коштуватиме виробникові 20 грн., а приріст валового доходу буде лише 16 грн. Для моделі конкурентного ринку ресурсів крива попиту на певний ресурс збігатиметься з кривою гра-ничного продукту у грошовому вираженні (рис. 11.1). Його дослідження дає можливість визначити кілька факторів, що впливають на обсяги залучення фактору до виробничої діяльності. Це, по-перше, рівень заро-бітної плати, який склався на ринку праці. Його змі-на перемістить лінію Wl вгору або вниз, що змінить точку її перетину з кривою MRP. По-друге, сама кри-ва МRP може переміститися на графіку під впливом зміни цін на продукт та під впливом зростання про-дуктивності праці. Дещо інакше складається ситуація, коли фірма реалізовує свою продукцію на ринку недосконалої конкуренції. У цьому випадку для збільшення обсягів продажу вона змушена знижувати ціну, а для збільшення ціни відмовлятися від частини обсягу реалізо-ваної продукції. Отже, граничний продукт у грошовій формі зменшуватиметься не тільки під впливом дії закону спадної граничної продуктивності, як це було в умовах досконалої конкуренції, а й під впливом зниження ціни на продукцію (табл. 11.2). Крива граничного продукту у грошовій формі, як і у попередньому прикладі, є кривою попиту на ресурс праці. Однак для моделей недосконалої кон-куренції вона матиме меншу еластичність, ніж на конкурентному ринку. Тому при недосконалій кон-куренції виробник менше реагує на зміну заробітної плати при залученні ресурсу праці, ніж виробник в умовах досконалої конкуренції. Це можна проде-монструвати, розрахувавши кількість залучених у виробництво працівників при однакових змінах за-робітної плати за умов досконалої та недосконалої конкуренції (на основі даних табл. 11.1 та 11.2). Як бачимо з табл. 11.3, обсяги залучених ресурсів при досконалій конкуренції більш активно реагують на зміну заробітної плати. Як ми з'ясували у розд. З, за інших рівних умов виробник при недосконалій конкуренції виробляє про- дукції менше, ніж це могло бути на конкурентному ринку. Природно, що для виробництва меншого обся-гу продукції виробник залучатиме меншу кількість ресурсів, тому попит на ресурси на ринках недоско-налої конкуренції завжди менший, ніж на конкурент-них ринках. Звичайно, криві граничного продукту у грошовому вираженні (криві попиту на відповідні ресурси) для кожної фірми матимуть свій нахил та своє положення на графіку. Відмінності будуть спричинені різним рів-нем продуктивності праці та граничного продукту. Щоб визначити ринковий попит на той чи інший ре-сурс, потрібно підсумувати індивідуальні попити на нього окремих фірм. 11.2. Зміни у попиті на ресурс. Еластичність попиту Ми вже згадували, що крива попиту на ресурс може пересуватися на графіку вправо, що буде озна-чати зростання попиту, чи вліво, що відповідатиме його зменшенню. Розглянемо детальніше фактори, які можуть спричинити такі зміни. 1. Зміни у попиті на продукт. За інших рівних умов зміни у попиті на продукт фірми, який вона ви-робляє за допомогою певних ресурсів, призведуть до зміщення кривої попиту на ці ресурси у тому самому напрямку. Так, фінансова криза в Україні, Росії та в інших країнах призвела до банкрутства банків, зни-ження попиту на їхні послуги. Це, у свою чергу, спричинило зростання безробіття серед банківських працівників. 2. Зміни продуктивності ресурсі/. Підвищення продуктивності ресурсу пересуває криву попиту на нього вправо, зменшення продуктивності — вліво. Факторами змін продуктивності ресурсу можуть бути насамперед зміни його власних якісних характерис-тик (кваліфікація працівників, надійність машин то-що). Крім того, незмінні ресурси можуть забезпечува-ти більшу продуктивність за рахунок зміни якості інших ресурсів, у поєднанні з якими вони використо-вуються. Так, підвищення рівня кваліфікації праців-ника веде до зростання продуктивності і праці, і не-змінного капіталу. 3. Зміни цін на інші ресурси. Як відомо, ресурсам властиві субституційність та комплементарність. Змі-ни цін на ресурси-субститути та ресурси-комплементи по-різному впливають на попит. Так, при зміні цін на ресурси-замінники одночас-но спрацьовують два протилежні ефекти: ефект за-міщення та ефект обсягу. Якщо, наприклад, зни-зилась заробітна плата, то праця стала дешевшою відносно капіталу, для виробника доцільніше буде збільшувати обсяги залучення праці та зменшувати капітал (ефект заміщення). Отже, попит на капітал зменшиться. З іншого боку, здешевлення праці призведе до зменшення витрат виробника взагалі та зростання обсягів виробництва, що має супроводжу-ватися зростанням попиту на ресурси в цілому (ефект обсягу). Фактична зміна попиту на ресурс залежатиме від співвідношення сил, з якими діють ці ефекти. Якщо ефект заміщення перевищує ефект обсягу продукції, то зміни цін та попиту матимуть однакову спрямованість; якщо з більшою силою діє ефект обсягу, то — протилежну. Якщо змінюються ціни на комплементарні ресур-си, то спрацьовує лише ефект обсягу продукції. При цьому зміни цін на одні ресурси та попит на Інші ма-ють різну спрямованість. Отже, можна зробити висновок, що крива попиту на ресурс переміститься вправо (збільшення попиту) під впливом таких факторів: а) збільшення попиту на продукт, що виробляєть-ся за допомогою цього ресурсу; б) збільшення продуктивності ресурсу; в) зниження ціни на ресурси-субститути, коли ефект обсягу продукції діє сильніше, ніж ефект замі-щення; г) збільшення цін на ресурси-субститути, коли ефект заміщення діє сильніше, ніж ефект обсягів продукції; д) зниження цін на ресурси-комплементи. Чутливість попиту на ресурси на зміну його ціно-вих та нецінових факторів визначається показниками еластичності. Цінова еластичність попиту на ресурси залежить, зокрема, від таких факторів: 1. Темпи спадання граничного продукту. Якщо граничний продукт праці знижується помалу при збільшенні кількості праці, що додається до незмін-ного капіталу, то і крива попиту на ресурс матиме менший нахил та тенденцію до більшої еластичності. Навпаки, при швидкому падінні граничного продукту крива попиту буде слабоеластичною. 2. Легкість ресурсозаміщення. Тут залежність пряма: чим більше існує близьких ресурсів-субститу-тів, тим вища еластичність попиту на певний про-дукт. 3. Еластичність попиту на продукт виробника. Оскільки крива граничного продукту у грошовому вираженні залежить від ціни на продукт, еластич-ність попиту на ресурси буде прямо залежати від елас-тичності попиту на продукт. 4. Частка витрат на ресурс у загальних ви-тратах. Чим більше загальних витрат припадає на ресурс, тим вища еластичність попиту на нього. 11.3. Оптимальне співвідношення ресурсів f До цього часу йшлося переважно про короткотер-міновий період. Ми розглядали ситуацію, коли один з факторів виробництва (праця) змінюється, тоді як інші залишаються незмінними (капітал). Настав час розглянути довготерміновий період, коли всі фактори виробництва є змінними. >У довготерміновому періоді перед виробником може виникати два головних запитання: за якого співвідношення ресурсів витрати на їх придбання для досягнення певного обсягу продукції будуть мі-німальними; яке співвідношення ресурсів забезпе-чить максимальний прибуток? Відповіді на них да-ють правило мінімізації витрат та правило мак-симізаціі прибутку. Правило мінімізації витрат наголошує, що витра-ти мінімізуються при такому співвідношенні ресурсів, коли граничні продукти у розрахунку на одиницю вартості кожного ресурсу є однаковими. Уявімо, що 1 люд.-год праці (PL) та 1 маш.-год капіталу (Рк) ма-ють вартість 15 грн. Якщо при збільшенні праці на одиницю приріст продукції становить 5 шт. (гранич-ний продукт праці — MPL), а капіталу — 7 шт. (гра-ничний продукт капіталу — МРК), то виробнику до-цільно перерозподілити кошти, які він витрачає на придбання ресурсів, таким чином, щоб збільшити ви-користання капіталу і зменшити використання пра-ці. Вивільнення 15 грн. за рахунок зменшення спо-живання праці на 1 люд.-год призведе до недоотри-мання 5 одиниць продукції, тоді як залучення за рахунок цих коштів ще однієї одиниці капіталу дасть додатково 7 одиниць продукції. Виграш вироб-ника очевидний: щоб зберегти попередній обсяг ви-робництва, він може вивільняти більше коштів від зменшення споживання одного ресурсу, ніж додат-ково витрачати на придбання іншого. Отже, загаль-ні витрати на виробництво заданого обсягу продук-ції будуть зменшуватися. Якщо співвідношення "граничний продукт / ці-на" для кожного з ресурсів зміниться на користь пра-ці, то виробник буде зменшувати свої витрати, пере-розподіляючи й кошти на користь праці. Очевидно, що можливості зменшення загальних витрат на вироб-ництво певного обсягу продукції за рахунок перероз-поділу коштів між різними видами ресурсів будуть вичерпані, коли їх граничні продукти у розрахунку на одиницю ціни зрівняються: Однак мінімальні витрати на виробництво не зав-жди забезпечують максимальний прибуток. Обсяг ви-робництва, що мінімізує витрати, та обсяг виробницт-ва, що максимізує прибуток, збігатимуться лише для конкурентного ринку, де попит абсолютно еластич-ний, а ціна на продукт залишатиметься незмінною при зміні пропозиції фірми. Інша ситуація складаєть-ся за умов недосконалої конкуренції. Тому доцільні-ше користуватися більш загальним підходом, який застосований у попередньому розділі: максимальний прибуток досягається за умови зрівноважування гра-ничного продукту та граничних витрат. Щодо витрат на придбання окремих ресурсів, то прибуток зростатиме до того часу, поки граничний продукт у грошовому вираженні змінного фактора виробництва буде перевищувати витрати на придбан-ня додаткової одиниці цього ресурсу. Якщо ціна стане вищою, ніж граничний продукт у грошовому вира-женні, то прибуток зменшуватиметься. Максимально-го значення він набуває тоді, коли витримується така рівність: Таким чином, у разі придбання ресурсів на конку-рентному ринку фірма досягає співвідношення ресур-сів, що максимізує її прибуток, якщо кожна нова одиниця факторів виробництва має ціну, яка дорів-нює граничному продукту у грошовому вираженні для кожного виду ресурсів. Однак ринки ресурсів не завжди конкурентні. Найчастіше конкуренція тут об-межена, недосконала. Особливості ринків окремих ре-сурсів аналізуються у наступній темі.
1 2 3 4 5 Категория: Мікроекономіка \| Добавил: Aspirant (02.06.2013)
Просмотров: 1288 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: