Реферат на тему: Валютні ринки та валютні операції. - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Валютні ринки та валютні операції. ПЛАН 1. Валютні ринки та валютні операції. 2. Класичні теорії міжнародної торгівлі. Список використаної літератури. 1. Сукупний фінансовий ринок включає в себе ринок інозем-ної валюти, євровалюти, ринки хеджування (ф'ючерсів та опціонів), міжнародний ринок цінних паперів (облігацій, акцій). Найбільший ринок — це валютний ринок. Особливість цього рин-ку полягає в тому, що він:* нематеріальний;* не має конкретного місцезнаходження;* механізм його функціонування — обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни;* є міжбанківським ринком;* завдяки процесу телекомунікації та інформатики є гло-бальним, тобто розгорнутим у масштабі всього світу. Прямі зв'язки між головними центрами торгівлі валютами (Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт, Сінгапур) за допомогою телефонів, факсів і комп'ютерів перетворюють кожний з цих центрів на частину єдиного світового ринку, що функціонує цілодобово. Економічні новини, які з'являються у будь-який час доби, передаються по всьому світу і спричиняють негайну реакцію ва-лютного ринку. Звичайно угоди укладаються за усною домо-вленістю. При необхідності документи, які підтверджують угоду, надсилаються пізніше. Вирішальним чинником є швидкість отри-мання необхідної інформації, оскільки курси валют змінюються протягом лічених секунд. Головні учасники міжнародного валютного ринку — ко-мерційні банки, корпорації, які займаються міжнародною торгівлею, небанківські фінансові установи (фірми з управління активами, страхові компанії), центральні банки. Центральною ланкою міжнародного валютного ринку є ко-мерційні банки, оскільки більшість операцій з валютами передба-чає обмін банківськими депозитами, деномінованими в різних ва-лютах. Основним товаром цього ринку є іноземна валюта в різних формах: валютні депозити, будь-які фінансові вимоги, позначені в іноземній валюті. Переважають на валютному ринку операції з ва-лютними депозитами до запитання. Депозити до запитання — це кошти, котрі використову-ються в торгівлі валютою між банками, що працюють на валют-ному ринку. Банківські дилери тримають безстрокові вклади в іноземній валюті в банках-кореспондентах, розташованих у країнах, де дана іноземна валюта є національною. Банк у якій-небудь країні може продавати іноземну валюту, віддаючи роз-порядження іноземним співробітникам перевести депозит до запитання покупцеві. Аналогічно здійснюється купівля валюти. В цьому випадку продавець переводить її в банк, що знаходить-ся за кордоном, на рахунок покупця. Валютна операція відбу-вається так. Наприклад, американська фірма повинна заплати-ти за поставки товару німецькій фірмі 200 тис. німецьких ма-рок. Фірма доручає своєму банку продебетувати свій доларовий рахунок і заплатити цю суму, перевівши її на рахунок поста-чальника в німецький банк. Американський банк переводить з рахунку американської фірми на дебет німецького банку дола-ри за готівковим валютним курсом в обмін на депозит у німець-ких марках, які будуть використані для сплати німецькому по-стачальнику. Валютний ринок складається з багатьох національних ва-лютних ринків, які тією чи іншою мірою об'єднані в світову систе-му, що має три рівні: 1-й рівень: роздрібна торгівля. Операції на одному національному ринку, коли банк-дилер безпосередньо взаємодіє з клієнтами. 2-й рівень: оптова міжбанківська торгівля. Операції на од-ному національному ринку, коли взаємодіють два банки-дилери через посередництво валютного брокера. 3-й рівень: міжнародна торгівля. Операції між двома і більше національними ринками, коли банки-дилери різних країн взаємодіють один з одним. Такі операції часто включають арбітражні операції на двох або трьох ринках. Процес арбітражу, коли учасники ринку купують валюту, вартість якої падає, і продають валюту, вартість якої перевищує обмінний курс в інших ринкових центрах, породжує тенденцію закону однієї ціни. Залежно від рівня організації валютного ринку розрізня-ють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а позабіржовий, який ще нази-вається міжбанківським, — банки, фінансові установи, підп-риємства та організації. Функції біржового ринку полягають у визначенні попиту та пропозиції валюти, встановленні валютних курсів, прогнозу-ванні їх динаміки, визначенні довідкових курсів валют, а також у формуванні певної стратегії і тактики центрального банку країни відносно фінансово-кредитної політики та системи валютного ре-гулювання. Діяльність міжбанківського ринку безпосередньо пов'яза-на із здійсненням валютних операцій. На нього припадає близько 90% обороту іноземної валюти. Більшість валютних операцій припадає на міжбанківську торгівлю. Валютні курси, що публікуються в газетах, є міжбанківськими, тобто курсами, що їх банки запитують один в од-ного. Міжбанківські "оптові" курси нижчі від "роздрібних" курсів для клієнтів. Різниця становить дохід банку за надану послугу. Транснаціональні корпорації для здійснення операцій в різних країнах купують необхідну їм валюту на міжнародному валютному ринку. Участь центральних банків в операціях на міжна-родних валютних ринках здійснюється у вигляді валютних інтер-венцій. В операціях з іноземними валютами можуть брати участь будь-які дві валюти, однак більшість міжбанківських операцій є операціями обміну валюти на долар США, який вважається клю-човою валютою. Важливу роль на міжнародному валютному рин-ку відіграють також німецька марка та японська єна. Основними функціями валютного ринку є:* грошові перекази;* хеджування;* кліринг;* кредит. Грошові перекази — це послуга передачі купівельної спро-можності з однієї країни в іншу фірмами або туристами. Якщо фірма здійснює платіж іноземній фірмі, вона повинна через банк купити валюту країни цієї фірми і переказати її. Хеджування — це послуга захисту від валютного ризику, потенційних збитків від зміни курсів валют. Кліринг — здійснення великої кількості операцій без розра-хунку готівкою або переказу коштів, шляхом віднесення відповідних сум за операціями на дебет або кредит депозитів до запитання. Наприклад, два німецьких банки здійснили такі операції купівлі-продажу доларів на евро (табл. 1). Таблиця 1 \| Купівля \| Продаж \| Сальдо Банк А \| 120 млн дол. \| 100 млн дол. \| +20 млн дол. Банк Б \| 90 млн дол. \| 95 млн дол. \| -5 млн дол. Загальний обсяг операцій становив 405 млн. дол., а зміна капіталу банків була незначною. Банк А збільшив свої доларові позиції на 20 млн. дол., а банк Б зменшив їх на 5 млн. дол. Валютний ринок — найбільший серед світових фінансових ринків. Обсяг його перевищує 680 трлн. дол. за рік, а щоденний обсяг операцій у 2000 р. становив 1900 млрд. дол. В Україні ва-лютний ринок має тенденцію до зростання: у 1999 р. - 8063, 78 млн. дол.., у 2000 р . - 11 044,18 млн. дол., у 2001р. - 13 052,62 млн. дол., що є наслідком зростання експорту товарів та послуг. За характером операції валютний ринок поділяється на рин-ки: "спот", "форвард", "своп", ф'ючерсний ринок і ринок валютних опціонів. Спотовий ринок та обмінний курс "спот". Спотовий ринок — це ринок, на якому здійснюються опе-рації поточного, негайного (або касового) обміну валютами між двома країнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськи-ми депозитами і негайно здійснюють угоду. До недавнього часу для здійснення валютної операції "спот" потрібно було два дні. Нині, за бажанням клієнта, за допомогою електронних засобів конвертування валют відбувається в день укладення угоди. Курси негайного обміну валют називаються поточними (спот) курсами. А самі операції утворюють ринок готівкової валюти. При обміні іноземних валют використовуються дві ціни (курси) валют: курс покупця і курс продавця. При купівлі валюти у банку або у дилера потрібно заплатити за валюту вищу ціну, ніж та, за яку можна продати ту ж саму кількість валюти тому ж само-му банку чи дилеру. Банківські і дилерські курси покупця — це ті ціни, які банк, дилер готові заплатити за іноземну валюту. Курси продавця — це ціни, за якими банк, дилер готові продати іноземну валюту. Ці два курси котируються парами. Наприклад, якщо банк котирує долар як 5,437 — 5,598, то це означає, що він готовий купити долари за 5,437 грн. за долар і продати їх за 5,598 грн. за долар. Вища ціна завжди відноситься до ціни продавця, а нижча — до ціни покупця. Різниця між котировками продавця і покупця, обчислена по відношенню до ціни продавця, тобто у відсотках, називається спред: У нашому прикладі спред становить: тобто 2,88%. Спред визначає дохід банку (дилера) і операційні витрати клієнта при конвертації валюти. Територіальний арбітраж, який залучає три і більше ва-люти, забезпечує рівновагу валютних курсів в усіх ринкових центрах. Валютні операції з негайною поставкою найбільш розпов-сюджені і становлять до 90% обсягу валютних угод, а курс "спот" є базовим для інших валютних курсів. За допомогою операції "спот" банки забезпечують не-обхідною іноземною валютою своїх клієнтів, переливання капіталів, а також здійснюють арбітражні і спекулятивні операції. Форвардний ринок та форвардний курс Форвардний ринок — це ринок, на якому здійснюються термінові валютні операції з іноземною валютою. Термінові (фор-вардні) угоди — це контракти, за яких дві сторони домовляються про доставку домовленої кількості валюти через певний строк після укладення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укла-дення. Інтервал у часі між моментом укладення і виконання угоди може бути від 1-2 тижнів, від 1 до 12 місяців, до 5-7 років. Курс валют за терміновою угодою називається форвардним обмінним курсом. Він фіксується в момент укладення угоди. Курс валют за терміновими угодами відрізняється від курсу "спот". Різниця між курсами "спот" і "форвард" визначається як скидка (дисконт — dis або депорт — Д) з курсами "спот", коли курс термінової угоди нижчий, або премія (рт або репорт — R), коли він вищий від курсу "спот". Премія означає, що валюта коти-рується дорожче за угодою на строк, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною угодою нижчий, ніж за угодою "спот". Візьмемо 30-денний форвардний контракт з курсом 1,919 дол. за англійський фунт стерлінгів за курсом "спот" 1,900. Пере-вищення форвардного курсу над курсом "спот" становитиме у відсотках: або одну відсоткову місячну надбавку. Аналогічно обчислюється перевищення курсу "спот" над форвардним курсом, тільки вели-чина буде від'ємною, що означає скидку. Термінові угоди здійснюються для досягнення таких цілей:* обмін валюти в комерційних цілях, завчасний продаж або купівля іноземної валюти, щоб застрахувати валютний ризик;* страхування портфельних або прямих інвестицій від ризи-ку, пов'язаного з пониженням курсу валюти;* отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці. Спекулятивні операції можуть здійснюватись без наявності валюти. Форвардний ринок вужчий, ніж ринок готівкових операцій. В основному термінові угоди здійснюються з провідними валюта-ми, великими корпораціями або банками зі стійким кредитним рейтингом. При укладанні форвардних угод курсові очікування (підви-щення або зниження курсу) не завжди виправдовуються. Відтак термінові контракти не завжди підходять або не завжди доступні всім видам бізнесу. Чимало видів бізнесу і більшість фізичних осіб шукають альтернативи форвардним контрактам. Однією з таких альтернатив є угода "своп", що поєднує готівкову і термінову операції. Операція "своп" здійснюється у формі купівлі-продажу, тобто у формі єдиної угоди: негайної по-ставки валюти за курсом "спот" і одночасно форвардної угоди з тією ж валютою, за курсом з урахуванням премії або дисконту за-лежно від руху валютного курсу. Операція "своп" використо-вується для:* здійснення комерційних угод: банк одночасно продає іно-земну валюту на умовах "спот" і купує її на строк;* придбання банком необхідної валюти без валютного ри-зику;* взаємного банківського кредитування в двох валютах. Операція "своп" є, по суті, хеджуванням, тобто страхуван-ням валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зо-бов'язань в іноземній валюті. Ф'ючерсний ринок та ф'ючерсний курс В 70-х роках на ряді бірж з'явились ф'ючерсні і опціонні ва-лютні операції — нова спеціальна форма спекулятивних угод і хеджування валютних ризиків з великими банками. Валютні ф'ючерси й опціони, як і форвардні контракти, пе-редбачають майбутній обмін валютами. Однак строки, а головне, умови обміну відрізняються від умов форвардних контрактів, що дозволяє більш гнучко уникати валютних ризиків. Відмінність полягає насамперед у тому, що валютні ф'ючер-си ліквідні, їх можуть купити і їх можуть продати більшість суб'єктів бізнесу на біржовому ринку. Крім того, ф'ючерсні кон-тракти можна перепродати на ф'ючерсному ринку в будь-який час до строку їх виконання; ф'ючерсні контракти стандартизовані (наприклад, 62 500 ф. ст., 100 тис. дол., 125 тис. євро) і їх виконан-ня гарантоване за рахунок гарантійного внеску в кліринговий дім. Це — депозит, як вноситься клієнтами готівкою. За ф'ючерсним контрактом покупець валютного ф'ючерсу бере на себе зобов'язання купити, а продавець — продати валюту протягом певного строку за курсом, домовленим при укладенні контракту. Ефективність ф'ючерсної угоди визначається маржею після кожного робочого сеансу на біржі. Продавець валютного ф'ючер-су виграє, якщо з настанням строку угоди він продає валюту до-рожче від курсу котирування на день її виконання, і несе збитки, якщо курс дня укладення угоди виявиться нижчим від курсу її ви-конання. М = рК(С-Спт), де М — маржа (позитивна або негативна); р = 1 при продажу; р = -1 при купівлі валюти; К — кількість контрактів; С — курс валюти на день укладення угоди; Спт — курс котирування валюти поточного робочого сеансу (на день виконання угоди). По кожній відкритій операції, навіть якщо її учасник не вчинив операції на поточному робочому сеансі, нараховується маржа. М = р{Сп-Спт), де Сп — курс котирування попереднього робочого сеансу. Валютні опціони Валютні опціонні контракти схожі на ф'ючерсні угоди. В них визначаються кількість валют, строк погашення і ціна вико-нання. Так само як ф'ючерси, опціони, котрими торгують на біржі, вимагають стандартизованої форми контрактів і гарантії їх вико-нання. Кількість валюти, з якою оперує кожний опціон, дорівнює половині тієї, котра встановлена для ф'ючерсних контрактів. Од-нак опціони мають одну важливу особливість: інвестор має право (а не зобов'язаний) здійснювати валютний обмін. Якщо за ф'ючерсним контрактом обмін валюти є обов'язковим навіть у то-му випадку, коли операція виявилась для інвестора невигідною, опціон передбачає право вибору: якщо операція вигідна — зроби-ти обмін, якщо операція невигідна — відмовитись від нього. Існують два основних типи опціонів: опціони "колл" та опціони "пут". Опціони "колл" дають своїм власникам право, але не зобов'язання купити валюту за ціною, вказаною в контракті, яка називається ціною виконання опціону. Опціони "пут" забез-печують своїм власникам право, але не зобов'язання продати ва-люту за ціною, вказаною в контракті. Американські опціони мо-жуть бути використані в будь-який момент до закінчення строку, а європейські — лише за настання строку. Опціони як вид хеджування привабливіші, ніж форвардні і ф'ючерсні контракти, але вони мають високу ціну виконання. По-купець опціону повинен платити високу надбавку до них, яка фіксується в опціонному контракті. Візьмемо, наприклад, опціон на купівлю через 3 місяці 31 250 ф. за ціною 1,90 дол. за 1 фунт. Три місяці — це строк погашен-ня опціону. Його власник має право придбати протягом (або після закінчення) цього строку 31 250 фунтів за ціною 1,90 дол. за фунт, яка називається ціною виконання опціону. Внутрішня вартість опціону визначається як різниця між тією величиною, яку довелось би заплатити за валюту (ринковий обмінний курс) без опціону, і тією, яку потрібно заплатити при використанні опціону (ціна виконання опціону). Якщо ринковий курс фунта в даний час дорівнює 2 дол., то внутрішня вартість опціону (2,00 - 1,90) = 0,10 дол. за фунт, тобто 3125 дол. (31 250 х 0,10). Внутрішня вартість опціону не може бути від'ємною, оскільки виконання опціону необов'язкове. Якщо ринковий курс англійського фунта знизився нижче 1,90 дол., то внутрішня вартість опціону стане нульовою. Премія опціону — це різниця між ринковою ціною опціону і його внутрішньою вартістю. Так, якщо опціон продається за 0,15 долара за фунт, надбавка становитиме 0,05 дол. за фунт (0,15 — 0,10), тобто 1562,5 дол. (0,05-31250). За всіх значень курсу "спот" ринкова ціна опціону переви-щує його внутрішню вартість. Інвестори згодні платити надбавки, оскільки існує імовірність отримання великих прибутків, якщо валютні курси підвищаться, а можливі втрати у випадку зниження курсу обме-жені початковими витратами. Надбавка є максимальною, коли обмінний курс дорівнює ціні виконання. Вона залежить також від строку виконання опціону і від ступеня стабільності валюти опціонного контракту. Опціон принесе прибуток власнику в таких випадках:* для опціону "колл", коли ціна використання опціону ниж-ча від ціни "спот";* для опціону "пут", коли ціна використання опціону вища від валютного курсу "спот" у валюті проведення операції. Спекулятивні валютні операції Строкові валютні угоди використовуються в спекулятивних цілях. Валютного спекулянта не цікавить реальність валютних курсів і наслідки, до яких можуть призвести спекулятивні операції. Для нього валюта — такий самий біржовий товар, як акції, сирови-на тощо. Спекулянта цікавить можливість отримання прибутку внаслідок зміни в короткочасній перспективі валютного курсу. Спекулянти валют впливають на стан валютного ринку цілеспрямовано, купуючи або продаючи валюту, щоб добитися зниження валютного курсу або його підвищення. Граючи на підвищення або зниження курсу валют, вони можуть отримати прибуток або зазнати збитків. Валютна спекуляція досягає інколи таких масштабів, що їй безсилі протистояти валютні інтервенції центральних банків, хоча вони можуть здійснюватись на декілька мільярдів доларів на день. Спекуляція на форвардному валютному ринку ґрунтується на припущенні про підвищення валютних курсів "спот" у майбут-ньому в порівнянні з форвардним курсом. Щоб уникнути ризику помилки відносно майбутнього курсу "спот", професійний спеку-лянт валютою вкладає тисячі форвардних валютних угод, і, якщо передбачення про загальний характер змін валютних курсів справдяться, його операції виявляться прибутковими. Зі спекулятивною метою використовується і валютний арбітраж, тобто купівля валюти за нижчою ціною і продаж за вищою. Використовується арбітраж, який ґрунтується як на незбігу строків купівлі і продажу валюти (часовий), так і на тери-торіальній різниці валютних курсів (територіальний). Однак прибутки за цими операціями дуже малі, а тому лише великі фінансові інститути можуть займатися ними в значних розмірах. Використовуються для спекуляції і валютні опціони. Спекулянт-покупець має можливість або використати опціон, або дозво-лити строкові по ньому сплинути. Він використовує опціон, коли це йому вигідно, тобто коли ціна використання опціону буде вигідніша ринкової. При підвищенні валютного курсу "спот" спекулянт-власник опціону "кол" зможе отримувати дедалі більший і прибуток. При зниженні валютного курсу "спот" даної валюти власник опціону може використати його до закінчення його строку. В цьому випадку збитки обмежуються величиною втраченої надбавки. Спекулянт-власник опціону "пут" прагне продати валюту за ціною виконання опціону в той момент, коли вона буде вищою ринкової. У спекулятивних операціях беруть участь банки, фірми, ТНК. Спекулятивні операції, спрямовані на зниження або підви-щення курсу валют, часто досягають десятків мільярдів доларів протягом кількох днів. Валютна спекуляція значно посилилась в умовах плаваю-чих валютних курсів, оскільки їх коливання зросли. Валютна спекуляція негативно впливає на грошово-кредит-ну сферу та економіку в цілому. Аналогічно з валютною спекуляцією діє прискорення або затримка платежів у певній валюті ("лідз енд легз") з метою отри-мання прибутку. Маніпулювання строками міжнародних розрахунків здійснюється в очікуванні різкої зміни валютного курсу, відсотко-вих ставок та інших обставин. Наприклад, імпортери, побоюю-чись зниження курсу національної валюти, прагнуть прискорюва-ти платежі або купувати на строк іноземну валюту, оскільки вони програють при підвищенні курсу останньої. Експортери, навпаки, затримують одержання або переказ одержаної іноземної валюти і не здійснюють продажу на строк майбутніх надходжень. Операції "лідз енд легз" широко використовуються ТНК і ТНБ при розрахунках між їх філіями і відділеннями в різних країнах. Валютні ризики Всі учасники міжнародного валютного ринку піддаються валютним ризикам, тобто небезпеці втрат при здійсненні тих чи інших операцій. Валютні ризики пов'язані з інфляцією і коливан-ням валютних курсів. Якби обмінні курси були фіксованими, то не існувало б валютних ризиків. Об'єктивною основою валютного ризику є те, що в довгостроковому плані валютні курси залежать від економічного становища різних країн, а в короткостроковому — від рішень державних органів з економічних питань, спекуля-тивних операцій, чуток і очікувань, політичних подій і, нарешті, від неправильних рішень дилерів. Експортери потерпають від збитків при зниженні курсу ціни по відношенню до валюти платежу, оскільки вони отриму-ють меншу реальну вартість у порівнянні з контрактною. Для імпортера ризики виникають, якщо підвищується курс валюти по відношенню до валюти платежу. Для банку, який купує одну валюту і продає іншу, мож-ливість ризику залежить від його валютної позиції, тобто від співвідношення вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті. Як-що вимоги і зобов'язання щодо конкретної валюти рівні, то ва-лютна позиція вважається закритою, а при незбігу — відкритою. Відкрита валютна позиція може бути короткою, якщо пасиви і зо-бов'язання по проданій валюті перевищують активи і вимоги до неї, і довгою, якщо активи і вимоги по купленій валюті перевищу-ють пасиви і зобов'язання. Відкрита позиція, як довга, так і коротка, завжди пов'язана з ризиком втрат, якщо до моменту купівлі раніше проданої валюти і продажу раніше купленої курс цих ва-лют зміниться в несприятливому для банку напрямі. Ризики обмінних курсів поділяються на:* операційні;* бухгалтерські (перерахункові);* економічні. Операційний валютний ризик — це ризик, якому піддають-ся фірми і приватні особи, коли майбутні платежі або отримані кошти мають бути виконані у валюті, майбутня вартість якої не визначена. Валютні ризики, викликані змінами валютних курсів, можуть бути пов'язані з рухом готівки та з активами. Вони мо-жуть відбуватись у короткостроковій перспективі і в довгостроко-вому періоді. Зміни обмінного курсу можуть призвести до змін чинників виробництва, необхідних фірмі для виробництва, а та-кож до зміни доходів, отримуваних від випуску продукції. Перерахований валютний ризик належить до операції пере-ведення фінансових звітів компанії з однієї валюти в іншу. Він пов'язаний зі зміною зареєстрованих даних про фінансовий стан компанії, викликаною змінами валютного курсу, що використо-вується для перерахунку фінансових звітів. Така проблема вини-кає для ТНК. Економічний валютний ризик пов'язаний зі змінами вар-тості компанії, що відбуваються внаслідок зміни обмінних курсів. Вартістю компанії вважається ринкова ціна акції, помножена на кількість акцій, випущених в обіг. Ринкова ціна акції — це ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному. Економічний валютний ризик є найпоширенішим видом ризику, пов'язаним з валютними курсами. Він включає в себе і операційний, і перерахунковий ризики. 2 .У теорії міжнародної торгівлі центральними є проблеми: 1) чо-му існує торгівля, якими є її еко-номічні основи? 2) наскільки вигідна торгівля для кожної з країн-учасниць? 3) що обрати для економічного зростання: свободу торгівлі чи протекціонізм? Пояснення першопричин, що породжують міжнародну торгівлю, ґрунтується на законі порівняльних (вартісних) пере-ваг. Суть його Полягає в тому, що кожна країна має порівняльні переваги у виробництві якого-небудь товару (тобто виготовляє його з меншими витратами) і отримує виграш, спеціалізуючись на його виробництві і обмінюючи на товари, які вона сама неспро-можна ефективно виготовляти. "Якщо яка-небудь чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром за дешевшою ціною, ніж ми самі у змозі виготовляти його, набагато краще закуповувати його в неї на певну частину продукту нашої власної промислової праці, що докладається в тій галузі, в якій ми володіємо деякою перевагою". В теорії міжнародної торгівлі докладно розглянемо різні ас-пекти порівняльних переваг та їх роль у міжнародному поділі праці та спеціалізації виробництва. Класична теорія торгівлі. А. Сміт перший, доводячи вигідність для країни вільної торгівлі, розробив теорію абсолютних переваг. Згідно з цією теорією країни, що володіють природними перева-гами (пов'язаними з кліматичними умовами і природними ре-сурсами) та придбаними перевагами (пов'язаними з розвитком технології та високою кваліфікацією працівників) у вироб-ництві тих чи інших товарів, можуть виготовляти їх ефектив-ніше, ніж інші. Якщо торгівля не буде обмежена, — стверджував А. Сміт, — то кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві тих товарів і послуг, в якому вона має абсолютну перевагу. Обмін між країнами надлишками спеціалізованої продукції є вигідним для кожної країни, оскільки дає змогу: 1) реалізувати надлишки конкурентоспроможного виробництва і 2) придбати на отриманий дохід більшу кількість імпортного товару, ніж во-на сама могла б виготовити. Д. Рікардо розвинув доводи А. Сміта на користь вільної торгівлі і розширив зону порівняльних переваг для вигідної міжнародної торгівлі, ввівши принцип відносної переваги.Теорія відносної переваги у витратах стверджує, що міжнародна торгівля вигідна для будь-якої країни і для тієї, котра ні в чому не має переваг, і для тієї, котра має переваги абсолютно для всіх товарів. У кожній країні (без урахування абсолютних пе-реваг) завжди знайдеться товар, виробництво якого більш ефек-тивне (щодо співвідношення витрат), ніж виробництво решти то-варів. Країна отримає більший виграш, якщо сконцентрує свої ре-сурси на більш ефективних виробництвах. Країні невигідно роз-вивати навіть ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менша, ніж на виробництво продукції продуктивнішої галузі в даній країні. Товар, для якого відносна вигода є найбільшою, і повинен експортуватись. Проілюструємо ці вигоди на числовому прикладі. Візьмемо такі країни, як Англія і Португалія, і припустимо, що вони торгують одна з одною. Оскільки дві економіки не взаємодіють, то можна очікувати, що ціни на одні й ті ж товари в Англії і Португалії будуть різними. Цю різницю в цінах Д. Рікар-до пояснював різною продуктивністю праці в цих країнах. Крім того, наслідком різної продуктивності праці була також і різниця в доходах, бо трудові витрати повинні компенсовуватись, виходя-чи з їх продуктивності. Припустимо, що кожна країна може вибирати, куди направ-ляти свої трудові ресурси: на виробництво пива, зерна або яки-хось поєднань цих товарів. Час, необхідний для їх виробництва, і час, який є в наявності, показано в табл. 1. Таблиця 1 Показники \| Англія \| Португалія Час, необхідний для виробництва 1 галона пива (год) \| б \| 7,5 Час, необхідний для виробництва 1 фунта зерна (год) \| 4 \| 10 Час, що є в наявності (год) \| 36 \| 60 Зауважимо, що Португалія менш ефективна у виробництві як пива, так і зерна. Ця нижча продуктивність і впливає на те, що португальці бідніші за британців: англійський робітник може за-робити 1 галон за 6 годин, а португальський — за 7,5 годин. Вис-ловлюючись економічною мовою, Англія має абсолютну перевагу у виробництві обох товарів. Відносні ціни на товари в обох країнах можна легко підрахувати. Витрати на виробництво 1 гало-на пива в Англії у 1,5 разу вищі ніж витрати на виробництво 1 фунта зерна. Отже, 1 фунт зерна коштуватиме 0,66 галона пива. Так само в Португалії відносна ціна фунта зерна — 1,33 галона пи-ва. Виробничі можливості і доходи кожної країни відображені на мал. 1. Англія може задіяти всі свої трудові ресурси на виробництві пива і спожити потім 6 галонів пива, але залишитись без зерна (точка А). Навпаки, всю працю можна спрямувати на вироб-ництві 9 фунтів зерна (точка В). Англія може також виробити і спожити будь-яке поєднання пива і зерна, що знаходиться на лінії. Припустимо, що таке поєднання вибрано: сукупне вироб-ництво і споживання становить 4 галони пива і 3 фунти зерна (точка С). Зазначимо, що ніяка точка, що лежить праворуч від лінії АСВ, не може бути досягнута, оскільки Англія просто не-спроможна виробити більше через брак додаткового робочого ча-су. Будь-яка точка, що лежить ліворуч від лінії АСВ, означає, що не всі трудові ресурси будуть використані. З іншого боку, Порту-галія може виробити і спожити 8 галонів пива (точка X) і 6 фунтів зерна (точка Z) або будь-яку комбінацію цих товарів, яка знахо-диться на лінії: припустимо, 2,66 галона пива і 4 фунти зерна (точ-ка Y). перед початком торгівлі після торгівлі Рис. 1 Ілюстрація виграшу від торгівлі за моделлю Д. Рікардо Тоді як Англія більш ефективна у виробництві обох товарів, ціни на пиво по відношенню до зерна є меншими в Португалії. Англія має абсолютну перевагу у виробництві зерна і пива, але Португалія володіє порівняльною перевагою у виробництві пива. Результат аналізу Д. Рікардо такий: торгівля принесе вигоду обом країнам, навіть незважаючи на те, що Англія має абсолютну перевагу у виробництві цих товарів. Якщо Англія і Португалія почнуть торгувати, то Англія платитиме не більше, ніж 1,5 фунта зерна за кожний галон пива, оскільки це ціна внутрішнього ринку, а Португалія — не більше 1,33 галона пива за кожний фунт зерна. Припустимо, що вплив попиту і пропозиції встановив рівноважну ціну 1 галона пива на 1 фунт зерна. Кожна країна спеціалізувати-меться на виробництві порівняно дешевшого товару. Виходячи з цього, оскільки в Англії дешевше виробляти зерно ніж пиво, то всю працю краще спрямувати на виробництво 9 фунтів зерна. В Португалії відносно дешевше виробляти пиво. Якщо вона спеціалізуватиметься на ньому, то виробить 8 галонів пива. Вже за новими цінами британці за свої 9 фунтів зерна от-римають 9 галонів пива, тоді як до торгівлі з Португалією кож-ний фунт зерна міг бути проданим лише за 0,66 галона. Так само в Португалії тепер буде дешевшим зерно. Новий рівень спожи-вання показано на малюнку штриховою лінією. У британців но-ва точка споживання — Ср а у португальців — Yr Спеціалізація завдяки порівняльним перевагам підвищила добробут обох країн. Приклад, наведений Д. Рікардо, гранично спрощений: вкрай рідко закриваються цілі галузі, як пивоварна в Англії, так і вироб-ництво зерна в Португалії. Однак країни намагаються спеціалізу-ватись і експортувати ті товари, які можуть бути вироблені найбільш ефективно, оскільки вигоди від торгівлі, що ґрунтують-ся на принципах порівняльних переваг, очевидні. Спеціалізація і торгівля, які ґрунтуються на використанні порівняльних переваг, сприяють більш ефективному розміщенню світових ресурсів, а отже, і зростанню світового виробництва. Міжнародна торгівля збільшує дохід і рівень життя країн, що торгують між собою. Нація, яка ігнорує принцип порівняльних переваг, імовірно поплатилася б зниженням життєвого рівня населення і уповільненням темпів еко-номічного зростання. Розвиток класичної теорії торгівлі. Теорія Д. Рікардо не з'ясувала до кінця походження порівняльних переваг, якими володіє та чи інша країна. Вона зали-шила відкритим питання: чому окрема країна стає більш ефективною у виробництві певного товару? Чому, наприклад, США досягли порівняльної переваги у виро-щуванні пшениці, а Японія — у виплавлянні сталі? У першій по-ловині XX ст. шведські економісти Елі Хекшер і Бертін Олін од-ними з перших запропонували систематизоване пояснення дже-рел порівняльних переваг, відоме як теорія відносної забезпече-ності чинниками виробництва Хекшера — Оліна. Теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва. Е. Хекшер і Б. Олін помітили, що держави наділені виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею) неодинаково. В одній країні відносно багато робочої си-ли, в іншій — мінеральних ресурсів,ще в одній — велика кількість орних земель. Інакше кажучи, одні чин-ники можуть бути в надлишку, інші — в дефіциті. Вважається, що країна має надлишок (або дефіцит) чинника, якщо співвідношен-ня між його якістю і рештою чинників у неї є вище (або нижчим), ніж у решти країнах світу. З іншого боку, у витратах виробництва різних товарів різне співвідношення витрат різних чинників. Про-дукт вважається трудомістким, капіталомістким, землемістким, коли частка витрат на відповідний чинник в його вартості є ви-щою, ніж у вартості інших продуктів. Відмінності між країнами у порівняльних перевагах саме й пояснюються тим, що: 1) у вироб-ництві різних товарів чинники використовуються в різних співвідношеннях; 2) неоднакова відносна забезпеченість країн чинниками виробництва. Теорія Хекшера - Оліна стверджує, що кожна країна прагнутиме до спеціалізації і експорту тієї про-дукції, при виготовленні якої інтенсивно використовуються над-лишкові, а відтак дешевші чинники виробництва, а отже, і до імпорту тих продуктів, чинники виробництва яких, через віднос-ну рідкісність їх, у цій країні дорогі. Наприклад, у Гонконзі і на Тайвані значно більше трудових ресурсів, ніж земельних, отже, вигідно спеціалізуватись на вироб-ництві товарів і послуг, що інтенсивніше використовують працю, а не землю. Саме тому Гонконгу вигідно експортувати продукцію швейного виробництва, яке розміщується в багатоповерхових фа-бриках, а імпортувати автомобілі, виробництво яких потребує ве-ликої площі на одного робітника. Туреччина ж, де земля є в над-лишку по відношенню до кількості населення, згідно з теорією Хекшера — Оліна експортуватиме сільськогосподарську про-дукцію. Отже, теорія співвідношення чинників виробництва стверд-жує, що співвідношення частки землі, трудових ресурсів і капіта-лу зумовлює їх порівняльну вартість. Ці витрати, у свою чергу, визначають, які товари країна може виробляти більш ефективно і експортувати.
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (13.06.2014)
Просмотров: 658 \| Рейтинг: 2.0/1

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: