Реферат на тему:Фінанси підприємств - Мікроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Фінанси підприємств. Сутність і основи організації фінансів підприємств. Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств: од-ноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (ак-ціонерне товариство), державне підприємство. Одноосібне володіння - підприємство, в якому майно нале-жить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь дохід і несе відповідальність за ризик від бізнесу. Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До перших належать: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібних володінь є, передусім, те, що їхніх власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Різноманітність обов'язків, які покладаються на власника підприємства у вироб-ничій , комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень і навіть банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна їх кількість виникає і припиняє свою діяльність. Партнерство, або товариство - форма організації бізнесу, що засновується на об'єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Паї відіграють подвійну роль. Вони забезпечують, по-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділен-ня засобів на нагромадження капіталу та розподілу між його чле-нами на дохід пропорційно паям. По-друге, надання права голосу. Кількість голосів кожен член отримує пропорційно його паю. Як правило, товариства — це закриті компанії, де зміна влас-ників паїв відбувається лише за згодою більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у його роботі, відносно невелика. Розрізняють такі види партнерства:* повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);* товариство з обмеженою відповідальністю;* змішане (командитне) товариство. Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необме-женою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах свого внеску і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного товариства використовують невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо). У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова від-повідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, що займаються здійсненням будівельних проектів, розробкою при-родних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах. Змішане (командитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину - за принципом обмеженої відповідальності. Майнова відповідальність останніх поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства. Право голосу у таких фірмах мають лише дійсні члени товариства. Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг над одноосібними володіннями, що вияв-ляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; удосконаленні управ-ління в результаті розподілу управлінських функцій між пар-тнерами. Недоліками цієї форми організації є можливі розхо-дження в поглядах, інтересах партнерів, що ускладнює процес управління. Корпорація (акціонерне товариство) - провідна форма сучас-ного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль. Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових (часткових) засадах своїх членів (акціонерів) і належить до товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки кожен акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції. Особливість акціонерних товариств полягає у тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерства (товариств). Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний та комунальний. Відповід-но, функціонують і два види підприємств. Комунальні підприємства є власністю адміністративно-тери-торіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у свої власних інтересах. Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засоби виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов кожної країни. Розрізняють малі, середні та великі підприємства. Малі підприємства засновують на будь-якій формі власності. Вони здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фі-нансовій, страховій та інших сферах. Малі підприємства ви-значають темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику створеного суспільного продукту. Вони є провід-ним сектором економіки, основою дрібнотоварного виробництва; характеризуються високою мобільністю; формують основу середнього класу та стримують монополізм. Малі підприємства забезпечують структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору, додаткові робочі місця та реалізацію інновацій. Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних досягнень, великим — мобіль-ності для повторного налагодження виробництва. Заміна і оно-влення основних фондів у великих обсягах можуть призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції. Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабіль-ного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її до-ступною для масового споживача. Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів. Загалом фінанси підприємств (установ, організацій) — це сукупність економічних відносин з приводу руху грошових по-токів у процесі формування, розподілу і використання грошових підприємств, що забезпечують відтворення виробничо-господарської діяльності, взаємодію з іншими суб'єктами господарю-вання, а також з іншими сферами фінансової системи — державни-ми фінансами, фінансами домогосподарств і страхування. фінанси підприємств (установ, організацій) є складовою фінансової системи країни. Разом з тим це самостійна специфічна сфера фінансових відносин. Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надхо-дження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарю-вання і необхідні для виконання ним фінансових зобов'язань, здійснення витрат із розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників. Фінансові ресурси комерційного підприємства складаються з таких елементів:* статутного (або пайового) капіталу (фонду);* додаткового капіталу, одержаного за рахунок того, що вартість реалізації випущених акціонерним товариством (AT) акцій перевищує їх номінальну вартість; суми дооцінки не-оборотних активів (вартості активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних і фізичних осіб);* резервного капіталу;* неоплаченого капіталу;* забезпечення наступних витрат і платежів (резервів на опла-ту наступних відпусток тощо);* нерозподіленого прибутку;* довго- і короткострокових кредитів комерційних банків;* позикових коштів від реалізації облігацій власної емісії;* законної кредиторської заборгованості всіх видів, включаючи заборгованість із бюджетних платежів, відрахувань у державні страхові фонди з оплати праці, за виданими векселями, за одержаними авансами;* інших коштів, відображених у пасиві бухгалтерського балан-су підприємства. Зовнішні фінансові ресурси - це додаткові власні та позикові кошти, одержані через фінансовий ринок (розміщення власних акцій та облігацій) від кредитно-банківської системи (отримання кредитів) та інших кредиторів (отримання авансів замовників, то-варних кредитів від постачальників). За рахунок зовнішніх над-ходжень може збільшуватись як власний капітал підприємства (продаж власних акцій, додаткові внески до статутного фонду у вигляді фінансової допомоги, добровільних пожертвувань, стра-хові відшкодування за застрахованими ризиками, що відбулися, бюджетні дотації), так і позиковий (продаж облігацій власної емі-сії, банківські кредити, кошти інших кредиторів). Внутрішні фінансові ресурси - це нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та кредиторська заборгованість, що постійно перебуває на балансі підприємства (стійкі пасиви). У процесі діяльності підприємство повинно вибрати опти-мальні варіанти збільшення капіталу - за рахунок зовнішніх чи внутрішніх фінансових ресурсів. При управлінні фінансами необ-хідно, наприклад, з'ясувати: яку частину прибутку, що залишився в розпорядженні під-приємства після сплати податків, спрямувати на розвиток виробництва, технічне переоснащення, а яку - у фонд спо-живання; як використати кошти - на будівництво нового цеху чи при-дбання акцій іншого підприємства; куди вкласти кошти — придбати понад мінімальні потреби виробництва запаси дефіцитних матеріалів чи купувати їх по мірі необхідності; збільшити статутний фонд за рахунок додаткової емісії акцій чи звернутися за кредитом до комерційного банку. Статутний фонд будь-якого підприємства є важливим джере-лом формування його активів. Він поділяється на два фонди коштів, без яких підприємство не може нормально функціонувати. По-перше, це фонд власних основних засобів і нематеріальних активів, по-друге - фонд власних оборотних засобів і засобів обі-гу. Матеріально-технічною основою виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової еко-номіки їх першочергове формування, функціонування та розши-рене відтворення здійснюється за безпосередньої участі фінансів. За їхньою допомогою створюються та використовуються грошові фонди цільового призначення, які опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці. Організація грошових розрахунків підприємств. У процесі виробничо-фінансової діяльності, а також під час ви-конання підприємствами різного роду грошових зобов'язань від-буваються різноманітні грошові розрахунки і платежі. На договір-них засадах вони поставляють один одному сировину, матеріали, машини, обладнання, надають послуги. Під час купівлі-продажу виникають різні грошові розрахунки. Платежі також мають місце у процесі розподілу і перерозподілу грошових коштів. Форми безготівкових розрахунків за товарними операціями і господарськими договорами можна класифікувати: 1. Щодо факту здійснення угоди: » попередня чи авансова оплата продукції, товарів, робіт та послуг;* оплата за фактом реалізації угоди. 2. З точки зору умов оплати угоди:* акцептна форма розрахунків;* безакцентна форма розрахунків;* акредитивна форма розрахунків (попереднє резервуван-ня коштів для оплати);* планові платежі;* зарахування взаємної заборгованості. 3. За платіжними засобами, що використовуються:* без використання платіжних засобів (розрахунок пла-тіжними вимогами, дорученнями);* чекова форма розрахунків;* вексельна форма розрахунків. 4. За джерелами коштів, які залучаються для фінансування угоди:* за рахунок власних коштів підприємства:* за рахунок кредитів та інших позичених коштів;* за рахунок коштів клієнта (за посередницької діяльності). Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися в Україні за такими формами розрахункових документів:— платіжними дорученнями;— платіжними вимогами-дорученнями;— чеками;— акредитивами;— векселями;— платіжними вимогами; інкасовими дорученнями (розпорядженнями). Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, який складається з двох частин: верхня - вимога постачальника безпосередньо до покупця сплатити вартість робіт, послуг та товарів; нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, проставлену в рядку «суму до оплати писати словами». Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпо-рядження власника рахунку (чекодавця) в установі банку (банку -емітента), яка обслуговує його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену у чеку суму. Чекодавець - юридична чи фізична особа, яка здійснює платіж 3* допомогою чека та підписує його. Чекодержатель - підпри-ємство, яке є отримувачем коштів за чеком. Банк-емітент - це банк, що видає чекову книжку {розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі. Акредитив — це форма розрахунків, при яких банк-емітент за дорученим свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги, надати повноваження іншому банку-виконавцеві здійснити цей платіж. Банк-емітент може відкрити такі види акредитивів: а) покритий (депонований у банку постачальника), при відкритті якого банк покупця перераховує кошти платника в банк постачальника за умовами зарахування його на окремий балансовий рахунок, акредитиви на весь термін дії зобов'язання банку покупця. Покритий акредитив передбачає завчасне бронювання коштів платника; б) непокритий (гарантований), який відкривається покупцеві в банку постачальника шляхом надання банку права списувати всі суми акредитива за розрахунком банку покупця. Оплата за непокритим акредитивом у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту. Тема 3. Формування і використання прибутку. Прибуток — це основне джерело приросту власного капіталу і, відповідно, джерело фінансування оновлення виробничих фондів та диверсифікації виробництва продукції. Крім того, прибуток є джерелом фінансування соціального розвитку трудового колек-тиву. Як провідна категорія ринкових відносин прибуток виконує такі важливі функції:* показника ефективності господарської діяльності підпри-ємства. Позитивний фінансовий результат, тобто наявність при-бутку, уже свідчить про рентабельну діяльність. Адже кожне під-приємство в ринкових умовах намагається одержувати в кожному звітному періоді прибуток необхідний і достатній для саморозвит-ку (поточного та стратегічного самофінансування);* стимулюючу. Як кінцевий фінансово-економічний результат прибуток у ринковому середовищі є метою діяльності підприємства; * джерела формування доходів бюджетів різних рівнів. Отже, прибуток підприємства — основний фактор його економічного та соціального розвитку. При визначенні фінансових результатів діяльності підприєм-ства використовують такі показники: валовий прибуток; прибу-ток від операційної діяльності; прибуток від звичайної діяльності до оподаткування; прибуток від звичайної діяльності за вираху-ванням податку на прибуток від звичайної діяльності; надзвичай-ний прибуток; чистий прибуток. Ці різновиди прибутку пов'язані з такими поняттями: основна діяльність - операції з виробництва і реалізації продукції (виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг), основною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу; звичайна діяльність - будь-який вид основної діяльності приємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її здійснення; операційна діяльність — основна діяльність підприємства,а також інші види діяльності, що не є інвестиційними або фінансовими; надзвичайна подія — операція, що відрізняється від звичайної діяльності підприємства і не повторюється періодично або в кожному звітному періоді; фінансова діяльність — діяльність, що спричинює зміну роз-міру і складу власного та позикового капіталу підприємства; економічна вигода - потенційна можливість одержання підприємством коштів від використання активів; доходи — збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які збільшують власний капітал (крім збільшення капіталу за рахунок внесків власників); витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками); прибуток — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати; збиток — перевищення витрат над доходом, для одержання якого було зроблено ці витрати; валовий прибуток - різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Чистий дохід від реалізації визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації податку на додану вартість та акцизного збору. Доходи від звичайної діяльності класифікуються на такі групи:* виручка від реалізації продукції (продажу товарів, виконання робіт, надання послуг);* інші операційні доходи;* фінансові доходи;* інші доходи. Капітал підприємства будь-якої організаційно-правової форми — це загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, авансованих у формування активів підприємства. Тому ефективність використання капіталу харак-теризується показником рентабельності активів підприємства (необоротних та оборотних), який визначають за формулою: РА=ЧП , А де ЧП - чистий прибуток; А - сума активів підприємства. Тема4. Оподаткування підприємств. Податкова система — це сукупність податків, зборів, інших платежів та внесків до бюджету і державних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і вчасністю сплати їх у вста-новленому законом порядку. Законодавство не дає чіткого розмежування понять «податок», «мито», «збір». Проте можна сказати, що: 1) податок — це узаконена форма відчуження власності юри-дичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (у розмі-рах і в терміни, передбачені законом) на принципах обов'язковос-ті, безповоротності, індивідуальної безоплатності; 2) збори - це платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними доро-гами тощо. 3) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснен-ня спеціально уповноваженими органами дій і видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через мит-ний кордон держави), судами — за подання позову тощо. Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особли-востями податку є те, що він:* стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо певного податку;* має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;* на відміну від інших обов'язкових платежів, податок може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового цент-ралізованого або децентралізованого фонду;* він є не тільки правовою, але й економічною категорією, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;* виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків із надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює його платежу. У сучасних умовах податки виконують дві основні функції: фіскальну і регулюючу. Фіскальна функція є основною функцією податків, її зміст полягає у тому, що за її допомогою шляхом стягнення (сплати) вста-новлених державою податків і податкових платежів утворюються державні грошові фонди, що є матеріальною умовою існування держави і здійснення нею внутрішньої та зовнішньої політики. Держава має своєчасно отримувати достатню суму податків, щоб у встановлені терміни фінансувати відповідні витрати бюджету. За допомогою фіскальної функції податків відбуваєть-ся одержавлення частини національного доходу, який створено в народному господарстві країни. Таким чином, фіскальна функція податків створює об'єктивні умови для втручання держави в економіку, в економічні відносини, тобто обумовлює функціонування регулюючої функції. Сутність регулюючої функції податків полягає в тому, що вони впливають на різні сторони діяльності їх платників. Так, податки спричиняють значний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи темпи його розширення, збільшуючи або зменшуючи накопичення капіталу, розширюючи або скорочуючи платоспро-можний попит населення і т. п. У зв'язку з цим держава у змозі свідомо використовувати податки з метою регулювання визначе-них пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Розглядаючи функції податків, слід зазначити, що вони діють одночасно і взаємопов'язане, їх не можна протиставити одна одній. Неможливо також розділяти податки на чисто фіскальні і регулю-ючі, бо без фіскальної їх дії не може бути і регулюючої. Суб'єкт оподаткування - це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг. Носій податку — це фізична особа, споживач товару, у ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку. Об'єкт оподаткування - це те, що обкладається податком, база оподаткування відповідним податком. Об'єктом оподат-кування можуть бути доходи в широкому значенні (прибуток, рента, дивіденди), заробітна плата, капітал (рухоме і нерухоме майно, земля тощо), вартість продукції, робіт, послуг, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, май-но юридичних і фізичних осіб, додана вартість продукції і товарів, інші об'єкти, визначені чинним законодавством. Податкова ставка - це встановлений у законодавчому по-рядку розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від методів встановлення ставки бувають універсальними і диферен-ційованими. Залежно від форми оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі. Податки прямі - це обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матері-альних благ (прибутковий податок, податок на майно і т. п.). Податки непрямі — це податки, які включаються в ціну то-варів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з до-ходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органа-ми тощо). За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поді-ляються на: податки на доходи; податки на споживання; податки на майно. Податки на доходи - це податки, що стягуються за вста-новленими ставками з доходів фізичних і юридичних осіб. До них належать податок на прибуток, податок із доходів фізичних осіб. Податки на споживання — це податки, що стягуються з по-купців у цінах на товари та послуги, які купуються. До цих подат-ків належать податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори. Податок на майно — це податок, що встановлюється на кон-кретне майно юридичних і фізичних осіб. Наприклад, податок на транспортні засоби та інші самохідні машини та механізми. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють по-датки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки — це податки, що встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території країни. До них належать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок на землю, податок на транспортні засоби й інші самохідні машини та механізми, податок на промисел, податок із доходів фізичних осіб та інші. Місцеві податки - це податки, які встановлюють місцеві орга-ни влади, і вони є обов'язковими для сплати на певній території. До місцевих податків належать: комунальний податок, податок з реклами, а також низка зборів: готельний, ринковий, курорт-ний, збір за видачу ордера на квартиру та ін. Залежно від напряму використання податки поділяються на загальні та цільові (спеціальні). Загальні податки — це податки, які не мають цільового при-значення і використовуються державою на загальнодержавні захо-ди (утримання органів управління, оборону країни та ін.). До них можна віднести податок на прибуток, податок на додану вартість, податок із доходів фізичних осіб, акцизний збір тощо. Цільові (спеціальні) податки — це податки, які встановлю-ють для фінансування спеціальних заходів. Так, податок на землю використовується для фінансування витрат, пов'язаних із раціональним використанням та охороною земель, підвищен-ням їх родючості, введенням державного земельного кадастру, землевпорядкуванням тощо. Кожен вид податку повинен мати відповідне джерело його сплати. Джерела сплати податків і податкових платежів — це дохід їх платника, з якого сплачуються відповідні податки і пла-тежі. Джерело може бути безпосередньо пов'язаним із об'єктом оподаткування (наприклад, коли оподатковується сам дохід-прибуток, то об'єкт оподаткування та джерело збігаються), а може й не мати відношення до об'єкта оподаткування (нап-риклад, податок на транспортні засоби нараховується з обсягу циліндрів двигуна автомобіля, а сплачується з доходу). Форму-вання джерел сплати податків пов'язане з виробництвом і роз-поділом національного доходу. Під час розподілу виробленого національного доходу формується фонд оплати праці працівників і чистий дохід підприємства, які є джерелом сплати податків. На сьогодні розрізняють чотири види доходів: рента, процент, заробітна плата, підприємницький дохід.
1 2 3 4 5 Категория: Мікроекономіка \| Добавил: Aspirant (28.01.2014)
Просмотров: 275 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: