Реферат на тему: Визначення поняття “менеджмент” - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Визначення поняття “менеджмент”. Для визначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття: “управління”, “менеджмент”, “адміністрування”, “керування” тощо. “Управління” – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад: техн. системи, господ. системи, сусп. системи, держ. системи тощо. “Менеджмент” – це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господ. організаціями (підп-вами). “Адміністрування” – поширюється на управління держ. установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підпр-ва. “Керування” – поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації. Отже, аби усвідомити сутність категорії “менеджмент”, перш за все слід з’ясувати, що таке організація, які цілі її діяльності і чому будь-якою організацією потрібно управляти. За визначенням Бернарда: “Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей”. Всі організації мають загальні для них характеристики: 1) всі організації використовують чотири основних види ресурсів: людські, фінансові, фізичні (сировина, устатк. тощо), інформаційні; 2) будь-яка організація є відкритою системою (взаємодіє із зовн. середовищем); 3) розподіл праці в організації (гориз. та верт.). Діяльність з координації роботи інших людей в широкому розумінні і становить сутність управління організацією. “Менеджмент” – це надзвичайно широке та багатомірне поняття. Для того, аби краще усвідомити його сутність, на нього слід подивитись з різних боків. Етимологічно менеджмент походить від латинського слова “manus” – рука. Початково це слово означало вміння дбайливо вести домашнє госп-во, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи. Сучасні тлумачення поняття "менеджмент" неоднозначні: 1) менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми; 2) менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації; 3) менеджмент - це влада та мистецтво керування; 4) менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи. У широкому розумінні менеджмент - це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей. Робота менеджерів полягає у тому, аби поєднати та скоординувати використання людських, фінанс., фізич., інформ. ресурсів для досягнення цілей організації. Менеджери це роблять у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту: 1) планування; 2) організація; 3) керування; 4) контролю. Отже, у вузькому розумінні менеджмент - це процес планування, організації, керування та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації. 2. Дайте визначення основних функцій менеджменту. Як вони взаємопов’язані в межах циклу менеджменту? Робота менеджерів полягає у тому, аби поєднати та скоординувати використання людських, фінансовий, фізичних, інформаційних ресурсів для досягнення цілей організації. Менеджери це роблять у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту: 1) планування; 2) організація; 3) керування; 4) контролю. Отже, менеджмент у вузькому розумінні - це процес планування, організації, керування та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації. Зазначені функції менеджменту виконуються у певній послідовності, яка й утворює поняття «цикл менеджменту». Слід зауважити, що такий підхід до розуміння циклу менеджменту зовсім не означає, що процес управління носить дискретний характер (в понеділок - планування, у вівторок - організація і т. д.). Реально у роботі менеджера постійно сполучаються усі перелічені функції менеджменту.Планування – це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення. Планування – є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління. Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації. Схематично процес планування в організації можна представити як послідовність таких етапів: 1. Встановлення цілей діяльності організації, які визначають очікуваний або бажаний стан організації. 2. Розробка стратегії діяльності організації - безпосереднє опрацювання шляхів, якими організація досягатиме очікуваних результатів. Організація – це функція управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками та їх групами та узгодження їх діяльності. Реалізація функції організації здійснюється у процесі орг. діяльності. Орг. діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище придатне для їх спільної діяльності. Основними складовими орг. діяльності є: а) розподіл праці ; б) групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи тощо) - департаменталізація; в) підпорядкування кожної такої групи керівникові, який отримує необхідні повноваження - делегування повноважень; г) визначення кількості робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові - встановлення діапазону контролю; д) забезпечення верт. та гориз. координації робіт та видів діяльності - створення механізмів координації. Керування – це поведінка керівника щодо підлеглих, через яку здійснюється вплив на робітників організації. При цьому слід зауважити, що манера поведінки керівника (стиль керування) формується під впливом багатьох факторів, які до того ж постійно змінюються. Яких саме факторів: - особистих якостей керівника; - особистих якостей підлеглих; - завдань та дій, які вони виконують тощо. Контроль – це процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень, які при цьому виникають. В межах процесу контролю можна виділити три основних етапи: 1) вимірювання реальних процесів, що здійснюються в організації; 2) порівняння результатів реального виконання із заздалегідь встановленими стандартами; 3) реакція на порівняння (коригуючі дії або зміна стандартів). 3. Охарактеризуйте менеджмент як вид професійної діяльності (ознаки діяльності менеджера, сфери та рівні менеджменту, ролі менеджера в організації). Менеджмент часто розглядають як вид професійної діяльності. Директор, керівник групи, начальник, завідувач тощо - всі ці слова позначають посади. Люди, які обіймають ці посади можуть бути об’єднані загальним поняттям «менеджер», оскільки можна визначити наступні спільні для них ознаки діяльності: 1) менеджер керує роботою одного або кількох співробітників організації; 2) менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій він працює; 3) менеджер отримує певні повноваження та приймає в межах цих повноважень рішення, які будуть мати наслідки для інших співробітників організації. Тобто, менеджер – це людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації. Будь-яку організацію можна розглядати як систему, тобто сукупність взаємозв’язаних у єдине ціле окремих елементів. Будь-яка організація може існувати лише за умови обміну речовиною, енергією та інформацією з її зовн. середовищем. До основних компонентів внут. середовища організації відносяться: виробництво, дослідження та розробки, технологія, сировина, матеріали, фінанси, робітники тощо. Зовн. середовище прямого впливу включає постачальників, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів (наприклад банки). Зовн. середовище опосередкованого впливу включає: екон., соц., політико-правову, технол., екол., міжнародну, тощо компоненти. У відповідності до цього розрізняють наступні сфери менеджменту: 1) виробничий менеджмент; 2) фінансовий менеджмент; 3) управління персоналом; 4) управління дослідженнями та розробками; 5) фінансовий облік; 6) маркетинг; 7) загальна адміністрація.Менеджер може: 1) керувати будь-якою з них (або її частиною); 2) керувати кількома одразу; 3) керувати всією організацією в цілому. В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації управляє менеджер розрізняють три рівні менеджменту: 1) вищий; 2) середній; 3) нижчий. До вищ. рівня відноситься невелика група осн. керівників організації (президент (директор), віце-президенти (заступники), головний вик. директор). На вищ. рівні формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та осн. задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо. Сер. рівень є відповідальним за розробку та реалізацію операт. планів та процедур впровадження тих рішень, які були прийняті вищ. керівництвом організації. Менеджери сер. рівня самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове обладнання придбати; як використовувати ЗМІ для реклами тощо. До цього прошарку належать менеджери-керівники виробн. та функт. підрозділів організації. Менеджери ниж. рівня координують діяльність операц. виконавців. До цієї категорії, зокрема, відносять керівників секторів, майстрів, бригадирів тощо. Дослідження, проведені у 70-рр. Г. Мінцбергом, дозволили визначити ролі, які виконують менеджери в організації та класифікувати їх за трьома групами: 1. Міжособисті ролі: гол. керівник, лідер, пов’язуюча ланка. 2. Інформаційні ролі: той, хто приймає інформацію; той, хто розподіляє інформацію; представник. 3. Ролі, пов’язані з прийняттям рішень: підприємець; той, хто усуває порушення; той, хто розподіляє ресурси; той, хто проводить переговори. 4. Охарактеризуйте основні етапи розвитку науки управління (від класичної теорії до сучасних напрямків). На відміну від інших наук розвиток управлінської думки не був системою знань, які накопичувалися послідовно. Навпаки, на першому етапі (до середини 20 століття) наука управління розвивалася одразу за кількома відносно самостійним напрямкам (або, як кажуть, підходам до управління), кожний з яких концентрував увагу на різних аспектах менеджменту. 5. Дайте сутнісну характеристику класичної теорії менеджменту: школа наукового управління й адміністративна школа (напрямки і цілі досліджень, основні досягнення, недоліки). Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи: а) школу наук. управління; б) амін. школу (клас. теорію організації). Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці. Засновниками школи наукового управління були Ф. Тейлор, Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант. Концепцію наук. управління сформулював Ф. Тейлор як необхідність послідовної реалізації наступних чотирьох кроків управління: 1) аналіз робочої ситуації (у будь-якій роб. ситуації можна виділити три основні елементи - загальне завдання, робітники-виконавці, менеджер; 2) аналіз змісту загального завдання: розподіл загального завдання на більш дрібні задачі; визначення якостей та навичок, необхідних для їх виконання; визначення необхідної кількості робітників-виконавців; 3) підбір робітників для виконання окремих задач; 4) продовження управління - встановлення взаємозв’язків, планування, координація та узгодження дій усієї робочої групи.Адміністративна школа (клас. теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (А.Файоль, М.Вебер, Л.Урвік, Ч.Бернард) намагалися виділити загальні характеристики та закономірності управління організацією в цілому. Метою їх досліджень було виділення «універсальних принципів» управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху. Найбільш чітко “універс. принципи управління” сформулював Файоль: 1. Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини. 2. Повноваження та відповідальність. Ці категорії "тримають одна одну". "Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність". 3. Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між організацією та її робітниками. 4. Єдиноначальність. Кожний робітник в організації повинен мати одного і тільки одного начальника. 5. Єдність керівництва. Всі операції в організації, які мають одну мету, повинні виконуватись під керівництвом одного начальника. 6. Підпорядкованість індивід. інтересів спільним. Цілі організації повинні домінувати над цілями окремих робітників або груп. 7. Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, такою, що стимулює діяльність, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня. 8. Централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні управління. 9. Ієрархія (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальників від вищого до нижчого рівня. 10. Порядок. "Усьому своє місце і все на своєму місці". 11. Справедливість. Відданість персоналу організації повинна поєднуватися з правосуддям керівництва організації. 12. Стабільність перебування на посаді. Організація повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками. 13. Ініціатива. "Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план". 14. Корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу організації. М.Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії”. Характеристика цієї моделі: 1. Високий ступінь розподілу праці. 2. Чітка управлінська ієрархія. 3. Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи. 4. Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окремих робітників). 5. Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями. 6. Дайте сутнісну характеристику поведінкової і кількісної теорій менеджменту (напрямки і цілі досліджень, внесок у розвиток науки управління, недоліки). Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту. Клас. школа менеджменту визнавала значення людс. фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо). Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки клас. теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неоклас. теорія менеджменту». Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Р.Лайкерт, Д.МакГрегорі, Ф.Герцберг та інші. Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи: а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації. б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо. Кількісний підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математ. моделей та процесів. В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою матем. символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться матем. модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків. Інтереси представників кільк. школи практично повністю пов’язані з застосуванням математики в управлінні. Основний внесок цієї школи в теорію управління - це ідея про спрощення управлінської реальності за допомогою матем. моделей. Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління. Наприкінці 1961р. Гарольд Кунц опублікував статтю, у якій охарактеризував диверсифікацію підходів до вивчення менеджменту та назвав цей стан «джунглями теорій менеджменту». Він зробив висновок, що диверсифікація теорій управління є наслідком намагань кожної школи, кожного напрямку створити якусь завершену теорію менеджменту. Поведінковий та кількісний підходи не еквівалентні усьому полю менеджменту. Це скоріше інструменти, які має використовувати менеджер.7. Дайте сутнісну характеристику інтегрованих підходів до управління: процесний, системний, ситуаційний (сутність, спільні риси й відмінності, внесок у розвиток науки управління). Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний). 1. Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у такій послідовності:  планування  організація  керування  контроль  Кожна функція управління, в свою чергу, складається з взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій. 2. Сист. підхід. Його представ. стверджують, що орг-ію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовн. середовищем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схем. систем. підхід до управління представлений так: Зовнішнє середовище 3. Ситуац. підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації. Сутність ситуац. підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення. Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідирування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо. 8. Дайте визначення поняття “прийняття рішень” в менеджменті. Охарактеризуйте сутність класичної, поведінкової, ірраціональної моделей прийняття рішень. У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні. Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення. У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо. Зважаючи на це можна запропонувати таке визначення: прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації. В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень: 1) класична модель; 2) поведінкова модель; 3) ірраціональна модель. Клас. модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи. Отже, осн. характеристики клас. моделі такі: особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення; особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення; особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації; особа, яка приймає рішення, має раціон. систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості; мета особи, яка приймає рішення, завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який максимізує результат діяльності орг-ції. Отже, клас. модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації.Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель. На відміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики: особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення; особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив; особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи. Враховуючи ці характеристики Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведін. моделі: 1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти рац. рішення, але їх раціо-ність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте); 2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов. Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Іррац. модель найчастіше застосовується: а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню; б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу; в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення. 9. Дайте порівняльну характеристику інтуітивної та раціональної технологій прийняття рішень (сутність, основні переваги та недоліки, сфери застосування). Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуїтивна. Спрощений схем. вигляд: реєстрація змін → селекція рішень, які містить пам’ять суб’єкта управління → прийняття рішень. Зміна стану висуває проблему, необхідність позбавитися якої і вимагає прийняття рішення. За інт. техн. досвід прийняття рішень в анал. (подібних) ситуаціях, що накопичив даний суб’єкт управління й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб’єкта управління не було прийнято аналог. рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інт. технології полягає у швидкості прийняття рішень, а основний недолік – у значній імовірності помилки. Спрощена модель раціональної технології прийняття рішень: діагноз проблеми → накопичення інформації з проблеми → розробка альтернативних варіантів→оцінка альтернативних варіантів→прийняття рішення. У наведеній моделі представлена логіка реалізації рац. технології прийняття рішень, але не відображено конкретний порядок проходження окремих етапів. У процесі підготовки рішення часто виникає необхідність уточнення або коригування результатів попередніх етапів. Розглянемо докладніше зміст кожного з етапів, концентруючи увагу тільки на ключових аспектах їх реалізації. 1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи: – виявлення та опис проблем. ситуації; – встановлення мети вирішення проблем. ситуації; – ідентифікація критеріїв прийняття рішення. 2. Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість інформ. матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв: 1) об’єктивність, 2) лаконічність, 3) актуальність; 4) своєчасність; 5) комунікативність. 3. Розробка альтернат. варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблем. ситуації. 4. Оцінка альтернат. варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями: реалістичність; відповідність ресурсам, які має у своєму розпорядженні організація; прийнятність наслідків реалізації альтернативи. 5. Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на закладі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб’єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об’єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуіції суб’єкта управління. 10. Дайте змістовну характеристику основних етапів раціональної технології прийняття рішень (діагноз проблеми, накопичення інформації, опрацювання альтернатив, оцінка альтернатив, прийняття рішень).Спрощена модель рац. технології прийняття рішень: діагноз проблеми → накопичення інформації з проблеми → розробка альтернативних варіантів→оцінка альтернативних варіантів→прийняття рішення. У наведеній моделі представлена логіка реалізації рац. технології прийняття рішень, але не відображено конкретний порядок проходження окремих етапів. У процесі підготовки рішення часто виникає необхідність уточнення або коригування результатів попередніх етапів. Розглянемо докладніше зміст кожного з етапів, концентруючи увагу тільки на ключових (принципово важливих) аспектах їх реалізації. 1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи: – виявлення та опис проблем. ситуації; – встановлення мети вирішення проблем. ситуації; – ідентифікація критеріїв прийняття рішення. 2. Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість ін форм. матеріалів оцінюється за допомогою таких критеріїв: 1) об’єктивність – це інтегральний критерій, який поєднує у собі наступні часткові критерії: - повноти інформації (визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення); - точності інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу); - несуперечливості інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній); - переконливості інформації (доведеність інформації, яка примушує вірити у її достовірність); 2) лаконічність – це стислість та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти); 3) актуальність – це відповідність інформації об’єктивним інформаційним потребам; 4) своєчасність – це здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк; 5) комунікативність – це властивість інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована. 3. Розробка альтернат. варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації. В процесі розробки альтернатив з метою обмеження їх кількості необхідно враховувати наступні вимоги до них: - взаємовиключеність альтернатив – випливає з визначення категорії “прийняття рішення” як акту вибору. Однозначний вибір можливий лише за умови, коли альтернативи виключають одна одну; - забезпечення однакових умов опису альтернатив (аби забезпечити можливості порівняння альтернатив, їх необхідно описувати в одних і тих самих умовах: часових, ресурсних, зовнішніх обмежень тощо). Дотримання цієї вимоги має гарантувати однакові “стартові” умови для кожної альтернативи та врахування усього комплексу результатів їх реалізації. 4. Оцінка альтернат. варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями: 1) реалістичність - можливість її здійснення взагалі з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації. Зовн. чинники часто обмежують кількість прийнятних альтернатив. До таких, зокрема, відносяться: юрид. обмеження; можливості існуючих технологій; моральні та етичні норми тощо; 2) відповідність ресурсам, які має у своєму розпорядженні організація; 3) прийнятність наслідків реалізації альтернативи. Результат реалізації альтернативи у загальн. випадку – це багатомірне явище. Реалізація альтернативи призводить до наслідків як пов’язаних, так і не пов’язаних з досягненням встановленої мети. Якщо в процесі прийняття рішення не прийматимуться до уваги такі наслідки, можна отримати результат, який повністю нейтралізує очікуваний ефект. Тому в процесі виявлення можливих наслідків реалізації кожної альтернативи необхідно враховувати: - не тільки основні (пов’язані з досягненням мети), але і побічні результати; - не тільки безпосередній період реалізації альтернативи, але і майбутні періоди. 5. Прийняття рішення. На цьому етапі здійсн. порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на закладі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб’єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальн. знаннями про об’єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуіції суб’єкта управління. В практиці прийняття рішеннь часто виникає питання про доцільність застосування груп. або індивід. підходу до процедури прийняття рішень. Модель, спрямована на вирішення цього питання, розроблена Ріком Роскіним. Модель Ріка Роскіна має форму дерева рішень, яке містить 4 змінних фактори: часовий фактор; ступінь довіри менеджера до підлеглих; важливість прийняття прав. рішення; важливість отримати згоду підлеглих виконати рішення 11. Опишіть послідовність оцінки альтернативних варіантів в процесі прийняття управлінських рішень.Оцінка альтернат. варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями: 1) реалістичність - можливість її здійснення взагалі з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації. Зовн. чинники часто обмежують кількість прийнятних альтернатив. До таких, зокрема, відносяться: юридичні обмеження; можливості існуючих технологій; моральні та етичні норми тощо; 2) відповідність ресурсам, які має у своєму розпорядженні організація; 3) прийнятність наслідків реалізації альтернативи. Результат реалізації альтернативи у заг. випадку – це багатомірне явище. Реалізація альтернативи призводить до наслідків як пов’язаних, так і не пов’язаних з досягненням встановленої мети. Якщо в процесі прийняття рішення не прийматимуться до уваги такі наслідки, можна отримати результат, який повністю нейтралізує очікуваний ефект. Тому в процесі виявлення можливих наслідків реалізації кожної альтернативи необхідно враховувати: - не тільки основні (пов’язані з досягненням мети), але і побічні результати; - не тільки безпосередній період реалізації альтернативи, але і майбутні періоди. Послідовність оцінки альтернативних варіантів у процесі прийняття рішень: 1. Чи є альтернатива реалістичною? 2. Чи відповідає вона можливостям організації? 3. Чи є прийнятними наслідки її реалізації? 4. Зберігається для розгляду. Якщо відповідь “Ні” – варіант виключається, якщо “Так” – переходимо до наступного пункту. 12. Охарактеризуйте модель Ріка Роскіна для вибору стилю прийняття рішення (форма моделі, фактори, що впливають, методика врахування впливу таких факторів на вибір стилю прийняття рішень). Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на закладі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб’єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об’єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуіції суб’єкта управління. В практиці прийняття рішень часто виникає питання про доцільність застосування групового або індивідуального підходу до процедури прийняття рішень. Модель, спрямована на вирішення цього питання, розроблена Ріком Роскіним. Модель Ріка Роскіна має форму дерева рішень, яке містить 4 змінних фактори: часовий фактор; ступінь довіри менеджера до підлеглих; важливість прийняття правильного рішення; важливість отримати згоду підлеглих виконати рішення. Модель вимагає від менеджера зважити кожну з цих змінних і визначити в залежності від цього стиль прийняття рішення: індивідуальний чи груповий. Коли критичним фактором є час, рішення повинно бути прийнято індивідуально у формі наказу. Менеджер самостійно приймає рішення та повідомляє підлеглим про його зміст. Коли час не є критичним фактором, необхідно прийняти до уваги наступний фактор – ступінь довіри менеджера до підлеглих: - якщо він є достатньо високим, менеджер може використати стиль “консультації”, тобто демонструвати зацікавленість у думках підлеглих щодо вирішення проблеми; - якщо ступінь довіри є низьким, тоді необхідно брати до уваги відразу два наступні фактори: потрібної якості рішення і ступеня згоди підлеглих виконувати рішення. Механізм вибору стилю прийняття рішення: 1. Коли якість вирішення більш важлива, ніж наявність згоди його виконувати. – Стиль вирішення проблеми Наказ. Рішення приймається начальником незалежно від інших з використанням інформації, яка у нього є. 2. Коли згода виконувати рішення більш важлива, ніж його якість. - Стиль вирішення проблеми Консенсус. Групове прийняття рішення з використанням інформації та ідей усіх членів групи. 3. Коли якість та згода однаково важливі. - Стиль вирішення проблеми Консультації. Рішення приймається начальником, який використовує думки підлеглих. 4. Коли ні якість, ні згода не є критично важливими. – Стиль вирішення проблеми “Штампування рішень”. Рішення приймається найбільш легким та швидким способом – за суттю “штампується”. 13. Наведіть класифікацію методів творчого пошуку альтернативних варіантів. Дайте стислу сутнісну характеристику найважливіших з них. Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на закладі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми.Одним з найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є пошук альтернативних варіантів. В управлінській практиці використовуються різноманітні методи творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи: 1) методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації); 2) методи колективного творчого пошуку (“мозковий штурм”, конференція ідей, метод колективного блокноту); 3) методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу). Метод аналогії передбачає використання схожого відомого рішення, «підказаного», наприклад, технічною, економічною або художньою літературою, яке виникло як результат спостереження за явищами природи тощо. Метод інверсії - специфічний метод, що передбачає такі підходи до пошуку варіантів: перевернути звичайне рішення «догори ногами»; вивернути на виворот; поміняти місцями тощо. Метод ідеалізації базується на пошуку альтернативи шляхом ініціювання уявлення про ідеальне вирішення проблеми, яке може наштовхнути на нові варіанти дій. Порівняно з індивідуальними колективні методи є більш ефективними. Метод «мозкового штурму» зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії. Аби “мозковий штурм” не перетворився на звичайну нараду слід дотримуватись певних правил: не дозволяється критицизм і негативні коментарі щодо висловлювань учасників; ідеї та пропозиції, що висуваються, не засуджуються; заохочується вільне творче мислення; забезпечується висування якомога більшої кількості ідей; заохочується комбінування ідей, розвиток однієї ідеї на закладі інших тощо. Метод “Конференція ідей”. Відрізняється від методу «мозкового штурму» тим, що допускає доброзичливу критику у формі реплік або коментарів. Вважається, що така критика може підвищити цінність ідей, що висуваються. Всі висунуті ідеї фіксуються в протоколі анонімно. Не рекомендується залучати до “конференції ідей” осіб, які скептично налаштовані щодо можливостей втрішення даної проблеми. Метод “Колективного блокноту” поєднує індивідуальне незалежне висування ідей з колективною її оцінкою. При цьому кожний учасник групи отримує блокнот, у якому викладена сутність вирішуваної проблеми. Впродовж певного періоду часу (звичайно 2 тижні) кожний учасник групи записує до блокноту власні ідеї щодо вирішення даної проблеми. Потім блокноти збирає керівник групи для узагальнення та систематизації інформації. Реалізація методу завершується творчою дискусією всієї групи та обговоренням систематизованого матеріалу. З метою активізації процесу творчого пошуку альтернативних варіантів використовується третя група методів. Метод контрольних запитань. Його сутність полягає у стимулюванні пошуку ідей за допомогою універсальних запитань. Метод фокальних об’єктів полягає у перенесенні ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що удосконалюється. Внаслідок цього можливо отримати нові, оригінальні варіанти вирішення проблеми удосконалення даного об’єкта. Метод морфологічного аналізу грунтується на застосуванні комбінаторики, тобто на системному дослідженні всіх теоретично можливих варіантів, які випливають із закономірностей побудови (морфології) об'єкта, що аналізується. Синтез охоплює як відомі, так і нові, незвичайні варіанти. Шляхом комбінування варіантів можна отримати рішення, декілька з яких може мати практичний інтерес. 14. Класифікуйте методи обгрунтування управлінських рішень за критерієм ступеня невизначеності інформації про ситуацію прийняття рішення. Дайте стислу характеристику аналітичних, статистичних і теоретико-ігрових методів. У сучасній літературі з теорії прийняття рішень існують різні підходи щодо класифікації методів обгрунтування управлінських рішень. Відповідно до цього способу всі методи обґрунтування управлінських рішень поділяються на кількісні та якісні. Кількісні методи (або методи дослідження операцій) застосовують, коли фактори, що впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити та оцінити. Якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття рішення не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню. До якісних методів належать в основному експертні методи.Кількісні методи залежно від характеру інформації, яку має особа, яка приймає рішення, поділяються на: 1) методи, що застосовуються в умовах однозначної визначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (аналітичні методи та частково методи математичного програмування); 2) методи, що застосовуються в умовах імовірнісної визначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (статистичні методи та частково методи математичного програмування); 3) методи, що застосовуються в умовах невизначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (теоретико-ігрові методи, які залежно від того, що спричиняє невизначеність ситуації: об’єктивні обставини або свідомі дії противника, поділяються на методи теорії статистичних рішень та методи теорії ігор). Аналітичні методи характеризуються тим, що встановлюють аналітичні (функціональні) залежності між умовами вирішення задачі (факторами) та її результатами (прийнятим рішенням). До аналітичних належить широка група методів економічного аналізу діяльності фірми (наприклад, побудова рівняння беззбитковості і знаходження точки беззбитковості). Статистичні методи ґрунтуються на збиранні та обробці статистичних матеріалів. Характерною рисою цих методів є врахування випадкових впливів та відхилень. Статистичні методи включають методи теорії ймовірностей та математичної статистики. В управлінні широко використовують наступні з цієї групи методів: кореляційно-регресійний аналіз; дисперсний аналіз; факторний аналіз; кластерний аналіз; методи статистичного контролю якості і надійності та інші. Методи теорії статистичних рішень використовуються, коли невизначеність ситуації обумовлена об'єктивними обставинами, які або невідомі, або носять випадковий характер. Теорія ігор використовується у випадках, коли невизначеність ситуації обумовлена свідомими діями розумного супротивника. Докладніше теоретико-ігрові методи розглядаються наприкінці лекції. 15. Дайте сутнісну характеристику метода “дерево рішень” як інструмента обгрунтування управлінських рішень (побудова дерева, складові графіка, критерій вибору оптимального варіанту, ситуації практичного застосування). Конкретними інструментами реалізації методів обґрунтування управлінських рішень, що широко використовуються на практиці є: прогнозування, платіжна матриця, "дерево рішень". Метод дерева рішень передбачає графічну побудову різних варіантів дій, які можуть бути здійснені для вирішення існуючої проблеми. Графік “дерева рішень” має : 1) три поля, які можуть повторюватися в залежності від складності самої задачі: а) поле дій (поле можливих альтернатив). Тут перелічені всі можливі альтернативи дій щодо вирішення проблеми; б) поле можливих подій (поле ймовірностей подій). Тут перелічені можливі ситуації реалізації кожної альтернативи та визначені імовірності виникнення цих ситуацій; в) поле можливих наслідків (поле очікуваних результатів). Тут кількісно охарактеризовані наслідки (результати), які можуть виникнути для кожної ситуації; 2) три компоненти: а) перша точка прийняття рішення. Вона звичайно зображена на графіку у вигляді чотирикутника та вказує на місце, де повинно бути прийнято остаточне рішення, тобто на місце, де має бути зроблений вибір курсу дій; б) точка можливостей. Вона звичайно зображується у вигляді кола та характеризує очікувані результати можливих подій; в) "гілки дерева". Вони зображуються лініями, які ведуть від першої точки прийняття рішення до результатів реалізації кожної альтернативи. Ідея методу "дерево рішень" полягає у тому, що просуваючись гілками дерева у напрямку справа наліво (тобто від вершини дерева до першої точки прийняття рішення): а) спочатку розрахувати очікувані виграші по кожній гілці дерева; б) а потім, порівнюючи ці очікувані виграші, зробити остаточний вибір найкращої альтернативи. Використання цього методу передбачає, що вся необхідна інформація про очікувані виграші для кожної альтернативи та імовірності виникнення всіх ситуацій була зібрана заздалегідь. Метод "дерева рішень" застосовують на практиці у ситуаціях, коли результати одного рішення впливають на подальші рішення, тобто, як говорять, для прийняття послідовних рішень. 16. Опишіть модель задачі теорії статистичних рішень. Дайте сутнісну характеристику основних критеріїв теорії статистичних рішень (критерії песимізму, оптимізму, коефіцієнта оптимізму, Лапласа, жалю).Методи теорії статистичних рішень використовуються, коли невизначеність ситуації обумовлена об'єктивними обставинами, які або невідомі, або носять випадковий характер. Модель задачі теорії статистичних рішень можна описати так: якщо існує S = (S1, S2, . . . , Sn) - сукупність можливих станів природи, а X = (X1, X2 , . . . , X m) - сукупність можливих стратегій керівника, тоді складемо матрицю, кожний елемент якої Rij - є результатом і-ої стратегії за j-ого стану природи. В процесі прийняття рішення необхідно на основі наявних відомостей вибрати таку стратегію, яка забезпечить максимальний виграш за будь-яких станів природи. Отже, в задачах теорії статистичних рішень вже існує оцінка реалізації кожної стратегії для кожного стану природи. Проте зовсім невідомо, який із станів природи реально виникатиме. Для розв’язання таких задач використовуються наступні критерії: 1. Критерій песимізму (критерій Уолда). Згідно критерію песимізму для кожної стратегії існує найгірший з можливих результатів. Вибирається при цьому така стратегія, яка забезпечує найкращий з найгірших результатів, тобто забезпечує максимальний з можливих мінімальних результатів. 2. Критерій оптимізму. У відповідності до цього критерію, для кожної стратегії є найкращий з можливих результатів. За допомогою критерію оптимізму вибирається стратегія, яка забезпечує максимальний результат з числа максимально можливих. 3. Критерій коефіцієнта оптимізму (критерій Гурвіца). В реальності, особа яка приймає рішення, не є абсолютним песимістом або абсолютним оптимістом. Звичайно вона знаходиться десь поміж цими крайніми позиціями. У відповідності до таких передбачень і використовується критерій коефіцієнта оптимізму. Для математичної формалізації коефіцієнта оптимізму до його формули вводиться коефіцієнт , який характеризує (у долях одиниці) ступінь відчуття особою, яка приймає рішення, що вона є оптимістом. Вибирається при цьому стратегія, яка забезпечує. 4. Критерій Лапласса. За допомогою трьох попередніх критеріїв стратегія вибиралася виходячи з оцінки результатів станів природи і практично не враховувалися ймовірності виникнення таких станів. Критерій Лапласа передбачає розрахунки очікуваних ефектів від реалізації кожної стратегії, тобто суми можливих результатів виникнення кожного стану природи зважених на ймовірності появи кожного з них. Вибирається при цьому стратегія, яка забезпечує максимальний очікуваний ефект. 5. Критерій жалю (критерій Севіджа). Використання цього критерію передбачає, що особа, яка приймає рішення, має мінімізувати свої втрати при виборі стратегії. Іншими словами вона мінімізує свою потенційну помилку при виборі неправильного рішення. Використання критерію жалю передбачає: побудову матриці втрат; вибір кращої стратегії. 17. Дайте сутнісну характеристику теорії ігор як метода обґрунтування управлінських рішень (основна задача теорії ігор, ціна гри, верхня і нижня ціна гри, сідлова точка, чисті і змішані стратегії гравців). Теорія ігор використовується у випадках, коли невизначеність ситуації обумовлена свідомими діями розумного супротивника. Організації звичайно мають цілі, які суперечать цілям інших організацій-конкурентів. Тому робота менеджерів часто полягає у виборі рішення з урахуванням дій конкурентів. Для вирішення таких проблем призначені методи теорії ігор. Теорія ігор - це розділ прикладної математики, який вивчає моделі і методи прийняття оптимальних рішень в умовах конфлікту. Під конфліктом розуміється така ситуація, в якій зіштовхуються інтереси двох або більше сторін, що переслідують різні (найчастіше суперечні) цілі. При цьому кожне рішення має прийматися в розрахунку на розумного противника, який намагається зашкодити другому учаснику гри досягти успіху. З метою дослідження конфліктної ситуації будують її формалізовану спрощену модель. Аби побудувати таку модель необхідно чітко описати конфлікт, тобто: уточнити кількість учасників (учасники або сторони конфлікту називаються гравцями); вказати на всі можливі способи (правила) дій для гравців, які називаються стратегіями гравців; розрахувати, якими будуть результати гри, якщо кожний гравець вибере певну стратегію (тобто з’ясувати виграші або програші гравців). Основну задачу теорії ігор можна сформулювати так: визначити, яку стратегію має застосувати розумний гравець у конфлікті з розумним противником, аби гарантувати кожному з них виграш при чому так, що відхилення будь-якого з гравців від оптимальної стратегії може тільки зменшити його виграш . Центральне місце в теорії ігор займають парні ігри з нульовою сумою, тобто ігри, в яких: приймають участь тільки дві сторони; одна сторона виграє рівно стільки, скільки програє інша. Такий рівноважний виграш, на який мають право розрахувати обидві сторони, якщо вони будуть додержуватися своїх оптимальних стратегій, називається ціною гри. Розв’язати парну гру з нульовою сумою означає знайти пару оптимальних стратегій (одну для першого гравця, а другу – для другого) і ціну гри.Дві компанії Y і Z з метою збільшення обсягів продажу продукції розробили наступні альтернативні стратегії: Компанія Y : - Y1 (зменшення ціни продукції); Y2 (підвищення якості продукції); Y3 (пропозиція вигідніших умов продажу). Компанія Z : - Z1 (збільшення витрат на рекламу); Z2 (відкриття нових дистриб’юторських центрів); Z3 (збільшення кількості торгових агентів). Вибір пари стратегій Yi i Zj визначає результат гри, який позначимо як Aij і вважатимемо його виграшем компанії Y. Тепер результати гри для кожної пари стратегій Y i Z можна записати у вигляді матриці, у якій m рядків та n стовпців. Рядки відповідають стратегіям компанії Y, а стовпці - стратегіям компанії Z: Така таблиця називається платіжною матрицею гри. Якщо гра записана у такому вигляді, це означає, що вона приведена до нормальної форми. Для розв’язання гри розрахуємо верхню і нижню ціну гри та обчислимо сідлову точку. Нижню і верхню ціну гри знаходимо керуючись принципом обережності, згідно якого у грі потрібно поводити себе так, аби при найгірших для тебе діях противника отримати найкращий результат (вже відомий нам критерій песимізму). Якщо нижня ціна гри дорівнює верхній, то така гра має сідлову точку і вирішується в чистих стратегіях. Сідлова точка – це такий елемент в платіжній матриці гри, який є мінімальним у своєму рядку і одночасно максимальним у своєму стовпці. Чисті стратегії – це пара стратегій (одна - для першого гравця, а друга - для другого гравця), які перехрещуються в сідловій точці. Сідлова точка в цьому випадку і визначає ціну гри. Ігри, які не мають сідлової точки, на практиці зустрічаються частіше. Доведено, що і у цьому випадку рішення завжди є, але воно знаходиться в межах змішаних стратегій. Знайти рішення гри без сідлової точки означає визначення такої стратегії, яка передбачає використання кількох чистих стратегій. В іграх із сідловою точкою відхилення одного гравця від своєї оптимальної стратегії зменшує його виграш (в найкращому випадку виграш залишається незмінним). В іграх, які не мають сідлової точки, ситуація інша. Відхиляючись від своєї оптимальної стратегії гравець має можливість отримати виграш більший за нижню ціну гри. Але така спроба пов’язана з ризиком: якщо другий гравець вгадає, яку стратегію застосував перший, тоді він також відступить від своєї мінімаксної стратегії. В результаті виграш першого гравця буде меншим за нижню ціну гри. Єдина можливість завадити противнику вгадати, яка стратегія використовується – це застосувати декілька чистих стратегій. Звідси з’являється поняття "змішана стратегія". 18. Дайте сутнісну характеристику експертних методів обґрунтування управлінських рішень (ситуації застосування, критерій вибору кращого рішення за методами простого ранжування і вагових коефіцієнтів). Експертні методи прийняття рішень застосовуються у випадках, коли для прийняття управлінських рішень неможливо використовувати кількісні методи. Найчастіше на практиці застосовують такі експертні методи: метод простого ранжирування; метод вагових коефіцієнтів. Метод простого ранжирування (або метод надання переваги) полягає у тому, що кожний експерт позначає ознаки у порядку надання переваги. Цифрою 1 позначається найбільш важлива ознака, цифрою 2 - наступна за ступенем важливості і т.д. Оцінки ознак (aij ), отримані від кожного експерта, зводяться в таблицю такого виду: Далі визначається середній ранг, тобто середнє статистичне значення S. Чим меншим є значення Si , тим вагомішою є ця ознака. Метод вагових коефіцієнтів (або метод оцінювання). Він полягає в присвоєнні всім ознакам вагових коефіцієнтів. Таке присвоювання може здійснюватися двома способами: 1) усім ознакам призначають вагові коефіцієнти так, аби сума всіх коефіцієнтів дорівнювала 1 або 10, або100; 2) найважливішій з усіх ознак призначають ваговий коефіцієнт, який дорівнює певному фіксованому числу, а решті ознак – коефіцієнти, які дорівнюють часткам цього числа. Чим більшою є величина Si, тим більш вагомою є ця ознака. 19. Розкрийте сутність планування як функції управління (визначення функції планування, основні підфункції, основні етапи). Класифікуйте плани організації за критеріями: широти охоплюваної сфери; часового горизонту планування; ступенем конкретизації.Планування – це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення. Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання: 1) де організація знаходиться у даний момент (який стан, яка ситуація)? 2) чого організація прагне досягти (куди вона прямує)? 3) як організації потрапити звідти, де вона є, туди, де вона прагне опинитися? Планування – є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління. До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування. Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації. Схематично процес планування в організації можна представити як послідовність таких етапів: 1. Встановлення цілей діяльності організації, які визначають очікуваний або бажаний стан організації. 2. Розробка стратегії діяльності організації - безпосереднє опрацювання шляхів, якими організація досягатиме очікуваних результатів. Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії перетоврення стратегії у конкретні дії організації. Цей етап здійснюється шляхо розробки забезпечуючих планів та бюджетів. На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації. Найчастіше з них використовують такі: 1) за критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні й оперативні плани; 2) за критерієм часового горизонту планування плани поділяють на довгострокові й короткострокові; 3) за ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири. Стратегічні плани – це плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей. Оперативні плани – це плани, у яких стратегія деталізується у розрахованних на короткий термін рішеннях щодо того: що конкретно треба зробити, хто повинен це зробити, як це має бути зроблено. Короткострокові плани – це плани, які складаються на період до 1 року. Вони, як правило не мають змінюватися. Довгострокові плани – це плани розраховані на перспективу 3-5 років. Ці плани мають враховувати зміни у зовнішньому середовищі організації та вчасно реагувати на них. Завдання – це плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі. Їх не можна тлумачити двозначно (збільшити виробництво на 3% за рік). Орієнтири – це плани, що носять характер напрямку дій. Їх використання доцільне за умов невизначенності середовища, великої ймовірності непередбачуванних змін, які вимагають гнучкості управління. Вони визначають курс дій, але не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто вони надають у певних межах свободу для маневру (збільшити обсяги виробництва на 3-4% за рік).
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (04.06.2014)
Просмотров: 317 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: