Реферат на тему :“Ціноутворення та використання ресурсів, процент і прибуток” - Мікроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему : “Ціноутворення та використання ресурсів, процент і прибуток” ПЛАН Вступ 1. Визначення заробітної плати 2. Економічна рента 3. Позичковий процент 4. Підприємницький доход та економічний прибуток Висновки Використана література Вступ Спільною рисою попиту на будь-який ресурс є його похідний характер. Однак залежно від особливостей самого ресурсу, типу ринку, ступеня державного втручання у механізми саморегулювання процес ці-ноутворення на ринках різних ресурсів має свою спе-цифіку. Розглянемо детальніше, як формуються заро-бітна плата, економічна рента, позичковий відсоток та підприємницький доход. 1. Визначення заробітної плати Заробітна плата — це плата за залучення у ви-робництво трудових послуг. Вона може набувати най-різноманітніших форм: безпосередньо заробітної пла-ти, премії, участі у прибутках фірми, комісійних, ви-нагороди за підсумками року тощо. Однак за своєю суттю — це плата, яку отримує власник ресурсу праці від виробника за надані йому трудові послуги. З пев-ною умовністю винагороду власника трудового ресурсу можна вимірювати тією сумою грошей, яку він отримав, а розмір трудових послуг — часом, протягом якого виробник отримував трудові послуги. Тому надалі термін "заробітна плата" (PL = W) буде використовува-тися для позначення винагороди власника трудових ресурсів за одиницю часу надання трудових послуг. Існує значна розбіжність у рівні заробітної плати для різних країн. Якщо у розвинених країнах середня заробітна плата становить кілька тисяч доларів на мі-сяць, то у країнах з слабкою економікою — кілька десятків доларів. Отже, загальний рівень заробітної плати — це дзеркальне відображення рівня розвитку країни взагалі та рівня продуктивності праці, зокре-ма. Економіст має розуміти, що реальний доход влас-ників трудових ресурсів зростає приблизно такими самими темпами, що і продуктивність праці. Оскільки заробітна плата є ціною трудових по-слуг, то механізм її формування, як це було з'ясовано у попередньому розділі, залежить від моделі ринку. Розглянемо кілька варіантів ринків праці залежно від стану конкуренції на них. Якщо ринок праці конкурентний, то для нього характерна, з одного боку, значна кількість фірм, що конкурують одна з одною при придбанні трудових по-слуг, а з іншого — чисельна група працівників, які мають однакову кваліфікацію та незалежно один від одного пропонують певний вид трудових послуг. За цих умов ні фірми, ні працівники не можуть контро-лювати ринкові ставки заробітної плати. Інакше ка-жучи, фірма погоджується з ціною трудових послуг, що склалася на ринку. Вона може за цією ціною при-дбати нескінченну (з позиції окремої фірми) кількість трудових послуг. Тому пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку матиме вигляд прямої лінії, що відповідатиме ринковій ціні трудових послуг та граничним витратам на цей ресурс. Попит на трудові ресурси для окремої фірми буде визначатися кривою граничного продукту у грошово-му вираженні, а тому, на підставі дії закону спадної граничної продуктивності ресурсу, матиме вигляд спад- ної кривої. До того часу, поки граничний продукт у грошовому вираженні перевищуватиме граничні ви-трати, фірма буде брати на роботу більше працівни-ків. Вона максимізує свій виграш (заштрихована фі-гура на рис. 12.1) тоді, коли MRP зрівняється з MRC. На ринку праці досить часто може виникати ситу-ація, коли монопольне становище займає покупець трудових послуг. Такий ринок називається монопсонією. Він властивий невеликим містам, у яких кіль-кість зайнятих на певній фірмі становить основну ча-стину всіх працюючих. Характерними прикладами можуть бути міста Марганець та Орджонікідзе Дніп-ропетровської області, де основна частина працюючих зайнята у гірничо-збагачувальній галузі. Оскільки трудові послуги у цьому випадку немобільні, тобто вони не можуть швидко змінити місце проживання чи кваліфікацію, фірма диктує заробітну плату, ви-значаючи кількість взятих на роботу. Оскільки на ринку монопсонії буде один покупець трудових послуг, то для нього пропозиція збігатиме-ться з галузевою, тобто її крива матиме зростаючий характер, внаслідок зростання альтернативної вартос-ті ресурсу. Щоб збільшити залучення трудових ресур-сів, фірма змушена буде виплачувати більшу заробіт-ну плату. Проте для зняття соціальної напруги біль-ша заробітна плата має сплачуватися не тільки додатновим працівникам, а й тим, що були взяті раніше. Тому для монопсонії граничні витрати на ресурс не збігатимуться із заробітною платою, а завжди будуть вищими за неї. Відповідно крива MRC проходитиме вище, ніж крива S, а точка максимізації прибутку фір-ми відповідатиме меншій ставці заробіт-ної плати та меншій кількості взятих на роботу ніж при конкурентному ринку (рис. 12.2). Однак монополізація ринку праці можлива не лише з боку покупця, а й з боку продавця. Важлива роль у цьому належить профспілковим об'єднанням працівни-ків. Вони можуть впливати на рівень заробітної плати через збільшення попиту на працю: сприяти своєю дія-льністю зростанню попиту на кінцеві продукти, збіль-шенню продуктивності праці або цін на ресурсозамін-ники. Це потребує додаткових пояснень. Чому, скажі-мо, професійні об'єднання висококваліфікованих пра-цівників підтримують боротьбу за підвищення міні-мальної заробітної плати, хоча це і не вплине безпосе-редньо на заробітну плату їх членів? Тут спрацьовує не тільки солідарність, а й чіткий економічний розраху-нок: зростання вартості некваліфікованої робочої сили збільшує попит на кваліфіковану, пересуває криву по-питу вправо та підвищує рівноважний рівень заробітної плати. Професійні об'єднання намагаються впливати і на пропозицію трудових ресурсів. Залежно від специфіки трудових послуг може застосовуватися тактика замк-нутого (або цехового) чи відкритого тред-юніонізму. Замкнутий тред-юніонізм застосовується тоді, коли формальні чи неформальні професійні об'єднання можуть безпосередньо впливати на кількість трудових послуг певної кваліфікаційної групи. При цьому вхо-дження до цієї групи теж контролюється її членами. Скажімо, як можна контролювати пропозицію послуг докторів економічних наук? Оскільки науковий сту-пінь доктора наук можна отримати, лише захистивши дисертацію перед тими, хто уже має цей науковий ступінь, то, спрощуючи чи ускладнюючи процедуру захисту, неформальне об'єднання докторів наук регу-люватиме свою заробітну плату (рис. 12.3, а). До відкритого тред-юніонізму профспілки вдають-ся тоді, коли не можна жорстко регулювати приплив но-вих працівників цієї кваліфікаційної групи. Тоді через укладання галузевих тарифних угод чи іншим шляхом установлюється певний мінімальний рівень заробітної плати, який відсікає ту ділянку кривої пропозиції тру-дових послуг, що лежить нижче від цього рівня. Крива пропозиції набуває ламаного характеру (рис. 12.3, б). Ринок праці дає нам приклади, коли і продавець, і покупець займають монопольне становище (так зва-на двостороння монополія). У цьому разі графіки на рис. 12.2 і 12.3, б ніби накладаються один на одного: профспілка вимагає заробітної плати не нижче від мі-німального рівня, а фірма наполягає на значно ниж-чій заробітній платі. Фактична ціна на такому ринку залежатиме від співвідношення сил. Однак є всі під-стави вважати, що в умовах двосторонньої монополії фактична заробітна плата більше наблизиться до рів-ня конкурентного ринку, ніж у разі односторонньої монополії на будь-якому боці. Розглянуті моделі пояснюють загальний механізм встановлення заробітної плати, але не дають відповіді на запитання про причини диференціації оплати тру-дових послуг окремих груп працівників. Вона пов'я-зана з відмінностями співвідношення попиту та про-позиції в різних сегментах ринку праці. Оскільки працівники неоднорідні за рівнем кваліфікації, здіб-ностями, готовністю працювати у тих чи інших умо-вах, це призводить до диференціації їхньої індивіду-альної продуктивності праці та зумовлює різницю у заробітній платі. Крім того, існують суттєві відмінно-сті у привабливості самої праці: за непривабливу пра-цю виробники змушені платити більшу заробітну плату. Відмінності у заробітній платі пояснюються і тим, що серед продавців трудових послуг існує, як правило, недосконала конкуренція. Вона пов'язана насамперед географічною обмеженістю мобільності трудових ресурсів, інституційними обмеженнями (на-явність вищої освіти чи наукового ступеня для за-йняття якоїсь посади тощо), соціологічними обме-женнями мобільності. Диференціація заробітної плати багато в чому по-яснюється відмінностями інвестицій, здійсненими ра-ніше у людський капітал. Інвестиції, у людський ка-пітал — це будь-які дії, що підвищують кваліфікацію та здібності працівника. До них належать витрати на освіту, охорону здоров'я, підвищення соціальної мобіль-ності. Вдало здійснені інвестиції повертаються пра-цівникові у вигляді збільшення заробітної плати. Це дуже важливо усвідомити сучасним студентам. 2. Економічна рента Термін "рента" використовується у повсякденному житті досить широко, і в нього може вкладатися най-різноманітніше значення. Для усунення подальших непорозумінь слід зазначити, що для економіста рен-та — це ціна, що її сплачують за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких жорст-ко обмежена. Саме жорстка обмеженість ресурсів від-різняє ренту від усіх інших видів доходу. Зробимо деякі припущення: 1) вважатимемо, що вся земля має однакову якість; 2) вся земля викорис-товується для виробництва тільки одного продукту; 3) земля орендується на конкурентному ринку. За цих умов крива пропозиції землі буде мати абсолютно нееластичний характер (вертикальна пряма лінія). Єдиним дійовим фактором визначення ренти стає по-пит на землю. У свою чергу, він залежатиме від ціни продукції, що вирощується на землі, продуктивності землі та цін на ресурси, які використовуються разом із землею. Так, якщо ціни на продукцію, вирощену на землі зростуть, то крива попиту на землю переміс-титься вправо та збільшить ренту Нав-паки, зростання цін на добрива, використання яких забезпечує бажаний рівень продуктивності землі, зни-зить попит на землю, а отже, й ренту до рівня R^. Не-гативний вплив факторів попиту може виявитися на-стільки значним, що крива попитута крива про-позиції взагалі не перетинатимуться. За цих умов зем-ля не зможе принести її власникам якогось доходу у вигляді ренти (рис. 12.4). Як бачимо, зміна розміру ренти ніяк не впливає на кількість землі, що пропонується для використан-ня. Якщо відносно неземельних ресурсів ціна виконує спонукальну функцію, тобто підштовхує власників ресурсів до збільшення їх пропозиції на ринку, то щодо землі рента такої функції не виконує. Тому економісти вважають ренту надлишком, тобто платою, яка не є обов'язковою для забезпечення наявності землі. До цього часу ми припускали, що земля має одна-кову родючість. Однак насправді якість різних земе-льних ділянок може відрізнятися досить суттєво: взя-ти хоча б супіски Чернігівщини та чорнозем Черка-щини. Тому одна й та сама праця чи капітал у поєд-нанні з різними за родючістю землями приносить різ-ні результати. Для родючіших земель крива середніх витрат лежатиме нижче, ніж для менш родючих. От-же, користувачі родючої землі за інших рівних умов отримуватимуть додатковий економічний прибуток, який пов'язаний із стійкими відмінностями у якості грунтів. Цей додатковий прибуток називається дифе-ренційною рентою. Оскільки кількість землі обме-жена і хтось уже користується родючою землею, то диференційна рента не може бути ліквідована за ра-хунок перетікання капіталу, а тому власники кращих земель можуть отримати більшу ренту навіть у довго-тривалому періоді. Однак родючість землі може змінюватися внаслі-док економічної діяльності людини. Використання сучасних технологій вирощування сільськогосподар-ської продукції, додаткові інвестиції в землю можуть дати значно кращі результати порівняно з експлуата-цією земель, що використовуються традиційно. Так виникають відмінності у економічній родючості зем-лі, які теж можуть приносити диференційну ренту. Вони менш стабільні і можуть бути ліквідовані, якщо конкуренти перейдуть до аналогічного варіанту вико-ристання землі. Економічну ренту можуть отримувати не тільки власники землі, що використовується для сільського-сподарських потреб, а й власники інших природних ресурсів, для яких властива абсолютна обмеженість. Це можуть бути родовища корисних копалин, прива-бливі для туризму території, сили природи (водоспа-ди, ріки тощо). Механізм утворення ренти у цих ви-падках збігатиметься з розглянутим вище. 3. Позичковий процент Гроші за своєю суттю не належать до економічних ресурсів. Однак вони є засобом для придбання всіх інших факторів виробництва. Крім того, виробник, який витрачає свої кошти на придбання капіталу, відмовляється від альтернативних варіантів їх вико-ристання, зокрема від надання позики. Отже, прибу-ток, що міг отримати виробник, якби передав у пози-ку свої кошти, є альтернативною вартістю капіта-лу. З'ясувати механізм формування ціни кредиту і буде означати з'ясування процесу формування альте-рнативної вартості капіталу. Ціною кредиту можна вважати позичковий відсо-ток. Позичковий процент (відсоток) — це ціна, що сплачується за використання грошей. Найчастіше він розглядаєть-ся не в абсолютному значенні (як кількість грошей), а у відносному — як відсоток від суми позичених гро-шей. Для зручності ставку позичкового відсотка, як правило, дають у перерахуванні на річну. Скажімо, якщо за отримання 10 000 грн. в кредит позичальни-ку потрібно через рік повернути 14 000 грн., це озна-чатиме, що він отримав гроші під 40% річних. Оскільки надання кредиту та повернення грошей розірвані у часі, то виникає проблема втрати грошима їх купівельної спроможності через інфляцію. Тоді ча-стина плати за користування грошима піде на по-криття втрати їх купівельної спроможності, а частина дійсно буде винагородою власника. Слід розрізняти номінальну та реальну ставки позичкового відсотка. Номінальна ставка — це відсоткова ставка, ви-ражена у грошових одиницях за поточним грошовим курсом. Реальна ставка — це відсоткова ставка, виражена у незмінних грошах або скоригована з ура-хуванням інфляції. Так, якщо у попередньому при-кладі ціни за рік зросли в 1,25 раза то за своєю купівельною спроможністю 1 грн. на початку року становитиме 1,25 грн. на кінець року. Якщо пе-рерахувати всі повернені у кінці року гроші у зіставні з наданими на початку року, то 14 000 грн. будуть відповідати 11200 грн. (14 000 : 1,25 = 11 200). От-же, реальна відсоткова ставка буде лише 12%. Взаємо-зв'язок між номінальною та реальною ставками пока-зує така формула: Ставка позичкового відсотка формується залежно від співвідношення попиту на гроші та їх пропозиції. Разом з тим, не існує єдиної для всіх випадків відсот-кової ставки. Надання кредиту може диференціюва-тися залежно від умов повернення, державного регу-лювання цього процесу, особливостей позичальника тощо. Отже, доцільно розглянути фактори, які впли-вають на відсоткові ставки. Надання кредиту — це ризик з боку кредитора, оскільки позичальник за певних умов може не поверну-ти отримані гроші. Тому найпершим фактором, який буде зумовлювати конкретний рівень відсотка по конк-ретній позиції, е ступінь ризику — ймовірність втрати грошей кредитором. Тут залежність пряма: чим більша ймовірність неповернення грошей, тим більший буде відсоток. Разом з тим, загроза втрати грошей може досягати такого рівня, що вона взагалі не компенсується збільшенням відсотка. За цих умов кредит не надається. Певний вплив на відсоткову ставку справляє роз-мір кредиту. За інших рівних умов кредитор віддає перевагу більшим кредитам, оскільки це зменшує йо-го витрати на вивчення економічного становища по-зичальника, на обслуговування кредиту тощо. Отже, кредитор погоджується надавати більші суми під менші відсотки. По-іншому впливає на відсоткову ставку термін надання кредиту. Оскільки у довготривалому періо-ді ймовірність непередбачуваних подій більша, то для перестрахування втрат від них відсоток по кре-дитах також буде більшим. Впливає на відсоткові ставки також державна по-літика оподаткування. Якщо відсотки, отримані від надання кредиту не оподатковуються чи оподаткову-ються на пільгових умовах, то вартість отримання кре-диту буде меншою. Так, поки дисконти по облігаціях внутрішньої державної позики в Україні не оподаткову-валися, їхня доходність була нижчою, тобто отримання коштів обходилося державі дешевше. Після введення оподаткування ціна залучення коштів зросла. 4. Підприємницький доход та економічний прибуток Підприємницький доход, або прибуток, — це доход, який приносить реалізація підприємницьких здібностей. Він складається з нормального та еконо-мічного прибутку. Нормальний прибуток — це мі-німальний доход, або плата, необхідний для утриман-ня підприємця у певній галузі виробництва. Як уже зазначалося, за своєю суттю нормальний прибуток належить до внутрішніх (прихованих) витрат. Еко-номічний прибуток — це залишок загального дохо-ду після вирахування всіх витрат. В умовах конку-рентної моделі ринку при статичній економіці еконо-мічний прибуток завжди дорівнює нулю. Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії «ви-трати виробництва». Прибуток — це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття ви-трат виробництва. Обособления частини вартості продукції у вигля-ді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх приймає національний дохід за його первинного розподілу і на-ступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві. Прибуток – це винагорода, яку одержує підприємець. Власник землі одержує ренту, працівник – заробітну плату, власник грошового капіталу – процент, а підпри-ємець винагороджується прибутком. Це є плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, впроваджує інновації (нововведення), ризикує. Виконуючи свої функції, підприємство забезпечує перевищення виручки (доходу) від ре-алізації продукції фірми над витратами на виробництво. Джерелом підприємницького доходу є досконалість орга-нізації виробництва та кваліфікованість управління. Завдя-ки цьому фірма може навіть без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво, підвищити продуктив-ність праці. Частка прибутку в ціні продукції збільшиться. Реалізація нових ідей у процесі виробництва сприяє знижен-ню витрат, поліпшенню якості товарів і послуг, появі на рин-ку нової продукції, збільшенню обсягів продажу, що забезпе-чує додатковий доход фірмі. Підприємницький доход включає в себе плату за ризик, який бере на себе фірма. Економічним ризиком нази-вається загроза того, що фірма матиме збитки, втра-тить ресурси чи одержить доходи менші, ніж ті, на які він розраховував. Але винагороду фірма отримує, зви-чайно, не просто за те, що ризикує, а за те, що вміє передба-чати наслідки ризику, своєчасно запобігти можливим втра-там, реально оцінити найкращі варіанти проведення виробничо-торговельних операцій. Ризик, на який свідомо йде фірма, упереджуючи всі негативні наслідки, є ро-зумним. Це – гідна підстава для винагороди. Прибутки, які одержують окремі підприємці, відрізня-ються за величиною, їх диференціація зумовлюється різ-ними факторами. Чим більше коштів вкладено у виробництво, тим більші обсяги виробництва, а отже, більша і виручка від реалізації, а в ній – прибуток. Величина прибутку залежить від прибутковості, тобто від співвідношення прибутку і витрат. Прибутковість залежить від технологічних особливостей і рівня технічного розвитку виробництва. Скорочення витрат на виробництво підвищує частку прибутку в ціні продукції. Прискорення обороту капіталу навіть при незмінній сумі коштів, що обертаються, збільшує обсяги виробництва та реалізації продукції, а значить, і величину прибутку. Необхідний і додатковий продукт — це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що ле-жить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення «... фонду життєвих кош-тів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати». Додатковий продукт — це вартість, створювана безпосеред-німи виробниками понад вартість необхідного продукту. Додат-ковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необ-хідному й додатковому продукті втілено заново створену вар-тість, грошове вираження якої становить національний дохід. Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реа-лізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалі-зована і набере грошової форми. Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необ-хідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підпри-ємств сфери матеріального виробництва — це частина національ-ного доходу. Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорі-єю. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу ва-лового внутрішнього продукту. Висновки Отже, гроші за своєю суттю не належать до економічних ресурсів. Однак вони є засобом для придбання всіх інших факторів виробництва. Крім того, виробник, який витрачає свої кошти на придбання капіталу, відмовляється від альтернативних варіантів їх вико-ристання, зокрема від надання позики. Отже, прибу-ток, що міг отримати виробник, якби передав у пози-ку свої кошти, є альтернативною вартістю капіта-лу. З'ясувати механізм формування ціни кредиту і буде означати з'ясування процесу формування альте-рнативної вартості капіталу. Підприємницький доход, або прибуток, — це доход, який приносить реалізація підприємницьких здібностей. Він складається з нормального та еконо-мічного прибутку. Нормальний прибуток — це мі-німальний доход, або плата, необхідний для утриман-ня підприємця у певній галузі виробництва. Як уже зазначалося, за своєю суттю нормальний прибуток належить до внутрішніх (прихованих) витрат. Еко-номічний прибуток — це залишок загального дохо-ду після вирахування всіх витрат. В умовах конку-рентної моделі ринку при статичній економіці еконо-мічний прибуток завжди дорівнює нулю. Прискорення обороту капіталу навіть при незмінній сумі коштів, що обертаються, збільшує обсяги виробництва та реалізації продукції, а значить, і величину прибутку. Використана література Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка. Київ: КНЕУ,1999, с.208. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750. Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512. Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.676
1 2 3 4 5 Категория: Мікроекономіка \| Добавил: Aspirant (02.06.2013)
Просмотров: 437 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: