Реферат на тему:Економічна сутність особливостей конкурентних відносин в сільгоспвиробництві - Мікроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Економічна сутність особливостей конкурентних відносин в сільгоспвиробництві. Реформування адміністративно-командної системи і перехід до ринкової економіки є однією з важливих проблем нашої країни. Науковий аналіз конкуренції закономірно виникає у зв'язку із здійсненням економічної реформи і переходом до конкурентних ринкових відносин. В сучасній економічній літературі конкуренція визначається як економічне змагання, основу якого становить свобода вибору, що реалізується у формі намагання кожного учасника отримати для себе особисто грошовий доход [1]. Свобода вибору або економічна свобода охоплює дії всіх учасників ринкових відносин: виробників, як споживачів економічних ресурсів і продавців товарів і послуг, з одного боку, і споживачів товарів і послуг, які в умовах ринку одночасно є власниками економічних ресурсів і їх продавцями, з другого. Вона реалізується через взаємодію ринкових агентів шляхом розміщення матеріальних і людських ресурсів за власним вибором. Як споживачі, всі учасники ринкової взаємодії вільні або незалежні у виборі будь-якої комбінації товарів і послуг, яка в межах їх грошових доходів найкращим чином задовольняє потреби. Споживач у конкурентному середовищі займає особливе положення, або в певному значенні володіє ринковим суверенітетом. Він (при свободі вибору всіх без виключення конкурентів) вирішує, що повинна виробляти економіка, а вже в рамках споживчих потреб постачальники і споживачі ресурсів можуть робити свій вибір. Таким чином, виробники в дійсності зовсім не «вільні» виробляти ті товари і послуги, які вони бажають. Споживчі рішення про попит, зумовлюючи прибутковість чи збитковість, полегшують вільний вибір виробників при вирішенні питання «що виробляти». Він повинен узгоджуватися з вибором споживачів, з їх бажанням і перевагами для запобігання збитків або й банкрутства. Це стосується і постачальників ресурсів, попит на які є похідним від споживчого. Наприклад, попит на бухгалтерів підвищився тому, що в Україні в останні роки почали діяльність багато нових комерційних структур. Отже, споживачі демонструють свої переваги у формі попиту, а виробники і постачальники ресурсів відповідно реагують на нього, щоб забезпечити власні інтереси. Таким чином, свобода вибору в умовах конкуренції реалізується суб' єктами господарської діяльності лише при єдиному обмеженні - пріоритеті споживчого попиту. Рушійною силою, яка становить основу і визначає свободу вибору, є стимулювання особистого інтересу. Кожна економічна одиниця намагається робити те, що найбільше вигідно їй самій. Тому виробники товарів і послуг та їх споживачі намагаються максималізувати доходи, або як варіант - мінімізувати збитки. Конкурентні відносини передбачають, що власний інтерес формує фундаментальний спосіб дій або поведінки різних економічних одиниць, коли вони реалізують свій вибір. Його мотив, як фундамент економічної свободи виробників і споживачів, що переслідують протилежні інтереси (дорожче продати, дешевше купити), спрямовує і упорядковує функціонування економіки. Це відбувається завдяки тому, що крім системи ринків і цін, діє такий потужний фактор як конкуренція, який координує і організовує ринки, виключаючи потенційний, породжений свободою вибору, хаос. Отже, основу конкуренції становить свобода вибору, а основу останньої - намагання учасників економічного змагання задовольнити свій власний інтерес, спрямований на максималізацію прибутків і споживчих потреб. Свобода вибору максимально реалізується за умов інтенсивної конкуренції. Але в сучасній економічній практиці немає чисто конкурентних ринків, конкуренція існує поруч з монополією, перебуваючи, на думку А.Чухно, в «діалектичній єдності», зумовленій внутрішніми процесами розвитку суспільного виробництва [2]. Свобода вибору повною мірою забезпечується тоді, коли конкуренції не загрожує монополія. На ранньому етапі розвитку економічної науки поняття «свобода» і «конкуренція» ототожнювалися. Але практика довела, що це ототожнення помилкове. Ми згодні з думкою, що «свобода» потрібна для здійснення конкуренції, але однієї свободи недостатньо [3]. Конкуренція вимагає захисту з боку держави [4]. Оцінюючи конкуренцію за результатами конкурентної боротьби, деякі економісти [5] бачать і виділяють лише її позитивні наслідки. Вони вважають, що конкурентна економіка здатна до стихійного саморегулювання, тому негативно ставляться до втручання держави в економічне життя, вважаючи це основною причиною монополізації економіки. Частина економістів [6] акцентують увагу тільки на недоліках, характерних для «недосконалої конкуренції». Вони вказують на: високі витрати реалізації продукції, тиск великих фірм на споживача і деформацію споживчого попиту посередництвом реклами тощо. Вони закликають до втручання держави в економічний процес. Окремі економісти відзначають, що сучасні форми конкуренції поряд з негативними сторонами мають позитивні якості, зв' язані переважно з великомасштабним виробництвом. Мету державного втручання в економіку бачать у регулюванні надмірної монополізації. Дана позиція об'єднує прихильників теорії «розумної конкуренції» [7]. Вони вважають, що конкуренція - не самоціль. Вона один із засобів, хоч і головних, досягнення поставлених економічних цілей. На їх погляд, мета державного втручання полягає у створенні такої конкурентної ситуації, яка б найбільшою мірою відповідала досягненню суспільних цілей. Головним і найбільш важливим вважається визначення розумної межі ринкової влади, тобто визначення такого рівня концентрації виробництва, який сприяв би технічному прогресу, не переростаючи при цьому в монополістичне панування. Крім того, з їхньої точки зору, мета втручання держави полягає в прийнятті на себе тих функцій, з якими конкурентний механізм справляється погано, або взагалі не справляється. На їхню думку, основна мета державного втручання в економіку направлена на створення найкращих умов для функціонування підприємств [8]. К.Маркс, Ф.Енгельс широко трактували поняття «конкуренція»: конкуренція і суперництво були характеристиками капіталістичних соціально- економічних відносин, а змагання - соціалістичних. В буржуазному суспільстві, з їхньої точку зору, змагання перетворюється в суперництво, яке проявляється у формі конкуренції [9]. В країнах колишнього СРСР виявилось немало прибічників даного тлумачення конкуренції. Це прихильники соціалістичної конкуренції [10]. Зокрема О.Степанова вказує, що «конкуренція за соціалізму - боротьба протилежностей, а за капіталізму - антагоністів, всіх проти всіх». З нашої точки зору, слід погодитися з економістами Ю.Рубіним, А.Чухно, О.Шмельовим та іншими, які вважають, що розводити поняття «змагання» і «конкуренція» не зовсім вірно, бо змагання притаманне людській природі і завжди проявлялося в умовах праці. А.Чухно стверджує, що «конкуренція і змагання - не антиподи, змагання завжди існувало там, де складалася колективна праця» [11]. Змагання було внутрішньо притаманне уже простій кооперації, яка існувала задовго до капіталізму. Але економічне змагання не завжди виступає у формі конкуренції. Змагання за соціалізму передбачало виробничі відносини з приводу успіхів у праці, готовність до співробітництва і т.ін. Та «спільність інтересів» зводила нанівець суть змагання, воно найчастіше було формальним. На нашу думку, конкуренція не може бути товариським співробітництвом, бо в її процесі зіштовхуються протилежні інтереси, одночасно вона не є війною усіх проти усіх. О.Шмельов, наприклад, вважає, що «конкуренція - це якщо не співробітництво, то і не антагоністичний конфлікт на знищення». Він порівнює конкуренцію зі спортом, де переможених не знищують, і за умов її чесності всі учасники біжать, просуваються вперед [12]. Узагальнюючи вищесказане, відзначимо, що економічне змагання як конкуренція існує тоді, «коли саме є протистояння, зіткнення інтересів» [13], «успіхи в конкурентній боротьбі на ринку, які б мізерні вони не були, завжди є результатом ущемлення інтересів інших конкурентів» [14]. Отже, дане розуміння не розходиться з тлумаченням зарубіжних авторів. Вірною, з нашого погляду, є думка, що конкуренція властива різним способам виробництва як загальноекономічна категорія, що набуває специфічних рис в умовах панівних виробничих відносин, історично визначеного способу виробництва [15]. Ю.Рубін, наприклад, вважає, що «конкуренція не може бути ні соціалістичною, ні феодальною, ні рабовласницькою, ні первіснообщинною. Інша справа, що в різних суспільствах вона відбиває їх специфічні риси» [16]. Отже, конкуренція - це загальноекономічна категорія, елемент ринкового механізму, форма взаємодії ринкових суб'єктів, що ототожнює індивідуальні, спрямовані на отримання максимального прибутку, і суспільні інтереси, та сприяє ефективному використанню рідкісних економічних ресурсів, максималізуючи задоволення суспільних потреб. Конкуренція як економічне змагання реалізується лише за умови певної кількості його учасників і відсутності певних обмежень. За визначенням західних вчених, конкуренція вимагає «наявності на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців і можливість для покупців і продавців вільно виходити на ринок і залишати його» [17]. Економіка будь-якої країни вирішує однакові фундаментальні проблеми, які включають визначення обсягу виробництва і обсягу використання матеріальних і людських ресурсів; конкретизацію асортименту товарів і послуг для найбільш повного задоволення матеріальних потреб; організацію виробництва і застосування передових технологій; розподіл і споживання результатів виробництва і адаптацію до змін споживчого попиту і кон'юнктури ринку. Їх вирішення за умов ринку регулюється конкуренцією (або адміністративно-командними органами за відсутності останньої). Регулююча роль конкуренції здійснюється через зіткнення протилежних інтересів учасників економічного змагання за максималізацію прибутків і потреб. Цей мотив визначає поведінку учасників ринкової взаємодії. Виробники, керуючись мотивом отримання прибутку і недопущення збитків, беруться за виробництво таких товарів і послуг, які гарантують їм задоволення вищевказаних мотивів. Даний процес стимулюється отриманням економічного прибутку, що складає різницю між загальним доходом і витратами виробництва. Економічний прибуток виникає за умов ненасиченого ринку і є стимулом до розширення виробництва. Насичення ринку певного різновиду продукції є бажаним і можливим за відсутності бар'єрів для входження в нього. Сигналом для входження в ринок потенційних виробників слугує невдоволений попит споживачів на даний різновид товарної продукції чи послуги і наявність простору для підняття цін. Відбувається поступовий процес розширення ринку і зменшення дефіциту аж до моменту появи ринкової рівноваги і зникнення економічного прибутку. Нульове значення економічного прибутку сигналізує про необхідність пошуку для скорочення виробничих витрат, покращення якості даної продукції, або переорієнтація на випуск іншого різновиду. Отже, обсяг і профіль виробництва регулюється взаємодією виробників і споживачів в залежності від переваг останніх. Якщо ринок монополізований, то ринкова поведінка буде відмінною від конкурентної. Фірма-монополіст штучно підтримує ситуацію деякої ненасиченості ринку, що дає можливість утримувати такий рівень цін, який забезпечує стійкий економічний прибуток. Конкурентний ринок орієнтує виробника на створення високоякісної продукції за найнижчих витрат виробництва на базі використання найновіших технологій та передової організації праці. В конкурентній економіці виробництво здійснюють саме ті фірми, які бажають і здатні застосовувати найбільш ефективну комбінацію наявних на даний період часу економічних ресурсів, які забезпечують адаптацію до зміни споживчого попиту і кон' юнктури ринку. Отже, обсяг виробництва, його профіль та технологічний рівень, з одного боку, і розподіл, з іншого, певною мірою визначаються «голосуванням доларом», або потребами і можливостями споживача. Водночас дані показники визначаються виробничими можливостями економіки і фірми зокрема. Таким чином, конкурентні відносини, будучи зовнішньою формою прояву економічних законів ринку, охоплюють виробництво, обмін, розподіл і споживання. Основним завданням конкуренції, її центральною функцією є завоювання ринку і забезпечення отримання сталого прибутку, яка реалізується в процесі суперництва за переваги споживача. Позитивна економічна роль конкуренції полягає у контролі спрямування особистої вигоди так, що автоматично слугує найкращому забезпеченню інтересів суспільства. Як складова частина економіки, агропромисловий комплекс розвивається у відповідності з об'єктивними економічними законами. Агропромислове виробництво має багато спільного з іншими галузями народного господарства, тому конкуренція в АПК буде діяти за тими ж принципами, що і в інших галузях економіки. Література Макконнел Р., Брю Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. - Т. 1. - М.: Республика, 1992. - С. 52. Чухно А.А. Перехід до ринкової економіки. - К.: Наукова думка, 1993. - С. 162. Жамс Э. История экономической мысли ХХ века. - М.: Издательство иностранной литературы, 1959. - С. 137. Макконнел Р., Брю Л. Вказ. твір. - С. 95. 5. Долан Э. Дж., Линдей Д. Рынок: макроэкономическая модель. - СПб., 1992. - С. 311. 6. Бойко М.В. Теория несовершенной конкуренции и рыночный механизм // Соревнование двух систем. - М.: Наука, 1990. - С. 159-170; Брачинский С.В., Певзнер Я.А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. - С. 229. Корнаї Янош. Шлях до вільної економіки. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 139; Лившиц А.Я. Введение в рыночную экономику. - Ч. 1. - М.: Станкин, 1992. - С. 152. Самуэльсон П. Экономика. - М.: Прогресс, 1964. - С. 380. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - Т. 25. - С. 45. Степанова О. Соревнование или конкуренция? // Экономические науки. - 1991. - № 9. - С. 140-142; Холодков В. Развернуть социалистическую конкуренцию // Экономические науки. - 1993. - № 11. - С. 11. Чухно А. А. Вказ. твір. - С. 30. Шмелев А. Открытое общество и конкуренция // Новый мир. - 1991. - № 2. - С. 206. Рубин Ю.Б., Шустов В.В. Конкуренция: реалии и перспективы. - М.: Знание, 1990. - С. 64. Ibid. - С. 4. Абалкин Л. Рынок в экономической системе социализма // Вопросы экономики. - 1989. - № 7. - С. 5; Рубин Ю. Так ли надо трактовать социалистическую конкуренцию? // Экономические науки. - 1990. - № 6. - С. 78. Рубин Ю. Вказ. твір. - С. 78. Макконнел Р., Брю Л. Вказ. твір. - С. 389. УДК 338.43 (477.73) Погорелова О.В. Проблеми матеріальної мотивації праці у період переходу до ринкової економіки (на прикладі АПК Миколаївської області) Досвід країн із ринковою економікою свідчить, що посилення матеріальної мотивації праці опирається на систему її матеріального стимулювання, яка, в свою чергу, базується на тарифній системі оплати праці. Вважаємо, що в першу чергу, з метою удосконалення тарифної системи у сільському господарстві, стоїть завдання підвищення гнучкості основної заробітної плати, посилення її ефекту на період переходу до ринкової економіки. Диференціація заробітної плати досягається шляхом застосування різноманітних сіток та за рахунок різного рівня тарифних ставок, установлених за допомогою безлічі підвищуючих коефіцієнтів для всіляких категорій робітників. Такий підхід ускладнює роботу з організації ефективної заробітної плати на сільськогосподарських підприємствах будь-якої форми власності. Тарифікація, що діє, видається громіздкою та характеризується браком наочності, а головне, не дає можливості здійснювати єдину кількісну та якісну оцінку аграрної праці, що є різноманітним за функціями та складністю. Гадається, що складність сітки та наявність великої кількості підвищуючих коефіцієнтів обумовлені визначенням мінімальної ставки першого розряду. Незважаючи на те, що нинішнім узгодженням встановлені більш високі гарантії оплати праці робітників АПК і мінімальний гарантований розмір тарифної ставки робітника, що виконує некваліфіковану роботу, з розрахунку на місяць, становить 40 гривень (в 1996 р. дана цифра дорівнювала 29,4 гривням), вони залишаються на дуже низькому рівні. Установлена мінімальна тарифна ставка значно нижча не тільки від прийнятого рівня мінімального споживацького бюджету, але й від мінімальних тарифних ставок, установлених в інших галузях. Це призводить до ставлення сільськогосподарських товаровиробників у дискримінаційне положення. У господарствах з метою доведення заробітної плати до певного рівня застосовуються різні підвищуючі коефіцієнти, що часто-густо не завжди обгрунтовані. Окрім гарантованих доплат та надбавок впроваджуються додаткові в різні періоди сільськогосподарських робіт. Власні тарифні системи на основі рекомендованих мінімальних тарифних сіток на більшості сільськогосподарських підприємств не розробляються. Мінливість тарифних умов лати, суб'єктивізм керівництва при встановленні доплат, надбавок, коефіцієнтів зменшують стимулюючу роль тарифної оплати, не заохочують сільськогосподарських робітників до росту кваліфікації. Суть перебудови тарифної системи за умов переходу суб'єктів аграрного виробництва до ринку має зводитись до її сприйнятливості щодо змін, що відбуваються в економіці. Вважається, що за ринкових умов господарювання тарифна система повинна бути доповнена елементами, які дозволяють зважати не тільки на кваліфікацію працівника, але і на її реалізацію під час господарської діяльності. Це дозволить диференціювати основну заробітну плату не тільки в залежності від професійних якостей, стажу роботи, але і від різної результативності праці. У зв' язку з цим пропонуємо диференціювати заробітну плату в межах одного тарифного розряду або посадового окладу для посилення матеріальної мотивації робітників однієї фахово-кваліфікаційної категорії. Також вважаємо за необхідне для забезпечення спільних критеріїв оцінки складності та якості праці розробити інтегровану (єдину) тарифну сітку, загальну для всіх категорій робітників сільського господарства з урахуванням внутрірозрядної диференціації оплати праці. В статті запропоновано варіант 12-розрядної єдиної тарифної сітки, що включає міжрозрядні співвідношення з урахуванням рівня результативності. Під час розробки даного варіанту тарифної сітки автор користувався досвідом з оплати праці в Японії, США, Німеччині та певними розробками українських і російських науковців-економістів. Дана сітка побудована таким чином, що до п'ятого розряду як співвідношення міжрозрядних тарифних коефіцієнтів, так і співвідношення внутрірозрядних коефіцієнтів зростає. Далі, в зв'язку із збільшенням абсолютного розміру заробітної плати в цілому, розміри тарифних надбавок знижуються (табл. 1). Максимальна внутрірозрядна різниця становить 30 відсотків, що посилює матеріальну мотивацію і до підвищення кваліфікації, і до збільшення результативності праці. Перевага застосування інтегрованої тарифної сітки полягає в наступному: наявні єдині критерії оцінки складності, кількості та якості праці від простої некваліфікованої праці до керівної; "вилки" тарифних коефіцієнтів дозволяють індивідуалізувати основну заробітну плату в залежності від рівня результативності конкретного робітника; застосування даної сітки значно спрощує процедуру визначення розміру заробітної плати, уникаючи безлічі доплат, що не обгрунтовані, та підвищуючих коефіцієнтів, що часто змінюються. Необхідно відмітити, що створення та застосування інтегрованих тарифних сіток потребує певних умов. Перша і основна умова - це визначення обгрунтованого рівня тарифної ставки першого розряду по можливості на рівні мінімального споживацького бюджету та встановлення тарифних коефіцієнтів щодо кожного розряду. Друга умова пов'язана із застосуванням "вилок" тарифних коефіцієнтів. Внутрірозрядна диференціація заробітної плати буде ефективна лише у випадку її залежності від певних критеріїв оцінки результативності праці. На кожному підприємстві мають бути визначені об'єктивні вимоги щодо результатів роботи. Згідно з певними вимогами, розмір основної заробітної плати буде визначатися стажем, професійним розрядом та оцінкою результативності, що пов' язана з інтенсивністю праці, з оцінкою її продуктивності, певного рівня якості продукції, впровадження нових технологій, методів організації виробництва, раціоналізаторства, рівня освіти та таке інше. В даній роботі запропоновано два варіанти використання внутрірозрядних коефіцієнтів. Перший варіант - це визначення внутрірозрядного коефіцієнта в залежності від результативності праці як постійного, що дає робітникові право поступового переходу до більш високого розряду. Другий варіант - це застосування даних коефіцієнтів як тарифних надбавок, котрі можна розглянути як плаваючу частину тарифної заробітної плати. Таким чином, надбавки періодично переглядаються, вони не є постійними і повинні бути п ід т в е р д ж е н і в и с о к о ю результативністю праці. Якщо тарифні надбавки виявляються стійкими в заробітній платі протягом певного часу, то робітникові може бути наданий більш високий розряд. В роботі ми розглядаємо тарифний фонд як гарантовану частину фонду заробітної плати. За умов ринкової економіки вона залежить від обсягу та якості продукції, що була вироблена та реалізована. Безперечно, що економічно грамотна та науково обгрунтована заробітна плата підсилює матеріальну мотивацію робітників, дозволяє їм рівномірно впродовж тривалого часу задовольняти свої матеріальні потреби. В економічній літературі відзначається, що чим далі акт винагороди за працю від періоду прикладання цієї праці, тим нижча стимулююча роль цієї винагороди. Та це особливо актуально для сільськогосподарських робітників, в яких часто винагорода у підсумку роботи за рік була вища від основної заробітної плати протягом цього періоду. Зважаючи на те, що джерелом оплати праці є валовий доход, за нинішніх кризових умов гарантований фонд заробітної плати може бути не забезпечений розміром валового доходу, що повсюдно спостерігається на сільськогосподарських підприємствах. Подальше удосконалення тарифної оплати повинно базуватися на використанні нормативних показників матеріальних, фінансових, трудових затрат, а також норм виробництва продукції. У зв'язку з цим необхідно якісно підвищити рівень нормування праці для обгрунтованої її оплати, постійно переглядати норми з урахуванням техніко- організаційних змін у виробництві. Гарантований фонд заробітної плати включає в себе тарифний фонд, що розрахований через почасову та (або) підрядну форми оплати, гарантовані доплати і надбавки до тарифних ставок та посадових окладів робітників усіх категорій. Величина гарантованого фонду повинна враховуватися під час планування собівартості продукції. Далі розраховується нормативний валовий доход, що виходить з планованого обсягу виробництва продукції, нормативу матеріальних витрат та середньої норми прибутку. Таким чином, фонд оплати праці (ФОП) колективного сільськогосподарського підприємства (або його окремого підрозділу) можливо розрахувати за наступною схемою: На сільськогосподарських підприємствах розмір фонду кінцевої винагороди буде залежати від фактично одержаного валового доходу. Тому пропонуємо фонд кінцевої винагороди розраховувати за нормативами від приросту валового доходу за формулою: Норматив співвідношення приросту фонду оплати праці до приросту валового доходу визначено з урахуванням рекомендацій в економічній літературі та нормативній документації щодо співвідношення темпів росту продуктивності праці та її оплати. Даний показник в залежності від ефективності господарської діяльності та необхідності дієвості матеріального стимулювання може змінюватися у діапазоні 0,5-1,2. Гадаємо, що навіть в стабільно працюючих господарствах, що використовують науково обгрунтовані норми праці та виробництва продукції, С не повинен перевищувати 1,2. Норматив утворення фонду кінцевої винагороди від приросту валового доходу визначається за наступною методикою: встановити планову величину валового доходу, виходячи з запланованого обсягу виробництва продукції та нормативу матеріальних витрат; визначити плановий гарантований фонд заробітної плати; 3. визначити норматив приросту фонду оплати праці в залежності від приросту валового доходу за формулою: Таке формування фонду кінцевої винагороди має одночасно і результативний і залишковий характер. З одного боку, його запланована величина закладається до собівартості продукції, але вона не гарантується, та якщо валовий доход сільськогосподарського підприємства (підрозділу) нижчий від рівня базового року, величина Фкв буде визначатися пропорційно його частці в прирості валового доходу. Крім того, використання приростного принципу формування Фкв та, як наслідок цього, збільшення оплати праці в залежності від приросту валового доходу, дозволяє уникнути підвищення зарплатоємності продукції, що має місце при оплаті праці від валового доходу. У ході проведення дослідження виявлено, що питома вага витрат на оплату праці у собівартості продукції відрізняється не тільки по окремих видах продукції, але і в залежності від форми господарювання. Внаслідок цього праця господарюючих суб' єктів у аграрному виробництві однакової спеціалізації або виробляючих однойменну продукцію по-різному оцінюється, та не завжди дана оцінка відповідає результативності господарської діяльності. Вважається, що однією із переваг запропонованої методики визначення фонду оплати на сільськогосподарському виробництві є встановлення єдиних критеріїв для оцінки праці в аграрному виробництві й тим самим забезпечення реалізації принципу "рівна плата за рівну працю". Використання єдиної тарифної сітки забезпечує приблизно однакову частку оплати праці у загальній собівартості однойменної продукції, а фонд винагороди буде формуватися в залежності від виробленого валового доходу. На нашу думку, величина Кпр повинна складати не менше як 50 відсотків. Дану цифру можливо теоретично обгрунтувати таким чином. Валовий доход підприємства у сільському господарстві практично являє собою прибуток, одержаний від реалізації продукції. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою наочно демонструє, що системи матеріального стимулювання ефективні в тому випадку, коли не менше ніж 50 відсотків прибутку йде на заохочення праці робітників. Гадається, що даний досвід необхідно застосувати і для посилення матеріальної мотивації в аграрному виробництві. Уявляється, що у перспективі подану вище методику визначення оплати праці господарюючих суб'єктів в аграрному виробництві необхідно використовувати під час розрахунків коштів на оплату праці робітників певного підрозділу. Це дозволить формувати однорідні за господарською мотивацією колективи та відповідає ідеї утворення асоціації первинних кооперативів. Слід зауважити, що так звані системи "участі у прибутках", або для сільського господарства - винагороди за підсумками роботи за рік, багато в чому залежать від коливань економічної кон' юнктури і тому можуть не мати великого стимулюючого ефекту. Системи участі робітників в акціонерному капіталі своїх підприємств, що по суті примикають до систем участі у прибутках, безсумнівно, сприяють підвищенню продуктивності праці, зниженню плинності робочої сили, поліпшенню якості праці. Однак, стимулююча дія тільки таких систем буде недостатньою, бо зв' язок прибутку з виробничими показниками в них не простежується. Тому необхідно дані системи сполучати з системами, що засновані на результатах безпосередньої виробничої діяльності. В такому разі джерелом виплат винагороди стає економія витрат на виробництво продукції: заробітної плати, сировини, матеріалів. Для цього необхідно попереднє визначення нормативу витрат, що встановлюється або по відношенню до загального обсягу продукції, або на одиницю випущеної продукції. Механізм стимулювання має полягати в наступному: визначається коефіцієнт, що відображує відношення загального обсягу виробництва продукції до витрат по заробітній платі, вартості матеріалів, енергії тощо. Кожен рік одержані коефіцієнти порівнюються з нормативними і, якщо вони вищі, фонд кінцевої винагороди зростає. Величина економії витрат на виробництво продукції, що іде на матеріальне стимулювання, може бути визначена в кожному господарстві окремо, виходячи з пріоритету цілей господарської діяльності та фінансових можливостей. Однак, якщо дана величина нижча ніж 50 відсотків від загальної суми економії, то стимулююча функція економії витрат виробництва знижується. Враховуючи подане вище, фонд кінцевої винагороди буде визначатися за формулою: В процесі переходу аграрного виробництва до ринкової економіки все більшу роль в регулюванні соціально-економічних відношень будуть грати колективно-договірні відносини. Тому для посилення матеріальної мотивації суб' єктів аграрного виробництва вважається за необхідне складання тарифних угод по кожному господарству, які б закріплювали тарифні умови оплати праці всіх категорій робітників за інтегрованою (єдиною) тарифною сіткою; виплати компенсаційного характеру, порядок утворювання фонду кінцевої винагороди; умови формування фонду натуральної оплати праці. Таким чином, тарифна угода повинна захищати право одержання не тільки фіксованої тарифної заробітної плати, але також і право одержання додаткової оплати, умови утворення якої було оговорено заздалегідь, перед отриманням кінцевих результатів господарської діяльності. Мінімальні ж тарифні ставки, встановлені тарифною угодою, є гарантованою часткою оплати праці сільськогосподарських робітників. Вважаємо, що для забезпечення упорядкування системи організації матеріального стимулювання, наочності витрат на оплату труда та для посилення матеріальної мотивації господарчих суб'єктів аграрного виробництва тарифні угоди слід складати за територіальним принципом (на рівні адміністративного району), що дозволить урахувати місцеві природно- кліматичні і організаційно-економічні особливості та захистити досягнутий в тому або іншому районі рівень матеріального стимулювання. Література. Дієсперов В.С. Механізм матеріального стимулювання у сільськогосподарських виробництвах // Економіка України. - 1997. - № 3. Економіка і організація сільського господарства: Республіканський міжвідомчий тематичний науковий збірник. - Київ: Урожай, 1992. - Вип. 88. Лубков А.Н. Основные инструменты организации и регулирования оплаты труда в сельском хозяйстве // Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. - 1997. - № 1.УДК [361.072+338.075+331.024.23] (477.73) В'юн В.Г., Шклярський Ю.А.
1 2 3 4 5 Категория: Мікроекономіка \| Добавил: Aspirant (28.01.2014)
Просмотров: 205 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: