Реферат на тему: Сучасні організаційні структури управління - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Сучасні організаційні структури управління. 1. Сучасні організаційні структури управління. Організація управлінського обліку на підприємстві передусім залежить від організаційної та виробничої структури. В умовах ринкової економіки найважливішим фактором нормального функціювання підприємства є управлінська діяльність. Вона вимагає інформації яка повинна задовольнити вимоги менеджерів, мати відповідну вірогідність та оперативність. За допомогою інформаційного забезпечення відбувається взаємозв’язок між підрозділами, розмежування прав та відповідальності кожного підрозділу перед адміністрацією підприємства, узгодженість окремих видів діяльності в досягненні мети підприємства. Інформаційна система підпорядкована потребам організаційної структури підприємства. Організаційні структури управління характеризуються великою різноманітністю та залежать від багатьох факторів. Організаційна структура забезпечує узгодженість окремих видів діяльності підприємства та зусиль по виконанню основних завдань та цілей. Типова схема управління підприємством: Управління підприємством І Постачальницько-заготівельна діяльність \| Виробнича діяльність Фінансово-збутова діяльність \| Технічне забезпечення та розвиток І Інвестиційна діяльність Повна організаційна структура підприємства залежить від наступних факторів: характеру виробництва та його галузевих особливостей, складу продукції, що випускається, технологій виробництва, масштабу та типу виробництва, рівня технічної оснащеності підприємства; форм організації управлінні: лінійна, лінійно-функціональна, матрична; відповідності структури апарату управління та організаційної структури; співвідношення між централізованою і децентралізованою формами управління; рівня механізації та автоматизації управлінських робіт, кваліфікації працівників, ефективності їх праці. Наявність та вплив цих факторів на кожному підприємстві суворо індивідуальні і тому організаційна структура безперервно удосконалюється. Кількість управлінських рівнів у найбільш гнучких організаційних структурах досягає чотирьох-п”яти. Організаційна структура визначає склад і співвідношення різноманітних рівнів управління виробництвом та форм цієї організації. Виробнича структура підприємства показує склад та структуру цехів, їх потужність, форми побудови та взаємозв’язку на кожному рівні управління виробництвом. Побудова виробничої структури підприємства обумовлена типом і масштабами виробництва, складністю технологічних процесів, ступенем та видами спеціалізації цехів. Розрізняються два типи виробничих структур: за продуктом та за однорідними технологічними операціями. Виробнича структура за продуктом передбачає створення самостійних виробничих підрозділів, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продукції. Виробнича структура за однорідними технологічними операціями передбачає створення виробничих підрозділів, орієнтованих на спеціальних технологічних операціях на однотипному обладнанні. Конкретний господарсько-економічний стан підрозділу визначається ступенем його самостійності та наданих повноважень керівнику підрозділу. Взаємодія між внутрішніми підрозділами, та різаними рівнями управління регулюється внутрішнім економічним механізмом. Поняття внутрішньо-економічного механізму охоплює сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення сприятливих умов функціювання та розвитку як підприємства в цілому, так і окремих його ланок. До основних елементів внутрішньо-економічного механізму відносяться: планування, ціноутворення, стимулювання, облік, контроль та регулювання. Зв’язок між елементами внутрішнього господарського механізму реалізується через систему показників діяльності підрозділів підприємства, показників виміру та оцінки обсягу продукції і виконання робіт, через склад витрат, що включаються до витрат підрозділу, та виявлення результатів господарювання. Порівняння видів обліку показало, що управлінський облік не має постійної базової структури (такої як балансове рівняння в фінансовому обліку). Виробничі потужності підприємства і фактичні обсяги виробництва, мета організації обліку визначають застосування різних моделей управлінського обліку. Базова модель управлінського обліку характеризується обсягом інформації, поставленими перед нею цілями, критеріями і засобами досягнення цілей, складом елементів та їх взаємодією. Класифікація моделей управлінського обліку: Ступінь взаємозв’язку фінансового та управлінського обліку Інтегрована \| Автономна Ступінь нормування Облік фактичних витрат \| Облік стандартних (нормативних) витрат Повнота включення витрат до собівартості Облік повних витрат \| Облік часткових витрат За ступенем зв’язку фінансового та управлінського обліку в практиці зарубіжних країн застосовують дві моделі: інтегровану та автономну. Інтегрована система – система, яка об’єднує систематичний та проблемний облік на основі прямого та зворотного зв’язку на рахунках бухгалтерського обліку. Систематичний облік шляхом відображення обліку виробничих витрат, готової продукції та її реалізації дає можливість оцінити діяльність підприємства, його фінансовий стан. Доповнюючи фінансову інформацію даними внутрішньої звітності, адміністрація може оцінити раціональність організації виробництва на будь-якому рівні його діяльності. З оперативних даних матеріально відповідальних осіб визначаються позитивні та негативні відхилення від існуючих стандартів. Там самим створюються передумови організації діючої системи контролю за витратами та прибутками. Вважається, що підприємства, які мають невеликі за обсягом виробництва або підприємства, які випускають однорідну продукцію за своїм складом, застосовують інтегровану систему обліку. Автономна система – відокремлене утворення систематичного і проблемного обліку. Зв’язок між фінансовим та управлінським обліком здійснюється за допомогою так би мовити, парних контрольних рахунків спостереження. За ступенем нормування витрат виділяють: облік фактичних витрат і облік стандартних витрат. Оперативність витрат – це один з критеріїв дієздатності системи, орієнтованої на збільшення ефективності. Облік фактичних (минулих) витрат полягає в формуванні витрат та прибутку, для визначення фактичної собівартості і прибутку від реалізації одиниці продукції. Облік стандартних витрат включає: розробку стандартів по витратах з придбанням і використанням матеріалів, основних фондів, витрат праці, накладних витрат, складанню калькуляції собівартості за нормативними витратами і обліку фактичних витрат з виділенням відхилень від нормативів та кошторисів. В світовій практиці така система називається стандарт-кост. Вона орієнтована на оперативність контролю за розвитком формування собівартості при необхідності регулювання її процесу. Повнота включення витрат до собівартості – одна з ознак класифікації систем обліку, яка застосовується на практиці. Облік повних витрат та облік часткових витрат – дві моделі, які відповідають в управлінському обліку різним цілям. Облік повних витрат представлений традиційним обліком витрат на виробництво та калькулювання собівартості. Основним групування витрат є їх поділ на прямі та непрямі. Під обліком часткових витрат розуміють підхід, коли проводиться підбір окремих видів продукції. Витрати при цій системі залежать від обсягів виробництва і тому називаються змінними. Калькуляція обмежених витрат включає лише виробничі витрати, які пов’язані з випуском продукту, собівартість якого калькулюється. Частина витрат, які носять непрямий характер, має відношення до всієї продукції. Такого роду витрати відшкодовуються з загальної суми виручки. В закордонній практиці цей варіант обліку називається директ-костинг. Кожне підприємство має власну організаційну структуру, яка визначається наявністю та взаємодією її підрозділів. Підрозділи виконують різні функції і можуть мати різну назву: цехи, відділи, служби, департаменти, секції, відділення тощо. Їх очолюють керівники (менеджери, завідувачі), які відповідають за роботу цих підрозділів. В практиці підприємств, що працюють в умовах ринку, намітилися наступні підходи до побудови аналітичних рахунків управлінського обліку: за центрами винекнення витрат; за центрами відповідальності за витрати, що виникають; за центрами рентабельності виробництва окремого продукту. Побудова обліку витрат відповідно до організаційної структури дозволяє пов’язати діяльність кожного підрозділу з відповідальністю конкретних осіб (робітників, бригадирів, майстрів, керівників дільниць тощо), оцінити результати кожного підрозділу та визначити їх вклад у загальні результати діяльності підприємства. Центри виникнення витрат – це окремі структурні підрозділи підприємства, в яких можна організувати нормування, планування та облік витрат виробництва з метою спостереження, контролю та управління витратами виробничих ресурсів, а також оцінки їх використання. Система обліку, в якій передбачено складання звітів за даними порівняння кошторисних (стандартних) показників з фактичними, називають обліком за центром відповідальності. Кожний підрозділ, який очолюється менеджером, називається центром відповідальності Центр рентабельності і виробництва окремого продукту - це різновид центрів відповідальності, в яких дохід є грошовим виразом виготовленої продукції; витрати – грошовий вираз використаних ресурсів, а прибуток – різниця між доходом та витратами. Основними передумовами формування та організації обліку за центрами витрат, відповідальності та рентабельності є чіткий розподіл витрат на залежні від функцій того чи іншого центру, постійні та змінні, прямі витрати від величини яких найбільш залежить прибутковість кожного виробу; калькуляція собівартості з повним розподілом витрат на рівні підприємства; відхилення в обліку трьох елементів витрат – матеріальних, трудових і накладних; планування прибутку та контроль за витратами. 2. Прогнозування: суть, класифікація, методи. Важливе значення при формуванні фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Основу перспективного планування складає прогнозування, яке є втілення стратегії підприємства на ринку. Прогнозування складається у вивченні можливого фінансового стану підприємства на довгострокову перспективу. На відміну від планування завданням прогнозування не є реалізація розроблених прогнозів на практиці, так як вони представляють собою лише передбачені можливі зміни. Прогнозування зумовлює розробку альтернативних фінансових показників і параметрів, використання яких при наміченій тенденції змін ситуацій на ринку дозволить визначити один з варіантів розвитку фінансового становища підприємства. Склад показників прогнозу може значно відрізнятися від показників майбутнього плану. Прогноз може здаватися в чомусь менш підробним, ніж розрахунки планових завдань, а в чомусь він буде більш детально розроблений. Основою прогнозування є узагальнення результатів і аналіз існуючої інформації з наступним моделюванням можливих варіантів розвитку ситуацій і фінансових показників. Методи і засоби прогнозування повинні бути достатньо динамічними для того. Щоб своєчасно врахувати ці зміни. Оправний момент прогнозування – визнання факту стабільності змін основних показників діяльності господарюючого об’єкту від одного звітного періоду до другого. Це положення тим більш вірне, що інформаційною базою прогнозів є бухгалтерська та статистична звітність підприємства. Результатом перспективного планування є розробка трьох основних фінансових документів: прогнозу звіту про прибутки та збитки; прогнозу про рух грошових коштів; прогнозу бухгалтерського балансу. Основною метою складання цих документів є оцінка фінансового стану підприємства на кінець запланованого періоду. Для складання прогнозних фінансових документів важливо вірно визначити об’єм майбутніх продаж. Це необхідно для організації виробничого процесу, ефективного розподілення коштів, контролю над запасами. Прогноз об’ємів продажу дає уявлення про ту частину ринку, яку підприємство має на меті завоювати своєю продукцією. Як правило, прогнози об’ємів продажу складають на три роки. Річні прогнози об’ємів продажу – по кварталах та місяцях. Чим коротший прогноз продажу, тим точніше та конкретніше повинна бути інформація, яка міститься в них. Це пов’язано з тим, що в перший рік виробництва вже відомі покупці продукції, розрахунки на другий та третій роки носять характер прогнозів, які складаються на підставі маркетингових досліджень. Прогнози продажу відображаються як у грошових одиницях, так і в фізичних одиницях, але в любому випадку допомагають визначити вплив ціни, об’єму виробництва та інфляції на потоки готівкових грошових коштів підприємства. Об’єм майбутніх продаж можна розрахувати, використовуючи наступні методи: Евристичні – вони основані на усередненні даних, які отримані при інтерв”юірованні різних учасників ринку: працівників торгівлі, спеціалістів маркетингових служб, покупців. Позитивною рисою цього методу є те, що він представляє собою достатньо чітку інформацію про потреби споживачів. Однак, він не враховує високу вірогідність змін ринкової кон’єктури. Аналіз часових рядів – використовується для обліку часових коливань об’єму продажу продукції. Включає метод екстраполяції, аналіз сезонності, аналіз циклічності. Метод екстраполяції заключається в розповсюдженні висновків, отриманих в результаті спостережень за об’ємом продажу протягом обраного періоду часу, на майбутнє. Великий вплив на об’єми продажу має фактор сезонності, наприклад, продаж побутової опалюючої апаратури нерівномірно розподіляється протягом року, збільшуючись у осінньо-зимовий період. Метод аналізу циклічності дозволяє виявити зміни в об’ємі продажу, пов’язані з часовим споживанням продукції. Наприклад, об’єми продажу цеглин тісно пов’язані з планами будівництва. І тому цей метод широко використовується в галузях з яскраво вираженою циклічністю. Економетрічні моделі. За допомогою цих моделей визначається кореляція розміру продажу від змін зовнішнього середовища підприємства, в тому числі макроекономічних змінних (темпи росту ВВП, зміни облікової ставки НБУ, темпів інфляції і т.п.), а також від галузевих показників (стану галузі, рівня конкуренції в неї, місткості галузевого ринку). Поєднання результатів, отриманих за допомогою досліджень цих методів, дозволяє врахувати фактори зовнішнього і внутрішнього середовища в динаміці. За допомогою прогнозного звіту про прибутки та збитки визначається розмір отримуваного прибутку в наступних періодах. Прогноз звіту про прибутки та збитки містить наступні статті: Виручка від реалізації продукції 9за мінусом ПДВ та акцизного збору); Собівартість реалізації; Комерційні витрати; Управлінські витрати; Прибуток (збиток) від реалізації; Проценти до отримання; Проценти до сплати; Доходи від участі в капіталі; Інші операційні доходи; Інші операційні витрати; Прибуток (збиток) від фінансово-господарської діяльності підприємства; Інші позареалізаційні доходи; Інші позареалізаційні витрати; Прибуток (збиток) планового періоду; Вилучені кошти; Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) планового періоду. При проведенні прогнозного аналізу прибутку на практиці широко використовується метод “витрати-обсяг-прибуток”. Він представляє наступні можливості: визначити обсяги виробництва і продажу продукції в цілях забезпечення беззбитковості; встановити розмір бажаного прибутку; збільшити гибкість фінансових планів шляхом врахування різноманітних варіантів зміни ситуації (цінових факторів, динаміки об’єму продажу). Метод “витрати-обсяг-прибуток” називають аналізом беззбитковості. Прогноз балансу входить до складу основних документів перспективного фінансового планування. На відміну від прогнозу звіту про прибутки та збитки, який показує динаміку фінансових операцій підприємства, прогноз балансу відображає фіксовану, статистичну картину фінансової рівноваги підприємства. Структура прогнозуємого балансу відповідає загальноприйнятій структурі звітного балансу підприємства, так як в якості вихідного використовується звітний баланс на останню дату. При запланованому зростанні обсягів продажу активи підприємства повинні бути відповідно збільшені, так як нарощування виробництва та збуту вимагають додаткових грошових коштів на закупівлю сировини, матеріалів, устаткування. Зростання об’єму реалізації продукції. Як правило, призводить до збільшення дебіторської заборгованості. Так як підприємства надають покупцям більш довгі строки платежів, розширюють практику продажу товарів на умовах комісії чи консигнації. Зростання активів підприємства повинно супроводжуватися відповідним збільшенням пасивів, так як зростає кредиторська заборгованість, збільшується потреба в залучених і кредитних коштах. Прогноз руху грошових коштів – фінансовий документ, який в український практиці за останній час отримує все більше поширення. Фінансування інвестицій включається в прогноз після кропіткого техніко-економічного обґрунтування та аналізу виробничих та фінансових інвестицій. При плануванні довгострокових інвестицій і джерел їх фінансування майбутні грошові потоки розглядаються з позиції часової цінності грошей на підставі методу дисконтування для отримання відповідних результатів. Прогноз про рух грошових коштів допомагає фінансовому менеджеру в оцінці використання підприємством грошових коштів і в визначенні джерел їх походження. На додаток до вивченої звітної інформації прогнозні данні дозволяють оцінити майбутні потоки, а відповідно, перспективи зростання підприємства та його майбутні фінансові потреби. За допомогою прогнозу про рух грошових коштів можна оцінити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність отримання і витрачання грошових коштів, а значить – перевірити майбутню ліквідність підприємства. Прогноз про рух грошових коштів оформлюється в вигляді балансу. Після складання цього прогнозу визначають стратегію фінансування підприємства. ЇЇ суть полягає в наступному: визначення джерел довгострокового фінансування: формування структури та витрат капіталу; вибір способів нарощування довгострокового капіталу. В цілях фінансування в вітчизняній практиці залучають акціонерів та пайовий капітал. Отримання банківських кредитів на даний час ускладнено в силу цілого ряду причин. Отже, перспективне планування включає в себе розробку фінансової стратегії підприємства і прогнозування фінансової діяльності. Розробка фінансової стратегії представляє собою галузь фінансового планування, так як є складовою загальної стратегії економічного розвитку, вона повинна бути узгоджена з цілями та напрямками, сформованими загальною стратегією. Зміни ситуацій на фінансовому ринку тягнуть за собою коригування фінансової, а потім і загальної стратегії розвитку господарюючого суб’єкту. Іншими словами, в межах стратегічного планування визначаються довгострокові орієнтири розвитку і цілі підприємства, довгостроковий курс дій по досягненню цілей і розподіленню ресурсів. В ході стратегічного планування ведеться активний пошук альтернативних варіантів, здійснюється вибір найкращого з них і побудова на цій підставі стратегії розвитку підприємства. ЛІТЕРАТУРА “Бухгалтерський управлінський облік”, Ф.Ф.Бутинець, Житомир, 2000р. “Фінанси підприємств”, Н.В.Колчина, Москва, 1998 р. “Основи менеджменту”, Н.І.Кабушкін, Москва, 1999 р. “Теорія економічного аналізу”, М.І.Боканов, А.Д.Шеремет, Москва, 2001 р.
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (05.06.2014)
Просмотров: 355 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: