Реферат на тему: Менеджмент управління - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Менеджмент управління. 1.Визначення основних функцій менеджменту і їх взаємозв’язку в межах циклу менеджменту. Робота менеджерів саме і полягає у тому, аби поєднати та скоординувати використання зазначених ресурсів для досягнення цілей (елементів виходу) організації. Вони це роблять у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту: 1) планування; 2) організацієїя; 3) керування; 4) контролю. У вузькому розумінні менеджмент - це процес планування, організації, керування та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації. Зазначені функції менеджменту виконуються у певній послідовності, яка й утворює поняття «цикл менеджменту» (див.рис.1). Реально у роботі менеджера постійно сполучаються усі перелічені функції менеджменту. 2.Характеристика основних етапів розвитку науки управління (від класичної теорії до сучасних напрямків). Виділяють такі три ранні підходи до менеджменту: класичний підхід; поведінковий підхід; кількісний підхід. Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи: а) школу наукового управління; б) адміністративну школу (класичну теорію організації). Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці (засновники Ф. Тейлор, Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант) Адміністративна загальні характеристики та закономірності управління організацією в цілому. Метою їх досліджень було виділення школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард) намагалися виділити «універсальних принципів» управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху. Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту. Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Х.Мюнстерберг ; Л.Гілберт результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо). Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи: а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації. б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо. Кількісний підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів. В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків (застосуванням математики в управлінні). Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління. Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний). 1. Процесний підхід розглядає управління взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у такій послідовності:як серію Кожна функція управління, в свою чергу, складається з взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій. 2. Системний підхід. Його представники стверджують, що організацію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовнішнім середовищем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схематично системний підхід до управління можна представити так: 3. Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації. Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення.Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо. 3.Сутнісна характеристика класичної теорії менеджмен-ту: школа наукового управління й адміністративна школа (напрямки і цілі досліджень, основні досягнення, недоліки). Виділяють три ранні підходи до менеджменту: класичний підхід; поведінковий підхід; кількісний підхід. Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи: а) школу наукового управління; б) адміністративну школу (класичну теорію організації). Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці. Засновниками школи наукового управління були Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант. Концепцію наукового управління сформулював Ф. Тейлор як необхідність послідовної реалізації наступних чотирьох кроків управління: 1)аналіз робочої ситуації (у будь-якій робочій ситуації можна виділити три основні елементи - загальне завдання, робітники-виконавці, менеджер. 2)аналіз змісту загального завдання: розподіл загального завдання на більш дрібні задачі; визначення якостей та навиків, необхідних для їх виконання; визначення необхідної кількості робітників-виконавців; 3) підбір робітників для виконання окремих задач; 4) продовження управління - встановлення взаємозв’язків, планування, координація та узгодження дій усієї робочої групи. Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард) намагалися виділити загальні характеристики та закономірності управління організацією в цілому. Метою їх досліджень було виділення «універсальних принципів» управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху. Найбільш чітко “універсальні принципи управління” сформулював А.Файоль Принципи управління Анрі Файоля 1. Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини. 2. Повноваження та відповідальність. Ці категорії "тримають одна одну". "Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність". 3. Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між організацією та її робітниками. 4. Єдиноначальність. Кожний робітник в організації повинен мати одного і тільки одного начальника. 5. Єдність керівництва. Всі операції в організації, які мають одну мету, повинні виконуватись під керівництвом одного начальника. 6. Підпорядкованість індивідуальних інтересів спільним. Цілі організації повинні домінувати над цілями окремих робітників або груп. 7. Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, такою, що стимулює діяльність, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня. 8. Централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні управління. 9. Ієрархія (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальників від вищого до нижчого рівня. 10. Порядок. "Усьому своє місце і все на своєму місці". 11. Справедливість. Відданість персоналу організації повинна поєднуватися з правосуддям керівництва організації. 12. Стабільність перебування на посаді. Організація повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками. 13. Ініціатива. "Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план". 14. Корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу організації. М.Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії” Характеристика моделі ідеальної бюрократії Макса Вебера 1. Високий ступінь розподілу праці. 2. Чітка управлінська ієрархія. 3. Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи. 4. Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окремих робітників). 5. Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями. Недолік: данна школа має свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління, вона не є плмидковою так як зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту але є обмеженою з точки зору вузького погляду на багатомірність управління. 4.Сутнісна характеристика поведінкової теорії менедж-менту (напрямки і цілі досліджень, внесок у розвиток науки управління, недоліки). Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту. Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо). Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Х.Мюнстерберг; Л.Гілберт ; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо).Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Р.Лайкерт, Д. МакГрегорі, Ф. Герцберг та інші. Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи: а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації. б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо. Недолік: данна школа має свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління, вона не є плмидковою так як зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту але є обмеженою з точки зору вузького погляду на багатомірність управління. 5.Сутнісна характеристика кількісної теорії менеджменту (напрямки і цілі досліджень, внесок у розвиток науки управління, недоліки). Кількісний підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів. В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків. Інтереси представників кількісної школи практично повністю пов’язані з застосуванням математики в управлінні. Основний внесок цієї школи в теорію управління - це ідея про спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей. Недолік: данна школа має свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління, вона не є плмидковою так як зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту але є обмеженою з точки зору вузького погляду на багатомірність управління. 6. Порівняльна характеристика інтуїтивної та раціональної технологій прийняття рішень (сутність, основні переваги та недоліки, сфери застосування). В теорії прийняття рішень виділяють два основних напрямки досліджень: нормативний та описовий. Представники нормативного підходу концентрують увагу на розробці організаційних, інформаційних та методологічних засад прийняття раціонального рішення. Описовий підхід спрямований на емпіричне дослідження поведінки окремих осіб та груп людей в процесі прийняття рішень. В рамках нормат. підходу перш за все досліджується процедура (загальна технологія) прийняття управлінських рішень. Виділяють інтуїтивну та раціональну технології прийняття ріш В інтуїтивній технології виділяють такі етапи: – реєстрація змін; – селекція рішень, які містить пам’ять суб’єкта управління; – прийняття рішення. Зміна стану висуває проблему, необхідність позбавитися якої і вимагає прийняття рішення. За інтуїти-вної технології досвід прийняття рішень в аналогічних (подібних) ситуаціях, що накопичив даний суб’єкт управління й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб’єкта управління не було прийнято аналогічних рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інтуїтивної технології полягає у швидкості прийняття рішень, а основний недолік – у значній імовірності помилки. Раціональна технологія заснована не на інтуїції та емпіричному досвіді, а на об’єктивному аналізі умов, у яких організація діє в теперішній час і які можуть мати місце в майбутньому. Дана технологія включає 3 фази: 1) прийняття рішення; 2) реалізація управлінського рішення; 3) оцінка результатів і зворотній зв’язок. Процес прийняття рішення в раціональній технології включає такі етапи: 1) діагноз проблеми; 2) накопичення інформації з проблеми; 3) розробка альтернативних варіантів; 4) оцінка альтернативних варіантів; 5) прийняття рішення. 7. Зміст основних етапів раціональної технології прийняття рішень (назва, послідовність виконання, перелік робіт в межах кожного етапу). 1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи: – виявлення та опис проблемної ситуації (означає усвідомлення та відбиття у будь-якій формі протиріччя поміж змінами у середовищі функціонування організації та її можливостями забезпечити за таких умов досягнення своєї мети); – встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визнач. бажаного кінцевого результату виріш проблемної сит); – ідентифікація критеріїв прийняття рішення (визна-чення ознак, на закладі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).2. Накопичення інформації про проблему означає зби-рання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість інформаційних матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв: 1) об’єктивність – це інтегральний критерій, який поєднує у собі наступні часткові критерії: - повноти інформації (визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення); - точності інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу); - несуперечливості інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній); - переконливості інформації (доведеність інфор-мації, яка примушує вірити у її достовірність); 2) лаконічність – це стислість та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти); 3) актуальність – це відповідність інформації об’єктивним інформаційним потребам; 4) своєчасність – це здатність задовольняти інформа-ційну потребу у прийнятний для виконання строк; 5) комунікативність – це властивість інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована. 3. Розробка альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації. В процесі розробки альтернатив з метою обмеження їх кількості необхідно враховувати наступні вимоги до них:  взаємовиключність альтернатив – випливає з визнач. категорії “прийняття ріш.” як акту вибору. Однознач. вибір можл. лише за умови, коли альтернативи виключ. одна одну;  забезпечення однакових умов опису альтернатив (аби забезпечити можливості порівняння альтернатив, їх необхідно описувати в одних і тих самих умовах: часових, ресурсних, зовнішніх обмежень тощо). Дотримання цієї вимоги має гарантувати однакові “стартові” умови для кожної альтернативи та врахування усього комплексу результатів їх реалізації. 4. Оцінка альтернативних варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кож. знайденої альтернативи за критеріями:  реалістичність - можливість її здійснення взагалі з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації. Зовнішні чинники часто обмежують кількість прийнятних альтернатив. До таких, зокрема, відносяться: - юридичні обмеження; - можливості існуючих технологій; - моральні та етичні норми тощо.  відповідність ресурсам, які має у своєму розпоря-дженні організація;  прийнятність наслідків реалізації альтернативи. Необхідно враховувати: - не тільки основні (пов’язані з досягненням мети), але і побічні результати; - не тільки безпосередній період реалізації альтернативи, але і майбутні періоди. Якщо всі три умови виконуються, то така альтернатива зберігається для розгляду. 5. Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на закладі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб’єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об’єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуїції суб’єкта управ-ління. 8. Послідовність оцінки альтернативних варіантів в процесі прийняття управлінських рішень. Оцінка альтернативних варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями:  реалістичність - можливість її здійснення взагалі з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації. Зовнішні чинники часто обмежують кількість прийнятних альтернатив. До таких, зокрема, відносяться: - юридичні обмеження; - можливості існуючих технологій; - моральні та етичні норми тощо.  відповідність ресурсам, які має у своєму розпоря-дженні організація;  прийнятність наслідків реалізації альтернативи. Необхідно враховувати: - не тільки основні (пов’язані з досягненням мети), але і побічні результати; - не тільки безпосередній період реалізації альтернативи, але і майбутні періоди. Якщо всі три умови виконуються, то така альтернатива зберігається для розгляду. 9. Класифікація методів творчого пошуку альтернативних варіантів. Стисла хар-ка найважливі-ших з них. Одним з найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є пошук альтернативних варіантів. В управлінській практиці використ. різноманітні методи творчого пошуку альтернат. варіантів, які умовно поділ. на 3 групи: • методи індивідуального творчого пошуку: – метод аналогії – використання схожого відомого рішення, «підказаного», наприклад, технічною, еконо-мічною або художньою літературою, яке виникло як результат спостереження за явищами природи тощо.– метод інверсії – специфічний метод, що передбачає такі підходи до пошуку варіантів: перевернути звичайне ріш. «догори ногами»; вивернути на виворіт; помін. місцями тощо. – метод ідеалізації – базується на пошуку альтерна-тиви шляхом ініціювання уявлення про ідеальне вирішення проблеми, яке може наштовхнути на нові варіанти дій. • методи колективного творчого пошуку: – “мозковий штурм” – зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії. – конференція ідей – відрізняється від методу «мозкового штурму» тим, що допускає доброзичливу критику у формі реплік або коментарів. Вважається, що така критика може підвищити цінність ідей, що висуваються. Всі висунуті ідеї фіксуються в протоколі анонімно. – метод колективного блокноту – поєднує індивідуальне незалежне висування ідей з колективною її оцінкою. При цьому кожний учасник групи отримує блокнот, у якому викладена сутність вирішуваної проблеми. Впродовж певного періоду часу (звичайно 2 тижні) кожний учасник групи записує до блокноту власні ідеї щодо вирішення даної проблеми. Потім блокноти збирає керівник групи для узагальнення та систематизації інф-ії. Реалізація методу заверш. творчою дискусією всієї групи та обговоренням систематизованого матеріалу. • методи активізації творчого пошуку: метод контрольних запитань Його сутність полягає у стимулюванні пошуку ідей за допомогою універсальних запитань. На практиці часто використовується перелік універсальних запитань, складений Алексом Осборном: яке нове застосування об’єкту можна запропонувати? які модифікації об’єкту можливі, якщо його обертати, скручувати, змінювати функції, колір, форму тощо? що можна на об’єкті збільшити (зменшити): розміри, міцність, кількість елементів тощо? що можна на об’єкті замінити і т.д.? – метод фокальних об'єктів полягає у перенесенні ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що удосконалюється. Внаслідок цього можливо отримати нові, оригінальні варіанти вирішення проблеми удосконалення даного об’єкта. – метод морфологічного аналізу ґрунтується на застосуванні комбінаторики, тобто на системному дослі-дженні всіх теоретично можливих варіантів, які випливають із закономірностей побудови (морфології) об'єкта, що аналізується. Синтез охоплює як відомі, так і нові, незвичайні варіанти. 10. Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень за критерієм ступеня невизначеності інформації про ситуацію прийняття рішення. Стисла їх характеристика. Методи, що застосовуються в умовах невизначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (теоретико-ігрові методи), поділяються на методи теорії статистичних рішень та методи теорії ігор. Методи теорії статистичних рішень використовуються, коли невизначеність ситуації обумовлена об'єктивними обставинами, які або невідомі, або носять випадковий характер. Теорія ігор використовується у випадках, коли невизначеність ситуації обумовлена свідомими діями розумного супротивника. Основну задачу теорії ігор можна сформулювати так: визначити, яку стратегію має застосувати розумний гравець у конфлікті з розумним противником, аби гарантувати кожному з них виграш при чому так, що відхилення будь-якого з гравців від оптимальної стратегії може тільки зменшити його виграш . 11. Характеристика методу “дерево рішень” як інструмента обґрунтування управлінських рішень (побудова дерева, складові графіка, критерій вибору оптимального варіанту, сфера практичного застосування). Графік “дерева рішень” має: 1) три поля, які можуть повторюватися в залежності від складності самої задачі: а) поле дій (поле можливих альтернатив). Тут перелічені всі можливі альтернативи дій щодо вирішення проблеми; б) поле можливих подій (поле імовірностей подій). Тут перелічені можливі ситуації реалізації кожної альтернативи та визначені імовірності виникнення цих ситуацій; в) поле можливих наслідків (поле очікуваних результатів). Тут кількісно охарактеризовані наслідки (результати), які можуть виникнути для кожної ситуації; 2) три компоненти: а) перша точка прийняття рішення. Вона звичайно зображена на графіку у вигляді чотирикутника та вказує на місце, де повинно бути прийнято остаточне рішення, тобто на місце, де має бути зроблений вибір курсу дій; б) точка можливостей. Вона звичайно зображується у вигляді кола та характеризує очікувані результати можливих подій; в) "гілки дерева". Вони зображуються лініями, які ведуть від першої точки прийняття рішення до результатів реалізації кожної альтернативи. Ідея методу "дерево рішень" полягає у тому, що просуваючись гілками дерева у напрямку справа наліво (тобто від вершини дерева до першої точки прийняття рішення): а) спочатку розрахувати очікувані виграші по кожній гілці дерева; б) а потім, порівнюючи ці очікувані виграші, зробити остаточний вибір найкращої альтернативи.Використання цього методу передбачає, що вся необхідна інформація про очікувані виграші для кожної альтернативи та імовірності виникнення всіх ситуацій була зібрана заздалегідь. Метод "дерева рішень" застосовують на практиці у ситуаціях, коли результати одного рішення впливають на подальші рішення, тобто, як говорять, для прийняття послідовних рішень. 12. Характеристика основних критеріїв теорії статистичних рішень (критерії песимізму, оптимізму, коефіцієнта оптимізму, Лапласа, жалю). 1. Критерій песимізму (критерій Уолда). Згідно з ним, для кожної стратегії існує найгірший з можливих результатів. Вибирається при цьому така стратегія, яка забезпечує найкращий з найгірших результатів, тобто забезпечує максимальний з можливих мінімальних результатів. Критерій песимізму у математично формалізованому виді можна представити так: max ( min Rij ). 2. Критерій оптимізму. У відповідності до цього критерію, для кожної стратегії є найкращий з можливих результатів. За допомогою критерію оптимізму вибирається стратегія, яка забезпечує максимальний результат з числа максимально можливих: max ( max Rij ). 3. Критерій коефіцієнта оптимізму (критерій Гурвіца). В реальності, особа яка приймає рішення, не є абсолютним песимістом або абсолютним оптимістом. Звичайно вона знаходиться десь поміж цими крайніми позиціями. У відповідності до таких передбачень і використовується критерій коефіцієнта оптимізму. Для математичної формалізації коефіцієнта оптимізму до його формули вводиться коефіцієнт , який характеризує (у долях одиниці) ступінь відчуття особою, яка приймає рішення, що вона є оптимістом. Вибирається при цьому стратегія, яка забезпечує: max[ ( max Rij ) + ( 1-  )( min Rij). 4. Критерій Лапласа. За допомогою трьох попередніх критеріїв стратегія вибиралася виходячи з оцінки результатів станів природи і практично не враховувалися ймовірності виникнення таких станів. Критерій Лапласа передбачає розрахунки очікуваних ефектів від реалізації кожної стратегії, тобто суми можливих результатів виникнення кожного стану природи зважених на ймовірності появи кожного з них. Вибирається при цьому стратегія, яка забезпечує максимальний очікуваний ефект: n max ( Rij * Pj ), j=1 де Pj – імовірність виникнення j-го стану природи (у долях одиниці). 5. Критерій жалю (критерій Севіджа). Використання цього критерію передбачає, що особа, яка приймає рішення, має мінімізувати свої втрати при виборі стратегії. Іншими словами вона мінімізує свою потенційну помилку при виборі неправильного рішення. Використання критерію жалю передбачає: - побудову матриці втрат. Втрати (bij) при цьому розраховуються окремо для кожної стратегії за формулою: bij = Rij - ( min Rij ); - вибір кращої стратегії за формулою: min ( max bij ). 13.Характеристика експертних методів обґрунтування управлінських рішень (сфери застосування, методи, критерій вибору кращого рішення). Експертні методи прийняття рішень застосовуються у випадках, коли для прийняття управлінських рішень неможливо використовувати кількісні методи. Найчастіше на практиці застосовують такі експертні методи: 1) метод простого ранжування; 2) метод вагових коефіцієнтів. Метод простого ранжування (або метод надання переваги) полягає у тому, що кожний експерт позначає ознаки у порядку надання переваги. Цифрою 1 позначається найбільш важлива ознака, цифрою 2 - наступна за ступенем важливості і т.д. Оцінки ознак (aij ), отримані від кожного експерта, зводяться в таблицю такого виду: Далі визначається середній ранг, тобто середнє статистичне значення Si і-тої ознаки за формулою: m Si = (aij)m , j=1 де aij – порядок надання переваги і-тій ознаці j-им експертом; j - номер експерта; і - номер ознаки; m - кількість експертів. Чим меншим є значення Si , тим вагомішою є ця ознака. Метод вагових коефіцієнтів (або метод оцінювання). Він полягає в присвоєнні всім ознакам вагових коефіцієнтів. Таке присвоювання може здійснюватися двома способами: 1) усім ознакам призначають вагові коефіцієнти так, аби сума всіх коефіцієнтів дорівнювала 1 або 10, або100; 2) найважливішій з усіх ознак призначають ваговий коефіцієнт, який дорівнює певному фіксованому числу, а решті ознак – коефіцієнти, які дорівнюють часткам цього числа. Узагальнену думку експертів Si по і-ій ознаці розраховують за формулою: m Si=aij/m , j=1 де aij - ваговий коефіцієнт, який призначив j-ий експерт і-ій ознаці; j - номер експерта; і - номер ознаки; m - кількість експертів, які оцінюють і-ту ознаку. Чим більшою є величина Si, тим більш вагомою є ця ознака. 14.Сутність планування як функції управління (визначення функції планування, основні етапи). Класифікація планів організації за критеріями: широти охоплюваної сфери; часового горизонту планування; ступенем конкретизації.Можна дати таке визначення функції планування: планування – це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання: 1) де організація знаходиться у даний момент (який стан, яка ситуація)? 2) чого організація прагне досягти (куди вона прямує)? 3) як організації потрапити звідти, де вона є, туди, де вона прагне опинитися? Планування – є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління. Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації. Схематично процес планування в організації можна представити як послідовність таких етапів: 1. Встановлення цілей діяльності організації, які визначають очікуваний або бажаний стан організації. 2. Розробка стратегії діяльності організації - безпосереднє опрацювання шляхів, якими організація досягатиме очікуваних результатів. Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії перетоврення стратегії у конкретні дії організації. Цей етап здійснюється шляхо розробки забезпечуючих планів та бюджетів. На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації. Найчастіше з них використовують такі: 1) за критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні й оперативні плани; 2) за критерієм часового горизонту планування плани поділяють на довгострокові й короткострокові; за ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири. Стратегічні плани – це плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей. Оперативні плани – це плани, у яких стратегія деталізується у розрахованних на короткий термін рішеннях щодо того: - що конкретно треба зробити, - хто повинен це зробити, - як це має бути зроблено.
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (04.06.2014)
Просмотров: 304 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: