Реферат на тему: Операційний (виробничий менеджмент) - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Операційний (виробничий менеджмент). Операційний (виробничий менеджмент) Визначення виробничого менеджменту. Формування операційної стратегії. Розробка і впровадження операційних систем. Проектування та використання виробничих фондів. -1- Термін «операція», «виробництво» взаємопов’язані. Проте під виробництвом в основному розуміють випуск товарів і переробку сировини. Термін «операція» більш широкий, він включає не тільки виробництво товарів, але й надання послуг. Повна система виробничої діяльності організації називається виробничою системою. Вона складається з трьох підсистем: переробної, яка перетворює вхідну величину у вихідний результат; підсистеми забезпечення, яка прямо не зв’язана з одержанням виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми; підсистема планування та контролю, котра одержує від переробної системи інформацію про стан системи та незавершене виробництво. Операційний менеджмент – це менеджмент виробничих процесів, що перетворюють сировину на товари та послуги. Це та частина організації, що прямо втягнута у виробництво товарів та послуг. Через цей зв’язок з виробництвом операційний менеджмент іноді називають менеджментом виробничих операцій. Процес операційного менеджменту пов’язаний із формуванням операційної стратегії, створенням операційної системи, залученням засобів виробництва, використанням певних методів для досягнення ефективності. Процес операційного менеджменту Інпут: Операційний менеджмент: Аутпут: Сировина операційна стратегія товари і послуги Людські ресурси операційні системи Інформація засоби виробництва Технологія технологія процесу Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес – сукупність дій по зміні та визначенню стану предмента праці. На підприємстві їх поділяють за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, ступінь автоматизації. За призначеннням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. Основіні процеси – це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу. До допоміжних належать процеси, виготовлення продукції, яка використовується на спмому підприємстві для забезпечення нормального протікання основних процесів. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів (складські, транспортні). За перебігом у часі виробничі процеси поділяються на перервні та безперервні. Безперервні – властиві для виробництва продукції, яка не має закінченого об’єму і форми, тому їх протікання не потребує технологічної циклічності. За ступенем автоматизації відрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси. Метою операційного менеджменту є забезпечення високої продуктивності. Продуктивність – критерій ефективності, що показує відношення продукції до вхідної сировини у виробничому процесі. Якщо результативність свідчить про досягнення організаційної мети, то ефективність показує, як використовуються ресурси для отримання вихідних товаірв. Продуктивність допомагає простежувати рух до більш ефективного використання сировини у виробництві товарів та послуг. Розрахувати продуктивність можна так: Пр = Вт(По) / П+К+Е+Тх+М, де Вт – вироблені товари або послуги, П – праця, К – капітал, Е – енергія, Т – технологія, М – матеріали. Менеджери повинні враховувати особливості виробничих та сервісних організацій. Виробничі організації перетворюють сировину на реальні товари, які можуть зберігатися і кінцевий споживач не повинен бути присутнім при процесі виробництва. Тому виробничі організації здійснюють контроль над тим, коли і які виробничі процеси відбуваються, менеджери намагаються організувати їх діляьність так, щоб довести продуктивність до максимуму. Сервісні організації перетворюють вхід на певний вихід. Сервісні організації не можуть використовувати наявні потужності для того, щоб виробляти товари про запас, вони часто розміщуються там, де знаходяться їх споживачі. 2 – Формування стратегії здійснюється у певній послідовності: Мінімізація негативного потенціалу шляхом нейтралізації будь-якого небажаного впливу на організацію, який може мати місце. Використовуються детальний вимір та контроль, щоб переконатися, що операційна функція не виходить за границі встановлених обмежень. Пошук умов, за яких можна підтримувати відповідну рівновагу в конкуренції, забезпечувати конкурентоздатність товарів. Це досягається застосуванням індустріальних практик щодо використання робочої сили, обладнання, реконструкції організації. Активна підтримка і посилення загальної організаційної стратегії та запровадження інновацій, які допоможуть впровадити цю стратугію ефективно. Передбачення технологічних удосконалень, які можуть вплинути на операції та отримання внутрішньої експертизи раніше, ніш нововведення стануть очевидними. -3- Успішне впровадження операційної стратегії потребує розробки і застосування добре сформульованих операційних систем, а також основних методів, що використовуються, щоб досягти ефективності та досконалості у виробничих та сервісних операціях. Первинні операційні системи – це прогнозування і планування можливості, планування сукупної продукції, складання структурних систем, планування потреби у матеріалах та придбання матеріалів. 1. Прогнозування - це процес, спрямований на передбачення зміни умов та майбутніх подій, що можуть значно вплинути на бізнес організації. Для цілей організаційного менеджменту спроби прогнозувати в основному напрявлені на передбачення попиту на товари та послуги. Прогнозування попиту може бути короткостроковим та довгостроковим, спирається на кількісні та оціночні методи прогнозування. Короткострокове прогнозування (до 1 року) важливе тим, що попит впливає на виробництво, дає можливість так спланувати справу, щоб була в наявності достатня кількість сировини, щоб не порушувати графік виробництва. Середньострокове прогнозування попиту (від 1-5 років) або довгострокове ( 5 і більше) має великий вплив на рішення, пов’язані із розширенням виробництва, придбанням додаткового обладнання, нових виробничих приміщень. 2. Планування можливості організації – це процес визначення потреби в людях, машинах та інших фізичних ресурсах, які потрібні для досягнення цілей. Можливість або здатність – це максимально можлива віддача продуктивної одиниці у рамках заданого часу. Планування включає три різні часові межі: довгий, середній та короткий строк. Планування довгострокової здатності фокусується на людських, матеріальних та фінансових ресурсах, необхідних для здійснення довгострокових організаційних задач, що вимагає капітальних затрат для нарощування виробничих потужностей, змін у найма робочої сили. Середньострокове планування можливостей використовує інформацію про існуючі основні засоби. Короткострокове плануваня можливостей спрямовується на страхування того, щоб потужність наявних основних засобів використовувались ефективно у контексті схеми головного виробництва. Може дати користь від визначення можливих вимого щодо техніки, необхідного персоналу та обладенання, які потрібні підприємству, щоб забезпечити короткострокові цілі виробництва. 3. Планування сукупної продукції - процес, який узгоджує постачання із попитом на продукт за часовий період близько 1 року. У деяких організаціях сукупний план може складатися лише на 3 або на 18 місяців, що узгоджується з часом здійснення або надання послуг. Основна ідея – досягти примірного балансу між ринковим попитом та можливостями організації. Грунтується на двох основних припущеннях: 1) максимальна здатність підприємства не може бути змінена у межах часової рамки; 2) коротко- та середньостроковий попит може коливатися через непевність сезонних впливів або інших ринкових факторів. Операційні менеджери можуть по різному реагувати на короткострокові або довгострокові зміни попиту: реагуючи на коливання попиту наймають службовців, коли вони потрібні, і звільняють їх, якщо потреба в них відпадає; використання наднормативної роботи та простоїв – цей підхід до проблеми змінного попиту потребує пошук і визначення середнього числа працівників з тим розрахунком, що інколи вони будуть змушені працювати надурочно, а інколи не будуть повністю використані; передоручення контрактів передбачає використання інших організацій для забезпечення частини товарів та послуг, що необхідні для задоволення попиту. Сукупне планування здійснює підготовчу роботу для наступного кроку – створення головної схеми виробництва, яка перекладає сукупний план в оформлений план виробництва, спрямований на виготовлення окремих продуктів чи надання певних послуг в рамка головної схеми виробництва різні види діяльності часто розбиваються на тижневі проміжки, або місячні інтервали. Головна схема виробництва надає специфічну інформацію про поточні виробничі потреби (трудові ресурси, обладнання) для використання у плануванні вимог. Якщо вимоги переважають наявні можливості, то може виникнути потреба у зміні схеми. З іншого боку, неповне використання можливлстей може викликати потребу у виробництві деяких найменувань товарів раніше, ніж це передбачено схемою. Головна схема виробництва полегшує поширення маркетингової інформації. З головною схемою виробництва має бути тісно скоординоване планування потребив матеріалах. Планування потреби в матеріалах – це найчасташе комп’ютеризована система обліку, що допомагає визначити потребу в матеріалах для товарів та послуг, точно вказаних у головній схемі виробництва й ініціює постачальницькі дії, необхідні для задоволення замовлень матеріалів в міру необхідності. В системі планування потреби у матеріалах використовують три основні вихідні елементи: головну схему виробництва, інформацію специфікацій та інформацію по обліковому статусу. Система планування потреби матеріалів співставляється із специфікаціями кожного продукту, щоб точно визначити необхідні матеріали. Специфікація – це список усіх компонентів, включаючи частково зібрані частини та деталі, з яких одержують кінцевий продукт. Специфікації включають назви компонентів та їх кількість, необхідну для одержання одиниці кінцевої продукції. Організації задовольняють свої потреби у матеріалах та послугах шляхом придбання – замовлення необхідних товарів та послуг в обмін на кошти чи іншу винагороду. Потреба у придбанні визначається через планування потреби у матеріалах. Потім процес придбання забезпечує основні вимоги, такі як ознайомлення з продавцями, щоб визначити їхню кваліфікацію щодо постачання, пошук альтернативних джерел постачання та домагання низьких задовільних цін. Але традиційний підхід до придбання почав змінюватися зі зміною середовища та конкуренції. Тому щоб прийняти ефективне рішення пов’язане з придбанням, потрібна потужна експертиза. 4 – Планування можливостей (здатності) організації тісно пов’язане із виробничими фондами. Фонди - це земля, будівлі, обладнання та інші основні капітальні вкладення, що суттєво визначають виробничі можливості, вимагають часу на заміну та вкладення капітальних інвестицій. Поняття фондів виникає, коли потрібно вирішувати задачу щодо розширення чи скорочення виробництва. Розробка рішення по розширенню або скороченню діючих фондів прямо пов’язана з довгостроковим плануванням можливості і потребує наступних дій менеджерів: менеджери використовують прогнози, щоб визначити майбутній попит на продукт чи послугу; менеджери повторюють існуючу здатність із запроектованим майбутнім попитом. Існуюча здатність – це максимально можливий рівень виробітку при існуючому виробництві. Шляхом порівняння існуючої здатності з майбутнім попитом можна визначити її повноту – відповідну недостатню, надмірну; коли можливість недостатня або надмірна, менеджери повинні запропонувати, а потім оцінити альтернативу; менеджери детально розглядають можливість та опрацьовують план, що включає складання часового графіку розширення чи скорочення фондів. Найчастіше використовують три основних варіанти розширення здатності, коли очікувався стабільний приріст попиту: Політика, коли «здатність йде попереду попиту» за умов, коли є відносно мала ймовірність того, що замовлення споживачів не будуть задоволені. Дотримання політики «здатність у приблизній відповідності до попиту» - організація намагається узгодити здатність із найчастіше очікуваним попитом. Політика «здатність відстає від попиту» пов’язана із прагненням організації максимізувати використання здатності. Важливим аспектом рішень про фонди є розширення заводів, складських приміщень та сервісних служб. Більшість проблем щодо розміщення потужностей попадають в одну з чотирьох категорій, кожна з яких включає різні критерії для вирішення, де розмістити потужності: одинична – включає фондоодиницю, що не має потреби взаємодії з іншими одиницями, які можуть належати організації (складське приміщення, окремий магазин); декілька виробництв чи складів – включають багато фондоодиниць. Для того щоб мінімізувати витрати на розповсюдженя товарів, виробничі потужності підприємств повинні знаходитись ближче до місцеперебування основних споживачів; розміщення конкурентних потужностей в залежності від місця продажу – повинно бути зорієнтовано на розміри прибутків, що можуть бути отримані за різного місцеперебування; розміщення термінових служб.
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (05.06.2014)
Просмотров: 625 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: