Реферат на тему: Операційний менеджмент - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Операційний менеджмент. Зміст: Управління операційною системою підприємства Фінансові методи поточного та оперативного управління операційною системою Аналіз складу та структури основних виробничих засобів Список використаної літератури 1.Управління операційною системою підприємства Кожна організація повинна робити те, що представляє реальну цінність для її зовнішнього середовища. Зростання міжнародної конкуренції і прискорений розвиток технологій змусили організації по-новому розглянути весь комплекс питань керування своїми операційними підрозділами, відповідальними за випуск товарів і надання послуг. 1 СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО КЕРУВАННЯ ОПЕРАЦІЯМИ 1.1 Операційна функція Операційна функція містить у собі ті дії, у результаті яких виробляються товари і послуги, що постачаються організацією в зовнішнє середовище. Функцію операцій мають всі організації, інакше вони просто не можуть існувати. Терміни "операції" і "виробництво" взаємозамінні. Однак, під виробництвом в основному розуміється випуск товарів і переробка сировини. Термін "операції" ширше, він включає не тільки виробництво товарів, але і надання послуг. Більше всього організації відрізняються один від одного по характеру конкретних видів діяльності, що входять в операційну функцію. При виробництві, наприклад, автомобілів і побутової техніки переробляються величезні кількості сировинних матеріалів, типи листового металу: спочатку із сировини роблять окремі деталі і вузли, потім їх збирають у готові вироби стандартної конструкції. Будівельні фірми теж споживають великі обсяги матеріалів, але кожна одиниця готової продукції в цьому випадку може бути унікальна по своїй конструкції. Крім того, будівельні роботи відбуваються не в умовах фабрик або заводів, а на окремих будівельних майданчиках, де надалі й експлуатуються вироби будівельної промисловості. Юридичні фірми, лікарні, більшість установ сфери послуг споживають незначні кількості вихідних матеріалів, але вони пристосовують свої послуги під вимоги клієнта. Авіаційні лінії, банки й університети пропонують стандартизований набір послуг, дозволяючи клієнтові вибрати ті, котрі він захоче. Правоохоронні органи теж часто "надають послуги клієнтам", що не зовсім схильні до співробітництва. 1.2 Операційна система У загальному виді організацію можна розглядати як відкриту систему, що перетворює вхідні величини у вихідні. Малюнок 1 розкриває цю ідею стосовно до операційної функції. Повна система виробничої діяльності організації називається операційною системою, вона складається з трьох підсистем. Для ілюстрації кожної з підсистем ми скористаємося прикладом супермаркету. 1. ПЕРЕРОБНА ПІДСИСТЕМА виконує продуктивну роботу, безпосередньо зв'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати. Для супермаркету основними результатами діяльності є реалізація товарів та отримання прибутку. Основна роль людського фактора виявляється в створенні цих результатів через роботу менеджерів з закупівлі, менеджерів з персоналу, обслуговуючого персоналу. Матеріали, у тому числі папір і канцелярські товари, пакувальна продукція, побутова хімія, спецодяг споживаються переробною підсистемою. Потрібні капіталовкладення у виді торгового та складського обладнання, меблів, устаткування. Необхідно одержувати інформацію про нові види продукції, проводити акції для заохочування покупців, проводити моніторинг споживчого ринку. Потрібна подача енергії від комунальних служб для освітлення, опалення і кондиціонування торгових, складських та адміністративних приміщень, а також енергія для роботи ЕОМ, поліграфічного й іншого устаткування. 2. ПІДСИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ не пов'язана прямо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми. В супермаркеті підсистема забезпечення включає ремонтно-експлуатаційну службу, відділ реклами, відділ аренди, тощо. Малюнок 1 - Операційна система Функція, що вважається частиною підсистеми забезпечення в одній організації, може бути складовою частиною переробної підсистеми в іншій. виявитися основною переробною підсистемою. 3. ПІДСИСТЕМА ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЮ одержує від переробної підсистеми інформацію про стан системи і незавершене виробництво. Інформація надходить із внутрішнього середовища організації: про мету, політику, основні напрямки й інші внутрішні параметри. Інформація про попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку технологій, урядові нормативні акти та інші фактори, надходить із зовнішнього середовища. Підсистема планування і контролю повинна обробити весь цей звичайно великий обсяг досить складної інформації і видати рішення, як саме повинна працювати переробна підсистема. Конкретні питання, що підлягають рішенню, як правило, включають планування виробничих потужностей, диспечеризацію, керування матеріально-виробничими запасами, контроль якості. В супермаркеті ці функції планування і контролю виконують адміністрація магазину, відділ маркетингу і реклами, відділ розвитку. 1.3 Сутність керування операціями Численні обов'язки операційних менеджерів можна розбити на три основні групи. 1. Розробка і реалізація загальної стратегії і напрямків операційної діяльності організації. 2. Розробка і впровадження операційної системи, включаючи розробку виробничого процесу, рішення про місце розташування виробничих потужностей, проектування підприємства, проектування продукту, уведення стандартів і норм на виконання робіт. 3. Планування і контроль поточного функціонування системи. Як виявляється з вищевикладеного, керуючому операціями приходиться мати справу з великими обсягами інформації. Він повинний мислити аналітично, мати здатності до сприйняття й оцінки нових технологій. У виконанні операційної функції звичайно зайнято більше людей, чим у будь-якій іншій області організації, а саме люди, у кінцевому рахунку, визначають успіх або провал будь-якої операційної системи. Таким чином, керуючий операціями повинний володіти і вміти користуватися різноманітним асортиментом знань і навичок в області аналізу, системотехніки, технології, а також поведінкових і соціальних наук. Продуктивність визначається як кількість одиниць зробленого системою виходу, розділена на кількість спожитих на вході ресурсів. ЕФЕКТИВНІСТЬ ОПЕРАЦІЙ - це ринкова вартість зроблених виходів, ділена на загальну величину витрат організації на витрачені входи. Ринкова вартість виходів визначається як кількістю одиниць зроблених виходів, так і цілим рядом інших факторів. Наприклад, такими: 1. Відповідність асортименту продукції, що випускається, або наданих послуг існуючому на них попиту. 2. Якість виходів системи. 3. Своєчасність виробництва виходу, облік характеру попиту і зобов'язань по доставці споживачам. 4. Гнучкість виробничої системи при задоволенні різних вимог індивідуальних споживачів. Загальні витрати спожитих організацією входів аналогічним образом визначаються не тільки їхньою кількістю, але і рядом інших факторів. Наприклад, при аналізі матеріальних витрат ми повинні враховувати: 1. За якими цінами здобувалися матеріали? 2. Які витрати на збереження матеріалів у складі запасів до моменту їхнього використання? 3. В що обійшлися замовлення і приймання матеріалів? 4. Який розмір витрат, що виникли в результаті недоліку матеріалів? 5. Які витрати з'явилися в результаті проблем з якістю матеріалів? Стосовно до такого входу, як людська праця, ми повинні задати собі наступні питання: 1. Яка частина роботи виконувалася в понаднормовий, а не в нормальний робочий час, яка вартість понаднормових робіт? 2. Чи використовувався персонал відповідно до рівня кваліфікації або працівникам довелося платити по тарифах більш високої кваліфікації, чим та, котра їм була потрібна для роботи? 3. Якими виявилися витрати, пов'язані з плинністю кадрів, викликаної зміною навантаження в системі? 4. Якими виявилися витрати, пов'язані з помилками персоналу через недостатній рівень підготовки або поганим керівництвом з боку майстрів? Ця концепція ефективності операцій ілюструє багатогранність задач, що стоять перед операційними менеджерами. Деякі з цих задач суперечать одна однйй. Так, наприклад, можна вчасно випускати продукцію, але тільки за рахунок збільшення обсягу понаднормової праці. Керуючий операціями повинний постійно враховувати взаємозв'язок багатьох факторів, що впливають на загальну ефективність роботи системи. 1.4 Класифікація операційних систем Операційні системи можна класифікувати різними способами. У таблиці 1 приведена двомірна класифікація, заснована на характері виходу і типі використовуваного процесу переробки ресурсів. Відповідно до цієї структури можна проаналізувати фактично будь-яку операційну систему. Чотири типи процесів переробки описані нижче. Відмінними характеристиками систем, орієнтованих на проекти, є те, що кожна одиниця кінцевої продукції унікальна по конструкції, виконуваним задачам, місцю розташування або по яких-небудь інших важливих ознаках. Процес виробництва при цьому має одиничний, неповторюваний характер. На випуск кожної одиниці продукції затрачається відносно тривалий час: звичайно кілька тижнів, місяців або навіть років. Усі ресурси операційної системи в даний момент часу направляються на реалізацію одного або лише декількох проектів. У ДРІБНОСЕРІЙНІЙ СИСТЕМІ ВИРОБНИЦТВА окремі підрозділи, цехи або ділянки спеціалізовані на виконанні різних операцій. Об'єкти переробки, представлені, наприклад, оброблюваними виробами або клієнтами, що обслуговуються, проходять через систему одиницями або невеликими групами. Оскільки вимоги до обробки кожного об'єкта можуть бути різними, то вони випливають по різних маршрутах з необов'язковим проходженням через усі ділянки. СИСТЕМА МАСОВОГО ВИРОБНИЦТВА видає великі обсяги щодо стандартизованих виходів. Окремі одиниці продукції, що випускається, невідмінні один від іншого, хоча і можуть бути незначні розходження в характеристиках або комплектації. Час проходження одиниці продукції через систему відносно малий: звичайно він виміряється в хвилинах або годинах. Виробничі ресурси системи можуть бути упорядковані в деякій послідовності й утворять технологічну лінію - потік, що проходить через усю систему. ПЕРЕРОБНА СИСТЕМА З БЕЗПЕРЕРВНИМ ПРОЦЕСОМ робить значні обсяги однорідного виходу. Єдиний спосіб розрізнити окремі одиниці виробленої продукції полягає у вимірі продукту в якихось довільних одиницях по обсязі, довжині, площі, вазі або часові. Ресурси, що надходять на вхід системи, безперервним потоком проходять через неї, перетворюючи в продукт на її виході. Таблиця 1 - Класифікація операційних систем Тип переробної системи \| Характер виробляємої продукції Продукція \| Послуги Проектна \| Будівельний підрядчик \| Лікар-терапевт, Маляр Дрібносеріна \| Типографія, Столярний цех \| Клінічна лікарня, Авторемонтна станція Масове виробництво \| Автозбиральний завод, Швейне підприємство \| Аеропорт, Мийка машин Безперервний процесс \| Нафтопереробка, Вугільна шахта \| Радіостанція, Патруль Повчально буде застосувати цю двомірну схему класифікації до виробництва по виготовленню і доставці продуктів харчування. За рідкісним винятком ресторани самі і роблять продукти, і надають послуги. Їжу готують кухарі, а офіціанти надають послуги. Різні способи, що приводяться нижче, організації готування їжі і різні методи її доставки ілюструють три з чотирьох типів переробних систем. Основна частина ресторанів являє собою підприємства з дрібносерійним виробництвом. Клієнти проходять через систему невеликими групами, одержуючи конкретні види продукції і бажані послуги. Кожна група обслуговується окремо, з використанням виробничих ресурсів для задоволення потреб цієї групи. Кафетерії ж являють собою підприємства з масовим потоковим виробництвом. Їжу готують не для окремого клієнта. Вони по черзі проходять через систему, вибираючи потрібні їм стандартні страви. Нарешті, фірми, що обслуговують банкети або інші офіційні заходи, працюють по типу реалізації проектів. Кожен банкет планується в залежності від страв, що замовляються, обсягу і характеру послуг, що замовляються, підготовка до нього повинна починатися заздалегідь до терміну постачання. Така операційна система може одночасно обслужити лише обмежену кількість подібних заходів. 1.5 Взаємозв'язок з іншими функціями організації Між операційною функцією і рядом інших функцій організації існують досить важливі і складні робочі відносини. Для оптимізації діяльності організації необхідно забезпечити ефективне керування цими відносинами. Операції залежать від інженерної функції, що забезпечує проектування нових видів продукції, виробничих потужностей і процесів. Інженерна функція повинна одержувати від виробництва відповідну інформацію з проблем, по'язаних з конструкцією виробів, і про можливості удосконалення системи. Маркетинг повинний забезпечити надійний прогноз попиту і реальні замовлення клієнтів на виходи операційної системи. Крім того, ця ж функція повинна інформувати виробництво про будь-які претензії споживачів по якості або термінам постачання продукції. З іншого боку, маркетинг залежить від виробництва в частині інформації про наявність продукції і можливості своєчасного її виготовлення для задоволення попиту споживачів. У сфері капіталів, необхідних для розширення потужностей і підтримки поточної роботи, операційна функція залежить від фінансової функції. Для того щоб надати капітали в потрібний час і в потрібних обсягах, фінансовій службі потрібно одержати від операційних підрозділів інформацію про плани виробництва і розвитку. Їй також потрібні докладні поточні дані, щоб оплатити працю працівників, заплатити постачальникам, виставити рахунки споживачам, вести облік наявних матеріально-технічних запасів і фінансову звітність. Функція трудових ресурсів несе відповідальність за вербування, добір, а іноді і навчання кадрів для роботи в операційній системі. Операційні підрозділи, у свою чергу, повинні завчасно інформувати кадрову службу про потребу в робочій силі з указівкою як кількості, так і кваліфікації. Такі залежності між операціями (зокрема , виробництвом) і іншими функціями організації, природно, можуть вести до виникнення конфліктів. Служба маркетингу, наприклад, може скаржитися на те, що виробництво недостатнє гнучко реагує на неординарні запити клієнтури. Виробничники ж можуть обвинувачувати службу маркетингу в тім, що остання обіцяє клієнтам усе, що тільки їм здумається, без усякої перевірки можливостей виробництва. Виробництво, наприклад, вимагає фонди для придбання нового обладнання, а фінансова служба вважає, що капітали потрібно нагромадити самим за рахунок зниження обсягу матеріально-технічних запасів. Основними причинами конфліктів між групами є спільне користування ресурсами, взаємозв'язок задач, розходження цілей і сприйняття цінностей, несумісність характерів, погана комунікабельність. Усі ці фактори потенційно можуть бути причиною конфлікту між виробничою й іншою функціями організації. Для досягнення успіху в роботі необхідно, щоб керуючий виробництвом умів віртуозно розв’язувати всі ці питання та різномовки. 2. Фінансові методи поточного та оперативного управління операційною системою Фінансові методи носять непрямий характер управлінського впливу. Такими методами здійснюють матеріальне стимулювання колективів і окремих працівників; вони засновані на використанні економічного механізму. У радянський період предметом регулювання вважалися централізоване планування, господарський розрахунок, заробітна плата, тобто мало місце вузьке тлумачення ролі і місця економічних методів, що обмежувало діапазон прийнятих рішень і важелів регулювання на рівні підприємства. Економічні методи повинні базуватися на товарно-грошових відносинах ринкової економіки, що викликає необхідність нового теоретичного обґрунтування ролі економічних методів. Шляхом спільного аналізу економічних законів і категорій, товарно-грошових відносин і принципів ринкової економіки розробилася нова схема класифікації економічних методів керування [1] Планове ведення господарства є головним законом функціонування будь-якого підприємства (організації), що має чітко розроблені цілі і стратегію їхнього досягнення. У ринковій економіці прояв економічних методів має інший характер, чим в адміністративній економіці. Так, замість централізованого планування затверджується, що підприємства - вільний товаровиробник, що виступає на ринку рівним партнером інших підприємств у суспільній кооперації праці. План економічного розвитку є основною формою забезпечення балансу між ринковим попитом на товар, необхідними ресурсами і виробництвом продукції і послуг. Державне замовлення трансформується в портфель замовлень підприємства з урахуванням попиту і пропозиції, у якому держзамовлення вже не має домінуючого значення. Для досягнення поставлених цілей необхідно чітко визначити критерії ефективності і кінцеві результати виробництва у виді сукупності показників, встановлених у плані економічного розвитку. Таким чином, роль економічних методів полягає в ув'язуванні перерахованих вище категорій і мобілізації трудового колективу на досягнення кінцевих результатів. Господарський розрахунок є методом ведення господарства, заснованим на порівнянні витрат підприємства на виробництво продукції з результатами господарської діяльності (обсяг продажів, виторг), повному відшкодуванні витрат на виробництво за рахунок отриманих доходів, забезпеченні рентабельності виробництва, ощадливій витраті ресурсів і матеріальної зацікавленості працівників у результатах праці. Він дозволяє сполучити інтереси підприємства з інтересами підрозділів і окремих працівників. Господарський розрахунок заснований на самостійності, коли підприємства (організації) є юридичними особами і виступають на ринку вільними товаровиробниками продукції, робіт і послуг. Самооплатність підприємства визначається відсутністю бюджетного фінансування і дотаційності в покритті збитків, тобто воно цілком окупає свої витрати за рахунок доходів і у випадку тривалої збитковості являється банкрутом. Самофінансування є головним принципом розширеного відтворення і розвитку підприємства за рахунок власного прибутку. Оплата праці є основним мотивом трудової діяльності і грошовим вимірником вартості робочої сили. Вона забезпечує зв'язок між результатами праці і його процесом і відбиває кількість і складність праці працівників різної кваліфікації. Установлюючи посадові оклади для службовців і тарифні ставки для робітників, керівництво підприємства визначає нормативну вартість робочої сили з урахуванням середніх витрат праці при його нормальній тривалості. Додаткова заробітна плата дозволяє врахувати складність і кваліфікацію праці, сполучення професій, наднормативну роботу, соціальні гарантії підприємства у випадку вагітності або навчання співробітників і ін. Винагорода визначає індивідуальний внесок працівників у кінцеві результати виробництва в конкретні періоди часу. Премія прямо зв'язує результати праці кожного підрозділу і працівника з головним економічним критерієм підприємства - прибутком. Керівник підприємства може за допомогою перерахованих вище п'яти компонентів оплати праці регулювати матеріальну зацікавленість працівників з економічно можливими витратами на виробництво по статті "заробітна плата", застосовувати різні системи оплати праці - відрядну або погодинну, формувати матеріальну і духовну потреби працівників і забезпечувати ріст їхнього життєвого рівня. Якщо керівник надмірно жадібний або марнотратно щедрий в оплаті праці, то його перспективи не безхмарні, тому що в першому випадку працівники "розбіжаться", а в другому доживуть до руйнування підприємства. Робоча сила є головним елементом будь-якого трудового процесу, що забезпечує переробку предметів праці за допомогою засобів праці в кінцевий продукт. Це завжди головна цінність будь-якого підприємства або організації. Ринок праці є невід'ємною частиною ринкової економіки і являє собою сукупність економічних відносин, що складаються в сфері обміну. Він є складовою частиною механізму формування і зміни пропорцій суспільного відтворення, визначає розподіл робочої сили пропорційно структурі суспільних потреб і рівневі матеріального виробництва, забезпечує підтримку рівноваги між попитом на працю і пропозицією робочої сили, формує резерви в сфері звертання і дозволяє вдовольняти економічні інтереси суб'єктів трудових відносин. [1] Однією зі складових на ринку праці, поряд з попитом та пропозицією, є ціна на робочу силу. Оплачуючи робочу силу як дорогий товар, власник прагне найбільше ефективно її використовувати. І тут на перший план виступають економічні фактори, що змушують керівників і організаторів виробництва приділяти першорядну увагу усуненню простоїв, утрат робочого часу, забезпеченню відповідного рівня виробництва, праці і керування. Ефективне використання робочої сили вимагає, щоб цей дорогий товар знаходився в працездатному стані. Отже, необхідно займатися умовами праці і побуту працівників, постійно розвивати їхню здатність до праці шляхом безперервної системи підготовки і перепідготовки кадрів, підвищення їхньої кваліфікації. Усе це збільшує ціну на робочу силу. В даний час через низьку ціну на робочу силу не можна говорити про оздоровлення умов праці, соціальний прогрес і прискорення науково-технічного прогресу. Тому вплив ринку праці на підвищення ефективності виробництва має першорядне значення. Важливе значення мають вартість робочої сили і рівень життя. Вартість робочої сили є грошовим мірилом оплати праці й у ринкових умовах визначається шляхом попиту та пропозиції. Однак вартість робочої сили не може бути нижче прожиткового мінімуму, помноженого на число членів родини працівника; у противному випадку відбувається деградація трудящих. Тому керівник підприємства повинний піклуватися про неухильний ріст рівня життя своїх працівників - головний фактор росту матеріальних і духовних потреб. Ринкове ціноутворення є регулятором товарно-грошових відносин і важливим економічним інструментом у порівнянні доходів і витрат, ціни і собівартості продукції. Вартість товару відображає суспільно необхідні витрати праці на виробництво і визначається відношенням валової вартості товарів, зроблених у державі за рік, до кількості товарів. Прибуток характеризує знову створену вартість, тобто грошовий еквівалент живої праці, і включає заробітну плату, податки на заробітну плату, велику частину накладних витрат і прибуток. Прибуток - головний підсумок ефективної діяльності підприємства, джерело подальшого самофінансування і росту життєвого рівня працівників. Саме прибуток повинний бути предметом постійної уваги керівника. Цінні папери є головним інструментом фондового ринку, негрошовим еквівалентом майнового права на власність, реалізація якого здійснюється шляхом їхнього пред'явлення до оплати або продажу. Цінні папери - невід'ємна частина розвиненого фондового ринку. До реформи економіки вони не грали значної ролі в умовах державної монополії і соціального виробництва. Розвиток ринку цінних паперів почався з ваучерної приватизації державної власності (у Росії), розвитку банківського бізнесу і фондового ринку. Керівник підприємства може використовувати механізм цінних паперів для досягнення економічних інтересів, росту добробуту співробітників і формування корпоративних відносин. Податкова система складає важливий економічний механізм поповнення скарбниці держави шляхом стягування податків з підприємств і громадян. Вона задається державою, існує поза підприємством, впливає на персонал, але завжди залишає керівникові поле для маневру навіть в умовах фіскальної системи оподатковування. Форми власності - важлива економічна категорія, що визначає характер взаємин усередині підприємства. Так, при державній і муніципальній власності єдиним хазяїном майна підприємства виступає державний орган, а всі працівники, включаючи директора, відносяться до найманого персоналу. Приблизно, на цих підприємствах працівники найбільш віддалені від власності і ніколи не будуть почувати себе хазяїнами. Тому необхідна систему спостереження з боку контрольних органів як за майном, так і за продукцією. Реальні зловживання (хабарі) виникають при здачі в оренду державного майна комерційним структурам. Фази суспільного відтворення складають основу товарно-грошових відносин між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів. У схемі простого відтворення Т - Г - Т зроблений товар (Т) у сфері матеріального виробництва обмінюється на гроші (Г), на які закуповуються сировина і матеріали, знаряддя і засоби праці, робоча сила для виробництва нового товару (Т). У схемі розширеного відтворення на отримані гроші від продажу товару (Г) закуповуються матеріали, робоча сила і знаряддя праці і здійснюється виробництво товару зі збільшеною вартістю (Т), що потім продається на ринку за більшою ціною, і виручені гроші (Г') використовуються для розширення виробництва. Різниця (Г' - Г) є валовим прибутком товаровиробника і використовується для збільшення обсягів виробництва більш якісного товару, а також для підвищення життєвого рівня працівників підприємства. Обмін товарів у ринковій економіці реалізує схему зміни форми товару з матеріальної в грошову (Т - Г) і підтверджує його грошову вартість на ринку, тобто товар потрібний споживачеві і він готовий віддати за нього гроші. Фаза кругообігу товару (Т - Г) здійснюється в сфері торговельного (комерційного) капіталу з залученням банківського капіталу. Розподіл виступає як фаза суспільного виробництва, коли засоби виробництва і робоча сила направляються в конкретні галузі економіки, а визначена частина національного доходу розподіляється між соціальними групами суспільства і нематеріальних сфер економіки (національна оборона, утворення, наука, охорона здоров'я, соціальне забезпечення і т.п.). Розподіл у свою чергу активно впливає на виробництво й обмін, прискорюючи або сповільнюючи процеси усередині даних фаз відтворення. Споживання спрямоване на використання суспільного продукту в процесі задоволення матеріальних і духовних потреб і є заключною фазою відтворення. Споживання буває матеріальне і нематеріальне, колективне і індивідуальне. Споживання суспільного продукту в ринковій економіці здійснюється пропорційно витраченому капіталові, а усередині підприємства - по праці. У споживчому суспільстві головним є особисте споживання громадян. Споживання активно впливає на усі фази відтворення, особливо на виробництво й обмін товарів. Отже, економічні методи виступають як різні способи впливу керівників на персонал для досягнення поставлених цілей. При позитивному використанні економічних методів кінцевий результат виявляється в гарній якості продукції і високого прибутку. Навпаки, при неправильному використанні економічних законів, їхньому ігноруванні або зневазі ними можна зазнати низьких або негативних результатів. Як приклад прояву економічних методів керування персоналу можна привести наступне: Субсидування персоналу. Багато компаній мають субсидовані їдальні і ресторани для свого персоналу. Це може бути неможливо для малого бізнесу у фінансовому відношенні, але можна розглянути можливість установки автоматів для продажу гарячих напоїв і легкої закуски і запропонувати талони на сніданок. Товари зі знижкою. Більшість бізнесменів дозволяють здобувати своїм працівником товари і послуги фірми зі знижкою від 10% і вище. Завжди варто надавати своїм працівникам великі знижки. Це дозволить збільшити лояльність персоналу. Позички. Деякі роботодавці дають своїм працівникам безпроцентні позички або позички з низьким відсотком на різні цілі (наприклад, для переїзду). Приватне страхування здоров'я. Деякі фірми роблять приватне страхування здоров'я своїх працівників. Багато хто з цих працівників будуть почувати себе спокійніше і впевненіше, знаючи, що про них подбають, якщо вони занедужають. Швидка медична допомога працівникам також буде приносити користь - працівник скоріше повернеться на роботу і буде готовий виконувати свої обов'язки. Також керівники через винагороду, премії, надбавки викликають у персоналу зацікавленість у кінцевих результатах своєї праці, якості продукції або послуг, тим самим, приносячи доход собі і компанії в цілому. 3.Аналіз складу та структури основних виробничних фондів При аналізі основних фондів насамперед треба визначити їхню середньорічну вартість і динаміку зміни за ряд років. При цьому слід зіставляти темпи їх зміни з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вираженні. Останній показник повинен мати більш високі темпи зростання порівняно з основними фондами. Однак економічні труднощі, які мають місце в нашій країні, можуть показати і зворотні тенденції. Основні фонди підприємства поділяють на виробничі й невиробничі основні засоби. Перші включають основні засоби основного виду діяльності (промисловості) та інших галузей народного господарства. Основні засоби основної діяльності складаються з будівель і споруд, устаткування, інструменту та інших основних фондів. Аналізуючи склад основних виробничих фондів, їх слід поділити на активні й пасивні, визначивши частку кожної групи. Треба ретельно вивчити, як змінюється співвідношення цих груп упродовж останніх років. При цьому невпинне збільшення частки активних фондів у вигляді робочих і силових машин – нагальна мета кожного підприємства. У сучасних ринкових умовах дуже важливо звернути увагу на те, яка частка основних фондів здана або взята в оренду, яку земельну площу займає підприємство і наскільки доцільно її використовує. Інвестиційну діяльність підприємства можна оцінити, вивчивши суми залишків незавершених капітальних вкладень і устаткування, які числяться на бухгалтерському балансі (форма № 1), можна також поцікавитись, за рахунок яких коштів вони здійснюються (форма № 3, розділ 4 річного звіту), нарешті, чи є у підприємства довгобуд, якої він давності тощо. Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі даних розділу І активу бухгалтерського балансу, розраховують коефіцієнт спрацювання (зносу) основних фондів і вивчають його динаміку за ряд років. Як допоміжні можна застосовувати коефіцієнти вибуття, оновлення основних засобів, показники вікового складу устаткування. Повсюдне погіршення цих показників свідчить про серйозні проблеми з оновленням устаткування на підприємствах країни, відсутністю коштів для фінансування цих потреб. До того ж спрацьовані основні засоби зумовлюють застосування застарілих технологічних процесів, що спричиняє неконкурентоздатність продукції більшості підприємств. Розглядаючи рівень спрацювання основних засобів, мають на увазі насамперед їх фізичний знос. Проте не слід забувати ще й про моральне старіння фондів, яке набагато погіршує становище. Аналіз використання виробничих потужностей Обсяг випуску продукції безпосередньо пов’язаний з величиною виробничої потужності, яка характеризується максимально можливим річним (добовим) випуском продукції певного асортименту в незмінних умовах. Зрозуміло, виробнича потужність змінюється, якщо вводять у дію нові основні фонди, поліпшують стан діючих або ліквідують старе і непотрібне устаткування. Все це неважко передбачити при плануванні виробництва продукції. Однак виробнича потужність залежить і від таких факторів: якості й складу сировини; трудової дисципліни та кваліфікації працівників; інструментів і пристосувань, які використовують на виробництві; асортиментно-структурних зрушень у випуску продукції; кількості та якості ремонтів устаткування; рівня організації праці й управління; інших причин. При аналізі використання виробничих потужностей треба розрізняти проектну (планову) і фактично діючу потужність. Остання може бути вищою за проектну у зв’язку з обставинами, названими вище, однак фактичний обсяг виробництва ніколи не може перевищити фактичну потужність підприємства. У процесі аналізу визначають ступінь використання виробничої потужності. Якщо коефіцієнт завантаження менший як 0,5 – 0,6, ретельно досліджують причини такого становища і розробляють заходи для його виправлення. Проте не слід вимагати і повного використання основних фондів, оскільки підприємство повинно мати резервні потужності, які забезпечують його стійку роботу і можливість швидко задовольнити короткострокові додаткові потреби ринку. Більш того, резервні потужності в деяких галузях народного господарства конче необхідні як засіб забезпечення надійності та безперервності роботи багатьох інших підприємств і навіть регіонів. Насамперед це стосується підприємств енергопостачання, зв’язку, транспорту. Для нових підприємств аналіз завантаження потужностей – особливо важлива справа. При цьому вивчають не тільки ступінь освоєння відповідних виробничих потужностей, а й темпи і терміни згідно з планом або проектом. Основні причини негараздів такі: неякісне і неповне виконання будівельно-монтажних робіт; конструктивні недоліки в устаткуванні і його неякісний монтаж; некомплексний пуск (за тимчасовими схемами); недостача кваліфікованої робочої сили; недостатня забезпеченість необхідними матеріалами та енергетичними ресурсами; відсутність належного обсягу попиту на ринку; інші неузгодження й помилки в організації та управлінні. Недовикористання діючих виробничих потужностей значною мірою зумовлене незбалансованістю окремих ланок підприємства, які перебувають у єдиному технологічному ланцюгу. Тому реальна виробнича потужність підприємства визначається величиною найбільш “вузького” місця на виробництві (рис. 5). Виявлення та усунення таких місць – важливе завдання аналізу. Резерви, пов’язані з недовантаженням виробничих потужностей, лише частково можна використати завдяки зусиллям колективу самого підприємства, щодо інших потрібні злагоджені дії та співробітництво багатьох підприємств і навіть галузей господарства країни. Розшивка “вузьких” місць на підприємстві, як правило, потребує значних капітальних вкладень і часу. 1. Підприємство із збалансованими потужностями окремих виробництв 2. Підприємство з окремими виробництвами різної потужності IV. З використанням відпрацьованого часу 1) зміна кількості відпрацьованих годин (–17 700) * 8,8 = –155,76 тис. грн.; 2) зміна виробітку за 1 верстато-годину: 1,2 * 13 200 = 158,76 тис. грн. Разом 3,0 тис.грн. Те саме, але з трьома Рис. 5. Визначення виробничої потужності підприємства (Пп) Аналіз використання основних фондів Усі показники використання основних фондів звичайно поділяються на дві групи показників: екстенсивного використання; інтенсивного використання. Показники екстенсивного використання характеризують роботу устаткування за часом або за кількістю (охопленням). Показники інтенсивного використання пов’язані з його виробітком, тобто визначають рівень використання потужності. Останні показники обов’язково мають одиниці виміру (гривні, штуки, метри та ін.). У процесі аналізу досліджуються склад і структура календарного фонду верстатного часу, співвідношення наявного, встановленого і діючого устаткування. Коефіцієнт змінності роботи устаткування дає змогу порівняти цей показник з плановим, вивчати його в динаміці та в порівнянні з іншими спорідненими підприємствами. За наявністю інформації аналізують також склад і використання виробничих та допоміжних площ. Особливу увагу завжди звертають на розрахунки та аналіз показника фондовіддачі (фондомісткості продукції). Потрібно розібратися у тенденціях її зміни і вивчити фактори, які на неї впливають. Після цього слід перейти до аналізу використання окремих типів устаткування і машин. Недоліки в їх використанні можуть бути пов’язані з: 1) наявністю диспропорцій у діючому парку верстатів; 2) змінами асортименту структури випуску продукції, а отже, і потреби у тих або інших видах устаткування; 3) рівнем забезпеченості матеріально-технічними ресурсами і кваліфікованою робочою силою; 4) технічним станом, якістю ремонтів і догляду за устаткуванням; 5) іншими причинами. Дані для аналізу використання основних фондів Показники \| За планом \| Фактично \| Відхилення (+,–) 1. Обсяг товарної продукції, тис. грн. \| 1320 \| 1323 \| +3 2. Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн. \| 660 \| 969,3 \| +36,3 3. Виробничі площі, м2 \| 13 200 \| 12 600– \| 600 4. Кількість верстатів, шт. \| 75 \| 80 \| +5 5. Кількість годин, відпрацьованих усіма верстатами за рік \| 150 000 \| 132 300– \| 17 700 6. З них у першу зміну \| 100 000 \| 94 500– \| 5500 Розрахункові 7. Фондовіддача (рядок 1 : рядок 2) \| 2,0 \| 1,9– \| 0,1 8. Кількість годин, відпрацьованих одним верстатом за рік (рядок 5 : рядок 4) \| 2000 \| 1653,75– \| 346,25 9. Випуск продукції на одиницю площі, грн./м2 (рядок 1 : рядок 3) \| 100 \| 105 \| +5 10. Середньорічний виробіток одного верстата, грн. (рядок 1 : рядок 4) \| 17600 \| 16537,5– \| 1062,5 11. Середній виробіток за 1 верстато-год, грн.(рядок 1 : рядок 5) \| 8,8 \| 10,0 \| +1,2 12. Коефіцієнт змінності (рядок 5 : рядок 6) \| 1,5 \| 1,4– \| 0,1 Розрахунок впливу факторів на обсяг товарної продукції за даними, наведеними в табл. 7.2 І. З використанням величини основних фондів 1) зміна величини виробничих основних фондів 36,3 * 2 = 72,6 тис. грн.; 2) зміна фондовіддачі (–20,1) * 696,3 =–69,63 тис. грн. Разом +3,03 тис. грн. II. З використанням виробничих площ 1) зміна виробничих площ (–600) * 100 = –60,0 тис. грн.; 2) зміна випуску продукції в розрахунку на одиницю площі 5 * 12 600 = 63,0 тис. грн. Разом 3,0 тис. грн. III. З використанням кількості верстатів 1) зміна кількості верстатів 5 * 17,6 = 88 тис. грн.; 2) зміна середньорічного виробітку одного верстата (–1062,5) * 80 = –85 тис. грн. Разом 3,0 тис.грн. факторами можна подати так: 1) зміна кількості верстатів 5 * 2000 * 8,8 = 88 000 грн.; 2) зміна кількості годин, відпрацьованих одним верстатом за рік (–346,25) * 80 * 8,8 = –243 760 грн.; 3) зміна середнього виробітку за 1 верстато-годину 1,2 * 1653,75 * 80 = 158 760 грн. Разом +3000 грн. Зведення резервів, тис. грн. 1. Підвищення фондовіддачі до планового рівня 69,63 2. Доведення виробничих площ до планового рівня 60,0 3. Підвищення середньорічного виробітку одного верстата до планового 85,0 4. Більш повне використання часу роботи верстатів 155,76 5. Доведення часу роботи кожного верстата до запланованого рівня 243,76 Всього 243,76 Примітка. Оскільки всі резерви, крім другого, дублюють один одного, то слід брати тільки найбільший. Зменшення обсягу продукції за рахунок площ (екстенсивний фактор) не може бути резервом у разі виконання плану виробництва. Список використаної літератури: «Операційний менеджмент» - СПб Питер, 2001, Гэлловей М. «Операционный менеджмент»-учебное пособие – К.:МАУП, 2000, Курочкин А.С. «Производственный и операционный менеджмент»:Учебник-СПб.:Специальная Литература,1998, Козловский В.А., Маркина Т.В., Макаров В.М
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (05.06.2014)
Просмотров: 779 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: