Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
| Главная » Статьи » Реферати » Менеджмент |
Реферат на тему: Маркетинг підприємтсва
|
Реферат на тему: Маркетинг підприємтсва. ПЛАН Ціноутворення — складова комплексу маркетингу підприємтсва. Зробити аналіз причин диспарітету цін в перехідній економиці України. Розрахувати кінцеву ціну на продукцію на прикладі фірми. 1. ЦІНОУТВОРЕННЯ — СКЛАДОВА КОМПЛЕКСУ МАРКЕТИНГУ ПІДПРИЄМСТВА. Серед фундаментальних понять, що складають концепцію маркетинга, особливе місце займає комплекс, або система, маркетингу. Під комплексом маркетингу вважають сукупність взаємопов”язаних елементів, що використовуються для вирішення ринкових задач різної масштабності з врахуванням зовнішніх обставин, тобто політико-економічних, соціально-демографічних, культурних, інституційних умов та особливостей. В комплексі маркетинга виділяють його основну частину — елементи, що контролюються фірмою: товар, ціни, розподілення та просунення товару на ринку, включаючи заходи по формуванню попиту та стимулювання збуту — реклама, форми та методи продаж та інші елементи, що не контролюються фірмою — група факторів, які складають зовнішне середовище, або так звану інфраструктуру маркетинга. В це середовище за звичай включають: місцеві вимоги до конкретного товару, споживчі звички та упередження, купівельна спроможність споживача, географічні характеристики та рівні економічного розвитку регіона, конкуренція на товарних ринках. Включаючи продажні ціни конкурентів, наявність та рівень розвитку правозахисного руху споживачів, служб та організацій, що контролюють стандарти та якість товарів, законодавча система, правова практика та ін. В загальному вигляді складовими маркетингу, його регулюючими видами діяльності є: бізнес-ідея; бізнес-план; “пробний маркетинг”; серійне виробництво; організація мережі збуту та каналів розподілу; роздрібні продажі; післяпродажне технічне обслуговування. План проведення маркетингової капанії повинен відповідати загальному плану фірми на перспективу, тобто її стратегії. До моменту складання маркетинг-плану фірма вже має детальне уявлення про базовий ринок: виявлений свій сегмент, проаналізована конкуренція. Мета маркетинг-плану полягає у виході на ринок фірми з певним товаром. Для того, щоб мета стала реальністю, слід сформувати стратегію по розділу “Ціноутворення та ціни” в наступних питаннях: Наскільки ціни відображають витрати, попит, конкурентоздатність товару? Яка реакція покупців на підвищення або зниження цін? Як відносяться покупці до встановлених цін на товари фірми? Чи використовується фірмою політика стимулюючих цін? Чи привабливі ціни фірми? Як діє фірма, коли конкуренти знижують ціни? Яка головна умова визначає цінову політику фірми? Ціна має формуватися виключно на ринкових уявленнях про ту споживчу цінність, яку товар має для покупця цієї групи товарів. Якщо ж встановлена ціна не відповідає необхідному рівневі прибутку для фірми, то треба або змінити продажні ціни, або перервати виробництво даного товару. Маркетингові рішення стосовно цін, включають визначення загального рівня цін: високі, середні або низькі; діапазон зміни цін: розмах цінової варіації — від самих низьких до самих високих; взаємозв”язки ціни та якості; ступеня важливості цінового фактору, реалізації на ціни конкурентів; рекламувати товар та як розрахувати ціни рекламних послуг; які використовувати способи оплати товарів: оплата тільки готівкою або надання кредиту. Ряд витрат підприємницької діяльності знаходяться поза контролем фірми: ціни на сировину, ставки заробітної плати, відсоткові ставки, вартість обладнання, оренда службових та виробничих приміщеннь. На фоні інфляційних процесів продажні ціни деяких товарів та послуг можуть виходити за межі купівельної спроможності багатьох споживачів. Це призводить до того, що споживачі змушені змінювати структуру, форми та методи покупок. Розроблена фірмою стратегія має бути максимально ясною. Часто фірма вибирає стратегію із двох або більше можливих варіантів. Альтернативи відкривають різні можливості. Наприклад, цінова стратегія може бути дуже гнучкою, оскільки ціни змінювати легше, ніж створювати різні товарні модифікації. Однак, стратегію, що базується на низьких цінах, легше за все скопіювати. Крім того, вдала цінова стратегія може викликати цінову війну, яка погано відіб”ється на масі чистого прибутку. Головним моментом маркетингу є максимальне споживання при оптимальній ціні, що призводить до максимально довгострокового прибутку. Це передбачає, що поперед усього фірма має встановити які переваги може дати її продукція майбутньому покупцеві, та оцінити ці переваги сумою, достатньою, по меншій мірі, для покриття витрат на розробку, випуск та доведення цієї продукції до кінцевого або проміжного покупця. Принципова відміннсть маркетингового підходу до визначення продажної ціни товару від класичної теорії цін складається в тому, що ціна, що запрошується, не є безпосередньо продуктом раціональної калькуляції, а грунтується на пошуку деякої “оптимальної” рівноважної ринкової характеристики. Маркетинговий підхід до ціноутворення передбачає вирахування продавцем такої оцінки товару та комплексу пов”язаних з ним тослуг, яки дозволили б оголосити ціну, що задовольняє і покупця та продавця. При чому завищена ціна за одними товарними позиціями, якщо це дозволяє кон”юнктура ринку, може покривати занижену ціну по інших товариних позиціях. Важливе значення ціноутворення як економічного інструменту полягає в тому, що воно безпосередньо впливає на характер стягнення доходу/прибутку за результатами ринкової активності підприємтсва. З іншого боку важливо, яка концепція ціноутворення закладалася в основу окремого бізнесу, на яких принципах та з якою аргументацією будується змістовна частина переможної активності ринкового агента. 2. ЗРОБИТИ АНАЛІЗ ПРИЧИН ДИСПАРІТЕТУ ЦІН В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ. Принципи та методи формування цін в умовах централізованої економіки будуються на тому, що вони визначаються на підприємстві, тобто у виробництві, а не рідко й до початку випуску продукції. Такий підхід призводить до того, що за базу цін приймаються витрати на виробництво. При такому підході до побудови цін ринок має дуже малий вплив на рівень та динаміку цін. Коріннна відмінність ринкового ціноутворення від централізованого полягає в тому, що реальний процес формування цін тут здійснюється не в сфері виробництва, не на підприємстві, а в сфері реалізації продукції, тобто на ринку, під впливом попиту та пропозиції, товарно-грошових відносин. В умовах ринкової економіки підприємства та фірми реалізують свої товари та послуги, як правило, за цінами, що встановлені ними самостійно або на договірній основі, і тільки в окремих випадках, що передбачені законодавством, за державними цінами. Державне регулювання цін здіснюється на продукціє підприємств, що займають монопольне положення на ринку товарів, а також на послуги та товари, що зумовлюють масштаб цін в економіці та соціальну захищеність певних катергорій громадян. Зараз в український економіці існує нижня межа ціни — витрати, але дуже часто відсутня верхня межа, що зумовлена попитом. Крім того, на динаміку цін практично не впливає конкурентне середовище. Таким чином, реально доступним та постійно діючим в перехідній економиці фактором ціноутворення залишається рівень витрат, що утворює нижню границю цін, що індексується з врахуванням інфляційних очікуваннь. Ціни, що склалися, непогано обслуговували командну систему управління, коли колгоспи повинні були давати продукцію за будь-яких витрат. У сучасних умовах система закупівельних цін та багаточисельних надбавок до них не може бути надійним інструментом економічного управління. Головний її недолік — витратна направленість, що особливо ярко виразилося в досить дрібній диференціації цін, що свідчить про пристосування цін до затрат, що склалися, по зонах, а за допомогою диференційованої надбавки — до індивідуальних витрат кожного колгоспу незалежно від рівня ведення виробництва. По окремих господарствах та навіть областях надбавки значно перевищували основні ціни. Держава нерідко платила набагато більше господарствам, у яких вище собівартість. Через надбавки нерідко стимулювалося збільшення виробництва там, де воно обходилося дорожче. Надбавки серьозно ускладнили ринкові взаємовідносини сільского гоподарства та переробних підприємств. Раніш діючи ціни на сільськогосподарську продукцію не враховували багатьох існуючих витрат, що пов”язані з відтворенням робочої сили, покращенням земель, використанням води на орошення, були слабко пристосовані до підтримки еквіваленту обміну між селом та промисловістю. В закупівельні ціни не включалася компенсація всіх додаткових витрат сільського господарства від введення оптових цін та тарифів в промисловості, збільшення ставок за використання кредиту, податкової політики та інших змін взаємовідносин із бюджетом. Але незважаючи на деякі позитивні моменти в лібералізації цін, посилення відповідальності кожного виробника за результати своєї діяльності і виготовлення продукції, надання послуг в конкретному середовищі, в якому виживають і розвиваються високоефективні підприємства, обсяги виробництва яких регулюються попитом і пропозицією, міжгалузевими і внутрігалузевимим виробничими та фінансовими балансовими зв”язками, слід відзначити великі організаційно-економічні прорахунки в її здійсненні. Зокрема, не було створене економічне і правове середовище, нехтувались економічні закони. Обвальне підвищення цін на продукцію АПК та одночасне зниження купівельної спроможності господарств і населення порушили ціновий паритет між продукцією сільського господарства і промислового виробництва. Кредитна і податкова політика не враховувала специфіки сільського господарства як галузі з уповільненим оборотом капіталу, а також те, що процес розвитку форм власності, реформування колективних господарств у більш раціональні господарськи структури проходить надто повільно і поки що не може дати позитивного результату. В порівнянні з 1990 роком ціни на промислову продукцію перевищували ціни на сільськогосподарську: у 1993 році у 6,9, у 1994 - у 9,5, у 1995 – у 6,8, у 1996 – у 5,2, у 1997 – у 4,35 рази. Такий диспаритет цін негативно вплинува на економічно-фінансовий стан в АПК і, насамперед, сільськогосподарські підприємства, внаслідок чого сільськогосподарськи підприємства втратили купівельну спроможність і не змогли придбати необхідної кількості техніки, материальних ресурсів (пальне і мастильні матеріали, добрива і засоби захисту, побутові товари), що призвело до порушення технологічних процесів і скорочення виробництва продукції, як правило, в тих же осягах, наскільки було скорочено споживання сільським господарством промислової продукції. Формування нової цінової політи України як суверенної держави започаткувалось у 1990-1991 роках з прийняттям Закону України “Про ціни і ціноутворення”, Постанови Кабінету Міністрів України “Про систему цін в народному господарстві і на споживчому ринку України”. Відповідно до цих законодавчих актів на сільськогосподарську продукцію були введені закупівельні ціни з врахуванням прогнозних темпів зростання цін на засоби виробництва і послуги, що надавалися сільському господарству. Проте в реальному житті темпи зростання цін на засоби виробництва виявилися в деілька разів вищими, прийняті закони не мали належного економічного обгрунтування, не було спрогнозовано можливі деструктивні наслідки реалізації цих положень для економіки України, темпи реформування якої фактично виявилися значно нижчими, порівняно з очікуваними. Окремі положення прийнятих з цих питань законів та постанов застаріли і не діють практично з часу їх прийняття. Як результат, за перше півріччя 1991 року в сільському господарстві створилася кризова ситуація. Яка повторялася на протязі наступних років. Державне регулювання цін у 1992-1994 роках призвело до того, що темпи зростання цін на споживані сільським господарством ресурси промислового виробництва та послуги більш ніж у 6 разів перевищували темпи зростання цін на продукцію аграрної галузі. Внутрішні та зовнішні фактори зумовили порушення паритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, що споживалася сільським господарством. Особливо відчутним це було в період спалаху інфляції в 1992 та 1993 роках, коли її рівень становив відповідно 2100 та 10256 відсотків. Не поліпшився стан співвідношення цін і протягом 1994-1995 років при низьких темпах інфляції. Диспаритет цін, що склався у 1992-1993 роках, зберігається й донині. Економічне безладдя в країні протягом 1991-1995 років призвело до стрімкого підвищення цін на продукцію промисловості, яке, в свою чергу, обумовило зниження попиту на неї. Ціни на окремі види материальних ресурсів досягли надзвичайно високого рівня. Як наслідок, скоротилося придбання паливно-мастильних матералів, матеріально-технічних ресурсів, в тому числі і мінеральних добрив, засобів захисту рослин, відсутність яких негативно впливає на виробництво. В результаті – зниження рівня врожайності всіх сільськогосподарських культур, а отже і зниження економічної ефективності виробництва. Розбалансованість цін в АПК, відсутність виваженої політики держави стосовно формування цін в умовах нестабільної некономіки погіршило еквівалентність обміну за період 1991-1997 років до небачуваних розмірів. Диспаритет цін зберігається, і сьогодні він ще більше поглиблюється. Закон вартості вимагає, щоб ціна відповідала затратам суспільнонеобхідної праці, забезпечувала відшкодування витрат і одержання прибутку, необхідного для розширеного відтворення. У реальній практиці спостерігається повний відхід від цього закону, а точніше, його ігнорування. Лібералізацію цін промислові підприємтсва, як і аргосервісні фірми, сприйняли як засіб до легкої наживи за рахунок щомісячного підвищення цін, у той час як для сільського господарства ціни залишалися регульованими державою. В результаті темпи зростання цін на промислові товари, які споживає сільське господарство, були значно вищими, нід темпи зростання цін на сільськогосподарську продукцію. Пік такого росту був у 1994 році – в 9,5 рази. Заходи щодо лібералізації цін на сільськогосподарську продукцію хоча і розроблені, але їх впровадження поставило сільське виробництво в неоднакові, порівняно з промисловими галузями, фінансові умови. Отже, проблема диспаритету цін в агропромисловому комплексі не нова. В умовах перехідної економіки на поглиблення диспаритету цін вплинуло державне стимулювання цін на сільськогосподарську продукцію, з одного боку, і ринковий тиск з боку державних заготівельних організацій та переробних підприємств – з іншого. 3. РОЗРАХУВАТИ КІНЦЕВУ ЦІНУ НА ПРОДУКЦІЮ НА ПРИКЛАДІ ФІРМИ. Ціна на товар утворюється з наступних складових: Прямі + непрямі + чистий = ціна Витрати витрати дохід виробу Для прикладу візьмемо розрахунок ціни на стіл, що виготовляє майстерня. Розрахуємо суму заробітної плати. Для цього візьмемо відомості заробітної плати виробничих працівників, мастера та завідуючого. Вважаємо, що в майстерні 5 працівників, 1 майстер та 1 завідуючий. Заробітна плата працівників – 250 грн. на місяць, майстра – 300 грн. на місяць та завідуючого – 350 грн. Місячна сума заробітної плати складається: 5 працівників х 250 грн. = 1250 грн. 1 майстер х 300 грн. = 300 грн. 1 завідуючий х 350 грн. = 350 грн. Загалом = 1250+300+350 = 1900 грн. на місяць. На рік ця сума складатиме: 1900 грн. х 12 місяців = 22800 грн. Загальна сума адміністрації, прибиральниць та сторожа за рік складатиме 5000 грн. Отже, всього заробітної плати в майстерні: 22800 грн. + 5000 грн. = 27800 грн. Розрахуємо загальну кількість робочих годин всіх працівників за рік. Вона складе: 47 тижнів х 40 годин х 5 працівників = 9400 годин. Погодинна заробітна плата в майстерні складатиме: 27800/9400 годин = 2,95. Кількість годин, що потрібні на виготовлення одного столу вираховується: Витрачений час х кількість працівників = 4,7 х 2 = 9,4 годин. А отже, заробітна плата, що необхідна для виготовлення одного столу складатиме: Всього годин х погодинна зарплата = 9,4 х 2,95 = 27,73 грн. Щоб визначити матеріальні прямі витрати на виготовлення одного столу треба скласти всі ціни матеріалів та деталей, що були використані для його виготовлення. Всього прямі матеріальні витрати на виготовлення одного столу Назва | Кількість | Ціна | Ціна на 1 стіл Дерево | 0,1 м3 | 200,0 / м3 | 20,0 Каркас | 6 м | 2,9 / м | 17,4 Ножки | 4 м | 2,0 / м | 8,0 Клей | 500 г | 2,0 / кг | 1,0 Краска | 500 г | 2,0 / кг | 1,0 Всього | 47,4 Крім заробітної плати та прямих матеріальних витрат в майстерні ще досить непрямих, як то ремонт, експлуатація обладнання, продаж та доставка виробів, утримання приміщень, комунальні платежі. Частину непрямих витрат потрібно включати у вартість кожного столу. Для цього потрібно визначити непрямі витрати за рік: Оренда приміщень | 1940,0 Страхові платежи | 340,0 Плата за електроенергію | 1920,0 Плата за телефон | 60,0 Експлуатація обладнання | 1440,0 Витрати на продаж | 900,0 Відсоток позички | 400,0 Всього непрямих витрат | 7000,0 Непередбачені витрати (+ 5%) | 350,0 Ітого непрямих витрат | 7350,0 Для визначення непрямих витрат на один стіл, маємо розділити всі непрямі витрати на кількість столів, що виробляє майстерня за рік (для прикладу, 1000 столів). А отже, непрямі витрати на 1 стіл складуть: 7350,0/1000=7,35 грн. Повна собівартість стола складатиме: Зарплата працівників | 27,73 Прямі матеріальні витрати на 1 стіл | 47,40 Непрямі витрати на 1 стіл | 7,35 Чистий доход (без заробітної плати) | 7,85 Повна собівартість стола = ціна стола | 90,33 Отже, за розрахунками, ціна стола є 90,33 грн. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА А. С. Афонин «Вхождение в бизнес и ценообразование». Практическое руководство. К. 1997 Ю. Д. Білик «Економічні проблеми АПК України в умовах формування ринкових відносин». К. 1997 Н. С. Калита, И. С. Кожуховский «Ценообразование в условиях рынка». К. 1991 В. К. Сенчагов «Реформа цен: проблемы и реальность». М. 1991 А. Н. Цацулин «Цены и ценообразование в системе маркетинга». Учебное пособие. М. 1996 «Цены и ценообразование”. Учебник. П/р И. К. Салимжанова. М. 1999 «Ціноутворення в умовах формування ринкових відносин в АПК» п/р П. Т. Саблука. К. 1997 | |
| Просмотров: 227 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всего комментариев: 0 | |