Реферат на тему: Методологічні основи менеджменту - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Методологічні основи менеджменту. Загальна характеристика і визначення менеджменту. Управління як відношення: об’єкт і суб’єкт. Управління всередині організації. Управління і зовнішнє оточення. Рівні управління. Механізм менеджменту: принципи, підходи, методи та закони менеджменту. Загальна характеристика і визначення менеджменту. Менеджмент на сучасному етапі розвитку розглядається як цілісна комплексна система управління будь – якою організацією, яка орієнтується на досягнення оптимальних конкурентоспроможних результатів, в умовах закону економії часу, максимальне задоволення потреб ринків при постійному підвищенні якості усієї ємності. Менеджмент – це сукупність функцій, спрямованих на ефективне та результативне використання ресурсів для досягнення певних організаційних цілей. Будь – який процес менеджменту має 3 складових: суб’єкт управління, об’єкт управління та наявність мети (чого ми хочемо досягти). Сучасний менеджмент представляє собою: 1) вид людської діяльності; 2) процес; 3) наука і мистецтво; 4)сфера діяльності; 5)соціальний прошарок людей. Процес менеджменту – це логічна послідовність виконання певних етапів, операцій і елементів, які забезпечать досягнення поставленої мети при умові раціонального використання ресурсів. Рисунок 1.1. Елементи процесу менеджменту. 2. Управління як відношення: об’єкт і суб’єкт. Об’єкт управління – організація як форма суспільної координації людей. Практична безмежність об’єктів, що мають власні механізми управління, зумовили необхідність їх певної управлінської градації, яка сьогодні представлена в двох площинах. Перша – це самі управлінські потенціали об’єктів, їхня здатність до самоорганізації і друга – це управління як вид діяльності. До другої площини входять знання про управління і його вище досягнення – наука управління, хоча й воно як інформативне явище входить і до першої площини. І все ж творча активність, науковий пошук, теоретичне осмислення самоуправлінсьеих потенціалів певних об’єктів входить до другої площини як виключна здатність людини. В цьому відношенні вона не обслуговує першу, а є її органічним елементним утворенням. В науці управління виражене у формулі “об’єкт – суб’єкт управління” і в предметному вигляді може бути представлене як знання, яке уможливлює приводити другу площину відповідно до потреб об’єкту, законів його функціонування і розвитку. Суспільство спроможне ставити перед собою певну мету і реалізувати її за допомогою управління. На цій основі виникають такі два властивих лише суспільству явища, як суб’єкт і об’єкт управління. Інформація Вплив Рисунок 1.2. Замкнуте коло управління. Об’єкт менеджменту – організація або процес, який досліджується, розвивається і вдосконалюється завдяки системі менеджменту або діяльності менеджерів. Суб’єкт менеджменту - це та частина організації або процесу, яка виступає джерелом ділової активності і направляє усі свої зусилля на узгодженість, гармонію вдосконалення і розвиток об’єкту в напрямку долсягнення мети. Об’єкт 1. Людей 2.засоби праці 3.предмети праці 4.Технології 5.Гроші 6.Запаси матеріальних ресурсів 7.Інформація 8.Продукт праці Рисунок 1. 3. Співвідношенння об’єктів і суб’єктів управління. Суб’єкт і об’єкт управління взаємодіють за допомогою каналів зв’язку, якими проходять потоки інформації. Ці потоки є керуючими впливами і повідомленнями щодо стану керованого об’єкту. Складна система відносин, яка виникає між об’єктами і суб’єктами управління в процесі досягнення мети, формує предмет менеджменту. Тому предмет науки управління визначається як знання, яке уможливлює приводити будь – який об’єкт у відповідність з законами функціонування і розвитку власного потенціалу, а також теоретична характеристика об’єктивних і суб’єктивних механізмів організації управління цими об’єктами в їх взаємозв’язках із зовнішнім середовищем. 3. Управління всередині організації. Позиція управління всередині організаціїв основному визначається тим призначенням і тією роллю, які призначена реалізовувати дана організація. У внутріорганізаційному житті управління важлива роль належить координації, яка формує і приводить в рух ресурси організації для досягнення нею своїх цілей. Менеджмент формує і змінює, коли це необхідно, внутрішнє середовище організації, яке представляє собою органічне співіснування таких складових, як структура, внутріорганізаційні процеси, технологія, кадри, організаційна культура, і здійснює управління функціональними процесами, що відбуваються в організації. 1.Структура організації відображає створені в організації розмежування окремих підрозділів, зв’язки між цими підрозділами та їх об’єднання в єдине ціле. Вихідним в побудові структури є проектування робіт. Наступним кроком – виділення структурних підрозділів, що ієрархічно зв’язані і знаходяться в постійній виробничій взаємодії. 2.Внутріфірмові процеси включають 3 основні підпроцеси: а)координація; б)прийняття рішення; в)комунікації. а) Для координації менеджер може сформувати в організації 2 типи процедур: безпосереднє керівництво діями у вигляді розпоряджень, наказів та інструкцій; координація дій через створення системи норм і правил, що стосуються діяльності організації; б) Прийняття рішень: “знизу вверх”, “зверху вниз”, метод “мозгового штурму”, метод Дельфі; в) Комунікації: в письмовій, усній чи комбінованій формі. 3.Технологія – включає технічні засоби і методи їх комбінування та використання для отримання кінцевого продукту, що створюється організацією. 4. Кадри – основа будь – якої організації. Люди створюють продукт організації, формують її культуру, від них залежить, що собою представляє організація. 5. Організаційна культура – всепроникаюча складова організації – складається із стійких норм, уявлень, принципів відносно того, як дана організація повинна і може реагувати на зовнішній вплив, як слід вести себе в організації, який зміст функціонування організації тощо. Функціональні групи процесів всередині організації: виробництво, маркетинг, * фінанси, * робота з кадрами, * облік і аналіз господарської діяльності. Управління виробництвом – здійснення відповідними службами менеджменту управління процесом переробки сировини, матеріалів, напівфаьрикатів, що поступають на вході в організацію, в продукт, який організація віддає в зовнішнє середовище. Для цього здійснюють такі операції: управління розробкою і проектуванням продукту; вибір технологічного процесу, розміщення кадрів і техніки по процесу з метою оптимізації витрат на виготовлення і вибір методів виготовлення продукту; управління заготівлею сировини, матеріалів, напівфабрикатів; управління запасами на складах; контроль якості. Управління маркетингом – посередництвом маркетингової діяльності по реалізації створюваного організацією продукту направлене зв’язати в єдиний узгоджений процес задоволення потреб клієнтіворганізації і ідосягнення цілей організації. Для цього здійснюється управління такими процесами: вивчення ринку, створення системи збуту, реклама, ціноутворенння, розподіл готової продукції, комунікації. Управління фінансами – менеджмент здійснює управління процесом руху фінансових засобів в організації. Для цього здійснюється: складання бюджету і фінансового плану; формування грошових ресурсів; розподіл коштів між різними функціональними підрозділами організації та майбутніми проектами; оцінка фінансового потенціалу організації. Управління персоналом – пов’язане з використанням можливостей робітників для досягнення цілей організації. Кадрова робота включає в себе: підбір і розміщення кадрів; навчання і розвиток кадрів; компенсація за виконану роботу; створення умов на робочому місці; підтримка відносин з профспілками і вирішення трудових конфліктів. Управління екаутінгом – передбачає управління процесом обробки і аналізу фінансової інформації про роботу організації з метою порівняння фактичної діяльності організації з її можливостями, а також з діяльністю інших організацій. 4. Зовнішнє середовище фірми. Після встановлення місії та цілей керівництво фірми починає роботу зі стратегічного планування. Першим кроком у цьому напрямку є аналіз зовнішнього середовища. Аналіз зовнішнього середовища – це процес, який допомагає розпізнати можливості та загрози для досягнення цілей організації. Спеціалісти повинні вирішити: Яким є місце фірми в даний момент? Куди фірма прямує? Як фірмі дійти до мети? Аналіз зовнішнього середовища дозволяє організації: своєчасно дати прогноз появи загроз та можливостей; розробити ситуаційні плани на випадок виникнення не передбачуваних обставин; розробити стратегію, яка дозволить організації досягти цілей та перетворити потенційні загрози на вигідні можливості. Зовнішнє середовище фірми в умовах ринку є домінуючим фактором, що складається з сил, що можуть позитивно впливати на нашу фірму, а з іншого боку – протидіяти: мікросередовище – прямий вплив на фірму; макросередовище – фактори більш широкого посереднього впливу. Конкуренти Стан економіки Система економічних відносин у регіоні Особливості ек. відносин Споживачі Стан техніки та технології Державні органи влади Соціально-культурні обставини Фінансові установи Політичні обставини Постачальники Міжнародне оточення Партії та ін.громадські організації Науково-технічний прогрес Профспілки Міжнародні договори і угоди Посередники Міжнародні події Рисунок 1. 4. Фактори зовнішнього середовища. 5. Рівні управління. Керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконуваних функцій: технічний, адміністратичний та рівень соціальних структур. Рисунок 1. 5. Рівні управління. Менеджери вищого рівня становлять малу групу виконавців, які керують цілою організацією. Типові посади – генеральний директор, виконавчий директор, президент, віце – президент, канцлер, ректор, голова закладу тощо. Менеджери цього рівня розробляють місію організації, загальну стратегію і політику її діяльності. Вони також офіційно представляють організацію в зовнішньому середовищі. Менеджери середнього рівня – найбільша група менеджерів у більшості організацій. Типові посади – керівник підрозділу (відділу), керівник проекту (сектору, ділянки), регіональний менеджер тощо. Керівники на адміністративному рівні займаються управлінням та координацією всередині організації; узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації; відповідають за впровадження політики і планів, розроблених тор-менеджерами; координують на наглядають за діяльністю менеджерів нищого рівня. Менеджери нищого рівня – займаються поточними операціями та діями, необхідними для ефективної роботи організації; координують та наглядають за діяльністю безпосередніх виконавців. Типові посади: керівник бригади, підвідділу, координатор, майстер, керівник офісу тощо. 6. Механізм менеджменту: принципи, підходи, методи та закони менеджменту Принципи менеджменту. Принцип – це основне вихідне положення будь – якої теорії або вчення, внутрішнє переконання, що визначає норму поведінки, основа побудови або діяльності якоїсь системи. У менеджменті під принципом слід розуміти основні керівні ідеї, правила та орієнтири діяльності управлінського персоналу, у рамках яких реалізуються цілі організації. Принципи повинні не тільки відповідати цілям менеджменту, а й враховувати сучасні вимоги до підприємницької діяльності і прогресивні тенденції можливих змін, мати достатню легітимність. Цікавими є принципи управління, запропоновані Анрі Файолем: 1.Розподіл праці або спеціалізація; 2.Повноваження і відповідальність; 3.Дисципліна; 4.Єдиноначальність; 5.Єдність напряму; 6.Підлеглість особистих інтересів загальним; 7.Винагорода персоналу; 8.Централізація; 9.Скалярний ланцюг; 10.Порядок; 11.Справедливість; 12.Стабільність робочого місця для персоналу; 13.Ініціатива; 14.Корпоративний дух. До основних принципів сучасного менеджменту відносять: цілеспрямованість, що полягає у відповідності функцій менеджменту запланованим цілям виробництва; економічність – раціональність, простота й ефективність організації і структури управління; адекватність – відповідність економічних методів управління суті відбиваних ними процесів, а також відповідність прийнятих рішень змісту функцій персоналу кожного рівня ієрархії; комплексність – облік взаємодії між ієрархічними ланками по вертикалі і горизонталі, спрямованої на забезпечення функціонування виробництва, а також облік можливих наслідків успіху чи невдачі; концентрованість – передбачається у двох аспектах: 1) концентрація зусиль усіх працівників на вирішення основних завдань і 2) концентрація однорідних функцій в одному підрозділі, що усуває дублювання; науковість повинна грунтуватися на досягненнях науки в галузі управління виробництвом, враховувати зміни законів суспільного розвитку, а також полягати у виборі оптимального критерію при прийнятті і реалізації рішень; можливість створення мотиваційних, організаційних і матеріальних умов для реалізації господарських рішень; доступність і планомірність контролю над ходом виробництва; адаптивність – гнучкість і динамічність, пристосовуваність системи управління до мінливих цілей об’єкту управління й умов його роботи; відповідальність менеджера за правомірність, обгрунтованість прийнятих рішень і їх наслідків економічного, соціального, екологічного і правового характеру, а також відповідальність виконавців за ефективність виконання рішення. Наукові підходи до менеджменту: Адміністративний (накази, інструкції, стандарти, статути) – регламентуються функції, права, обов’язки, елементи системи менеджменту в нормативних актах. Відтворювальний – орієнтований на постійне поновлення виробництва товару для задоволення потреб ринку з меншими витратами. Елементи відтворювального підходу: -використання визначеної бази порівняння; -використання закону економії часу; -пропорційність між кількісними і якісними параметрами; -відповідність внутрішнього середовища зовнішньому. Динамічний – об’єкт управління розглядається в діалектичному розвитку, в причинно – наслідкових зв’язках. Інтеграційний – визначення взаємозв’язків між окремими підсистемами і елементами системи менеджменту, рівнями, суб’єктами управління, між стадіями ЖЦО Кількісний – використання кількісних оцінок із застосуванням математичних, статистичних, інженерних розрахунків тощо. Комплексний – врахування технічних, економічних, технологічних, організаційних, інформаційних, наукових, правових, соціальних аспектів менеджменту в управлінні. Маркетинговий підхід – орієнтація керуючої підсистеми на максимальне задоволення потреб споживачів. Основні цілі маркетингового підходу: постійне підвищення якості; преваги в конкурентній боротьбі; ефективне використання ресурсів при раціональному їх розподілі; використання НТП тощо. Нормативний підхід – встановлення нормативів в управлінні: цільова підсистема – нормативи якості і праці; забезпечуюча підсистема – нормативи використання електроенергії, інших ресурсів; функціональна підсистема – нормативи стимулювання праці. Поведінковий підхід – допомога працівнику в усвідомленні власних можливостей та їх розвитку. Процесний підхід – тут управління розглядається як сукупність взаємопов’язаних функцій. Системний підхід – передбачає організації як сукупності взаємопов’язаних елементів: людей, структури, завдань і технологій, які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Елементи системного середовища: вхід, вихід, зворотній зв’язок, процес перетворення входу у вихід, зв’язок із зовнішнім середовищем. Ситуаційний підхід – передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Функціональний підхід – тут потреба розглядається як сукупність функцій, основна мета- мінімум сукупних витрат за життєвий цикл товару на одиницю корисного ефекту. Методи менеджменту. Методи менеджменту – способи і прийоми впливу керуючої підсистеми на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо). Методи менеджменту класифікують за різними ознаками: напрямком впливу на керований об'єкт; способом врахування інтересів працівників; формою впливу; характером впливу. 1.За напрямком впливу на керований об'єкт: методи прямого впливу – безпосередньо впливають на керовану підсистему (накази, розпорядження, вказівки, інструкції, положення, тарифи тощо); методи непрямого впливу – створюють умови для впливу на керовану підсистему менеджменту (методи підбору колективу за різними ознаками, методи формування психологічного клімату в колективі тощо). 2. За способом врахування інтересів працівників: методи матеріального впливу – враховують майнові та матеріальні інтереси працівників, включають різноманітні економічні стимули; методи владного впливу – націлені на впорядкування функцій, обов’язків і прав працівників, регламентацію та нормування їх діяльності (штатні розписи, регламенти діяльності, положення про виконавців, договори, накази, розпорядження, догани тощо); методи морального впливу – спрямовані на підвищення соціально – господарської активності, включають етичні норми, моральні стимули, методи встановлення хороших взаємин між керівником і підлеглими тощо. 3.За формою впливу: кількісні методи (калькуляції, кошториси, ціни, бюджет, матеріальні стимули); якісні методи (вказівки, інструкції, моральні стимули, методи добору колективу за психофізіологічними факторами). 4.За характером впливу: - економічні методи носять непрямий характер управлінського впливу, засновані на використанні економічних законів суспільства і сприяють економічній зацікавленості об’єкту керування у виконанні управлінських рішень (зарплата, премія, надбавка, страхівка, пільгове кредитування тощо). Економічне спонукання побудоване не тільки на позитивних стимулах, але і на системі податків, платежів, тобто раціональних обмежень і навіть штрафних санкцій. - адміністративні методи орієнтовані на примус за допомогою директив, наказів, команд, тому такий метод часто називають директивним, командним. Ці методи відрізняє прямий характер впливу: будь – який регламентуючий і адміністративний акт підлягає обов’язковому і своєчасному виконанню тими, кому він адресований. Для адміністративних методів характерна їх відповідність правовим нормам, що діють на певному рівні керування, вони можуть впливати на об’єкт керування за допомогою нормативних актів (закони тощо), індивідуальних актів (інструкції, правила) і організаційно – розпорядницьких дій (накази, розпорядження тощо). Адміністративні методи менеджменту охоплюють такі способи впливу : а) організаційні – реалізуються через документи тривалої дії ( закони, положення, статути, укази, норми витрат сировини, енергоресурсів, інструкції, правила, вимоги, акти протоколи, доповідні записки, телеграми, заяви тощо); б) розпорядчі (накази, розпорядження, вказівки). - соціально – психологічні методи засновані на законах наук психології і соціології. Вони носять характер переконання і морального впливу на психологію людей (моральні цінності, переваги, пріоритети, установки, традиції, релігія). Такі методи зорієнтовані на дотримання принципу психофізіологічної сумісності у колективі, формування здорового морально – психологічного клімату, виховання почуття взаємодопомоги та колективізму. - технологічні методи менеджменту – вплив на працівників через документи, які визначають технологію виробничо – господарських процесів. До них належать: технологічні документи (інструкції та схеми, що визначають методи, прийоми, режим роботи, послідовність процедур чи операцій в процесі трудової дільності); конструкторські документи (ескізи виробів, креслення, конструктолрські карти тощо. Закони менеджменту. Закон – це сукупність відносин, яка носить стійкий характер і визначає об’єктивно існуючу необхідність зв’язку між явищами, зв’язками, причинами і наслідками. Фундаментальні закони сучасного управління: закон спеціалізації (диференціації) управління – передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як компетентність, повноваження, відповідальність тощо; закон інтеграції управління - спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосуваннія правил, процедур ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів керівництва; закон необхідної і достатньої централізації управління – покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації; закон демократизації управління – акцентує уцвагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо; закон економії часу – спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці; закон пропорційного розвитку систем управління – передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (11.06.2014)
Просмотров: 901 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: